До змісту

На території західних областей України є випадки захворювання людей і тварин туляремією, безжовтушним лептоспирозом, геморогічною пропасницею, нефрозонефрітом, кліщовим енцефалітом, бруцельозом, бабезієлозом і лімфоцитарним хоріоменінгітом, які мають природні джерела. Поширення та біологію дрібних ссавців, які поширюють усі ці захворювання, вивчали багато дослідників (Колюгаев, 1953; Татаринов, 1953, 1954, 1956; Рудишин, 1957, 1958, 1960; Турянин, 1958, 1959 та ін.). Однак медичне значення цих хребетних на заході УРСР досі остаточно не з’ясоване (Слюсарєв, 1959).

У весняно-літні періоди 1957–1961 pp. санітарно-епідеміологічні експедиції досліджували видовий склад, закономірності поширення дрібних ссавців та зараження їх збудниками інфекцій у природних осередках захворювань. Було відловлено 1078 екземплярів Micromammalia, серед них 23 види зайцеподібних і гризунів, 9 – комахоїдних. В існуючих географічних районах заходу УРСР видовий склад і загальна кількість дрібних ссавців у роки проведення спостережень мало відрізнялись, однак співвідношення різних видових популяцій не були тотожними.

В епізоотії західнополіського природного осередку туляремії провідну роль відіграють водяні полівки. У роки високої чисельності інших

ссавців (усі види полівок, хатня і лісова миші, миша малесенька, заєць-русак, хом’як звичайний) вони також втягуються в епізоотію, стаючи джерелом захворювання людей. Зайці і мишовидні гризуни служать годівниками пасовищних кліщів, кровососних комах, які переносять інфекцію на людину. Виявлена зараженість збудниками туляремії іксодових кліщів (три види), гамазових кліщів (два види), комарів роду Aedes (шість видів), ґедзів (п’ять видів), мокреців (три види), мошок (три види) і мух-жигалок.

Значення багатьох диких і свійських ссавців як джерела інфекції безжовтушного лестоспірозу доведено рядом дослідників. У Львові та інших населених пунктах виявлено зараженість лептоспирами пацюків, що дає підставу вважати їх носіями цього захворювання.

Роль дрібних ссавців в епідемії геморогічної пропасниці особливо підтверджується в роки так званої «мишиної напасті». Захворювання збігається зі збільшенням кількості жовтогорлої і польової мишей, лісової полівки, що дозволяє вважати їх резервуаром інфекції, а можливими поширювачами – іксодових та гамазових кліщів.

Зіставлення літературних даних і серологічних аналізів дозволяє розглядати місцеві види гризунів і зайцеподібних як можливих носіїв вірусів кліщового енцефаліту. Значення їх як господарів-годівників пасовищних кліщів, які в західних районах УРСР є резервуарами і розповсюджувачами вірусу, доведене дослідженнями А. І. Виговського, М. Д. Чугунова (1966) та інших авторів. В осередку кліщового енцефаліту з іксодових кліщів виділено шість штампів вірусу кліщового енцефаліту.

Роль хатньої та лісової мишей, звичайної полівки в епідемії лімфоцитарного хоріоменінгіту доведена рядом дослідників. У західних областях України виявлена зараженість цим вірусом лісової полівки і польової миші. Вірус виділений з іксодових кліщів, комарів роду Aedes, мокреців (Culicoides).

З іксодових кліщів у Закарпатській області виділено збудника бруцельозу, а місця масового розмноження кліщів збігаються з захворюванням великої рогатої худоби бабезієлозом.

У Закарпатській області всі обстежені І. І. Туряниним (1959) 320 тваринницьких приміщень були заселені щурами. За наявності в цій області близько 2500 тваринницьких приміщень і при середній щільності в кожному 10 пар сірих пацюків на фермах Закарпаття вигодовується близько 50 тис. щурів. Ця цифра занижена, оскільки па окремих свинофермах їх щільність набагато вища від прийнятої середньої. Лише на тваринницьких фермах Ужгородського району механічними засобами щорічно знищується 3 тис. пацюків. У травні 1957 р. па кормокухні свинарника в с. Доброні лише за одну ніч вбито з дробовика 68 щурів, з яких 92,6% виявилось зараженими коростою, деякий процент – лептоспирами і 100% зовнішніми паразитами та гельмінтами. На заході УРСР тепер близько 30 тис. тваринницьких будівель, де існує мінімум 500–550 тис. пацюків, які є рознощиками різних інфекційних захворювань. Особливої уваги заслуговує наявність декількох форм захворювань в умовах одного географічного ландшафту. Існування таких «комбінованих» природних джерел характерне для західної частини УРСР.

Джерело:  Татаринов К.А. Фауна хребетних заходу України. В-во Львівського ун-ту. 1973, 257ст.

Tags: Татаринов К.А., хребетні