До змісту

Сипуха − Tyto alba guttata Brehm. У межах Закарпаття, Поділля та Прикарпаття нечислений вид. У сніжні і холодні зими вдається до незначної кочівлі. Ми спостерігали сипух з березня по листопад включно. Синантропний вид, тісно пов’язаний з різними селищами. Особини, що постійно живуть у великих містах (Львів, Івано-Франківськ, Ужгород, Чернівці та ін.), зимових міграцій не здійснюють. Ведуть осілий спосіб життя. Найбільш щільно заселюють Закарпатську область, де виявлені в селах Тур’їх Реметах, Троснику, Чинадієвому, Сваляві, Стробичовому, Кольчиному, Нересниці, Ракошині та інших. У західній частині УРСР їх частіше спостерігали в перші післявоєнні роки, коли в багатьох містах більшість будинків було зруйновано. Сипухи гніздились у руїнах. Після відбудови міст вони зникли.

Ми вивчили живлення сипухи, досліджували погадки, зібрані в північних районах Паннонської низовини (табл. ). Аналізи показали, що провідне місце в живленні посідають різні мишовидні гризуни (понад 58%), землерийки (понад 25%), горобині (близько 15%). Комахи становлять дещо більше одного процента (Татаринов, 1960).

ТАБЛИЦЯ Живлення сипухи у весняно-літній період (аналіз погадок з Львівської області, збори в травні − серпні 1952 − 1953 рр.)

Наші спостереження показали, що склад їжі цього птаха залежить від погодних умов року. Вибірність у живленні сипухи відсутня. З аналізу погадок, зібраних у 1952 − 1953 рр. в районах Львівської області (див. табл. ), бачимо, що на Поділлі, як і в Паннонській низовині, провідне місце в її живленні посідають мишовидні гризуни, що становлять 54,3 − 58,0% загальної кількості знищених тварин. Птахи та комахи в живленні мають другорядне значення. З мишовидних гризунів на першому місці звичайна полівка (25,57%). Усе це свідчить про велику користь сипухи.

Пугач − Bubo bubo bubo L. Трапляється спорадично. Чисельність з кожним роком скорочується. Для обстеженої території зазначається на основі власних спостережень 1948 − 1972 рр. У липні 1961 і 1971 рр. спостерігали цього птаха і чули його голос на крутих лісових схилах Дністра поблизу с. Нижньова Івано-Франківської області та на р. Збручі у с. Збрижі Тернопільської області. Ми бачили пугача 29. III 1961 р. у великому гроті, на правому стрімкому березі Дністра, на відстані 1,5 км від с. Баламутівки Чернівецької області. Один пугач був здобутий у 1956 р. на півночі Тернопільської області поблизу с. Шумського. У червні 1968 р. виявлений В. С. Климишиним на водонапірній башті у м. Львові. Вага пугачів, здобутих на заході УРСР, − 2,2 − 2,7 кг. Веде потайний осілий спосіб життя. Улюблене місце заселення на Волинському Поліссі − молоді насадження сосни, а в Придністров’ї − стрімкі річкові тераси, покриті деревною рослинністю. Рідше трапляється в карпатських пралісах. Вдень ховається серед відслонень вапнякових скель у тріщинах, нішах, заглибинах, тут же і гніздиться. Шлюбний крик самця чути в лютому. Яйця (2 − 3) відкладає в останній декаді березня, іноді трохи пізніше.

Захоронення кісткових решток дрібних і середніх хребетних, датованих пізнім плейстоценом і раннім голоценом, які виявлені нами в багатьох пунктах Поділля серед відслонень вапнякових піщаників у тріщинах та нішах скель, печерах і гротах, є переконливим доказом того, що в цих місцях раніше були пугачі, погадки яких скупчувались протягом тривалого часу. Аналіз викопної мікротеріофауни подільських печер, гротів та ніш свідчить про те, що ці сови живились різними ссавцями (зайцями, бабаками, землерийками, кажанами тощо). Уяву про кормовий раціон пугача дають зведення про склад ранньоголоценової теріофауни Кременецьких гір (Татаринов, 1962). У шлунках пугачів, яких здобуто в Чернівецькій області, виявлено жовтогорлих та лісових мишей, звичайних полівок.

Сплюшка (совка) − Otus scops scops L. Голос сплюшки неодноразово можна почути в деяких районах Поділля і Прикарпаття. Трапляється рідко. Весняний приліт − у першій половині квітня, відлітає в кінці серпня − на початку вересня. Ми стежили за парою сплюшок у серпні 1961 р. в с. Лучинцях Івано-Франківської області. На гніздуванні виявлена у м. Чернівцях (шпилі колишньої резиденції митрополита). Гнізда знаходили в дуплах плодових дерев. Заселює парки великих міст. Живиться комахами.

Сова вухата − Asio otus otus L. Звичайний осілий вид Волинського Полісся, Поділля, Прикарпаття та Закарпаття. Цих птахів неодноразово здобували в осінньо-зимовий період на лісових галявинах, порослих чагарниками, осиками, березами і покритих високою травою та комишом. У Львівській області в січні 1950 р. сова була «піднята» на лісовій галявині Винниківського лісу. Вона сиділа в кущах поряд з зайцем-русаком. У жовтні 1953 р. її бачили у вільшанику поблизу с. Борщовичів Львівської області. У грудні 1960 р. була зафіксована поблизу с. Кругольця Тернопільської області. В старих лісах не траплялась. Зазначена на гніздуванні. Кладки вухатої сови знаходили в старих гніздах сорок у пришосейних лісосмугах 26. IV 1970 р., кладка вухатої сови з 5 яєць виявлена у сорочиному гнізді на черемшині у лісі на околиці м. Бібрки Львівської області. Кладки ранні − . кінець березня; пташенята − на початку травня, інколи − раніше. У гнізді − чотири-п’ять пташенят. При масовому розмноженні мишей можлива друга кладка − в липні.

М. І. Черкащенко (1960) проаналізував 1615 погадок цієї сови, зібраних у червні 1958 р. і травні 1959 р. в сосновому насадженні на західній околиці с. Заложців Тернопільської області (табл.).

ТАБЛИЦЯ Живлення вухатої сови протягом року (аналіз погадок з Тернопільської області, збори в червні 1958 р. і в травні 1959 р.)

Як видно з табл., основний об’єкт живлення − звичайні полівки (88,34% загальної кількості тварин, виявлений у погадках).

Сова болотяна − Asio flammeus flammeus Pontopp. Звичайна для всієї території заходу України. Птах осілий, хоч можливі міграції на південь гніздових болотяних сов та їх «заміщення» зимою особинами популяцій з північних районів Європи. Внаслідок цього створюється враження, що вид осілий. У колекціях кабінету біології Львівського лісотехнічного інституту є особини, здобуті в околицях м. Перемишлян Львівської області 19. XI 1966 р. Гніздо влаштовує на землі, звиваючи його з сухих стебел рогозу, осоки, очерету та інших мікрогідрофільних рослин. Кладка з 5 − 7 яєць. Живляться болотяні сови мишовидними гризунами, приносячи значну користь сільському господарству.

Сич хатній − Athene noctua noctua Scop. У межах досліджуваного району відзначений на Поділлі в с. Кузьминчику Хмельницької області, в м. Борщові, в селах Куликові і Угрині Тернопільської області. Здобутий 10. V 1958 р. в околицях м. Кременця; 17. XI 1958 р. − у Перемишлянах Львівської області; 10. X 1969 р. − поблизу м. Самбора. Гнізда виявлені на кладовищі в м. Чернівцях, на дзвіниці в с. Доброновцях, на горищі школи в м. Коломиї. Шлюбний крик чути в середині березня.

Сова довгохвоста − Strix uralensis macroura Wolf. Звичайна в передгір’ях і в горах Карпат, заселює букові праліси. Осілий птах. Шлюбний період настає в березні. Своєрідний крик самця чути в другій половині лютого. Яйця (в кладці 3 − 4) зареєстровані в кінці березня. Висиджує самка протягом чотирьох тижнів. У гірських лісах гнізда трапляються у великих дуплистих буках, іноді в яворах і дуже рідко в гніздах горіховок або сойок. Пташенята ростуть швидко. У буковому пралісі, де ще лежав сніг, в урочищі Ситне с. Кваси Закарпатської області 17. V 1961 р. знайдене погано літаюче пташеня цієї сови, яке жило у нас декілька тижнів і полетіло. Пташеня було вкрай ненажерливе. Воно з’їдало за один раз три-чотири підземних полівки або жовтогорлих мишей, одного-двох зябликів або гірських щевриків, їло совеня не менше трьох разів на добу. Отже, добовий раціон пташеняти становив: 12 підземних або лісових полівок і до шести дрібних горобиних птахів. 18. VII 1969 р. в урочищі Флорин с. Кобилецької Поляни Закарпатської області нами зловлено молодого птаха з пошкодженою лапою і тому дуже ослабленого.

Слід зазначити, що восени 1960 р. в Українських Карпатах добре вродив бук і чисельність лісових мишовидних гризунів була дуже висока. У квітні − травні 1961 р. підземних, лісових полівок і жовтогорлих мишей було більш ніж звичайно. Ця обставина вплинула на досить раннє гніздування в 1961 р. типового міофагу − довгохвостої сови.

Сова сіра − Strix aluco aluco L. Найбільш численний вид сов у західних областях УРСР. Трапляється в різних деревних насадженнях − парках, садах, скверах, гаях, лісах, віддаючи перевагу листяним і мішаним насадженням. Рідкий в смерекових та соснових насадженнях. Біотопічна прив’язаність сірої сови до листяних деревних насаджень пояснюється двома причинами: по-перше, наявністю в листяних породах − дубах, липах, буках, кленах, яворах − численних дупел, які вона використовує як денні сховища і місця гніздувань; по-друге, в листяних і мішаних лісах досить різноманітні екологічні умови, тому чисельність дрібних ссавців, зокрема мишовидних гризунів, що служать кормом для цього виду, завжди вища.

Сіру сову ми бачили в усіх обстежених районах. У Карпатах доходить до верхньої межі лісу − 1200 − 1400 м над рівнем моря. Птах осілий. Шлюбний крик в околицях м. Кременця (північна частина Поділля), в парках Львова, у Чернавському лісі на Буковині зареєстрований в кінці січня, протягом лютого і в першій декаді березня (якщо зима затягується). У березні (М. І. Гавриленко, 1929) зазначає, що ранні кладки зареєстровані 13 лютого) у гніздах-дуплах виявлені насиджені яйця. У повній кладці 5 − 6 яєць. Висиджує тільки самка, починаючи з першого яйця, тому в гнізді завжди є різновікові пташенята. Тривалість висиджування − до 30 днів. Пташенята з’являються на початку другої декади квітня, часто раніше. У кінці травня вони літають, але тримаються виводком. Фенологічно це збігається з інтенсивним цвітінням конвалій. Пташенят годують до першої половини липня, після чого виводок розбивається (спостереження в Лелехівському лісництві 1966 р.). Вражає гніздовий консерватизм сірої сови. Нам відомі вікові липи (урочища Калинівка, Гниле озеро, в околицях м. Кременця Тернопільської області), в дуплах яких виявлені пари цих сов, що безперервно гніздились з 1948 до 1964 року. Помітне збільшення чисельності сірих сов у парках Львова спостерігалось у червні − липні 1972 р. після теплої та майже безсніжної зими 1971 − 1972 рр.

Живиться мишовидними гризунами, однак при депресії їх чисельності переключається на живлення землерийками та дрібними горобиними птахами. У шлунках трьох сірих сов, здобутих в околицях м. Кременця в липні і серпні 1956 р., було 11 мишовидних гризунів (шість жовтогорлих мишей, п’ять звичайних полівок), одна ящірка, дві жужелиці і залишки семи інших жуків. У шлунках сов, здобутих на Буковині (Прикарпаття), знайдено залишки жовтогорлих мишей, хрущів, пір’я птахів. Аналіз корму свідчить про корисність цього виду.

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.

Tags: птахи, Татаринов К.А.