Цей заклад з приємною ностальгією згадує, мабуть, усе старше покоління обласного центру Закарпаття міста Ужгорода, оскільки не було за радянських часів ресторану більш оригінального, ніж «Скала».

Знаходився він майже в самому центрі Ужгорода, на вулиці Собранецькій, 32 (тоді вона звалася Радянською), в старовинному підвалі, який ще за часів Австро-Угорщини належав імператору та відігравав роль складів, куди власники виноградників звозили данину − кожну десяту бочку вина, отриманого на своїй плантації. Хто висунув ідею відкриття підземного ресторану, нині достеменно не знає ніхто. Старожили розповідають, що спочатку підвали належали «Пищеторгу», який зберігав там засолені овочі, а перед тим, як почати приймати відвідувачів на глибині 20 метрів під землею, ці природні «холодильники» були значно розширені та надійно укріплені.

У період свого розквіту, а це приблизно 1975 рік, ресторан «Скала» виглядав таким чином. Зовні відвідувачів зустрічала неонова вивіска над масивними дверима, яка була прикрашена бронзовим візерунком. Через двері можна було пройти до вестибюля, від якого крутими гвинтовими сходами спуститися до Малої зали. Ось такою вона була: грубо обтесані кам’яні брили заміняють стіни та стелю, меблі з червоного дерева, виконані в народному стилі кращими закарпатськими майстрами, а ефекту старовини додають ліхтарі-світильники.

Мала зала відокремлювалася від Великої декоративними буковими та дубовими балками. Там також панувала старовина: гуцульські дубові столи, лавиці й стільчики, а в кінці зали ніби вітала відвідувачів піднятою рукою господиня підвалу − рельєфно викладена з білого каменю фігура жінки, виконана одним із найвидатніших художників Закарпаття, Федором Манайлом.

У ресторані, розрахованому на 400 відвідувачів, можна було замовити безліч оригінальних закарпатських страв та закусок, до яких неодмінно подавали кращі марочні вина: «Троянда Закарпаття», «Променисте», «Берегівське», «Середнянське», «Квіти полонини» й чимало інших. Їх, а також закарпатські коньяки та ароматну чорну каву можна було скуштувати в наступній залі ресторану, так званому Бареі. Саме там розміщувався естрадний оркестр, під музику якого хоча б раз обов’язково танцювали ви, ваші батьки, чи дідусь-бабуся.

Була в «Скелі» й четверта зала − Мисливська. Вона й справді нагадував лісову хатинку єгеря, з її дерев’яною стіною, вузенькими віконцями та різноманітними трофеями на кшталт оленячих рогів та ведмежих шкур на стіні, уздовж якої стояли грубі столи, а стільцями слугували пні. Особливий комфорт цій залі додавав справжній палаючий камін, перед яким лежала шкура дикого кабана. Тут пригощали делікатесами з дичини карпатських лісів.

Якщо ж хтось бажав знайти в «Скалі» відокремлене місце, міг пройти до Дегустаційної зали. У ній розміщувалися величезні винні бочки, які слугували окремими кабінками на двох-чотирьох чоловік. У кожній з них − дубовий стіл та лавиці, залізний кований ліхтар-світильник. Мабуть, це було трохи незвично, зате чудово налаштовувало на «інтимний ноту».

В цілому, кільце залів легендарного ресторану “Скала” простягалося на півкілометра вглиб міцної андезитового породи та займало близько 1000 квадратних метрів площі. Але проіснував ресторан не так вже й довго. У 80-х приміщення підвалу почало поступово затоплюватися ґрунтовими водами (ті, хто бував в «Скалі», згадують: наприкінець її існування води було так багато, що вона постійно капала відвідувачам на голову, а на сходах навіть утворився невеличкий потічок), й, оскільки зарадити ситуації ніяк не могли, ресторан довелося закрити. Кажуть, закривали «Скалу» поступово: спочатку зали, що розташовувалися вглибині, потім всі інші.

В даний час на місці легендарного ресторану знаходяться АВС та кафе «Скала». Коли журналіст, який готував цей матеріал, попросила оглянути й сфотографувати те, що залишилося від приміщень ресторану, їй відмовили, відмахнувшись: мовляв, там зараз складські приміщення, куди заходити заборонено, а в їх кінці − звичайна бетонна стіна. Якого розміру ці приміщення, й в якому вони стані, чи залишилися там бодай якісь сліди ресторану, дізнатися ми так й не змогли. Вдалося тільки оглянути невеличку залу кафе, яка, за словами його працівниці, є частиною колишньої «Скали». Одне для мене залишилося незрозумілим: з вестибюля до ресторану колись вели стрімкі гвинтові сходи, а в даний час з АВС до залів кафе, вирубані в андезитового породі, прохід рівний. Чи можливо настільки перебудувати “Скалу”, може бути, я зовсім не там її шукала, адже вирубані в горі довгі підвали знаходяться майже в кожному будинку тієї частини вулиці Собранецької?

Колега підказав ще один шлях пошуку приміщень ресторану. Розповіли, що недавно відбудований на базі колишнього ресторану «Космос» готель «Дует+», нібито, викупив частину залів «Скали», де незабаром планують побудувати ресторан та дегустаційний зал. У готелі люб’язно погодилися показати підвальні приміщення «Скали», які об’єднали з підвалами колишнього “Космосу”.

Отже, це три різні за розміром тунелі (приблизно 5,50 на 100 метрів), найбільший з яких оздоблений цегляною кладкою, а другий за розміром вирубаний у породі.

Нам розповіли, що привести ці приміщення до належного стану, при якому в них можна було б приймати відвідувачів, важко навіть з використанням сучасної технології. Для того, щоб осушити підвал, де зі стелі постійно капала вода, готель уже близько року працює над встановленням потужної та дорогої системи водовідведення та кондиціонування. Мабуть, тому, що на утримання цих підвальних приміщень доводиться витрачати чималу суму, готель й викупив лише частину залів колишньої «Скали». Хоча, погодьтеся, дещо сумнівним є той факт, що підвали “Космосу” були настільки ідеально «підстроєні» під зали «Скали», що в результаті злиття двох підвалів могли вийти ідеально рівні тунелі. Отже, як це не сумно, а «Скалу» я, здається, знайти так й не змогла. Доля приміщень ресторану, гарних меблів та кам’яної фігури роботи Манайла поки лишається невідомою »

Переклад із джерела: Тетяна Літераті, газета «Ужгород».

Tags: Ужгород_