Комендар В. І., доктор біологічних наук, професор, член наукової ради Закарпатської обласної організації ВЕЛ

Мигаль А. В., кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, член наукової ради Закарпатської обласної організації ВЕЛ, Міжвідомча науково-дослідна лабораторія охорони природних екосистем Ужгородського національного університету

У мережі природно-заповідних територій України вагому роль відіграють заповідні урочища − лісові ділянки, степові, болотні та інші природні комплекси, виділені з метою їх збереження в природному стані з усією сукупністю компонентів. Однією з основних умов при виділенні площі заповідних урочищ є дотримання природних меж ландшафтів, які беруть під охорону.

Згідно з рішення Закарпатського облвиконкому № 55 від 7 березня 1990 року на околицях селища Буштино Тячівського району створено заповідні урочища для охорони гляціальних дібров з переважанням дуба звичайного (Quercus robur L.) площею до ЗО га. Ця ділянка є залишком могутніх дібров у Закарпатській низовині й передгір’ї, яка займала колишній льодовиковий рефугіум (сховище) в льодовикову епоху (приблизно 13 тис. років тому назад). У перші роки Радянської влади в Закарпатті 16 тис. га «Чорного мочару» було меліоровано (до речі, на основі хибного принципу, бо замість регульованої здійснено осушувальну меліорацію), і величезні площі лісових і лучних угідь Закарпатської низовини перетворилися на малопродуктивні сільськогосподарські угіддя. Хижацьким вирубуванням дерев у цій зоні, в тому числі і в Тячівському та Хустському районах (зокрема, на околицях Хуста, Сокирниці, Стеблівки) повністю винищено всі діброви. Залишки їх збереглися навколо селища Буштино завдяки тій боротьбі, яку проводив колишній голова Закарпатської обласної ради товариства охорони природи і завідувач Міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем професор В. І. Комендар. Роками тривають спроби повного знищення гляціальних дібров на околицях селища Буштино шляхом їх вирубування. В живому наземному покриві цих дібров якимось дивом зберігся сфагновий килим, що складається з бореальних, тобто тайгових, рослинних видів-мігрантів льодовикової епохи. Сфагнові мохи, як відомо, трапляються лише на вологих місцезростаннях або на сфагнових болотах верхового типу. В сибірських лісах тайги вони утворюють суцільні килими на вологих місцезростаннях в соснових, кедрових і ялинових лісах. В дубових лісах Середньої Європи в живому наземному покриві трапляються виключно вищі рослини, серед яких переважають квіткові. Отже, ще раз акцентуємо увагу на тому, що для фахівців знахідка сфагнових мохів у буштинських дібровах є незвичайною подією, і зрозуміло, що цей факт має велику наукову цінність.

Унікальні особливості буштинських дібров здавна привертали увагу вчених-дослідників природи. Флору цих природних комплексів вивчали відомі закарпатські ботаніки Лайош Вагнер та Антоній Маргіттай. Результати дослідження цих дібров у 1944 році опублікував відомий угорський вчений Адам Борош.

У дібровах, у тому числі й на узліссях, зберігся ряд зникаючих видів квіткових рослин, занесених до другого видання Червоної книги України (1996) і Червоного списку Закарпаття (1999): фіалка багнова (Viola uliginosa Bess.), ферульник лісовий (Ferulago sylvatica (Bess.) Reichenb.), нарцис вузьколистий (Narcissus poeticus L. subsp. angustifolius (Curt.) Aschers. et Graebn.), кілька екземплярів мігрантів з Сибіру − півників сибірських (Iris sibirica L.), мігранти з області Середземномор’я (медитеральний елемент) − шафран банатський (Crocus banaticus J. Gay), гадюча цибулька трансільванська (Muscari botryoides (L.) Mill, subsp. transsilvanicum (Schur) Soy), степовий елемент флори − перстач білий (Potentilla alba L.), а також білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) та деякі інші види.

Фауна буштинських дібров включає таких тварин, як лелеки звичайний (Ciconia ciconia L.) і чорний (Ciconia nigra L.), качка дика (Anas platyrhynchos L.), канюк (Buteo buteo L.) та цілий ряд співочих птахів. Тут також водяться метелики, занесені до Червоної книги України: махаон (Papilio machaon L.), подалірій (Iphiclides podalirius L.) та люцина (Hamearis lucina L.).

Частина рідкісних видів зникла або перебуває на межі повного зникнення. Ще донедавна поблизу цих дібров знаходилася популяція косариків болотних (Gladiolus palustris Gaudin) − єдине місцезнаходження на Закарпатті. Сьогодні цей вид вважають зниклим на території Закарпатської області. Також уже багато років не вдається підтвердити зростання тут вовчого тіла болотного (Comarum palustre L.), популяція якого до здійснення меліоративних заходів налічувала велику кількість рослин. Від значного антропогенного навантаження потерпає популяція шафрана банатського, оскільки травостій викошують, а декоративні квіти зривають на букети або ж повністю викопують для пересадки на присадибні ділянки.

Зрозуміло, що для збереження та відтворення цих рідкісних видів рослин слід вжити рішучих адміністративних заходів і провести широку агітаційну роз’яснювальну роботу шляхом видання і розповсюдження листівок і брошур, присвячених їх охороні.

Доречно буде зазначити, що науковці Міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем Ужгородського національного університету проводять впродовж років моніторингові дослідження за зникаючими видами буштинських гляціальних дібров. Зокрема, нарцис вузьколистий за спеціальною програмою лабораторії вивчають В. І. Комендар та В. В. Крічфалушій, шафран банатський досліджує А. В. Мигаль, застосовуючи метод монографічного вивчення популяцій цього виду.

Цікавим є й епізод, пов’язаний з тим, що В. І. Комендар і В. В. Крічфалушій знайшли представника субальпійського поясу − нечуйвітра оранжево-червоного (Ніеracium auranthiacum L.) в урочищі «Дубки» в заростях нарциса вузьколистого. Цей надзвичайно красивий вид рослини здалеку помітний своїм вогненно-червоним кольором, і цього неочікуваного «гостя» брали, що називається, «штурмом» і криком. Мимоволі ми, взявшись за руки, стали навколо нього кружляти. А співробітник агролісу, який супроводжував нас, подумав, що з нами щось скоїлося… Ця радість пов’язана з тим, що ми знайшли свідоцтво того, що нарцис вузьколистий є мігрантом високогір’я (полонин) Карпат, а місцевість на околиці Буштина і в цілому Мармароська котловина були льодовиковим рефугіумом, де змішувалися в льодовикову епоху мігранти високогір’я і тайги. А згодом цей вид нечуйвітра було виявлено у заповідному масиві «Долина нарцисів».

Незважаючи на заповідний статус прилеглих дібров, деякі мешканці селища Буштино захоплюють ділянки лісу, вирубують дерева і перетворюють ці ділянки на сільськогосподарські угіддя. Відбувається захоплення території, що межує з заповідною зоною, і таким чином створюється загроза знищенню унікальних рідкісних червонокнижних видів рослин. Слід обов’язково вилучити ті землі, які були якимось чином надані у користування певним особам в урочищах «Дубки» і «Дуброви», що біля потоку Помийниця, оскільки вони використовують їх як сінокоси, вносять різні добрива і виконують часткові меліоративні роботи.

Слід зазначити, що в урочищах «Дубки» і «Дуброви» є фрагменти дубових лісів, під наметом яких в живому наземному покриві зростають нарцис вузьколистий і нечуйвітер оранжево-червоний, які є моделлю того, як виглядали ділянки нарцисів у першу фазу після міграції в льодовикову епоху з високогір’я і розселення їх у дуже розріджених дубових лісах.

Для того, щоб відновити оптимальні екологічні умови на ділянках у заповідній та буферній зонах, необхідно перекрити меліоративні канали. Це буде сприяти демутації екосистем дібров, тобто відновленню тієї обстановки, яка була тут до початку активної господарської діяльності людини.

Вкрай необхідно створити навколо майбутнього флористичного заказника «Дуброви», «Дубки» і «Малетова діброва» буферну зону завширшки 150 м, в якій слід встановити природоохоронний режим, властивий для цих зон.

Не зайвим буде вказати варварам, які збираються знищити «Дуброви» в околицях селища Буштино, що нинішня толока в 20-30-х роках 20 століття була зайнята могутніми дібровами, і утворення її є наслідком суцільних вирубувань дубів, що призвело до зниження рівня ґрунтових вод у цій місцевості на 1,5-2 метри.

У результаті знищення залишків колишніх дібров, які утримують величезні маси ґрунтової вологи, вся ділянка була б перетворена на повністю непридатну для використання людиною, тобто у своєрідну пустелю.

Вважаємо, що створені заповідні урочища «Дуброви» та «Мочар» на околицях селища Буштино площею близько 30 га, слід було б передати Карпатському біосферному заповіднику, а саму ділянку обгородити живоплотом.

Література:

1. Комендар В. І. Про знахідку Iris sibirica L. на заповідній території «Долини нарцисів» / Укр. бот. журн. – 1983. – Т.39, № 1. – С. 98.

2. Комендар В. І, Крічфалушій В. В. Знахідка Hieracium auranthiacum у Мармарошській улоговині Закарпаття. / Укр. бот. журн. – 1990. -Т.47, №3. – С. 82-83.

3. Крічфалушій В. В., Будніков Г. Б., Мигаль А. В. Червоний список Закарпаття: види рослин та угруповання, що знаходяться під загрозою зникнення. – Ужгород, 1999. – 196 с.

4. Кричфалуший В. В., Комендар В. И. Биоэкология редких видов растений. – Львов : Свит, 1990. – 154 с.

5. Природоохоронні території Української РСР / Є. В. Качаловський, К. М. Ситник, О. К. Ющенко та ін.; за ред. Д. Й. Проценко. – К. : Урожай, 1983.- 176 с.

6. Червона книга України. Рослинний світ / Редкол.: Шеляг-Сосонко Ю. Р. (відп. ред.) та ін. – К. : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1996. – 608 с.

7. Boros A. A bustyahazai Csereerdo floraja // Scr. Bot. Mus. Trans., Cluj. – 1944. – K. 3. – P. 15-20.