До змісту

Кібчик − Falco vespertinus vespertinus L. У західних областях України рідкий вид. Здобутий в с. Чорнавці Чернівецької області. Ми бачили його в с. Поториці Сокальського району Львівської області в березні 1953 р. Ці птахи неодноразово в 1950 − 1958 рр. залітали на дзвіниці кафедрального і домініканського костелів у центрі м. Львова. Очевидно, вони гніздяться тут з року в рік. Протягом 1966 − 1968 рр. перелітних кібчиків ми бачили в Камінь-Каширському районі Волинської області поблизу сіл Олексіївки, Грудків, Видерти. У с. Уланові Вінницької області в червні 1972 р. ми обстежили колонію кібчиків (близько 50 гнізд), розташовану у старих гніздах граків. На заході УРСР такого явища ми не спостерігали. Живиться саранчовими, ящірками, дрібними мишовидними гризунами, приносячи суттєву користь сільському господарству.

Боривітер звичайний − Falco tinnunculus tinnunculus L. Найбільш масовий вид хижих птахів, які заселюють західні райони України. Популяція найчисленніша в липні − серпні, коли молоді покидають гнізда і разом зі старими птахами полюють на здобич. Буває на карпатських полонинах вище 1700 м над рівнем моря. Особливо часто в 1961 − 1968 рр. ми бачили їх на полонині Рогнесці. Зимують в Паннонській рівнині. Прилітають у Прикарпаття і на Волино-Поділля на початку квітня. Гнізда влаштовують на верхів’ях дерев, серед руїн кам’яних будівель, на дзвіницях, у скелях і нішах піщанику, гіпсу. У кінці 1961 р. між селами Юрківцями і Погорілівкою гнізда боривітрів розміщувались у невеликих нішах серед виходів піщаника. У 1962 р. гнізда цих птахів помічені в тріщинах гіпсів с. Кривчого Тернопільської області. У кладках 4, іноді − 6 яєць. Висиджування − протягом чотирьох тижнів у травні. У кінці липня птахи залишають гнізда і починають самостійне життя. На г. Засови (Карпати) в заростях гірської сосни в червні 1948 р. знайдено гніздо боривітра з двома пташенятами.

Аналіз погадок свідчить про те, що в прикарпатських районах основним об’єктом живлення цього хижака є ящірки, веретінниці, різні жуки. У шлунках боривітрів, здобутих у Кременецькому районі Тернопільської області, були виявлені звичайні полівки, ящірки, коники, жуки. У серпні 1955 р. у здобутих на полях агробіостанції Кременецького (нині Тернопільського) педагогічного інституту двох боривітрів у шлунках виявлено 11 звичайних полівок. У Заставнівському районі Чернівецької області їх погадки складалися з кісток звичайної полівки, польової і хатньої мишей, жуків-гнойовиків та коників. Склад їжі свідчить про те, що боривітер знищує шкідників сільського господарства. Отже, він належить до корисних видів пернатих.

Яструб великий − Accipiter gentilis gentilis L. На основі власних спостережень можемо сказати, що він водиться на Закарпатті, Прикарпатті, Волино-Поділлі. У Карпатах трапляється в лісовому поясі до 1200 м над рівнем моря. Зареєстрований нами у північних районах Тернопільської області, зокрема в лісах Кременецьких гір, у грудні, квітні, червні 1958 − 1961 рр. У березні 1967 р. виявлений в урочищі Тихур Пнівнівського лісництва Волинської області, а протягом 1969 − 1971 рр. − у лісах поблизу с. Ворохти (Карпати). У квітні 1962 р. птах з кільцем 69 602 здобутий в с. Полтві Львівської області.

Яструб малий − Accipiter nisus nisus L. Зареєстрований в передгір’ях Буковини, де трапляється на гніздів’ї. Ми спостерігали яструба малого в лісових масивах Поділля. Один екземпляр здобуто 27. V 1957 р. в околицях м. Кременця Тернопільської області. Протягом літніх місяців 1958 − 1961 рр. ми бачили цих птахів у мішаному лісі поблизу с. Лішні Тернопільської області. У цьому лісовому масиві гніздиться даний вид. Яструби малі зазначені нами в жовтні 1967 р. у березняках над р. Циром Волинської області, а в квітні 1969 р. − у Страдчанському лісництві Львівської області. В деякі роки в Закарпатській, Чернівецькій та інших областях цей вид звичайний зимою. Очевидно, це північна популяція яструбів-перепелятників, що гніздяться в Скандинавії або на півночі європейської частини СРСР. За спостереженнями в околицях міст Львова і Кременця живиться дрібними горобиними. Таким чином, на обстеженій території яструб-перепелятник − типовий орнітофаг.

Лунь луговий − Circus pygargus L. Залітний, але звичайний птах для Поділля, Прикарпаття і Закарпаття у літні місяці. З’являється у першій декаді квітня, зникає у вересні − на початку жовтня. Гнізда влаштовує на вологих луках, часто в заростях очерету. У червні 1952 р. у дністровській стариці Охаба поблизу с. Нижньова Івано-Франківської області в очереті знайдено гніздо з трьома насидженими яйцями.

Лунь болотяний, або очеретяний − Circus aeruginosus aeruginosus L. На заході УРСР звичайний протягом літніх місяців. Тримається водно-берегових біотипів: заростей очерету на озерах, заплав рік, осокових боліт і вологих лук (наприклад, у Львівській області між селами Конюшки, Семенівка і Чайковичі, в Тернопільській області − поблизу сіл Кордишева, Вілії, Матвіївки, Борщівки, Борсуків). Здобутий 18. V 1956 р. на торф’яному болоті поблизу с. Сопанова Тернопільської області. З’являється навесні в кінці березня. Відлітає у жовтні. Гніздиться у заростях макрогідрофільної рослинності, серед кущів верби на мокрих луках. Звичайно гніздом служить купка минулорічного очерету, рогозу. У кладці до 5 яєць. Висиджує лише самка, починаючи з першого яйця, тому пташенята різновікові. Живляться водяними полівками, полівками-економками, рябими ховрахами, різними куликами, плисками, вівсянками, молодими каченятами, ящірками тощо.

Лунь польовий − Circus cyaneus cyaneus L. Зазначається на території Прикарпаття на основі повідомлення І. Ф. Андреева (1953), який пише, що цей хижак у межах Чернівецької області трапляється спорадично поблизу Чернівців, Кіцманському, Кельменецькому районах, де серед оброблюваних полів є зарості чагарників, невеликі групи старих дерев. Помічений нами в Золочівському, Перемишлянському, Жидачівському, Ходорівському, Старо-Самбірському, Миколаївському районах Львівської області. Живиться звичайними полівками, польовими мишами, дрібними птахами, ящірками, кониками, жуками.

Шуліка чорний − Milvus korschun korschun Gmel. Зареєстрований нами в усіх обстежених районах Волинського Полісся, Поділля, Прикарпаття і Закарпаття. Трапляється рідко. Декілька екземплярів здобуто в лісі поблизу с. Чорнавки Чернівецької області. Весняний приліт на Буковині − на початку квітня, осінній відліт − на початку березня. Гнізда влаштовує на деревах, часто в колоніях сірих чапель або білих лелек. Має потяг до річкових заплавних лісів[1]. Повна кладка − 4 яйця.

Живиться різною тваринною їжею. Охоче поїдає трупи. У вересні 1950 р. ми спостерігали, як зграя чорних шулік підбирала мертву рибу після спуску води у великому нагульному ставі Риболівка Городоцького району Львівської області. У шлунках шулік, здобутих у Прикарпатті, О. М. Клітін (1959) виявив залишки жужелиць, гнойовиків, пічкурів, сірого хом’ячка. Часто підбирають покидьки на міських смітниках, внаслідок чого їх вважають санітарами.

Орлан білохвіст (сіруватень) − Haliaeetus albicilla albicilla L. На заході УРСР трапляється дуже рідко, здебільшого під час осіннього перельоту. Зрідка відзначаються гніздові пари. Наприклад, гніздо з двома пташенятами виявив І. Ф. Андреев (1953) у 1947 р. в лісі поблизу с. Чорнавки Чернівецької області. Бачили орлана і у лісовому масиві Стороженецького району тієї ж області. Птах був здобутий у серпні 1960 р. на Поділлі поблизу с. Мельниці-Подільської на Дністрі в Тернопільській області (І. І. Яременко повідомив, що чучело цього птаха зберігається на кафедрі біології Тернопільського медичного інституту). У цьому місці протягом довгого часу були два птахи, яких бачили щодня над Дністром.

Беркут − Aquila chrysaetus chrysaetus L[2]. Тепер на Поділлі, Прикарпатті та Закарпатті трапляється спорадично. Чисельність орла беркута за останні 50 років різко зменшилась. Відомості про його зальоти поодинокі. Протягом 1950 − 1968 рр. цього птаха здобували на Поділлі. У листопаді 1962 р. великого беркута убито коло м. Тернополя.

На Прикарпатті трапляється частіше. У 1951 р. в Чезарському лісі Чернівецької області застрілено великого беркута. У грудні 1956 р., січні 1957 р. орлів постійно бачили над Пожижівською полониною у Чорногорах (Івано-Франківська область). Птахи спускались на принаду, яку розкладали для лисиць і вовків. У 1955 − 1957 рр. двох беркутів здобули М. Лесик і В. Маркульчак в с. Квасах Закарпатської області. Один з них зберігається в колекції Квасівського лісництва, а другий − в експозиції Львівського державного природознавчого музею АН УРСР. У цьому ж музеї є чучело беркута, здобутого в серпні 1955 р. в с. Отиневичах Львівської області. Хижак «полював» на качок, що лежали неподалік від мисливця. У волі цього птаха виявлені великі прудкі ящірки, одна веретінниця, полівки.

Підорлик малий − Aquila pomarina pomarina Brehm. З усіх орлів цей вид на заході України трапляється найчастіше. Зареєстрований на гніздуванні. Навесні їх поява зазначена в кінці квітня, пташенята з’являються у першій декаді червня. У кладці звичайно 2 яйця. Живиться різною тваринною їжею. У шлунках здобутих підорликів виявлені прудкі і живородящі ящірки, жуки.

Канюк звичайний − Buteo buteo buteo L. Масовий вид хижих птахів західних областей України. Трапляється протягом усього року, хоча на гніздування птахи, як показує кільцювання, відлітають на південь, а замість них прилітають канюки з півночі, найчастіше з Скандинавських країн та Прибалтики. Отже, канюки протягом року на заході УРСР представлені різними популяціями. У зв’язку з цим,, важко визначити, коли навесні на Поділля, Закарпаття, Прикарпаття прилітають гніздові особини і коли вони відлітають на південь [3]. Типові місця заселення − ділянки оброблених полів, що чергуються з луками і деревними насадженнями. Гнізда влаштовує на деревах. Ми бачили гнізда на старих соснах (міста Кременець, Бібрка), дубах (с. Любень Великий), буках (села Винники, Страдч) як у глибині лісових масивів, так і поблизу галявини. Діаметр гнізда досягає 80 см,. висота − до 40 см, глибина лотка − не більше 3 − 4 см. Гніздо вистелене пухом, ликом, лишайником або мохом, яєць у кладці 3 − 4. На Поділлі і Прикарпатті перші кладки яєць помічені в кінці квітня. Кількість яєць у кладці залежить від кількості мишовидних гризунів. В умовах Прикарпаття за період з 1945 по 1968 рік масове розмноження лісових мишовидних гризунів відзначено восени 1945, 1947, 1951,. 1953, 1957, 1960, 1962, 1967, 1971 рр.

Канюки живляться мишовидними гризунами, тому кількість останніх тягне за собою збільшення яєць у кладці. У лісостепових районах Волино-Поділля масовим видом гризунів є звичайна полівка. Зростання її чисельності залежить від рельєфу і погодних умов. Роками високої чисельності звичайної полівки слід вважати 1949 і 1951, 1953 − 1955, 1960 − 1961, 1963, 1968 рр. Особливо багато звичайних полівок була восени 1949 р. і влітку 1950 р., восени 1960 р. і протягом усього 1961 р., коли чисельність цих гризунів за останні 15 років досягла максимуму. Зростання чисельності популяції лісових мишовидних гризунів завжди зумовлювало збільшення кількості яєць у кладках канюка, успішний розвиток пташенят цього корисного хижака. Протягом дня цей хижак знищує щонайменше п’ять − шість полівок. Вигодовуючи пташенят, він приносить їм за день більше 20 гризунів і, крім того, жаб, ящірок, дрібних птахів, комах, що ми бачили в лісі, поблизу м. Бібрки у червні 1970 р. Висиджування триває до 30 днів. Пташенята піднімаються «на крило» в кінці червня. У мішаному високостовбурному лісі поблизу с. Топорівець Чернівецької області на дубі на висоті 25 м 8. VI 1948 р. знайдено гніздо з трьома пуховими пташенятами. На початку червня 1956 р. у буковому лісі поблизу м. Винників Львівської області з гнізда випало велике пухове пташеня канюка. 9. VI 1970 р. у гнізді, розташованому на сосні в лісі на околиці м. Бібрки Львівської області, виявлено двох пуховичків. У кінці червня 1957 р. у Брюховицькому лісі під Львовом у гнізді було знайдено двоє майже опірених пташенят. Виявлений на гніздуванні в урочищі Буково, на г. Бердо. Канюк (самка) здобутий 19. V 1957 р. в гнізді у лісі поблизу с. Вілії Тернопільської області. Порівняно з сусідніми районами період розмноження у західноукраїнської популяції починається приблизно на два тижні раніше. Відповідно раніше відбувається опірення і виліт пташенят з гнізда. Ми провели аналіз погадок канюка, зібраних у квітні 1958 р. в урочищі Говди Рогатинського району Івано-Франківської області і в грудні 1950 − 1952 рр. у дубовому лісі в околицях с. Малого Любеня Львівської області. У Малому Любені погадки зібрано на снігу, отже, вони викинуті птахом зимою, і аналіз їх розкриває зимовий аспект живлення звичайного канюка в межах обстеженої території. Як видно з табл. 12 і 13, в їжі домінує звичайна полівка, що становить 75,0 − 80,4% усього корму.

Практичне значення канюка велике. Це один з основних винищувачів шкідливих мишовидних гризунів.

ТАБЛИЦЯ Весняне живлення звичайного канюка (аналіз погадок з Івано-Франківської області, збори у квітні 1958 р.

Види тварин	Кількість		у процентах до загальної кількості тварин
	кісток	екземплярів
Заєць-русак	2	1	2,0
Миша жовтогорла	32	4	8,8
Полівка звичайна	281	36	80,4
Полівка лісова	36	4	8,8
Усього	351	45	100,0

ТАБЛИЦЯ Зимове живлення звичайного канюка (аналіз погадок з Львівської області, збори взимку 1950 − 1952 рр.)

Види тварин	Кількість		у процентах до загальної кількості тварин
	кісток	екземплярів
Білозубка мала	2	1	2,5
Білозубка звичайна	2	1	2,5
Миша жовтогорла	4	2	5,0
Полівка звичайна	182	30	75,0
Полівка лісова	11	6	15,0
Усього	201	40	100,0

3имняк (мишоїд) − Buteo lagopus lagopus Brunn. Типовий ландшафтний вид на заході України в зимовий період. Перші особини, що прилітають зі Скандинавії (Швеції), зареєстровані на Поділлі 20. IX 1956 р., 18. XI 1957 р. і 16. XI 1958 р. Покидають місця зимівлі в першій половині березня. Кількість зимняків збільшується в роки зростання чисельності звичайної полівки. Взимку 1955 − 1956 рр. на полях Поділля і Прикарпаття звичайна полівка була численна, і в цю ж зиму спостерігалась значна кількість зимняків. На жаль, взимку 1961 − 1962 рр., коли популяція звичайної полівки досягла високої щільності, зимняків в районі наших спостережень майже не було. Взимку ці птахи тримаються відкритих місць (полів, лук з копицями сіна), а на великих лісових масивах ми їх не бачили. Неодноразово в західних областях України здобували цих зимняків, окільцьованих у Швеції. У Бродівському районі Львівської області 13. XI 1950 р. убито птаха з шведською міткою Schwed 212. За допомогою Центрального бюро кільцювання з’ясовано, що цей птах окільцьований у молодому віці 13. VI 1950 р. в Лапландії коло Sarek (Швеція). У січні 1953 р. в околицях м. Львова після сильного снігопаду і раптового різкого пониження температури, внаслідок чого гілки дерев зледеніли, під буком підібрано зимняка з алюмінієвою пластинкою, прикріпленою до м’язів крила, з написом Schwed 12 885. Птаха до березня 1953 р. тримали в лабораторії відділу зоології колишнього Інституту агробіології АН УРСР, після чого ми його окільцювали (Moskwa «Д» 142 003) і випустили. Про це ми повідомили в Бюро кільцювання і дізнались, що здобута нами особина окільцьована у молодому віці 4. VII 1952 р. в Швеції у провінції Лапландія коло Fokkmokk і з нашим кільцем знову повернулась на місце свого гніздування. Це свідчить про гніздовий консерватизм, який властивий хижим птахам. Отже, зимняки, які зимують на заході, України, прилітають сюди з Скандинавських країн. У грудні 1953 р. у Львівській області мисливці вбили зимняка також з шведським кільцем.

Осоїд − Pernis apivorus L. У лісовому урочищі Пом’ярках Дрогобицького району Львівської області 2. VIII 1961 р. у мішаному карпатському лісі майже протягом години ми спостерігали за великим екземпляром осоїда. Виявивши в землі гніздо ос, він кігтями і дзьобом не більш ніж за 25 хв розкопав ямку діаметром 15 − 25 см і глибиною до 15 см, дістався до осиних сот і жадібно став поїдати комах разом з частинами їх гнізда. В. М. Зубаровський у червні 1954 р. бачив осоїдів на полонині Білин Рахівського району Закарпатської області.

Скопа − Pandion haliaetus L. Тепер − рідкісний птах, який трапляється в літній період у долинах великих рік (Дністер, Прут, Черемош, Тиса, Латориця, Західний Буг). Річковими долинами досить далеко залітає у Карпати. Здобута в районі с. Квасів на р. Чорній Тисі (Закарпатська область). Чучело цього птаха зберігається у колекції квасівського лісництва. О. М. Клітін (1959) відмітив появу скопи на водоймах Кіцманського району Чернівецької області.

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.

---

[1] У кінці вересня — на початку жовтня 1952 р. автор спостерігав десятки чор­них шулік та їх гнізда в плавневих деревних насадженнях Верхнього Дону.

[2] Не виключено, що на південних схилах Карпат та в Закарпатті трапляється південноєвропейський підвид А. chrysaetus fulva L.

[3] Щось подібне спостерігається у інших видів птахів (сірі ворони, граки, галки, сороки), які трапляються протягом усього року, але ті, що гніздяться у даному місці, відлітають на південь, а їх місце займають північні популяції.

Tags: птахи, Татаринов К.А.