Náboženství. Země je odedávna pravoslavná. Maďaři v X. stol. přinášejí katolictví. R. 1649 byla prohlášena v Užhorodě unie, slovanský jazyk při bohoslužbách zachován, také volba biskupů a rovnoprávnost duchovních. Pravoslaví přechází v církev uniatskou nebo greko-katolickou a téměř úplně zaniká. R. 1910 jenom 577 lidi se hlásí k pravoslaví. Ale r. 1921 je již 60.986 pravoslavných a r. 1930 112.034. Ohniskem pravoslaví je Iza. V okresu chustském mezi 71.311 obyvateli je 28.087 pravoslavných, v ťačovském mezi 79.419 31.757. Protože zákon brání, aby byly přebírány kostely, pravoslavní si stavějí nové cerkve svého vyznáni. Překážkou ještě většího rozšířeni je nedostatek vzdělaného kněžstva. Rusini jsou pravoslavní a řeckokat., Maďaři kalvinisty, Němci a Slováci katolíky. V celé zemi mají jednotlivá vyznání tento počet příslušníků: římskokatolické 69.262, řeckokatolické 359.166, českobratrské 933, ev. reformované 70.833, ev. augšpurské 1592, pravoslavné 112.034, československé 2218, izraelské 102.542, jiné a neudané 1009, bez vyznáni je 4953, celkem 725.357 lidí.

Nářečí, kmenové rozdělení. D.N.Vergun rozeznává tato nářečí: huculské. vrchovinské, dolňanské, marmarošské, lemkovské, nejzápadnějši šárišské, zasahující daleko do Slovenska. Podle krojů a obyčejů děli se Rusini na Huculy, Bójky, Lemky, podle polohy jsou Vrchovinci a Dolňané.

Peněžnictví a družstevnictví. Každá větši obec má svou “banku”; jsou to peněžni ústavy s malým akciovým kapitálem pro hypoteční a směneční úvěr. Větším domácím ústavem je Podkarpatoruská banka v Užhorodě s filiálkami v Chustu a v Mukačevě. Ve 155 obcích jsou úvěrní družstva s vklady 135 mil. Kč, zápůjček je asi 190 milionů. Své filiálky mají Městská spořitelna na Král.Vinohradech, Legiobanká, Agrární banka, z Bratislavy Slovenská, Dunajská a Všeobecná úvěrní banka. Živnostenských společenstev je jenom 15 smíšených: srovnáme-li se zemi Moravskoslezskou, mělo by jich být přes 700!

Českoslov. červený kříž má důležitou úlohu, zejména v době epidemií a v době nouze. Stravuje přes 10.000 dětí, čímž podstatně zlepšuje školní docházku. V některých obcích postavil útulky pro školní mládež (Volové, Vel’.Berezný a j.) a zřídil poradny. Přiděluje potřebným kukuřici za režijní cenu. Záchranná stanice ČČK. je v Mukačevě, č. tel. 190, v Rachově, č. tel. 3, v Užhorodě, č. tel. 14.

<<< OBSAH >>>

Horstvo. Poloninské Karpaty, střed vyklenutého oblouku Karpat, dlouhého 1300 km, jsou tvořeny třetihorním vápencem, na východě křídovými pískovci a vápencem. Prohýbají se v nich průsmyky Užocký, Verecký, Skotarský, Pantyr, Jasiňský. Tímto, Užockým a Skotarským vedou železnice. Karpaty se zvedají nejvýše ve skupině Čorné hory Hoverlou 2058 m. Na Stohu 1653 se sbíhají hranice ČSR., Rumunska a Polska. K pohraničnímu pásmu se pojí polonina Rovná, Boržava, Svidovec a mnohé jiné, zabíhající do vnitrozemí. Pásmo vyvřelin, běžící rovnoběžně s vých. Karpaty, tvoří trachyty, andesity a tufy. Je to Vihorlat, Velikyj díl, Chustské vrchy a Gutinské hory.

Výšky hor. Mezi výškami hor na starých rakouských mapách a na nových speciálkách, vydaných Vojenským zeměpisným ústavem, jsou rozdíly i několik desítek metrů. Vídeňský zeměpisný ústav konal měření v období 1887—1893. Vojenský zeměpisný ústav změřil v 1925-7 mnohé kóty pro vyměření poledníkového oblouku. Později přeměřeny byly i jiné hory. V závorkách udáno staré měření: Pop Ivan 1739 (1740), Nieněska 1817 (1820), Sčaul 1763 (1755), Korbul 1698 (1700), Stoh 1653 (1655), Čoma hora 2022 (2026), Kukul 1536 (1542), Pikuj 1406 (1405), Vel. Munčel pod Pikujem 1036 (988) atd.

Vodstvo. Hlavní řeka Tisa se skládá ze dvou pramenů, z Černé, pramenici na Okule, a z Bilé Tisy, utvořené soutokem Balcatulu a Stohovce. Černá a Bílá Tisa se spojuji u zastávky Ustěriky. Tisa na našem územi až k Čopu měří 330 km (po výtok u Berehova 240 km). Celková její délka je 1300 km a její úvodí zabírá plochu 155.000 km2, z toho je dvanáctina na našem území. Jen Batar se vlévá na naší půdě z levé strany, všecky ostatní pobočky přicházejí z pravé strany: Sopurka, Apša, Teresva, Terebla, Chustec, Rika, Boržava, Latorice. Do ní se vlévá Už a soutok jejich se jmenuje Čopan, spojený pak s Ondavou a Teplou tvoří Bodrog, vlévající se do Tisy. Teresva, Terebla a Rika jsou skoro stejně dlouhé, asi 90 km. Už 95, Boržava 105, Latorica k hranicím 140 km. Rybníků není, jen nádrže, klausury. Jezera jsou malá, původu ledovcového, Sinovirské ozero vzniklo sesutím skalního boku hory Ozirně.

Klausury. Jsou to přehrady na horských potocích a bystřinách, z nichž se najednou vypouští voda, aby zesílila toky a odnesla připravené kmeny do řek, kde se svazují ve vory. Je u nich hlídač, v jeho chaloupce najdeme přístřeší. Klausury, jichž je dosud používáno, jsou spojeny telefonem, aby vypuštěni všech klausur v jedné oblasti stalo se najednou. K nádržím vedou dobré vozovky, po nichž za poplatek mohou jeti auta. Některé menši klausury nejsou stále osazeny, to mějme na paměti, abychom nespoléhali na nocleh. Klausury v oblasti Černé a Bilé Tisy jsou až na několik (zrušené hati Stanislav, Kozmešček, Lopušanka, Bílý potok) v provozu, na Teresvě jsou všechny zrušeny až na Roztoku, Slobodu, Fuliovec, Ozero. Klausura Apšinec je největší, Stebný nejmenší, Balcatul s chatou KČST. je nejkrásnější, i Kvasný s chatou KČST. je idylickým koutkem.

Srážky. Na P. Rusi prší mnoho. Nejmokřejši kout republiky je pod pohraničním hřebenem Karpat v okolí Brustur. Jména Mokrá (vesnice Německá a Ruská Mokrá), řeka a klausura Mokranka na to poukazují. Spadne tam za rok 1355 mm vodních srážek. Všechna horstva mají dost srážek, proto se na nich šiří poloniny, pokryté svěží travou. Nížiny jsou na vodní srážky daleko chudší. Dešťoměrných stanic je 122, nejvýše položena je na Čorné hoře 2022 a na Hoverle 2058 (r. 1935 byla prostřelena). Na Čorné hoře je také meteorologická stanice. Ty jsou v N. Vereckách, ve Volovci, ve Skotarském, Izkách, Volovém, Niž. Studeném, Niž. Bystrém, Dovhém, Kereckách, Svalavě, Polané a j. V zemi je 53 vodočetných stanic.

Povodně. Tisa se občas nesmírně rozvodni a v některých úsecích bývají povodně katastrofální. O velké vodě mluví nápis na Košutově pomníku v Ťačově r. 1913. R. 1923 a 1925 Tisa mezi Vel. Bočkovem a Jasini zle potrhala silnici a trať, 30. a 31. VIII. 1927 vystoupila 4 m nad normál, strhala mosty, silnici, pole, stavení, odplavila spousty dříví. Začátkem srpna 1934 zničila ze tři čtvrtin obec Výlok. O menších zátopách na Tise a na jiných řekách se ani nemluví.

Geologie. Podkarpatská Rus ve své nejvýchodnější části je vytvořena horninami prahornimi, ostatní Karpaty na pohraničí útvary třetihorními, rovina útvary čtvrtohorními. Nejvýchodnéjši a nejvyšši masiv Čorné hory je vytvořen z prahor, ostatní pás Karpat z karpatského pískovce z doby vrchní křídy. V mladších třetihorách (neogén) vniká moře z Panonské pánve až ke Karpatům. Miocenní uloženiny obsahuji sůl. Za mohutné sopečné činnosti se rozlévaly andesitové a rhyolitové lávy a usazovaly se na vulkanické tufy. Osamělé vulkány se vyskytují u Užhorodu, Mukačeva, Berehova, Šomu, Kosina, Sevluše (Čorna hora), Chustu a j. V době diluviální vznikají travertiny (vápenné tufy) a nánosy hlin v rovinách, kde se ukládá štěrk.

Minerální prameny, lázně. V karpatských údolich je mnoho minerálních pramenů, hlavně železitých kyselek se značným obsahem manganu, hořčíku a j. solí. Alkalické železité kyselky se vyskytují v Užhorodě (Kvasná voda) a jeho okolí (Ciganovce, Derenovka a Lumšory), v okolí Svalavy (Polana, Nelipeno), v údolí Riky (Sojmy, V.Bvstrá, Majdan), Terebly (Sin. Polana), Teresvy (N. Mokrá, Brustury, Neresnice). u Kob. Polany a v údolí Tisy (Kosovská Polana, Rachov, Kvasy a j.). Solné prameny jsou u Soľu, Drahobratova, Brustur, Zlatár, Šandrova, Neresnice, Rachova a j. Sirné prameny jsou u Siňáku, Žděňova, Verecek, Sojmů, Majdanu a Jasině. Jodově prameny u Polaný, Brustur^, Biliny, Rachova. Arsenový pramen u Užoku, lithiovy u Výšková. Lázní je celá řada, většinou zcela primitivních. Mnohé zanikly, jen trosky a prameny svědčí o jejich minulosti. Některé se znovu upravuji. Je o nich podrobněji mluveno při jednotlivých místech. Jsou v Užhorodě, Lumšorech, Svalavě, Polané, Siňáku, Nelipenu, Derenovce, Ciganovcich, Zaňce, Majdanu, Usťčorně, Kvasech, Rachově, Slatinských Dolech, Výškově a jinde. Celkem je na P.R. asi 400 různých pramenů (solné, jodové, sirovodíkové, uhličité a j.).

Nerostné bohatství. Není tak obsáhlé jako v jiných našich zemích. P.Rus nad jiné vyniká solí a petrolejem. Solí je takové množství, že nebude vyčerpána ani za staletí. Její ložiska se táhnou od Prešova až do Slat. Dolů a přes hranice do Rumunska. Slané prameny a slaná jezírka jsou památkami po solných dolech, jež se propadly nebo byly opuštěny. Lid slané vody (ropy) raději používá k solení, přikládaje jí léčivou moc (radioaktivita).

Ložiska petroleje jsou ve dvou oblastech, u Luhu a v okolí Jasině. Těženi petroleje bylo zastaveno, jen ve Stebném nad Jasini se čerpá nafta, je tam těžná věž. Podrobně se o petroleji mluví při těchto mistech.

Hnědele v andesitových tufech s obsahem až 50% železa se dobývalo na mnoha místech (Lazy, Antalovce, Iršava, Dovhé, Friděšovo, Tuří Remety, Iršava, Šelestov, Podhořany, Ilnice, Osoj a j.), krevele u Kobylecké Polaný, Rachova a Trebušan, ocelku u Kobyl. Polaný a v údolí Bílého potoka. Jeho těženi bylo téměř všude zastaveno. Uhlí jenom třetihorni se vyskytuje jen v malých slojích nebo v nepatrných vrstvách u Dovhého, Bilků, Křivé, Mukačeva, Negrové. Někde podniknuty i státem pokusné vrty.

Zlato se ryžovalo na Tise u Luhů, Výšková, Výloku, Sevluše a kopalo se v Berehovských kopcích. Stříbro v malém množství je u Kobyl. Polaný, olovo u Výšková. Měděná ruda se vyskytuje v prahorách u Luhů (Bohdanu) a Rachova. Kámen stavební, dlažební, na výrobu mlýnských kamenů a na páleni kamence se láme na mnoha mistech, alunit je v Berežských kopcích. V nížině jsou ložiska dobré hliny pro průmysl cihlářský a keramický.

Roztomilé krystalky křišťálu, marmarošské diamanty, se nalézají v horninách i volné v náplavech potoků a řek na horském území bývalé marmarošské župy. Děti je sbírají na jaře a po velkých deštích a prodávají turistům v okolí Volovce, Volového, Kobylecké Polaný.

Průmysl. Větších továren je málo. Zpracovává se železo, dřevo, kámen, po domácku se vyrábí keramika, tkají se koberce a vyšívá se. Domácí výrobu soustřeďuje Družstvo lidového uměleckého průmyslu v Užhorodě a Detva, akc. spol. pro povzneseni lidové uměl. práce v Bratislavě. Papírny (suroviny by bylo dost), plynárny a koksárny není ani jediné (pouze kartonáž). Papírny ovoce nestačí zkonsumovat ovoce. Z 500 mlýnů je většina prostičkého složení. Z 60 pil je třetina vodních, ostatní jsou parní, při některých jsou dílny na nábytek z ohýbaného dřeva. Je řada lihovarů, většinou hospodářských, a rafinerií. Velké závody na suchou destilaci bukového dřeva jsou ve Vel. Bočkové, ve Svalavé a v Perečíně, v Čiňaďové je továrna na zápalky. Železo zpracovávají Dolhavsko-lisičevské železárny a lopatárna, železárna a ocelárna v Kob. Polané, Friděšovská železárna v Mukačevě, hřebíkárna v Užhorodě.

V lomech se těží výborný andesit, rhyolit a sopečné tufy a zpracovávají se na dlažební kostky, štěrk a na stavební materiál i na mlýnské kameny. Mramorové lomy jsou v Neresnici, zpracovává se v Trnově. Ložisek mramoru v Rachově není využito, také ložiska kaolinu leži ladem. V lesích je zaměstnáno přes 90.000 lidí.

Meliorace, regulace. Meliorace potřebuje 3/7 zemědělské půdy. V některých obcích je ukončena, někde se provádí. Tisa, Latorica, Batar, Chustec jsou z části regulovány, Uh v Užhorodě (náklad přes 10 mil. Kč), potok Volovec ve Volovém, Teresva. Bystřiny jsou upraveny v délce 65 km, řeky v délce 130 km. Prudké a rvavé bystřiny v měkké půdě a ve štěrku vymilají břehy, vyhlodávaji nová řečiště, rozlévají se v ramena, podmílají silnice i železniční trati, trhají ochranné hráze a zatopuji kraj.

Zvířena. Je-li nejvzácnějši krása P.Rusi v neporušenosti její přírody, týká se to i zvířenv. Na P.Rusi žijí volně zvířata v západních zemích již vyhubená nebo chovaná pouze v oborách. Novinářské zprávy o dravé zvěři na P.Rusi značně přehánějí skutečnost a není nejmenšího nebezpečí, že by turista byl uveden do nesnázi nějakým tím dravcem. Každé zvíře před člověkem prchá a lze mluviti o velikém štěstí, zdaří-li se spatřiti zvěř dříve, než zmizí z dohledu. Jen ten, kdo jde lesem tiše, má na to naději. Hnědý karpatský medvěd přichází v pohraničních hvozdech v několika málo desítkách exemplářů, sotva kdy lze ho spatřiti. Pozorný turista najde alespoň stopy, imponující velikosti. Staří koně, které turista spatři se pásti v údolí uprostřed lesů, byli tam vyvedeni, aby zastřeleni posloužili za návnadu na medvěda, až přijde nájemce honitby. Zeptati se starého pastevce na medvědy a vlky, znamená vždy vyslechnouti zajímavé historky. — Vlk je již také velmi vzácný, zejména v létě, přece však se stane, že potkáš pastevce vzrušené noční návštěvou vlků u stáda. Rys byl ještě nedávno zastřelen u samého Užhorodu; nejspíše ještě uvidíš náhle se rozkývat vrchol stromu, s kterého skočil na útěku. Divoká kočka patři k dravcům i na P.Rusi vzácným, za dne ji turista nezahlédne, stejně jako jezevce a rozšířenější vydru. Častěji spatříme alespoň lišku, dosti hojnou. Vysoká zvěř (jelen), byla dříve dosti hojná a zdejší loviště patřila k nejproslulejším v Evropě. Za války a za převratu byl stav zvěře zdecimován a jen pomalu se zvelebuje. Při trošce štěstí je možno brzy zrána nebo navečer potěšiti se pohledem na jelena samotáře mohutných parohů nebo na celý houf slabších kusů. Totéž platí o hojnější srnčí zvěři. Černá zvěř (vepř divoký) je na P. Rusi poměrně četná, sotva však ji uvidíme při cestách. Jenom při potulce na odlehlých místech setká se turista i s touto zvěří, někde při bahnisku, kam zaléhá samotářský kanec nebo bachyně se selaty. Černá zvěř také před člověkem utíká a lekneme se zbytečně, vyplašime-li celý houf. Jak vstává kus po kuse, stupňuje se hluk a zdá se, že zvěř se blíži, zatím co s hlomozem prchá. Ploty, obkličující políčka pod lesy, jsou právě proti vpádům černé zvéře. Koncem léta hoři u každého pole oheň před kolibou, kde mladík nebo dévče hlídá úrodu a plaší divoká prasata. Vzácným hlodavcem vysokých hor je svišť, žijící na nékolika poloninách na Rachovsku. Uslyšíme aspoň varovný hvizd jeho stráži. Je velmi ostražitý, a chceme-li jej spatřiti, je nejlépe z dálky pečlivě pátrati kukátkem v místech, kde jsme zjistili nory nebo slyšeli pisknuti sviště. Draví ptáci, orli, sokolové, káně a jiní nejsou vzácní a několik orlů, kroužících současně nad lesy, je z krásných dojmů, na které je zejména východ P. Rusi tak bohat. Při potocích spatříme volavku, velmi hojného ledňáčka a v Potisí mnoho čápů. Medvěd, morek, svišť, sokol stěhovavý používají “tiché” ochrany. Na zbytcích Černého močálu žije ještě želva evropská. Z hadů pouze veliká žlutá zmije písečná je méně vzácná než jinde. Všecka ostatní u nás žijící a tu nevzpomenutá zvířata jsou zastoupena ovšem také na P. Rusi. V Tise se loví i jeseter a volžský candát, losos, hlavatka, okoun, lipeň, parma; v horských potocích všude je hojnost pstruhů, které je ovšem třeba nechat na pokoji, chceme-li dobře vycházet s lesním personálem. Pstruzi třaskavinami jsou hodně vyhubeni. Z domácích zvířat žije na P. Rusi bůvol v stádech u Saldoboše, Buštiny, Apše a Slatiny, celkem asi 1000 kusů. Hovězího dobytka chová se přes 200.000 kusů, ovci 120.000, koní 40.000. Při stádech na poloninách jsou psi ne zvláště krotcí a doporučuje se hodně klidu při setkání, neboť neútočí jen, nejsou-li drážděni. Rérych.

Poměry hmyzí fauny. Tak jako rostlinná řiše a vyšši třídy říše živočišné, vyznačuje se i třída hmyzu mnohými zajímavostmi v každém svém řádu. Nehledě k nižším jejím řádům, shledáváme na území podkarpatoruském na př. u motýlů a u brouků kromě valné většiny středoevropských druhů řádu endemitů formy čistě vysokohorské, druhy lokalisované na kraje viničné atd. Zastoupeny jsou tu druhy mediteranní, vnikající sem velkou nížinou uherskou, a některé boreální (severské) druhy. Různé ty skupiny nedají se ani zhruba vypočítávati; o každém jednotlivém řádu pojednává obsáhlá odborná literatura. Z typických druhů motýlů žije na př. jižní druh martináč veliký (Saturnia pyri Schiff.), mající v rozpětí křídel 13—15 cm šířky. V Karpatech žije kromě nesčetných druhů drobných motýlů jasoň (Parnasius Apolo L.), nádherná památka, t. zv. relikt glaciální, který je ve stadiu všeobecného vymírání a měl by proto býti zákonně chráněn, jako je tomu v Německu. V nižších polohách žije krásný a vzácný pestrokřídlec (Thais polyxena Schiff.). Všadv po lesních cestách a mýtinách prohání se batolec duhový (Apatura iris F.) se skvostně irisujícími křídly. Nad jetelišti a křovinami třepetají se hejna otakárků. Rád brouků vykazuje taktéž mnohé zvláštnosti. Žije zde na 40 druhů forem a aberrací střevlíků. Ze všech evropských druhů potápníků je zastoupena celá polovina. Z drabčíků kromě velikého množství mikroskopických druhů je řada vzácnosti z velkých forem, na př. Velleius dilatatus F., žijicí u sršní. Z tesařiků žije v nížinách tesařec drsnorohý (Aegosoma scabricorne Scop.), závodící ve velikosti s tesařikem obrovským. V horách na bucích žije velmi krásný tesařik sametovec horský (Rosalia alpina Lín ). Karpaty hosti jedinečnou vzácnost — perlu všech palaearktických tesařiků “Gaurotes excellens Brancsik”, prastarý, vymírající druh. Boreálni druhy zastupuje Nivellia sanquinosa Gyll., ve vyšších polohách Strangalia thoracica Greutz. a Cyrtoclytus capra Germ., vesměs vzácnosti. Z chrobákovitých stojí za zmínku veliký a nádherně zelený zlatohlávek Potosia speciosissima Scop. Z roháčů jsou zastoupeny všechny palaearktické rody. Taktéž řád blanokřídlých, rovnokřídlých a ostatní mají mnohé své znamenitosti. Od převratu byla českými entomology popsána řada nových druhů podkarpatského hmyzu. Poněvadž přírodní poměry jsou na P. Rusi namnoze ještě zcela původní, zachovaly se mnohé památky hmyzí zvířeny, které si zasluhují ochrany, aby nebyly vyhubeny, jako se to stalo jinde. Vědě prospěje jen opravdové studium přírody, nikoliv však sériové sbirání a hubení právě těch nejkrásnějších forem, které oku nerozumného diletanta lahodí.

Lesy. Největšim bohatstvím P. Rusi jsou lesy, které živi největší část obyvatelstva. Pokrývají více než polovinu země (51%), z nich státu patří polovina, akc. společnost “Latorica” má 96.000 ha, řád Maltézských rvtiřů v Dovhém 23.000 ha. Dnes velká část lesů je porušena. Válka, lidé i dobytek jim ublížili. Bukových lesů je 60%. Buk roste do průměrné výše 1300 m, na jižní straně až do 1350, na sev. do 1250. I dub je poměrně hojný. Je ho 8%. Zimni dub roste až do 750 m, letni jen do 470 m. Smrku je 25%, roste do průměrné nadmořské výše 1450 m, jedle (do 1200 m) 4%. Zbytek připadá na lísku, olši a jiné. Hojný je jalovec, kleč roste jen na Čorné hoře. Limba, vzácná borovice s 5 jehlicemi ve svazečku, je domovem zejména v divokých Gorganech mezi Pikujem a Syvulou na severním pohraničí. Zasahuje dost nízko, i pod 1000 m, kdežto jinde je její oblast teprve kolem 1400 m. Jeji koruny jsou patrny válcovitým tvarem.

Na západě a ve středu země se dopravuje dříví lesními drahami, jichž je skoro 600 km. Proto vorařství v těchto oblastech zaniklo. Po Rice a na přítocích Terebly a Teresvy se plaví polena, asi 20.000 m^:‘ ročně, v letech 1934 a 1935 méně. Vory se plaví na Tise a jejích přítocích do Velkého Bočkova, kde se svazují ve velké vory. Množství dřeva v podkarpatoruských lesích udávají Inž. V.Chrastina a Inž. Zoban na 100,000.000 m3 s 2% ročni těžby.

Dosud je několik oblasti pralesů. V katastru obce Nové Stužice je bukový prales s jedlí a javorem, zvaný “Jasan”, ve výměře 602 kat. jiter, u obce Tiché 25 kat. jiter pralesa jedlového se smrkem. V polesí Plaiské je smrkový prales s limbou “Gorgan” 55 kat. jiter. Na Vodožanské Kyčeře je částečná reservace 461 kat. jiter. V polesí Široký Luh je bukový prales s jedli a na Kamjonce částečná reservace se smrkem 85 kat. jiter. Na Rachovsku má řeckok. církev a škola v Apši pod poloninou Apeckou prales bukový s kmeny až 120 cm v průměru a s javory až 150 cm. Na Laščinském gruni pod Popem Ivanem je dokola kromě vých. svahů smrkový prales s bukem a s jedli. (Tiž.) Pod Hoverlou se rozkládá prales 960—1340 m na 130.57 ha, jak je napsáno na tabulce na obrovském smrku, když jdeme Jub. stezkou na l. břehu Bílého potoka ke klausuře Hoverle. — Pralesů je celkem přes 4000 ha.

<<< OBSAH >>>

Oděv a výzbroj. Pamatujme, že P. Rus má nejvlhči podnebí a že se tam na horách snášejí náhlé a prudké lijavce. Cesta po hřebenech pohraničních hor se pohybuje ve výši 1000—2000 m. Podle toho se ustrojíme a obujeme. Nepromokavý plášť, čapka, svetr a rezervní prádlo jsou nezbytný. Boty na kamenitých cestách velmi trpí. Vezměte dobré, vychozené boty, střevíců se varujte! O opravu bot je dobře postaráno. Prodejny a při nich správkárny jsou nejen ve městech, ale ve všech, aspoň větších vesnicích, kde obuv ošetří a spraví. — Nutné věci jsou: lékárnička, svítilna, silný nůž, zápalky i zapalovač, mapa, kompas, píšťalka, zápisník, legitimace KČST., drobné peníze. — K jídlu chléb, salám, suchary, konservy, čokoláda, cukr, sůl. Cigarety jsou nejlepším platidlem. — Vlněná pokrývka je nezbytná, i kotlík na vaření se uplatní — a také stan, počítáme-li s cestou poloninami a pohraničními horami.

Výstrahy a rady. Střileti ptactvo a zvěř je zakázáno, ryby se mohou chytati jen na písemné povolení ředitelství stát. lesů. Zkušenost domácích lidí radí: Není-li nutno, nescházejme s hřebenu. Horské hřbety jsou vroubeny neschůdnými pralesy, jimiž se musíme často celé hodiny prodírati k lidským obydlím. A prales, zejména bukový, je zlý. Bouře a husté mlhy na hřebenech jsou nebezpečné, neboť místy jsou příkré srázy! Sami na hory nechoďme, alespoň společnost tří! Buďte opatrní při pití vody poblíž vesnic. Nepijte mnoho minerální vody, způsobuje žaludeční a střevní potíže, zvláště, pijeme-li z několika různých pramenů po sobě. Na delší cestu vezměte proviant. Na poloninách se dostane jen mléko, chleba není, lidé se živí kukuřičnou kaší. Na hřebenech je nedostatek vody. Přenocuje se v kolibách na zemi při ohni, jsou otevřeny. Suchého dříví ie dost a je dovoleno je páliti, opatříme si je před večerem. Šetřte kolib! Staly se případy, že nesvědomitý návštěvník trhal střechu a pálil ji, jiný spálil pryčny. Domácí lid jich šetři, i on tam hledá útulek. Šetřte i horské květeny. — Mějme v úctě hlubokou zbožnost prostého lidu. Jeho obvyklý pozdrav je: “Daj, Bože, zdórovlja” nebo “Dobrý deň!“ — Ku přespání v lesovnách a v některých chatách při klausurách je potřebí napřed si vyžádati svolení ředitelství lesů. — Informace v noclehárnách, na četnických stanicích, u finanční stráže, u státních hajných a strážců klausur. V některých noclehárnách (hostincích) se postarají o průvodce a koně za ceny, které budou vyvěšeny v noclehárně. — Plaťte stanovené ceny, nepřeplácejte mléko a jiné! — Najímajíce auto, pevně smluvte cenu.

I při jízdě soukromými autobusy se zeptejte dříve na výši jízdného do určeného místa.

Turistická organizace. Celé území P R. náleži do působnosti Podkarpatoruské župy KČST se sídlem v Užhorodě. Sdružuje odbory Chust, Mukačevo, Rachov, Ťačovo, Užhorod, Velký Berezný, Volovec a Volové. Župa i odbory vykonaly úctyhodnou práci. Síť značených cest, sta orientačních tabulek, úprava cest, 50 nocleháren, 17 chat a útulen, tur. dům v Rachově jsou důkazem úsilí, jež tamější pracovníci vynaložili, aby umožnili bezpečné putování na východě republiky.

Chaty, útulny, noclehárny a stanice KČST. I) Chaty KČST.: Sinovírské ožero, hajný, stále, 20 lůžek, pošta Sinovir. Maj. odbor Chust. — Skotarský průsmyk, chatař, stále, 20 l., p. Volovec. Maj. odbor Mukačevo. — Polonina Boržava, pod Plajem, hospodář, v sezóně, 34 l., p. Volovec. Ve správě odboru Volovec. — Dumeň, chatař, stále, 10 l., p. Rachov. Maj. odbor Rachov. — Kvasný klausura, hospodář, stále, 5 l., p. Bohdan. Maj. odbor Rachov. — Balcatul klausura, hatíř, stále, 10 l., p. Bohdan. Maj. odbor Rachov. — Rachov, tur. dům, 23 l. v pokojích, spol. noclehárna. Maj. odbor Rachov. — II) Útulny KČST.: Pliška, 14 nouz. l., v sezóně, jinak klíče u zašil. Strádala, Užhorod, Duchnovičova 7 Maj. odbor Užhorod. — Nevické Podhradie, restaurace s noclehárnou, stále, 6 l., p. Užhorod. Maj. odbor Užhorod. — Javorník pod Juda vrškem, 11 l., klíče v rest. O. Soukupa ve Vel’. Berezném. Maj. odbor V Berezný. — Podpula, pod Podpulou, hlídač, v sezóně, 8 l. Maj. odbor Ťačovo. — Stenjak, hospodář, v sezóně, 4 l., p. Usťčorna. Maj. odbor Ťačovo. — Svid. Drahobrat, hlídač, v sezóně, 6 l., p. Rachov. Maj. odbor Rachov. — Hoverla, Pod Hoverlou, hlídač Ilko Dosič, v sezóně, 12 l. a 20 nouz., p. Bohdan: druhá útulna, vzdálena Vi km, dostavěna 1936. — Vaskul pod Čornou horou, hlídač, v sezóně, pryčny bez dek. Maj. odbor Rachov. — Mezipotoky, hlídač, v sezóně, pryčny bez dek. Maj. odbor Rachov. — Pop. Ivan, pod Popem Ivanem, hlídač Nik. Sas, 40 míst na pryčnách. — III) Soukromé a j. horské chaty: Okula, chata řed. st. lesů, hajný, stále, 4 l., p. Jasiňa. — Měrková pod Kvasovským Menčulem, 15 l. v 5 pok., spol. noclehárna, stále, p. Kvasy. — Vaškova horská chata 1560 m “Pop Ivan” pod Popem Ivanem, 40 l. v pokojích a společná noclehárna, stále, p. Trebušany. — IV) Noclehárny KČST.: Berehovo, Sokolský dům, sokolník, stále, 15 l. — Bohdan, Rosenthalův hostinec, soukr., 5 pok. a noci. — Bohdan, Luhy, stavení č. 869, u čet. stanice, stále, 7 l., 15 nouz., také jídelna. — Brustury, host. Adlera Majera (stan. KČST.) uprostřed vsi u mostu, stále, 8 l. — Dovhé, čes. mateřská škola na náměstí, 5 l. — Dubová, host. M. Kaňuka, stále, 6 l. — Chust, jub. čes. škola, 42 l. — Jasiňa, čes. obec. škola, 20 I. — Lumšory, lázeňská budova, v sezóně, 20 l., p. Tuří Remety. Mukačevo, internát stát. gymnasia, 311. — Na Kantině či Černá řeka, hájovna, stále, 4 l. — Neresnice, host. N. Csika, stále, 5 l. — Něm. Mokrá, host. V Oberbüchlera, č. 153, stále, 10 l. — Niž. Verecky, rus. nár. dům, stále, 10 l. — Sinovír, dům cestmistrův, 14 l. — Sinovírská Polana, host. Šafař, 6 l. — Slatinské Doly, stát. měšť. škola, 28 l. — Torun, čes. škola, 5 l. — Ťačovo, st. měšť. škola, 4 l. — Usťčorna, čes. škola, 10 l. — Užhorod, gymnasium, 35 l. — Vel’. Berezný, měšť. škola, 5 l. — Volosianka, Jiráskův hotel “Tajga” 5 l. — Volovec, rus. nár. dům (Slovanský tur. hotel), 42 l. — Volové, budova legíon. družstva s restaurací, 6 l. — Zbyny, rus. škola, 6 l. — Zděňovo, čes. škola, 10 l. — V) Stanice KČST.: Brustury, host. Adlera Majera. -— Černek, p. Čiňaďovo, rest. M. Fliegla. — Mukačevo, Litovelská restaurace J. Bozděcha. — Nižní Verecky, rus. národní dům. — Užok, hotel Sport. — Vel’. Berezný, rest. O. Soukupa. — Volosianka, hotel “Tajga” — Volové, Legiodom. — Volovec, ruský národní dům a nádražní restaurace.

Přechod hranic. Podrobné poučení je obsaženo v příručce “Výhody a oprávnění členů KČST.” na niž odkazujeme. Průkazky k přechodu hranic československopolských vydávají odbory a potvrzují okresní (příp. stát. policejní) úřady a polský konsulát (Praha I., Příkopy, 15, Mor. Ostrava a Košice).

V mapě je vyznačeno přístupné turistické pásmo. Do dalšího území nebo do Rumunska je potřebí pasu. Asociační známka (členství Asociace slovanských turist. družstev) za 3 Kč na turist. legitimaci opravňuje používali výhod v polských chatách. (Ve jmenované příručce je turista poučen o všem, je proto pro každého turistu nezbytná, cena 6 Kč. pro členy KČST 3 Kč v Knihkupectví KČST., Praha II., Mikulandská ul. 7.) Dejte si vidovati fotografický aparát!

Čas. Čím dál na východ, tím je větší rozdíl mezi časem středoevropským, jimž se řídí dráhy a autobusy, a časem místním. V nejvýchodnějším cípu činí ten rozdíl skoro tři čtvrti hodiny. To mějme na paměti při fotografování, chceme-li viděti východ slunce a večer při ukončování denního pochodu. Tma se dostavuje na horách po západu slunce velmi rychle!

Rozdělení příručky. Příručka je zpracována především se zřetelem k pěší turistice. Východištěm je

I. hlavní město Užhorod, začátek turistické magistrály “Jubilejní karpatské stezky” značené červeně. — Na ni navazují

II. odbočující turistické cesty, značené modře, žlutě, zeleně, červeně. — Pokud značené cesty jdou mimo Jubilejní karpatskou stezku, jsou uvedeny v oddílu

III.”Železnice” — Jako samostatné části jsou města

IV Mukačevo a V Chust. — Většina silnic je popsána v oddíle

V. “Autobusové spoje” V následujícím oddílu

VII. “Turistika auty” jsou pokyny, jak lze zajížděti auty a motory ke klausurám a jezditi i po horských hřebenech.

VIII. Letadlem na P Rus.

IX. “Seznamu obcí” jsou shrnuta statistická data všech 487 obcí a jiná data těch obcí, o nichž není jednáno v předešlých kapitolách.

X. Jsou připojeny stati: horopis, vodopis, národopis, zvířena, květena atd. a podrobný index.

Pohled na Popaďu 1742 m s Vrchu Černé řeky 1269 m.

OBSAH    >>>

OBSAH

Úvodem

Užhorod

Značené cesty

Jubilejní karpatská stezka

Odbočky z Jubilejní karpatské stezky

Železniční trati

Státní autobusové trati

Soukromé autom. trati

Státní, zemské, vicinální silnice. Pokyny pro automobilisty a motoristy

Letadlem na P. Rus

Seznam obcí

Různosti

Hranice/ Horstvo/ Výšky hor/ Vodstvo/ Klausury/ Srážky/ Povodně/ Geologie/ Minerální prameny, lázně/ Nerostné bohatství/ Průmysl/ Meliorace, regulace/ Zvířena/ Poměry hmyzí fauny/ Lesy/ 

Květena Podkarpatské Rusi (Prof. Antonín Margittai)

Národnost a zaměstnání/ Náboženství/ Nářečí, kmenové rozdělení/Peněžnictví a družstevnictví/ Českoslov. červený kříž/

Písemnictví P. Rusi/ Umění/ Lidové umění. Dřevěné kostely — cerkve/

Dějiny/ Správní a soudní okresy/ Guvernéři/ Obrázky/ Literatura (prameny).

Doslov

Dostal Jaroslav   PODKARPATSKÁ RUS 1936

Важливу групу будівельних матеріалів становлять вулканічні туфи для виготовлення облицювальних плит, стінних блоків, домішок до цементу, заповнювача бетону, у шляховому будівництві тощо.

Велике значення в народному господарстві мають ефузивні неогенові породи – андезити, базальти, ліпарити, як облицювальні й декоративні камені для виготовлення бруківки, добавок у шляхове покриття тощо.

Каменедобувна та каменеобробна промисловості в області розміщені в Ужгороді, Мукачівському, Берегівському, Виноградівському, Хустському та Рахівському районах. За своєю потужністю найбільші – Мукачівський та Хустський кар’єри по виробництву бутощебеневої продукції, Хустський експериментальний каменеобробний завод і Рахівський кар’єр по виготовленню облицювальних плит та декоративного щебеню.

Хустський експериментальний каменеобробний завод – це високомеханізоване підприємство по виробництву декоративно-облицювальних плит із мармуру, андезито-базальту та інших гірських порід. Новоселицький мармуровий кар’єр спеціалізується на обробці кольорового мармуру. Блоки тут добувають за допомогою канатних пил, на Вишківському туфовому кар’єрі – врубових машин. Рахівський (Діловецький) кар’єр – механізоване підприємство по видобутку й переробці мармурової сировини. З неї виробляють плити типу брекчія. Тут побудовано спеціальний каменеобробний цех, а також працює цех по виготовленню штучних мармурових блоків для розпилювання їх на облицювальні плити. Берегівський кар’єр виробляв перлітову сировину, облицювальні вироби з декоративних мужіївських туфів та андезитів Сілецького родовища.

Мармурові ресурси Закарпаття характеризуються великим розповсюдженням і значними запасами. Вони простягаються в північно-західному напрямку через всю область від Перечина до Рахова.

До Рахівської групи входить близько 10 окремих родовищ, розміщених на площі майже 150 км2, що тяжіють до розроблюваного Діловецького родовища світло-сірих мармурів. Найбільш перспективні родовища: Довгорунське – зеленого й сірого мармуру, Головатицьке – білого з чергуванням зеленуватих прожилок, Бутинське, Полунське – білого та темно-сірого, Прибуйське – темно-сірого й чорного мармуру. Богданське родовище мармурів по р. Квасній – самостійне. Тут є кілька ділянок, розміщених уздовж гірського потоку Чорний Грунь і його притоків. Мармури тут руді та рожево-червоні. Північна рахівська група родовищ об’єднує ділянки кольорових мармурів і мармурових брекчій. Кольорові мармури (крім Діловецького) характеризуються хорошою блочністю, високими декоративними якостями. Запаси Кричівського родовища рожевого мармуру становлять близько 1 млн. м3. З відходів мармуру можна одержувати кольоровий щебінь та пісок для цементо-мозаїчних виробів.

Базальти та андезито-базальти користуються великим попитом. Проте цьому виду сировини приділялось порівняно мало уваги, якщо не рахувати періодичних розробок у селах Кольчині, Сільці, Вишкові, Кривій. Дослідженнями встановлено, що типові базальти менш поширені, у той час як андезито-базальти й андезити широко розповсюджені, за своїм складом останні наближаються до базальтів.

Типові базальти залягають на схилах г. Синяк. Досить потужні поклади їх знайдені на г. Гать поблизу населених пунктів Станове, Покуття, а також на лівому березі Латориці, на південь від Вулканічного хребта. У селі Становому на Мукачівщині базальти розміщені нижче андезито-базальтів. На південно-західному схилі г. Гать андезито-базальти залягають значно вище базальтів. Поблизу с. Кам’янського на Іршавщині андезити перекриваються базальтами, товща яких перекрита вулканічними туфами, спостерігається їх чергування, загальна потужність вимірюється сотнями метрів.

Виходи великих покладів базальтів є на Мукачівщині. Вони простяглися на північний захід від Латориці і на південний схід від Боржави, простежуються також в районі гірських вершин Гострий і Тупий. Базальти с. Станового та андезито-базальти родовища Сільце чорного кольору, мають щільну мікропорфірову структуру з чітко вираженою стовпчастою відокремленістю. Базальти г. Бужори темно-сірі, рідше чорні, порфіровидної структури.

У північно-західній частині Латориці базальти проявляються між населеними пунктами Бобовище та Ільківці Мукачівського району. Вони подібні між собою. Базальт Ільківців залягає на ліпаритовому туфі, потужність якого становить 25–30 м. Порода ця – сірого кольору з легким бузковим відтінком.

Андезито-базальти в межах Вигорлат-Гутинського вулканічного пасма найбільш розвинуті в середній її частині в районі с. Кольчина, характеризуються чіткою стовпчастою відокремленістю з великим діаметром стовпів (60–85 см), які мають похиле залягання. Використовують андезито-базальти, як і базальти, для виробництва будівельних матеріалів, а також для архітектурного оформлення. Серед вулканогенних порід є ряд різновидностей андезито-базальтів, які відрізняються мінералогічним складом, кольором, механічною міцністю (гіперстенові, піроксено-роговообманкові андезити, андезито-дацити, дацити та інші породи) і становлять потужну сировинну базу для різних галузей промисловості.

Ліпарити поширені в Берегівському районі (Берегівське та Косино-Запсоньське горбогір’я). Це щільні породи світлих та рожевих відтінків, придатні для виробництва скла, звичайного будівельного матеріалу – щебеню низьких марок, місцями для облицювальних плит.

У межах Вигорлат-Гутинського пасма та на Берегівщині розвинуті ліпарити з вулканічним склом – перліти. Найбільш цікавими з точки зору практичного використання є перліти Берегівського горбогір’я, де вони видобуваються.

Туфи. Донедавна сировинні ресурси порід середньої міцності майже не вивчались і були недостатньо відомі як нова реальна сировинна база для стінових блоків і облицювальних плит. На Закарпатті сировинні ресурси гірських порід середньої міцності досить поширені, оскільки вони зручні для розробки, характеризуються хорошою оброблюваністю та високими декоративними якостями. Особливо цікавими з цієї точки зору є ліпаритові туфи Солотвинської западини (Водиця, Берестянське, Вишкове, Новоселиця, Вільховичі, Ганичі) та білі туфи Берегівського й Косино-Запсоньського горбогір’я).

Туфи Закарпатської області являють собою щільні дрібнозернисті, іноді крупнозернисті світло-сірі, зеленуваті або голубуваті з відтінками породи. Крупні родовища туфів знаходяться у Хустському й Тячівському районах, де вони досягають потужності в кілька десятків метрів, характеризуються досить високою міцністю. Застосовуються головним чином для зведення цокольних частин будівель, а також стін. У Хустському і Тячівському районах є значні поклади цеолітів – алюмосилікатів кальцію, натрію і калію.

Товща туфів у вигляді вузької неперервної смуги простягнулася від Апшиці до Приборжавського і виходить на поверхню в середній і південній частинах западини. На лівобережжі Тиси біля Вишкова є горизонт світло-сірих і зеленуватих туфів потужністю 80– 100 м. Обидва різновиди аналогічні за складом, структурою і фізико-механічними показниками. Для ліпаритових туфів характерний світлий зеленуватий, іноді сіруватий колір, а також дрібно- або грубозерниста будова, блочність. Деякі щільні різновиди туфів використовуються як облицювальний матеріал для оздоблення інтер’єрів.

Ліпаритові туфи Берегівського горбогір’я білого, бузкового, жовтуватого кольору, з високою механічною міцністю, використовуються в будівництві. Найбільш цінними є білі туфи, які залягають біля сіл Мужієва, Добросілля, Квасів, Берегів і Великої Бігані. їх запаси тут значні, можуть використовуватися як стіновий матеріал, а відходи, що утворюються нри їх видобутку, становлять природний заповнювач для бетонів. Крупне родовище ліпаритових туфів бузкового кольору знаходиться поблизу сіл Герцівців, Критого та інших.

Вишківське родовище представлене групою окремих ділянок – кар’єрів. Потужність їх становить 40 і більше метрів. Цікавими є туфи в Хустському районі – Данилові та Крайникові. Вони багаті на цеоліти.

Туфи закарпатських родовищ рідко відповідають вимогам, які ставляться до стінових і облицювальних матеріалів, відрізняються від вапняків-черепашників більш високою механічною міцністю й декоративними якостями. Сировинні ресурси різних туфів в області значні і потребують дальшого вивчення.

У Рахівському районі вершинна частина г. Погар складена туфо-дацитами значної потужності з перевищенням над долиною близько 200 м. Вскривні породи мають потужність 0,5–1,0 м або зовсім відсутні. Це одне з найбільших родовищ зеленого туфу, запаси якого за попередніми даними становлять близько 5 млн.м3. Особливістю цієї туфової породи є зеленувата однотонність, а у верхній частині щебенювата плитчаста будова. Туф характеризується високою міцністю, добре обробляється, полірується, при розпилюванні алмазними дисками добре приймає кромку, більш ефективний при тонко-шліфованій фактурі.

Родовища туфів в Закарпатській області досить значні за запасами. Товща їх в окремих місцях простежується на віддалі близько 1,5 км, корисна потужність становить майже 100 м, місцями вскривні породи відсутні або їх потужність не перевищує 1,0–1,5 м. Товща шарів коливається у межах 40–50 м і більше. Порода характеризується неоднаковою насиченістю кольорів (від інтенсивно зеленого до світлих тонів з сітчастим малюнком, часто з білуватими смугами, тонкими лініями, безсистемно розміщеними у різних напрямках). За фізико-механічними показниками туфи придатні для одержання облицювальних плит. Загальні перспективні та промислові запаси їх становлять близько 10 млн.м3.

Зеленокам’яні туфи Берестянського родовища характеризуються специфічною декоративністю, тому їх можна використати для виробництва облицювальних матеріалів, кольорового дрібняку, мозаїчних плит тощо.

Ганицьке родовище туфів, що розміщене на правому березі р. Тересви поблизу Ганичів та Підплеші Тячівського району, представлене двома пагорбами заввишки 100 м, поділеними р. Терешулькою, і розроблене двома кар’єрами. Туфи тут світло-зелені, іноді сіруваті,, дрібнозернисті, щільні, з нерівними зламами; місцями зустрічаються темно-зелені включення діаметром 3–4 см. Потужність їх коливається від 20 до 30 м, місцями досягає 100 м. Скельні виходи ліпаритового туфу простежуються протягом майже 400 м. Запаси їх становлять 1,5 млн.м3.

Новоселицьке родовище зеленокам’яних туфів простежується майже в середній частині Новоселиці на правому березі Лужанки. Стрімчакова стіна туфу біля річки, потужністю близько 40 м, підноситься над рівнем річки на 30–40 м. Ця товща простежується у північно-західному напрямі в бік Великого Кам’янця й потоку Вульховчика. Ці туфи теж збагачені цеолітом.

Серед великої кількості різноманітних туфових порід найціннішими є білі різновиди ліпаритових туфів. Вони залягають у вигляді лінз і займають у рельєфі горбоподібні узгір’я, утворюючи невеликі за розмірами пасма, площа яких – близько 0,5 км2. Перше узгір’я білого вулканічного туфу знаходиться на околиці Мужієва. Загальні перспективні запаси становлять близько 0,5 млн. м3.

Значне за запасами родовище Велика Бігань являє собою смугу завдовжки 1,5 км, складену в основному білими туфами з різною кольоровою насиченістю. У її межах є ряд неглибоких розчисток кар’єрного типу. У цій частині знаходиться невеликий кар’єр місцевого значення. Розкрив становить 1,5–2 м, можливий видобуток блоків в об’ємі 0,3–0,5 м3 і більше. Перспективні запаси білого туфу – 20 млн. м3. Туфи ці – також алунітова руда, яка зараз детально вивчається.

Конгломерати та брекчії – це своєрідні за будовою декоративно-облицювальні породи. Різнобарвності надає їм оригінальність структури і кольору в обробленій фактурі. Брекчія біля с. Луги утворює крупні скельні відслонення, а природна відокремлюваність на окремих ділянках сприяє видобутку великих блоків, а також дозволяє вести розробку кольорових брекчій.

Кольоровий конгломерат поширений поблизу Ганичів, Підплеші та Новоселиці. Він проявляється у вигляді великих скельних відслонень заввишки 50–80 м. Порода складена галькою білого кварцу, білого та кольорового пісковина, чорних роговиків, зцементованих кременистим зеленуватим туфом. Блочність конгломерату – 1 – 1,5 м3 і більше. Порода добре обробляється, полірується. На ділянці Підплеші є невеликий кар’єр, де конгломерат періодично добувається шляховими організаціями. Високодекоративний кольоровий конгломерат і брекчії рекомендуються для практичного освоєння, що сприятиме збільшенню закарпатських кольорових порід для використання в архітектурі та будівництві.

Будівельні пісковики майже скрізь поширені на території Карпат. Вони використовуються повсюдно в будівництві для спорудження фундаментів будинків, гребель, у шляховому будівництві. Найбільший попит мають товстоплитчасті пісковики масивної будови. Вони складають головним чином склепінчасті частини гірських хребтів. Найбільш поширені ці пісковики в районі г. Говерла, в долинах рік Тересви, Тереблі, Ріки, Боржави, Латориці, Тиси та їх приток. Для пісковиків характерна масивність. Вони бувають світло-сірого, блакитно-сірого, жовтуватого кольорів, дрібно- і крупнозернисті, в основному кварцові з карбонатними та кременистими включеннями.

У межах Солотвинської западини пісковики розробляються неглибокими кар’єрами місцевого значення. Легкість розробки обумовлена тим, що пісковики пластами, потужність яких від 0,5 до 1,5 – 2 м і більше, залягають серед глин. Під час розробки плити одразу ж видобуваються з паралельними гранями, майже не потребують дальшої обробки, поширені у тересвянській світі. Вони сірого та бурувато-сірого кольору, кварцові, грубозернисті. Найбільші кар’єри пісковиків знаходяться в таких населених пунктах, як Горінчеве, Забрідь, Мерешор, Нижній Бистрий, Сіль, Тур’я Поляна і т. д. Значно менше використовуються пісковики інших світ, де вони присутні у вигляді масивних і товстоплитчастих різновидів як окремі пачки або горизонти.

Пісковики карпатської світи утворюють невеликі горизонти серед флішу. Вони тут темно-сірі, кварцові, різнозернисті, з вапняковим цементом. Потужність горизонтів коливається від 0,5 до кількох метрів. Великі кар’єри цих пісковиків знаходяться на р. Шопурці, північніше Великого Бичкова. Будівельні пісковики у великій кількості є в Рахівському районі. Вони досить міцні, товстошарові, масивні, потужність деяких досягає 20–30 м.

Родовища будівельних пісковиків у Карпатах – крупна сировинна база для задоволення потреб місцевого будівництва.

У районі Рахова по р. Квасній розміщені зеленокам’яні діабази, які мають невисокі фізико-механічні показники. їх можна використовувати в будівництві, а також для виготовлення невеликих архітектурних форм.

На Закарпатті відомі також травертини. Перший скельний вихід знаходиться в 4–5 км з правого боку дороги Рахів – Солотвина, над Тисою. Площа його тут невелика. Другий вихід травертину простежується в районі Ділового в урочищі Мармури. Він представлений двома природними виступами – 1,5–2 м кожний, на площі близько 1,5 га, з запасом – майже 0,5 млн. м3. Травертин тут світло-сірого кольору з кремовим відтінком, добре обробляється, з незначною декоративністю, невисокими показниками, достатньою блочністю. Родовище може стати сировинною базою для Хустського та Рахівського каменеобробних підприємств об’єднання «Закарпатнерудпром».

Широке застосування в будівництві мають гравійно-галечникові й піщані відклади, суглинки і глини. Цими будівельними матеріалами Закарпатська область забезпечена досить добре. Пісковики поширені в гірській частині області. Найчастіше використовуються пачки товстошаруватих і масивних пісковиків крейди і палеогену. Вони мають високу міцність і разом з тим добре піддаються обробці.

Мергелі – глинисто-карбонатна порода – досить поширені в зоні Карпатського глибинного розлому. З неї одержують портландцемент. Як сировина для виробництва цементу поклади мергелів вивчалися і поблизу Перечина. Було встановлено, що вони ні за кількістю, ні за якістю не відповідають вимогам цементного виробництва. В інших місцях вони не привертали уваги геологів через наявність досить частих прошарків пісковику. За останні роки поблизу Новоселиці на Тячівщині виявлено й опробовано досить великі його поклади – понад 30 млн. т.

Вапно будівельне одержують шляхом випалювання вапняку або доломіту. Воно використовується для приготування будівельних розчинів, силікатної цегли, вапно-пуцоланових виробів. Карбонатні породи, придатні для одержання вапна, повинні вміщувати, залежно від марки, 90–97 % карбонатів кальцію, магнію і не більше 3–10 % глини. В області для виробництва вапна детально розвідане Приборжавське родовище вапняку (7,2 млн. т), на базі якого працює завод. Річна потужність його становить 45–50 тис. т вапна.

Сировина для скла. Для виробництва скла застосовується шихта, яка найчастіше складається з кремнезему, глинозему, лугів, окисів магнію та кальцію, а також допоміжні матеріали – освітлювачі, барвники, глушителі, прискорювачі, окислювачі та відновники. Головне джерело кремнезему – піски підвищеної чистоти й певного гранулометричного складу, глинозему – польові шпати, лугів – сода й сульфат натрію, оксидів кальцію і магнію – карбонатні породи підвищеної чистоти. В кондиційних пісках вміст кремнезему становить 98,5–99,8 %, окису заліза – менше 0,03–0,2 %, величина зерен – 0,1–0,6 мм.

У зв’язку з відсутністю в області пісків, які відповідали б цим вимогам, склотарний завод у м. Сваляві може забезпечувати місцевою комплексною сировиною – ліпаритами Арданівського родовища, що знаходиться поблизу Берегова. Ліпарити складаються, в основному, з кремнезему та глинозему, містять до 6–7 % лужних окисів та невелику кількість окисів кальцію й магнію, тому потребують незначної добавки інших підшихтових матеріалів.

Скло з ліпаритів потребує дещо підвищеної температури варки та формування виробів. Запаси ліпариту становлять 20,7 млн. т.

У процесі технологічних випробувань, проведених Українським науково-дослідним інститутом скляної та фарфорової промисловості, з ліпаритів Непівського родовища та місцевих доломітів з добавкою лужних матеріалів одержано зелене тарне скло високої якості.

Камінь будівельний. Для виробництва будівельного каменю використовуються найбільш міцні магматичні, рідше осадові або метаморфічні породи.

В області розвідано понад 20 родовищ будівельного каменю (понад 240 млн. м3). Річний випуск продукції з нього в області досягає 5 млн. м3.

Пиляний стіновий камінь. Для виробництва пиляних блоків, які застосовуються для кладки стін, використовуються відносно м’які вапняки-черепашники, окременіла крейда та вулканічні туфи. В області для виробництва стінових блоків придатні лише деякі різновиди вулканічних туфів, що не мають твердих кам’яних включень.

Цегельно-черепична сировина. Наявність на Закарпатті високоякісних глин (Дубриничі, Горбок, Верхній і Нижній Коропець та інші) створює сприятливі умови для розвитку цегельно-черепичного виробництва, виготовлення дренажних труб, керамічних блоків, кахлів, облицювальної плитки і т. п.

Родовища цегельно-черепичної сировини розміщені в області досить нерівномірно. Зосереджені вони переважно в рівнинній частині і майже відсутні в гірських районах. Сировиною для цегельно-черепичного виробництва служать глини та суглинки елювіального та делювіального генезису. Звичайно ці породи залягають під ґрунтовим шаром горизонтально і пластоподібно. Глини характеризуються сірим кольором з різними відтінками. Вони мають високу пластичність і в’язкість, рідше зустрічаються піщанисті та мулисті. В області нараховується 45 родовищ цегельно-черепичної сировини, а них експлуатується 31. Найбільші родовища суглинків та глин в Берегівському, Ужгородському, Мукачівському та Виноградівському районах.

Практично в кожному районному центрі є один або кілька заводів, що випускають будівельну цеглу, дренажні труби, іноді черепицю. З глин Нижньокоропецького та Івановецького родовищ (Мукачівський район) можна одержати облицювальну плитку й кахлі. Придатні для виробництва облицювальної плитки аргіліти Голятинського родовища (Міжгірський район). Балансові запаси сировини по категоріях А+В+С1 становлять 42,5 млн. м3. Подальше збільшення запасів доцільно за рахунок розвідування покладів глин у полосі передгір’їв на непродуктивних землях.

Пісок будівельний – це незцементована або слабозцементована порода, яка складається, в основному, з кварцових зерен розміром до 5 мм. Домішки найчастіше складені лусочками слюди, зернами польового шпату, дрібними уламками міцних гірських порід у вигляді піску та гравію розміром 5–60 мм. Піски широко використовуються у будівництві для приготування штукатурних або кладочних розчинів, бетону, силікатної цегли.

В області піски поширені, головним чином, в західній рівнинній частині (від Чопа до Берегова), де вони у вигляді пластів та лінз потужністю 15–30 м залягають серед давньочетвертинних озерно-алювіальних відкладів на глибині 2–8 м. Поклади піску, як правило, обводнені. За мінералогічним складом вони неоднорідні. Крім кварцевих зерен, містять дрібні лусочки слюди, уламки різноманітних гірських порід у піщаній та гравійній частинах, а також домішки мулу та глини. Вміст гравію змінюється від 2 до 15 %, а мулу та глини – до 32 %. Вміст кремнезему в пісках становить 70-88 %.

Детально розвідано в області два родовища – Дідівське (16,8 млн. м3), сировина якого використовується як заповнювач бетонів і будівельних розчинів, і Берегівське (15,9 млн. м3), сировина якого придатна для виробництва силікатної цегли. У східних районах області зустрічаються незначні за розмірами лінзовидні поклади пісків поблизу Виноградова та Буштини.

Враховуючи незначне поширення пісків у східних районах області і обмежені можливості розробки великих покладів його в західних, доцільно організувати на кам’яних кар’єрах промивання відсіву (фракція 0–5 мм), який одержують при дробленні кам’яної сировини на щебінь, і використати як заповнювач бетонів.

Перліти – це склуваті вулканічні породи, що мають перлітову (порода наче складена з дрібних цибулиноподібних або круглих зерен) структуру. Завдяки своїм властивостям при термічній обробці спучуватись, перліти широко використовуються для виробництва легких заповнювачів бетону, тепло- і звукоізоляційних матеріалів, при нагріванні в подрібненому стані до температури 1000–1150° вони спучуються і утворюють пісок з об’ємною насипною масою 100– 500 кг/м3 або щебінь з об’ємною насипною масою 300–600 кг/м3. Утворюються перлітові породи при швидкому застиганні ліпаритової лави або вулканічного попелу в наземних умовах, що перешкоджав значній їх кристалізації і наступній гідратації вулканічного скла (обсидіану) гарячими поствулканічними водами. Завдяки низькій об’ємній масі, тепло- і звукоізоляційним властивостям спучений перлітовий пісок і щебінь широко використовується у будівництві для виготовлення легких будівельних блоків, штукатурок, засипок. Інші галузі промисловості використовують перліт у вигляді вогнетривких обмазок і засипок для захисту котлів і трубопроводів від впливу зовнішнього тепла або холоду. Високоякісні перліти в області поширені в межах Берегівського горбогір’я, а також у Мукачівському районі, але тут запаси їх незначні (0,7–1,5 млн. м3). У Хустському районі перлітові породи виявлені поблизу Рокосова. Прогнозні запаси становлять 3–4 млн. м3. Здатність їх до спучування відносно невисока. Родовище слід віднести до числа перспективних для виробництва невисоких марок спученого перліту з об’ємною насипною масою 250–500 кг/м3.

Доломіт являє собою породу, яка складається, в основному, з мінералу доломіту класу карбонатів. Найбільш чисті доломіти з мінімальною домішкою кремнезему, глинозему та заліза, використовуються для виробництва смолодоломітових вогнетривів, які застосовуються при конверторній варці сталі, для одержання білого скла, а також у хімічному виробництві.

На Закарпатті відомо два родовища доломітів середньотріасового віку, розташованих у південній частині Рахівського району. В басейні потоку Кузя поблизу с. Луги доломіти простежуються на площі 1,6х0,8 км. Доломітова товща вміщує відносно рідкі пачки вапняків з прошарками філітовидних сланців. Найбільш потужна (80–170 м) і чиста нижня пачка доломіту. Розвідані запаси становлять 56,6 млн. т, прогнозні менш чистих доломітів – 50–80 млн. т. Родовище поблизу Ділового розташоване на важкодоступних для транспорту гірських схилах. Чисті різновиди доломіту тут зустрічаються рідше.

Каоліни. Каолінами називаються світлі глинисті породи, що складаються переважно з мінералу каолініту в суміші з зернами кварцу. Розрізняють каолін первинний, який зберігся на місці свого утворення, і каолін вторинний, перевідкладений.

В області є одне розвідане родовище каолінів – Берегівське, розташоване в 5 км на схід від Берегова. Площа його зайнята лісом. Каоліни за своїм генезисом є первинними. Вони утворюють пластові поклади. Максимальна потужність їх приурочена до центральної частини родовища і становить 40–74 м. Потужність порід покрівлі змінюється від 4,9 до 56,7 м. Гідрогеологічні умови досить сприятливі для експлуатації родовища як відкритим, так і підземним способом.

Берегівські каоліни надзвичайно неоднорідні за хімічним складом. З них не можна видалити грубі домішки відмулюванням, чого не спостерігається в інших первинних каолінах, у хімічному складі наявна досить значна кількість сульфату, хоча це й нешкідлива домішка. Від грубих часток можна позбавитися при мокрому помолі. Особливо цінною властивістю берегівського каоліну є мінімальний вміст у ньому забарвлюючих оксидів титану й заліза. Зразки, випалені при температурі 1280° – 1300°, мають дуже високу білизну (82–88 %), що робить каоліни особливо цінними для фарфорово-фаянсової промисловості. Вогнетривкість каоліну – 1650° – 1730 °С, температура спікання – 1480–1600 °С.

Особливістю каоліну є його порівняно низька пластичність (5,5– 12,5). Але дослідження показали, що домішка пластичної глини різко поліпшує властивість фарфорової маси, придаючи їй здатність добре формуватися і зберігати міцність при висиханні. Як пластичну домішку можна використати галуазитові глини, пласти яких потужністю до 2 м залягають у каолінових покладах.

Бентонітові глини. Характеризуються вони іонообмінною і адсорбційною здатністю, пластичністю, розбуханням. Головним породоутворюючим мінералом бентонітових глин є монтморилоніт, а також деякі мінерали цієї групи. В області немає розвіданих родовищ типових бентонітових глин. Єдине родовище глин, які за своїми якостями наближаються до бентонітових і тому називаються бентонітоподібними, знаходиться біля с. Горбків Виноградівського району. Потужність пласта – 10–15 м. Основною складовою частиною глин є суміш монтморилоніту й галуазиту. Запаси глини – близько 8 млн. т. Перспективи збільшення їх незначні. В області відомо кілька проявлень типових високоякісних бентонітових глин, які потребують дальшого вивчення (в районі Вишкова та Ільниці).

Мінеральні фарби. На території області вони являють собою кольорові глини, червоне забарвлення яких обумовлене підвищеним вмістом мінералу гідрогематиту, а жовте – гідрогетиту. Поклади мінеральних фарб, які в більшості належать до вохр, приурочені, головним чином, до зони вивітрювання туфогенноефузивних порід за рахунок збагачення останніх гідроокисами заліза. В області нараховується 5 родовищ: Великокопанське, Новоселицьке, Черненське, Ільницьке, Іршавське та 11 маловивчених покладів.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

У Директивах XXIV з’їзду КПРС по п’ятирічному плану розвитку народного господарства СРСР на 1971-1975 p.p. вказано: «Посилити охорону природи. Підвищити відповідальність міністерств і відомств, підприємств, установ і організацій за раціональне використання природних ресурсів — землі, вод, атмосфери, корисних копалин, а також за відтворення рослинного і тваринного світу».

Величезне значення в питанні охорони і використання землі в майбутньому має прийняття Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік, земельного кодексу Української РСР, що введені в дію на території України з 1 січня 1971 р.

Особливу увагу в земельному кодексі Української РСР приділено охороні сільськогосподарських угідь. Адже в сільському господарстві земля виступає в ролі головного засобу виробництва, і від того, як ми його використовуємо, залежить і наше майбутнє благополуччя.

Трудівники сільського господарства Закарпатської області у дев’ятій п’ятирічці намітили досягти високих рубежів у використанні землі. Це дозволить одержати додатково значну кількість молока, м’яса та інших продуктів сільськогосподарського виробництва. Колгоспники, робітники радгоспів розуміють, що лише дбайливе ставлення до земельних ресурсів дасть можливість невпинно збільшувати виробництво сільськогосподарських продуктів.

Для Закарпатської області, де багато колгоспів розташовано в зоні гір і передгір’я, це питання надзвичайно важливе. Якщо в середньому на Україні процент сільськогосподарського використання земель досягає 67, то по нашій області він майже вдвоє нижчий — 34,3. Землезабезпеченість на одного мешканця становить по УРСР — 0,75 га ріллі, а в Закарпатті — 0,17 га.

У зв’язку з щорічним зростанням кількості населення виникає ряд проблем, які потрібно вирішувати і землеробству. Це, перш за все, не допускати зменшення площ сільськогосподарського призначення і підвищувати родючість окультурених земель. Розв’язати ці проблеми можна лише шляхом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, зокрема меліорацією угідь.

У зв’язку з ростом промисловості і обмеженими земельними ресурсами необхідно надзвичайно бережливо ставитись до їх використання та охорони. Цю величезну природну цінність слід охороняти і повсякденно підвищувати її родючість. Особливо актуально звучать слова Л. І. Брежнєва про те, що захист грунту — це справа усього нашого суспільства. Земля — джерело нашої сили і нашого багатства. Сьогодні доводиться ще раз нагадувати про це тому, що охорона землі, підвищення її родючості — неодмінна умова дальшого прогресу в сільському господарстві.

Тепер вживаються відповідні заходи щодо поліпшення родючості земель області. Так, лише за восьму п’ятирічку в 142 колгоспах за рахунок держави і господарств на площі 42,8 тис. га проведено культуртехнічні роботи, провапновано кислих грунтів 155,8 тис. га, внесено мінеральних добрив на площі 86,9 тис. га на суму 456 тис. крб., зорано впоперек схилів 97,9 тис. га, залужено 7,5 тис. га еродованих схилів, терасовано 1,3 тис. га, проведено рекультивацію порушених земель па площі 124 га, які передано господарствам для інтенсивного сільськогосподарського використання, осушено гончарним дренажем перезволожених площ 44,7 тис. га і т. д.

Нині велику роботу проводять меліоратори Закарпаття по будівництву зрошувальних і осушувальних систем. Тільки в 1971 р. вони заклали гончарний дренаж на 6 тис. га та зробили зрошувальну мережу в господарствах на 400 га. До 1985 р. намічено осушити гончарним дренажем 148 тис. га перезволожених земель, які тепер мають дуже низьку природну родючість.

Все це дозволить з року в рік збільшувати виробництво сільськогосподарської продукції, поліпшити забезпечення населення міст свіжими овочами, картоплею, фруктами, значно розширити виробництво кормів для тваринництва.

Багато колгоспів області, особливо Мукачівського, Виноградівського та Іршавського районів, на осушених гончарним дренажем землях одержують високі врожаї сільськогосподарських культур. Так, ордена Леніна колгосп «XXII партз’їзд» Мукачівського району в 1971 р. одержав зернових культур на осушених землях по 42,2 ц/га на площі 1500 га, в тому числі озимої пшениці по 39,9 ц/га на площі 761 га. А колгоспи ім. Леніна Мукачівського, «Комсомолець», ім. Кірова, «Іскра» Виноградівського районів зібрали врожай зернових по 38,9 ц/га.

В області широкими темпами здійснюється осушення земель: щороку їх вводиться в експлуатацію майже по 6 тис. га. Ведеться великомасштабне будівництво гончарного дренажу.

Але для ефективного використання осушених гончарним дренажем земель необхідно передбачати заходи по їх зволоженню у засушливий період. Якщо навесні спостерігаємо лишок води і для її відведення споруджується осушувальна мережа, то в період вегетації рослин у прикореневому шарі грунту часто виникає дефіцит вологи. Отже, осушення й зволоження таких земель об’єднуються у проблему регулювання водно-повітряного режиму грунту. Меліоратори вміють будувати осушувально-зволожувальні системи. Однак будівництво технічно досконалих осушувально-зволожувальних систем можливе лише за умов забезпечення необхідної економічної рентабельності. На осушених землях потрібно вести такий рівень землеробства, щоб додаткові прибутки від зволоження протягом короткого періоду (5-10 рр.) змогли окупити кошти, вкладені в будівництво системи.

Щоб вирішити проблеми регулювання водно-повітряного режиму, проектувальники мають знаходити такі технічні рішення, які б здешевили будівництво досконалих меліоративних систем з високими техніко-економічними показниками і одночасно сприятливо впливали на природні умови навколишньої території.

Природно-кліматичні умови Закарпаття сприятливі для виникнення водної ерозії земель, яка фізично знищує родючий шар грунту. Господарська діяльність людини може прискорити або загальмувати природний процес розвитку водної ерозії. Так, розорюючи схили, вирубуючи ліси на схилах або вздовж берегів річок і потоків, людина часто мимоволі сприяє розвиткові ерозії.

За даними М. І. Пасулько, з еродованих і ерозійно небезпечних земель, яких у нашій області налічується близько 100 тис. га, щорічно зноситься водою близько 5 млн. т родючого дрібнозему. Через це господарства області недобирають на змитих грунтах 40—60% урожаю. Повторюючись з року в рік, цей процес може призвести до повного змиву верхнього шару грунту. Не дивно, що врожай на таких грунтах утричі нижчий, ніж на землях, не пошкоджених ерозією.

Розрізняють два види водної ерозії (за В. І. Рум’янцевим): поверхневу, або площинну, яка руйнує структурний шар грунту, і глибинну, або лінійну, при якій руйнування землі іде вглиб. При поверхневій ерозії змив відбувається по всій площині схилу, а при лінійній — набирає форму ярів, які в процесі свого розвитку проходять кілька стадій. Яри можуть бути первинними береговими, первинними вершинними і вторинними донними. Глибинна ерозія руйнує не лише грунт, але й підгрунтя. В поглибленнях водория після інтенсивних злив утворюються яри. Поля розчленовуються на невеликі ділянки, утруднюється їх обробіток. І якщо не вжити запобіжних заходів, колись родючі площі стають непридатними для сільськогосподарського використання.

Найбільше грунтів, пошкоджених ерозією (В. Г. Галян), в Іршавському, Свалявському, Воловецькому та Міжгірському районах. А в Тячівському і Рахівському районах, за даними М. І. Пасулько, виникненню підземної ерозії сприяють карстові явища: внаслідок розчину вапняків на поверхні грунту виникають воронки. Поверхневі води, збираючись в них, розчиняють ці породи, прискорюючи процес розвитку глибинних форм ерозії.

Слід пам’ятати, що водна ерозія грунту сама по собі не зникає. Зменшити її до мінімуму або повністю ліквідувати і попередити виникнення можна лише при проведенні комплексу протиерозійних заходів.

У цей комплекс входять організаційні, агротехнічні, лісомеліоративні, водогосподарські, гідротехнічні та інші заходи. Всі вони мають бути спрямовані не лише на ліквідацію шкідливої дії водної ерозії, а й на її запобігання.

В області є хороший досвід боротьби з водною ерозією, в ряді колгоспів і радгоспів, де система землеробства протиерозійна. Це — колгоспи «За нове життя» і «Дружба» Іршавського, винрадгоспи Бобовищанський Мукачівського, Ужгородський і деякі інші господарства районів Закарпаття. В згаданих господарствах організація території, структура посівних площ, система обробітку грунтів, застосування добрив і агролісомеліоративних заходів вирішуються з позицій захисту грунтів від водної ерозії. А в тих господарствах, де порушується система агротехнічних заходів (в першу чергу обробіток грунтів), значні площі сільськогосподарського використання піддаються її руйнівним діям. Тому важливою проблемою для господарств, що мають ерозійні землі, є застосування такої системи агрозаходів, яка б дозволила повністю ліквідувати це негативне природне явище в землеробстві.

Важливим знаряддям у боротьбі з водною ерозією грунтів повинна стати протиерозійна організація території. Вона передбачає класифікацію грунтів кожного господарства за категоріями і за характером інтенсивності розвитку водної ерозії й грунтотворення або так званий баланс грунтів та інші агротехнічні заходи. Цей показник дає можливість вносити в грунт таку кількість добрив, яка змивається водою протягом року з певного поля або його ділянки. Так підтримується рівновага і постійна врожайність сільськогосподарських культур у захисних сівозмінах.

Отже, лише впровадження грунтозахисних сівозмін в комплексі з іншими заходами може припинити водну ерозію грунтів.

ЛІТЕРАТУРА

Матеріали XXIV з’їзду КПРС. К., Видово політичної літератури України, 1972;

Галян В. Г. Ґрунти Закарпатської області. Ужгород, «Карпати», 1969:

Пасулько М. І. Ерозія — ворог землі. Ужгород, «Карпати», 1967.

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.

Юрій НЕСТЕРУК, Інститут екології Карпат НАН України, М.Львів, Україна;

Анджей РУЩАК, Товариство Карпатське, й. Ґданськ, Польща;

Яцек СТРОЖЕВСКІ, доктор, фірма “Orffa Polska Sp. z o.o.”, м. Чоснув біля Варшави, Польща;

Влодзімєж ВІТКОВСКІ, Відділ архітектури Лодзької Політехніки, Польща;

Мацєй ЗОМБЕК, доктор габілітований, Інститут етнографії Варшавського університету, Польща

Полонинське господарство в Карпатських горах здавна привертало увагу багатьох дослідників. Перші розвідки науковців з’явилися ще наприкінці XVIII – на початку XIX століть.

Як зазначено у багатьох працях, явище номадизму в Карпати було привнесене волоськими пастухами приблизно у XV-XVI століттях із Балканського півострова. Проте, із плином часу, акумулюючи місцеві етнокультурні особливості, воно стало невід’ємною складовою матеріальної й духовної гуцульської культури.

Перші наші дослідження полонинського господарства в Українських Карпатах були проведені в серпні 1999 p., протягом наступного десятиліття уточнювалися здобуті дані. У серпні 2009 р. здійснено експедицію, основною метою якої стало порівняння змін, що відбулися. Дослідження, отже, базувалися на комплексній оцінці полонинського випасу й включали в себе опрацювання давніх та сучасних літературних джерел, виїзди в район Свидовця й Чорногори, спілкування з пастухами, депутатами й власниками полонин. Економіст Януш Ґудовскі, географ Юрій Нестерук, лікар Анджей Рущак, зоотехнік Яцек Строжевскі, архітектор Влодзімєж Вітковскі та етнограф Мацєй Зомбек під час своїх наукових пошуків відчували неабияку підтримку групи майбутніх дослідників карпатських полонин у складі Назарія Нестерука (Львів), Філіпа Гудовского (Варшава) і Яна Вітковського (Лодзь).

У 1999 р. дослідження були здійснені в масиві Свидовця – на полонинах Ворожеска та Апшинеска, і в масиві Чорногори – на полонинах у масиві хр. Кукул – Кернички, Григорівка, Середнє, Озірна, Кукул, Лабєска, Закукул. У 2009 р. основними пунктами наукових зацікавлень стали полонини лише в масиві Чорногори – на хр. Кукул (Кернички, Григорівка, Середнє, Кукул, Лабєска, Закукул) та на хр. Кострич (полонина Веснарка).

Улітку 2009 р. основною нашою метою, як зауважували вище, було зафіксувати зміни в структурі полонинського господарства, які відбулися протягом останнього десятиліття. Елементи ж структури полонинського господарства завжди тісно пов’язані з потенційними можливостями природного середовища: самими гірськими пасовищами, кормовою базою, а похідною складовою у функціонуванні цього типу господарювання є створена протягом кількох століть традиційна культурна складова, зокрема матеріальна і духовна культура горян.

СТРУКТУРА ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ ПОЛОНИНСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Просторово-функціональну модель полонинського господарства – складного природного кластеру – ми розуміємо як добровільне територіально-галузеве об’єднання учасників даного ринку праці, яке зберігає у значній мірі риси натурального виробництва. Ця структура є просторовим поєднанням менших об’єктів, які мають системне поєднання загалом неформального характеру. З тим, однак, застереженням, що у випадку з полонинським господарством в Українських Карпатах натуральний кластер не є новою формою, – навпаки, після зникнення колгоспного устрою спостерігаємо повернення до багатьох давніх форм цього господарювання. Присутність традиції натурального виробництва не означає принаймні бар’єру для господарського розвитку. Значення натурального кластера є суттєвим зокрема при реалізації зрівноваженого розвитку території, безпечного для природного середовища цього гірського регіону.

Нижче нами подані зауважені зміни у структурі полонинського господарювання, які відбулися протягом останнього десятиліття.

Інформацію про кількість поголів’я свійських тварин, що випасаються на полонинах, було зібрано протягом 1999-2009 р. Загальновідомо, що в часи колгоспно-радгоспного господарювання тут тримали значно більше корів та овець, часто навіть понад потенційно допустиму спроможність полонин. Аналіз підтвердив загальна зменшення поголів’я, проте динаміка його є різною. Лише на полонині Веснарка ця тенденція не є значною. На двох полонинах (Кернички і Закукул) відбулася зміна тварин, які випасаються, при перерахунку на велику рогату худобу (10 овець = 1 дійна корова) зменшення поголів’я не с значним. Окрім цього, окремі депутати (як, наприклад, на полонині Закукул) використовують ринковий підхід до організації випасу, інколи співпрацюючи з господарствами інших полонин або ж сільськими громадами.

Овець з полонини Занога, що в масиві Петроса, у середині літа перегнали на Закукул. На полонині Лабєсці господарство поступово занепадає після смерті багатолітньої власниці. На

хр. Кукул стійбище перенесли на одну з полонин поблизу г. Петрос у масиві Чорногори. На інших досліджуваних стійбищах з’явився або збільшився випас коней, догляд за якими вимагає менше праці, проте приносить більший дохід.

Однак на фоні усіх Українських Карпат запримічене нами зменшення поголів’я є порівняно незначним. Протягом останнього часу спостерігаємо акцент господарів на виражене екстенсивне пасовищне господарювання, яке полягає (окрім полонин Веснарки, Закукула та Озірної) у поступовому відході від молочного напряму в бік збільшення виробництва м’яса й вовни, збільшення кількості тварин, зокрема, коней. На п’ятьох з восьми обстежених нами полонинах загальна кількість дійних корів протягом 1999-2009 pp. зменшилася від 72 до 38 голів, але водночас зросла кількість поголів’я ялівок, телят і бичків – із 58 до 71 голів, а також чисельність коней – із 5 до 24-х голів.

ОСНОВИ ОПЛАТИ Й РОЗПОДІЛУ ПРИБУТКУ

Дослідження полонинського господарства, проведені в 2009 р., у черговий раз підтвердили загрозу поступового згасання традиції щодо усталеного розподілу продукту (молока, сиру). Це стосується, зокрема, відомого звичаю першого надою «на міру», який проводять на початку сезону власники тварин у присутності пастухів, й на основі якого визначають норму продукту. Величина цього надою була основою при нарахуванні сподіваної кількості продукції сиру, причому очікувані надлишки понад вирахувану величину продукції призначалися для пастухів. У даний час при випасанні корів надою на міру не застосовують, а лише встановлюють оплату за випас (здебільшого 400-450 грн. за сезон). Потреби ринку призвели до меншого зацікавлення молоком і молокопродуктами, а отримані продукти слугують для споживання родинами власників тварин, а також для корму іншим тваринам. У нашій попередній монографії «Pasterstwo па Huculszczyznie. Gospodarka -Kultura – Obyczaj» (2002), де подані підсумки проведених у 1999 р. досліджень, зазначалося: “…Настала зміна найприбутковішого напряму полонинського господарювання — виробництва сиру — в бік відбору самого молока”. У 2009 р. вже спостерігаємо зменшення питомої ваги молочних виробів на користь виробництва м’яса. Це підтвердилося як на підставі усних опитувань, так й отриманими даними, які стосуються змін у чисельному спектрі тварин, що випасалися.

Це, в свою чергу, призвело й до наступних змін. Раніше на полонинах перебувало багато дітей, які займалися пильнуванням тварин й допомагали в доїнні. У 2009 р. ми зустріли лише кількох підлітків, які проводили тут свій вільний літній час. Депутатам вже не потрібно наймати багатьох доярок (маєрок) для обслуговування випасу, а догляд за стадом обмежується лише конкретною родиною чи вузькою групою осіб однієї сільської громади (для прикладу, троє молодих людей, які домовилися поміж собою щодо обов’язків, а також розподілу очікуваного прибутку). Ці зміни, однак, не стосуються випасу овець, де ще зберігаються багато традиційних звичаїв, у тому числі й пробний надій.

Таблиця 1

ЧИСЕЛЬНІСТЬ ТВАРИН НА ДОСЛІДЖЕНИХ ПОЛОНИНАХ

у 1999 і 2009 pp.

ДОГЛЯД І КОРМОВА БАЗА ТВАРИН

На полонинах, що розташовані на хребті Кукула, проводиться випас корів, й лише на одній (Закукул) у 2009 р. випасали овець. На трьох із восьми обстежених нами полонин на цьому хребті й на хребті Костричі випасали також робочих коней. На трьох полонинах утримували поросят на відгодівлі, а на одній – кури. Протягом останнього часу майже зникла традиція випасання кіз, які звично ходили в овечій отарі. Кіз гуцули переважно випасають у загорожах навколо обійсть у селах.

У 2009 р. якість паші горяни оцінювали як дуже низьку – з огляду на недостатню кількість опадів протягом літніх місяців, зокрема липня. Практично зникли випадки знищення (викошування, викопування) щавлю альпійського й інших рудеральних рослин (наприклад, кропиви), які з’явилися в місцях, перенасичених гноєм та гноївкою.

Під час останньої експедиції запримітили те, що корови (разом з телятами і ялівками, а також бичками) не мають кульчиків, й лише в одному випадку ми бачили окільчикованими кілька голів худоби в долині. Молодші й

старші пастухи вже не можуть назвати селекційну расу корів, а все частіше застосовують індивідуальні назви, які вказують на масть тварини: «сіра», «чорна», «біла», «червона», або ж власні імена, як, наприклад, Циганка, Калина, Катерина, Матрьошка, Марися, Лесуня, Соколяна, Вечеряна, Зоряна.

Раз у тиждень дійним коровам дають мішанку зі збіжжя (комбікорм), в розрахунку приблизно 0,5-1 кг на 1 голову. У корито, що в корівнику, кладуть грудки кам’яної солі. Інших вітамінних сполук мінерального походження полонинське «меню» не містить.

Доїння корів здійснюють двічі на день. Якщо отелення відбулося на полонині, то на початку лактації (приблизно півтори місяці) доїння проводять тричі. Гігієна при цьому й надалі залишається досить примітивною.

Надої зазвичай найбільшими є в кінці червня – на початку липня: до 18 літрів щоденно. Наприкінці липня величина надою поступово знижується до 15 л, а в кінці серпня – на початку вересня лише окремі корови дають по 10 л молока на день. Як зазначають пастухи, молочність корови може тимчасово знижуватися – під час масових нашесть окремих видів комах, зокрема мошки, а також після сильних ураганних вітрів із грозою та градом.

На досліджених у 2009 р. полонинах ми не зафіксували випадків метаболічних хвороб, що, наприклад, притаманні тваринам, які на літній період залишаються в селах. Тут досить зрідка трапляється запалення дійок – мастит. У таких випадках для лікування в наш час застосовують мазь, яку призначає кваліфікований ветеринар. У випадку ускладнень при народжуванні телятка на полонину викликають ветеринарного лікаря.

У минулі часи серед свійських тварин часто траплявся фасціольоз. Зараз у, ветеринарії проти цієї хвороби розроблена система профілактичних заходів. Ще в селі, перед вигоном на полонини (у березні – квітні), коровам дають ліки, які змішують із борошном чи комбікормом. Як правило, це роблять зранку, після чого тваринам протягом двох годин не дають їжі й пиття. На глибоке переконання пастухів, більша рухливість, чиста вода й соковита паша сприяють тому, що на полонинах здоров’я тварин є кращим, ніж у селах.

У випадку отелення на полонині протягом перших трьох днів телят годують молозивом, а пізніше свіжонадоєним молоком, яким напувають тричі у день. Через приблизно 2-3 тижні до раціону телятам додають у малих кількостях комбікорм й деколи сіно. На перших порах телятко перебуває на прив’язі в корівнику й його допускають до корови лише в час годування. Старших годують і напувають вже з відра. Після 1,5 місяця телят випускають на пасовище разом зі стадом корів, проте з обов’язковим дзвіночком на шиї, який оберігає його від заблукання.

Щодо овець, то тут переважає традиційний напрямок – шерстяно-молочний. На відміну від досліджень 1999 p., вівчарі у 2009 р. вже не знали назв рас овець. У випадку, якщо на полонинах залишається мало паші, то овець випасають у лісах, унаслідок чого сильно пошкоджується підлісок і трав’яна рослинність. Більша частина викотів припадає на березень, коли вівці ще знаходяться в селі, й лише зрідка вівцематки народжують вже на полонинах. Ягнят, як правило, залишають у долинах. Доять овець тричі на день. У випадку фасціольозу застосовують лікування за допомогою самогону. При хворобах копит їх кілька хвилин вимочують у жентиці, яку дають вівцям також при кашлі.

Часто при хворобах використовують освячену воду. У деяких овець іноді бувають хвороби шерсті: вівчарі таку вовну зістригають і з неї роблять шкарпетки.

Коней на полонинах випасають вільно. Щоб вони поступово не здичавіли, їх кожних кілька днів зганяють до стаї, подаючи їм сіль. Якщо уважно спостерігати за цими кіньми, то можна зауважити домішку генів гуцульської породи.

На трьох полонинах були присутні поросята, яких тримали для своїх потреб (до восьми місяців, як правило, до пізньої осені або ж до зимових свят), їх кормлять різними харчовими відходами, додатково даючи комбікорм, кулешу (харч з кукурудзяної муки, який часто замінює пастухам хліб), молоко, а також зілля (наприклад кропиву).

ПЕРСПЕКТИВА ЕКОЛОГІЧНА

Хребти Кукула й Костричі, на яких ми здійснювали дослідження, в первісному своєму вигляді були залісненими до самих вершин. У наш час до горизонталі 1200-1400 м н.р.м. переважають листяні ліси з бука, граба, в’яза, клена-явора, з більшим чи меншим домішком смереки та ялиці. Вище бачимо повне переважання шпилькових лісів – смерекових з домішком ялиці, а також із острівками бука. Полонини – високогірні пасовища – на хребті Кукула простягаються переважно уздовж південно-західного схилу. На північно-східному макросхилі смерековий ліс зростає фактично до самого гребеня. Це результат повторного заліснення, унаслідок якого смерекові ліси покрили давні площі пасовищ.

Кукульські полонини мають вторинне походження, з’явилися в результаті приходу волоських пастухів у процесі їхньої міграції вздовж карпатської дуги у XV-XVI століттях й наступного розвитку полонинського господарства, випасу худоби та овець вже корінним населенням у місцях, віддалених від постійного їхнього проживання. Заселення навколишніх долин, заснування сіл, що, в свою чергу, спричиняло й зростання населення, сприяло тому, що для випасу потрібні були нові території. За допомогою сокири й вогню створювали нові пасовища на місці знищених лісів. Вторинні полонини виявилися, з огляду на кліматичні умови, сприятливішими для вегетації рослин й розвитку рослинного покриву, придатнішими для випасу, ніж розташовані вище кам’янисті полонини первинного походження.

Рослинний покрив обстежених пасовищ є типовим для вторинних полонин у масиві Чорногори. Характерною їхньою ознакою є переважання біловусових угруповань із повним домінуванням чи переважанням біловуса стиснутого (Nardus stricta L.) – наслідок тривалого пасторального використання цих територій. Однак протягом 1999-2009 спостерігаємо незначне звуження площі біловусників. Значно менші площі займають угруповання тонконога лучного (Poa pratensis L), щучника дернистого (Deschampsia caespitosa (L.) Beauv.), костриці червоної (Festuca rubra L.), різних осок (Carex L.) та чорничники (Vaccinietum).

Верхня межа лісу практично на всій своїй протяжності має антропогенний характер, що пояснюється інтенсивністю проведення полонинського та лісового господарств. Уздовж межі лісу й полонини, окрім підросту лісових порід, часто трапляються чагарникові зарості бузини червоної (Sambucus racemosa L.), жимолостей — чорної (Lonicera nigra L.) і пухнастої (Lonicera xylosteum L.), вовчих ягід звичайних (Daphne mezereum L.), а також кущів й деревець горобини звичайної (Sorbus aucuparia L.). Натомість на кукулських полонинах інколи трапляються невеличкі латки ялівця сибірського (Juniperus sibirica Burgsd.).

Монодомінантні угруповання біловусників, як відомо, є кінцевою сукцесійною стадією деградації високогірних лук під впливом тривалого випасання й витоптування. У Чорногорі протягом останніх 10-15 років зауважуємо постійне зменшення поголів’я корів та овець, що випасаються протягом теплої пори року, а протягом 5-7 років – також і полишення деяких стійбищ, які до того існували століттями.

На полонинах у масиві Кукула й Костричі, на відміну від полонин у західній частині Чорногори, не запримічено потужної й швидкої експансії вільхи зеленої (Alnus viridis (Chaix) Lam. et DC.) чи навіть вже згадуваного ялівця сибірського. Натомість тут можна спостерігати інше явище: поступове зменшення домінуючого до цього часу виду – біловуса стиснутого на користь тонконога лучного (Poa pratensis L.), щучки дернистої (Deschampsia caespitosa (L.) Beauv.), костриці червоної (Festuca rubra L.) та чорничників (Vaccinietum).

Характерним видом карпатських полонин, що завжди з’являється в місці випасання свійських тварин, є азотолюбний щавель альпійський (Rumex alpinus L.) – рудерал, рясність і покриття якого є максимальними навколо кошар, а також нижче по схилу від розташованих господарських будівель. У минулому на деяких карпатських полонинах були досить успішні спроби боротьби зі «щєвою». Ця рослина має здатність до швидкого поширення на полонині, успішно конкуруючи з іншими, й це призводить до зменшення площі придатних для випасу. У зв’язку з нижчою інтенсивністю господарського використання ряду полонин можна спостерігати деяке зменшення щавлю альпійського, який поступово замінюється заростями малини, а пізніше поступово самозасівається смерекою.

Указ Президента України від 2 вересня 2009 p., що стосується збереження та популяризації гуцульської культури, повинен започаткувати поступове відродження різних напрямків культури гуцулів, й зокрема полонинського господарства. Подібне стимулювання полонин ознаменувала ухвала угорського уряду в перших роках XX ст. Як результат, в період, який залишився до початку Першої світової війни, на полонинах Східних Карпат, зокрема на Чорногорі й Свидовці, були побудовані дороги з укріпленнями й водовідводами, що значно поліпшило доїзд до високогірних пасовищ. Паводки, зокрема й останній у липні 2008 p., призвели до знищення багатьох мостів на другорядних дорогах і, як наслідок, до значного погіршення транспортного сполучення сіл із навколишніми полонинами й розташованими тут господарствами.

За інформацією пастухів, протягом останнього часу на полонинах не застосовують підсіву інших трав для підвищення врожайності, не використовують різних мінеральних складників, й лише в кількох випадках після закінчення сезону випасу розкидають гній або ж розливають гноївку.

Ведення полонинського господарства вимагає використання певної кількості деревини для різноманітних потреб. Пастухи оцінили ці потреби в широкому діапазоні – від трьох стиглих смерек протягом усього сезону випасу, що, очевидно, є заниженою цифрою, до однієї смереки щотижня, чи 12 смерек протягом усього сезону, а також кількох смерек для ремонтних цілей перед початком літування.

ПЕРСПЕКТИВА КУЛЬТУРНА

Життя горян в Українських Карпатах сьогодні знаходиться на порозі істотних змін. На перший погляд, за десять років ми спостерігаємо тут досить мало новацій. Важкі умови проживання в гористій місцевості сприяють, незважаючи на глобальні перетворення в сільському господарстві, збереженню традиційних форм господарювання й культури.

У багатьох селах Гуцульщини й надалі основним напрямом рільництва є порівняно незначне використання ґрунтів у долинах та поблизу постійних помешкань. Багато чоловіків зайняті в лісовому господарстві на заготівлі деревини та її обробці. Значному поповненню сімейному бюджету й надалі сприяє збір чорниць і грибів.

Згадуване полонинське господарство, однак, поволі приходить до занепаду. Макроекономічні негаразди накладають свій відбиток і тут.

Для тих людей, для яких полонинське господарство є основою трудової діяльності й основним джерелом прибутків, щоденний побут на полонині в своїх основних рисах мало змінився й надалі залишається важким. Ватаг, часто разом зі своєю жінкою та бовгарами (пастухами), як і в давнину, опікуються стадом від весни до осені за відповідну оплату. Кожного роки вони, як лишень зазеленіють трави, у черговий раз приходять у полонину й заново обживають колибу. Ватаг відчиняє її двері лише наприкінці весни, приступаючи до прибирання й ремонту з огляду на нанесені протягом зими різноманітні шкоди.

У ній під час сезону випасу він відпочиває, працює й розпоряджається молочними виробами. Ватаг тут є головною особою. Він виготовляє сир і контролює роботу бовгарів. Якщо серед обслуговуючого персоналу є лише чоловіки, як, наприклад, на полонині Веснарка, та ватаг приготовляє харчування для себе й інших працівників, які доглядають стадо. Однак переважно цим займається його дружина. Як правило, саме жінки щоденно готують кулешу, борщ, картоплю, кашу, мамалиґу на сметані з різними добавками, голубці з кашею, часником і солониною. Випікають пшоняні калачі і кукусі. А також доять, кормлять корів, а, якщо випадає така можливість, то й прядуть. Хоча останній рід занять у наш час трапляється щораз рідше, бо дешева й зручна одежа фабричного виготовлення поступово витіснила давні гуцульські пишно вишиті сорочки, запаски й червоні вовняні штани-крашаниці.

Набір приміщень у типовій колибі й надалі є дуже скромним і незмінним протягом тривалого часу. Зазвичай у ній маємо робоче приміщення (ватарник), комору й кімнату для спання. У ватарнику знаходиться начиння для переробки молока на сир, тут пристанище вогнища (ватри), яке горить протягом усього сезону, із дерев’яною конструкцією для приладнання казана – берфелою. По периметру кімнати, уздовж стін, встановлені лави, лежак для ватага й часто полиці для висихання сиру. У приміщенні для спання є лави (причі) для пастухів. У коморі зберігають брили первісного сиру-будзу, жентицю, начиння для виготовлення сиру, бочки, бербениці, залізні казани й інше начиння, яке потрібне для побуту на полонині.

Уважний погляд, однак, швидко зауважить й тут ознаки новітніх привнесень, поліпшення контакту з навколишнім світом, які вказують нам нате, що сучасна цивілізація поволі підкрадається у карпатську гущавину. На полицях хатчин у 2009 р. ми бачили багато речей, яких ще не було 10 років тому.

Пастухи, які побутують далеко від села, вже не харчуються, як раніше, виключно молоком й продуктами його переробки. Є хліб, сало, чай, кава, помідори, варення, макарони, крупи для каші й багато інших продуктів, які закуповують у магазині; також сірники, медикаменти, бензин і косметика. Транспортування на полонину забезпечують у більшості випадків трактором, зрідка – автомобілями підвищеної прохідності. Хоча слід зазначити, що в Чорногорі та на Свидовці й надалі збереглися стаї в таких місцях, куди можна доїхати лише конем. Зазвичай раз у тиждень, як правило, в суботу хтось із власників худоби приїжджає з села на полонину, щоб забрати сир і привезти необхідні продукти для пастухів.

У кожному з відвіданих нами стійбищ запримічені, як зауважували вище, ознаки сучасності, як, наприклад, радіоприймач чи електричний годинник. У деяких хатчинах, зокрема на полонині під Кукулом чи на Веснарці, був також бензиновий генератор, завдяки якому тут періодично з’являється електричний струм. Використовують генератор зрідка й ощадливо, з огляду на важкі умови доставления палива. Стараються використовувати не більше двох літрів бензину на тиждень, але й навіть за такого нововведення вечорами змінюється життя пастухів. Десять років тому ніхто про подібне й не мріяв.

Найразючішою ознакою цивілізованості сучасних стійбищ є повсюдне застосування мобільного зв’язку. Ватаг контактує з депутатом, не виходячи зі своєї стаї. Його жінка тут же замовляє хліб та інші продукти, які мають привезти в суботу, коли приїдуть за молоком..

Догляд за тваринами вимагає, однак, чіткого, злагодженого режиму дня, незмінного протягом століть.

День на полонині розпочинається о п’ятій годині ранку. Після пробудження найперше всі вмиваються й промовляють молитву. Потім жінка-доярка йде до обори, щоб прибрати гній й видоїти корів. Традиційно корів завжди доїли жінки чи молоді дівчата, овець – чоловіки та хлопці. Опісля пастухи виганяють корів на вказану ватагом місцину, а жінка в той час приготовляє сніданок. Через якусь годину, коли повертаються пастухи, всі сідають до сніданку, їдять борщ, кашу, інколи яєчню чи суп. Після цього – до обіду – найменші діти мають трохи вільного часу. Тоді вони зазвичай ідуть до лісу збирати гриби, чорниці, малину чи ожину.

Ватаг сам чи зі своїм помічником займається ватрою, проціджуванням молока та його відстоюванням і виготовленням сиру. Сир із вечірнього та вранішнього подою переважно виготовляють зранку. Технологія й надалі залишається такою ж, як і століття тому. З тією лише різницею, що коли випасають більше корів та овець, роблять його більше, ніж у давні часи. До ще теплого, чи до трохи підігрітого раніше видоєного молока додають так звані підпушки, чи ґлег, який зазвичай виготовляють із сильно засоленої їжі з шлунку теляти, яке ще не харчувалося травою, лишень материнським молоком. Тоді ж ватаг збирає згустки першого сиру (будз) й згортає його в брилу. Будз щільно загортають у полотнище й підвішують. Після стікання жентиці брилу будзу кладуть на кілька днів на полицю для обсихання й ферментації. Після цього перемелюють, засолюють, таким чином переробляючи його на бринзу, яка здавна була й ще до певної міри нині залишається основним продуктом традиційного молочного виробництва по всіх Карпатах. Сироватку (жентицю) й надалі тримають у казані над вогнем й добувають із неї вурду, або ж сир гіршої якості. Сироваткою, що залишилася після відбору вурди, кормлять собак і свиней, які є на полонині.

Біля дванадцятої години (полудень) пастухів скликають на обід. Після короткого відпочинку худобу знову виганяють на пасовище й незабаром приганяють до водопою. Лише після вечірнього подою робочий день наближається до закінчення. Корів, які отелилися в цьому році, доять тричі в день, інших – лише двічі.

У раціоні пастухів немає встановленого набору страв; на сніданок часто їдять те, що залишилося з вечері, а на вечерю те, що залишилося з обіду. Перед тим, як мешканці стаї вкладуться спати, вони промовляють коротку молитву.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що доки на Гуцульщині зберігається сезонне випасання худоби й овець полонинським методом, доти й буде збережена у своїх основних рисах пастуша культура. Гуцульщина, однак, у наш час вже не є такою забутою й важкодоступною, якою вона була протягом багатьох століть. Тут напрошується запитання: а чи в недалекому майбутньому на східнокарпатське полонинське господарство не чекає шлях

альпійських країн, де випас великої рогатої худоби майже відсторонив випас овець? Сьогодні генератори й мобільні телефони, в недалекому майбутньому це вже можуть бути ноутбуки й телебачення… Зрештою, поступово змінюється людське мислення й сама традиційна культура пастухів. Поліпшення полонинського буття в зв’язку з новими винаходами, з’ява незнаного раніше тут вільного часу, не поєднуваного із сидінням вечорами при вогнищі, з містичними оповідками, тканням чи іншими домашніми роботами, поступово призводять до поступового забуття залишків поки що існуючих давніх звичаїв, заміни їх новими звичаями й традиціями або, що найгірше, новітніми віяннями дешевої й примітивної сучасності, не пов’язаної з традиційною пастушою культурою.

МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА: ПОЛОНИНСЬКЕ БУДІВНИЦТВО

У рамках дослідницької програми 2009 р. у сфері, що стосується полонинського будівництва, виконано замальовки пастуших житлових та господарських споруд – схематичні плани окремих будівель із елементами морфометрії, в окремих випадках також схематичні перетини.

На полонинах Кернички, Григорівка, Середнє, Кукул і Лабєска господарства орієнтовані на випас великої рогатої худоби й виробництво коров’ячого молока, через що всі господарські споруди пристосовані для корів. На Веснарці, де тримають також овець, є типова переносна кошара овальної форми, яка в час наших досліджень була розташована вище житлово-господарського будинку, а також велика обора для корів. На полонині Закукул у 2009 р. господарювали пастухи овець, які домовилися із власником пасовища й стійбища про аренду полонини протягом другої частини сезону.

Стиль полонинської архітектури на території досліджень суттєво не змінився в останнє десятиліття. Більшість сезонних житлових та житлово-господарських будівель, які були задіяні в 1999 p., використовувалися згідно зі своїм призначенням протягом усіх цих років, хоча й не кожного сезону випасу.

Деякі давні споруди (колиби, стаї), які ми обстежували у 1999 і 2009 pp., мають типові риси традиційної гуцульської архітектури, знаної із міжвоєнних досліджень, а також із повоєнного радянського періоду; в інших – новітніх – ці риси представлені частково або й повністю відсутні.

У 1999 і 2001 роках досліджені на той час житлові та житлово-господарські споруди (стаї, хатчини, колиби) в більшості випадків були порівняно новими – збудованими після 1990 р.; у 2009 р. не виявлено суттєвих ознак їхнього занепаду чи деградації.

Новітні житлові будинки зафіксовано на полонинах Кернички (із 2001р.), Григорівка (хатчину збудували у 2002-2003 pp. на місці старої, яка перед тим завалилася), а також на Лабєсці, де після 2001 р. закінчили будівництво великої стаї. На полонині Кукул господарі закінчили будову хатчини для гостей і туристів, зруб якої з каркасом конструкції вже був у 1999 і 2001 pp. Часткової руйнації зазнала хатчина, якою ми послуговувалися під час проведення досліджень 1999 р. За цей же час багато невикористовуваних господарських споруд поступово занепали, зокрема, на полонині Кукул. Не зафіксовано жодного новозбудованого господарського будинку. У досить доброму стані залишилися будинки на полонині Середнє. Збереглося стійбище вуличного розташування на полонині Григорівка, просторове розміщення якого зумовлене особливостями орографії розташування (на відрозі, який відходить від головного гребеня хребта Кукул у районі полонини Григорівка).

У 2009 р. підтвердилося наше припущення, що полонинські будівлі не ремонтують – вони використовуються до моменту технічної смерті, а пізніше – розбираються. Деревину, знищену біологічною корозією, господарі стійбищ не використовують навіть для вогнища. Проте її використовують для своїх вогнищ туристи.

У процесі будівництва й сьогодні застосовують магічні обряди, які повинні забезпечити щасливий побут мешканцям цих будинків. Як правило, на підвалини житлових будинків припасовують монети, при зведенні господарських споруд у наріжниках зрубу кладуть шерсть відповідних тварин, до порога прибивають підкову, а при склепінні даху прилаштовують косиці і т. ін.

Застосовувані конструкційні системи, а також просторові форми є різноманітними. Як і повсюдно на Гуцульщині, домінує вінцева конструкція стін з кругляків чи їхніх половинок, пов’язаних замками. Шпарини між балками зрубу заповнюють мохом й покривають лиштвами або ж жердинами. Поміж досліджених нами житлових споруд лише хатчина на полонині Григорівка мала стовпову конструкцію. Серед господарських будинків бачимо як вінцеві споруди, так і стовпові.

Рівень будівництва пастуших будівель, а також їхній технічний стан є різноманітними. Найдосконаліше з конструкційного й виконавчого погляду відзначимо будинки на полонинах Середнє, Кукул, Лабєска (тут споруда стала занедбаною після смерті попередньої господині), Закукул і Веснарка. У всіх вище зазначених випадках використовувані споруди є простої роботи, підготовлені теслями. Господарі полонин Середнє, Кернички, Кукул і Веснарка побудували колиби власними силами. Натомість для зведення хати на полонині Григорівка наймали фахових будівничих.

Просторова структура мешкальних будинків зазвичай є дуже примітивною – це переважно дво- чи трикімнатні споруди, причому в кількох випадках (Кернички, Середнє) вхід до житлового приміщення був безпосередньо зі двору, інколи через ґанок із дашком (Григорівка). У стаях зберігся усталений уклад: спереду, як правило, знаходиться кімната з ватрою. Вогнище обладнане традиційним приладдям для підвішування котла – берфелою, а в задній частині будинку розташована житлова кімната, інколи дві, часто додатково з приміщенням для зберігання продуктів (Лабєска, Закукул).

Усі житлові кімнати, без винятку, мають стелю з дощок чи половинок колод, вони так само, як і в давнину, для найкращого збереження тепла, висотою приблизно 1,75 м.

До нашого часу суттєво не змінився інвентар житлових приміщень. У хатчинах для обігрівання користуються примітивними пічками, мурованими з каменю, цегли, або ж виготовленими з бляхи чи листового заліза, їх встановлюють у кутку поблизу виходу. Велику муровану піч ми бачили лише в колибі на полонині Кукул. У жодному з обстежених будинків не було мурованого комина – дим виходить попід дах через бляшані труби.

На полонинах Кукул і Веснарка від 2009 p., як згадувалося вище, використовують бензиновий генератор струму, який кожного вечора включають приблизно на 1-2 години, щоб послухати радіо, подивитись телевізор й, насамперед, на чому особливо наголошували мешканці колиби, зарядити акумулятори мобільних телефонів…

Потреба в проведенні подальших досліджень полонинського господарства в Українських Карпатах видається авторам цих рядків актуальною й надалі.

Джерело: Всеукраїнський науково-популярний журнал “Зелені карпати”. 1-2 2010

ЛІТЕРАТУРА

Мандибура М.Д. Полонинське господарство Гуцульщини другої половини XIX – 30-х років XX ст. – К.: Наук, думка, 1978.-191 с.

Посисень Г. Полонина в варварському полоні // Зелені Карпати. – 1994, № 1-2. -С. 74-79.

Тиводар М.П. Традиційне скотарство Українських Карпат другої половини XIX – першої половини XX ст.: Історико-етнологічне дослідження.-Ужгород: Карпати, 1994.-560с.

Царик Й.В., Малиновський К.А. Моніторинг згасання пасторальних систем під впливом заповідання // Біорізноманітгя Карпатського біосферного заповідника. -К.: Інтерекоцентр, 1997. – С. 427-242.

Юрійчук П.Ф. Інтенсивне використання полонин // Луки Карпат, їх поліпшення та використання. – Ужгород: Закарпатське обласне книжково-газетне видавництво, 1964.-С. 42-50.

Ющак B.C. Поверхневе та докорінне поліпшення гірських лук та пасовищ // Луки Карпат. – Ужгород: Карпати, 1981. – С. 178-202.

Gudowski J. (red.). Pasterstwo na Huculszczyznie. Gospodarka – Kultura -Obyczaj. – Vicus Studia Agraria, N 2. -Warszawa: Wyd-wo Akademickie «Dialog», 2001.-270s.

Troll M., Sitko I. Pasterstwo w zachodniej Czarnohorze (Karpaty Ukrainskie) w ujeciu przestrzenno-czasowym // M. Troll (red.) Czarnohora. Przyroda і czlowiek. -Krakow, Instytut Geografii і Gospodarki Przestrzennej, Uniwersytet Jagiellonski, 2006. -S. 111-140.

Є незаперечним, що ліс – окраса рідного  закарпатського  краю, цілющі джерела  і чисте повітря. Ліс – зелена аптека і відпочинок, прохолодний  затінок у літню спеку і  тепло вогнища в холодну пору, він – наш дім, меблі та інші речі, він – колиска і домовина наша.

Особливістю лісів Закарпаття є те, що вони гірські. Гірські ліси мають виняткову  значимість в охороні навколишнього  природного середовища. Вони не тільки важлива складова сировинної і продовольчої бази, але й надзвичайно значима складова безпеки життєвого простору.

За площею земель  лісогосподарського призначення Закарпатська область входить до першої п’ятірки, а за запасами деревини займає перше місце в Україні. Загальна площа земель  лісогосподарського призначення  області –  займає 695,8тис.га, з них вкритих лісовою рослинністю 660,9тис.га.  Закарпатська область займає третє місце по лісистості серед країн Європи і поступається тільки Фінляндії  та Швеції.

Область  належить до зливонебезпечних  регіонів Європи. Гірський характер території області, велика, найбільша на Україні, густота річок, значна кількість опадів та інші фактори відіграють панівну роль у формуванні високих, часом катастрофічних паводків, що супроводжуються селями і зсувами і завдають населенню і народному господарству величезних збитків.

З метою забезпечення збалансованого  розвитку лісового господарства  країни, посилення екологічних, соціальних  та економічних функцій лісів  та дії  земельного законодавства постановою КМУ від 29.04.2002року №581 затверджено Державну програму „Ліси України” на 2002-2015роки.

На протязі  січня-лютого 2011року аудиторами КРУ в Закарпатській області проведено державний фінансовий аудит виконання  бюджетних програм в системі Державного комітету лісового господарства України за 2008 – 2009роки та 9 місяців 2010року в Закарпатській області. За результатами проведеного державного фінансового аудиту встановлено втрат фінансових ресурсів державних підприємств на суму  9915,9тис.грн., та неефективно використаних коштів підприємствами на суму 39,4тис.грн..

Окрім того в ході аудиту з’ясовано, що за 2008-2009роки та 9 місяців 2010 року внаслідок самовільних рубок завдано збитків лісогосподарським підприємствам на суму 11327,0тис.грн..

За  період 2008-2009роки та 9 місяців 2010року  з  державного бюджету на виконання  досліджуваних бюджетних програм профінансовано видатки на суму 34549,0тис.грн. або 99% від затверджених та 33,5% потреби. При відповідному фінансуванні, із 17 показників визначених  виробничими планами, виконано та перевиконано – п’ять, що складає всього 29%, інші – виконано лише частково.

На  низький відсоток виконання планових показників, визначених виробничими  планами, які лежать в основі заходів  Державної програми „Ліси України” негативно вплинули  наступні  чинники.

Інтенсивність лісокористування

Як  було з’ясовано в ході аудиту, обсяги заготівлі деревини від рубок головного користування були меншими за розміри розрахункової лісосіки. Однак динаміка обсягів головного користування не дає повноти картини якості господарювання у лісах. Тільки фактичний відпуск деревини по всіх видах рубок(враховуючи і рубки, які пов’язані з веденням лісового господарства) дає можливість уточнити якість господарювання в лісах. Для цього за наявними даними аудиторами визначено питомий показник вирубаної деревини в перерахунку на 1га вкритих лісовою рослинністю земель.

Даний показник засвідчує, що відсоток ліквідної деревини в загальній заготовленій деревині   від суцільних санітарних рубок з 1га  складає  83% в 2008році  та  82,6% в  2009році, тобто практично на рівні  виходу ліквідної деревини від рубок головного користування (85,6% та 85,3%). Відслідковується тенденція, коли при не використанні лісосічного фонду, об’єми рубок формування та оздоровлення лісів в середньому в 1,7рази є більшими об’ємів рубок головного користування.

І ще одне, за період 2008-2009 роки в області  більше 32% обсягів заготовленої ліквідної  деревини непридатні для промислової переробки, з них від рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства – 34,8%,  рубок головного користування – 26,8%.

Основними напрямами розвитку лісового господарства Карпатського регіону визначеними програмою „Ліси України є „…удосконалення системи проведення  рубок за рахунок збільшення частки поступових та вибіркових рубок, природозберігаючих технологій лісозаготівель”. В той же час   аудиторами встановлено, що у 2009 році в порівнянні з 2008роком питома вага вибіркових санітарних рубок в інших видах рубок, формування і оздоровлення лісів та інших заходів, пов’язаних з веденням лісового господарства знизилась на 28,1% і склала 21,2% у 2009році проти 49,3% у 2008році.

Однак, не слід забувати, що ліси виконують і водоохоронну функцію, яку науковці з 1 га лісу оцінюють  у 3рази вище, ніж деревинний ресурс. Так, вибіркові рубки у 10 разів менше впливають на зміну режиму стоку води, ніж суцільні. Після суцільних рубок формування нових насаджень бука  тільки через 25 років відновлює свої захисні функції, а смереки – через 30-40 років.

Масове всихання похідних смерічників

Одним з основних напрямів програми „Ліси  України” ведення лісового господарства в гірських умовах Карпатського регіону  є ”…заміна похідних ялинників  у поясі букових та дубових  лісів на корінні типи дерево станів; створення та відновлення захисних деревно-чагарникових угруповань на верхній межі лісового поясу…”.

За  останні роки спостерігається масове всихання похідних смеречників, створених  в нетипових для них умовах, залісення кам’янистих розсипищ та порушених стихією ділянок, підвищення верхньої межі лісу і обґрунтування оптимального співвідношення між природним та штучним способами лісовідновлення.

Недотримання  лісової типології посадки ялинників, а саме штучна посадка ялинників  на місцях корінних букових деревостанів, призвело  до повного всихання та втрати технічної придатності деревини. Внаслідок перевищення у 2,5раза оптимальної вагомої ваги площ ялинових лісів та вклинення їх в ареал букових та ялицевих насаджень, спостерігається   всихання  на 11,1тис.га, що складає 35% площ похідних ялинників, створених у невідповідних типах лісу  або 9% всіх смерекових насаджень області. Тільки за період  2008-2009роки, площа усихання ялинини збільшилась на 4,2тис.га, в тому числі на площі 1,9тис.га (45%) спостерігається  сильне всихання, за характером всихання куртинне займає – 75,3%. В окремих лісгоспах, площа усихання ялинників складає більше 50% від  всієї площі  ялинників, зокрема у 2008році у Загатянському лісгоспі   – на   60%,  у Перечинському та Мукачівському  – на 58% площі.

За дослідженнями УкрНДІгірлісу, найбільш складний санітарний стан смерічників спостерігається на висотах до 800-900м над рівнем моря.

Однією  із основних причин погіршення санітарного  стану ялинників є кореневі гнилі, збудниками яких виступають коренева губка та опеньок осінній. Наслідком цього стало послаблення захисних функцій лісу, масове поширення хвороб та шкідників, зниження продуктивності деревостанів.

Вилучення земель лісогосподарського призначення

У ході аудиту з’ясовано, що у 2008 та  2009 роках  здійснювалось вилучення земель лісогосподарського призначення, внаслідок чого зменшились площі лісового фонду, відповідно на 26,09 га, та 24,94 га.

Одним з прикладів є вилучення 2,72га земельних ділянок у Костринському лісництві, які входять до складу Ужанського національного парку. За характеристиками вилучених земельних ділянок, де заборонені рубки головного користування, головною породою на покритій лісом площі була ялиця, віком насадження від 100 – 120років.

Вилучені земельні ділянки передано приватним особам для будівництва туристичних баз, кемпінгів.

Реалізація  лісогосподарської  продукції за цінами нижче  собівартості знеособленого кубометра заготовленої деревини

Ціна  продукції повинна відшкодовувати  понесені витрати та забезпечувати отримання прибутку.

Лісогосподарські  підприємства реалізовують свою продукцію  за цінами, що встановлюють самостійно, або на договірній основі без обмеження  рівня  рентабельності на підставі планово-розрахункової калькуляції собівартості лісопродукції.

Формування  стартового рівня цін на лісопродукцію  проводиться з врахуванням собівартості знеособленого кубометра деревини, оскільки всі види лісопродукції  виготовляються в єдиному технологічному процесі з рівнем рентабельності лісозаготівель від 2,9% у 2008році до 3,8% у 2009 році.

В ході аудиту з’ясовано, що у досліджуваному періоді  із 18 держлісгоспів 7-ми підприємствами (у 2009 – 8-ми) реалізовувалась продукція за цінами нижчими за собівартість знеособленого заготовленого куб.м. деревини, внаслідок чого ними втрачено доходи на суму  9379,9тис.грн., що  дорівнює 27% всієї суми бюджетних асигнувань спрямованих за загальним фондом державного бюджету на ведення лісового та мисливського господарства у Закарпатській області.

Відволікання  коштів на заходи, не пов’язані з лісогосподарськими роботами

В умовах обмеженого бюджетного фінансування державними лісогосподарськими підприємствами, не проводиться робота щодо стягнення дебіторської заборгованості та відволікаються  кошти на заходи, не пов’язані з лісогосподарськими роботами. За 2008-2009роки списано дебіторської заборгованості, термін позовної давності за якою минув та по якій не вжито передбачених законодавством заходів щодо її стягнення на суму  536,0тис.грн..

За досліджуваний період на різного роду спонсорські  заходи направлено  31,4тис.грн. коштів державних підприємств. Так, для прикладу ДП ”Перечинський ЛГ”, ДП ”Брустурянський ЛГ” та  ДП ”Воловецький ЛГ” на  надання допомоги „Укрцентрукадриліс” спрямовано кошти в сумі 3,4тис.грн., а ДП”Брустурянським ЛГ в асоціацію платників податків –   1,4тис.грн..

Неналежна лісова інфраструктура

Катастрофічні повені 1998р., 2001р. та 2008років  нанесли  збитки лісовому господарству на загальну суму – 42,8млн.грн.. Тільки паводком 2008року зруйновано 107,9км лісових доріг, 102 моста,  10,9п.км. ряжевих підпірних стінок. А шкода нанесена грудневим паводком 2010року ще і досі обраховується.

Стан  лісової інфраструктури в даний  час не може забезпечити на необхідному рівні ведення лісового господарства та лісозаготівель і вимагає в подальшому вкладання значних капіталовкладень. Потреба в лісових дорогах при фактичній довжині станом на 01.01.2010року 3472км складає 2724км, або 78% до діючих.

За  досліджуваний період збудовано нових лісових доріг 54,2км в тому числі за рахунок власних коштів підприємств – 35,2км, бюджетних (лише у 2008році)  – 19км.  Виконання плану будівництва лісових доріг  всього на 14,4% не вирішило  проблеми дорожньої мережі в лісовому фонді.

Незадовільне  оновлення техніки лісогосподарського призначення

Давно визначено згубний вплив суцільних  рубок, особливо із застосуванням тракторного  трелювання по схилах. При такому підході до лісозаготівлі здійснюється знищення підросту, підстилки, порушення і зниження якості ґрунту тощо. Після таких рубок лише з 1га за два роки вимивається 600т ґрунту.

Одним із самих прирозберігаючих  технологій є трелювання канатними  установками. В лісових господарствах  таких є всього три власних – Буштинському та В.Бичківському, та одна орендована у Рахівському.  Канатна установка у ДП „Буштинське-ЛГ” ТЛ-4 не використовується по причині її морального старіння та фізичного зносу(1982року випуску).

Трелювання  деревини проводиться тракторами в кількості 98 одиниць, в т.ч. 39-гусиничних  та 59- колісних. Крім того на трелюванні деревини працюють 4 канатні установки, які за рік в середньому спускають з гір понад 11,8тис.куб.м лісу на рубках головного користування. На першому етапі трелювання деревини (від пня) особливо на рубках пов’язаних з веденням лісового господарства все активніше застосовується гужовий транспорт (95голів коней).

Загальний обсяг трелювання деревини за період 2008-2009роки та 9 місяців 2010року складає 933,5тис.куб.м. Щороку із загального об’єму виконаних робіт близько 90% забезпечено трелювання тракторами. І це при тому, що Законом України „Про мораторій на проведення суцільних рубок на  гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону„ передбачено заготівлю деревини в гірських лісах Карпатського регіону починаючи з 2005року тільки з використанням колісних та гужових засобів, повітряно-трелювальних установок.

Відсутність коштів на оновлення техніки лісогосподарського призначення, вимушено призвело до використання  застарілої, з терміном експлуатації більше 10років, а саме  у 2008році  – 72% від наявної, у 2009 –  77%.

Не  забезпечення законності вирубок лісів  та невиснажливого використання лісових ресурсів

Через недієвість контролю,  відсутність чіткої координації роботи державної лісової охорони, самовільними рубками лісу в обсязі  9,1тис.куб.м державі завдано шкоди за період 2008-2009роки та 9 місяців 2010року на суму 11327,0тис.грн.,  порушеннями правил відпуску деревини на пні в сумі 230,0тис.грн., та в межах лісосік 3943,5тис.грн.. Внаслідок порушень земельного законодавства на землях лісогосподарського призначення   завдано шкоди за досліджуваний період на суму  310,0тис.грн.

Суттєвим  є те, що із виявленого обсягу несанкціонованих рубок  9,1тис.куб.м., у 78% не встановлено порушників (7,1тис.куб.м.). При цьому, в 2009році в порівнянні з 2008роком кількість випадків самовільних рубок збільшилась на 97%.

За  результатами державного фінансового аудиту, з метою ефективного використання бюджетних коштів та управління державними ресурсами Закарпатському  обласному  управлінню  лісового та мисливського господарства запропоновано  пропозиції, основними з яких є:

– разом з правоохоронними органами, державною інспекцією з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів розробити заходи з метою запобігання самовільних рубок;

– забезпечити контроль з ведення претензійно – позовної  роботи щодо зменшення дебіторської заборгованості лісогосподарськими підприємствами;

– розглянути можливість лісогосподарських підприємств щодо пошуку джерел збільшення власних надходжень;

– разом з лісогосподарськими підприємствами  припинити практику реалізації лісо продукції за цінами нижче собівартості знеособленої заготовленої деревини.

Джерело: КРУ в Закарпатській області

Загальновизнаним в експертному середовищі є те, що вже протягом тривалого часу транскордонне співробітництво між Закарпатською областю та регіонами сусідніх країн продовжує слугувати прикладом цивілізованої та прагматичної міжрегіональної співпраці.

Зазначимо, що транскордонне співробітництво відбувається на різних рівнях: між регіонами, між обласними органами, між органами місцевого самоврядування, на інституційному рівні, а також в рамках Карпатського єврорегіону, Програмах прикордонного співробітництва. Для ефективного розвитку транскордонного співробітництва запроваджено інститут надпотужного економічного блоку – Європейського Союзу. Актуальність обговорення гострих питань двохсторонніх відносин сучасності обумовлюється і пріоритетністю євроінтеграційного курсу. Основою для співробітництва є діюча нормативна правова база і укладені угоди про співробітництво на рівні областей, міст, районів. У першу чергу – це угоди між Закарпатською облдержадміністрацією і сусідніми регіонами країн-членів Європейського Союзу. На виконання цих угод проводяться засідання Міжурядових комісій з питань транскордонного співробітництва, вирішуються проблемні питання та розробляються концепції співробітництва.

З метою координації діяльності у підготовці, здійсненні та реалізації програм і проектів розвитку територій Закарпатської області та регіонів сусідніх країн виконуються наступні заходи:

Співробітництво між Закарпатською областю та прикордонним регіоном Угорської Республіки

Розвиток транскордонного співробітництва між Закарпатською областю та прикордонними регіонами Словацької Республіки здійснюється відповідно до діючих угод:

1. Угода про співробітництво між Закарпатською областю та Пряшівським самоврядним краєм;

2. Угода про торговельно-економічне, науково-технічне та культурне співробітництво між Закарпатською областю та Кошіцьким самоврядним краєм.

Згідно діючих угод щорічно підписуються «Програми спільних дій про співпрацю між регіонами», у яких визначено конкретні заходи щодо співробітництва у сферах економіки, освіти, науки і культури, а по закінченню терміну дії підводяться підсумки про стан їх виконання. Під час проведення щорічного українсько-словацького Дня добросусідства, 15 травня 2010 р. підписано «Виконавчий протокол №3 до Меморандуму про співпрацю між Кошіцьким самоврядним краєм (далі КСК) та Закарпатською обласною державною адміністрацією на період травень 2010 – травень 2011». Разом з тим інформуємо, що підписано аналогічну Програму спільних дій і з Пряшівським самоврядним краєм (далі ПСК) на період 2010-2011 pp.

Відповідно до «Програми спільних дій про співпрацю між Закарпатською ОДА і ПСК та КСК», яку було підписано на період 2009– 2010 pp., виконано наступні заходи: Проведено спільну зустріч з питань підготовки спільних проектів в рамках програми ENPI СВС. Надано допомогу ПСК в пропаганді програми для місцевого самоврядування та інституцій Закарпатської області. Європейською Комісією оголошено та завершено конкурс для подання проектів транскордонного співробітництва на 2009 р. в рамках Програми сусідства «Україна – Угорщина – Словаччина». В рамках зазначеної програми від Закарпатської області оголошено переможцями три проекти, а саме: «Розвиток Берегівської транскордонної польдерної системи в басейні річки Тиса», «Чиста Вода»; «Транскордонні можливості розвитку транспортної логістики». Співпраця зосереджується у сферах економіки і регіонального розвитку, спільної координації підготовки і реалізації проектів в рамках ENPI СВС, спільної презентації регіонів на виставках і ярмарках, в галузях культури, освіти і соціальних служб. Також задекларовано спільний інтерес щодо підтримки розвитку національних меншин, розвитку малого і середнього підприємництва, інвестиційної діяльності, ринку праці і зайнятості, підтримки розвитку співпраці на рівні органів місцевого самоврядування.

Область бере учать у програмі сусідства «Україна – Словаччина – Угорщина – Румунія» 2007-2013 pp.

У 2010 р. відбулися ряд зустрічей в рамках програми сусідства, зокрема, засідання моніторингового та наглядового комітетів Програми сусідства «Україна–Словаччина–Угорщина-Румунія» 2007-2013 pp. На сьогодні проведено конкурс на подання заявок у рамках Програми сусідства «Україна – Словаччина – Угорщина – Румунія» І 2007-2013 pp. і завершено формальну оцінку проектів технічної допомоги, поданих на конкурс українськими аплікантами. Після проведення другого етапу, а саме експертної оцінки, переможцями визначено 13 проектів від області, які фінансуватимуться Європейською Комісією.

Європейською Комісію у рамках Програми сусідства «Україна – Словаччина – Угорщина – Румунія» 2007–2013 pp. розглянуто проекти щодо реконструкції пунктів пропуску на українсько-словацькому кордоні, українсько-угорському кордоні, українсько-румунському кордоні та виділено 20,4 млн. евро. Разом з тим, 15 травня 2010 р. проведено щорічний українсько-словацький День добросусідства на кордоні «Убля – Малий Березний», під час якого було підписано «Виконавчий протокол №3 до Меморандуму про співпрацю між Кошіцьким самоврядним краєм та Закарпатською обласною радою на період травень 2010 р. – травень 2011 р.» та аналогічну Програму спільних дій з Пряшівським самоврядним краєм на період 2010–2011 pp. Під час святкування українсько-словацького Дня добросусідства на кордоні «Убля – Малий Березний» проведено інформаційний День Європи в Закарпатській області. Активно проводиться робота по обміну досвідом у сфері сільського зеленого туризму між прикордонними областями Угорщини, Польщі, Словаччини та Румунії.

Розбудова українсько-словацького кордону

На українсько-словацькому кордоні функціонує 5 пунктів пропуску: «Ужгород – Вишнє Немецке», «Ужгород – аеропорт», «Малий Бе-резний – Убля», «Павлове – Матьовце», «Малі Селменці – Велке Слеменце». Завдяки зусиллям облдержадміністрації завершено та здано в експлуатацію під’їзну дорогу до вантажного терміналу міжнародного пункту пропуску «Ужгород – Вишнє Нємецке» на українсько-словацькій ділянці кордону. Також опрацьовано питання відкриття нових пунктів пропуску «Уліч – Забрідь», «Соломоново–Чієрна над Тисов» – на українсько-словацькому кордоні, що значно полегшить роботу існуючих пунктів переходу.

Співробітництво між Закарпатською областю та прикордонним регіоном Угорської республіки

Співробітництво між Закарпатською областю та прикордонними регіонами Угорської Республіки здійснюється на основі Угод між Закарпатською облдержадміністрацією і органом самоврядування Саболч – Сатмар-Березької області Угорщини, а також між Закарпатською обласною радою та областю Гевеш Угорщини. Крім того, на сьогодні між Закарпатською областю та угорськими регіонами підписано також наступні документи:

• Концепція спільного розвитку прикордонних регіонів України та Угорщини;

• Концепція спільного розвитку прикордонних територій України, Угорщини та Румунії «ІНТЕРРЕГІО»;

• Стратегія транскордонного співробітництва «Карпати 2004–2011»

У рамках співробітництва відбувся ряд заходів та взаємних візитів. Так, 16 травня 2010 p., область відвідав з державний секретар Угорщини з питань нацменшин Сабо Вілмош, на зустрічі з яким було обговорено проблемні питання національних меншин сусідніх регіонів. На території області також перебувала делегація представників дипломатичних служб країн ЄС, акредитованих в Україні на чолі з Послом Представництва ЄС в Україні. У складі делегації був також Посол Угорщини в Україні Андраш Баршань. Також 4 червня 2010 р. проведено міжнародну українсько-угорську конференцію «За сприятливе природне середовище українсько-угорського прикордоння» в рамках Програми розвитку транскордонного співробітництва в українсько-угорському прикордонному регіоні, що реалізується за підтримки норвезького фінансового механізму та національної агенції розвитку Угорської Республіки за співорганізації громадського фонду «Єврокліп» та Закарпатської ОДА.

Розбудова пропуску на українсько-угорському кордоні

Діючі пункти пропуску на українсько-угорській ділянці державного кордону:

• «Чоп – Загонь» – всі питання практично врегульовано, невизначеностей стосовно його роботи у сторін немає, але відзначається необхідність розширення пункту пропуску «Чоп» з можливим майбутнім будівництвом нового мосту через р. Тиса. Крім того, за рахунок коштів Програми сусідства та партнерства ЄС «Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна» передбачається створення Спільного довідкового пункту Загонь – «консультативний центр» ППП Загонь – Чоп.

• «Лужанка – Берегшурань» – за рахунок коштів Програми сусідства та партнерства ЄС «Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна» вдалося вирішити питання фінансування реконструкції зазначеного пункту пропуску. Європейською Комісією буде надано 2,7 млн. евро на реконструкцію даного пункту пропуску.

• «Вилок – Тисобеч» – з метою спрощення паспортного контролю туристів, які зацікавлені водним спортом на р. Тисі, тут передбачається створення водного пункту пропуску. Будівництво також передбачається за рахунок коштів Програми сусідства та партнерства ЄС «Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна».

Щодо відкриття нових пунктів пропуску:

• «Соломоново – Деречке» – запропонований пункт пропуску знаходиться в точці сходження трьох кордонів: України, Словаччини, Угорщини. Угорщина зацікавлена в створенні такого пункту пропуску як тристороннього, і з’єднати Соломоново і Леречке можна тільки через словацьку територію. Місцезнаходження майбутнього пункту пропуску перебуває під постійною загрозою затоплення повеневою загрозою, а відстань від запропонованого пункту пропуску до діючого автомобільного пункту пропуску Чоп–Загонь становить близько 2 км, що потребує додаткового захисту шляху під’їзду.

• «Велика Паладь – Кішпаладь» – місце перетину державного кордону, де до 60-х pp. минулого століття населення області здійснювало перетин державного кордону за спеціальним режимом, а саме, з метою участі в родинних заходах.

Співробітництво між Закарпатською областю та прикордонним регіоном Польської Республіки

21.06.2002 р. укладено Угоду про транскордонне співробітництво між Закарпатською облдержадміністрацією та Підкарпатським Воєводством.

Створено мережу агентств з підтримки малого та середнього бізнесу Карпатського регіону, в тому числі за участю польських та українських представників. Відповідно до Комплексної програми розбудови державного кордону України на 1994-2000 роки, на території Закарпатської області (В. Березнянський район) було передбачено будівництво на кордоні з Республікою Польща туристичного пішохідного пункту переходу «Лубня – Волосате». На сьогодні прийнято рішення про відкриття згаданого пункту пропуску на українській стороні з спільним контролем митних та прикордонних служб двох держав. Проект будівництва проходить фазу технічного та фінансового обґрунтування.

Традиційно на українсько-польському кордоні “Лубня – Волосате” проводяться Дні добросусідства. Зазначений захід було проведено у вересні 2002 p., 27 вересня 2003 р. та 18 вересня 2004 р. Після довгої перерви, 20 вересня 2008 р. за підтримки Закарпатської обласної державної адміністрації та Закарпатської обласної ради спільно з Центром українсько-польського транскордонного співробітництва та Підкарпатським воєводством відбувся День добросусідства Україна-Польща в с. Кострино Великоберезнянського району. До свята також долучилися Львівська область України та Люблінське воєводство Польщі.

Добросусідство Україна – Польша носило характер налагодження партнерської транскордонної співпраці, оскільки в цей день офіційно було закріплено підписами та печатками 5 міжнародних угод, а саме:

1. Міжнародна асоціація інституцій регіонального розвитку (Україна, Ужгород. Виконавчий директор – Олег Лимитрієв) – Жешівська Агенція регіонального розвитку (Польща, Люблін. Віце-президент – Тадеуш Кенсі);

2. Фонд розвитку транскордонного співробітництва (Україна, Ужгород. Президент Фонду – Устич Іван) – Лім Європи (Польща, Люблін. Віце-президент – Єжи Заребскі);

3. Закарпатський обласний центр розвитку сільського туризму (Україна, Ужгород. Голова центру – Богдан Пранничук) – Товариство “В–4″ ( Польша, Жешув. Голова товариства – Беата Солтис);

4. Центр українсько-польського транскордонного співробітництва (Україна, Ужгород. Заступник голови правління – Вадим Пилипенко) – Європейський центр транскордонних ініціатив (Польща, Люблін. Голова центру – Войтех Големан);

5. Загатська сільська рада Іршавського району (голова села – Максим Василь) та гміна Койка Підкарпатського воєводства (Вієслав Грешата, заступник бурмістра гміни Коцк).

Закарпатська обласна державна адміністрація приймає активну участь у роботі Програми сусідства «Україна–Польща–Білорусь» 2007–2013. Було забезпечено представлення інтересів області в засіданнях оціночних та моніторингових комітетів. Ведеться активна підготовка потенційних реципієнтів та бенефіціарів до участі у Програмах сусідства через інформування, надання консультаційної допомоги та проведення програм навчання з питань проектного менеджменту. Група закарпатських представників неурядових організацій взяли участь у семінарі з підготовки проектних пропозицій по Програмі «Україна – Польща–Білорусь».

З метою активізації роботи з Міжнародними донорськими організаціями Закарпатська ОДА постійно доводить до представників ділових кіл, громадських організацій та бізнесових структур отриману від міжнародних організацій інформацію про наявні програми в даній сфері, розповсюджує інформацію про наявні можливості міжнародного фінансування молодіжних проектів, проектів по захисту навколишнього середовища, туристично-пізнавальні та навчальні програми через об’яви в засобах масової інформації, на нарадах, семінарах та під час особистих консультацій.

З метою синхронізації програм по обидва сторони кордону Закарпатською ОДА, Львівською ОДА, Волинською ОДА, Маршальствами Підкарпатського та Люблінського воєводств обговорено питання необхідності розробки Стратегії транскордонного співробітництва до 2015 р. за участю 5 прикордонних регіонів. На виконання домовленостей, досягнутих за підсумками проведення IV Зустрічі керівників регіонів України та Республіки Польща, з метою стимулювання міжрегіонального співробітництва та об’єднання зусиль прикордонних регіонів 6 жовтня 2005 р. в м. Львові підписаний Протокол намірів між вищезазначеними регіонами.

У рамках домовленостей про співпрацю розроблено проект «Стратегія розвитку прикордонних територій України та Польщі до 2015 p.», яка охоплює вищезазначені прикордонні регіони Польщі та України. Разом з тим, Закарпаття багато років поспіль є постійним учасником всіх програм сусідства Європейського Союзу, які діють на східному кордоні ЄС: TACIS, INTERREG, FARE, CADSES, ENPI. Як результат, існує цілий ряд успішних проектів, реалізованих в області за фінансової підтримки ЄС. Зокрема: проект соціально-медичної реабілітації дітей в дитячій обласній лікарні, проект розвитку мережі очистки стічних вод «Чиста Вода», проекти будівництва протипаводкових об’єктів та управління паводками у басейнах річок області, проект розвитку малого та середнього бізнесу, проведено капітальні ремонти під’їзних шляхів до пунктів пропуску на українсько-угорському кордоні, засновано ряд туристично-інформаційних центрів, побудовано вантажний термінал у пункті пропуску Ужгород, що дало можливість збільшити потік вантажного автотранспорту з 150 до 500 одиниць на добу та проведено реконструкцію пункту пропуску «Чоп–Загонь» на кордоні з Угорщиною – загалом реалізовано проектів на загальну суму понад 10 млн. евро.

На території області на сьогодні діють дві основні програми прикордонного співробітництва: Програма прикордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства «Угорщина–Словаччина–Румунія–Україна» 2007–2013 pp., загальний бюджет якої становить 68 638 283 евро та Програма прикордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства «Польща–Білорусь–Україна» 2007–2013 pp., загальний бюджет якої становить 202,9 мільйони евро (в тому числі 186,2 мільйонів євро співфінансування ЄС). За результатами першого конкурсу «Угорської» Програми із майже 150 проектів було відібрано 47, 13 із яких підготовлено та подано суб’єктами Закарпатської області, загальною вартістю приблизно 6,5 мільйонів євро. За результатами 1 конкурсу «Польської програми» було відібрано 21 проект, цього разу фінансова ефективність програми оминула Закарпатську область порівняно з «Угорською» Програмою, адже закарпатці виступають у проектах лише у якості партнерів.

Серед проектів: Програма прикордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства “Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна” 2007-2013 pp.

• “Сталий розвиток природних ресурсів у басейні річки ; Тиса” (бюджет – і 111 500,00 євро), “Подальший розвиток і гармонізація програм протипаводкових заходів регіону Верхня Тиса, встановлюючи протипаводкові системи моніторингу” (бюджет – 961 560,00 євро), аплікантом проектів є Закарпатське обласне виробниче управління меліорації і водного господарства;

• Розробка документації по створенню транскордонного індустріального парку з елементами логістики “Берег – Карпати”, аплікантом проекту є Закарпатська обласна виробнича рада (бюджет – 340 358, 36 євро);

• Біоенергія Карпат, аплікант проекту: Агентство регіонального розвитку та транскордонного співробітництва “Закарпаття” (бюджет – 387 100,00 євро );

• Європейська колиска, аплікант проекту: Закарпатська обласна дитяча лікарня (бюджет – 499 136,00 євро).

• Кордони для людей, аплікат: УМГО “Інститут транскордонного співробітництва” (бюджет – 435 746,89 євро).

Крім цього, за рахунок Програми нам вдалося вирішити питання з фінансування розбудови пунктів пропуску, які мають важливе економічне значення; це Лужанка – Берегшурань (на угорському кордоні), Дяково – Халмеу (на румунському) та Ужгород – Вишнє Нємецке (на словацькому). На розбудову цих пунктів пропуску Європейською Комісією виділено 10,2 млн. євро.

Закарпаття проводить також активне співробітництво з окремими регіонами країн ЄС, зокрема, в рамках підписаних угод з повітами Марамуреш та Сату-Маре (Румунії), областями Саболч – Сатмар-Берег та Гевеш (Угорщини), Кошіцьким та Пряшівським краями (Словаччини), Підкарпатським воєводством (Польщі), регіоном Оберфранкен (Німеччини) та краєм Височіна (Чеської Республіки). В цьому році сподіваємось також на нові угоди з регіоном Пд. Тіроль (Італії), Бургеланд (Австрії), Вуковарсько-Сремської жупанії (Хорватії) та Калінінградської області (Росії).

Джерело: Журнал “Закарпаття” №3 зима 2010/2011

а) провести в Україні на початку 2009 року під егідою Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи міжнародну науково-практичну конференцію «Екологічна ситуація в Карпатському регіоні, її соціальні наслідки та шляхи поліпшення»;

б) оголосити 2009 рік Роком збереження і розвитку Карпат;

в) створити в рамках Конгресу місцевих і регіональних влад Карпатську екологічну комісію із завданнями:

– забезпечення інформаційної системи про стан навколишнього середовища та попередження небезпечних екологічних явищ;

– координації заходів щодо створення системи протиповеневих гідротехнічних споруд у басейнах транскордонних рік;

– реалізації комплексу лісогосподарських заходів щодо збільшення лісистості в Карпатському регіоні та поліпшення водорегулюючої функції гірських лісів;

г) доручити Комітету сталого розвитку провести моніторинг впливу міжнародного законодавства та угод про охорону довкілля у Карпатському регіоні;

д) державним, регіональним та місцевим органам влади країн Карпатського регіону ініціювати зустрічі представників вищих органів влади на рівні Міністрів охорони довкілля та відповідних представників регіональних влад щодо визначення можливих шляхів вирішення основних екологічних проблем Карпатського регіону;

е) державним та регіональним органам влади Карпатського регіону розробити спільну довготривалу програму захисту басейнів рік від повеней із залученням до її реалізації структур Ради Європи;

є) державним та регіональним органам влади Карпатського регіону завершити формування національних екологічних мереж, як складових Пан’європейської екологічної мережі;

ж) з метою мобілізації фінансових ресурсів з боку європейських країн та міжнародних організацій заснувати «Фонд подолання екологічних проблем у Карпатах»; в тому числі для відшкодування збитків, завданих навколишньому середовищу внаслідок техногенних аварій;

з) на базі Міжнародної асоціації “Карпатський Єврорегіон” створити інформаційно-консультативний центр.

Джерело: Кічковський М.М. Гамор Ф.Д. Кушнір Б.Г. Довідкове видання “Земля наближена до неба”. Ужгород : Карпати, 2008