До змісту

Долина річки Уж повністю перетинає Вулканічні Карпати на відрізку між містом Ужгородом та селищем Перечин. Тут гряда складена переважно з порід андезитового складу, загальна потужність яких становить близько 1000 м. Ложе гряди має жолобоподібну будову, яка виникла в результаті просідання верхньої частини земної кори після звільнення вулканічних камер від розплавленої магми. У зв’язку з цим спостерігається нахил пластів неподалік Ужгорода та Перечина в бік осьової частини гряди. У нижній частині вулканічної товщі переважають туфи, а у верхній − породи застиглих лавових потоків.

Вулканічні породи, які вилилися, є цінним будівельним матеріалом. Їх використовують для будівництва будинків, шосейних доріг, залізничних насипів і т.п. Камінь добувають в кар’єрах, розташованих в бортах долини. В Радванському кар’єрі під Ужгородом добували найдавніші в цій частині гряди андезито-базальти. Вони забарвлені в темно-сірі кольори та залягають у вигляді багатошарових плит. У свіжому зламі на темному скловатому тлі виділяються окремі кристали − порфірові вкрапленики. Вони зародилися ще у вогнищі та при підйомі магми продовжували зростати. Порфірові вкрапленики складені з двох мінералів − світлим прозорим плагіоклазом та напівпрозорим темно-зеленим піроксеном.

Для андезито-базальтів Радванки примітною є стовпчаста окремість, швидше гігантсько-стовбчаста окремість. Шестигранні стовпи, які стоять вертикально, виникли в процесі скорочення обсягу при охолодженні потоку лави. Зазвичай окремі стовпи базальтів досягають в діаметрі 20-40 см. Тут же товщина стовпів досягає одного метра. Помилуватися величної колонадою, створеної природою, можна з східного борту кар’єру.

Нерідко на стінках тріщин в андезито-базальті можна побачити чорні нарости гідроксиди марганцю, які розгалужуються. Це продукти хімічних реакцій, що протікають на поверхні.

В Радванському та інших кар’єрах, як правило, спостерігається плитчастість. Плити порід розташовані паралельно площинам первісного течії магми (геологи називають це флюїдальністю). У більшості випадків площини свідчать про спокійне розтікання лави, тобто рідкий, текучий стан магми. Однак, у кар’єрі біля села Оноківці можна спостерігати застиглий потік в’язкої андезитової магми. Це виявляється за будовою потоку. Стінка кар’єру, пройденого в південній частині потоку лави, має цибулинну будову, на ній видно сплюснуту по горизонталі концентрична зональність. Як і в Радванському кар’єрі, ці породи мають порфірову структуру. Зверніть увагу на пузиристу верхню частину потоку. Дрібні, не заповнені порожнини, займають місцями більше половини загального обсягу породи. Порожнини утворилися в результаті виділення газу в застиглій лаві. З глибиною кількість порожнин зменшується, а розмір їх збільшується. Частина порожнин залишається незаповненою, інша ж виконана речовиною, що отримав назву унгварит. Спочатку унгварит був описаний як самостійний мінерал. Але пізніше при дослідженні за допомогою мікроскопа було встановлено, що він являє собою тонку суміш різних мінералів. Найчастіше опал та контроніт, в інших випадках − опал та монтморилоніт або лимоніт. Рідше зустрічаються унгварити з халцедоном або іншими мінералами. Унгварити мають найрізноманітніше забарвлення: зелене всіх відтінків − від отруйно-зеленого до світло-зеленого, від жовтого до коричневого, оранжевого, бурого, червоного. Зустрічаються білі, порцеляноподібні, можуть бути одноколірні або кольорові, смугасті, плямисті.
Виділення унгвариту часто мають лінзоподібну форму. Вони розташовані паралельно флюїдальності андезитів, але зустрічаються й стрімкоспадаючі жили. Унгварити утворилися в результаті виділення драглистих мас (гелів), що містять кремнезем, глинозем, залізо, магній, кальцій, марганець, сірку в пустотах застигаючих після виверження вулканічних порід. Гелі в процесі охолодження вулканічної товщі ущільнювалися та зневоднювалися, про що свідчать типові порожнини та тріщини дегідратації.

Для унгваритів Оноківського кар’єру найбільш характерні світлі та бурі фарби в плямистому або смугастому поєднанні. Багато різновидів цього мінералу у величезному кар’єрі села Кам’яниця, де видобувається андезит, який йде на щебінь для будівництва залізниць. У верхній частині кар’єру унгварити утворюють великі виділення різного забарвлення до 30-40 см в поперечнику. У кар’єрі відслонені не тільки андезити, а й туфи, що залягають над ними та відносяться до агломератів. В камяницьких туфах − дрібнообломочній масі вулканічних порід та попелу − зустрічаються великі вулканічні бомби та лапілли (застиглі бризки лави або осколки лавової пробки). Нижню частину туфового горизонту складають відкладення вогняних лавин та палючих хмар. Це сліди вулканічного виверження, яке супроводжувалося викидом з вулканів величезної кількості розжарених газів, в яких у суспензованому стані переносився розпечений попільний матеріал та перекочувалися уламки вулканічних порід − продукти руйнування стінок вулканів під час вибуху. Лавини та палючі хмари спускалися схилами вулкану до його підніжжя, заповнюючи улоговини та понижені ділянки поверхні. Велика кількість газів при охолодженні розпечених лавин та палючих хмар призводила до утворення активних сполук сірки, галоїдів, бору, які вступали в реакції з вулканічним попелом та уламками гірських порід.

Крім унгваритів, у кар’єрі села Кам’яниця зустрічаються й інші мінерали, що виникли при різних температурах в процесі охолодження лавових потоків. Найбільш ранні та найбільш високотемпературні виділення представлені пластинками тридиміту та голчастими виділеннями амфіболу. Слід мати на увазі, що амфібол надалі інтенсивно заміщався та обростав монтморилонітом. Тому більшість стовпчиків цілком складаються з лускатого світло-сірого монтморилоніту, а амфібол, забарвлений у темно-коричневий колір, знаходиться в стрижневій частині цих стовпчиків. Більш низькотемпературні мінеральні сполуки відрізняються білим забарвленням або ж мають склоподібний вигляд. Вони представлені кальцитом та кварцом. До пізніх низькотемпературних виділень відносяться опал, халцедон, нонтроніт, монтморилоніт, гідроксиди заліза, сірка, гіпс, мельниковіт, в тому числі й унгварити.

Північніше Кам’яниці − в околицях села Ворочево − відслонюються дацити й андезито-дацити. Ці породи примітні тим, що містять вкраплення магматичного гранату. На думку академіка В. С. Соболєва присутність гранату говорить про те, що родоначальна магма утворилася в глибинних умовах, при високому тиску. В ній розчинилася велика кількість вапняного матеріалу. Гранати забарвлені в вишнево-червоний колір та утворюють добре ограновані кристали, розміром до 3 мм в діаметрі. Кристали граната добре помітні неозброєним оком на сірому тлі вулканічної породи.

Цікаві також деякі об’єкти в північній частині гряди, наприклад, в околицях села Дубриничі. На південній околиці села є старі закинуті гірничі виробки − штольні, в яких наприкінці минулого та початку нашого століття добували каолін − сировину для керамічної промисловості. Деякі з цих штолень відкриті. Маючи переносне освітлення їх можна відвідати. Каолінові поклади утворилися в результаті проникнення в пласт мікрограніту гарячих мінералізованих глибинних вод (гідротерм). В процесі каолінізаціі відбувається виніс заліза, лугів та лужноземельних елементів. На місці залишається кремнезем та глинозем, при цьому порода збагачується водою. Каолін в чистому вигляді має сніжно-біле забарвлення. Ця якість та тонкозернистість сприяли використанню його в керамічній промисловості, а також як матеріал для побілки будинків.

Каолініт вельми тонкозернистий мінерал. Окремі його кристали не завжди помітні за допомогою звичайного мікроскопа. Лише під електронним мікроскопом при збільшеннях у кілька тисяч разів, можна побачити типові шестикутні пластинки.

Південніше Дубриничів, неподалік колгоспної ферми, знаходиться ртутне родовище Колгоспне. Рудні мінерали представлені кіновар’ю та незначною кількістю метаціннабариту. Кіновар − основний мінерал, з якого видобувається ртуть. Він має характерне криваво-червоне забарвлення та алмазний блиск, за що отримав у давнину назву «кров дракона». Метаціннабарит − також ртутний мінерал того ж складу, але з іншою структурою кристалічної решітки. Це відбивається й на фізичних властивостях мінералу, в першу чергу, на його забарвленні. На відміну від кіноварі метаціннабарит має чорний колір й смоляний блиск. У цих рудах відзначаються великі домішки кубиків піриту − солом’яно-жовтого забарвлення з металевим блиском.
Колекцію ртутних руд можна зібрати у відвалі розвідувальної шахти. Нижче цих руд шахта розкрила осадові породи − пісковики та алевроліти. Ця товща примітна тим, що в ній розвивається мінерал давсоніт − алюмонатрієвий гідрокарбонат. Він утворює шкірочки та прожилки, тонковолокнистих сніжно-білих з перламутровим блиском кристалів, часто зібраних в радіально-променисті агрегати.

До останніх років давсоніт відносився до рідкісних мінералів. У Радянському Союзі він вперше був виявлений в 1965 р. в Закарпатті. В останні роки число родовищ давсоніту зростає. Визначено й перспективи його використання. Мінерал легко розчинний в слабкокислих розчинах. З цією властивістю давсоніту пов’язують перспективи промислового добування алюмінію та виробництва соди.

Останнім часом, практично у всіх тектонічних зонах Українських Карпат виявлено давсоніт. Можливості промислової розробки цього мінералу всебічно вивчаються.

Наступний розділ

Источник: Лазаренко Э.А. По вулканическим Карпатам. Путеводитель. – Ужгород: Карпаты, 1978. – 96 с.
Переклад О.Цапулич