V XV. stol. měni se poddanství lidu v úplné nevolnictví a s lidem upadá i jeho kněžstvo. P.Rus byla odedávna právoslavná. Za náboženských bojů v XV. a XVI. stol. jsou potlačována práva pravoslavných duchovních. Katolické kněžstvo pod ochranou papežovou zůstává svobodné, bere desátky, požívá i jiných výhod. Proto r. 1652 část pravoslavného kněžstva s biskupem Taraskovičem přijímá unii s Římem. Nastaly kruté náboženské zápasy, zabírání statků, žalářování, páleni knih, pronásledováni. Až 1690 biskup Josef de Kamellis znovu prohlašuje unii. Pravoslaví ustupuje, ale docela nezanikne. Války turecké v XVII. stol., války Tokólyho a obou Rákóczyů proti Habsburkům pustoší P.Rus. Kněžstvo uniatské je v područí katol. duchovních, kteří nad nimi vykonávají dozor. Teprve biskup Ondřej Bačinskij v době osvíceného absolutismu povznáší duchovenstvo i školství. Tehdy se do země houfně stěhuji Židé. Školství sotva vzkříšené znova upadá. Povznese se po r.1848, kdy revoluce nalézá připravenou půdu.

V čele stoji Adolf Ivanovič Dobrjanskij (1817—1901). Když byla maďarská revoluce potlačena, Rusini se sjednotili v samosprávný okres a jeho palatinem se stal Dobrjanskij. Za Bachova absolutismu Rusini dýchali volně, ale po Bachově pádu 1857 nastává nové pronásledováni. Dobrjankij je zvolen za poslance do peštského sněmu. Jeho řeč 1861, kterou nesměl pronésti, je vydána tiskem a způsobi rozruch i za hranicemi. Byl se svou dcerou Olgou obviněn z velezrady, ale dokázal svou nevinu. Zemřel v Innsbruku. Svou činností se podobá K. Havlíčku Borovskému, s nímž si dopisoval. R. 1867 dualismus spoutává Rusiny a potlačuje jejich školství nadobro, je úpadek národní i kulturní, inteligence se maďarisuje. Zákon z r.1891 zřizuje v každé obci maďarskou opatrovnu pro děti 3—6 leté. Školy jsou pomaďaršťovány. Ministerské nařízeni r. 1902 zavádí i na církevních školách 18 hod. týdně maďarštiny. Se světovou válkou nastává kruté pronásledováni všeho rusinského živlu. Rok 1918 obnovuje snahy revolučního roku 1848 po spojeni s Haličí a Bukovinou. To žádají američtí Rusini, vedení dr. Hr. Žatkovičem. Národní rada v Pensylvánii 12. XI. 1918 se usnáší na připojeni k ČSR. a plebiscitem toto usneseni je potvrzeno. Nebylo jednoty o politické příslušnosti P. R. Největši část inteligence, sdružená v nár. radě prešovské, byla pro připojeni k ČSR., maďaronská strana chtěla autonomii v rámci uherského státu a třetí strana (v Chustu) chtěla spojeni s Ukrajinou, ale ta jako samostatná říše zaniká. Nár. rada ve Svalavě a v Prešově a později i ústřední ruská rada se rozhodly pro ČSR. Mírová smlouva 10. IX. 1919 v Saint Germain zavazuje zříditi území P.R. v určených hranicích jako samosprávnou jednotku v ČSR.

Správní a soudní okresy. Na P. Rusi je 14 správních okresů, v tom Užhorod a Mukačevo, města s magistrátním zřízením. Ze 491 osad je 487 obci. a to 26 obcí velkých a 461 malých. Města jsou jenom tři: Užhorod, Mukačevo, Berehovo. Notariátů je 130, některým přísluší až 11 osad, některým jenom jediná. Zemský úřad v Užhorodě spravuje 32 obcí, které leží na západ od demarkačni linie, jež tvoří dočasnou hranici Slovenska a P. R. podle II. článku Generálního statutu pro organisaci a administraci P. R.; zemský úřad v Bratislavě spravuje 3 obce, ležící východně od dem. linie, Ašvaň, Malé a Velké Rátovce. Podle úmluvy s královstvím Rumunským 4. května 1921 Dostoupeny mu obce Bočkov, Komloš, Suchý Potok a Velká Ternavka se 4367 obyvateli.

Soudních okresů je 11, krajské soudy Jsou v Berehově, v Chustu a v Užhorodě, krajskému soudu v Košicích podléhá 6 obcí správního okresu užhorodského, patřících do obvodu okresního soudu ve Velkých Kapušanech (Botřalva, Jovra. Koncovo, Lekart, Šišlovce, Tarnovce). Kraj. soudu v Berehové patří okr. soudy Berehovo, Iršava, Sevluš; v Chustu Chust, Rachov, Ťačovo, Volové; v Užhorodě Mukačevo, Nižní Verecky, Užhorod, Vel ký Berezný.

Guvernéři. Prvním guvernérem byl JUDr. Hryhorij Zatkovič (*1886), politický pracovník ve Spoí. státech severoamerických, vůdce ruské emigrace i plebiscitu 21. XI. 1918. Odstoupil z úřadu 17. III. 1921 a odešel do Ameriky. Místo guvernérské zůstalo do 2 roky neobsazeno. Dr. Anton Grigorovič Beskid (1855-1935) se stal guvernérem 14. XI. 1923. Byl odchován v zásadách Dobrjanského a stal se vůdcem ruského směru. Usadil se jako advokát v Prešově. Byl poslancem na sněmu v Pešti. R. 1912 obhajoval “velezrádce” v marmarošském procesu. Jako předseda ruské národní rady se zúčastnil mírové konference v Saint Germain a s dr. Zatkovičem bojoval o spojeni P.R. s ČSR. Po něm nastoupil na úřad guvernérský dr. A.Rozsypal. Zemřel 1934. Zemským presidentem v únoru 1935 se stává Konstantin Hrabar. Narodil se 15.VIII.1878, působil jako řeckok. farář na různých místech. Při převratu a po něm byl činný v ústř. národní radě a zúčastnil se její delegace, žádající v Praze za připojení P. Rusi k ČSR. Když byla založena v Užhorodě Podkarpatoruská banka, stal se jejím ředitelem a později starostou města Užhorodu.

Obrázky.

1. Biebl: Soutok Balcatulu a Stohovce.
2. Bouček: Nádrž Kvasný. — Pop Ivan. — Pramen Černé Tisy. — Pohled na Bližnici od Měrkový chaty. — Pohled od Kozmeščeku na Pietroš. — Zákopy v oblasti Čorné hory.
3. Domluvil: Válečný hřbitov na Čeremše. — Bojiště na Čeremše.

Dr. J. Lucek: Útulna KČST. pod Hoverlou. — Sestup s Nieněsky. — Útulna KČST. na Mezipotocich. — Pohraniční horstva. — Hraniční sloup na Stohu. — Sestup s Popa Ivana. — Poloninský kůň. Pohled na Stoh s Korbulu.

1. Velíšková: Koliba. — Hrob u klausury Balcatulu.

Jos. Měrka: Hoverla. — Mlékárna na Rohnésce. — Šešul od západu. — Stáje na polonině Breckulské.

1. Mikulka: Pohled od Kvasů. — Kvasovský Menčul.

Ing. Patutschka: Šešul. — Ústí Kevelova.

Z “Časopisu turistů” (autor není uveden): Rusin z Koločavy. — Cerkev v Koločavě. — Něm. Mokrá. — Pohled s Ungurjasky.

Odbor Mukačevo: Průsmyk Skotarský. — Odbor Volovec: Volovec.

Ostatní obrázky jsou práce autorovy.

Literatura (prameny). Dr.K. Matoušek: P.Rus.— Dr. J. Král: P. Rus. — Dr. B. Lázňovský: Československo. — Inž. K. Poláček: Autom. průvodce P. R. — Chmelař-Klíma-Nečas: P. Rus. H. Kochannyj-Goralčuk: P. Rus v minulosti a přítomnosti. — A. Kožmínová: P. Rus. — Kroupův průvodce P. Rusí. — Prof. dr. K. Kadlec: P. Rus. Národnostní i náboženské poměry před převratem na P. R. — Inž. arch. J. Zikmund: Dřevěné kostely pod úžockým průsmykem. — A. J. Stránský: Dřevěná církevní architektura na Karpatech. — Prof. dr. Vrat. Kučera: Minerální prameny a lázeňská místa na P. R. — J. J. Jahn: O původu minerálních pramenů na P. R. — Dr. V. Šauer: Morfologický vývoj P. R. — Prof. dr. F. Čáda: Jazyková otázka na Slovensku a P. R. — Dr. Ivan Honí: Úžocký průsmyk. památky na boje 1914—1915, Válečné památky P. R., Boje na území P. R. za světové války, Na Pantyru. — J. Eisner: Soupis nalezišť římských mincí na Slovensku a P. R. — Prof. dr. R. Kettner: Geologie Slovenska a P. R., O užitečných nerostech a horninách Slovenska a P. R. — Inž. L. Volf: O báních a hutích na Slovensku a P. R. — Inž. J. Wolf: Využiti vodní energie v ČSR. —M. Finczizcky: Das únger Komitat. — Th. Lehotzky: Das Bereger Komitat. — G. Bárady: Das Maramaroser Komitat. — Z. Perényi: Das úgoczer Komitat. — Pplk. Z. Mores, dr. I. B. Novák, mjr. Plass: Letadlem nad ČSR. — P. Sova: Užhorod. — K. Finger: Mukačevo. — Škpt. dr. K. Hlávka: Geologie P. R. — Technická práce v zemi podkarpatoruské, red. Inž. J. Musil, vydal odb. Spolku čs. inženýrů v Užhorodě. — Inž. A. Karhan: Vývoj Užhorodu, Mukačeva, Berehova, Chustu. Nerostné hodnoty, historie těžby a podnikání. — Dr. O. Šaš: Mukačevský barok. — Inž. V. Mach: Vodní stavby. — Inž. E. Dvořák: Nivelace a měření základny. — Inž. V. Chrastina a Inž. V. Zoban: Lesnictví P.R. — Dr. J. Bóhm: Praehistorie P. R. — Dr. F. Gabriel: Historický nástin P. R. — V. Sýkora: Peněžnictví P. R. — Dr. A. Hílitzer, dr. L. Jonáš, dr. J. Král, dr. M. Kuchař, dr. M. Maloch, dr. A. Matějka, dr. E. Perfeckij: Boržava v P. R. — Dr. Jiří Král: Geografická bibliografie P. R. — Dr. Jiří Král, A. Svoboda: Tur. průvodce P. R. a Slovenskem východně od Košic. — Jos. Línek: P. Rus. — Fl. Zapletal: Horjanská rotunda. Prof. dr. J. M. Jankovich: Mukačevský hrad a Mukačevo (přeložil Jan Dušánek). — Zprávy a Mimořádné zprávy státního úřadu statistického republiky československé. — Dr. E. Perfeckij: Články v naučných slovnících. — Jos. Pěšina: Školství na P. R. v přítomnosti. Dr. F. Gabriel: Průvodce Užhorodem. Minu.ost města. — Statistický lexikon obci na Podkarpatské Rusi (1928), úřední seznam míst podle zákona ze dne 14. dubna 1920, čís. 266 Sb. zák. a nař. — Československá vlastivěda (“Sfinx” — B. Janda).

Cerkev huculského typu v Lazeštině (Jasiňa). Foto Halaš.

<<< OBSAH >>>

Mukačevský žaltář je z počátku XV., Skotarské evangelium z konce XVI. věku pochází z Ruska. Doba vlády Bethlena Gábora na počátku XVII. st. je příznivá i literatuře, z ni vyšli Štefan Teslovyč, Jan Kapišovskij, Th. Duliškovič se svými “Postilami”, psanými jazykem lidovým s vlivy církevně-slovanskými.

V bojích mezi pravoslavím, uniatstvím a katolictvím vznikly náboženské spisy obranné i útočné. Biskup Michajl Andrella Rosvigovský napsal “Obranu virnomu čolověku” (obrana pravoslaví proti unii). Zajímavá je “Píseň o obraze klokočevském” z doby, kdy Turci po porážce u Vídně 1683 zničili v této obci na Užhorodsku kostel. Prvni uniatský biskup Josef de Camellis, původem Řek, vydal prvni podkarpatoruskou knihu “Katechizis” 1698, tištěnou v Trnavě, druhá je jeho “Bukovar” (slabikář) a třetím tiskem je “Kratkoje sobranije” 1727 katol. biskupa Vizantije.

Přijetím uniatstvi domácí jazyk ustupuje latině. Manuil Olšavský, zakladatel latinské školy, vydal v polovině XVIII. st. lat. učebnici. Z jeho visitačního protokolu se dovídáme o osadách a jejich obyvatelstvu. Jeho nástupce Vasilij Popovič povznesl hmotné kněžstvo. Význačnou osobou je Ondřej Bačinskij, mukačevský biskup, † 1805, založil seminář i knihovnu v Užhorodě a povznesl duchovenstvo i školství. Prvním dějepiscem P.R. je Joanicius Bazilovič, igumen mukačevskeho kláštera (spis “Brevis notitia fundationis Theodori Koriatovits”). Historii P.R. napsal Michajl Lucskaj († 1843), linguista (Historia Carpatho-Ruthenorum a Gramatica Slavo-Ruthena 1830). Někteří členové školy Bačinského odcházejí do Ruska i jinam a stávají se vědeckými a literárními pracovníky: P. D. Lodij, děkan historicko-filologické fakulty petrohradské university, tvůrce ruské filosofické terminologie, M. A. Boludňanskij, rektor petrohrad. university, spolupracovník M.M.Speranského při kodexu ruských zákonů, V.H.Kukolnik, profesor práva v Petrohradě, A. S. Orlaj, tajemník voj. medic. akademie v Petrohradě, Irinej Falkovski, rektor Duchovni akademie v Kijevě, Jurij Venelin, vědecký pracovník v Moskvě a bulharský buditel, a jini.

Latinská literatura není pro lid. Doba osvícenská uplatňuje domácí jazyk. Avšak do spisovného jazyka je vnášen zmatek, směs jazyka církevního, lidového i velkoruského. Joann Kutka vydává “Katechizis”, knihu často přetiskovanou. Předchůdcem obrozeni 1848 je Vasil Dovhovič, skladatel lidové poesie, filosof, člen pešťské Akademie.

Po r. 1848 nastává i na P.R. národní a kulturní obrození, jemuž v čele stoji trojice rusinských buditelů: Duchnovič, Dobrjanskíj a Rakovskij. Absolutismus Bachův zastraší Maďary a povznese Rusiny. Alexander Duchnovič se narodil 1803 v Topole, byl farářem, buditelem, dobrodincem chudých a studentů, naposled kanovníkem v Prešově, kde má pomník od soch. Mondičové. Je úhelným kamenem obrozeni, vydává jako náš V. M. Kramerius pro lid kalendáře, povídky, “Chlib duší”, nejmilejší modlitební knihu, jeho píseň “Ja Rusyn byl, jesm a budu” stala se národní hymnou. Napsal idyl. povídku “Milan i Ljubica” a pedagogický spis “Národna pedagogija”, lat. dějiny prešovského biskupství. Jako Kollár vidí záštitu v mocném Rusku (“Ruskij marš”) a hlásá jednotu Rusinů haličských i podkarpatských. Vydáním dvou almanachů se stal zakladatelem novodobé školy básnické, jejímž předním zástupcem je Alexander Pavlovič (1819—1900), ryzí vlastenec.

Ivan Ivanovič Rakovskij (1815—1885), farář v lze, vydával časopisy, přispíval do mnoha listů, psal učebnice a stál v čele “Spolku sv. Vasilija”, v němž se soustřeďoval kulturní život. Politickým buditelem Rusinů byl Adolf Ivanovič Dobrjanskij 1817—1901.

Pro rak.-uh. vyrovnáni 1867 vyniká Alex. Mitrák (Materin), sběratel lidové poesie, Joann Duliškovič, Petr Azirij, básník a povídkář (“Pijavica”), trojice básníků: Ivan Silvaj (Uriil Meteor), lyrik Julij Stavrovskij Popradov (1850— 1899, opěvoval krásy hor) a největší básník Evmenij Fencik (1844—1903), romanopisec (první román P.R. “V otčině bez otečestva”), dramatik (“Pokorenie Užhorodu”). Vydával časopis “Uhroruskij listok”, který se udržel i v zlé době let 1890. Jménem Fencikovým je nazváno náměstí v Užhorodě, kde stojí jeho socha.

V době úpadku se uplatňuje Jurij Zatkovič, ethnograf, povídkář a pilný překladatel, který se dočkává chvíle osvobozeni, Vol. Hnatjuk, objevitel rukopisu XVI. st., učitel Míchají Vrabel, vydavatel 2 zpěvníků, redaktor čas. “Nedilja”. V těch časech udržují národní uvědomeni jen venkovští učitelé a duchovní, “zapadli vlastenci”, vydávají učebnice, modlitby, zpěvníky.

V době před převratem působil Evmenij Sabov, arciděkan v Sevluši, † 1935, předseda Duchnovičovy společnosti, v níž se soustřeďuje velkoruský směr. V čele strany ukrajinské je Augustyn Vološyn, ředitel užhorodského učit. semináře, spisovatel, redaktor “Nauky” a kalendáře “Misjacoslav”, organisátor družstevnictví a peněžnictví, zakladatel (1920) spolku “Prosvitá”, střediště směru ukrajinského.

Po převratu nastává rozmach, ale i boj o spisovný jazyk. Do r. 1923 piše se poněkud odlišně od jazyka ruského. “Obščestvo Alex. Duchnoviče”, spolek rus. směru, založený 1923, působením Evm. Sabova rozhodl se užívat spisovné ruštiny. “Prosvitá”, spolek směru ukrajinského, založený 1920, užívá ukrajinštiny podle fonetiky, ačkoliv Ivan Paňkevič, Haličan, jazykozpytec, profesor užhorodského gymnasia, vydal 1927 “Hramatyku ruškoho jazyka”. Jsou tedy na P.R. dva spisovné jazyky.

Vycházejí nové literární časopisy a almanachy, píši kněži, učitelé, úřednici, lesnici — i prostý sedlák Lukač Demjan, jehož povídky jsou plny lidové mystiky. Podobně píše i Alex. Markuš, škol. inspektor, A. Voron má obrázky ze života Huculů, A. Poljanskyi lovecké příhody.

Po převratu první sbírku básní “Kvity z trňom” vydává Vasil Grendža-Doňskij, vyhrocující poslední svou sbírku básnickou “Trnoví kvity z polonin” ostře komunisticky. Učitel Julij Boršoš-Kumjatskyj je autorem básní “Vesnjani kvity” a “Z moho krajů”. To jsou stoupenci směru ukrajinského.

Básníkem směru ruského je Andrej Vasiljevič Karabeleš, prosaici Antonij Andrejevič-Gobulskij (* 1877, Haličan) a Georgij Verchoviňskij.

Z žen vyniká učitelka Mykolaja Božuková (*1907), vydala erotickou lyriku “Poeziji”, a Irena Nevycká povídky a romány “Darunok”, “Pravda pobidila”, “Ataman Korjatovič”.

Dějiny literatury P. R. napsal Evm. Sabov, Volodymyr Birčak, A. V. Popov, Ev. Nedzělskij (pseud. N. Sredyn), překladatel z české literatury, D. N. Vergun (“Osm lekci o P.R.”), dr. Fr. Tichý, profesor v Bratislavě, vydal “Poeziji Alex. Duchnoviča” a čes. anthologii, přeložil I.I.Korytňanského (vl. jménem I. Danilovič) komedii “Rodinná slavnost”, Anatolije Kralického hist. povídku “Kníže Laborec”, napsal “Písemnictví P. Rusi” a řadu studii. Dr. Ant. Hartl, vrch. odb. rada min. zahraň. věcí (*1887 v Kunkovicich), byl žurnalistou, redaktorem “Prager Rundschau”, autor monografie o litomyšlském rodáku H. G. Schauerovi, napsal četné stati o P. Rusi, “Písemnictví podkarpatských Rusinů”, “Literární obrozeni podk. Rusinů 1920—1930″. — (Z uvedených spisů čerpáno i k této stati.)

Umění. Elena Šinaljeva Mondičová, žačka Štursova, vytvořila sochu Masarykovu v Užhorodé, Fencikovu v Mukačevě a Duchnovičovu v Prešově. V malířství vynikli J. Racik, I. Bokšaj, autor biblických obrazů v hradní kapli v Užhorodé, I. Virag, A. Nowak, expresionista B. Abkarovič (zdržuje se v Rumunsku), Vitéz Matyáš, profesor v Mukačevě, Jul. Virágh, naturalista, Alex. Beregi, figurální malíř, prof. Jos. Kelemen, krajinář, prof. Vojt. Erdélyi, portretista a malíř lidových typů, Sión Silvaj, vyniká i jako hudební skladatel (melodram “Marusja”) a dramatik.

Jako skladatelé se uplatňují v hudbě církevní S. I. Silvaj a A. Čučka, v hudbě světské autor operety S. A. Fencik a A. Brodij.

Lidové umění. Dřevěné kostely — cerkve. Původním tvarem cerkve je rovnoramenný řecký kříž, střední čtvercová stavba se čtyřmi pravoúhlými přístavky, pět kopulí nad pěti prostorami. Místo kopuli na základní “četverik” je nasazen nízký “vosmerik”, přecházející v pyramidovou střechu s nízkou věžičkou. Pultová střecha přečnívá na krakorcích, chrání spodek stavby a je přístřeším. To je huculský typ na východě P.R. na horní Tise od Jasině k Vel. Bočkovu. Zvonice stoji osamotě. Vzorem je cerkev strukivská a lazeštinská v Jasini. — V horách, zejména na Verchovině převládá bojkovský typ. Jsou to tři čtverce nebo obdélníky, seřazené od západu k východu. Ve středu je prostor pro muže, Z babinec pro ženy, V je kněžiště, oddělené stěnou, zvanou “ikonostas”, se třemi vchody, z nichž střední je pro kněze, postranní pro lid. Tři části vybíhají ve tři pyramidy se střechami několikrát lomenými. Někdy záp. a vých. věž je jednoduchá, ale střední je vždy stupňovitá se střechou aspoň dvakrát lomenou. Přečnívající střecha tvoři ochoz kolem babince a střední části. Vzorem bojkovské cerkve jsou kostelíky v Užoku a nedaleké Husně. — V Potisi a na západě daleko do Slovenska převládá lemkovský typ, obdélníková loď s věži nad vchodem a na vých. kněžiště. V horách jsou lemkovské cerkve nižší s barokovými báněmi, v nížinách vysoké se štíhlými, úzkými špicemi, často zdobenými 4 věžičkami, gotický vliv kolonisace, přinesený ze západu. Taková cerkev je na př. v Saldoboši. Nejstarší jsou ze XVI. století. Nejvíce jich je z XVIII. věku. Mnoho cerkví zašlo ohněm i věkem, někde je strhli, aby si vystavěli kamenné, někde je prodali. Ale v poslední době přibývá dřevěných kostelů. Pravoslaví válem roste, zákon zakazuje přebíráni kostelů jiných vyznání, proto stavějí se nové pravoslavné cerkve, a to vesměs dřevěné.

Svícny, ikonostas, obrazy, křtitelnice, křížky, držadla korouhvi, lavice, sloupy, ozdobný šindel, jímž svatyně jsou kryty, galerie v podstřeši, předsíně, krakorce, kříže a hřbitovní brankv jsou překrásné výtvory lidového umění.

Výtvory lidového umění jsou i výšivky na soročkách, pančochách, zápascich, kabátech, řezby na dřevěném nádobí, nářadí, nábytku, i lidová keramika.

<<< OBSAH >>>

День Дунаю є спільним пан-європейським заходом, який відзначається щорічно в кінці червня в 14 країнах басейну річки під егідою Міжнародної комісії з захисту р. Дунай.

День Дунаю в Україні традиційно святкують в басейні річки Тиси, найбільшої притоки Дунаю. В Закарпатті  вже 11 років поспіль святкуватимуть День Дунаю.

Цьогоріч День Дунаю заплановано провести спільно з Румунією, оскільки саме в цьому році святкується 25 років встановлення дипломатичних відносин між Україною та Румунією.  Символічно, що  місцем проведення свята було обрано місто Тячів, яке розташоване на українсько-румунському кордоні. Малий Тячів  (Румунія) та Тячів (Україна)  розділяє річка Тиса, але об’єднує спільне  святкування Дня Дунаю -2017.

ПРОГРАМА СВЯТКУВАННЯ

1 липня 2017, 11:00 (субота) м. Тячів (центральна площа)

1. Квест (тематична гра): «Мандрівка Тисою та Дунаєм до Чорного моря»

Ідея полягає у розробці різних за типом та складністю тематичних завдань (квестів) для школярів щодо складання частин карти мандрівки від Тиси через Дунай до Чорного моря. Ці завдання (квести) будуть розташовані в різних локаціях (робочих групах) у центрі міста. Типи завдань включають в себе: макетування захисту населення від повеней та паводків, гідрохімічні дослідження води, «акваерудит» (знання історії Закарпаття та водних ресурсів), завдання, зі знання культури та екологічних проблем країн басейну Дунаю. Задання – зібрати командою першим всю карту від Тиси через Дунай і до Чорного моря. Очікується, що цей квест буде справді розважальним і пізнавальним для учасників. Захід заплановано спільно з НГО «Фортеця», відомому своїми квестами  під час  різного роду свят, організованих у закарпатських замкам. Наразі таких екологічних квестів не існує, тому це буде нова цікавинка як для Закарпаття, так і для України в цілому.  Фахову підтримку гарантує БУВР Тиси, науковці з Києва (КНУ ім. Шевченка) та Ужгорода (УжНУ).

2. Виступ Тисяйських послів від молоді – Румунія

В рамках Дня Дунаю минулого року була започаткована нова традиція – Дунайські посли від молоді. Посли представляють свою країну та її роль у басейні річки Тиса в інтерактивній формі (малюнок, театралізований виступ, пісня). Сподіваємося, цьогоріч команда від румунів зробить гарну презентацію своєї країни.

3. Розпис «муралу» (художньої картина на стіні одного з  будинків) в  м. Тячів

Пропонуємо до свята розмалювати мурал в м. Тячів. Наразі розглядається одна з будівель в центрі Тячева. Пропонується зробити 3-D картину на акватематику з використанням місцевих традицій та звичаїв (Тиса, бокораші на Тисі й т.д.). Протягом свята учасники матимуть змогу долучитися до створення унікального муралу, самостійно розмалювавши нижню частину картини.

4. Кінопоказ найкращих молодіжних селфі відео «Моє життя і Тиса»

Кожного року є один спільний конкурс «Дунайський митець», який оголошується для всіх Дунайських країн. Багато років підряд, це було виготовлення скульптур з природних матеріалів. Цьогоріч завдання змінилося – треба зняти відео (до 1 хв.) про себе і річку (Тису) у творчій формі (театралізована, побажання річці, танок, улюблене місце на річці тощо). Найбільш креативні роботи отримають цінні призи і будуть продемонстровані на рівні всіх Дунайських країн. На самому святі пропонується зробити перегляд заздалегідь поданих матеріалів, номінованих на водний «Аква-Оскар». На святі традиційно буде червоний хідник, яким пройдуться номінанти та відбудеться церемонія вручення аква-статуеток.

5. Конкурс на найбільшу вагу зібраних пластикових пляшок «Пластикові скарби»

З метою зменшення кількості пластику, який потрапляє на сміттєзвалище та безпосередньо у  річку Тису, пропонується організувати змагання між навчальними закладами Тячівської об’єднаної громади В конкурсі перемагає та школа, яка збере найбільшу кількість (в кг) пластику. Весь зібраний  пластиковий скарб  забере місцева спеціалізована компанія і відшкодує школі відповідно до ринкової вартості вторинної сировини. Крім того, всі школи-учасники отримають заохочувальні призи від компанії Кока-Кола Беверіджиз Україна, а школа – переможець – цінний приз. Таком громада Тячева від компанії Кока-Кола Беверіджиз Україна отримає 5 1100 л великих контейнерів для роздільного збору вторинної сировини.

Цільова аудиторія       Школярі Тячівської об’єднаної громади

Співорганізатори (попередній перелік):

• Міжнародна комісія з захисту р. Дунай (ICPDR)
• Міністерство екології та природних ресурсів України
• Державне агенство водних ресурсів України
• Компанія  Кока-кола Беверіджиз Україна
• Тячівська об’єднана громада
• Закарпатська філія ПАТ НСТУ Тиса-1
• Басейнове управління водних ресурсів річки Тиса, Україна, Ужгород
• Проект ЄС «Підтримка України в апроксимації напрацьованого законодавства ЄС у сфері навколишнього середовища», Київ
• Закарпатська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги
• Група енергетичних компаній “Rener”

Запрошена сторона:         Міністерство води і лісу Румунії

За часів Чехословаччини Ужгородську гімназію закінчив Юрій Мешко, а Петро Маньо — Ужгородську торгівельну школу.

Поступили на навчання Михайло Попович, Іван Данило, Карло Буняк, брати Лустіги, Йосип Уйлокі, в горожанці вчилися Олекса Симочко, його сестра Марія, Іван та Юрій Фекети, Антон Петер, Олександр Рот.

У період окупації 1939- 1941 років угорську школу очолював Еден Горват, народну — Юрій Когутка.

Після визволення села директорував січовик Олексій Симочко, в 1945 році він виїхав у Чехословаччину. З тих пір школа стала семирічною (директор Петро Балога, його змінив Андрій Глуханич).

Першими випускниками УжДУ були Ганна Попович, Марія та Іван Фекети, а надалі Василь та Ганна Вороничі, Василь Король, Ганна Сендрей,

Мар’яна Буковинська, Марія Скубенич, Антоніна Петер.

Про розвиток освіти 1944-45 роки деталізує Антон Петер:

— Навчальний рік розпочався 12 грудня. Вчителями були Марія Осиф, Ганна Симочко, Валерія Неймет, Єлизавета Опаленик, Омелян Лайнер (ручну працю дівчат вела його дружина), релігію вчив греко-католицький священник Іван Неймет. Школа на ту пору була восьмирічною за системою освіти Чехословаччини. Я вчив тоді комплект 6-8 класів, всього 73 учні. Програма різна, до того ж були учні з угорської школи, а вони володіли тільки латинським шрифтом, та незабаром навчилися писати і читати українською мовою. Не було жодного підручника, не вистачало зошитів і діти писали на тому, що вдома знайшлося.

На районній січневій нараді в 1945 році були 25 вчителів. Завідував відділом освіти Іван Макара. З тодішніх учнів пізніше стали вчителями Микола Скубенич, Емма Кунак, Ганна Король, Ганна Біган.

У тому навчальному році на громадських засадах організували вечірні курси для тих, які прагнули навчатися в Перечинській горожанці. Уроки проходили при гасових лампах. Курси відвідували: майбутній хірург Василь Воронич, майбутній енергетик Іван Симочко, майбутня вчителька Ганна Воронич.

У 1953-62 роки директорував Андрій Ворожильчак. З 1954 року школа стала середньою. 32 роки директором був Михайло Куштан. З 1947 працювала й вечірня школа, а з 1954 року — вечірня середня школа робітничої молоді, яку очолював Антон Петер.

Деталізує окремі моменти з життя школи Михайло Куштан:

— При директоруванні Андрія Ворожильчака підвищилась якість навчання та виховання учнів. Добре налагоджено виробниче навчання. Під керівництвом Федора Скубенича учні виготовляли в столярній майстерні лінійки, роздатковий матеріал з геометрії, парти для шкіл області. Маргарита Шлосар допомагала дітям освоювати швейну справу, а Марія Мулеса — основи сільськогосподарського виробництва на базі колгоспу. В цей період заступником директора по навчально-виховній роботі працювали Галина Юрченко, Катерина Молдаванова, Іван Брич (пізніше став викладачем УжДУ), Любов Кедюлич. Під керівництвом вчителя фізвиховання Івана Федора учні з молоддю села обладнали футбольне поле. Заслуговує на увагу праця вчителя української мови і літератури Федора Станка, який упродовж десятиліття викладав музику і співи, організував своєрідні колективи художньої самодіяльності…

Того часу 40 учителів навчали 500 учнів. Школа щорічно випускала майже 60 випускників з неповною середньою та 45-50 випускників з середньою освітою, з яких 5-7 були відмінники медалісти. Більшість із них поступали на навчання в УжДУ, ставали вчителями, лікарями, інженерами, а окремі захистили наукові дисертації. Так, Володимир Фекета — доктор біологічних наук, завідуючий кафедрою фізіології медичного факультету, його сестра Ксенія Заяць — кандидат медичних наук, Наталія Маньо-Хрипак — кандидат хімічних наук, Ганна Воронич — кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник інституту мовознавства імені Потебні, Марія Король-Бочко — доцент кафедри української мови і літератури УжДУ, Магдалина Бешені — старший науковий співробітник інституту ім. Глушкова, Ольга Гуштан-Воронич — кандидат хімічних наук.

Добрим словом згадують учні вчительку німецької мови Марію Скубенич-Мельник, української мови — Марію Ворожильчак, Емму Кунак, Єлизавету Манзулич, Ганну Кидору, російської мови — Галину Візерську, Ганну Куштан, вчителів математики — Петра Фекету, Ганну Петер, Миколу Домище, вчителя малювання Антона Петера, фізики — Михайла Гапака, музики — Федора Глуханича, німецької мови — Юрія Граба, історії — Ельвіру Ганич, керівника початкової військової підготовки Миколу Скубенича, класоводів Маргариту Домище, Юлію Легезу, Ганну Гуранич, Ганну Глуханич, Ірину Воронич, Ганну Кучак. Високу педагогічну майстерність набула Віра Роля, свої знання передала дочці Антоніні та сину Мирону.

Школа працювала в одну зміну при шестиденному навчанні. У зв’язку з переходом на обов’язкову середню освіту, постала вимога забезпечити умови кабінетної системи. А в ту пору школа розташовувалася в тринадцяти пристосованих приміщеннях на відстані один кілометр. Це призводило до значних труднощів організації навчання. Для опалення щорічно змушені були завозити майже 400 складометрів дров. Майже 30 років їх порізку забезпечував Михайло Король. Акуратні в прибиранні класів і опаленні були Марія Король, Ганна Скубенич, Катерина Білей. Перша з них працювала від молодості до похилого віку. Багато років на господарській роботі були Михайло Скубенич, Іван Галас.

Михайлові Куштану вже снилася нова школа. Спільно зі своїм заступником Антоном Петером, головою сільради Іваном Боднарем не раз порушували цю проблему на районному і обласних рівнях. А відповідь була: не нарікайте, є школи в ще гірших умовах… Під час зустрічі з депутатом Верховної Ради Феодосієм Колесником вже вимагали розпочати ініціативне будівництво!

Їх підтримав тодішній голова колгоспу Іван Костьо. Замовили технічну документацію школи на 560 учнів та інтернатом на 50 місць для приїжджих учнів.

1 вересня 1974 року на святі першого дзвоника закладено меморіальну плиту. А вже наступного року райміжколгоспбуд заклав фундамент. Але надалі, упродовж семи років, будівництво велося черепашими темпами — то нема коштів, то будматеріалів… Доводилося оббивати пороги навіть у Києві. Допомагали зростати новобудові і вчителі, і школярі. Правління колгоспу, яке очолив Іван Боднар, виділило транспорт для перевезення панелей і цегли, спомагали будівельники фабрики “Тур’янки”. Це приспорило роботи. Та ось нова проблема для директора треба думати про меблі, знайти гроші для їх оплати, обладнати кабінети, майстерні, спортивний зал, їдальню… А тим часом вже готувалися спортивні майданчики з початкової військової підготовки, географічний.

Роботи вистачило для всіх. Із часом не рахувалися Михайло Ганич, Степан Кунак, Іван Скубенич, Роман Танчук, Михайло Мартиненко, Микола Скубенич. З допомогою батьків велося озеленення. З високим естетичним смаком оформили кабінети: Марія Ковач з чоловіком Юрком —біологічний, Ганна Фленько— народознавства, Марія Гусар — хімічний, Марія Кедюлич — фізичний, Олена Горват — обслуговуючої праці, Ольга Боярищева та Наталія Майдич — математичний, Марія Гапак — російської мови та літератури, Марта Мешко і Тетяна Скубенич — інформатики, Ельвіра Ганич та Микола Романюк — історії. Було поновлено експозиції шкільного музею села.

1 вересня 1982 року — найщасливіший день у житті вчителів, учнів. На свято відкриття нової школи приїхали: від міжколгоспбуду — Михайло Пузакулич, Іван Натуркач, Михайло Чура, керівники району — Антон Філіп, Ірина Кепич, Лариса Коростильова, від обласного відділу освіти — Павло Кохан, Іван Бабидорич, від колгоспу — Іван Боднар, Марія Кучак, голова сільради Марія Король, від фабрики “Тур’янка”— Василь Борисенко, Павло Летнянчин.

Згодом школа стала опорним методичним центром райвідділу освіти та обласного інституту вдосконалення вчителів. Вивчати набутий досвід приїжджали неодноразово з шкіл області та Гуменського округу Словаччини. В 1986 році відкрито шкільну картинну галерею, в основу її лягли полотна, подаровані художниками Чехословаччини, Угорщини, Румунії— учасниками пленеру, які проводилися під керівництвом Заслуженого художника України Василя Бурча. За багаторічну роботу в естетичному вихованні учнів Антон Петер удостоєний звання Заслуженого учителя України.

Зелений і квітковий вінок довкола школи створювали з допомогою лісництва, яке очолював випускник школи Мирон Головей, щиро спомагали тому вчителька біології Марія Ковач, Михайло Ганич, батьки й учні.

Виховна робота вимагає творчості, ініціативи. Упродовж багатьох років Ганна Скубенич очолювала університет педагогічних знань для батьків. Чимало зусиль для розвитку музичної освіти в селі доклав Юрій Кадар, для прищеплення дітям любові до книги — Ірина Добей, Ганна Боднар. Шефську допомогу школі надавали керівники Юрій Ковач, Василь Василиха, методичному сприянню — Марія Мулеса. Десятки вчителів нагороджені значком “Відмінник народної освіти України”, присвоєно звання “Старший учитель”, удостоєні Грамот Міністерства освіти.

Ці фотокадри, хоч і недалекі в часі, але вже відійшли в історію.

 Педколектив школи у травні 1984 року.

З 1 вересня 1994 року педагогічний колектив очолив Йосип Товтин, уродженець села, випускник школи. Обізнаний з потенційними можливостями педколективу, у свій час працював завідуючим методкабінетом райвідділу освіти, велику увагу надає збереженню та примноженню традицій школи, підвищенню ефективності роботи педколективу, впровадженню комп’ютеризації. Отож, йому слово:

— Активно включившись у процеси реформування освіти, її модернізацію, вчителі домагаються розвитку здібностей учнів, якісному виконанню навчальних програм, забезпеченню школярів міцними знаннями, розвитку їх духовності та культури. Як результат — учні призери районних та обласних олімпіад. Щороку майже 30 відсотків випускників поступають у вищі навчальні заклади, а 9 навчаються за кордоном. Велику роль у прищепленні учням зацікавленості до знань, навиків наукової діяльності відіграє створена в школі у 1999-2000 навчальних роках Мала академія наук Закарпаття (керівник вчитель- методист Марія Кедюлич), роботу якої координують науковці Ужгородського університету.

Згідно вимог Закону України “Про освіту”, програми комп’ютеризації сільських шкіл у 2000 році, нашу ЗОШ 1-3 ступенів одну із перших у районі Міністерство освіти і науки забезпечило сучасним комп’ютерним класом, а 17 серпня 2001 року налагоджено його зв’язок з Інтернетом.

Духовному та культурному розвитку учнів сприяє позакласна виховна робота, організатором якої є Ганна Фленько. Під її керівництвом більшість учнів залучено до гурткової роботи. У школі працюють шість учнівських колективів художньої самодіяльності. Великою популярністю серед учнів, батьків та громадськості села користуються ансамблі “Дударик”, “Козаченьки”, “Радованка”, “Веселка” (керівники Мирон Роля, Ольга Мешко). Вони часто виступають перед жителями села, на районній та обласній сценах, за кордоном. А новостворений у 2000 році на базі школи танцювальний колектив “Тур’янська долина” (керівник — Заслужений працівник культури України Іван Пастеляк) брав участь у звітному концерті області, присвяченому 10-й річниці незалежності України, що відбувся в Києві.

Естетичному вихованню, відродженню народних традицій сприяють краєзнавчий музей (Марія Мешко), картинна галерея (Ярослава Шевченко) та кабінет народознавства (Ганна Фленько). Тут зібрані цінні пізнавальні матеріали.

Значна увага надається фізичному розвитку учнів, їх оздоровленню (вчителі фізвиховання, ветерани освіти Іван Скубенич, Роман Танчук, фельдшер Марія Фекета). У 2000-2001 навчальному році школа здобула перше місце на районній спартакіаді школярів.

З метою збереження навчального корпусу, який почав руйнуватися, довелося докласти чималих зусиль, щоб у 1999 році замінити бітумнорубероїдний плаский дах на шатровий (у селі жартують: Товтин поклав шапку на будову Куштана і Боднаря — від автора.)

Тепер у школі 517 учнів. Навчають і виховують їх 42 вчителі (37 із них із вищою освітою, 40 відсотків мають вищу кваліфікаційну категорію, є керівниками методичних районних об’єднань). Високу оцінку у здійсненні навчально-виховного процесу, виконанні вимог реформи школи педколектив отримав у 2000-2001 навчальному році підчас атестації школи.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →

День Дунаю є спільним пан-європейським заходом, який відзначається щорічно 29 червня в 14 країнах басейну річки під егідою Міжнародної комісії з захисту р. Дунай. 2014 рік є ювілейним, коли країни басейну Дунаю відзначають 20 річчя з часу підписання Конвенції з захисту р. Дунай, яка створила передумови для посилення співробітництва між країнами щодо охорони і використання водних ресурсів та 10 річчя святкування Дня Дунаю. День Дунаю в Україні традиційно святкують в басейні Тиси, оскільки Тиса є притокою Дунаю.

Програма цьогорічного свята включатиме в себе наступні заходи:

28 червня – с. Баранинці, Ужгородський район

Підбиття підсумків дитячого конкурсу «Дамо бій пластиковим пляшкам !»

Метою конкурсу є збір вторинної сировини (пластикових пляшок), для очистки берегів річок, каналів від сміття та для стимулювання роздільного збору відходів. Два тижні даються командам учнів місцевих шкіл, щоб зібрати якомога більше пластикових пляшок з метою їх подальшої утилізації. За результатами зважування зібраної вторинної сировини будуть визначені переможці, які отримають призи. В рамках заходу також будуть офіційно передані громадам Баранинської сільської ради контейнери об’ємом 1100 л для збору вторинної сировини.

Нагородження переможців конкурсу «Дунайський митець»

«Дунайський митець» – це загально-Дунайська творча феєрія, конкурс мистецьких виробів, матеріали для створення яких знайдені безпосередньо на березі річки, ставка або каналу. Для участі в конкурсі запрошені учні шкіл Закарпатської області, роботи мають бути індивідуальними, кожен учасник конкурсу повинен особисто представити свою роботу в день конкурсу.

28 червня – с. Квасово, Берегівський район

Малювання карти «Україна, об’єднана річками»

Одним із найголовніших заходів цьогорічного Дня Дунаю буде створення школярами карти України. Ідея створення карти полягає у прагненні показати цілісність та єдність української держави, об’єднаної річками. Розмір карти України є значним (3 на 5 м). Школярі мають замалювати та підписати річки, а також намалювати відповіді на питання організаторів щодо культурної, історичної та географічної специфіки різних куточків країни. Карту України планується закріпити на стіні місцевої школи. Це дозволить в повній мірі оцінити результат творчості учнів та сфотографуватися на фоні карти всім бажаючим.

Відкриття бювету питної води

До Дня Дунаю в селі Квасово буде побудовано бювет питної води для потреб мешканців села та сільської школи. Будівництво бювету було виконано силами мешканців села за технічної допомоги проекту Європейського Союзу.

Відкриття алеї Небесної сотні

Весна 2014 року для с. Квасово ознаменувалася висадженням 100 сакур та 50 червоних дубів на вшанування пам’яті Героїв Небесної сотні. Саме до Дня Дунаю пропонується освятити меморіальний камінь алеї та віддати шану Героям, запаливши свічки пам’яті.

29 червня – с. Присліп, Міжгірський р-н

Театралізований виступ дитячого садочка

Діти дитячого садочка с. Присліп готують півгодинну театралізовану програму, присвячену збереженню водних ресурсів та ролі річок у житті людей.

Урочисте відкриття альтанки на витоку р. Ріка

Це захід є частиною багаторічної акції «Повернення до витоків!», що полягає у ознаменуванні витоків найбільших приток Тиси. Цього року на витоку Ріки на Верховинському хребті силами місцевої громади буде побудована альтанка, що стане незамінним захистом для туристів спекотним літом на шляху туристичних маршрутів (озеро Синевир, гора Чорна Ріпа і т.д.).

Заходи організовані Закарпатською обласною організацією Всеукраїнської екологічної ліги, компанією Кока-Кола Беверіджиз Україна та Басейновим управлінням водних ресурсів р. Тиса за підтримки сільських громад Квасово, Баранинці та Присліп.

Ми будемо раді бачити Вас на святі!

Давно минув той час, коли охороною природи займалися окремі особи, ентузіасти-любителі. Зараз цим питанням займається широка громадськість. Рідко зустрінеш людину, яка б не усвідомлювала, що від правильного використання та стану природних ресурсів Землі залежить майбутнє людства. Тому ефективне використання природних скарбів вимагає наукового підходу, вмілого й розумного господарювання. Слід пам’ятати, що повітря, води, грунти, рослинний і тваринний світ вичерпні, тому людей планети, особливо підростаюче покоління, треба озброювати – відповідними знаннями.

Велику увагу приділяють природі на Україні. Державні органи і громадськість республіки ведуть облік природних ресурсів, контролюють їх планове використання. Останнім часом проводиться велика науково-дослідна робота з питань природокористування та виховання у молоді бережливого ставлення до природних багатств.

Широкою пропагандою знань про природу і наукових основ розумного використання її багатств займається Закарпатське відділення Товариства охорони природи, яке об’єднує майже 180 тис. школярів і дорослого населення. А якщо брати до уваги всіх ентузіастів — активних охоронців природи, що не встигли оформити членство, — то можна без перебільшення сказати — майже вся область.

Закарпатському обласному відділенню всього тринадцять років. Але зроблено багато. Це насправді тринадцять турботливих літ ентузіастів-природолюбів. Говорячи про цей ювілей наших охоронців природи, хочеться все зважити, проаналізувати пройдений шлях, щоб накреслити перспективи цілеспрямованої охорони природи Закарпаття для майбутнього.

У 1960 р. за ініціативою членів оргкомітету товариства Й.І. Архія, М. Ю. Волощука, І.І. Грунянського, В.І. Комендара, Д.М. Томенчука, І. І. Туряніна та інших на основі Закону про охорону природи УРСР було створено Закарпатське обласне відділення Товариства охорони природи. До лав товариства ставали сотні любителів природи в різних районах області. Були створені первинні організації, а в районних центрах — філіали.

На час скликання першої обласної конференції, в грудні 1960 р., у товаристві вже нараховувалось 8 тис. членів. На ній були накреслені радикальні заходи для пожвавлення природоохоронної роботи, прийнято «Звернення» до населення, яке знайшло широкий відгук серед громадськості, обрано президію (В. І. Комендар — голова, О. В. Стефанович — заступник голови, В. М. Бровдій — відповідальний секретар, члени — І.І. Турянін та І.П. Соколов), а також раду з 23 чоловік.

Це був перший актив обласного відділення. Під його керівництвом члени товариства провели велику агітаційно-масову та практичну природоохоронну роботу. За роки його існування особливо плідного була видавнича діяльність. Разом з видавництвом «Карпати» випущено ряд наукових, науково-популярних збірників, монографій та брошур, які користуються доброю славою у любителів природи. Колективом авторів видано збірники «Твій друг» (1963 р., тираж — 3,4 тис. прим.), «Охороняймо природу!» (1964 р., тираж — 3,3 тис. прим.), «Буде квітучою наша земля» (1966 р., тираж — 7,5 тис. прим.), «Карпатские заповедники» (1966 р., тираж — 11 тис. прим.), «Вопросы охраны природы Карпат» (1969 р., тираж — 2 тис. прим.), В. I. Комендара «Форпосты горных лесов» (1966 р., тираж — 3 тис. прим.). Крім цього, видано брошури: «Обов’язковий мінімум для всіх землекористувачів», «Мінімум заходів по боротьбі з ерозією грунтів», «Оберігайте красу природи» та ін. Багато видано плакатів і листівок, зокрема такі, як: «Охороняйте кажанів» (тираж — 2 тис. прим.), «Хлібний турун — небезпечний шкідник сільськогосподарських культур» (тираж — 2 тис. прим.), «За ленінське ставлення до природи» (тираж — 2 тис. прим.), «Надійні захисники лісу», «Губителі природи», про виставки голубів, квітів, кроликів, про охорону птахів, риб, корисних мисливських і хутрових тварин, рідкісних пам’яток природи, звернення до трудящих області, комсомольців та школярів по-ленінськи ставитися до природи. Загальний тираж природоохоронних матеріалів — 122,8 тис. прим.

У 1971—1973 рр. товариство брало активну участь у роботі над фотоальбомом «Шовкова косиця», а також підготувало до друку цей науковий збірник, серію плакатів про рідкісні рослини краго, листівки-заклики. Обласним телебаченням та радіо систематично транслюються передачі на теми охорони і раціонального використання природних багатств Карпат. Щомісячно виходить радіожурнал «Карпати», в якому висвітлюються різноманітні питання про стан і охорону фауни та флори краю. В 1971 р. розпочав свою роботу телевізійний клуб любителів природи «Шовкова косиця», аудиторію якого поповнюють щораз більше членів товариства. Дійову допомогу в пропаганді ленінських ідей по охороні природи нашому відділенню надає преса, насамперед «Закарпатська правда», «Молодь Закарпаття» та «Карпаті Ігаз со». На сторінках цих газет друкуються проблематичні матеріали про використання, охорону та примноження скарбів землі, критичні матеріали, добірки про цікавий світ природи, активних природолюбів області, проводяться вікторини, конкурси.

Велика і корисна робота у справі охорони природи, вирішенні наукових проблем, використання природних ресурсів Карпат проводиться науковцями Ужгородського державного університету, Закарпатської лісодослідної станції та іншими колективами.

Обласне відділення одержує велику підтримку з боку Закарпатського обкому КП України та облвиконкому, підтримує тісні зв’язки

з науковцями. Про це свідчать численні постанови та розпорядження про раціональне використання та охорону природного ландшафту, фауни та флори тощо, зокрема, рішення «Про організацію фауно-флористичних заказників та взяття під охорону пам’яток природи на території Закарпатської області». Членами товариства — науковцями, обласною інспекцією лісів, працівниками комбінату «Закарпатліс», представниками державних та громадських організацій взято на облік всі найважливіші природоохоронні об’єкти

Закарпаття, проводяться роботи над створенням Карпатського заповідника, а також природного парку «Карпати» на території Міжгірського, Тячівського та Хустського районів загальною площею 49,7 тис. га.

Особливо пожвавилась природоохоронна робота в області після Указу Президії Верховної Ради Української РСР в 1967 р. про утворення Державного комітету по охороні природи Ради Міністрів Української РСР, а згодом — обласних державних інспекцій по охороні природи, в тому числі й на Закарпатті. Це один з найкращих доказів того, що під зорею Радянської влади найбільше багатство — природні ресурси, земля, повітря, води, фауна і флора — стали не тільки здобутком нашого народу, але й оточені материнською опікою і турботою з боку партійних, державних органів та широкої громадськості.

Відрадно, що в нашій області нині працює 12 природоохоронних секцій, об’єднаних в 15 районних та міських відділеннях. Вони провадять велику практичну роботу по охороні та примноженню природних багатств, самовіддано борються проти бездушних їх губителів. Особливо добре поставлена робота обласної секції охорони лісів і зелених насаджень (голова Стефанович О. В.), охорони атмосферного повітря (голова Сабов В. О.), охорони пам’яток природи (голова Сова Й. П.), охорони тваринного світу (голова Костів В. Д.).

Цілеспрямованою і корисною стала діяльність товариства в останні роки з молоддю. Біля 100 тис. юннатів «зелених патрулів», «голубих дозорців» віддають належне охороні й примноженню фауни та флори. Серед активістів-охоронців природи багато авторитетних людей. Це — відомий у нашій області краєзнавець, почесний член товариства — Петро Петрович Сова, лісівник Василь Якович Кравчук, який на громадських засадах очолює Свалявське районне відділення товариства, вчителька біології з Хустщини Ірина Іванівна Сливка. Вона керує показовою первинною організацією по охороні природи в школі. Ім’я Ірини Іванівни занесено в республіканську книгу Ленінської трудової слави. Хочеться згадати і заслуженого лісівника республіки Йосипа Дмитровича Лоя з села Вучкове на Міжгірщині. Йосип Дмитрович керує одним з кращих шкільних лісництв, невтомно пропагує Закон про охорону природи Української РСР.

Активісти товариства — люди різних професій: вчителі, працівники лісництв, лісокомбінатів. Це Федір Іванович Майор з Хуста, Іван Андрійович Мюллер з селища Королева, директор Міжгірського лісокомбінату Михайло Степанович Дудчук, лісівник Катерина Федорівна Ященко з Хуста, почесний член Українського товариства охорони природи заступник директора Рахівського лісокомбінату Михайло Іванович Приступа та багато інших.

У далекому гірському селі Лумшорах під полониною Рівною живе вчитель Федір Андрійович Соханич. Уже 25 років навчає він дітей лісорубів і колгоспників. Початкова школа, якою керує Федір Андрійович, давно стала осередком, де виховується почуття любові до рідної природи. В школі створено ботанічний музей, в якому поруч з закарпатською флорою можна побачити рослини, країн Азії та Америки. В цьому вічнозеленому господарстві школярі пізнають величність флори та фауни планети, переконуються в тому, що у Лумшорах можуть рости дерева з далеких країн, якщо добре трудитися, знати закони природи і любити її.

Багато учнів Федора Андрійовича уже стали самостійними, працюють у народному господарстві, лікарями, вчителями. Але любов до природи, прищеплену сільським вчителем, зберегли на все життя. В селі багато квітів, зелені.

Кавалер ордена Леніна, комуніст Федір Андрійович Соханич веде велику пропагандистську роботу серед населення.

У нашій області традиційними стали конкурси, вікторини знавців природи, тематичні вечори на природоохоронні теми, конкурси в обласній та районних газетах на кращий літературний твір про природу та її охоронців, природоохоронні статті, фейлетони про браконьєрів, фотознімки, малюнки тощо.

Усі ці заходи сприяють вихованню почуття любові до природи, рідного краю, до прекрасних дарів нашої Вітчизни.

Особлива увага приділяється проведенню щорічних конкурсів під девізом «За ленінське ставлення до природи». Члени товариства у ході конкурсу закладають пам’ятні алеї, парки, сквери, квітники, читають лекції з питань охорони природи, проводять вечори запитань і відповідей тощо.

Наше обласне відділення підтримує інтернаціональні зв’язки з охоронцями природи Польщі, Чехословаччини, Угорщини та Югославії шляхом обміну досвідом роботи, природоохоронною літературою.

Тринадцять років — невеликий час. Але низові організації, колективні члени товариства, любителі природи вже чимало зробили для збереження та використання багатств природи Карпат, розумного їх використання у народному господарстві.

Добре зарекомендували себе Свалявське районне відділення (голова В. Я. Кравчук, відповідальний секретар І. Улиганець), Хустське (голова Ф. І. Майор, відповідальний секретар К В. Ященко), Тячівське (голова В. II. Власенко, відповідальний секретар П. Ю. Коршинський), Рахівське (голова І. В. Небола, відповідальний секретар М. І. Приступа), Ужгородське міське відділення (голова С. І. Зайцев, відповідальний секретар С. І. Бунтовська) та ін.

Зроблено багато, але не все. Перед товариством ціла низка нерозв’язаних насущних питань: необхідно залучити до активної участі у справі охорони природи ще ширшу громадськість, переконати кожного мешканця області, численних гостей, що чарівна природа Закарпаття охороняється не від людей, а для людей — для нас і прийдешніх поколінь. З порядку денного не знімаються питання розробки і дотримання наукового підходу до використання багатих, але вичерпних природних ресурсів Карпат. У світлі рішень XXIV з’їзду КПРС ревно виступати за розумне, дбайливе господарювання у природі. Особливою турботою необхідно оточити заповідники, пам’ятки природи, фауну та флору.

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.

В “Оді до радості” Шіллера є такі рядки: “Мать-природа все живое соком радости поит”. І, дійсно, природа дає людині і високу радість насолоджуватися нею, і свідомість невичерпності багатих можливостей бути її другом і господарем. Вона зустрічає людину вже біля колиски і супроводжує протягом усього життя, вчить любити прекрасне і, нарешті, прекрасним робить життя людини.

У всьому емоціональному, звуковому і різнобарвному багатстві природа з давніх-давен представлена у мистецтві. З неї митці черпали і черпають життєву красу поетичності, яка підносить і окрилює душу.

Про чарівність та багатство літератури важко говорити без мислі про природу, про землю. Без них ні письменник, ні його герої, як і славнозвісний древньогрецький Антей, не можуть ні жити, ні творити. Л. М. Толстой відзначав, що найбільше щастя для митця — бути з природою, бачити її, говорити з нею і розуміти її.

Письменник, крім глибокого знання душі людини і таємниць людського життя, добре знає й закони природи, те, як шепочуться трави й ростуть квіти, як вилуплюються пташенята, вчуває, як хлюпоче вода і цокочуть копита, як гудуть хрущі й для чого відкривають зорі… Він не дозволить собі байдуже оминути тривожний крик птаха, не зупинити руку бездушної людини, що зриває рідкісну квітку. Адже письменник живе одним життям з природою, по-синівськи стає на її захист, уболіває за неї ділом, словом і пером.

Яскравим взірцем такого ставлення до природи є життя Л. Леонова і М. Рильського, К. Паустовського і О. Вишні, М. Пришвіна і М. Чабанівського, О. Гончара і В. Солоухіна та багатьох інших наших літераторів. За їх ініціативою запроваджено десятки благородних починань по окультуренню і створенню нових парків, скверів, алей, закладанню молодих садів і науковій організації охорони та примноження природних багатств.

Поезією і диханням природи насичені твори сучасної і класичної літератури. Л. Українка настільки любила природу, що фоном для сюжету одного з своїх найвизначніших творів взяла ліс на Волині. «Лісова пісня» може бути земним гімном природі.

Природа — вічне джерело людської творчості, натхнення й мислення, як це видно, скажімо, з новели «Інтермеццо» М. Коцюбинського. Ця ж думка стверджується і в його не завершеному нарисі «На острові» та високопоетичній повісті «Тіні забутих предків», де по-філософськи умотивовується вічна проблема — природа і людина.

Барвами і пахощами землі, поезією природи дихають безсмертні твори Т. Шевченка, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького… Неперевершено оспівана природа Росії в творах Пушкіна і Лєрмонтова, Тургенєва і Чехова, Тютчева, Лєскова, Фета, Аксакова. Без цих імен важко уявити собі не тільки російську літературу, але й красу білокорої берези, чарівність степів, принадливість російського пейзажу.

Гострим відчуттям, глибоким розумінням природи пронизана і творчість українських радянських письменників. Поетична краса української землі змальована у романі Ю. Яновського «Вершники». «Одберіть, — відмічає М. Рильський, — у Яновського повів степу і пахощі моря, і ви одберете у нього повів поезії і пахощі поезії».[1]

Цим характеризується і творчість О. Гончара («Микита Братусь», «Соняшники», «Тронка» та ін.), поезія і проза М. Стельмаха.

Справжнім цінителем природи був. О. Довженко. Він мріяв про той час, коли вся земля перетвориться у квітучий сад. Письменник рекомендував, наприклад, замінити податок за бездітність, податком за бездеревність: не виростив до 20 років 5 дерев — плати за чисте повітря.

Потреба мудро і творчо перетворювати природу, пристрасно плекати її живе у п’єсі «Життя в цвіту» і кіносценарію «Мічурін» О. Довженка. Його «Зачарована Десна», «Поема про море» та інші художні полотна — взірець самовідданого служіння людини її величності Природі, рідній землі.

Чудові роздуми про природу переповнюють творчість М. Рильського та О. Вишні, які були активними членами Українського товариства охорони природи, брали дійову участь у роботі його президій, у рейдових перевірках, активно боролися з браконьєрами, закликали розумно, дбайливо господарювати в природі. Над робочим столом О. Вишні висів аркуш паперу, де викладалась письменницька програма сатирика-гумориста, в якій, крім іншого, значилося, що він має «думати і писати про винищувачів природи».

Славнозвісні «Мисливські усмішки» — яскраве свідчення того, що це завдання О. Вишня виконав з честю. Любов’ю до природи, прагненням захистити її від бездушних людей пройняті його гуморески «Самі собі шкідники», «Каченята плачуть», «Дика коза» та ін. Винищувачів природи письменник глибоко зневажав і гостро засуджував. Він говорив, що браконьєри — це люди, в яких замість сердець — «торбочки з м’язів». В останні дні свого життя О. Вишня разом з М. Рильським та іншими природолюбами написав листа, в якому закликав на ерозійних та «непридатних землях» насаджувати ліси та діброви.

Таким О. Вишня залишався до останнього подиху. Про нього, як і про М. Рильського, можна сказати, що вмів посміхатися природі. Саме природа зробила цих людей нерозлучними побратимами, навчила безмежно любити людей, рідну землю, вести невтомний бій за все чисте і прекрасне у житті. Про це красномовно говорять збірки поезій та окремі цикли творів М. Рильського, приміром, «Троянди і виноград», «Голосіївська осінь», «Карпатські октави», в яких він ніби співає гімн рідній землі, красі лісу, передає його багатоголосий шум, що зливається з воркуванням горлиці, дзвоном солов’я, з шепотінням верховіття. Письменник опоетизував красу й чарівність людської праці, яка народжує білокорі берізки, густі клени, тінисті дуби. У багатьох віршах поета, присвячених природі, відбилися настрої замилування, сердечної теплоти, з якими він сприймає навколишнє життя. В «розмові з лісом» він вказує людям на обов’язок оберігати природу, закликає замість кожної зрубаної деревини посадити кленові паростки, гаї — джерело багатства і краси земної.

З поезій М. Рильського природа постає поетичним втіленням Батьківщини, невід’ємною частиною душі народу. Поет підкреслює, що природа — не лише світ реальної земної краси, але і незрівнянний поетичний світ, вічне джерело прекрасного й корисного, що відіграє величезну роль у соціальному, етичному та естетичному вихованні людини.

М. Рильський у «Карпатських октавах» урочисто заявляє:

Благословенний час той і година,

Коли земля ця цвітом процвіла…

Благословенна кожна полонина

І кожний порух свіжого стебла…

Почуттям шанобливого уклону перед природою Вітчизни пройнята і творчість письменників Радянського Закарпаття.

Коли читаємо твори письменників Закарпаття старшого покоління, впадає в око контраст між красою природи і важким життям гуцулів-горян. Це властиве для художньо-поетичних полотен Д. Вакарова, Ю. Гойди, Ф. Потушняка.

Від роду до роду передавав гуцул своїм нащадкам любов до синіх гір і гомінких потоків, до ніжно-зелених смерічок і тонкостанних ялиць. Сам він був похмурим, «як осіння карпатська ніч дощова», витирав сльози малятам, які пухли з голоду і зроду-віку не чули слова «школа». Та це не зломило горянина. Він рвався до того, щоб розкути рідний край.

Подібні екскурси у минуле Закарпаття роблять і М. Тевельов у романі «Верховино, світку ти наш» та Ф. Потушняк у «Повіні». Ці та інші твори переконливо доводять, що тільки під зорею Радянської влади закарпатці здобули величезні можливості для розумного господарювання у природі. В оповіданнях М. Томчанія, В. Поліщука, Ю. Мейгеша, В. Басараба, І. Долгоша та інших письменників Закарпаття гостро відчувається творчий характер соціального суспільства. Образ нової, перетвореної працею радянської людини землі в їх творах, гармонійно поєднується з життям ліричних героїв, які з любов’ю ставляться до природи. Цим характеризується і творчість Л. Дем’яна, П. Угляренка та П. Цибульського.

Найяскравішою рисою багатьох героїв творів згаданих письменників є глибоке усвідомлення відповідальності за долю природних багатств. З приводу цього хочеться зупинитись на повісті В. Вовчка «Про що говорять дерева?» Піднімаючи проблеми сучасного гірського села, автор переконливо доводить, що народ наш з давніх-давен кохається у природі, дбає про неї. Він звертається до читача устами головних героїв повісті Адама та Степана Мочарних:      «Прикрашаймо землю свою, шановний сучаснику, щодня, щогодини, наполегливо і безупинно».[2]

Степан мріяв засадити деревами гору Чищеницю, ліс на якій колись вигорів. Але односельчани не дозволили: ніде, мовляв, пастися худобі, сіяти хліб… Після армії Степан знову повертається в обійми «зеленого друга», стає лісівником. І знову ставить перед собою мету: одягти в зелені шати Чищеницю. Він викриває бездарного заступника лісничого Шуплітаню, п’яниць-лісівників, які бездушно гублять і розкрадають ліс. Йому важко, бо доводиться боротись з ворогами природи. Навіть батько, сліпо люблячи Чищеницю, не підтримує сина. Та Степан не здається. Одержавши підтримку з боку лісничого та голови сільської Ради Черебинського, юнак ще з більшим запалом береться за здійснення свого наміру. Працюючи на лісокомбінаті, він вивчає проблеми наукової організації лісового господарства, закінчує лісогосподарський технікум, а потім лісотехнічний інститут. Він намагається переконати батька, що заліснити Чищеницю необхідно, бо це насамперед здоров’я, добрий клімат і майбутнє:

— Не при мені засадять, засадять при іншому, а все одно засадять. То вже по закону, — каже до Адама.

Взаємини між ними загострюються. І, нарешті, досягають кульмінації. Але Степан, і всупереч волі батька, заліснює Чищеницю.

Образ Степана Мочарного змальований письменником з любов’ю і глибокою щирістю. Саме через нього наголошується, що господарювати необхідно розумно, на науковій основі.

Вдалий у повісті і образ Адама. Змалку здружився він з Чищеницею. Милувався нею вдень і при місяцеві. В її раменах мав схованку від фашистів у роки війни. Чищениця — найдорожчий скарб для нього. До природи Адам ставиться ніжно, як до коханої. Ось він «схилився, обійняв грубою долонею тонкі зелені квітів у білих ніжних віночках, зірвав, підніс до худого жилавого обличчя».

У повісті майстерно подано еволюцію цього образу: Адам перероджується, віддає життя у боротьбі з вогнем, що саме загрожував молодим саджанцям на Чищениці, врятовує від пожежі старий ліс. Коли ж на допомогу приспіли яворівчани, вони побачили погорілого, задимленого, чорного, як вуглина, чоловіка і почули згасаючий шепіт: «Не пустіть вогонь на Чищеницю. Вона вже раз горіла…»

У вірші «Шелестіть, зелені буки…» В. Діянич через призму власних переживань душевно передає красу Турянської долини, змальовує по-своєму окремі картини природи. Шепіт буків йому уявляється голосом батька, а зелена ковдра лісів — малиновою казкою. В узагальнено ліричному плані коротких, але дуже характерних деталей автор підкреслює важливе значення лісу для естетичного збагачення, для душевної насолоди людині. Зустріч з лісом, як і в М. Горького, викликає у поета почуття приємного душевного спокою. У цих почуттях зникає гіркота, забуваються неприємності. Останнім часом ліричний герой поезії рідко буває в лісах рідної Турянщини, але живе їх диханням. Наперекір обставинам заявляє:

Та все ж я не забуду,

Зелені буки, вас ніколи…

І це природно, бо любов до своєї Радянської країни не можна відокремити від любові до знайомих стежок, які витоптав у дитинстві, від природи, що випестила у своїх обіймах.

Природа! Вона — мудрий наставник і порадник кожної людини і, передусім, поета. Тільки пізнаючи її, каже В. Вовчок у вірші «Сокира і ліс», він може пером, як сокирою, «тесати» рядки.

Глибоко відчуваючи красу природи, багато письменників Закарпаття зуміли відтворити ці почуття у своїх творах, вкласти в них глибокий зміст, велику патріотичну ідею — любити рідну землю, відчувати і бачити прекрасне, бути його другом, захисником. Це вагомий вклад у справу пропаганди ленінських ідей охорони природи.

У постанові IV сесії Верховної Ради СРСР «Про заходи по дальшому поліпшенню охорони природи і раціональному використанню природних ресурсів» підкреслено необхідність розумного використання лісових багатств.

Адже дуже важливо, щоб діти зі школи усвідомили значимість праці лісівника і поповнювали згодом лави працівників лісового господарства. Широке залучення випускників восьмирічних і середніх шкіл до роботи в лісогосподарствах — важливе завдання освітян і спеціалістів лісового господарства.

Перед загальноосвітніми школами зони Карпат, де ліси займають великі площі, а лісове господарство — одна з провідних галузей народного господарства, було поставлено завдання привернути увагу випускників шкіл, особливо в гірських районах, до масових у лісовій промисловості професій.

Першим відгукнувся на цей заклик педколектив Вучківської восьмирічки Міжгірського району Закарпатської області, де в 1968 р. на базі місцевого лісництва було створено перше шкільне лісництво. Керує ним заслужений лісовод республіки Й.Д. Лой. Є тут і свій лісничий (Володя Продан), помічник лісничого (Володя Попович), інспектор по охороні і захисту лісу (Ганна Лой), два техніки-лісоводи та десять юних лісників. Планує роботу юних лісівників й керує нею рада шкільного лісництва. Учні доглядають за саджанцями, висівають насіння ялини, клена, ясена, проводять освітлення лісу, ведуть облік мурашників, заготовляють корми для звірів і птахів на зиму та упорядковують гірські стежки.

Вучківське шкільне лісництво — перша ластівка цього хорошого починання. За даними Закарпатської станції юних натуралістів, на території краю уже в 1970 р. діяло 28 шкільних лісництв. За ними закріплено площу в 1688 га. Діти привчаються любовно і ощадливо ставитись до природи, набувають певних знань і навичок у веденні лісового господарства.

Рис. 1. Структура «мікролісництва»

Узагальнення досвіду роботи Вучківського, Ганьковецького, Краснянського, Грунівського, Жденіївського й інших лісництв Закарпатської області може послужити дальшому розширенню мережі таких шкіл.

Доцільно розповісти про методи роботи кращих шкільних лісництв.

Більшість з них було утворено недавно. Як правило, початок свій вони взяли від предметних гуртків «Юний натураліст», «Юний лісівник» та клубів старшокласників «Знання про природу», «Природознавці», «Друзі лісу» тощо. Вузькі рамки діяльності цих гуртків і клубів не могли задовольнити інтерес допитливих до таємниць природи. Лише шкільні лісництва давали відповідь на запитання, що хвилювали.

Яка ж організаційна будова шкільних лісництв?

В основному «мікролісництво» має таку структуру і штатний розклад (рис. 1).

За штатним розкладом школи лісництва до складу ради входять: лісничий (голова ради), помічник лісничого, два об’їждчики (техніки), чотири керівники секцій.

У групі сприяння раді п’ятеро: директор школи, вчитель-біолог, лісничий місцевого лісництва, два техніки-лісоводи.

До складу об’їзду входять: технік (об’їждчик), два керівники секцій (ст. лісники), десять членів секцій (лісники) .

Характерними особливостями шкільних лісництв є наявність більш-менш цілісної структури, необхідної матеріальної бази та кваліфікованих кадрів для роботи з юними лісівниками. Вона проводиться згідно з річним планом, погодженим з дирекцією школи та органами лісового господарства.

Для прикладу розповімо про роботу Ганьковецького шкільного лісництва (Свалявський район), яке було створено у березні 1968 р. спільним наказом директорів школи та Свалявського лісокомбінату. В його складі 16 учнів — любителів природи. За юними лісоводами закріплено 200 га лісової площі, яку поділено на 10 обходів. На чолі кожного стоїть юннат з відзнаками техніка-лісівника. Юні лісоводи проводять посадку і освітлення лісу, підгодовують і приваблюють диких корисних птахів і звірів, разом з лісниками державної лісової охорони оберігають зелені масиви від пожеж, самовільних порубок, браконьєрів.

Вміло керує діяльністю ради шкільного лісництва юний лісничий І. Ю. Фенинець. Активними його помічниками стали учні: помічник лісничого Ю. М. Гебеш, техніки-лісоводи В. І. Легеза, Ю. Ф. Керечун та ін.

Великої уваги заслуговує діяльність членів секції з охорони і розведення фауни, яку очолює технік-лісовод Ганьковецького лісництва В. В. Цоліган. Окрім того, що юннати одержують грунтовну теоретичну підготовку, вони набувають необхідних практичних навичок у збереженні та збагаченні місцевої фауни.

Так, взимку 1971—1972 рр. члени цієї секції виготовили 14 годівниць, які регулярно заповнювали кормами. Для птахів у лісі було розвішано 250 шпаківень. Дбаючи про зимівлю диких кабанів, юні лісівники засадили в урочищі Довгому лузі 6,1 га топінамбуром (земляна груша), а для райдужної форелі впорядкували понад 50 перепадів.

Юні дослідники секції з лісовідновлення та догляду за лісом також провели значну роботу, зокрема в лісовому розсаднику. Кожен учень, як правило, повинен був виконати протягом року програму-мінімум: посадити і доглянути у молодому віці стільки дерев, скільки йому років, посіяти і виростити у розсаднику півтораста сіянців та двадцять саджанців, заготовити для них добрива. Під керівництвом вчителя-біолога В. К. Полянського діти вже пізнали чимало таємниць рослинного світу, провели комплексні дослідження росту й розвитку бруньок, листків, спостерігали цвітіння і дозрівання плодів, опадання листя. Все це робили переважно в позаурочний час.

Юні лісівники Ганьковецької восьмирічки збирають лікарські рослини, озеленюють територію школи й села, пропагують знання про зеленого друга серед школярів та їх батьків, організують тематичні вечори і т. п.

Окремі шкільні лісництва області (Жденіївське, Тисівське, Краснянське) також радують хорошими починаннями. Учні цих шкіл з великим бажанням вивчають теоретичні основи лісівництва, доглядають лісові насадження та їх мешканців.

Спільно з працівниками державних лісництв та дирекціями шкіл було розроблено конкретні заходи, серед яких особливу увагу заслуговують: поглиблення знань школярів та набуття дослідницьких навичок, активна участь юннатів у суспільно корисній праці та їх естетичне виховання.

Вчителі Краснянської, Вучківської, Ганьковецької, Жденіївської і багатьох інших шкіл, де готуються юні лісівники, велику увагу приділяють вивченню таких фізичних законів, розв’язанню таких математичних задач, які допомагають у практичній діяльності учнів у шкільному лісництві (таксація, лісопосадки на визначеній площі, зрідження в шкілках і т. п.).

Вчителі біології знайомлять юних лісоводів з основними деревними і кущовими лісовими породами Карпат, розповідають про їх вплив на грунтово-кліматичні умови місцевості, широко висвітлюють на уроках досягнення радянської агробіологічної науки та її роль у справі дальшого розвитку лісівництва.

Вчителі-мовники усними і письмовими переказами, різними творчими роботами, які учні виконують на матеріалах власних спостережень за лісом, його рослинним і тваринним світом, прищеплюють любов до рідного краю, привчають їх оберігати та примножувати його багатства і красу.

Тісний зв’язок діяльності шкільних лісництв з викладанням основ наук сприяє поглибленню знань та практичних умінь і навичок учнів. Школи, в яких створено шкільні лісництва, порівняно з іншими мають вищу успішність, стали зразком високої організованості й активності, а юні лісівники, як правило, вчаться тільки на «добре» і «відмінно».

Як показує практика, члени шкільних лісництв часто є ініціаторами цікавих і змістовних загальношкільних справ. Тематичні вечори і ранки, екскурсії і конкурси, виставки і олімпіади — далеко не повний перелік заходів, які практикують вони у себе.

Посадити й виростити квіти, дерева, кущі, зібрати цінну колекцію чи гербарій, написати вірш, оповідання чи твір про ліс, виготовити хороші годівниці для пернатих друзів стало звичним і улюбленим заняттям юних лісівників.

Заслуговують на увагу також різні форми і методи організації дослідницької роботи юннатів. При кожному мікролісництві створено розсадники площею 0,4—0,6 га.

Робота юннатів проводиться в таких напрямках: вирощування садивного матеріалу, закладання дослідів та ведення спостереження.

На посівних ділянках юннати вирощують з насіння одно-дворічні саджанці, у шкілках з саджанців — садивний матеріал для лісових посадок. Маточники забезпечують дослідників живцями дерев і кущів, а в шкільних дендраріях проводять акліматизацію різних порід дерев. При цьому юні дослідники знайомляться з цілим комплексом питань, важливих для професії лісівника: вони вчаться перевіряти насіння на схожість та робити стратифікацію, вивчають її тривалість для різних порід (дуба, клена, бука, сосни, ялини); готувати грунт для насіння, вивчають вплив на схожість і розвиток рослин добрив, строків висіву насіння, кліматичних умов та інших факторів.

Природа пильно оберігає свої таємниці. Вона ще довго залишиться джерелом нових відкрить, широким полем пошуків для допитливих. Знайти відповідь на тисячу «як?» і «чому?» можуть лише ті, хто вміє логічно мислити, наполегливо шукати. Не випадково, дослідництво у планах роботи кращих шкільних лісництв області посідає значне місце.

Шляхом постійних спостережень юні лісівники навчились визначати породи дерев, форми рельєфу, наявність водойм, рослинний світ, спосіб життя його мешканців (комах, птахів, тварин) і т. д.

Шкільні лісництва Закарпаття роблять лише перші кроки, але їх робота заслуговує уваги, узагальнення. Уже можна зробити деякі висновки. Чимало невідкладних завдань мають вирішити шкільні лісництва, щоб стати справжніми кузнями трудового виховання юні. Це і вироблення єдиної структури шкільного лісництва з чітко визначеною єдиною програмою і штатним розкладом, і дальше зміцнення навчально-матеріальної бази за рахунок шефських лісогосподарств, які мають виділити постійні викладацькі кадри з числа передових інженерно-технічних працівників лісокомбінатів; налагодження координованих дій з питань керівництва шкільними лісництвами між органами народної освіти (шкільними і позашкільними) та державними лісогосподарствами; і надання постійної допомоги шкільним лісництвам з боку партійних, державних та профспілкових організацій, використовуючи вплив матеріального заохочення найбільш активних його членів; широке пропагування передового досвіду в пресі, по радіо і телебаченню.

Відрадно відзначити, що за короткий час свого існування шкільні лісництва значно пожвавили навчально-виховний процес, сприяли поглибленню знань учнів, їх організованості й активності. Таким педагогічним і учнівським колективам під силу нові навчальні плани і програми, нові завдання, які стоять нині перед радянською школою.

Намітилась структура шкільного лісництва, ведуться пошуки певної, єдиної програми навчання юних лісівників у ньому.

Участь дітей у шкільних лісництвах впливає на свідомий вибір майбутньої професії. Нині вже десятки учнів наших мікролісництв вирішили присвятили себе охороні та примноженню лісів — краси Карпат.

Ленінське ставлення до природи стало нормою життя багатьох учнів, природною потребою їх щоденних турбот.

Набутий досвід роботи шкільних лісництв області, досягнення юних лісівників у навчанні та суспільно корисній праці — відрадне явище. Комбінат «Закарпатліс» і органи народної освіти мають подбати, щоб ці хороші починання набули дальшого розвитку. Це, безперечно, * сприятиме перетворенню нашої області в більш мальовничий куточок рідної Батьківщини.

ЛІТЕРАТУРА

Рекомендації по здійсненню профорієнтаційної роботи в загальноосвітній школі та позашкільних закладах. МО УРСР. К., “Радянська школа”, 1970

О. А. Полянський. Зелені Карпати. — У зб.: Охороняймо природу! Ужгород, “Карпати”, 1964;

В. И. Комендар. Зеленые Карпаты — В сб. Вопросы охраны природы Карпат. Ужгород “Карпаты”, 1969

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.

Театральна площа нині, як для ранку, була досить велелюдна. День Дунаю 2013 у Закарпатті розпочався, як і було заплановано, о 10 годині біля Миколайчика з короткої прес-конференції, де своє слово з нагоди висловили міський голова Ужгорода Віктор Погорєлов, координатор Спільної Дунайської експедиції Ярослав Слободнік (Словаччина), національний експерт Міжнародної комісії з захисту р. Дунай Олексій Ярошевич (м. Київ), представник компанії Кока-Кола Беверіджиз Україна Андрій Бублик (м. Київ), начальник Басейнового управління водних ресурсів р. Тиса Володимир Чіпак (м. Ужгород) та заступник голови Закарпатської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Василь Манівчук.

Отже, першим заходом свята є фотовиставка на пішохідному мості. По обидва боки встановлені фотобанери з авторськими роботами з цілого Закарпаття та й з-за меж області і країни. Тема ‒ «Водна окраса Закарпаття», присвячена красі та екологічним проблемам водних потоків, озер та річок нашого краю. Фотографії не залишають байдужими жодного, хто йде пішохідним мостом. Хтось любується прекрасними пейзажними фотографіями, хтось визначає знайомі місця, де бував на відпочинку, а хтось, через фотографії, переймається екологічними проблемами наших річок чи ставків, як, наприклад, засмічення. Цілком символічним є така виставка на мості. Ніби сама річка розповідає про себе, про красу та турботи…

А попереду ще два заходи ‒ Боржавська екологічна ініціатива та багаторічна акція «Повернення до витоків!» – річка Боржава.

Тож запрошуємо помилуватися фотовиставкою на пішохідному мості.

P.S.

До речі, рекорд ми таки встановили ‒ НАЙДОВША ЕКОЛОГІЧНА ФОТОВИСТАВКА (144 м)! Диплом про реєстрацію виставки у Національному проекті «Книга рекордів України» було вручено міському голові Ужгорода, з чим всіх і вітаємо.

Остап Цапулич (фото автора)

Олексій Ярошевич, Віктор Погорєлов, Володимир Чіпак, Ярослав Слободнік, Андрій Бублик

Наші чарівні помічниці)))

Перші призери

Прапори країн басейну ріки Дунай на пішохідному мості

Фотороботи нікого не залишили байдужими.

Фотороботи нікого не залишили байдужими.

Спізнав себе.

Слотецький Валерій    “Озеро Несамовите – око Чорногори”, – оз. Несамовите, серпень 2012 року

Слотецький Валерій    “Початок Великої Тиси” – злиття Білої і Чорної Тиси, серпень 2012 року

Макаренко Євгеній    Бребенескул

Потапов Олексій   “Тиша навкруги…” – озеро в селі Дідово, Берегівський район, весна 2012 року

Цапулич Вікторія    Ранок на Ужі, Ужгород

Цапулич Вікторія   Вечірній потік, с.Тур’я Поляна

Цапулич Вікторія    Лумшорський водоспад Давір (Партизан)

Цапулич Вікторія    Калюжниця, потік Воєводин, полонина Руна

Цапулич Вікторія    ріка Теребля та гора Дарвайка, с.Колочава

Цапулич Вікторія    весняний потік Воєводин, с.Тур’я Поляна

Цапулич Остап    Чайки над Ужем, Ужгород

Цапулич Остап    Золота осінь, с. Лумшори

Цапулич Остап    Мама-саламандра, сЛумшори

Цапулич Остап    Тече вода, тече бистра… р. Тур’я, с.Лумшори

Цапулич Остап    Зaмерзле літо, с.Лумшори

Цапулич Остап    Водоспад Юнтур

Цапулич Остап    Кінський щавель навесні, полонина Руна

Цапулич Остап    “Лагуна” на ріці Люта

Закарпатський обласний еколого-натуралістичний центр    Скеля Марії-Терезії, р.Тиса

Закарпатський обласний еколого-натуралістичний центр    Ранішня рибалка, р.Тиса

Закарпатський обласний еколого-натуралістичний центр    Тисою на катамаранах, р.Тиса

Закарпатський обласний еколого-натуралістичний центр    Тиса  і катамаран

Закарпатський обласний еколого-натуралістичний центр    Велика компанія, р.Тиса

Сатмарі Марія   Річка Циганка, що впадає в річку Стара, праву притоку Латориці (басейн Тиси)

Коновалова Валерія   Краєвид річки Това, 2012р.

Готра Богдан    А чи ще довго будеш ти ставком. Підгорбський ставок, Ужгородський р-н, червень 2013 р

Готра Богдан    Так мало залишається відкритої води. Підгорбський ставок, Ужгородський р-н.  червень 2013 р

Штефуца Наталія    Гірський потік біля с. Уклин, Свалявський р-н (березень, 2012)

Штефуца Наталія    Гірський потік біля с. Синевир, міжгірський р-н

Марадик Михайло    річка Уж, квітень, 2013

Ісаєвич Ганна    Вид на р. Уж з підвісного моста, Боздошський парк

Ісаєвич Ганна    На Ужі… м. Ужгород

Ісаєвич Ганна    річка Уж

Ісаєвич Ганна    У Боздошському парку

Молнар Євгенія    До гирла Боржави

Клевець Оксана    Зимова казка в с.Негровець, р.Теребля

Клевець Оксана    Миті Чорної Ріки, Міжгірський р-н

Данько Костянтин    Озеро Бребенескул та долина річки Бребенескул

Колесник Олег    Лілії, Чопські озера, липень 2007

Колесник Олег    Бокор, озеро Синевир, серпень 2006

Скоблей Марія    річка Бребенескул, серпень 2011 року

Скоблей Марія    річка Говерла, серпень 2011 року

Мацола Вікторія    Весна над Ужем, р.Уж

Мацола Вікторія    У підніжжі Невицього замку, р.Уж

Мацола Вікторія    Цьогорічна повінь, р.Уж

Угрин Надія    Синевирське озеро, о.Синевир,

Угрин Надія    З висоти Невицього замку, р.Уж,

Угрин Крістіна    Краса Синевиру, о.Синевир

Угрин Ангеліна    Лісова галявина, Безіменний потічок с.Кам’яниця,

Угрин Віталій    Зимова р.Уж”,  р.Уж

Гвоздак Микола    Латориця, Воловецький район, червень 2013

Баранинська сільська рада та учні ЗОШ 6 м. Ужгорода з с. Баранинці    р. Това, Баранинці

Пирожук Микола    р. Чорна Тиса взимку

Потапов Семен    Літо: озеро біля села Андрашовці (база відпочинку “Золота підкова”), 2012 рік

Кока-Кола Беверіджиз Україна    День Дуная, 2012р.

Купцова Світлана    “Озеро в місті”, водойма біля ЗОШ №12 м.Ужгород

Прийом фотографій завершено. Всім успіхів! 

СТОРІНКА 1, СТОРІНКА 2, СТОРІНКА 3