До змісту

До промислових риб басейнів Дністра і Тиси належать підуст, марена, рибець, головень, плітка та ін. За приблизними підрахунками, у ріках і озерах західних областей УРСР здобувається щорічно 3–4 тис. ц дикої риби, що вкрай мало. З 1950 по 1968 рік у ріках дністровського басейну порівняно з 1940 р. спостерігається неухильне зменшення уловів на одну третину, а в окремі роки й більше. Інтенсифікація промислу в 1961 – 1962 pp. відбувалась за рахунок такої малоцінної риби, як підуст, який становить в уловах дикої риби 70–98%. У Закарпатті і Прикарпатті, на Поділлі розводять струмкову і райдужну форель, яка вже стала об’єктом лімітованого промислу і споживання. Якщо вилови дикої риби з кожним роком зменшуються, то улови різних форм коропа, карася, яких розводять у ставкових господарствах, поступово збільшуються, що помітно на прикладі Чернівецького, Тернопільського, Івано-Франківського і Львівського рибокомбінатів (таблиці нижче).

Як видно з табл., в Чернівецькій області в основному виловлюють коропа і карася – типові ставкові види риб, що становлять в уловах відповідно 85 та 11%. Річкові риби займають приблизно 4% усієї заготовленої продукції. У ставкових господарствах Чернівецького рибокомбінату в 1962–1968 pp. з 1 га виловлювали 181–253 кг риби, а всього за неповних сім років Чернівецький комбінат заготовив 28 354 ц свіжої риби.

ТАБЛИЦЯ Вилов риби по Чернівецькому рибокомбінату в 1962–1968 pp. (ц)

Види	1962	1963	1964	1965	1966	1967	1968
Короп	3759,5	4289,5	4368,1	3429,8	3942,7	2268,3	2063,8
Карась	486,5	555,2	565,3	443,8	510,2	270,9	267,1
Смітна риб	176,9	201,9	205,6	161,4	185,5	105,8	97,1
Усього	4422,9	5046,6	5139,0	4035,0	4638,4	2645 ,0	2428,0

Зведення (табл.) підтверджують провідне місце в промислових уловах Тернопільської області коропа, який становить 78–81% загальної кількості заготовлюваної риби. Слід зазначити, що тут кількість виловлюваної риби за цей час з року в рік зростала. Це характерно для ставкових господарств і річкових виловів. Поступово збільшувалась кількість здобутої форелі. Усього за шість років по Тернопільському рибокомбінату заготовлено 71 918 ц свіжої риби.

ТАБЛИЦЯ Вилов риби по Тернопільському рибокомбінату в 1963–1968 pp. (ц)

Види	1963	1964	1965	1966	1967	1968
Короп	7894	8682	7532	8505	10620	12286
Карась та ін.	–	–	–	4	202	174
Щука	197	259	186	163	109	100
Смітна риба[1]	1841	2182	2580	2833	2508	2970
Форель	–	–	7	9	25	50
Усього	9932	11123	10305	11514	13464	15580

В Івано-Франківській області спостерігається неухильне нарощування промислових виловів, а всього за шість років по Івано-Франківському рибокомбінату здобуто 40021 ц свіжої риби. Всього по Львівському рибокомбінату за сім років заготовлено 87 000 ц свіжої риби, в основному коропа. У цілому по чотирьох рибокомбінатах за неповних сім років здобуто 228211 ц риби на суму 182569 крб.

ТАБЛИЦЯ Вилов риби в Івано-Франківському рибокомбінаті в 1963–1968 pp. (ц)

Види	1963	1964	1965	1966	1967	1968
Короп і річкова риба	6507	5001	6259	6448	7776	8035

ТАБЛИЦЯ Вилов риби по Львівському рибокомбінату в 1962–1968 pp. (ц)

Види	Комарно	Рудники	Стрий	Янів
Короп	20692,5	35228,5	14997,8	15500,7
Карась	396,3	344,6	25.94	151.0
Щука	94,0	113,7	18,22	22,94
Смітна риба	19,47	66,6	143,0	48,66
Форель	–	33,91	–	20,4
Усього	21202,27	35787,31	15184,96	15743,70

Стан форелевих господарств комбінату «Прикарпатліс» (Івано-Франківська область) характеризується такими показниками. Загальна кількість ставів–106, їх сумарна площа – 3,92 га, в тому числі: маточних – 0,69, нагульних – 1,46, вирощувальних–1,3, малькових – 0,06, карантинних – 0,01, діючих інкубаторів – 5 загальною продуктивністю 2,2 млн. штук ікринок на рік; загальна кількість форелі – 282 916 штук, з них цьогорічок – 249 075, річників – 26 155, дворічок – 2737, трирічок і старших – 695, ремонтного поголів’я – 1422, маточного поголів’я – 2832 штуки. Навесні 1968 р. на інкубацію закладено 1,75 мли. ікринок.

У тому ж році 232 000 мальків випущено в гірські річки. Реалізовано товарної форелі 1244 кг на суму 4017 крб. Найбільш великі форелеві господарства розташовані у Ворохтянському, Осмолодському, Ви-годському, Коломийському лісокомбінатах.

У комбінаті «Закарпатліс»[2] є 13 діючих інкубаторів загальною продуктивністю 4,2 млн. ікринок форелі в рік. Загальна площа штучних форелевих водойм – 8,8 га. Сумарна протяжність верхів’їв рік, де селиться форель,– 465 кіл. На ріках побудовано понад 4 тис. перепадів, і кількість їх з кожним роком зростає. Форелеві ділянки становлять 14,2% акваторій Закарпатської області. Для цих ділянок характерний температурний режим: влітку–13,5–14° С (верхів’я) і 16–19° (середня течія), взимку – близько 0°. Такий температурний режим є оптимальним для форелі (Баршош, 1966).

Форельні інкубатори є в комбінаті «Чернівецькліс». У с. Лопушні Вижницького району Чернівецької області е форелевий завод Чернівецького університету. На р. Великому Сереті, де чисельність форелі підтримується за рахунок мальків з інкубаторів, на 1 км річки трапляється 90–200 особин струмкової форелі. В інших місцях на 1 км річки – щільність 80–60 особин і менше.

Ікру і м’ясо безхвостих земноводних можна використовувати як корм для лососевих риб, яких розводять у форелевих господарствах карпатських областей. Доцільно організувати для експорту заготівлю жаб’ячих лапок, враховуючи значний попит західних країн на цей вид продукту-делікатесу, 1 т якого коштує 700–750 доларів. У Народній Республіці Болгарії в 1960–1961 pp. було заготовлено 37, а в 1962 р.– 112 т жаб’ячих лапок. В Угорщині заготівлі жаб’ячого м’яса здійснюються у більших масштабах, ніж у Болгарії. Очевидно, слід запозичувати досвід використання в цих країнах земноводних як харчового продукту.

Перспективним є використання у фармацевта отрути західноукраїнської популяції звичайних гадюк.

На заході УРСР до мисливсько-промислових пернатих належать: крижень, чирки тріскунок і свистунок, широконіска, білоока чернь, лиска, деркач, великий норець, бекас, дупель, вальдшнеп. Щільність окремих промислових видів у басейні рік Горині та Вілії досить висока. Одна пара гніздових птахів припадає на таку площу (в га): чайка– 4,3–12,5, чирок-тріскунок – 4,9–7,7, бекас – 8,3–9,0, великий веретенник – 8,3–14,2, крижень – 8,3–14,2, лиска – 12,5–18,5, травник–14,0–20,0, деркач–16,6 (Марисова, 1960, 1963). На водоймах у м. Тернополі і поблизу с. Івачова у травні 1966 р. одне гніздо припадало на таку площу (в га): чайка – 3,8; лиска – 3,5–4,0; крижень – 5,0; чирок-тріскунок – 7,0–8,0; водяна курочка – 9,0–10,0; білоока чернь – 7,0–17,0; звичайний норець – 21,0; великий веретенник – 36,0. У верхів’ях Дністра з 1 га мисливських угідь здобувалось 10,5–14,2 кг пернатої дичини. Крижні та лиски в зв’язку з високою чисельністю у західних областях України є основним об’єктом промислу. Здобувають їх під час осіннього полювання. Вага крижня – 980–1240 г. Середня вага самців–1100, самок – 980, молодих – 825 г. Вага лисок– 525–850 г. За період з 30 липня по 7 серпня 1950 р. (Тарасова, 1952) на озерах Отеневичів–Ходорова у Львівській області здобуто 11.16 птахів (табл.), з яких крижні становили 1/5, а лиски понад 1/3.

ТАБЛИЦЯ Кількість здобутих мисливсько-промислових птахів на озерах Отеневичі–Ходорів

Види	Кількість екземплярів	%
Крижень	226	20,2
Чирок-тріскунок	168	15,06
Чирок-свистунок	34	3,04
Нерозень	11	0,9
Чернь білоока	28	2,5
Норець великий	64	5,9
Норець сірощокий	6	0.5
Лиска	378	33,8
Бекас	183	16,5
Кроншнеп великий	4	0.4
Фіфі	8	0,7
Турухтан	6	0,5
Усього	1116	100,0%

На озерах у Княгиничах з 30 липня по 7 серпня 1950 р. здобуто 542 птахи (табл.), причому крижні і лиски перевищували 50% трофеїв.

ТАБЛИЦЯ Кількість здобутих птахів на озерах у Княгиничах

Види	Кількість екземплярів	%
Крижень	114	21,1
Чирок-тріскунок	72	13,3
Чирок-свистунок	16	2,9
Норець великий	21	38
Лиска	178	32,9
Бекас	117	21,6
Кроншнеп великий	4	0,7
Фіфі	12	2,3
Турухтан	8	1,4
Усього	542	100,0 %

Загальна кількість щорічно відстрілюваних водоплавних пернатих у Тернопільській області, де розташовані значні водойми, показана в табл.

ТАБЛИЦЯ Кількість здобутих птахів у Тернопільській області в 1961–1965 pp. (шт.)

Види	1961	1962	1963	1964	1965	Усього
Чирки	5500	3700	3000	3500	2800	18500
Крижень	4000	2300	2500	4000	2200	15000
Лиска	3400	1000	2100	3000	3400	12900
Чернь білоока	70	150	400	1500	1600	3720
Качки (прольотні види не уточнені)	–	–	500	6000	2500	9000

У Львівській області щорічно здобувають приблизно таку ж кількість пластинчастодзьобих і дещо більше лисок, а в Ровенській і Волинській областях водоплавних птахів відстрілюють більше, ніж у Тернопільській. Здобувають і чайок, які гніздяться колоніями. Велика колонія чайок зареєстрована в районі с. Борщівки Тернопільської області, де на 100 га лук у 1958 р. гніздилось 23 пари птахів. У цій же колонії постійно гніздяться й інші кулики (травник, великий веретенник, бекас).

Найбільш сприятливі умови для сірої куріпки є у межах Поділля. Взимку тут випадає менше снігу, і птахи легко знаходять корм. Колючі чагарники вздовж доріг, серед полів та в карстових западинах служать зручними захисними місцями. Саме тому зроблено підрахунок зростання поголів’я сірих куріпок у Тернопільській області (табл.).

ТАБЛИЦЯ Чисельність сірої куріпки в Тернопільській області в 1966–1970 pp.

Розрахунок чисельності	1966	1967	1968	1969	1970
Поголів’я на початку року, співвідношення статей 1 : 1	2800	3842	5270	7231	9920
Самки, що розмножуються, 80% від загального числа самок	1120	1536	2108	2892	3968
У кладці по 12 яєць (середнє)	13440	18432	25296	34704	47616
Природна загибель 50% кладок	6720	9216	12648	17352	23808
Природна загибель 60% пташенят	4032	5530	7580	10411	14284
Поголів’я восени	5488	7528	10330	14172	19444
Природна загибель 30% птахів взимку	1646	2258	3099	4252	5833

Природна загибель береться орієнтовно і може змінюватись за роками залежно від біоценотичних та погодних умов. Як видно з цифрових показників, за п’ять років при відсутності промислу (полювання) кількість птахів може збільшуватись втричі. На початку 1971 р. поголів’я сірих куріпок становило близько 10 тис. особин.

Щільність тетеревиних птахів (тетерев, рябчик) у лісах Волинської і Ровенської областей дозволяє здобувати їх у межах норм, визначених в УРСР. Досить сказати, що, наприклад, у 1965 р. у Ратнівському лісництві Волинського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель на території 3700 га угідь взято на облік 1294 тетерева.

У Львівській області полювання на тетеревиних заборонене в зв’язку з їх низькою чисельністю.

На 1.XI 1969 р. в цій області зареєстровано 67 глухарів і 2900 рябчиків. У Івано-Франківській і Закарпатській областях тетеревів дуже мало. У приполонинних хвойних лісах Карпат всюди трапляється глухар, якого охороняють.

В лісомисливському господарстві Осмолода (Горгани) на 1000 га високогірських лісів припадає 6,6 глухарів. Щільність рябчика в Українських Карпатах залежить від характеру угідь і коливається від 3–5 (передгірські ялинники) до 15–25 (змішані молодняки) на 1000 га.

До хутро-промислових ссавців на заході УРСР належать: кріт, кам’яна і лісова куниці, лісовий і степовий тхори, горностай, норка, річкова видра, борсук, єнотовидний собака, лисиця, вовк, рись, лісовий кіт, бурий ведмідь, заєць-русак, білка, бобер, ондатра, козуля, благородний олень, дика свиня.

Ховрахи, хом’яки, водяні полівки, пацюки, сліпаки, вовчки вважаються другорядними хутряними тваринами. З перелічених видів ссавців провідне місце в заготівлі хутровини займають кроти, зайці-русаки, ондатри, куниці, тхори, лисиці, а також об’єкти кліткового звіроводства – сріблясто-чорні лисиці, песці, стандартні та кольорові норки, нутрії, яких розводять на звірофермах облспоживспілки, у деяких колгоспах, радгоспах та індивідуальних господарствах (табл.).

ТАБЛИЦЯ Заготівлі хутрової сировини в західних областях УРСР за 1958–1966 pp.

	Волинська	Ровенська	Тернопільська	Хмельницька	Львівська	Івано-Франківська	Чернівецька	Закарпатська	Усього
Кріт
кш*	374569	427324	650305	1083547	1188646	293146	132693	50030	4200260
зв*	33712	38459	71306	101225	1093/9	20043	12442	4775	391291
Заєць-русак
кш	136792	113942	143987	272494	201054	132727	131481	138807	1271284
зв	72258	60409	77715	151921	114840	64398	73741	74513	689795
Білка
кш			38		3640	24598	15279	12630	56185
зв			30		1820	11402	7422	5477	26151
Ховрах
кш	4776	7946	7203					746	20671
зв	270	477	360					59	1166
Хом’як
кш	54	677	97		726	8082	379	701	10716
зв	45	576	86		654	808	36	89	2294
Ондатра
кш	2886	9899	584	114712	11675	744		11360	151850
зв	2171	6929	409	82680	9239	572		8636	110636
Нутрія вольєрна
кш	515	4843	19	3055	11993	464		1428	22317
зв	4435	38744	167	21000	94480	3863		12111	174800
Куниця
кш	1488	2382	1958	4270	2096	1833	524	3489	18040
зв	22141	32870	28578	64494	28715	24399	6524	51351	259072
Тхір
кш	4273	6876	.5526	7342	4837	5323	741	2998	37916
зв	5054	7632	6377	7439	5385	7517	903	3504	43811
Норка вольєрна
кш		21573			72504	11962			106039
зв		600815			2173505	34378			2808698
Видра
кш	302	137	54	147	26			115	781
зв	2037	2947	1023	2734	486			2168	11395
Вовк
кш	342	429		21	154	119	22	326	1413
зв	1036	1287		75	462	367	100	1335	4662
Лисиця звичайна
кш	12226	17664	19630	33240	35623	20974	17761	22016	179134
зв	74007	75955	87229	157373	158629	96884	80470	95846	826393
Лисиця сріблясто-чорна
кш		1996	46		16996	1523			20561
зв		160327	3170		1236521	98724			1498742
Песець вольєрний
кш		13731			2058	263			16052
зв		865606			102900	15590			984096
Єнотовидний собака
кш	524	968	1	50	70	6	27	27	1673
зв	3695	5351	6	330	420	30	159	170	10161
Усього, (крб.)									7843163

* кш – кількість шкурок; зв – загальна вартість (крб.).

Зростає значення козуль, благородних оленів, диких свиней, яких здобувають за платними ліцензіями мисливці-спортсмени і заготовляють лісгоспзаги та лісокомбінати. Централізованим порядком м’ясо диких копитних здають райспоживспілкам (табл.). Наприклад, у 1971 р. лише по Чернівецькій області заготівля м’яса дичини становила 100 тис. кг. У Закарпатській області в 1969 р. для реалізації населенню м’яса диких копитних відстріляно 107 кабанів і 8 оленів.

ТАБЛИЦЯ Кількість платних ліцензій, виданих у 1962–1969 pp.

Види звірів	Ціна (крб.)	Кількість ліцензій, шт. за роками								Всього, шт.	На суму (крб.)
		1962	1963	1964	1965	1966	1967	1968	1969
Львівська область
Кабан	12	15	10	22	10	24	–	–		81	972
Олень	25	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–
Козуля	6	20	20	30	45	35	–	–	–	150	900
Івано-Франківська область
Кабан	12	–	–	–	35	40	35	35	33	178	2136
Олень	25	–	–	–	4	10	25	22	12	73	1825
Козуля	6	–	–	–	35	30	25	52	30	172	1032
Чернівецька область
Кабан	12	__	__	35	50	60	__	__	_	145	1740
Олень	25	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–
Козуля	6	–	–	20	40	60	–	–	–	120	720

З 1946 до 1970 року по карпатських областях було видано близько 4500 ліцензій на кабана, 3040 – на козулю і 160 – на оленя. За ними відстріляно 2356 кабанів, 2768 козуль і 136 оленів. У Ровенській та Волинській областях за ліцензіями відстрілюють диких свиней і козуль, а в Тернопільській – тільки козуль. Останнім часом помітно збільшилось поголів’я диких копитних. Орієнтовні відомості про їх чисельність у деяких областях наводяться в табл. У Закарпатській та Чернівецькій областях налічується близько 6,5 тис. благородних оленів і до 8–9 тис. козуль.

ТАБЛИЦЯ Чисельність промислових копитних у подільсько-прикарпатських областях УРСР у 1967–1968 pp.

Види	Львівська	Тернопільська	Івано-Франківська	Усього
Дика свиня	1300	135–120	1500	2935–2920
Олень благородний	500–450	2	1859–1077	2361–1529
Козуля європейська	3500	760–840	3650–2145	7910–6485

Отже, в областях, прилеглих до Українських Карпат, зареєстровано близько 8,5–9 тис. оленів, 15–16 тис. козуль, до 5,5 тис. диких свиней, що дозволяє вести регламентований щорічний промисел тварин. М’ясо цих тварин здають у райхарчоторги, а шкурки – на бази заготживсировини. Роги, черепи, зуби слід використовувати в цехах ширпотребу лісокомбінатів для виготовлення мисливських сувенірів.

Найбільш сприятливі умови для існування зайця-русака в рівнинних районах Поділля. Посіви багаторічних трав і озимих зернових, невисокий сніговий покрив, чагарникові зарості на крутих схилах подільських рік та в карстових воронках – усе це створює оптимальні екологічні умови для існування русака в межах Волино-Поділля. У табл. 58 наведено зростання чисельності подільської популяції зайця-русака в Тернопільській області, що можливо при веденні мисливського господарства на науковій основі. Подібні обчислення легко зробити для кожної області, що важливо для поновлення поголів’я цього цінного промислового виду. З 1946 по 1970 рік в карпатських областях заготовлено 1,5 млн. шкурок русаків, або по 60 тис. шкурок і 3000 т м’яса за рік (середня вага тушки зайця – 2 кг).

ТАБЛИЦЯ Розрахунок чисельності зайця-русака в Тернопільській області у 1966–1970 pp.

Розрахунок чисельності	1966	1967	1968	1969	1970
Поголів’я на початку весни, співвідношення статей 1 : 1	18400	20286	22365	24478	26987
Самки, що розмножуються (60% від загального числа самок)	5520	6085	6609	7343	8098
Одна самка народжує в рік 8 зайченят	44160	48680	52873	58744	64784
Природна загибель 60% зайченят	26496	29208	31723	35246	38870
Поголів’я на початку осені	36064	39758	43515	47976	52901
Відстріл 25%	9016	9939	10878	11994	15870
Природна загибель взимку 25% зайців	6762	7454	8159	8995	9919

Значні перспективи на заході України має звіроводство – прибуткова галузь дрібного тваринництва. На обстеженій території розміщено 7 звірогосподарств: у Львівській області – 2 (Сокальське, яке організоване в 1953 р. і Стрийське – в 1962 p.); у Закарпатській – 1 (Хустське, організоване в 1957 p.); у Волинській – 1 (Цуманське, створене в 1958 р.), у Ровенській – 2 (Дубновське і Костопільське, створені в 1959 p.), в Івано-Франківській–1 (Павлівське, організоване в 1960р.). Щорічно ці господарства здають тисячі першосортних шкурок (див. табл. вище). Прибутки за рік від реалізації шкурок по кожному звірогосподарству наведені в табл. 59. У 1971 р. Сокальське звіроводне господарство продало державі шкурок норок па суму 1 115000 крб. У 1972 р. маточне поголів’я норок п’яти кольорових варіацій становило 7700 голів і від цього було одержано 25 987 молодняку. Від маточного стада сріблясто-чорних лисиць (760 голів) отримано 2280 лисенят.

ТАБЛИЦЯ Прибутки звірогосподарств від реалізації хутрової сировини

Господарство	Об’єкт звіроводства	Прибуток за 1963 р. (тис. крб.)
Сокальське	Сріблясто-чорні лисиці, песці, норки, нутрії	190,0
Стрийське	Норки	28,0
Хустське	Норки	13,3
Цуманське	Сріблясто-чорні лисиці, норки	236,0
Дубнівське	Сріблясто-чорні лисиці, песці, норки, нутрії	123,0
Костопольське	-“-	86,0
Павловське	-“-	1,9
	Усього	678,2

Особливої уваги заслуговує розведення норок у Стрийському, Сокальському та інших звірогосподарствах в 1968 р. Тут вирощують білі норки породи хедлунд. Досить сказати, що тільки в Стрийському звірогосподарстві наприкінці 1969 р. здано на базу 12806 шкурок норки, в середньому по 37 крб. за штуку. Прибуток від реалізації хутряної сировини у Сокальському звірогосподарстві на 1 крб. капіталовкладень у 1954–1963 pp. зріс з 14 до 87 коп. Необхідно врахувати, що прогресивне розширення окультуреного ландшафту зумовлює перехід до системи комплексних звіроводних господарств з напіввільним та вольєрним розведенням цінних хутряних звірів. Великої уваги заслуговує розведення ондатр, оскільки на заході УРСР для існування цього звірка є оптимальні екологічні умови (Татаринов, 1952, 1954; Рудишин, 1955).

Великі перспективи має розведення нутрій, що підтверджує практика радгоспу «Брустурівський» Косівського району Івано-Франківської області. Нутрії розводяться у колгоспах, радгоспах та індивідуальних, господарствах багатьох областей на заході України (Татаринов, 1956).

Значну увагу останнім часом приділяють розвиткові мисливського господарства в західних областях УРСР, гармонійності та комплексності лісового і мисливського господарств. Ми у 1969 р. розробили екологічні принципи класифікації мисливських угідь обстежуваної території. У межах України покрита лісом площа становить понад 8 млн. га, з яких па західні полісько-карпатські райони припадає понад 2 млн.

Створюючи на заході УРСР комплексні лісомисливські господарства, необхідно враховувати, що зрілих насаджень тут менше, ніж ділянок з поновлюючою деревною рослинністю. Розрахункові лісосіки лімітують рубки головного користування і тому використання деревини значною мірою обмежене. Отже, слід інтенсифікувати мисливське господарство як форму раціонального побічного користування.

Найбільш доцільно перейти до створення мережі лісомисливських господарств у всіх ландшафтно-географічних зонах на заході України. Це один з головних принципів ефективного ведення .мисливського господарства. Поки що таке господарство є в Горганах. Це лісомисливське господарство Осмолода, створене в 1960 р. Подібного типу комплексні господарства слід організувати: па південних схилах Карпат на базі державного мисливського господарства «Радянські Карпати»; у Закарпатті на базі мисливського господарства «Синяк»; у Прикарпатті в лісах Бергометського лісокомбінату па базі державного мисливського господарства «Буковинське»; на Поділлі в лісах Бережанського лісгоспзагу Тернопільської області, в лісах Перемишлянського лісгоспзагу Львівської області; на Волинському Поліссі у Ківерцівському лісгоспзазі Волинської і Березнівському лісгоспзазі Ровенської областей.

При організації комплексних лісомисливських господарств у певних природних зонах необхідно передбачити їх спеціалізацію. У кожному з них будуть створюватись оптимальні умови для різних видів мисливсько-промислових птахів і звірів, які заселюють той чи інший район, але особливу увагу слід приділити зональним видам: у лісомисливських господарствах гірсько-карпатської зони – поновленню поголів’я глухаря, благородного оленя, бурого ведмедя; у Закарпатті – фазана, козулі, зайця-русака; у Подільській лісостеповій зоні – сірої куріпки та зайця-русака, а на Волинському Поліссі – тетерева, лося, кабана, бобра. При такій організації лісомисливських господарств можна розв’язати питання реакліматизації цінних видів. Наприклад, провести роботу по інтродукції в Українських Карпатах серни і альпійського бабака, на Поділлі – дрофи, на Поліссі – зайця-біляка тощо. У всіх лісомисливських господарствах доцільно передбачити риборозведення (форель, харіус – у гірських господарствах; короп, карась, судак та інші цінні риби – у рівнинних).

Загальна площа західних областей УРСР досягає 110,7 тис. км2, що становить 18,3% усієї території України. Якщо з площі СРСР, яка займає 22,4 млн. км2, 97% припадає на мисливські угіддя різних категорій (Данилов, 1963), то в межах обстежуваного регіону вони становлять 91,8% усієї площі. У промисловій зоні європейської частини СРСР вихід хутровини на 100 га угідь становить 7,9 крб. і на одного мисливця припадає 2930 га мисливських угідь. На Україні з 1000 га здобувають хутровини на 42,6 крб., а на одного мисливця тут припадає лише 134,5 га угідь (Корнєєв, 1964).

Продуктивність угідь і мисливсько-промисловий потенціал на заході України вищий, ніж у тих районах СРСР, де ведеться масове здобування промислових та хутряних звірів і пернатої дичини.

Керуючись екологічним принципом, ми пропонуємо таку загальну класифікацію мисливських угідь західних областей УРСР.

Напіввідкриті експозиції.

1. Оброблювані землі з ділянками деревно-чагарникової рослинності, що межують з лісовими масивами, – угіддя для тетерева, перепела, сірої куріпки, фазана, горлиці, крота, зайця-русака, лисиці, темного тхора, козулі.

2. Оброблювані земельні ділянки, що межують з природними і штучними дрібними водоймами, заболоченими луками, чагарниковими заплавами, – угіддя для мартинів, травника, великого веретенника, бекаса, деркача, ондатри, водяної полівки, горностая, єнотовидного собаки.

3. Середні і великі водойми з заростями манника, рогозу, ситника, очерету, що межують з лісовими луками і лісовими ділянками, – угіддя для качок, лиски, водяної курочки, багатьох куликів, голінастих, бобра, ондатри, нутрії (при напіввільному утриманні), норки, видри.

Закриті експозиції.

4. Мішані рівнинні ліси перших класів віку з полями, сінокосами, що межують з обробленими землями, – угіддя для рябчиків, вальдшнепів, дроздів, горностая, темного тхора, вовка, лося, зубра (реакліматизація цього звіра розпочата у лісгоспзагах Волинської, Ровенської та Львівської областей).

5. Мішані рівнинні високостовбурні стиглі ліси – угіддя для лісових голубів, звичайної білки, лісової куниці, борсука, дикої свині, плямистого оленя (вид, що акліматизується).

6. Гірські букові, мішані, смереково-ялицеві ліси перших класів віку, що прилягають до невеликих ділянок орних земель, – угіддя для рябчика, тетерева, зайця-русака, сірого вовчка, лисиці, козулі, благородного оленя.

7. Гірські високостовбурні праліси, що межують з субальпійськими луками-полонинами і оброблюваними землями, – угіддя для глухаря, карпатської білки, куниць, рисі, лісового кота, бурого ведмедя, дикої свині.

Деякі зазначені птахи і звірі, наприклад рябчик, тетерев, вальдшнеп, заєць-русак, лисиця та інші, можуть траплятись у декількох типах мисливських угідь, однак максимальна концентрація їх завжди буде в тому типі, у якому вони показані. Таким чином, перелічені за прийнятою екологічною класифікацією мисливські угіддя є найкращими для того чи іншого виду тварин, отже, вони відносяться до першого класу бонітету і чисельність птахів і ссавців тут має бути оптимальною. За прийнятим принципом щільність мисливсько-промислових тварин підраховується на 1000 га угідь. Для заходу України оптимальна чисельність основних видів мисливських птахів та звірів на 1000 га в угіддях першого класу бонітету повинна бути такою: олень благородний – більше 20, козуля європейська – 60, дика свиня – до 10, заєць-русак–120, лисиця–12, лісова куниця – 8, тхір темний–10; сіра куріпка –300, фазан –400, тетерев–170, глухар – більше 60, рябчик – 200. Наведені цифрові показники значно нижчі від тих, які подаються для угідь першого класу бонітету в суміжних з УРСР соціалістичних країнах, зокрема Чехословаччині (Малиновський, 1966), а тому їх не можна вважати сталими. З підвищенням загального рівня мисливського господарства та культури полювання вони мають змінитися у бік збільшення.

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.

---

[1] Під цим терміном у Тернопільському та інших рибокомбінатах розуміють ляща, марену, підуста, судака, сома та іншу річкову рибу.

[2] У Закарпатті форелеві заводи існують з 1908 p.; вони щорічно інкубували до 2 млн. ікринок форелі. Мальків випускали у верхів’я гірських рік, поповнюючи рибні запаси.

Tags: Татаринов К.А., хребетні