До змісту

Лісівничі типи лісу характеризуються визначеними фізіолого-екологічними і лісівничо-господарськими властивостями. Інакше кажучи, лісівничі типи є природно-історичними типами, яким дана лісівнича оцінка. Тому ми можемо вважати типологічні класифікації лісів природно-історичною основою ведення лісового господарства.

Як відомо, типологічне вивчення лісів передбачає вияснення всього різноманіття лісорослинних умов і типів лісу незалежно від величини площі, яку вони займають. Детальність досліджень і типологічна дрібність не повинні при цьому обмежуватись ні ступенем поширення видів, ні їх теперішнім господарським значенням, ні сучасним рівнем ведення господарства, позаяк “типи лісу важливі не тільки для сучасності, але і для віддаленого майбутнього” (Г.Ф. Морозов, 1930).

Окрім того, типи лісу мають не тільки господарське значення, але й є абсолютно необхідною основою для проведення лісівничих і всіх інших наукових досліджень, які в якійсь мірі торкаються лісу. У кінцевому результаті лісівничі типи виділяються для того, щоб за ними або на їх підставі вести лісове господарство з найбільшою вигодою. Залежно від мети типи лісу можуть об’єднуватися в однорідні групи. Спонукати до групування типів можуть чисто господарські запити, а також необхідність приведення великого типологічного різноманіття лісів до більш простої схеми. У зв’язку з цим і групування типів лісу може бути господарським або типологічним (класифікаційним).

За об’єднання типів лісу в більш великі класифікаційні ранги-групи, родини і класи типів висловлювався В.М.Сукачов (1961). Основною ознакою такого групування типів він вважав склад деревостану. Лісоекологічна типологія, незалежно від складу насадження, об’єднує типи лісу за подібністю едафічних умов в едатопи, трофотопи і гігротопи, а за однорідністю складу − в родини типів лісу (П.С.Погребняк, 1955; Д.В.Воробйов, 1967).

Прагнень до господарського групування типів лісу значно більше. Майже кожний лісівник, що досліджує типи лісу, намагається якось об’єднати їх, згрупувати. Ще на Тульському лісовому з’їзді в 1912 р. Г.Ф.Морозов говорив про те, що типи лісу є основою для встановлення виду господарства і що лісове господарство залежно від конкретних умов потрібно проводити на основі типів лісу. Він вважав, що групування типів лісу повинно бути свідомим; залежно від конкретних умов воно при одних і тих же типах може бути різним. Такий підхід до можливого об’єднання лісівничих типів в однорідні групи принципово відрізняється від простого укрупнення або роздрібнення типів залежно віл розряду лісовпорядкування.

Є.В.Алексєєв (1915) вважав, що лісовпорядкування залежно від економічних умов може за господарство вважати лісівничі типи або ж об’єднати їх у господарські типи. Він давав лісовпорядникам повну самостійність і різко протестував проти єдиних шаблонних інструкційних вказівок, які обмежують ініціативу таксатора. Ступінь використання лісотипологічних досліджень Є.В.Алексєєв ставив у прямий зв’язок з вивченням типів лісу. Він вважав, що для кожного типу можна встановити особливі прийоми, що сприятимуть найбільш успішному досягненню різноманітних господарських цілей. Утворення господарських типів, на його думку, спричинене вкрапленнями серед пануючих типів незначних ділянок інших типів, різною участю другорядних порід при одній головній породі і наявністю типів з похідними деревостанами.

Незважаючи на те, що питання про групування типів лісу ставиться вже давно, ми ще не маємо усталених принципів його проведення. Зрозуміло, що використати класифікацію типів лісу в кожному окремому випадку можна по-різному і залежно від напрямку, інтенсивності господарства, властивостей вивченості самих типів. Досвід вивчення типології лісів, зокрема лісів Карпат, показав наступне.

Групування типів лісу при великому їх різноманітті необхідне і може проводитися за різних підходів. Створювати будь-які групи типів лісу можливо лише на основі попередньо розробленої чіткої їх природної лісоекологічної класифікації, яка представляє все різноманіття типів лісорослинних умов і є основою для групувань. Щоб угруповання типів лісу були обґрунтовані, необхідно мати лісівничо-екологічні діагнози і географію (зустрічність і поширення) типів, а також оцінити господарське значення кожного типу лісу вданий і найближчий період.

Поняття “тип лісу” і “едатоп” загальновідомі. За родину типів лісу (Д.В.Воробйов, 1967) приймається ряд типів лісу одного едатопу, в складі корінних деревостанів яких (типів) домінує одна і та ж лісоутворювальна порода. Наприклад, у типі едафічних умов вологого сугруду в Карпатах встановлюються родини типів лісу: вологі судіброви, волоті субучини, волоті суяличини, вологі сусмеречини та інші. Розрізняються типи лісу, що становлять родини, характерною домішкою порід у складі їх корінних деревостанів. Так, родину вологих субучин складають: волога грабова субучина, волога смереково-ялицева субучина, волога яворова субучина. волога ялицева субучина і волога грабово-ялицева субучина.

Таким чином, групи типів лісу (лісові формації) являють собою сукупність типів лісу, які мають одну домінантну породу в складі корінних деревостанів. Так як типам лісу притаманні, окрім одного корінного типу деревостану, цілий ряд похідних типів деревостанів, то однорідною групою об’єднуються і всі похідні деревостани певних типів лісу. Цим, властиво, і відрізняються однорідні групи типів лісу від лісових формацій в їх розумінні фітоценологами.

Господарське групування типів лісу означає об’єднання подібних з різних точок зору лісівничих типів і груп, які можуть бути основою для виділення частин і господарств при лісовпорядкуванні.

Господарське групування починається з встановлення господарського значення кожного типу лісу. Воно визначається: характером зустрічності і поширенням; топографічним положенням; фактичним станом деревостану; захисними властивостями насаджень; теперішніми економічними умовами. Наступне групування може здійснюватися за основним господарським призначенням типів лісу на даний момент.

Групування типів лісу за подібністю лісівничих заходів, що проводяться, може здійснюватись як за групами господарського значення, гак і незалежно від них. За основу такого групування береться подібність заходів, що забезпечують відновлення корінних та інших більш цінних деревостанів. Такі групи в конкретних умовах можуть виконувати роль типологічних господарств при лісовпорядкуванні.

Об’єднання лісів у господарські групи за основним господарським значенням типів і цілеспрямованості господарства в них відбувається у випадках великого типологічного різноманіття лісів і різкої різниш типів за лісівничо-екологічними і захисними властивостями. Цей вид господарською групування типів лісу знайшов застосування, перш за все, в гірських умовах.

Господарське групування типів лісу за основним господарським призначенням і цілеспрямованістю господарства визначає основний напрямок господарства в групах, вимагаючи диференційованого підходу до розробки господарських заходів по типах (або ряду дуже близьких типів лісу), які входять в одну господарську групу, і визначає встановлення господарських (типологічних) частин і господарств (секцій) при лісовпорядкуванні.

Встановлення кількості таких господарських груп в кожному конкретному випадку визначається економічними умовами, рівнем ведення лісового господарства, засобами виробництва, загальним призначенням і станом лісів.

Господарське групування можна проводити як для лісництв, лісгоспів і об’єднань, так і в межах лісорослинних районів. При дуже великому (понад 30-50 типів лісу) типологічному різноманітті лісів групування краще проводити стосовно лісорослинних районів.

Значення такого групування полягає, окрім всього іншого, в тому, що при збереженні всього природного різноманіття лісівничих типів лісу проявляється господарське значення кожного типу і напрямку господарства в ньому.

Групування типів лісу повинно базуватися на принципі динамічності, недопущенні шаблону і постійності; воно повинно висвітлювати сучасні вимоги до насаджень різних типів, доповнюватися і вдосконалюватися залежно від економіки та розвитку народного господарства.

У формуванні типів лісу Українських Карпат беруть участь десять порід-типоутворювачів. Кожна з них формує певну кількість типів лісу, що відрізняються едафічно за складом, але подібні за домінантом корінного деревостану. Залежно від поширення типів лісу, топографічного положення і фактичного стану деревостанів, вони мають певне господарське і захисне значення. Виходячи з вищеназваних принципів групування типів лісу, аналізу їх зустрічності та типологічної оцінки фактичного стану їх деревостанів, типи лісу Карпат можна об’єднати у відповідні господарські групи лісів.

Групи лісів об’єднують ряд типів лісу, що відрізняються едафічно і формаційно. Об’єднуючим початком, як вже згадувалось, є основне господарське, захисне призначення насаджень типу і основне спрямування (завдання) ведення господарства. У кожній господарській групі лісів приблизно половина типів лісу має значне поширення. Друга половина типів зустрічається рідко або фрагментами в комплексі з іншими типами.

Отже, початкова диференціація лісових площ, тобто виділення всіх типів лісу для району, що вивчається, необхідна з метою більш глибокого пізнання їх природи, що створює передумови подальшої систематизації типів лісу в однорідні за спільністю лісогосподарського впливу групи. Головне завдання групування полягає в тому, щоб групи типів лісу мали практичне застосування і були основою для встановлення господарств при лісовпорядкуванні.

Лісівнича типологія об’єднує типи лісу за принципом однорідності едафічних умов. Так, наприклад, діброви, бучини, яличини і смеречини об’єднуються в групу трофності − груди.

Однак можна теж об’єднувати типи лісу в групи за домінантною породою в складі корінних деревостанів. Таке групування більш доступне при вирішенні практичних завдань, особливо в гірських умовах, де формування типів лісу обумовлене не тільки ґрунтовими, але і кліматичними, геоморфологічними та іншими факторами навіть на незначних територіях.

Принцип домінантної породи Г.Ф.Морозов (1930) і Б.Ф.Остапенко (1968) використовували при групуванні лісівничих типів лісу. Використовуючи такий принцип, введені два додаткові поняття: група і підгрупа типів.

Під групою типів лісу необхідно розуміти сукупність типів лісу, що об’єднані домінантною породою в складі корінних деревостанів незалежно від їх едафічної належності. Група типів лісу відповідає формації, що прийнята в геоботаніці при описі та систематизації рослинного покриву (ялинова, букова і т.д.).

Підгрупа типів лісу об’єднує насадження, у формуванні яких в складі корінних деревостанів приймає участь одна або декілька лісоутворювальних порід. Підгрупа типів лісу включає як корінні, так і похідні деревостани. Вона відповідає субформації в геоботанічному розумінні. Підгрупа типів лісу в більшості випадків (для переважаючих типів лісу) покладена в основу формування господарств.

Керуючись вищезгаданим, для лісових біогеоценозів Українських Карпат виділено 10 лісівничо-господарських груп типів лісу (табл. 32).

Таблиця 32. Господарсько-лісівниче групування типів лісу

Наступна стаття

Джерело: Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навчальний посібник – Львів: видавництво “Піраміда”, 1996. – 208с.