Проект Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій”

ЗМІСТ

7 ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ВОД

7.2 Характеристика сучасного водокористування у басейні р. Тиса

Закарпатська область добре забезпечена водними ресурсами. За міжнародною класифікацією вона відноситься до середньозабезпечених регіонів з показником 6,19 тис. м³ води/жителя. Основними джерелами водопостачання є поверхневі води басейну р. Тиса та підземні води гідрогеологічної провінції складчастої області Карпат.

Сумарні ресурси поверхневого стоку у середньоводний рік складають 13300 млн. м³, у маловодний – 7290 млн. м³. Крім вод р. Тиса, до них входять 9 водосховищ (загальна ємність 59,3 млн. м³), 286 ставків (загальна ємність 10,056 млн. м³) та 32 озера, серед яких найбільшим є оз. Синевір об’ємом 1,75 млн. м³.

Прогнозні ресурси підземних вод питної якості складають 399 млн. м³/рік, а рівень затверджених становить 124 млн. м³/рік. При цьому станом на 2010 р. використовується близько 18,85 млн. м³/рік, тобто область має значний потенціал для розвитку питного водопостачання.

Рівень водоспоживання області незначний. У 2010 р. всього з природних джерел забрано 42,67 млн. м³ води, серед них 43% з поверхневих вод і 57% підземних. На території області відсутні водоємні виробництва, які потребують значної кількості води.

Особливості економічного розвитку області є відсутність технологічних комплексів, які потребують значних обсягів води, що обумовлює характерний розподіл водокористування з домінуванням комунального сектору. Відносна частка останнього у заборі води у 2010 р. становила 57% (рис. 7.2). Друге місце за обсягами водокористування займає сільське господарство – 33%. Промисловість та інші галузі господарства на свої потреби використовують до 5 % забраної води.

Рис. 7.2. Структура забору води у Закарпатській області за 2010 р.

За період 1990–2010 рр. спостерігається тенденція до значного зменшення обсягів водозабору води, що відбувається в основному за рахунок скорочення використання на промислові та сільськогосподарські потреби.

Рис. 7.3 Динаміка забору та споживання води протягом 1990-2009 рр.

Згідно законодавства України задоволення питних потреб населення, а також господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних та інших державних і громадських потреб відноситься до спеціального водокористування і потребує погодження та видачі дозволу. Нормативно-правові акти, якими регламентується видача документа дозвільного характеру: Водний кодекс України, Постанова Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 321 “Про затвердження Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування”, Постанова Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 р. № 1100 “Про Порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та перелік речовин, скидання яких нормується”. Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді. Всього за даними 2 ТП-Водгосп у басейні зареєстровано 454 водокористувачі, з яких 170 відносяться до промисловості, 37 – сільського господарства, 45 – комунального господарства, 202 – інші, серед яких переважають підприємства охорони здоров’я та транспорту.

Дозвіл на спеціальне водокористування включає визначення лімітів забору води, використання води та скидання забруднюючих речовин. Встановлені ліміти для водокористування у Закарпатській обл. у 1,3–2,7 разів перевищують фактичний забір води на комунальні потреби та промисловість, в той же час у сільському господарстві ліміти були меншими за фактичний об’єм забору води (рис. 7.4). Обговорення цього питання див. у підрозділі 7.2.3.

Рис. 7.4 Співвідношення фактичного забору води із лімітами на водокористування водокористувачами Закарпатської області у 2010 р.

Наступна стаття

Національний план управління басейном ріки Тиса – Україна (версія 3.0)

Виготовлено в рамках проекту Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій”

Tags: Водна рамкова директива, Дунайська конвенція