До змісту

Вертикальна поясність є синтезуючим етапом лісотипологічних закономірностей, які визначені для Українських Карпат. Вона поєднує висотні, ґрунтові, лісорослинні, кліматичні закономірності з врахуванням рельєфу, які в кінцевому результаті зумовлюють розподіл лісової рослинності в гірських регіонах.

Істотний вплив на вертикальну поясність має висота над рівнем моря. Вона змінює клімат, ґрунт і рослинність. Ці зміни в різних гірських системах проявляються неоднаково. Окремі елементи клімату змінюються приблизно таким чином: температура падає через кожні 100 м висоти в середньому на 0,5°С; кількість опадів зростає з висотою над рівнем моря до відповідної висоти, після чого зменшується, а випаровування з висотою збільшується. З висотою над рівнем моря збільшується інтенсивність освітлення; збільшується також швидкість вітру.

М.С.Андріанов (1968) відзначає, що клімат Українських Карпат формується під виливом радіаційних умов, атмосферної циркуляції та гірського характеру поверхні рельєфу. Загалом під виливом радіаційних і циркуляційних процесів, а також рельєфу на території Українських Карпат формується помірно − континентальний клімат з надмірним і достатнім зволоженням.

Таблиця 22 Температурні градієнти для окремих районів Українських Карпат

Простежимо окремі кліматичні показники, які впливають на вертикальну поясність Карпатського регіону (табл.22).

Величини температурних градієнтів мають свої особливості. Для передгірських районів виявлені більш різкі коливання зимових і літніх градієнтів. У гірських районах річні температурні градієнти більш стабільні і знаходяться в межах − 0,52 – 0,63.

Важливим показником для вертикальної поясності в розповсюдженні рослинності мають атмосферні опади, кількість яких збільшується з висотою над рівнем моря (табл. 23).

Таблиця 23 Середньорічна сума опадів в Українських Карпатах

У середньому для висот 300 – 1400 м над рівнем моря приріст річної суми опадів на південно-східних схилах Карпат на кожні 100 м складає 11% від кількості їх на висоті 250 – 300 м. Більшість опадів випадає в теплий період (76 %) і на південному макросхилі.

Для характеристики клімату вертикального поясу, крім середньорічних і середньомісячних показників опадів, відносної вологи повітря, температури, необхідно враховувати тривалість вегетаційного періоду, початок і припинення заморозків, абсолютні і мінімальні температури у зимовий період, так як від цих факторів залежить ріст і розвиток деревних порід.

Під впливом переважаючих факторів формується вертикальна поясність. Вертикальним поясом вважається відповідна частина схилу гірської системи в межах відповідних висот. Пояс характеризується однаковими ґрунтово-кліматичними умовами, рослинністю і фауною.

Межі одного і того ж вертикального поясу можуть перемішуватися вверх або вниз залежно від експозиції, ґрунтово-геологічних особливостей та інших умов. Таке явище носить назву інверсії вертикальних поясів.

Вертикальна поясність неоднаково проявляється в окремих лісорослинних районах (рис. 12). Це наглядно демонструє схема лісорослинного районування, яка запропонована П.І.Молотковим (1966).

Рис. 12. Вертикальна поясність Українських Карпат

ІІ − дубово-букові ліси; IV ‒ букові ліси; V ‒ буково-ялицеві ліси; VI ‒ буково-ялицево-смерекові ліси; VІІ – смерекові високогірні ліси; Пояси: 1 ‒ дуба; 2 ‒ бука; 3 ‒ ялиці з буком; 4 ‒ смереки, бука і ялиці; 5 ‒ смереки; 6 ‒ субальпійський; 7 ‒ альпійський; 8 ‒ міжзональні

Таким чином, деревні породи, які формують в тому чи іншому вертикальному поясі чисті або з їх переважанням деревостани, слугують індикаторами відповідного вертикального поясу. Дуже часто (через ґрунтово-кліматичні умови) в окремих поясах одночасно спостерігається розповсюдження декількох головних деревних порід (ялиця, бук, смерека). У таких випадках індикатором вертикального поясу доцільно вважати деревну породу, яка формує деревостани вищої продуктивності.

Деревна рослинність піднімається в гори до певної висоти, вище якої починається пояс субальпійських і альпійських полонин. Перехід до альпійського поясу здійснюється поступово ‒ через смугу рідкостійного субальпійського лісу. Це смуга боротьби між деревною і трав’яною рослинністю. Субальпійське рідколісся формується із холодостійкої сосни гірської і зеленої вільхи. В окремих лісорослинних районах верхню межу лісу може формувати смерека або бук. Так, у північно-західній частині Українських Карпат на південному макросхилі верхню межу лісу на висотах 1100 – 1200 м н.р.м. утворює бук, а смерека повністю відсутня.

Враховуючи згадані закономірності та специфіку гірських лісів, пропонується узагальнений профіль вертикальної поясності лісів Українських Карпат (рис. 13).

Рис. 13. Узагальнений профіль вертикальної поясності лісів Українських Карпат (північний мегасхил)

1 ‒ альпійські полонини, 2 ‒ субальпійські полонини

Принагідно підкреслити, що верхня межа вертикальних поясів рослинності на південному макросхилі (Закарпаття) в середньому на 100 м вища порівняно з північним макросхилом (Прикарпаття).

Наступна стаття

Джерело: Герушинський З.Ю. Типологія лісів Українських Карпат: Навчальний посібник – Львів: видавництво “Піраміда”, 1996. – 208с.