ТИПОЛОГІЯ ЛІСІВ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ. ОДИНИЦІ ЛІСОЕКОЛОГІЧНОЇ ТИПОЛОГІЇ.
Едафічна сітка (класифікаційна система) наочно ілюструє риси схожості і відмінності умов, які зумовлені едафічними особливостями умов місцезростання. При цьому зовнішня форма служить тільки для цього, щоб показати єдність двох класифікаційних одиниць, покладених в основу едафічного змісту:
1) Ординати трофності (трофогенне заміщення);
2) Ординати зволоження (гігрогенне захищення).
Іншими словами, вона має показати єдність схожості і відмінності лісів при їх змінах, зумовлених кількісними змінами хімічних умов багатства ґрунтів (трофності) і зволоження.
Тип лісорослинних умов
Згідно з викладеними раніше міркуваннями, ряд ділянок місцезростання (лісорослинних умов), розташованих за кількісними ступенями трофності, називається трофогенним рядом, який породжений різницею в кількості поживних речовин ґрунту. Окремі члени нього ряду А, В, С, D називаються трофотропами (ділянки лісу, місцезростання яких мають однакову у своїх межах родючість і вирізняються від інших багатством ґрунту)
Відповідні ряди ділянок лісу (місцезростань), розташовані за кількісними ступенями зволоження, називаються гігрогенними, тобто породжені різницею в кількості едафічного (ґрунтового) зволоження. Окремі члени гігрогенного ряду 0, 1, 2, 3, 4, 5 називаються гігротопами (ділянки лісу, місцезростання яких характеризуються однаковим у своїх межах і різняться від інших зволоженням).
Класифікація передбачає, що кожна ділянка лісу є одночасно і трофо- і гігротопом і по суті ці дві класифікаційні одиниці є лише дві сторони одного і цього ж місцезростання едатопа. Таким чином, наведену двохмірну класифікаційну систему доцільно визнати “едафічною сіткою”. Окрема класифікаційна одиниця едатоп (для прикладу В2) представляє собою поєднання трофотопу (“В”) і гігротопу (“2″). Класифікація дає мірку ґрунтової (едафічної) родючості, виходячи із його лісорослинного ефекту (індикаторів). Останні є вирішальним критерієм для оцінки (визначення) едатопу в поєднанні двох згаданих його сторін ґрунтового багатства і зволоження.
Як бачимо, в основі едафічної сітки лежать закономірні явища переходу кількісних змін в якісні. Єдність організмів і середовища дає нам право розглядати лісорослинні угруповання та їх умови місцезростання нерозривно. як цілісне явите. Наростання кількості вологи в гігрогенних рядах, як і наростання кількості мінерального живлення в рядах трофогенного заміщення, зумовлює чисельні якісні переходи, які відображаються у кожному ряді появою або зникненням видів рослин в деревному і чагарниковому ярусах, трав’яному, моховому і лишайниковому покривах. Крім цього, переходи кількості в якість властиві також структурі і продуктивності деревостанів. Едафічна сітка, як координата система, служить також для ілюстрації виливу на рослинність кількісних градацій двох основних факторів зволоження і багатства.
Таким чином, окрема клітка едафічної сітки представляє собою першу одиницю лісоекологічної типології — тип лісорослинних умов.
П.С. Погребняк вперше запропонував індексацію типів лісорослинних умов. Задля нього для трофотопів використані початкові букви латинського алфавіту: А (бори), В (субори), С (сугруди), D (груди), а для гігротопів арабські цифри: 0 (дуже сухі), 1 (сухі), 2 (свіжі), 3 (вологі), 4 (сирі), 5 (мокрі). Їх поєднання мають назви типів лісорослинних умов. Принагідно доцільно відзначити, що одиниці класифікаційної системи (едафічної сітки) в літературі виступають під різними назвами-синонімами. Таке становище часто призводить до непорозуміння в трактуванні лісотипологічних одиниць. Тому згідно з термінологічною стандартизацією України едатоп виступає під назвою “тип лісорослинних умов”, який прийнятий для офіційного використання.
Тип лісорослинних умов (едатоп, тип умов місцезростання, тип лісової ділянки, тип едафічних умов) – це сукупність покритих і непокритих лісом земельних ділянок з подібними грунтово-гідрологічними умовами і які мають близький лісорослинний ефект.
Розробляючи теоретичну концепцію екологічної типології, П.С. Погребняк вважав, що власне принципи єдності лісу і фактори лісоутворення є основним фундаментом лісівничої класифікації лісів. До них, розділяючи погляди Г.Ф Морозова, віднесені:
• біологічні та екологічні властивості деревних порід;
• географічне середовище (клімат, ґрунт, рельєф);
• біосоціальні відношення (між самими рослинами, між рослинами і середовищем);
• взаємозв’язок між рослинами і фауною;
• антропогенні фактори (втручання людини);
• історико-геологічні причини.
Аналізуючи прийняту П.С.Погребняком концепцію, переконливо бачимо в ній причини різноманітності лісових угруповань та їх синтез в однорідні ділянки.
На цій основі можна зробити висновок, що це − теоретична база для побудови системи лісів, а не їх опису.
Тип лісу як класифікаційна одиниця
Тип лісу − основна класифікаційна одиниця лісоекологічної типології. Тип лісу, або група однорідних типів, пропонується як виробнича одиниця, що використовується в тій чи іншій мірі в лісовому господарстві. В цьому аспекті він розуміється як лісогосподарська сукупність (синтез) ділянок лісової площі, однорідних за лісорослинними умовами, тобто за ґрунтовою і кліматичною родючістю. Він є науковою основою планування, проектування і здійснення всіх систем лісогосподарських заходів.
Тип лісу об’єднує лісові ділянки, займані одним корінним і всіма похідними від нього типами деревостанів. До нього належать і відповідні типи травостою, згарища, які утворились на місці вирубаного лісу і підлягають лісовідновленню.
Важливішими ознаками належності відповідних ділянок до одного типу лісу служать однорідність умов місцезростання (ґрунтово-гідрологічних і кліматичних), а також певний породний склад. За своєю природою типи лісу не можуть бути похідними.
У просторовому плані кожний тип лісу займає відповідний за величиною географічний ареал. Тому в кожному лісовому масиві, однорідному за едафо-кліматичним комплексом, тільки один із типів лісу є зональним. Всі інші типи лісу, формуючи разом з першим типологічний макрокомплекс, вважаються інтразональними (азональними), а в горах − інтрапоясними.
У класифікаційному відношенні тип лісу − основна одиниця лісівничої типології і розглядається як кліматична форма типу лісорослинних умов (едатопу). У конкретних умовах едатоп може бути представлений одним або декількома типами лісу. Наприклад, у рівнинній частині України в умовах вологого груду (D3) формується один тип лісу за участю дуба, а в гірській зоні Карпат в умовах вологого груду формуються типи лісу за участю бука, ялиці або смереки, що обумовлено змінами кліматичних умов (рис.3).
Рис. 3. Класифікація типів лісу родин вологого груду (D3)
У фітоценотичному відношенні тип лісу представляє собою сукупність рослинних угруповань та їх асоціацій. Організуючим початком синтезу різних рослинних угруповань є однорідність ґрунтової і кліматичної родючості. Для кожного типу характерний особливий флористичний склад, відповідні біотичні взаємовідносини, специфічні закономірності генезису.
У господарському аспекті тип лісу розглядається як тип лісових земель, як тип ґрунтово-кліматичної родючості, який слугує основою такого ідеалу насаджень, до якого повинен прагнути лісівник при відновленні і вихованні лісу.
Таким чином, у сучасному розумінні тип лісу − це сукупність ділянок лісу, однорідних за умовами місцезростання, близьких за кліматичною і ґрунтовою родючістю, що виражаються потенціальною продуктивністю лісового насадження.
Найменування типів лісу
Початковим етапом класифікації типів лісу є сам принцип їх найменування. Лісоекологічна типологія для найменування типів лісу використовує народні назви різних типів і категорій лісу. Однак в основу назви типу лісу повинні бути покладені чотири показники:
• багатство ґрунту (трофотоп);
• зволоження ґрунту (гігротоп);
• типоутворювальна порода;
• характерна кліматична домішка.
Тепер у лісівничій типології прийняті правила типологічної номенклатури Д.В. Воробйова (1953) та рекомендації індексації типів лісу, запропоновані Б.Ф. Остапенком (І978).
Основною ознакою поділу лісових ділянок на типи лісу є склад закладених в їх основу корінних асоціацій. Як відомо, в кожному типі лісорослинних умов, залежно від того, об’єднує він однорідні або різні в кліматичному відношенні ділянки, формується один або декілька типів лісу.
Утворення типів лісу пов’язане з впливом клімату. Кожному типу властивий відповідний мікроклімат. Таким чином, основою для розподілу типів лісу є різне відношення деревних порід до клімату. Деревні породи розглядаються як індикатори кліматичних умов, а класифікація типів лісу віддзеркалює в собі різноманітність подібних за лісорослинним ефектом ґрунтово-гідрологічних умов. На рівнинах, де кліматичні умови залишаються близькими на значній відстані, число типів лісу може відповідати числу едатопів. У горах один тип лісорослинних умов може бути представлений декількома типами лісу. Тому типи лісу тут доцільно розглядати як кліматичні (географічні) форми типів лісорослинних умов (едатопів). Це означає, що в схожих едафічних умовах при різному кліматі формуються ліси різного породного складу.
У борах (А) типоутворювальними породами виступають: сосна звичайна, сосна гірська. Як правило, вони формують чисті деревостани без домішки супутніх деревних порід. Звідси найменування типів лісу:
• свіжий сосновий бір;
• вологий гірськососновий бір, та інші.
У суборах (В) до основних типоутворювальних порід (сосна звичайна, сосна гірська, смерека звичайна, вільха зелена, бук лісовий) додається назва характерної кліматичної домішки. Наприклад:
• свіжий дубово-сосновий субір;
• вологий чистосмерековий субір, та інші.
Як бачимо, у назву типу лісу включені чотири показники: субір характеризує трофотоп (В), свіжий гігротоп (2), сосновий − типоутворювальну породу (сосна), дубово-характерну кліматичну домішку (дуб).
У другому прикладі характерної домішки у відповідних природних умовах немає. Тому назва типу лісу “чистосмерековий”.
У грудах (D) при найменуванні типів лісу пропонуються такі скорочені назви типів лісу:
• дубовий груд − діброва;
• буковий груд − бучина;
• смерековий груд − смеречина;
• ялицевий груд − яличина;
• чорновільховий груд − вільшина.
У сугрудах до назви типу додається префікс “су”: судіброва, субучина, сусмеречина, суяличина, сувільшина.
При наявності подібних за складом порід, але різних за своїм географічним положенням типів лісу, додається слово, яке вказує на область розповсюдження типу: нагірна судіброва, прикарпатська смеречина і т.д.
Проф. Б.Ф. Остапенко (1978) для зручності назв типів лісу запропонував їх індексацію, яка повністю відображає зміст найменування типу лісу. Наприклад:
• волога грабова діброва: D3 – гД;
• вологий чистосмерековий субір: В3 – См.
Наостанок зазначимо, що при виділенні типів лісу та їх класифікації доцільно керуватися наступними положеннями.
1. Установленню типів лісу передує едафічна оцінка ділянки, тобто віднесення її до відповідного типу лісорослинних умов.
2. Різноманітності типів лісу в одному типі лісорослинних умов сприяє наявність підтипів, які є причиною формування ряду перехідних типів лісу, що відрізняються незначними змінами у складі і будові насаджень.
3. В основу визначення типів лісу повинні бути покладені природні ознаки самого насадження, що дозволяє виділити стільки природно-історичних типів лісу, скільки їх є в природі. В подальшому вони можуть групуватися як завгодно, з врахуванням економічних умов і напрямів господарства.
4. Типи лісу встановлюються для ділянок, покритих і непокритих лісом. На обезліснених ділянках тип лісу встановлюється за сусідньою ділянкою лісу, рівноцінною за едафічними умовами.
5. Кожному типу лісу властивий відповідний корінний природний тип деревостану, за яким установлюється назва типу лісу.
6. При встановленні типів лісу потрібно перш за все виділяти типові типи, притаманні даним умовам і найбільшої зустрічності. Практично це означає, що спершу встановлюються групи однорідних типів (родини типів), а відтак в межах кожної групи ‒ типи лісу.
7. Встановлення і найменування типів лісу проводиться за характерною кліматичною домішкою порід першого, другого або навіть третього ярусів.
8. Тип лісу повинен відзначається відповідною відновлювальною здатністю і характером зміни порід.
Тип деревостану
Тип деревостану — найдрібніша класифікаційна одиниця лісоекологічної типології. Тип деревостану об’єднує лісові насадження, однорідні за складом деревного ярусу і умовами місцезростання. Склад і будова ярусу підліску і трав’яного покриву при встановленні типів деревостану не враховуються. Підлісок може бути вирубаний або взагалі знищений, ґрунтове покриття потравлене худобою, витоптане рекреантами або пошкоджене через інші причини. У цьому полягає суттєва різниця типу деревостану від лісової асоціації, при встановленні якої обов’язково враховуються всі три яруси лісового ценозу: деревного, чагарникового і трав’яного.
Типи деревостану можуть бути корінними, якщо вони сформовані в умовах природного непорушеного типу лісу і відповідають деревостану корінної асоціації, і похідними, якщо вони з’явились внаслідок рубки, пожеж, вітровалів або інших стихійних явищ та антропогенної діяльності. Похідні типи деревостанів, як правило, поступово відновлюються в природних умовах і переходять у корінні (зміна порід).
Г.Ф. Морозов та Є.В. Алексєєв корінні типи деревостанів називали ‘’основними”, а похідні “тимчасовими” формами, або “випадковими” чи тимчасово-випадковими”. Постійні насадження вони вважали продуктом умов місцезростання, а тимчасові – результатом втручання людини (виключаючи стихійні сили природи).
Типи деревостану виділяються за переважаючою породою і характерною до неї домішкою, тобто за такими ознаками, що і типи лісу. Але якщо типи лісу вичленовуються тільки за видами, які приймають участь у будові природних (корінних) ценозів, то при встановленні типів деревостанів за такими ознаками розглядаються і похідні деревостани, які виникли від одної корінної асоціації. Таким чином, у кожному типі лісу маємо один корінний тип деревостану, який може включати відповідну систему похідних від нього типів деревостанів. Наприклад, у свіжій грабовій бучині корінним типом деревостану буде буковий. Після рубки замість бука на зрубі може переважати граб, формуючи похідний грабовий деревостан. Корінним і похідним типам деревостанів відповідає основна класифікаційна одиниця геоботаніків і фітоценологів − лісова асоціація (корінна або похідна). Корінна асоціація використовується як допоміжна одиниця лісової типології для встановлення типів лісу. Це стосується тільки корінних асоціацій.
У зв’язку з тим, що похідних асоціацій в одному типі лісу може бути багато, а практичне значення їх не завжди суттєве, можна їх не виділяти, а вважати формами покриву.
У межах типу лісу на безлісній території встановлюються типи травостою та чагарників.
При найменуванні типів деревостану вживають іменники, похідні від назви переважаючої породи, з суфіксами –няк, -ник: сосняк, дубняк, осичник. смеречник і т.д.
У повному найменуванні типу деревостану необхідно вказати і тип лісу, до якого належить даний тип деревостану, наприклад: грабняк свіжої грабової діброви. Якщо обмежитися тільки однією назвою “грабняк”, не вказуючи його належність до відповідного типу лісу, тоді буде незрозумілим. чи він з’явився на місці дубового чи букового типу лісу. Крім того, одна лише назва “грабняк” ще не обумовлює, які лісогосподарські заходи треба проводити у цьому деревостані.
Таким чином, типи деревостану виділяються в межах типу лісу. Знаючи склад порід, які утворюють корінну асоціацію того чи іншого типу лісу, не важко уявити собі відповідні їм типи деревостанів. Класифікація їх у даному випадку не викликає труднощів, бо до одного типу деревостану (в межах типу лісу) належать ділянки лісу, подібні за переважаючою породою. Вони можуть відрізнятися за віком, повнотою, продуктивністю і навіть сильно за складом.
Враховуючи різні погляди на віднесення насаджень до корінних чи похідних деревостанів, лісоекологічна типологія дотримується наступних положень.
1. Поняття корінних і похідних типів деревостанів застосовується для природних лісів і штучно створених лісів на лісових землях;
2. Корінними деревостанами кожного типу лісу вважаються такі, склад і продуктивність яких близькі до складу і продуктивності збережених або раніше описаних природних лісів
3. Порослеві насадження дуба, бука і вільхи краще відносити до корінних типів деревостану, хоча їх лісівничі властивості інші, ніж властивості корінних насаджень типу, але зате у їх складі переважає лісоутворювальна порода.
4. Насадження, створені на безлісних ділянках, вважаються корінними, якщо їх склад при непорушених місцепоселеннях схожий до складу природного лісу, або похідними, якщо їх склад не відповідає лісорослинним умовам даної ділянки.
5. Насадження, які природно появилися або штучно створені на безлісних (раніше лісових) і порушених місцезростаннях і не відповідають за складом природним насадженням в ідентичних місцеположеннях, відносяться до похідних деревостанів.
Отже, у цьому розділі розглянуті три основні класифікаційні одиниці, які виділяються за сукупністю різних факторів, мають свої особливості, об’єм і підпорядкованість (табл.8 )
Таблиця 8. Фактори для визначення типологічних одиниць
| Провідні фактори | Основні одиниці | Додаткові одиниці | |
| відмінності | об’єднання | ||
| Едафічні (ґрунтово-гідрологічні) | Тип лісорослинних умов (едатоп, тип лісової ділянки, тип умов місцезростання) | підтипи, варіанти, морфи | групи типів (трофотопи, гігротопи) |
| Едафічні та кліматичні | Тип лісу | варіанти | групи типів лісу, підгрупи типів лісу, родини |
| Едафічні, кліматичні та антропогенні | Тил деревостану (тип чагарникостану, тип травостану) | асоціації (тип деревостану + форма покриву) | формації, субформації |
Як бачимо, у наведеній системі класифікаційних одиниць для кожного таксону вказаний фактор, який доповнює попередні.
Підсумовуючи основні положення лісоекологічної класифікації лісів, можна узагальнити визначення типологічних одиниць.
Тип лісорослинних умов (едатоп, тип лісової ділянки) − це типи едафічної сітки, побудованої в координатах вологості і багатства ґрунту. Для цього найбільш важливого таксону в необхідних випадках встановлюються додаткові одиниці, більшість яких має регіональне значення. Важливіші з них − підтипи, варіанти, морфи.
Типи лісу є географічними формами типу лісорослинних умов, у межах якого вони відрізняються за складом лісоутворювальних порід та характерною кліматичною домішкою до них. Утворення типу лісу пов’язане з кліматом та історією формування сучасної флори.
Тип деревостану − найменша і найбільш конкретна одиниця лісівничої типології. Він встановлюється в межах типу лісу за ознакою переважаючої породи.
Розглянута лісоекологічна класифікаційна система дозволяє без особливих зусиль орієнтуватися в різноманітності лісорослинних умов і типів лісу в будь-якому географічному регіоні України та за її межами. Вона дає можливість визначити лісоутворювальну роль кожного провідного фактора і відповідно запроектувати важливіші лісогосподарські заходи.
Коментувати