НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЛАН УПРАВЛІННЯ БАСЕЙНОМ Р. ТИСА – УКРАЇНА. ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО ВОДОКОРИСТУВАННЯ У БАСЕЙНІ Р. ТИСА. КОМУНАЛЬНЕ ВОДОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ВОДОВІДВЕДЕННЯ (ВОДОКОРИСТУВАННЯ)
 |
Проект Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій” |
7 ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ВОД
7.2 Характеристика сучасного водокористування у басейні р. Тиса
7.2.1. Комунальне водозабезпечення та водовідведення (водокористування)
Централізоване водопостачання та водовідведення більшості населених пунктів забезпечується спеціалізованими підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства, кількість яких у області сягає 35. Також для водопостачання використовується 237 комунальних і 328 відомчих артезіанських свердловин. Перелік основних підприємств водопровідно-каналізаційного господарства показано на рис. 7.5. До найбільших з них відносяться міськводоканали Ужгорода та Мукачева.
Рис. 7.5. Основні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства у Закарпатській обл.
Сумарне річне водоспоживання зазначеними підприємствами у 2010 р. становило 23,81 млн. м3/рік, з якого 74% забезпечується за рахунок підземних вод (або 27 водозаборів). Особливості орографічної будови області зумовили те, що підземними джерелами забезпечується водопостачання рівнинних територій, у гірських районах доступними для водоспоживання є лише поверхневі води. Порівняно з 1990 р. об’єм комунального водоспоживання скоротився більше ніж у 2 рази, однак, починаючи з 2000 р., його показник коливався у вузьких межах 25,0–28,4 млн. м3/рік.
Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах встановлюються законодавством України (Водний кодекс України, Кодекс України про надра, закони України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, «Про питну воду та питне водопостачання») та затверджуються наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства (останній – наказ Мінжитлокомунгоспу України № 190 від 27.06.2008).
Частка населення, підключеного до систем комунального водопостачання, у середньому становить 69,2% з коливанням 30–95% (смт. Вишково та м. Мукачево відповідно). При розрахунках не брали до уваги жителів смт Чинадієво, що підключені до мережі Мукачівського водоканалу, та смт Королево – водопостачання яких забезпечується залізницею.
Централізованим водопостачанням охоплені, переважно, жителі міст (100%) та селища міського типу – 13 з 19 населених пунктів (68%). Сільські поселення практично не забезпечені централізованим водопостачанням, їхня питома вага складає лише 2% (14 населених пунктів). Децентралізоване (локальне) водопостачання представлено 3421 колодязями, 559 каптажами і 565 артезіанськими свердловинами.
У містах функціонують 50 водопроводів загальною потужністю 212,9 тис. м3/добу. Домінуюча частина їхньої потужності, що становить 211,9 тис. м3/добу, забезпечується 27 водопроводами житлово-комунального господарства. Більшість із 25 сільських водогонів малопотужні (не більше 8,0 м3/добу в цілому), не забезпечені належною експлуатацією через брак будь-якої матеріальної бази. Переважна частина сільських жителів користується водою із шахтних колодязів, п’ята частина яких не відповідає стандартам за мікробіологічними та хімічними показниками через порушення санітарно-захисних зон.
До основних проблемних питань водопостачання Закарпатської області відносяться:
- якість питної води;
- нерівномірний характер охоплення населення водопостачанням;
- наявність високих втрат.
Якість питної води.
Якість води у централізованих мережах має забезпечувати нормативи «ДержСанПіну 2.24-171-10». Як поверхневі, так і підземні води за своїми фізико-хімічними параметрами не відповідають вимогам вищезазначених документів і потребують попереднього очищення. З усієї маси поданої в мережу води очищується лише 32%. Водоочисними спорудами забезпечені переважно водоканали міст: Ужгорода, Берегове, Сваляви, смт Воловець та Міжгір’я, міське населення Берегівського, Воловецького, Іршавського Свалявського, Тячівського та Хустського районів, та санаторії у селах Міжгірського, Мукачівського, Свалявського районів.
У переважній більшості існуюче обладнання водоочисних та знезаражувальних станцій є застарілим й потребує невідкладної модернізації та хоча б дооснащення.
Міста Мукачево, Хуст, Перечин, Рахів та смт В. Березний та Коб. Поляна споруд з водопідготовки не мають взагалі.
Нерівномірний характер охоплення населення водопостачанням. Не дивлячись на достатню кількість у області водних ресурсів, цілодобові послуги з водопостачання отримують лише 5 міст та 9 селищ міського типу. Інші населені пункти забезпечуються водою за графіком. Так, у м. Ужгороді неможливо забезпечити цілодобове постачання водою всього міста через застарілі мережі, які не витримують підвищення тиску води. У багатоповерхівках населення змушене самостійно встановлювати насоси для підкачування води на верхні поверхи. У 2010 р. була спроба тодішнього мера міста передати Ужгородводоканал у концесію ТОВ «Чиста вода – Ізюм», що знаходилась у м. Києві.
За наявності послуг з централізованого водопостачання, житловий фонд населених пунктів охоплений цими системами не повністю (див. рис. 7.4). Найменше охоплення системами водопроводу серед населення сільських поселень Міжгірського, Тячівського, Рухівського районів – відповідно 25,9%, 32,4%, 35,7%, а також м. Берегове (27,6%).
Чотири населених пункти Мукачівського району користуються привізною водою.
Наявність високих втрат.
Загальний стан існуючої мережі водопостачання не задовольняє нормативним вимогам та не забезпечує ресурсозбереження. Так, у м. Мукачево водогін експлуатується із 1935 р., у м. Ужгород – з радянських часів.
Втрати води у водогонах зумовлені дією низки чинників, головними з яких є наступні:
1) споживчі – втрати реалізованої води, які визначаються як різниця між об’ємами фактичної реалізації води споживачам та її раціональною розрахунковою потребою;
2) технологічні – втрати води в процесі її добування, підготовки і транспортування до споживачів (рис. 7.6).
Рис. 7.6. Втрати води при транспортуванні
Споживчі втрати зумовлені незадовільною культурою водокористування (застосування води для охолодження продуктів харчування, постійного протоку води через крани та змішувачі в періоди приготування їжі, миття посуду, прання білизни, купання та інших господарсько-побутових процедур) та витоками через незадовільні технічні характеристики санітарно-технічної арматури, недоліки в організації технічної експлуатації водозабірних і водонапірних приладів, підвищених напорів, а також через недоліки обліку. Індивідуальними засобами обліку обладнані 35% водокористувачів.
Технологічні втрати визначаються технологічно обґрунтованими процедурами на видобування, підйом та транспортування води а також непродуктивними витоками внаслідок розгерметизації мереж водопостачання.
За результатами 2010 р. на технологічні потреби водогонів у басейні р. Тиса використано біля 10% забраної води, що у абсолютних цифрах складало 2,482 млн. м3. Незадовільний стан мереж транспортування призвів до втрати 35% забраної води, а у м. Мукачево та м. Виноградів відповідно 63,2% та 40,0%. Останні цифри свідчать про певне покращення ситуації порівняно з результатами аудиту 2007 р., яким було встановлено, що втрати та невраховані витрати питної води в Закарпатській області сягали 77,1% при середніх в Україні 36,9%, в тому числі у м. Ужгороді – 50,4%, Мукачеві – 68%. У трубах відзначається значна кількість теч, трапляються аварійні прориви. У водопровідних мережах частка ветхих і аварійних водоводів становить 14,9%, вуличної водопровідної мережі – 26,3%, внутрішньо-квартальної та внутрішньо-дворової мережі – 40,8 %.
Відзначаються періодичні відключення водозаборів від електроенергії, що спричиняє додаткові прориви аварійних трубопроводів внаслідок перепадів тиску в мережі.
Обладнання морально і фізично застаріле, працює не справно. Водозапірні заслінки знаходяться у заіржавілому стані.
Значною проблемою залишається надмірне та неефективне споживання підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства енергетичних ресурсів. На водопровідних насосних станціях встановлено 318 одиниць насосно-силового обладнання, яке вже відпрацювало встановлені терміни експлуатації, з них 27,7% потребують термінової заміни. Все обладнання має високий показник енергоємності.
Проблема розвитку водопровідної мережі міст є надзвичайно ресурсоємною і за останні 20 років практично не вирішувалась через хронічний брак коштів. Основна увага була сконцентрована на ремонтних роботах для підтримання працездатності системи. Через обмеження коштів практично не проводились планові ремонтно-відновлювальні роботи на мережах і спорудах області. Для розвитку системи на 2010 р. було заплановано прокладання лише 6,8 км водопроводів.
Функціонування системи господарсько-побутового водозабезпечення безпосередньо пов’язано з необхідністю водовідведення використаної води.
До основних проблем водовідведення у області відносяться:
- недостатній ступінь охоплення населення;
- скиди неочищених або недостатньо очищених стічних вод;
- аварійний стан систем каналізації.
Недостатній ступінь охоплення населення.
Ступінь забезпечення населених пунктів водовідведенням менша порівняно з централізованим водопостачанням і у середньому становить 60,5% (рис. 7.7). Тільки у м. Ужгород та смт Вишково обидва зазначені показники співпадають і становлять відповідно 90% та 30%. Місто Ужгород та інші міста обласного підпорядкування, як правило, найкраще забезпечені водовідведенням. В міських поселеннях 7-ми районів цей показник перевищує 50%, у Тячівському районі він складає 43,2%, у Міжгірському районі – 30,3% .
У Великоберезнянському, Виноградівському, Воловецькому, Іршавському, Перечинському, Рахівському та Тячівському районах у селах взагалі відсутня централізована каналізація.
Рис. 7.7. Питома вага населення Закарпатської області, підключеного до централізованого водопостачання та водовідведення
Жителі міст та сільських населених пунктів, які не охоплені каналізаційною мережею, скидають неочищені стоки безпосередньо у водні об’єкти або у підземні септики, з яких ці води фільтруються у більш глибокі горизонти. Частина сполук азоту і фосфору із стічних вод сорбується глинистими породами, що за своєю ефективністю наближається до роботи невеликої водоочисної станції, а частина через розподілені джерела надходить у поверхневі і підземні водні об’єкти.
Скиди неочищених або недостатньо очищених стічних вод.
Скиди стічних вод комунальних підприємств потрапляють у поверхневі води басейну р. Тиса.
Рис. 7.8 Динаміка скидів стічних вод різного ступеню очищення
Рис.7.9. Кількість комунально-побутових стічних вод у Закарпатській обл., 2010 р.
За хімічним складом стоки містять велику кількість органічних речовин (близько 60%), характеризуються значною каламутністю, слабколужною реакцією (рН=7,2–7,6). Стічні води небезпечні в епідемічному відношенні, оскільки містять патогенні мікроорганізми і ентеровіруси, а також велику кількість яєць гельмінтів.
Серед усіх міських агломерацій домінуючу роль у формуванні скидних вод відіграють міста Ужгород та Мукачеве, що скидають відповідно 71% та 18% загальної кількості стічних вод (рис. 7.9).
Ступінь очищення стічних вод населених пунктів істотно різниться. Тільки половина з них обладнана КОС другого ступеня очистки, який передбачає біологічну обробку стічних вод (смт Воловець, Великий Березний, Солотвино; міста Чоп, Рахів, Хуст, Іршава, Перечин, Свалява, Виноградів, Мукачево, Ужгород). При цьому у багатьох із зазначених населених пунктів ефективність очищення є невисокою через перевантаження очисних споруд, недотримання умов скидання промислових стічних вод. В результаті, частина стоків не проходить нормативної очистки і надходить у поверхневі води як недостатньо очищені води.
Очисні споруди м. Ужгорода працюють із часів Радянського Союзу, не оновлюються і нині вже не можуть забезпечити потреби міста, яке значно збільшилось. За проектної потужності каналізаційних очисних споруд 50 тис. м3/добу, фактично вони приймають 80 тис. м3/добу, а в дощову погоду – 90–110 тис. м3/добу стічних вод. Відповідно системи водоочищення працюють з перенавантаженням у 2 рази і на сьогоднішній день не забезпечують ефективну очистку стоків, що негативно впливає на якісний стан поверхневих вод р. Уж. Якщо враховувати коливання водності протягом року і нерівномірність скидів, то будь-який аварійний скид в річку створює загрозливу екологічну ситуацію і набуває транскордонного масштабу. Тривалий час одна із двох очисних споруд міста знаходиться в аварійному стані, тому майже 9,5 млн. м3/рік, або 34% стічних вод не проходять біологічної очистки і скидаються прямо в річку Уж.
Для розв’язання водогосподарських та водоохоронних проблем міста необхідно домогтися збалансованості між потужностями існуючих очисних споруд з кількістю стоків, що підлягають очистці, шляхом введення в експлуатацію нових потужностей та реконструкції вже діючих.
Потужність міських каналізаційних очисних споруд м. Мукачева – 16 тис. м3/добу. Каналізаційне відведення – загальносплавне, що не відповідає санітарним вимогам. Працівниками очисних споруд проведено вдосконалення технологічної очистки, це дозволило не допустити скиду недостатньо очищених стоків при збільшенні загального об’єму стічних вод. Актуальним залишається питання з закінченням будівництва цеху по зневодненню намулу.
В більшості населених пунктів каналізаційні системи є загально сплавними, що є однією з причин незадовільної роботи очисних споруд.
У м. Берегово забезпечується тільки первинне фізичне очищення.
Найбільш складна ситуація з очищенням стічних вод склалася у смт Міжгір’я, Вишково, Дубове, Буштино, Кобилецькій Поляні та м. Тячів. Внаслідок паводків 1998–2001 рр. очисні споруди цих населених пунктів були зруйновані і до цього часу не відновлені, стічні води скидаються без будь-якої обробки. На сьогодні вже розроблена технічна документація для відновлення очисних споруд у перших трьох зазначених населених пунктів.
В цілому потребують реконструкції і капітального ремонту зі збільшенням потужностей КОС міст Ужгорода, Мукачевого, Виноградова, Хуста, Берегова, Чопа та смт Великий Березний.
В перспективі в області планується ввести низку покращень шляхом вдосконалення очисних споруд з первинною очисткою до вторинної. З початку 2011 р. відзначаються певні позитивні зрушення щодо реконструкції очисних споруд в містах Ужгороді та Мукачевому. Завдання впровадження третього ступеня очистки, що передбачає поглиблене видалення сполук азоту та фосфору, не ставиться.
Такі населені пункти як смт Солотвино, Чинадієво, Кольчино, село Дубриничі потребують будівництва нових очисних споруд.
В сільській місцевості очисними спорудами забезпечені 2 села Ужгородського району та санаторії у селах Міжгірського, Мукачівського, Свалявського, Хустського районів, але всі вони недостатньо потужні.
Аварійний стан систем каналізації.
При тому, що обсяги водоспоживання з кожним роком зменшуються, показник об’єму забруднених стічних вод, що скидаються в поверхневі водойми, набуває тенденції до росту. Це є наслідком ряду проблем, які накопичилися у водопровідно-каналізаційному господарстві області. Функціонуюча каналізаційна мережа відзначається незадовільним технічним станом, близько 32 % каналізаційних мереж знаходяться у аварійному стані, частка ветхих та аварійних мереж водовідведення досягла > 16% (104,6 км). В цілому по області ~ 20% каналізаційних мереж потребують перекладки або санації.
Фактична потужність каналізаційних насосних станцій не перевищує 15% від проектної. З 67 каналізаційних насосних станцій 31,3% потребує реконструкції. На них встановлено 173 одиниці насосного обладнання, яке відпрацювало термін експлуатації та енергоємне.
Національний план управління басейном ріки Тиса – Україна (версія 3.0)
Виготовлено в рамках проекту Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій”
Коментувати