V XV. stol. měni se poddanství lidu v úplné nevolnictví a s lidem upadá i jeho kněžstvo. P.Rus byla odedávna právoslavná. Za náboženských bojů v XV. a XVI. stol. jsou potlačována práva pravoslavných duchovních. Katolické kněžstvo pod ochranou papežovou zůstává svobodné, bere desátky, požívá i jiných výhod. Proto r. 1652 část pravoslavného kněžstva s biskupem Taraskovičem přijímá unii s Římem. Nastaly kruté náboženské zápasy, zabírání statků, žalářování, páleni knih, pronásledováni. Až 1690 biskup Josef de Kamellis znovu prohlašuje unii. Pravoslaví ustupuje, ale docela nezanikne. Války turecké v XVII. stol., války Tokólyho a obou Rákóczyů proti Habsburkům pustoší P.Rus. Kněžstvo uniatské je v područí katol. duchovních, kteří nad nimi vykonávají dozor. Teprve biskup Ondřej Bačinskij v době osvíceného absolutismu povznáší duchovenstvo i školství. Tehdy se do země houfně stěhuji Židé. Školství sotva vzkříšené znova upadá. Povznese se po r.1848, kdy revoluce nalézá připravenou půdu.

V čele stoji Adolf Ivanovič Dobrjanskij (1817—1901). Když byla maďarská revoluce potlačena, Rusini se sjednotili v samosprávný okres a jeho palatinem se stal Dobrjanskij. Za Bachova absolutismu Rusini dýchali volně, ale po Bachově pádu 1857 nastává nové pronásledováni. Dobrjankij je zvolen za poslance do peštského sněmu. Jeho řeč 1861, kterou nesměl pronésti, je vydána tiskem a způsobi rozruch i za hranicemi. Byl se svou dcerou Olgou obviněn z velezrady, ale dokázal svou nevinu. Zemřel v Innsbruku. Svou činností se podobá K. Havlíčku Borovskému, s nímž si dopisoval. R. 1867 dualismus spoutává Rusiny a potlačuje jejich školství nadobro, je úpadek národní i kulturní, inteligence se maďarisuje. Zákon z r.1891 zřizuje v každé obci maďarskou opatrovnu pro děti 3—6 leté. Školy jsou pomaďaršťovány. Ministerské nařízeni r. 1902 zavádí i na církevních školách 18 hod. týdně maďarštiny. Se světovou válkou nastává kruté pronásledováni všeho rusinského živlu. Rok 1918 obnovuje snahy revolučního roku 1848 po spojeni s Haličí a Bukovinou. To žádají američtí Rusini, vedení dr. Hr. Žatkovičem. Národní rada v Pensylvánii 12. XI. 1918 se usnáší na připojeni k ČSR. a plebiscitem toto usneseni je potvrzeno. Nebylo jednoty o politické příslušnosti P. R. Největši část inteligence, sdružená v nár. radě prešovské, byla pro připojeni k ČSR., maďaronská strana chtěla autonomii v rámci uherského státu a třetí strana (v Chustu) chtěla spojeni s Ukrajinou, ale ta jako samostatná říše zaniká. Nár. rada ve Svalavě a v Prešově a později i ústřední ruská rada se rozhodly pro ČSR. Mírová smlouva 10. IX. 1919 v Saint Germain zavazuje zříditi území P.R. v určených hranicích jako samosprávnou jednotku v ČSR.

Správní a soudní okresy. Na P. Rusi je 14 správních okresů, v tom Užhorod a Mukačevo, města s magistrátním zřízením. Ze 491 osad je 487 obci. a to 26 obcí velkých a 461 malých. Města jsou jenom tři: Užhorod, Mukačevo, Berehovo. Notariátů je 130, některým přísluší až 11 osad, některým jenom jediná. Zemský úřad v Užhorodě spravuje 32 obcí, které leží na západ od demarkačni linie, jež tvoří dočasnou hranici Slovenska a P. R. podle II. článku Generálního statutu pro organisaci a administraci P. R.; zemský úřad v Bratislavě spravuje 3 obce, ležící východně od dem. linie, Ašvaň, Malé a Velké Rátovce. Podle úmluvy s královstvím Rumunským 4. května 1921 Dostoupeny mu obce Bočkov, Komloš, Suchý Potok a Velká Ternavka se 4367 obyvateli.

Soudních okresů je 11, krajské soudy Jsou v Berehově, v Chustu a v Užhorodě, krajskému soudu v Košicích podléhá 6 obcí správního okresu užhorodského, patřících do obvodu okresního soudu ve Velkých Kapušanech (Botřalva, Jovra. Koncovo, Lekart, Šišlovce, Tarnovce). Kraj. soudu v Berehové patří okr. soudy Berehovo, Iršava, Sevluš; v Chustu Chust, Rachov, Ťačovo, Volové; v Užhorodě Mukačevo, Nižní Verecky, Užhorod, Vel ký Berezný.

Guvernéři. Prvním guvernérem byl JUDr. Hryhorij Zatkovič (*1886), politický pracovník ve Spoí. státech severoamerických, vůdce ruské emigrace i plebiscitu 21. XI. 1918. Odstoupil z úřadu 17. III. 1921 a odešel do Ameriky. Místo guvernérské zůstalo do 2 roky neobsazeno. Dr. Anton Grigorovič Beskid (1855-1935) se stal guvernérem 14. XI. 1923. Byl odchován v zásadách Dobrjanského a stal se vůdcem ruského směru. Usadil se jako advokát v Prešově. Byl poslancem na sněmu v Pešti. R. 1912 obhajoval “velezrádce” v marmarošském procesu. Jako předseda ruské národní rady se zúčastnil mírové konference v Saint Germain a s dr. Zatkovičem bojoval o spojeni P.R. s ČSR. Po něm nastoupil na úřad guvernérský dr. A.Rozsypal. Zemřel 1934. Zemským presidentem v únoru 1935 se stává Konstantin Hrabar. Narodil se 15.VIII.1878, působil jako řeckok. farář na různých místech. Při převratu a po něm byl činný v ústř. národní radě a zúčastnil se její delegace, žádající v Praze za připojení P. Rusi k ČSR. Když byla založena v Užhorodě Podkarpatoruská banka, stal se jejím ředitelem a později starostou města Užhorodu.

Obrázky.

1. Biebl: Soutok Balcatulu a Stohovce.
2. Bouček: Nádrž Kvasný. — Pop Ivan. — Pramen Černé Tisy. — Pohled na Bližnici od Měrkový chaty. — Pohled od Kozmeščeku na Pietroš. — Zákopy v oblasti Čorné hory.
3. Domluvil: Válečný hřbitov na Čeremše. — Bojiště na Čeremše.

Dr. J. Lucek: Útulna KČST. pod Hoverlou. — Sestup s Nieněsky. — Útulna KČST. na Mezipotocich. — Pohraniční horstva. — Hraniční sloup na Stohu. — Sestup s Popa Ivana. — Poloninský kůň. Pohled na Stoh s Korbulu.

1. Velíšková: Koliba. — Hrob u klausury Balcatulu.

Jos. Měrka: Hoverla. — Mlékárna na Rohnésce. — Šešul od západu. — Stáje na polonině Breckulské.

1. Mikulka: Pohled od Kvasů. — Kvasovský Menčul.

Ing. Patutschka: Šešul. — Ústí Kevelova.

Z “Časopisu turistů” (autor není uveden): Rusin z Koločavy. — Cerkev v Koločavě. — Něm. Mokrá. — Pohled s Ungurjasky.

Odbor Mukačevo: Průsmyk Skotarský. — Odbor Volovec: Volovec.

Ostatní obrázky jsou práce autorovy.

Literatura (prameny). Dr.K. Matoušek: P.Rus.— Dr. J. Král: P. Rus. — Dr. B. Lázňovský: Československo. — Inž. K. Poláček: Autom. průvodce P. R. — Chmelař-Klíma-Nečas: P. Rus. H. Kochannyj-Goralčuk: P. Rus v minulosti a přítomnosti. — A. Kožmínová: P. Rus. — Kroupův průvodce P. Rusí. — Prof. dr. K. Kadlec: P. Rus. Národnostní i náboženské poměry před převratem na P. R. — Inž. arch. J. Zikmund: Dřevěné kostely pod úžockým průsmykem. — A. J. Stránský: Dřevěná církevní architektura na Karpatech. — Prof. dr. Vrat. Kučera: Minerální prameny a lázeňská místa na P. R. — J. J. Jahn: O původu minerálních pramenů na P. R. — Dr. V. Šauer: Morfologický vývoj P. R. — Prof. dr. F. Čáda: Jazyková otázka na Slovensku a P. R. — Dr. Ivan Honí: Úžocký průsmyk. památky na boje 1914—1915, Válečné památky P. R., Boje na území P. R. za světové války, Na Pantyru. — J. Eisner: Soupis nalezišť římských mincí na Slovensku a P. R. — Prof. dr. R. Kettner: Geologie Slovenska a P. R., O užitečných nerostech a horninách Slovenska a P. R. — Inž. L. Volf: O báních a hutích na Slovensku a P. R. — Inž. J. Wolf: Využiti vodní energie v ČSR. —M. Finczizcky: Das únger Komitat. — Th. Lehotzky: Das Bereger Komitat. — G. Bárady: Das Maramaroser Komitat. — Z. Perényi: Das úgoczer Komitat. — Pplk. Z. Mores, dr. I. B. Novák, mjr. Plass: Letadlem nad ČSR. — P. Sova: Užhorod. — K. Finger: Mukačevo. — Škpt. dr. K. Hlávka: Geologie P. R. — Technická práce v zemi podkarpatoruské, red. Inž. J. Musil, vydal odb. Spolku čs. inženýrů v Užhorodě. — Inž. A. Karhan: Vývoj Užhorodu, Mukačeva, Berehova, Chustu. Nerostné hodnoty, historie těžby a podnikání. — Dr. O. Šaš: Mukačevský barok. — Inž. V. Mach: Vodní stavby. — Inž. E. Dvořák: Nivelace a měření základny. — Inž. V. Chrastina a Inž. V. Zoban: Lesnictví P.R. — Dr. J. Bóhm: Praehistorie P. R. — Dr. F. Gabriel: Historický nástin P. R. — V. Sýkora: Peněžnictví P. R. — Dr. A. Hílitzer, dr. L. Jonáš, dr. J. Král, dr. M. Kuchař, dr. M. Maloch, dr. A. Matějka, dr. E. Perfeckij: Boržava v P. R. — Dr. Jiří Král: Geografická bibliografie P. R. — Dr. Jiří Král, A. Svoboda: Tur. průvodce P. R. a Slovenskem východně od Košic. — Jos. Línek: P. Rus. — Fl. Zapletal: Horjanská rotunda. Prof. dr. J. M. Jankovich: Mukačevský hrad a Mukačevo (přeložil Jan Dušánek). — Zprávy a Mimořádné zprávy státního úřadu statistického republiky československé. — Dr. E. Perfeckij: Články v naučných slovnících. — Jos. Pěšina: Školství na P. R. v přítomnosti. Dr. F. Gabriel: Průvodce Užhorodem. Minu.ost města. — Statistický lexikon obci na Podkarpatské Rusi (1928), úřední seznam míst podle zákona ze dne 14. dubna 1920, čís. 266 Sb. zák. a nař. — Československá vlastivěda (“Sfinx” — B. Janda).

Cerkev huculského typu v Lazeštině (Jasiňa). Foto Halaš.

<<< OBSAH >>>

Náboženství. Země je odedávna pravoslavná. Maďaři v X. stol. přinášejí katolictví. R. 1649 byla prohlášena v Užhorodě unie, slovanský jazyk při bohoslužbách zachován, také volba biskupů a rovnoprávnost duchovních. Pravoslaví přechází v církev uniatskou nebo greko-katolickou a téměř úplně zaniká. R. 1910 jenom 577 lidi se hlásí k pravoslaví. Ale r. 1921 je již 60.986 pravoslavných a r. 1930 112.034. Ohniskem pravoslaví je Iza. V okresu chustském mezi 71.311 obyvateli je 28.087 pravoslavných, v ťačovském mezi 79.419 31.757. Protože zákon brání, aby byly přebírány kostely, pravoslavní si stavějí nové cerkve svého vyznáni. Překážkou ještě většího rozšířeni je nedostatek vzdělaného kněžstva. Rusini jsou pravoslavní a řeckokat., Maďaři kalvinisty, Němci a Slováci katolíky. V celé zemi mají jednotlivá vyznání tento počet příslušníků: římskokatolické 69.262, řeckokatolické 359.166, českobratrské 933, ev. reformované 70.833, ev. augšpurské 1592, pravoslavné 112.034, československé 2218, izraelské 102.542, jiné a neudané 1009, bez vyznáni je 4953, celkem 725.357 lidí.

Nářečí, kmenové rozdělení. D.N.Vergun rozeznává tato nářečí: huculské. vrchovinské, dolňanské, marmarošské, lemkovské, nejzápadnějši šárišské, zasahující daleko do Slovenska. Podle krojů a obyčejů děli se Rusini na Huculy, Bójky, Lemky, podle polohy jsou Vrchovinci a Dolňané.

Peněžnictví a družstevnictví. Každá větši obec má svou “banku”; jsou to peněžni ústavy s malým akciovým kapitálem pro hypoteční a směneční úvěr. Větším domácím ústavem je Podkarpatoruská banka v Užhorodě s filiálkami v Chustu a v Mukačevě. Ve 155 obcích jsou úvěrní družstva s vklady 135 mil. Kč, zápůjček je asi 190 milionů. Své filiálky mají Městská spořitelna na Král.Vinohradech, Legiobanká, Agrární banka, z Bratislavy Slovenská, Dunajská a Všeobecná úvěrní banka. Živnostenských společenstev je jenom 15 smíšených: srovnáme-li se zemi Moravskoslezskou, mělo by jich být přes 700!

Českoslov. červený kříž má důležitou úlohu, zejména v době epidemií a v době nouze. Stravuje přes 10.000 dětí, čímž podstatně zlepšuje školní docházku. V některých obcích postavil útulky pro školní mládež (Volové, Vel’.Berezný a j.) a zřídil poradny. Přiděluje potřebným kukuřici za režijní cenu. Záchranná stanice ČČK. je v Mukačevě, č. tel. 190, v Rachově, č. tel. 3, v Užhorodě, č. tel. 14.

<<< OBSAH >>>

У 2000 році у Європейському Союзі було прийнято Водну Рамкову Директиву (ВРД ЄС), головною екологічною ціллю якої є запобігання погіршенню стану всіх поверхневих та підземних водних тіл (об’єктів) з метою досягнення ними «доброго стану» до кінця 2015 року. Це стосується як природних (річки, озера), так і штучних (бетонні канали, трубні водогони) та істотно змінених водних тіл (каналізовані та спрямлені річки, водосховища). Для поверхневих вод «добрий стан» визначається «добрим екологічним статусом» та «добрим хімічним статусом».

Довідково

• водне тіло (об’єкт) — частина / ділянка річки або озера, що відрізняється від іншої за певними природними характеристиками (наприклад, висота та площа водозбору, геологічний склад порід)

• екологічний статус — статус, який визначається за елементами біологічної якості (вища водна рослинність, макроводорості та фітопланктон, донні безхребетні та риби) та фізико-хімічними і гідроморфологічними елементами у якості допоміжних

План управління річковим басейном є інструментом задля досягнення цієї екологічної цілі. Директива вимагає розроблення плану управління для кожного річкового басейну. План річкового басейну по суті є планом для певної кількості ідентифікованих поверхневих та підземних тіл. Саме для них, а не басейна в цілому, визначаються головні водно-екологічні проблеми (негативні фактори впливу) та оцінюється екологічний і хімічний статус або потенціал. Програма заходів із збереження або відтворення доброго екологічного та хімічного статусу також є максимально орієнтованою на кожне окреме водне тіло.

СПІВПРАЦЯ У БАСЕЙНІ ТИСИ

Країни басейну річки Тиса мають давню історію співробітництва, включаючи Угоду з охорони річки Тиса та “її приток 1986 р. та заснування у 2000 р. Тисайського Водного Форуму, спрямованого на вирішення проблем паводків. Всі країни басейну річки Тиса є сторонами Конвенції щодо захисту р. Дунай 1994 р., яка є однією з найбільш ефективних діючих угод між країнами басейну Дунаю. В 2002 р. Україна ратифікувала цю Конвенцію і є однією з 14 повноправних країн-сторін.

Країни басейну Дунаю (курсивом виділені країни, які не є сторонами Конвенції щодо захисту ріки Дунай)

Україна сприяла створенню у 1999 р. Міжнародної комісії із захисту р. Дунай (МКЗД), Секретаріат якої відіграє роль координуючого органу та органу впровадження Конвенції та ВРД ЄС (www.icpdr.org).

На першій міністерській зустрічі країн МКЗД у грудні 2004 р. міністри та уповноважені п’яти країн басейну Тиси підписали Меморандум про взаєморозуміння — «Прямуючи до Плану управління басейном річки Тиса для підтримки сталого розвитку регіону». Відповідно до цього меморандуму країни басейну річки Тиса домовилися підготувати план інтегрованого управління басейном (ПІУБРТ), який поєднає питання якості та кількості водних ресурсів, водного та земельного менеджменту, паводків та посух. Відповідно до згоди країн, проект ПІУБРТ був розроблений і його було затверджено у 2010 році. В квітні 2011 р. в Ужгороді на Конференції міністрів охорони довкілля тисайських країн було укладено Меморандум про порозуміння «Посилення співробітництва у басейні річки Тиса у напрямку імплементації Плану інтегрованого управління басейном річки Тиса з метою підтримки сталого розвитку регіону».

Басейн Тиси: цифри та факти

Річка Тиса є найбільшою притокою Дунаю за площею та довжиною і другою, після Сави, за водністю. Площа басейну — 157186 км2. Довжина Тиси складає 966 км.

На території України басейн Тиси повністю розташований в межах однієї області — Закарпатської. Це єдина область в Україні, де її адміністративні кордони співпадають з межами річкового басейну. Всі річки на території Закарпаття або безпосередньо впадають до Тиси, або до її приток. Площа Закарпатської області і відповідно площа водозбору Тиси в межах України складає близько 12,8 тис. км2. За витік Тиси прийнято вважати витік її найдовшої притоки — р. Чорна Тиса. Початок річки знаходиться на південно-західному схилі гори Братківська Вододільно-Верховинського хребта.

В басейні Тиси протікає 9426 річок, їх сумарна довжина складає 16147 км, густота —1,7 км/км2. Здебільшого це малі річки, середня довжина яких становить близько 2 км. Лише 152 річки мають довжину понад 10 км. З них всього 4 річки з довжиною понад 100 км: Тиса, Латориця, Уж та Боржава.

Загальна довжина р.Тиса в межах України складає 265 км. Від витоку р.Чорна Тиса до с.Ділове Рахівського району р.Тиса протікає по території України (довжина ділянки 76 км, з них на Чорну Тису припадає 50 км). Далі протягом 61 км утворює державний кордон між Україною та Румунією. Нижче м.Тячів річка знову протікає українською територією до смт. Вилок (гирло р. Батар). Нижче за течією, річкою проходить державний кордон України та Угорщини на ділянці довжиною в 25 км, а нижче с. Бадалово Тиса протікає угорською територією протягом 77 км. Від с. Соловка правий берег Тиси знову є українським, а лівий — угорським аж до с. Соломоново / м.Захонь. Довжина цієї ділянки складає 19 км. Нижче цього місця Тиса утворює державний кордон між Словаччиною (правий берег) і Угорщиною довжиною 5 км, а після цього протікає в Угорщині і далі в Сербії аж до злиття з Дунаєм.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЛАН УПРАВЛІННЯ РІЧКОВИМ БАСЕЙНОМ ТИСИ

Наразі розробка і впровадження Плану управління річковим басейном не вимагається чинним законодавством України. Тим не менше, подальша адаптація національного законодавства до законодавства ЄС, зокрема Водної Рамкової Директиви, вимагатиме розробку Планів, а днем відліку буде дата набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Термін на адаптацію складає 10 років від дати набуття чинності Угоди.

Досвід, який накопичено українськими спеціалістами під час роботи в експертних групах МКЗД дозволив розробити Національний План управління річковим басейном Тиси у повній відповідності до вимог ВРД ЄС. При підготовці Плану було враховано досвід планів, що були розроблені раніше, зокрема для басейнів Дунаю, Сави та Бодрогу.

Хоча національний План управління річковим басейном Тиси наразі не має юридичної сили, він має велике значення з огляду на транскордонний характер річкового басейну та міжнародні зобов’язання, в тому числі для реалізації тих, які взяла на себе Україна при схваленні загальнотисайського Плану. Це є перший український план, управління річковим басейном, розроблений відповідно до вимог ВРД ЄС.

План охоплює поверхневі та підземні води, а саме:

• річки: Тиса, Чорна та Біла Тиса, Тересва, Теребля, Ріка, Боржава, Чаронда, Латориця, Уж, Убля та Улічка;

• підземні водні тіла з площею понад 500 км2.

В результаті проведення аналізу стану басейну Тиси були визначені такі шість головних водогосподарських проблем або негативних факторів впливу:

1. Забруднення органічними речовинами;

2. Забруднення поживними речовинами (азот, фосфор);

3. Забруднення небезпечними речовинами (важкі метали, синтетичні речовини);

4. Гідроморфологічні зміни (зміни морфології русла, берегів, заплави та водного режиму);

5. Засмічення русел та берегів побутовим сміттям;

6. Вселення чужорідних видів риб і тварин та рослин (ротан, сом американський, сонячний окунь та інші).

Перші чотири проблеми є загальнодунайськими, а останні дві — специфічними для української частини басейну Тиси.

ПОВЕРХНЕВІ ВОДНІ ТІЛА: РЕЗУЛЬТАТИ ОЦІНКИ

Трохи більше половини (16 із 30) річкових водних тіл було оцінено так, що їхній екологічний статус не відповідає вимогам «доброго» і вони, відповідно, відносяться до третього «задовільного» та четвертого «поганого» класів.

За даними оцінки добрий та відмінний екологічний статус мають лише водні тіла Чорної та Білої Тиси, Ріки, верхів’їв Тересви, Боржави, Латориці та Ужа. Жодне водне тіло самої Тиси та Тереблі, середні та нижні ділянки Боржави, Тересви, Латориці та Ужа не відповідають вимогам доброго екологічного статусу.

Головною причиною такої ситуації є забруднення поживними та органічними речовинами. У меншій мірі до погіршення екологічного статусу призводить забруднення важкими металами та іншими небезпечними хімічними речовинами.

Можна очікувати, що перше водне тіло на самій Тисі від Рахова до Ділового (впадіння Вішеу або до Хмелева) досягне доброго екологічного статусу тільки у випадку запланованої реконструкції каналізаційно-очисних споруд міста Рахова, що передбачена у Програмі «Питна вода 2012-2020». А ось нижні два тіла від Ділового до Тячева, так і не досягнуть доброго екологічного статусу, оскільки заплановано тільки проект реконструкції існуючих очисних споруд стічних вод смт. Солотвино, натомість більшість сільських населених пунктів взагалі не має очисних споруд, що суттєво погіршує ситуацію із забрудненням органікою та поживними речовинами. Ситуація ускладнюється ще й тому, що на цій ділянці з румунського боку у Тису впадає р. Вішеу, вода якої має підвищену концентрацію важких металів. Можна допустити, що наступні два водних тіла на Тисі від Тячева до Соломоново зможуть покращити екологічний статус у разі реконструкції очисних споруд у Тячеві, Буштині, Хусті, Виноградові та реалізації відповідних заходів в угорській частині річкового басейну, так й на ділянці українського-угорського кордону (реконструкція очисних споруд м. Чоп та будівництво системи очистки стічних вод в с. Соломоново).

Що стосується водних тіл на Тересві (від с. Нересниця до впадіння у Тису), Тереблі (від витоку до впадіння у Тису), Боржаві (від гирла Іршавки до впадіння у Тису), то не варто очікувати покращення їхнього екологічного статусу, оскільки існуючими програмами не передбачені реконструкція або будівництво нових очисних споруд в населених пунктах зазначених водних тіл.

На р.Уж можна прогнозувати покращення екологічного статусу водного тіла від гирла р. Лубня до гирла р. Тур’я у разі реконструкції каналізаційних очисних споруд у смт. Великий Березний та с. Дубриничі. Реконструкція очисних споруд м.Ужгород матиме великий вплив на покращення хімічного та екологічного статусів р.Уж нижче скиду очищених стічних вод, але все одно не дозволить досягнути доброго статусу, оскільки водне тіло вище Ужгорода вже відноситься до третього «задовільного» класу, оскільки очисні споруди м. Перечин працюють вкрай не ефективно, а вся Турянська долина скидає стічні води без будь-якої очистки. Крім того, існує проблема забруднення Ужа нижче Перечина важкими металами (хром, кадмій), що потрапляють з стічними водами. В той же час, жодною природоохоронною програмою не запланованою заходів з зменшення скиду стічних вод та їх очистки в середній частині течії р.Уж.

Подібна ситуація і на р.Латориця, де екологічний статус у середній течії нижче впадіння р.Свалявка вже не відповідає вимогам «доброго статусу». Заплановані заходи з модернізації систем очистки стічних вод м. Свапява, завершення другої черги очисних споруд м.Мукачево дадуть певний позитивний ефект, зменшать забруднення органічними та поживними речовинами, проте не дозволять досягнути «доброго екологічного статусу», оскільки існує проблема забруднення р. Латориця важкими металами (хром, кадмій, ртуть).

Екологічний статус р.Чаронда залежатиме від реалізації запланованих заходів в басейні Берегівської польдерної системи, а саме будівництва очисних споруд в с. Велика Добронь та Мала Добронь, смт. Батєво та екологічного потенціалу каналу Верке (реконструкція очисних споруд м. Берегово та с. Бакта).

Суб-басейн р. Тиса:

Екологічний статус та екологічний потенціал поверхневих водних об’єктів

ПРИКЛАД 1

Водне тіло

р. Латориця від Чинадієво до держкордону

▼

Екологічний статус —

поганий

▼

Хто «винний»?

Забруднення органікою та важкими металами (цинк)

▼

Заходи:

• Реконструкція очисних споруд м. Мукачеве

• Будівництво очисних споруд у інших населених пунктах

• Знайти джерело потрапляння цинку та його видаленнязі стічних вод

ПРИКЛАД 2

Водне тіло

р. Боржава від Кушниці до Іршави

▼

Екологічний статус —

добрий

▼

Хто «винний»?

Забруднення незначне

▼

Заходи:

• Моніторинг хімічних та біологічних показників

• Недопущення скидів неочищених стоків

Окремо треба зазначити, що будівництво дериваційних та руслових ГЕС на річках басейну Тиси безумовно негативно відобразиться на їхньому екологічному статусі. Будь-які компенсаційні заходи (рибоходи, обвідні канали та ін.) апріорі у повній мірі не компенсують погіршення статусу. Компроміс може бути знайдено, коли вплив на довкілля кожного із запланованих проектів буде оцінено із врахуванням сучасного екологічного статусу конкретного водного тіла та проведення на їх основі громадських слухань. Погіршення екологічного статусу припустимо лише у випадках, коли буде аргументовано підтверджено, що соціально-економічні переваги збудованого об’єкту є більшими, ніж збереження доброго екологічного статусу.

ПІДЗЕМНІ ВОДНІ ТІЛА: РЕЗУЛЬТАТИ ОЦІНКИ

За даними досліджень встановлено, що жодне з 8 підземних водних тіл української частини басейну Тиси не знаходиться під ризиком виснаження, оскільки всі водозабори Закарпаття працюють без перевищення встановлених обсягів водовідбору у відповідності до порахованих запасів. Тим не менше, існує ризик забруднення верхнього незахищеного алювіального водного тіла (водоносного горизонту) сполуками азоту, особливо в сільській місцевості, де відсутні системи водовідведення.

ПІДСУМОВУЮЧИ

Аналізуючи сучасний екологічний статус поверхневих водних тіл та заходи, що реалізуються або заплановані на найближчий час в численних національних, обласних та районних програмах, враховуючи систематичне їх недофінансування, розпорошеність природоохоронних коштів, відсутність механізму їх консолідації можна констатувати, що найближчими роками добрий екологічний статус не буде досягнуто всіма річковими водними тілами басейну Тиси.

Об’єктивна оцінка статусу поверхневих та водних тіл має слугувати аргументованою основою для розробки та фінансування додаткових конкретних заходів (наприклад, будівництво локальних комунальних очисних споруд, розвиток інфраструктури зі збору та переробки вторинної сировини, встановлення обладнання для видалення важких металів зі стічних вод, збільшення міждамбового простору, реконструкція меліоративних систем для регуляції стоку в період посух, будівництво сухих ємностей та польдерів для регулювання паводкового стоку), спрямованих на досягнення або збереження доброго екологічного статусу.

Автор тексту: Олексій Ярошевич

e-mail: bluerivers@ukrpost.ua, pripyat@i.kiev.ua

Офіційний переклад

“Сторони”,

ВИЗНАЮЧИ, що Карпати є унікальним природним скарбом визначної краси та екологічної цінності, важливим центром біорізноманіття, головним водозбором великих річок, необхідним середовищем існування та притулком для багатьох видів рослин і тварин, які знаходяться під загрозою зникнення та найбільшою у Європі територією з незайманими лісами, та

УСВІДОМЛЮЮЧИ, що Карпати є важливою частиною екологічного, економічного, культурного, рекреаційного довкілля та середовища існування у серці Європи, спільного для багатьох народів та країн;

УСВІДОМЛЮЮЧИ важливість та екологічну, культурну і соціально-економічну цінність гірських регіонів, що спонукало Генеральну Асамблею Організації Об’єднаних Націй проголосити 2002 рік міжнародним роком гір;

ВИЗНАЮЧИ важливість гірських регіонів, як це закріплено у розділі 13 (Сталий розвиток гірських регіонів) Декларації щодо довкілля та розвитку (“Порядок денний на 21 сторіччя”, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік), а також у Плані дій Світового Самміту з проблем сталого розвитку,

ПОСИЛАЮЧИСЬ на Декларацію з питань довкілля та сталого розвитку в Карпатському та Дунайському регіонах (Бухарест, 2001 рік);

БЕРУЧИ ДО УВАГИ відповідні положення і принципи, закріплені у відповідних глобальних, регіональних і субрегіональних правових документах, стратегіях і програмах з довкілля;

МАЮЧИ НА МЕТІ забезпечити більш ефективне виконання таких вже існуючих інструментів, та МАЮЧИ ЗА ОСНОВУ інші міжнародні програми;

ВИЗНАЮЧИ, що Карпати являють собою середовище, в якому проживає місцеве населення, та

ВИЗНАЮЧИ внесок місцевого населення у сталий соціальний, культурний і економічний розвиток та у збереження традиційних знань у Карпатах;

ВИЗНАЮЧИ важливість субрегіональної співпраці для охорони та сталого розвитку Карпат у контексті процесу “Довкілля для Європи”;

ВИЗНАЮЧИ досвід, отриманий в рамках Конвенції щодо охорони Альп (Зальцбург, 1991 рік), як успішну модель для охорони довкілля та сталого розвитку гірських регіонів, що забезпечує гарну основу для нових партнерських ініціатив та подальшого зміцнення співпраці між Альпійськими та Карпатськими державами;

УСВІДОМЛЮЮЧИ той факт, що зусилля, спрямовані на охорону, збереження та стале використання природних ресурсів Карпат, не можуть бути досягнуті лише однією країною, а вимагають регіональної співпраці; а також, що зростає важливість транскордонного співробітництва у досягненні екологічної цілісності;

Домовилися про таке:

Стаття 1
Сфера застосування
1. Конвенція застосовується до Карпатського регіону (далі – “Карпати”), який буде визначений на Конференції Сторін.
2. Кожна Сторона може поширити застосування цієї Конвенції та її протоколів на додаткові частини її національної території, зробивши відповідну заяву Депозитарію, за умови, що таке розширення необхідне для виконання положень Конвенції.

Стаття 2
Загальні цілі та принципи
1. Сторони проводять всебічну політику та співпрацюють для охорони та сталого розвитку Карпат з метою, зокрема, поліпшення якості життя, зміцнення місцевих економік та громад, збереження природних цінностей та культурної спадщини.
2. Для досягнення цілей, зазначених у пункті 1, Сторони вживають відповідних заходів у сферах, охоплених у статтях 4-13 цієї Конвенції, підтримуючи:
a) принципи запобігання та застереження;
b) принцип “забруднювач платить”;
c) участь громадськості та залучення заінтересованих організацій;
d) транскордонну співпрацю;
e) інтегроване планування та управління земельними та водними ресурсами;
f) програмний підхід; та
g) екосистемний підхід.
3. Для досягнення цілей, визначених цією Конвенцією, та забезпечення її виконання Сторони можуть, у разі необхідності, розробляти та приймати Протоколи.

Стаття 3
Інтегрований підхід до управління земельними ресурсами
Сторони застосовують підхід інтегрованого управління земельними ресурсами, як це визначено у розділі 10 “Порядку денного на 21 сторіччя”, шляхом розробки і виконання відповідних інструментів, таких як плани щодо інтегрованого управління, що стосуються територій цієї Конвенції.

Стаття 4
Збереження та стале використання біологічного та ландшафтного різноманіття
1. Сторони здійснюють політику, спрямовану на збереження, стале використання та відтворення біологічного та ландшафтного різноманіття на всій території Карпат. Сторони вживають відповідних заходів для того, щоб забезпечувати високий рівень охорони та сталого використання природних та напівприродних середовищ існування, їхню цілісність і взаємозв’язок, а також видів флори і фауни, характерних для Карпат та, зокрема, охорону зникаючих видів, ендемічних видів та великих хижаків.
2. Сторони сприяють належному поводженню з напівприродними середовищами існування, відтворенню деградованих середовищ існування та підтримують розробку та виконання відповідних планів управління.
3. Сторони проводять політику, спрямовану на запобігання ввезенню неаборигенних видів та поширенню генетично модифікованих організмів, які становлять загрозу екосистемам, середовищам існування чи видам, а також на їхній контроль або знищення.
4. Сторони розвивають сумісні системи моніторингу, координовані регіональні інвентаризації видів та середовищ існування, координовані наукові дослідження та їхню роботу у мережі і/або сприяють їм.
5. Сторони співпрацюють щодо розвитку екологічної мережі в Карпатах як складової частини всеєвропейської екологічної мережі, створення та підтримання Карпатської мережі природоохоронних територій, а також посилюють заходи щодо збереження та сталого управління на територіях, розташованих за межами природоохоронних територій.
6. Сторони вживають відповідних заходів для включення цілей збереження та сталого використання біологічного та ландшафтного різноманіття до окремих напрямків державної політики, таких як гірське сільське господарство, гірське лісове господарство, управління басейнами річок, туризм, транспорт та енергетика, промисловість та гірничодобувна діяльність.

Стаття 5
Просторове планування
1. Сторони проводять політику просторового планування, спрямовану на охорону та сталий розвиток Карпат, яка враховує особливі екологічні та соціально-економічні умови в Карпатах та їхніх гірських екосистем, та є вигідним для місцевого населення.
2. Сторони прагнуть координувати просторове планування на прикордонних територіях, шляхом розробки транскордонних та/або регіональних політики та програм просторового планування, покращення та підтримки співпраці між відповідними регіональними та місцевими установами.
3. Розробляючи програми та політику просторового планування, особливу увагу, зокрема, слід звернути на:
a) транскордонну транспортну, енергетичну і телекомунікаційну інфраструктуру та послуги;
b) збереження та стале використання природних ресурсів;
c) узгоджене планування міських та селищних прикордонних територій;
d) запобігання транскордонному впливу забруднення;
e) інтегроване планування землекористування та оцінка впливу на довкілля.

Стаття 6
Стале та інтегроване управління водними ресурсами та річковими басейнами
Сторони, враховуючи гідрологічні, біологічні і екологічні, а також інші особливості басейнів гірських річок:
a) вживають відповідних заходів для сприяння політиці, що поєднує стале використання водних ресурсів та планування землекористування, маючи на меті здійснення політики та планів, які грунтуються на інтегрованому підході щодо управління річковими басейнами, визнаючи важливість попередження, управління і контролю над забрудненнями і повенями, зменшення фрагментації водних середовищ існування;
b) проводять політику, спрямовану на стале управління поверхневими та підземними водними ресурсами, забезпечуючи достатнє постачання поверхневих та підземних вод гарної якості, яке необхідне для сталого, збалансованого та раціонального водокористування, а також належне знезараження та обробку стічних вод;
c) проводять політику, спрямовану на збереження природних водостоків, джерел, озер та ресурсів підземних вод, а також на збереження та охорону водно-болотних угідь і водно-болотних екосистем, охорону від негативних природних та антропогенних явищ, таких як повені та аварійне забруднення водних ресурсів.
d) продовжують розробляти узгоджену або спільну систему заходів, дій та раннього попередження щодо транскордонних впливів на водний режим повеней і аварійного забруднення водних ресурсів, а також співпрацюють щодо запобігання та зменшення пошкоджень та надання допомоги у роботах з відновлення.

Стаття 7
Стале сільське та лісове господарство
1. Сторони підтримують стале управління земельними ділянками, що традиційно обробляються людиною, і вживають відповідних заходів щодо розробки та здійснення їхньої сільськогосподарської політики, враховуючи потреби щодо охорони гірських екосистем та ландшафтів, важливості біологічного біорізноманіття, а також враховуючи менш сприятливі умови для розвитку сільського господарства в гірських районах.
2. Сторони проводять політику, спрямовану на розвиток та розробку відповідних документів, таких як надзвичайно важливі агроекологічні програми у Карпатах, які сприяють інтеграції екологічних інтересів до сільськогосподарської політики та планів управління земельними ресурсами, враховуючи при цьому важливе екологічне значення Карпатських гірських екосистем, таких як природні та напівприродні пасовища як частини екологічних мереж, ландшафтів та традиційного землекористування.
3. Сторони проводять політику, спрямовану на сприяння та підтримку використання документів та програм, які відповідають міжнародно-узгодженим принципам щодо сталого управління лісовими ресурсами.
4. Сторони використовують практику щодо сталого управління гірськими лісами у Карпатах, враховуючи численні функції лісів, важливе екологічне значення Карпатських гірських екосистем, а також менш сприятливі умови у гірських лісах.
5. Сторони проводять політику, спрямовану на визначення природоохоронних територій в природних, особливо в незайманих лісах достатнього розміру та кількості для того, щоб обмежити чи пристосувати їхнє використання відповідно до поставлених завдань щодо їхнього збереження.
6. Сторони сприяють застосуванню безпечних для довкілля заходів у сільському та лісовому господарстві, які забезпечують необхідну затримку опадів у горах з метою кращого запобігання повеням та підвищення безпеки життя і майна.

Стаття 8
Сталий транспорт та інфраструктура
1. Сторони проводять політику планування і розвитку щодо сталого транспорту та інфраструктури з урахуванням особливостей гірського довкілля, необхідності охорони вразливих територій, зокрема регіонів, багатих на біорізноманіття, територій, на яких знаходяться міграційні шляхи, або тих, що мають міжнародне значення, охорону біологічного різноманіття та ландшафтів, а також тих територій, що мають особливе значення для туризму.
2. Сторони співпрацюють щодо розробки сталої транспортної політики, яка забезпечує переваги мобільності та доступу в Карпатах, водночас зменшуючи негативний вплив на здоров’я людей, ландшафти, рослини, тварин та їхні середовища існування, та враховуючи потреби управління сталим транспортом на всіх стадіях планування розвитку транспорту у Карпатах.
3. На екологічно вразливих територіях Сторони співпрацюють щодо розробки моделей екологічно безпечного транспортування.

Стаття 9
Сталий туризм
1. Сторони вживають заходів для сприяння сталому туризму в Карпатах, який приносить користь для місцевого населення та базується на неповторній природі, ландшафтах та культурній спадщині Карпат, та посилюють з цією метою співпрацю.
2. Сторони проводять політику, спрямовану на сприяння транскордонній співпраці для підтримки розвитку сталого туризму, розробляючи координовані або спільні плани управління транскордонними чи прикордонними природоохоронними територіями та іншими об’єктами, що становлять інтерес для туризму.

Стаття 10
Промисловість та енергетика
1. Сторони сприяють застосуванню більш чистих технологій виробництва з метою адекватного попередження, реагування та ліквідації промислових аварій та їхніх наслідків, а також для охорони здоров’я людей та збереження гірських екосистем.
2. Сторони проводять політику, спрямовану на запровадження екологічно безпечних методів виробництва, розподілу та використання енергії, які зменшують негативний вплив на біорізноманіття та ландшафти, включаючи більш широке використання відновлюваних джерел енергії та енергозберігаючих технологій, коли це необхідно.
3. Сторони мають на меті зменшення негативного впливу на довкілля від розробки мінеральних родовищ і забезпечення адекватного екологічного нагляду за технологією та практикою гірничих робіт.

Стаття 11
Культурна спадщина та традиційні знання
Сторони проводять політику, спрямовану на збереження та підтримку культурної спадщини та традиційних знань місцевого населення, виробництва та продажу місцевих виробів, предметів мистецтва та народної творчості. Сторони спрямовують свої зусилля на збереження традиційної архітектури, особливостей землекористування, місцевих порід домашніх тварин та різноманіття культивованих рослин і стале використання диких рослин у Карпатах.

Стаття 12
Система оцінки/інформації про стан довкілля, моніторинг та раннє попередження
1. Сторони, у разі необхідності, здійснюють оцінку ризиків, впливу на навколишнє середовище та стратегічну екологічну оцінку, враховуючи особливості Карпатських гірських екосистем, а також проводять консультації стосовно проектів транскордонного характеру в Карпатах та здійснюють оцінку їхнього впливу на навколишнє середовище з метою уникнення транскордонних шкідливих наслідків.
2. Сторони проводять політику, використовуючи існуючі методи моніторингу та оцінки, спрямовану на сприяння:
a) співпраці у здійсненні науково-дослідної діяльності та наукових оцінок у Карпатах;
b) спільним або взаємодоповнюючим моніторинговим програмам, включаючи систематичний моніторинг стану довкілля;
c) порівнянності, взаємодоповнення та стандартизації методів дослідження, та відповідних заходів щодо збору даних;
d) гармонізації існуючих та розробці нових екологічних, соціальних та економічних показників;
e) системі раннього попередження, моніторингу та оцінки природних та техногенних ризиків та загроз; та
f) інформаційній системі, доступній всім Сторонам.

Стаття 13
Підвищення обізнаності, освіта та участь громадськості
1. Сторони проводять політику, спрямовану на підвищення екологічної обізнаності та покращення доступу громадськості до інформації щодо охорони і сталого розвитку Карпат та сприяння відповідним освітнім заходам та програмам.
2. Сторони проводять політику, яка гарантує участь громадськості у прийнятті рішень стосовно охорони і сталого розвитку Карпат та виконання цієї Конвенції.

Стаття 14
Конференція Сторін
1. Цим засновується Конференція Сторін (далі – “Конференція”).
2. Конференція обговорює загальні питання, що представляють інтерес для Сторін, та приймає рішення, необхідні для сприяння ефективному виконанню Конвенції. Зокрема вона:
a) здійснює регулярний огляд і підтримує виконання Конвенції та її Протоколів;
b) приймає зміни та доповнення до Конвенції згідно зі статтею 19;
c) приймає Протоколи, включаючи зміни та доповнення до них згідно зі статтею 18;
d) призначає свого Президента та засновує, у разі необхідності, міжсесійний виконавчий орган згідно з Правилами процедури;
e) засновує такі допоміжні органи, включаючи тематичні робочі групи, які вважаються необхідними для виконання Конвенції, здійснює регулярний огляд звітів, які подаються допоміжними органами та забезпечує керівництво ними;
f) затверджує робочу програму, фінансові правила та бюджет для своєї діяльності та діяльності допоміжних органів і секретаріату, а також вживає необхідних заходів для їхнього фінансування згідно зі статтею 17;
g) приймає Правила процедури;
h) приймає або рекомендує заходи для досягнення цілей, визначених у статтях 2-13;
i) у разі потреби співпрацює з компетентними органами або агентствами, національними або міжнародними, урядовими або неурядовими, та підтримує і зміцнює відносини з іншими відповідними конвенціями, уникаючи дублювання зусиль; та
j) виконує інші функції, необхідні для досягнення цілей Конвенції.
3. Конференція збирається на свою першу сесію не пізніше, ніж через рік після дати набуття чинності Конвенцією. Чергові сесії скликаються раз на три роки, якщо інше не визначено Конференцією.
4. Позачергові сесії Конференції скликаються у час, визначений Конференцією на черговій сесії, або на письмовий запит будь-якої Сторони за умови, що протягом трьох місяців після направлення Секретаріатом такого запиту всім іншим Сторонам, він підтримується принаймні третиною Сторін.
5. Сторони можуть приймати рішення щодо допуску як спостерігачів на чергові та позачергові сесії Конференції:
a) будь-якої іншої держави;
b) будь-якої національної, міжурядової або неурядової організації, діяльність яких пов’язана з Конвенцією.
Умови щодо допуску та участі спостерігачів встановлюються Правилами процедури. Такі спостерігачі можуть надавати будь-яку інформацію чи звіт, які мають відношення до цілей Конвенції.
6. Конференція приймає свої рішення шляхом консенсусу.

Стаття 15
Секретаріат
1. Цим засновується Секретаріат.
2. До функцій Секретаріату належать:
a) організація сесій Конференції та забезпечення їх необхідними послугами;
b) упорядкування та передача наданих йому звітів;
c) координація його діяльності з секретаріатами інших відповідних міжнародних органів та конвенцій;
d) підготовка звітів про виконання його функції згідно з цією Конвенцією та її Протоколами, включаючи фінансові звіти, та представлення їх Конференції;
e) сприяння дослідженням, зв’язкам та обміну інформацією з питань, пов’язаних з Конвенцією;
f) виконання інших функцій секретаріату, які може визначити Конференція.

Стаття 16
Допоміжні органи
Допоміжні органи, включаючи тематичні робочі групи, створені відповідно до пункту 2 e) статті 14, забезпечують Конференцію, у разі необхідності, технічною допомогою, інформацією та консультацією щодо конкретних питань, пов’язаних з охороною та сталим розвитком Карпат.

Стаття 17
Фінансові внески
Кожна Сторона робить внески до основного бюджету Конвенції відповідно до шкали внесків, встановленої Конференцією.

Стаття 18
Протоколи
1. Будь-яка Сторона може пропонувати Протоколи до Конвенції.
2. Проекти Протоколів надсилаються всім Сторонам Конвенції через Секретаріат не пізніше, ніж за шість місяців до початку сесії Конференції, на якій вони розглядатимуться.
3. Протоколи приймаються та підписуються на сесіях Конференції. Набуття чинності, внесення змін та доповнень і вихід з Протоколів здійснюється mutatis mutandis згідно зі статтями 19, 21 (пункти 2 – 4), та статтею 22 Конвенції. Тільки Сторона Конвенції може стати Стороною Протоколів.

Стаття 19
Внесення змін та доповнень до Конвенції
1. Будь-яка Сторона може пропонувати зміни та доповнення до Конвенції.
2. Запропоновані зміни та доповнення надсилаються всім Сторонам Конвенції через Секретаріат не пізніше, ніж за шість місяців до початку сесії Конференції, на якій вони розглядатимуться.
3. Конференція приймає запропоновані зміни та доповнення до Конвенції шляхом консенсусу.
4. Зміни та доповнення до Конвенції підлягають ратифікації, схваленню чи прийняттю. Зміни та доповнення набувають чинності на 90-й день після дати здачі на зберігання четвертої ратифікаційної грамоти або документа про схвалення чи прийняття. Після цього зміни та доповнення набувають чинності для будь-якої іншої Сторони на 90-й день після дати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про схвалення чи прийняття.

Стаття 20
Вирішення спорів
Сторони вирішують спори, що виникають стосовно тлумачення або виконання Конвенції, шляхом переговорів, або іншим шляхом вирішення спорів згідно з міжнародним правом.

Стаття 21
Набуття чинності
1. Ця Конвенція відкрита для підписання у Депозитарія з 22 травня 2003 року до 24 травня 2004 року.
2. Ця Конвенція підлягає ратифікації, схваленню чи прийняттю тими, хто її підписав. Конвенція відкрита для приєднання для тих, хто її не підписав. Ратифікаційні грамоти або документи про схвалення, прийняття та приєднання передаються на зберігання Депозитарію.
3. Конвенція набуває чинності на 90-й день після дати здачі на зберігання четвертої ратифікаційної грамоти або документа про схвалення, прийняття чи приєднання.
4. Після цього Конвенція набуває чинності для будь-якої іншої Сторони на 90-й день після дати здачі на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про схвалення, прийняття чи приєднання.

Стаття 22
Вихід
Будь-яка Сторона може вийти з цієї Конвенції шляхом письмового повідомлення, направленого Депозитарію. Такий вихід набуває чинності на 180-й день після дати отримання повідомлення Депозитарієм.

Стаття 23
Депозитарій
1. Депозитарієм Конвенції є Уряд України.
2. Депозитарій повідомляє всі інші Сторони про:
a) будь-яке підписання Конвенції та її Протоколів;
b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення чи приєднання;
c) дату набуття чинності Конвенцією, а також її Протоколами або змінами та доповненнями до неї, а також дату набуття ними чинності для будь-якої іншої Сторони;
d) будь-які заяви про вихід з Конвенції або її Протоколів та дату, коли такий вихід набуває чинності для відповідної Сторони;
e) здачу на зберігання будь-якої заяви відповідно до пункту 2 статті 1.

Вчинено в м. Київ 22 травня 2003 року в одному примірнику англійською мовою.

Оригінал Конвенції зберігається у Депозитарія, який направить завірені копії усім Сторонам.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені підписали цю Конвенцію:

За Уряд Республіки Польща:

За Уряд Румунії: (підпис)

За Уряд Сербії та Чорногорії: (підпис)

За Уряд Республіки Словаччина: (підпис)

За Уряд Республіки Угорщина: (підпис)

За Уряд України: (підпис)

За Уряд Республіки Чехія: (підпис)

Інша назва: Карпатська конвенція текст

(Конвенція про охорону ріки Дунай)

Офіційний переклад

Преамбула

Договірні сторони,

Рішучі у міцному намірі посилити своє співробітництво щодо управління водними ресурсами в сфері їх охорони і використання;

Стурбовані випадками і загрозою несприятливих впливів, коротко- або довгострокових, змін умов водотоків в басейні ріки Дунай на навколишнє середовище, економіку і добробут країн Дунайського басейну;

Підкреслюючи термінову необхідність посилення внутрішніх і міжнародних засобів щодо запобігання, контролю і зменшення значного незворотного транскордонного впливу від скидів небезпечних і поживних речовин у водне середовище басейну ріки Дунай з належною увагою також щодо Чорного моря;

Схвалюючи заходи, вже вжиті за внутрішньою ініціативою країн Дунайського басейну та на двосторонньому і багатосторонньому рівнях їх співробітництва, а також вже вжиті зусилля в рамках процесу ОБСЄ Економічною Комісією ООН для Європи і Європейським Співтовариством для сприяння співробітництву на двосторонньому і багатосторонньому рівнях, для запобігання і контролю транскордонного забруднення, сталого управління водою, раціонального використання і збереження водних ресурсів;

Посилаючись, зокрема, на Конвенцію про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер від 17 березня 1992 року (994_273), а також існуюче дво- та багатостороннє співробітництво серед країн Дунайського басейну, яке буде продовжуватись і належним чином враховуватись у співробітництві всіх країн Дунайського басейну, а також посилаючись на Конвенцію про охорону Чорного моря від забруднення від 21 квітня 1992 року (995_065);

Прагнучи до тривалого покращання та охорони ріки Дунай і вод її водозбірного басейну, зокрема, в транскордонному контексті, та до сталого управління водою, враховуючи належним чином інтереси країн Дунайського басейну в галузі водовикористання, одночасно сприяючи охороні морського середовища Чорного моря;

домовилися про таке:

Частина I

Загальні положення

Стаття 1

Визначення

Для цілей цієї Конвенції:

а) “Держави Дунайського басейну” — це суверенні Держави, які мають значну частину гідрологічної водозбірної площі басейну ріки Дунай. Значною частиною вважається територія, яка перевершує 2000 кв.км загальної гідрологічної водозбірної площі.

б) “Водозбірна площа” ріки Дунай — це гідрологічний басейн ріки, наскільки він є розподілений Договірними сторонами.

в) “Транскордонний вплив” – це будь-який значний несприятливий вплив на річкове середовище, який виникає від зміни в умовах вод, спричиненої діяльністю людини і який простягається за територію під юрисдикцією Договірної сторони. Такі зміни можуть шкодити життю та власності, безпеці засобів і відповідних водних екосистем.

г) “Небезпечні речовини” — це речовини, що мають токсичний, канцерогенний, мутагенний, тератогенний або біоакумулятивний впливи, зокрема, ті речовини, що є стійкими і мають значний несприятливий вплив на живі організми.

д) “Речовини, небезпечні для води” — це речовини, потенціал небезпеки яких для водних ресурсів є настільки надзвичайно високий, що поводження з ними вимагає спеціальних превентивних та захисних заходів.

е) “Організовані та дифузні джерела забруднення води” — це джерела забруднюючих речовин і поживних, надходження яких до води спричинено або локально визначеними скидами (організовані джерела) або дифузними впливами, які далеко поширюються за водозбірну площу (дифузні джерела).

є) “Водний баланс” — це взаємозв’язок, що характеризує природні процеси водного господарства у всьому басейні ріки щодо його компонентів (опади, випаровування, наземні і підземні стоки). Крім того, включається компонент впливів поточної діяльності людини, який виникає внаслідок водокористування, що впливає на кількість води.

ж) “Зведені дані” — це підсумкові дані, які одержані від водних балансів вище по течії та є відповідними щодо необхідного введення при розробці водного балансу нижче по течії та загального водного балансу ріки Дунай. До певної міри зведені дані охоплюють компоненти водного балансу всіх значних транскордонних вод на водозбірній площі ріки Дунай. Зведені дані стосуються визначених ділянок транскордонних водотоків, в місцях де вони перетинаються та де вони визначають, перетинаються або розташовані на кордонах між Договірними сторонами.

з) “Міжнародна комісія” — це організація, яка заснована Статтею 18 цієї Конвенції.

Стаття 2

Цілі і принципи співробітництва

1) Договірні сторони наскільки можливо прагнуть досягнути мети сталого та збалансованого управління водними ресурсами, включаючи збереження, покращання та раціональне використання наземних і підземних вод водозбірної площі. Крім того, Договірні сторони докладають всіх зусиль для контролю можливої небезпеки, що виникає внаслідок аварій, включаючи речовини, небезпечні для води, а також повені і криги ріки Дунай. Крім того, вони докладають зусиль щодо зменшення навантаження забруднення Чорного моря від джерел на водозбірній площі.

2) Договірні сторони, відповідно до положень цієї Конвенції, співробітничають з основних питань управління водним господарством та вживають всіх відповідних правових, адміністративних і технічних заходів, принаймні для підтримки та покращання умов існуючого навколишнього середовища та якості води ріки Дунай і вод її водозбірної площі, для запобігання та зменшення, наскільки можливо, несприятливих існуючих або можливих впливів і змін.

3) З цією метою Договірні сторони, враховуючи невідкладність вжиття заходів щодо зменшення забруднення води і раціонального, сталого водовикористання, встановлюють відповідні пріоритети та посилити, узгоджують та координують заходи, вжиті та заплановані на внутрішньому і міжнародному рівнях по всьому басейну ріки Дунай, які націлені на сталий розвиток та охорону навколишнього середовища ріки Дунай. Ця мета, зокрема, спрямована на забезпечення сталого використання водних ресурсів для муніципального, промислового і сільськогосподарського напрямків, а також збереження та відновлення екосистем та на задоволення інших існуючих вимог стосовно громадського здоров’я.

4) Принцип “забруднювач платить” і попереджувальний принцип складають основу для всіх заходів, що мають на меті охорону ріки Дунай і вод на всій її водозбірній площі.

5) Співробітництво у галузі управління водним господарством спрямоване на стале управління водою, що означає на критерії сталого, екологічно обгрунтованого розвитку, які одночасно спрямовані на:

– підтримання загальної якості життя;

– підтримання тривалого доступу до природних ресурсів;

– уникнення тривалої екологічної шкоди та охорону екосистем;

– здійснення превентивного підходу.

6) Застосування цієї Конвенції ніяким чином не завдає прямого або опосередкованого зростання впливів на річкове середовище.

7) Кожна Договірна сторона має право приймати та здійснювати суворіші заходи, ніж ті, що випливають з положень цієї Конвенції.

Стаття 3

Сфера застосування

1) Ця Конвенція стосується водозбірної площі ріки

Дунай, як визначено в статті 1, пункті (б).

2) Предметом цієї Конвенції, зокрема, є наступна запланована діяльність і діючі заходи в тому обсязі, наскільки вони спричиняють або можуть спричинити транскордонні впливи:

а) скид стічних вод, надходження поживних і небезпечних речовин як з організованих, так і дифузних джерел, а також скид термальних вод;

б) запланована діяльність і заходи в галузі гідроспоруд, зокрема, контроль рівня регулювання, стоку та накопичення водотоків, контроль повені і послаблення криги, а також вплив споруд, розташованих в або осторонь водотоку, на його гідравлічний режим;

в) інші заплановані заходи і діяльність, пов’язані з водовикористанням води, такі, як гідроенергетика, транспортування та забір води;

г) експлуатація існуючих гідротехнічних споруд, наприклад, водосховищ, гідроелектростанцій; заходи для запобігання впливу на навколишнє середовище, включаючи: погіршення гідрологічних умов, ерозію, розмив, повені та донні відкладення потоків; заходи для захисту екосистем;

д) поводження з речовинами, небезпечними для води, і попереджувальне запобігання аварій.

з) Ця Конвенція стосується питань рибальства та внутрішньої навігації, в тій мірі, наскільки вона стосується проблем охорони вод від забруднення, пов’язаних з такою діяльністю.

Стаття 4

Форми співробітництва

Формами співробітництва за цією Конвенцією, як правило, є наступні:

а) консультації і спільна діяльність в рамках Міжнародної комісії згідно положень цієї Конвенції;

б) обмін інформацією по дво- і багатостороннім угодам, законодавчим правилам і заходам щодо управління водними ресурсами; обмін юридичними документами та директивами, іншими публікаціями; інші форми для обміну інформацією та досвідом.

Частина II

Багатостороннє співробітництво

Стаття 5

Запобігання, контроль і зменшення транскордонного впливу

1) Договірні сторони розробляють, приймають і впроваджують відповідні законодавчі, адміністративні і технічні заходи щодо забезпечення внутрішніх передумов і підстави, які вимагаються щоб гарантувати ефективну охорону якості води і стале використання води, а також для запобігання, контролю і зменшення транскордонного впливу.

2) З цією метою Договірні сторони окремо або спільно вживають заходів, зокрема, тих, що вказані нижче:

а) реєстрація умов природних водоресурсів на водозбірній площі ріки Дунай, вживаючи узгоджені параметри кількості і якості, включаючи відповідну методологію;

б) прийняття законодавчих положень, що встановлюють вимоги, включаючи обмеження часу, для скидів стічних вод;

в) прийняття законодавчих положень стосовно поводження з речовинами, небезпечними для води;

г) прийняття законодавчих положень для зменшення надходження поживних або небезпечних речовин від дифузних джерел, особливо для вживання поживних речовин, а також хімічних засобів захисту рослин і пестицидів у сільському господарстві;

д) з метою узгодження цих положень на вищому рівні охорони, а також для узгодженого впровадження відповідних заходів, Договірні сторони братимуть до уваги результати і пропозиції, висунуті Міжнародною комісією;

е) Договірні сторони співпрацюють і вживають відповідних заходів для запобігання транскордонним впливам відходів і небезпечних речовин, зокрема, спричинених транспортом.

Стаття 6

Конкретні заходи щодо охорони водних ресурсів

Договірні сторони повинні вжити відповідних заходів, спрямованих на запобігання або зменшення транскордонних впливів та на стале і збалансоване використання водних ресурсів, а також збереження екологічних ресурсів, зокрема:

а) провести інвентаризацію ресурсів

грунтових вод, що підлягають довгостроковому захисту, а також охоронних зон, цінних для існуючого або майбутнього постачання питної води;

б) попередити забруднення ресурсів грунтових вод, особливо тих, що у довгостроковій перспективі зарезервовані для постачання питної води, зокрема, забруднення нітратами, хімікатами для захисту рослин і пестицидами, а також іншими небезпечними речовинами;

в) зменшити превентивними та контрольними заходами ризик аварійного забруднення;

г) врахувати можливі впливи на якість води від запланованої діяльності та поточних заходів згідно Статті 3 пункту 2;

д) оцінити важливість різних біотопів для річкової екології та запропонувати заходи для покращання водних і літоральних екологічних умов.

Стаття 7

Обмеження скидів; цілі та критерії якості води

1) Договірні сторони, враховуючи пропозиції Міжнародної комісії, повинні встановити ліміти скидів, що застосовуються в окремих промислових секторах або галузях промисловості, стосовно навантаження забруднення і концентрацій, що базуються на кращих можливих мало- та безвідходних технологіях у джерела. Там, де є скиди небезпечних речовин, ліміти скидів повинні засновуватися на кращих доступних методиках щодо зниження у джерела і/або очищення стічних вод. Для муніципальних стічних вод ліміти скидів повинні засновуватися на вживанні принаймні біологічного або еквівалентного ступеню очистки.

2) Додаткові положення щодо запобігання або зменшення скидів небезпечних і поживних речовин мають бути розроблені Договірними сторонами для дифузних джерел, зокрема там, де основні джерела спричинені діяльністю сільського господарства, враховуючи найкращий екологічний досвід.

3) Для пунктів 1 і 2 Додаток II до цієї Конвенції містить перелік промислових секторів і галузей промисловості, а також додатковий перелік небезпечних речовин, викиди яких від організованих і дифузних джерел мають бути попереджені або значно скорочені. Внесення доповнень та змін до Додатка II відноситься до компетенції Міжнародної комісії.

4) Крім того, Договірні сторони, якщо необхідно, повинні визначити цілі якості води та застосовувати критерії якості води з метою запобігання, контролю і зменшення транскордонного впливу. Загальне керівництво для цього наведено у Додатку III, яке має бути застосоване і визначене Договірними сторонами як на національному рівні, так і спільно, де необхідно.

5) Націлені на ефективне обмеження скидів на території під їхньою юрисдикцією, Договірні сторони мають забезпечити необхідні передумови і впровадження.

Вони мають забезпечити, що:

а) національне нормативно-правове регулювання щодо обмеження скидів та рівня відповідних стандартів послідовно узгоджується з обмеженням скидів відповідно до цієї Конвенції;

б) скиди стічних вод без винятку базуються на дозволі, одержаному від компетентних органів заздалегідь і на обмежений період дійсності;

в) дозволи та приписи щодо заходів запобігання і контролю у випадку нових або модернізованих промислових об’єктів, зокрема, де є небезпечні речовини, повинні бути зорієнтовані на найкращі існуючі методики і впроваджуватися в першу чергу;

г) вимоги, суворіші ніж стандарти, — в окремих випадках навіть заборона — застосовуються, коли якість приточної води та її екосистеми повинна відповідати положенням пункту 4;

д) компетентні органи контролюють, щоб діяльність, яка може завдавати транскордонних впливів, здійснювалась відповідно до виданих дозволів та приписів;

е) застосовується екологічна експертиза паралельно з наднаціональним та міжнародним нормативно-правовим регулюванням або інші процедури для оцінки та експертизи впливів на навколишнє середовище;

є) при плануванні, ліцензуванні та впровадженні діяльності та заходів, зазначених у Статті 3, пункт 2 і в Статті 16, пункт 2, компетентні органи враховують ризики аварій, що ускладнюються речовинами, небезпечними для води, вживаючи запобіжних заходів і визначаючи правила поведінки під час проведення поставарійних заходів.

Стаття 8

Інвентаризації скидів, програми дій і огляд досягнень

1) Договірні сторони

повинні періодично проводити інвентаризацію відповідних організованих і дифузних джерел забруднення водозбірної площі ріки Дунай, включаючи заходи щодо запобігання і зменшення, що вже вжиті для відповідних скидів, а також дійсну ефективність цих заходів, враховуючи Статтю 5, пункт 2, підпункт а).

2) Виходячи з цього, Договірні сторони повинні поетапно встановити перелік подальших заходів щодо запобігання і зниження, що послідовно впроваджуються, наскільки це необхідно для досягнення цілей цієї Конвенції.

3) Інвентаризація скидів і перелік заходів, що впроваджуються, утворюють підстави для розробки спільних програм дій, які мають бути розроблені Договірними сторонами, враховуючи пріоритети, встановлені за умов невідкладності і ефективності. Ці програми дій, зокрема, мають бути спрямовані на скорочення навантаження забруднення і концентрацій як з промислових, так і муніципальних організованих джерел, а також дифузних джерел. Вони, між іншим, мають містити заходи запобігання і зменшення, включаючи оцінку витрат часу та коштів.

4) Крім того, Договірні сторони повинні контролювати прогрес у впровадженні спільних програм дій шляхом проведення періодичних оглядів діяльності. Ці огляди мають містити як запроваджені заходи захисту, так і досягнутий прогрес щодо прибережних умов у світлі фактичної оцінки.

Стаття 9

Програми моніторингу

На основі своєї національної діяльності Договірні сторони повинні співробітничати у галузі моніторингу і оцінки.

1) З цією метою вони мають:

- гармонізувати та узгодити свої методи моніторингу і оцінки, що вживаються на національних рівнях, зокрема, в галузі якості ріки, контролю скидів, прогнозу повені і водного балансу, з метою щодо досягнення порівняльних результатів, що мають бути запроваджені у діяльності зі спільного моніторингу і оцінки;

- розробити узгоджені або спільні системи моніторингу, використовуючи стаціонарні або пересувні вимірювальні прилади, засоби зв’язку та обробки даних;

- розробити та впровадити спільні програми моніторингу річкових умов водозбірної площі ріки Дунай стосовно якості і кількості води, відкладень і річкових екосистем як основи для оцінки транскордонних впливів, таких, як транскордонного забруднення і змін річкових режимів, а також водних балансів, повені і криги;

- розробити спільні або узгоджені методи моніторингу і оцінки скидів стічних вод, включаючи обробку, оцінку та документацію даних, враховуючи галузево-конкретний підхід до обмеження скидів (Додаток II, Частина 1);

- розробити інвентаризації на відповідних організованих джерелах, включаючи забруднюючі речовини, що скидають (інвентаризації скидів), і оцінити забруднення води від дифузних джерел, враховуючи Додаток II, Частину 2; переглядати ці документи відповідно до фактичного стану.

2) Зокрема, вони повинні узгодити пости моніторингу, характеристики якості ріки та параметри забруднення, щоб регулярно з достатньою частотою давати оцінку для ріки Дунай, враховуючи екологічний і гідрологічний характер водотоків, а також типові скиди забруднювачів, що скидаються у відповідному водозбірному басейні.

3) Договірні сторони повинні встановити на основі гармонізованої методології національні водні баланси, а також загальний водний баланс басейну ріки Дунай. З цією метою Договірні сторони мають в необхідній мірі забезпечити зведені дані, які є достатньо порівняльними завдяки застосуванню гармонізованої методології. Також на тій же базі даних може бути створений водний баланс для основних притоків ріки Дунай.

4) Вони повинні періодично давати оцінку якісним умовам ріки Дунай і прогресу, досягнутому за допомогою заходів, спрямованих на запобігання, контроль і зменшення транскордонних впливів. Результати мають бути оприлюднені у відповідних виданнях.

Стаття 10

Зобов’язання щодо звітності

Договірні сторони повинні звітувати Міжнародній комісії з основних питань, необхідних для виконання Комісією своїх завдань. Ці звіти, зокрема, мають містити таке:

а) звіти і документи, передбачені цією Конвенцією або вимагаються Комісією;

б) інформацію щодо існування, укладення, доповнення або виходу з двосторонніх і багатосторонніх угод і договорів, що регулюють охорону та управління водними ресурсами ріки Дунай і вод її водозбірної площі або мають відношення до цих проблем;

в) інформацію про відповідні національні закони, укази та інші загальні постанови, що регулюють охорону та управління водними ресурсами ріки Дунай і вод її водозбірної площі або мають відношення до цих проблем;

г) повідомлення, не пізніше терміну погодженої затримки після того, як Міжнародна комісія прийняла своє рішення, стосовно графіка та фінансових витрат щодо впровадження рішень, спрямованих на дії на національному рівні, таких, як рекомендації, програми та заходи;

д) призначення компетентних інститутів, до яких мають звертатися Міжнародна комісія або інші Договірні сторони з питань співробітництва в рамках цієї Конвенції;

е) повідомлення про заплановану діяльність, що з причин свого характеру ймовірна завдати транскордонних впливів.

Стаття 11

Консультації

1) Після попереднього обміну інформацією, залучені Договірні сторони повинні за вимогою однієї або кількох заінтересованих Договірних сторін надавати консультації щодо запланованої діяльності, як визначено у Статті 3, пункт 2, що може завдати транскордонних впливів, якщо цей обмін інформацією або ці консультації ще не включені до двостороннього або іншого міжнародного співробітництва. Консультації проводяться, як правило, в рамках Міжнародної комісії з метою досягнення рішення.

2) Попередньо до рішення щодо запланованої діяльності компетентні органи, за винятком аварійних ситуацій, повинні чекати результатів консультацій, за винятком тих випадків, коли вони не закінчуються протягом одного року з дня їх початку.

Стаття 12

Обмін інформацією

1) Як визначено Міжнародною комісією, Договірні сторони обмінюються існуючими даними, між іншим, про:

а) загальні умови річкового навколишнього середовища водозбірного басейну ріки Дунай;

б) досвід, набутий у використанні найкращих існуючих методик і результатів досліджень та розробок;

в) дані про скиди та моніторинг;

г) заходи, що вжиті та заплановані для впровадження щодо запобігання, контролю і зменшення транскордонних впливів;

д) нормативно-правові акти, що регулюють скиди стічних вод;

е) аварії, що включають речовини, небезпечні для води.

2) Для гармонізації обмеження скидів, Договірні сторони повинні вести обмін інформацією про національні нормативно-правові акти.

3) Якщо будь-яка з Договірних сторін просить другу Договірну сторону надати дані або інформацію, яких та не має, остання повинна намагатися задовольнити запит, при цьому може обумовити відповідну розумну плату для Сторони, що робить запит, за збирання та, у разі необхідності, обробку таких даних або інформації.

4) З метою впровадження цієї Конвенції Договірні сторони мають сприяти обміну найкращих існуючих методик, зокрема, шляхом заохочення: комерційного обміну існуючими методиками, прямих контактів і співробітництва між галузями промисловості, включаючи спільні підприємства; обміну інформацією та досвідом; і забезпечення технічної допомоги. Договірні сторони повинні також розпочати спільні навчальні програми та організацію відповідних семінарів і зустрічей.

5) Положення цієї Конвенції не повинно впливати на права або зобов’язання Договірних сторін у відповідності з їх внутрішнім законодавством, нормативними документами, адміністративними приписами або прийнятою правовою практикою та діючими міжнародними правилами щодо захисту інформації, яка відноситься до особистих даних, інтелектуальної власності, включаючи промислові та комерційні тайни або національну безпеку.

6) Якщо Сторона, однак, вирішує надати таку підлягаючу захисту інформацію іншій Стороні, то Сторона, що одержує таку підлягаючу захисту інформацію, повинна поважати конфіденційність одержаної інформації та умови, за яких вона надана, і має використати таку інформацію тільки з тою метою, з якою вона надана.

Стаття 13

Захист одержаної інформації

Оскільки, відповідно до цієї Конвенції, промислові та комерційні тайни або інша конфіденційна інформація передаються згідно з внутрішніми законами, одержуючи таку інформацію, Договірні сторони повинні дотримуватися її конфіденційності, не використовуючи її для будь-яких інших цілей, ніж ті, що передбачені в цій Конвенції, опубліковуючи її або роблячи її доступною для третіх сторін. У випадку, коли будь-яка Договірна сторона відчуває неможливість виконання цих зобов’язань відносно конфіденційності інформації, що їй передана, вона без затримки інформує передаючу Договірну сторону про це і передає назад одержану інформацію. Особисті дані передаються Договірним сторонам згідно з внутрішнім законом передаючої Договірної сторони. Одержувач використовує особисті дані тільки з метою, яка вказана, та за умов, що визначені передаючою стороною.

Стаття 14

Інформування громадськості

1) Договірні сторони повинні гарантувати надання в найкоротший термін їх компетентними органами наявної інформації про стан або якість річкового середовища Дунайського басейну будь-якій фізичній або юридичній особі на будь-яку обгрунтовану вимогу з оплатою помірних витрат, не вимагаючи доказів заінтересованості.

2) Інформація, визначена в пункті 1 цієї Статті,

що надається державними органами, може подаватися у письмовій, наочній, усній формах або базі даних.

3) Положення цієї Статті не повинні впливати на право Договірних сторін, відповідно до їхнього внутрішнього законодавства і діючих міжнародних нормативів, надавати на вимогу таку інформацію або відмовляти, у випадках, коли це порушує або впливає на:

а) конфіденційність судочинства державних органів,

міжнародних відносин і національної оборони;

б) громадську безпеку;

в) справи, які є або були у суді або розслідувалися, включаючи дисциплінарне розслідування, або які є предметом попередніх процесуальних дій;

г) комерційну або промислову конфіденційність, а також інтелектуальну власність;

д) конфіденційність особистих даних і/або файлів;

е) матеріал, що наданий третьою стороною, незважаючи на те, що ця сторона не мала юридичних зобов’язань це робити;

є) матеріал, відкриття якого може надати ймовірність завдати шкоди навколишньому середовищу, до якого відноситься такий матеріал.

4) Громадські органи повинні відповісти на запит про інформацію в найкоротший термін. Причини відмови в наданні інформації мають бути представлені письмово.

Стаття 15

Дослідження та розробки

1) Для сприяння цілям цієї Конвенції

Договірні сторони мають розробити додаткові або спільні програми наукового або технічного дослідження і, відповідно до процедури, що регулюється Міжнародною комісією, передати Комісії:

а) результати таких додаткових, спільних або інших відповідних досліджень, що мають бути відкритими для громадських органів;

б) відповідні частини інших програм наукового і технічного дослідження.

2) Таким чином, Договірні сторони повинні враховувати роботи, що виконуються або підтримуються у цих галузях відповідними міжнародними організаціями та агентствами.

Стаття 16

Системи зв’язку,попередження і тривоги, наміри в непередбачених випадках

1) Договірні сторони забезпечують координований або спільний зв’язок, попередження і систему тривоги у контексті всього басейну в тій мірі, в якій це необхідно для забезпечення систем, що встановлені і керуються на двосторонньому рівні. Вони консультуються щодо шляхів і засобів узгоджених внутрішніх зв’язків, попередження і систем тривоги і намірів в непередбачених випадках.

2) Договірні сторони в рамках Міжнародної комісії інформують одна одну про компетентні органи або контактні пункти, які визначені для цієї мети у випадку непередбачених подій, таких, як несподіване забруднення, інші критичні умови для водних ресурсів, повені і криги. Відповідно компетентні органи співробітничають для встановлення спільних планів у непередбачених випадках, якщо необхідно, додаткові до існуючих планів на двосторонньому рівні.

3) Якщо компетентні органи відзначають раптове збільшення небезпечних речовин у річці Дунай або у водах водозбірного її басейну або одержують ноту про катастрофу або аварію, які ймовірно можуть спричинити серйозний вплив на якість води ріки Дунай або вплинути вниз за течією на країни Дунайського басейну, цей орган негайно інформує контактні пункти, які призначені, і Міжнародну комісію відповідно до процедури, викладеної Комісією.

4) Для того, щоб контролювати і зменшити ризики, які спричиняються повенями, включаючи криги, компетентні органи негайно інформують країни Дунайського басейну внизу за течією про ймовірність впливів і Міжнародну комісію про випадки і потоки повені, а також прогнозування виникнення криг.

Стаття 17

Взаємодопомога

1) В інтересах посилення співробітництва і відповідності до зобов’язань щодо цієї Конвенції, зокрема, де може виникнути критична ситуація прибережних умов, Договірні сторони забезпечують взаємодопомогу на запит іншої Договірної сторони.

2) Міжнародна комісія розробляє процедури для взаємодопомоги у вирішенні, зокрема, наступного:

а) Напрямок, контроль, координація і нагляд за допомогою;

б) Місцеві об’єкти і служби, які подаються Договірною стороною, яка звертається по допомогу, включаючи, у разі необхідності, сприяння щодо формальностей перетину кордону;

в) Організація компенсації допомагаючої Договірної сторони і/або її персоналу та в разі необхідності транзиту територіями третіх Договірних сторін;

г) Методи покриття витрат служб допомоги.

Частина III

Міжнародна комісія

Стаття 18

Заснування, завдання і компетенції

1) З метою впровадження цілей і положень цієї Конвенції засновується Міжнародна комісія по захисту ріки Дунай, яка визначена у цій Конвенції як Міжнародна комісія. Договірні сторони співробітничають у рамках Міжнародної комісії. Для виконання зобов’язань Договірних сторін відповідно до статей 1-18 Міжнародна комісія розробляє пропозиції і рекомендації, адресовані Договірним сторонам.

2) Структура і процедури Міжнародної комісії, а також її компетенції викладені докладно у Додатку IV до цієї Конвенції, що складає Статут Комісії.

3) До того ж, справи, які певно довірені, Міжнародна Комісія компетентна мати справу з усіма іншими справами, які довірені Комісії мандатом від Договірних сторін, в рамках статті 3 цієї Конвенції.

4) Виконання рішень, які прийняті Міжнародною комісією, здійснюється через зобов’язання Договірних сторін щодо звітності Комісії згідно статті 10, а також через положення цієї Конвенції щодо внутрішньої основи і впровадження багатостороннього співробітництва.

5) Міжнародна комісія переглядає досвід, набутий у ході виконання цієї Конвенції і, у разі необхідності, подає на розгляд пропозиції Договірним сторонам відносно змін та доповнень або додатків до цієї Конвенції або готує основу для розробки наступних правил захисту і водного управління ріки Дунай і вод її водозбірного басейну.

6) Міжнародна комісія приймає рішення про співробітництво з міжнародними і національними організаціями або з іншими органами, які займаються або заінтересовані у захисті і водному управлінні ріки Дунай і вод її водозбірного басейну або в загальних питаннях захисту води і водного управління. Це співробітництво спрямоване на підвищення координації і запобігання дублюванню.

Стаття 19

Перехід відносно Бухарестської Декларації

Механізми, що здійснюються Договірними сторонами в рамках Декларації про співробітництво країн Дунайського басейну з проблем управління водними ресурсами ріки Дунай, зокрема, про захист ріки Дунай від забруднення, підписаної 13 грудня 1985 року (Бухарестська Декларація), робочими групами щодо якості води, інформації про повені і прогнозування і балансу води, переходять до цієї Конвенції.

Частина IV

Процедурні і остаточні пункти

Стаття 20

Чинність Додатків

Відповідно до статті 23 Додатки I-V утворюють невід’ємну частину цієї Конвенції.

Стаття 21

Існуючі і додаткові угоди

Договірні сторони на основі

рівноправності і взаємності адаптують існуючі двосторонні або багатосторонні договори або інші домовленості, де це необхідно, з тим, щоб усунути протиріччя до основних принципів цієї Конвенції, і укладуть, якщо необхідно, додаткові угоди або інші домовленості.

Стаття 22

Конференція Сторін

1) Договірні сторони збираються за рекомендацією Міжнародної комісії.

2) На таких зустрічах

Договірні сторони, зокрема, переглядають результати політики або питання щодо виконання цієї Конвенції на основі доповіді Міжнародної комісії і приймають відповідні рекомендації або рішення.

3) Договірна сторона, голова делегації якої виконує функції Президента Міжнародної комісії, також виконує роль Голови таких зустрічей.

4) Конференція Сторін компетентна виносити рекомендації або рішення за умови, що після звичайного запрошення на участь, присутні, принаймні, три чверті всіх Договірних сторін. Якщо інше не обумовлено цією Конвенцією, Конференція сторін докладає усіх зусиль для досягнення згоди шляхом консенсусу. Якщо консенсус не досягнуто, Голова оголошує, що всі зусилля щодо досягнення згоди шляхом консенсусу, вичерпані. Після такого повідомлення рекомендація або рішення приймаються більшістю у чотири п’ятих присутніх і голосуючих Договірних сторін.

5) Рішення набуває чинності у перший день одинадцятого місяця після дати його прийняття всіма Договірними сторонами, що проголосували за нього та протягом цього періоду письмово не поінформували Виконавчого секретаря про те, що вони не можуть погодитись з цим рішенням. Однак, таке повідомлення може бути відкликане у будь-який час; відкликання набуває чинності після його отримання Виконавчим секретарем. Таке рішення стає чинним для будь-якої іншої Договірної сторони, яка письмово повідомила Виконавчого секретаря про те, що вона може погодитись з цим рішенням, з моменту отримання такого повідомлення або пізніше — з першого дня одинадцятого місяця після дати прийняття цього рішення.

6) Якщо, однак, рекомендації або рішення ймовірно можуть спричинити фінансові наслідки, рекомендація або рішення приймаються тільки консенсусом.

Стаття 23

Зміни та доповнення до Конвенції

До Конвенції вносяться зміни та доповнення, як зазначено нижче:

1) Будь-яка Договірна сторона може запропонувати зміни та доповнення до цієї Конвенції. Текст пропонованих змін та доповнень разом із пропозицією скликати Конференцію Сторін письмово повідомляється Договірним сторонам Депозитарієм.

2) Якщо принаймні три чверті Договірних сторін підтримують пропозицію щодо скликання Конференції Сторін, Депозитарій скликає Конференцію Сторін протягом шести місяців у місці знаходження Міжнародної комісії.

3) Прийняття змін та доповнень на Конференції Договірних сторін вимагає консенсусу.

4) Прийнята зміна або доповнення Урядом Депозитарію подається на розгляд Договірним сторонам для ратифікації, прийняття або схвалення. Про ратифікацію, прийняття або схвалення зміни або доповнення письмово повідомляється Уряду-депозитарію.

5) Зміна або доповнення набуває чинності для тих Договірних сторін, які ратифікували, прийняли або схвалили її/його на тридцятий день після одержання Урядом-депозитарієм повідомлення про її/його ратифікацію, прийняття або схвалення принаймні чотирма п’ятими Договірних сторін. Після цього зміна або доповнення набуває чинності для будь-якої іншої Договірної сторони на тридцятий день, незважаючи на те, що Договірна Сторона відклала своє здійснення ратифікації, прийняття або схвалення зміни чи доповнення.

6) До Додатків I, II і III можуть вноситися зміни та доповнення Міжнародною комісією відповідно до статті 5 її Статуту.

Стаття 24

Врегулювання спорів

Якщо виникає спір між двома або більше

Договірними сторонами щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, вони шукають рішення шляхом переговорів або будь-якими іншими засобами урегулювання спору, прийнятного для сторін спору, у разі необхідності, за допомогою Міжнародної комісії.

2)

а) Якщо сторони спору не спроможні врегулювати диспут відповідно до пункту 1 цієї статті протягом припустимого часу, але не більше дванадцяти місяців після повідомлення Міжнародної комісії про спір стороною спору, спір подається на розгляд для примусового рішення одним з наступних засобів мирного врегулювання у:

- Міжнародний суд;

- арбітраж відповідно до Додатка V до цієї Конвенції.

б) Під час ратифікації, прийняття, схвалення або приєднання до цієї Конвенції або в будь-який час після цього Договірна сторона може оголосити письмово Депозитарію, що для спору, не вирішеного згідно з пунктом 1 цієї статті, вона приймає один або обидва засоби урегулювання диспуту, як зазначено у підпункті а) цього пункту.

в) Якщо сторони спору прийняли обидва засоби урегулювання спору, як зазначено у підпункті а) цього пункту, спір подається на розгляд до Міжнародного суду, якщо сторони не погоджуються щодо іншого.

г) Якщо сторони спору не прийняли однакові засоби урегулювання спору, як зазначено у підпункті а) цього пункту, спір передається на розгляд до арбітражу.

д) Для Договірної сторони, яка не зробила заяви відповідно до підпункту б) цього пункту або чия заява не має чинності, вважається, що вона погодилась на арбітраж.

Стаття25

Підписання

Ця Конвенція відкрита для підписання країнами Дунайського басейну з повним наданням прав і привілеїв членства в ООН відповідно до Статуту ООН (995_010), а також Європейським Співтовариством та будь-якою іншою регіональною економічною комплексною організацією, до яких такі держави як їх члени передали компетенцію у справах, що регулюються цією Конвенцією у Софії 29 червня 1994 року.

Стаття 26

Ратифікація, прийняття або схвалення

Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Ратифікаційні грамоти та документи про прийняття або схвалення зберігаються Урядом Румунії, який діє як Депозитарій цієї Конвенції.

Стаття 27

Набуття чинності

Ця Конвенція набуває чинності на дев’яностий день від дати здачі на зберігання дев’ятьох документів про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання. Для кожної країни або регіональної економічної комплексної організації, яка ратифікує, приймає, схвалює або приєднується до цієї Конвенції після здачі на зберігання дев’ятьох документів про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання, ця Конвенція набуває чинності на дев’яностий день після здачі на зберігання такою країною або регіональною економічною комплексною організацією її документа про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання.

Стаття 28

Приєднання, участь

1) Країна або регіональна економічна комплексна

організація, як зазначено у статті 25 цієї Конвенції, яка не підписала цієї Конвенції, може приєднатись до цієї Конвенції. Документ про приєднання зберігається Депозитарієм.

2) Договірні сторони можуть одностайно

запрошувати будь-яку іншу країну або регіональну економічну комплексну організацію для приєднання до цієї Конвенції або участі в ній у консультативному статусі.

Стаття 29

Вихід

В будь-який час після п’яти років з дати набуття чинностіцієї Конвенцією по відношенню до Сторони, Сторона може вийти з цієї Конвенції за шляхом направлення письмового повідомлення Депозитарію. Будь-який такий вихід здійснюється протягом одного року після дати одержання повідомлення Депозитарієм.

Стаття 30

Функції Депозитарія

Уряд-депозитарій виконує функції Депозитарія цієї Конвенції, зокрема, Депозитарій інформує Договірні сторони:

а) про здачу на зберігання документів про ратифікацію, прийняття, схвалення або приєднання, вихід або будь-яку іншу інформацію, заяви і документи, як передбачено у цій Конвенції;

б) про дату набуття чинності цією Конвенцією.

Стаття 31

Автентичні тексти, Депозитарій

Оригінал цієї Конвенції, тексти якої англійською і німецькою мовами є рівно автентичними, зберігається Урядом Румунії, який направляє його завірені копії Договірним сторонам.

На засвідчення цього нижчепідписані, належним чином уповноважені своїми відповідними урядами, підписали Конвенцію по співробітництву щодо захисту і збалансованого водокористування ріки Дунай (Конвенція захисту ріки Дунай).

Підписано у Софії ______ червня 1994 року.

Додаток І

Частина I

Найкраща доступна методика

1. Використання найкращої доступної методики наголошує на використанні безвідходної технології, за її наявності.

2. Термін “найкраща доступна методика” означає найсучаснішу стадію розвитку процесів, об’єктів або методів діяльності, які вказують на практичну відповідність даного заходу для обмеження скидів, виділень і відходів. Для визначення, чи система процесів, об’єктів і методів операції відповідає найкращим доступним методикам взагалі або в окремих випадках, особлива увага приділяється:

а) порівняльним процесам, об’єктам або методам операції, які недавно були успішно випробувані;

б) технологічному процесу і змінам у науковому знанні і розумінні;

в) економічним можливостям таких методик;

г) обмеженням часу для установки як на нових, так і існуючих заводах;

д) природі і обсягу скидів і відповідних виділень.

3. З цього випливає, що “найкраща доступна методика” для окремого процесу буде змінюватися, враховуючи технологічний прогрес, економічні і соціальні фактори, а також зміни у науковому знанні і розумінні.

4. Якщо зменшення скидів і виділень в результаті використання найкращих доступних методик не приносить екологічно прийнятних результатів, вживаються додаткові заходи.

5. Термін “методика” включає як вжиту технологію, так і метод, яким установка спроектована, побудована, утримується, функціонує і розбирається.

Частина 2

Найкращий екологічний досвід

1. Найкращий екологічний досвід означає застосування найбільш відповідної комбінації секторальних стратегій і заходів щодо контролю навколишнього середовища.

2. Для визначення, яка комбінація заходів становить найкращий екологічний досвід, взагалі або в окремих випадках, особлива увага приділяється:

- принципу застереження;

- екологічно небезпечному продукту і його виробництву, використанню і кінцевому знищенню (принцип відповідальності);

- заміні найменш забруднюючою діяльністю або речовинами і збереженням ресурсів, включаючи енергію (принцип мінімізації);

- масштабу застосування;

- потенційній екологічній користі або штрафу заміни матеріалів або діяльності;

- прогресу і змінам у науковому знанні і розумінні;

- строкам для впровадження;

- соціальним і економічним факторам.

3. З цього випливає, що найкращий екологічний досвід для окремого джерела впливів буде змінюватися, ураховуючи технологічний прогрес, економічні і соціальні фактори, а також зміни у науковому знанні і розумінні.

4. Якщо зменшення впливів в результаті використання найкращого екологічного досвіду не приносить екологічно прийнятних результатів, вживаються додаткові заходи і переглядається найкращий екологічний досвід.

Додаток ІІ

Промислові сектори та небезпечні речовини

Частина I:

Перелік промислових секторів та галузей:

1. У теплогенеруючому, енергетичному і добувному секторах:

а) Обробка вихлопних газів і відпрацьованих газів, шлаків, конденсатів після окислення;

б) Охолоджуючі системи;

в) Збагачення вугілля та руди;

г) Видобуток вугілля і відновлення побічних продуктів, брикетування;

д) Виробництво бурого вугілля, активованого вуглецю.

2. У секторах будівельних матеріалів, скла і кераміки:

а) Виробництво фіброзного цементу і фіброзної цементної продукції;

б) Виробництво та обробка скла, скляних та мінеральних волокон;

в) Виробництво керамічних виробів.

3. У секторі металів:

а) Робота з металом та обробка: електроплатинові цехи, лабораторії травлення, лабораторії анодного окислення, полірування, теплова гальваніка, цехи гартування, друкарського обладнання, виробництво батарейок, сталей, механічного устаткування, шліфувального обладнання;

б) Виробництво заліза та сталі, включаючи літейне;

в) Виробництво сплавів, які не містять залізо, включаючи літейне;

г) Виробництво феросплавів (які містять залізо).

4. У секторі неорганічної хімії:

а) Виробництво основних хімікатів;

б) Виробництво мінеральних кислот, основ, солей;

в) Виробництво алколів та похідних;

г) Виробництво мінеральних фертиліцерів (враховуючи поташові), солей фосфорної кислоти, фосфатних добрив;

д) Виробництво карбонату натрію;

е) Виробництво корунду;

є) Виробництво неорганічних пігментів, мінеральних пігментів;

ж) Виробництво напівпровідників, ректифікаторів, фотоелектричного обладнання;

з) Виробництво вибухових речовин, піротехніки включно;

і) Виробництво високодисперских оксидів;

й) Виробництво барієвих сполук.

5. У секторі органічної хімії:

а) Виробництво основних хімікатів;

б) Виробництво фарб, пігментів, барвників;

в) Виробництво органічних сполук галогенів;

г) Виробництво органічної вибухівки, твердого палива;

д) Виробництво допоміжних матеріалів для шкіргалантерейної продукції, паперової і текстильної продукції;

е) Виробництво фармацевтичної продукції;

є) Виробництво біопродукції;

ж) Виробництво миючих засобів;

з) Виробництво косметики;

і) Виробництво желатину, клейкої плівки, адизивів.

6. У секторі мінеральних і синтетичних масел:

а) Обробка мінеральних масел і виробництво продукції, виробництво гідрокарбонатів;

б) Екстракція масел із водомасляних сумішей, очищення, відновлення та обробка масляних відходів;

в) Виробництво синтетичних масел.

7. У секторі друкарського обладнання, обробки листових пластиково-плівкових матеріалів, а також інших форм переробки гуми та пластику:

а) Виробництво обладнання для друкарських та графічних робіт;

б) Принтерні лабораторії та кінолабораторії;

в) Виробництво фольги, зорових та звукових пристосувань;

г) Виробництво плівково-пластикових матеріалів.

8. У секторі лісу, паперу і картону:

а) Виробництво картону, паперу і бурматеріалів;

б) Виробництво плівкових волокнистих матеріалів.

9. У секторі текстилю, шкіро-хутряних виробах:

а) Виробництво текстильної продукції;

б) Виробництво шкіри, хутра та готових шкіряних і хутряних виробів;

в) Засоби для хімчистки та прання текстильних виробів.

10. Інші сектори:

а) Утилізація, обробка, переробка, складування відходів, вторинної сировини та хімічних речовин;

б) Медичні і наукові дослідження, лікарні, медпрактика, радіологічні інститути, лабораторії, тестові кімнати;

в) Виробництво миючих засобів;

г) Побутові фірми, де застосовуються миючі речовини;

д) Обробка води;

е) Художні майстерні, де застосовуються лаки;

є) Виробництво і переробка рослинних та тваринних екстрактів;

ж) Виробництво і обробка мікроорганізмів та вірусів, що пов’язані з розкладом нуклеїнових кислот;

з) Промисловий сектор радіоактивних речовин (ядерна індустрія).

Частина 2:

Перелік небезпечних речовин та груп небезпечних речовин:

А. Пріоритетні групи речовин

а) важкі метали та їх сполуки

б) органіко-галогенові сполуки

в) органічні сполуки фосфору і олова

г) речовини по захисту рослин, пестициди та речовини, які використовуються для зберігання деревини, целюлози, паперу, шкіри, хутра, текстиля та ін.

д) масляні та гідрокарбонатні похідні петролейних сполук

е) інші органічні сполуки, шкідливі для навколишнього середовища

є) неорганічні азотні і фосфорні сполуки

ж) радіоактивні речовини, включаючи відходи.

В. Окремі небезпечні речовини

Крім груп небезпечних речовин, які відрізняються по характеру речовин, які до них входять, необхідно також визначити окремі речовини, які відіграють важливу роль.

Речовини

1. Ртуть 7439976

2. Кадмій 7440439

3. Мідь 7440508

4. Цинк

5. Свинець 7439921

6. Араніт 7440382

7. Хром

8. Нікель 7440020

9. Бор

10. Кобальт

11. Селен  7782492

12. Срібло

13. Drins

14. Синильна кислота 608731

15. ДДТ 50293

16. Пентахлорфенол 87865

17. Гексахлорбензин 118741

18. Гексахлорбутадіон 87683

19. Тетрахлоридкарбонат 56235

20. Хлороформ 67663

21. Трифлуралін 1582098

22. Ендосульфон 115297

23. Сімазін 122349

24. Атразін 1912249

25. Трибутиленові сполуки

26. Трифенілові сполуки

27. Азисфосетил 2642719

28. Азифосметил 86500

29. Фенітротіон 122145

30. Фентіон 122145

31. Малатіон 121755

32. Паратіон 56382

33. Паратіонметил 298000

34. Дихлофос 62737

35. Трихлоретилен 79016

36. Тетрахлоретилен 127184

37. Трихлорбензин

38. Діхлоретан 1, 2 107062

39. Трихлоретан 71556

40. Диоксини

Додаток ІІІ

Загальне керівництво щодо цілей і критеріїв якості води[1]

Цілі і критерії якості води, які розроблені для конкретних дільниць ріки Дунай і для поверхових вод водозбірного її басейну:

а) Враховують вибір утримування і, у разі необхідності, покращення існуючої якості води;

б) Мають на меті зменшення у середньому навантаження забруднення і концентрацій (зокрема, небезпечних речовин) до певної ступені на проміжку певного періоду часу;

в) Враховують специфічні вимоги щодо якості води (сира питна вода, іригація і т.д.);

г) Враховують конкретні вимоги відносно чутливих і спеціально захисних вод і їх оточення, наприклад, озера, зони захисту берего-фільтруючих вод і водно-болотних угідь;

д) Базуються на застосуванні методів біологічної класифікації і хімічних показників для середньо- і довгострокового нагляду за утримуванням і покращенням якості води;

е) Враховують ступінь досягення мети і додаткові захисні заходи, які можуть вимагатися в окремих випадках.

Додаток ІV

Статут Міжнародної комісії щодо захисту ріки Дунай

Структура і процедури Міжнародної Комісії додатково до статті 18 встановлюються наступні:

Стаття 1:

Склад

1) Міжнародна комісія складається з делегацій, призначених Договірними сторонами. Кожна Договірна сторона призначає не більше п’яти делегатів, включаючи голову делегації і заступника.

2) Крім того, кожна делегація включає кількість експертів, необхідних для вирішення окремих питань, чиї прізвища передаються до секретаріату Міжнародної комісії.

Стаття 2:

Головування

1) Головування у Міжнародній комісії здійснюється Договірними сторонами по черзі в алфавітному порядку (англійської мови) протягом одного року. Головуюча делегація призначає одного із своїх членів Головою Міжнародної комісії.

2) Голова, як правило, не виступає від імені своєї делегації під час засідань Міжнародної комісії.

3) Додаткові деталі стосовно головування визначаються Міжнародною комісією і включаються до його Регламенту.

Стаття 3:
Засідання

1) Міжнародна комісія збирається не менше одного разу на рік на запрошення Голови у місці, визначеному ним, для регулярного засідання.

2) Надзвичайні засідання збираються Головою на вимогу не менше ніж трьох делегацій.

3) Консультації голів делегацій можуть проводитися у проміжок між зустрічами Комісії.

4) Голова пропонує питання до порядку денного. Вони включають доповіді постійних робочих груп і її експертних груп. Кожна делегація має право пропонувати ті питання порядку денного, які вона хоче бачити розглянутими. Порядок послідовності питань порядку денного у Міжнародній комісії визначається більшістю голосів.

Стаття 4:
Прийняття рішень

1) Кожна делегація має один голос.

2) Незважаючи на положення пункту 1 цієї статті, Європейському Співтовариству, у рамках його компетенції, надається право на кількість голосів, рівних кількості його країн членів, які є Договірними сторонами цієї Конвенції. Ця організація не користується своїм правом голосу у випадках, коли її країни-члени користуються своїми і навпаки.

3) Міжнародна комісія встановлює кворум присутніх делегацій з не менше двох третин Договірних сторін.

4) Письмові процедури можуть мати місце за умов, визначених Регламентом Міжнародної комісії.

Стаття 5:
Схвалення рішень

1) Рішення і рекомендації приймаються консенсусом делегацій Міжнародної комісії. Якщо консенсусу не досягнуто, Голова Комісії оголошує, що всі зусилля досягти згоди консенсусом вичерпані. Якщо інше не передбачено у Конвенції, Комісія у цьому випадку приймає рішення або рекомендації більшістю у чотири п’ятих голосів присутніх і голосуючих делегацій.

2) Рішення набуває чинності на перший день одинадцятого місяця після дати його прийняття для всіх Договірних сторін, які голосували за нього і не письмово повідомили протягом цього періоду Виконавчого секретаря, що вони не можуть погодитись з рішенням. Однак, таке повідомлення може бути відкликане у будь-який час; відкликання набуває чинності після його одержання Виконавчим секретарем. Таке рішення набуває чинності для будь-якої іншої Договірної сторони, яка повідомила Виконавчого секретаря письмово, що вона може погодитись з рішенням з моменту одержання такого повідомлення або пізніше — на перший день одинадцятого місяця після дати прийняття рішення.

Стаття 6:
Експертні органи

1) Міжнародна комісія засновує постійну робочу групу. Для певних галузей роботи і для специфічних проблем засновуються постійні або спеціальні робочі групи.

2) Постійна робоча група і експертні групи складаються з делегатів і експертів, призначених делегаціями у Комісії.

3) У постійній робочій групі присутні делегати з усіх Договірних сторін. Міжнародна комісія призначає Голову і визначає максимальну кількість делегатів. Комісія також визначає кількість експертів для участі в експертних групах.

Стаття 7:

Секретаріат

1) Цим засновується Постійний секретаріат.

2) Постійний секретаріат має свою штаб-квартиру у Відні.

3) Міжнародна комісія призначає Виконавчого секретаря і у разі необхідності забезпечує призначення іншого персоналу. Комісія визначає обов’язки посади Виконавчого секретаря, терміни і умови, за якими він здійснює свою діяльність.

4) Виконавчий секретар виконує функції, необхідні для виконання цієї Конвенції і для роботи Міжнародної комісії, а також інших завдань, ввірених Виконавчому секретарю Комісією згідно з її Регламентом і її фінансовими правилами.

Стаття 8:
Спеціально уповноважені експерти

Для оцінки одержаних результатів і для аналізу окремих справ Міжнародна комісія може залучати кваліфікованих осіб, наукові інститути або інші організації.

Стаття 9:
Звіти

Міжнародна комісія подає Договірним сторонам річний звіт про свою діяльність, а також додаткові звіти за вимогою, які, зокрема, також включають результати моніторингу і оцінки.

Стаття 10:
Юрисдикція і представництво

1) Міжнародна комісія має юрисдикцію, яка може бути необхідною для виконання її функцій і цілей згідно з правилами, що застосовуються у штаб-квартирі її секретаріату.

2) Міжнародна комісія представляється її Головою. Це представництво визначається подалі Регламентом.

Стаття 11:
Витрати

1) Міжнародна комісія приймає свої Фінансові правила.

2) Комісія приймає річний або дворічний бюджет запропонованих витрат і розглядає бюджетний кошторис на наступний фінансовий період.

3) Загальна сума бюджету, включаючи будь-який додатковий бюджет, прийнятий Комісією, вноситься у рівних долях Договірними сторонами, іншими, ніж країни-члени Європейського Співтовариства, якщо Комісія не прийме одностайного рішення про інше.

4) Європейське Співтовариство вносить не більше 2,5% адміністративних витрат на бюджет.

5) Кожна Договірна сторона сплачує витрати, пов’язані з участю у Комісії її представників, експертів і радників.

6) Кожна Договірна сторона сплачує витрати за поточний моніторингу і оцінку діяльності, що виконується на її території.

Стаття 12:

Регламент

Міжнародна комісія складає свій Регламент.

Стаття 13:
Робочі мови

Офіційними мовами Міжнародної комісії є англійська і німецька.

Додаток V

Арбітраж

1) Процедура арбітражу, як зазначено у статті 24 цієї Конвенції, здійснюється відповідно до пунктів 2-10, як зазначено нижче;

2)

а) У випадку спору, поданого на розгляд до арбітражу відповідно до статті 24 пункту 2 цієї Конвенції, арбітражний трибунал призначається на запит однієї зі сторін спору до іншої сторони. Запит на арбітраж констатує предмет справи заяви, включаючи, зокрема, статті цієї Конвенції, тлумачення або заяву, щодо якої виник спір.

б) Сторона заявника інформує Міжнародну комісію про її запит про заснування арбітражного трибуналу, заявляючи ім’я іншої сторони спору і статті цієї Конвенції, тлумачення або заяву, за якою, на її думку, виник спір. Позивач, а також обвинувачувана сторона може складатися з більшості Договірних сторін. Міжнародна комісія відправляє таку одержану інформацію всім Договірним сторонам цієї Конвенції.

3) Арбітражний трибунал складається з трьох членів: як позивач сторони або сторін, так і інша сторона або сторони спору призначають арбітра протягом двох місяців; два арбітра, таким чином призначені, визначають у разі спільної згоди протягом двох місяців третього арбітра, який буде головою трибуналу. Останній не є підданим однієї зі сторін спору, не має звичайного місця проживання на території однієї із цих сторін, не працює в одній із них, не мав справи раніше з питань цього спору.

4)

а) Якщо одна зі сторін спору диспута не призначає арбітра протягом двох місяців після одержання запиту, інша сторона може поінформувати Голову Міжнародного суду, який призначає голову арбітражного трибуналу протягом наступних двох місяців. Після призначення голова арбітражного трибуналу пропонує стороні, яка не призначила арбітра, зробити це протягом двох місяців. Після такого періоду, якщо арбітр не був затверджений, голова арбітражного трибуналу інформує Голову Міжнародного суду, який виконує це призначення протягом наступних двох місяців.

б) Якщо голова арбітражного трибуналу не був визначений протягом двох місяців після призначення другого арбітра, Голова Міжнародного суду на запит однієї з сторін призначає його протягом наступних двох місяців.

5)

а) Арбітражний трибунал приймає рішення відповідно до правил міжнародного закону і, зокрема, положень цієї Конвенції.

б) Будь-який арбітражний трибунал, призначений згідно з положеннями цього Додатка, складає свій Регламент.

в) У випадку спору, відповідно до якого арбітражний трибунал має юрисдикцію, справа вирішується рішенням арбітражного трибуналу.

6)

а) Рішення арбітражного трибуналу, як щодо процедури, так і по суті, приймається більшістю голосів її членів.

б) Арбітражний трибунал може вживати всіх відповідних заходів для встановлення фактів. Він може на запит однієї із сторін приписувати необхідні тимчасові заходи захисту.

в) Якщо два або більше арбітражних трибуналів, призначених згідно з положеннями цього Додатка, скористаються запитами тотожних або подібних предметів, вони самі можуть бути поінформовані про процедури для встановлення фактів і враховувати їх наскільки можливо.

г) Сторони спору забезпечують

всіх умов, необхідних для ефективного проведення судочинства.

е) Неявка сторони спору не чинить перешкодисудочинству.

7) Якщо арбітражний трибунал не визначаєінше через окремі обставини справи, витрати трибуналу, включаючи сплату його членам, несуть сторони спору порівну. Трибунал веде облік своїх витрат і подає заключний виклад цього сторонам.

8 ) Арбітражний трибунал отримує свою винагороду протягом п’яти місяців з дати заснування, якщо він не знаходить необхідним продовжити обмеження часу на період, який не повинен перевищувати п’яти місяців.

9) Будь-яка Договірна сторона, яка має інтерес правового характеру з предмета справи спору, який може мати відношення до рішення у справі, може втручатися у судочинство за згодою трибуна. Винагорода арбітражного трибуналу стає обов’язковою для сторони, що втручається, таким же чином, як і для сторін спору.

10) а) Рішення арбітражного трибуналу супроводжується обгрунтуванням причин. Воно є остаточним і обов’язковим для сторін спору. Рішення передається арбітражним трибуналом сторонам спору і Міжнародній комісії. Комісія передає одержану інформацію всім сторонам цієї Конвенції.

б) Будь-який спір, який може виникнути між сторонами стосовно тлумачення чи виконання рішення, може бути представлений будь-якою стороною арбітражному трибуналу, який виніс рішення, або якщо останній не може скористатися цим, іншому арбітражному трибуналу, який засновується з цією метою таким же чином, як і перший.

Цей документ розроблено та видано за фінансової та технічної підтримки проекту ЄС «Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій».

Багато людей зробили свій внесок у підготовку цього документу, підготували значний обсяг даних, текстових матеріалів, а також надали коментарі та ідеї. Саме тому цей документ можна вважати результатом колективної праці: Сергій Афанасьев, Ірина Байсарович, Віктор Дуркот, Валерій Касьянчук, Оксана Коноваленко, Василь Манівчук, Олена Марушевська, Юрій Набиванець, Людмила Ніщенко, Олександр Ободовський, Наталія Осадча, Едуард Осійський, Світлана Ребрик, Марія Скоблей,  Олексій Ярошевич.

Розробка Плану здійснювалась у тісній співпраці з Басейновим управлінням водними ресурсами  р. Тиса: Володимир Чипак, Олег Кисіль, Марина Скраль.

Окрема подяка за консультації Ярославу Слободніку (Екологічний інститут, м. Кош, Словаччина) та Ярмілі Маковінській (Інститут водного господарства, м. Братислава, Словаччина).

Відповідальний за  розробку Плану – Олексій Ярошевич.

Учасники розробки будуть вдячні за надані зауваження і пропозиції для їх врахування у наступних циклах  Плану (bluerivers@ukrpost.ua).

Наступна стаття

Національний план управління басейном ріки Тиса – Україна (версія 3.0)

Виготовлено в рамках проекту Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій”

Посилення співробітництва у басейні ріки Тиса

у напрямку імплементації Плану інтегрованого управління басейном ріки Тиса з метою підтримки сталого розвитку регіону

Меморандум про порозуміння

На основі співпраці країн басейну річки Тиса, Республіки Угорщини, Румунії, Республіки Сербії, Словацької Республіки та України в рамках Меморандуму про порозуміння «У напрямку підготовки Плану управління басейном річки Тиса з метою підтримки сталого розвитку регіону», який був підписаний у грудні 2004 року робочою групою Міжнародної комісії із захисту р. Дунай (МКЗД) по р. Тиса був розроблений План інтегрованого управління басейном річки Тиса. План був підтриманий главами делегацій країн басейну ріки Тиса 10 грудня 2010 року після схвалення Заяви міністрів щодо розробки та імплементації Плану інтегрованого управління басейном річки Тиса,  Міністерського Положення про реалізацію інтегрованого  Плану управління басейну ріки Тиса та спільному розвитку під час другої міністерської зустрічі Міжнародної комісії із захисту ріки Дунай 16 лютого 2011. З нагоди Міністерської зустрічі, ініційованою українським правлінням Міжнародної комісії із захисту ріки Дунай, яка відбудеться в Ужгороді 11 квітня 2011 року, міністри прийняли інтегрований план управління басейном Тиси та узгоджуються:

• Цінувати досягнення та результати спільного плану щодо басейну ріки Тиса

• Прикладати зусиль до реалізації необхідних заходів для досягнення міжнародного спільного управління басейну ріки Тиса та забезпечувати довгострокову підтримку в активній участі групи по Тисі Міжнародної Комісії із захисту ріки Дунай як основі для реалізації необхідних заходів.

• Висловлювати подяку та вдячність за

- особову та фінансову підтримку Європейської Комісії групі по Тисі та Міжнародної Комісії із захисту ріки Дунай з 2004 року.

- підтримку UNDP/GEF та карпатської конвенції UNEP з приводу середньомасштабного проекту Тиса «Впровадження численних переваг від заболочених земель та заплав в поліпшеному транскордонному управлінні басейну ріки Тиса».

-  співпрацю в інших організаційних заходах.

• Зобов’язатися продовжувати тісну співпрацю, щоб сприяти впровадженню Плану, згідно з цілями, встановленими Водною Рамковою Директивою ЄС та Конвенцією із захисту ріки Дунай.

• Приймати рішення щодо продовження майбутньої роботи із реалізації спільної програми по заходам Тиси враховуючи специфічні інтеграційні питання  з приводу управління якістю та кількістю води, затверджені Планом, з наголосом на такі питання

- сприяння діалогу між секторами, пов’язаними з управлінням якістю води, такі як розвиток землекористування (сільське, лісове господарства), промисловість, енергозбереження, управління водними ресурсами, захист від повеней з метою цілеспрямованої роботи з приводу сільського господарства у 2012 році та з приводу управління водними ресурсами у  2013 році (наприклад, захист від повеней та взаємозв’язок із Водною Директивою)

- робити рівноцінні кроки для запобігання ризиків щодо нещасних випадків та розвивати збалансовані пом’якшуючі та відповідні заходи з метою запобігання нових ризиків на кінець 2012 року.

- досягати спільних цілей із захисту від повеней задля завершеного огляду можливих позитивних та негативних наслідків від заходів, спрямованих на захист від повеней в оновленому Аналізі басейну ріки Тиси у 2013 році

- оцінити наслідки змін землекористування (сільське та лісове господарства) у басейні річки Тиса до 2013 року (як частина Аналізу басейну р. Тиса та вжити заходів щодо зниження забруднень до 2015 року)

- оцінити вплив суспільно-економічного розвитку в басейні р. Тиса та намітити наслідки щодо управління якістю та кількістю води

- поліпшити управління твердими відходами та оцінити вплив на якість води як частину доповіді 2013 року

- оцінити можливі наслідки від кліматичних змін та розробити тематичні дослідження щодо басейну р. Тиса до кінця 2012 року

-  підготувати комунікаційну стратегію для комплексного управління басейну р. Тиса  з метою представити її на черговому засіданні МКЗД в 2011 році та почати її здійснення, щоб досягти перших досягнень до 2015 року

- згодитися почати підготовку доповіді про реалізацію Програми спільних заходів, яка буде представлена на черговій нараді у 2012 році, а також почати підготовки Аналізу басейна р. Тиса до 2013 року та оновленого Плану управління басейну р. Тиса до 2015 року

• Заохочувати спільну науково-дослідну діяльність через встановлення мереж науково-дослідних інститутів в басейні р. Тиса

• Вітати ініціативу Стратегії ЄС для Дунайського регіону, яка буде прийнята угорським правлінням ЄС у 2011 році, та висловити бажання і готовність розвивати співпрацю в басейні р. Тиса через флагманський проект Стратегії і цим підтримати та активізувати співпрацю між відповідними секторами водного управління басейну р. Тиса

Запрошувати МКЗД та її робочі органи надавати подальшу підтримку цієї ініціативи, зокрема зміцненням роботи групи Тиса МКЗД

• Висловлювати зацікавленість країн вивчити можливості для довгострокової співпраці

• Усвідомлювати важливість Плану МКЗД із реалізації Київської Конвенції із захисту та сталого розвитку Карпат (ЮНЕП Карпатської Конвенції), в особливості, її положення щодо водних ресурсів та Протоколу з біорізноманіття та положень про заболочені території і запросити Карпатську Конвенцію COP і групу МКЗД по Тисі задля подальшого посилення співпраці в районах спільного інтересу

• Заохочувати всіх учасників забезпечити підтримку і готовність до подальшої співпраці в рамках спільних ініціатив, спрямованих на покращення та реалізацію інтегрованого Плану управління басейну ріки Тиси.

Ужгород, 11 квітня 2011 р.                                              Підписи

інша назва: Тисянський меморандум, Тисяйський меморандум

ЗМІСТ

4  ВИЗНАЧЕННЯ ІСТОТНИХ ТИСКІВ (ГОЛОВНИХ ВОДНО-ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ)

4.1 Поверхневі води

4.1.5. Інші істотні антропогенні впливи

4.1.5.1 Інвазивні види

Інвазії чужорідних видів за межі їх первинних ареалів носять глобальний характер, їх натуралізація і подальше розповсюдження може викликати необоротні екологічні катастрофи, небажані економічні і соціальні наслідки. На сьогодні біологічні інвазії розглядаються як «біологічне забруднення» ефект від якого може значно перевищувати наслідки хімічного забруднення водотоків.

На відміну від більшості забруднюючих речовин антропогенного походження, які в природних екосистемах в ході процесів самоочищення зазвичай руйнуються і вміст яких піддається ефективному контролю з боку людини., чужорідні організми, що успішно заселилися, можуть розмножуватися і поширюватися в навколишньому середовищі, викликаючи біологічні перешкоди, знищуючи аборигенні види, порушуючи структуру біотичних угруповань часто з непередбачуваними й необоротними наслідками.

Вселення чужорідних видів може сприяти погіршенню якості води, поширенню паразитів і хвороб, у тому числі небезпечних для людини. Економічні втрати від вселення деяких інвазивних чужорідних видів у ряді випадків можуть обчислюватися сотнями мільйонів доларів на рік[1] (Це обумовлює особливу небезпеку біологічного забруднення і визначає специфіку заходів боротьби. Такі заходи повинні носити переважно превентивний характер (Рішення VI/23 COP6 по Конвенції з захисту біорізноманіття, Гаага, 2002). В той же час, піддати ефективному контролю потік інвазій не вдається через відсутність системи моніторингу біорізноманіття, тому ця проблема стає дуже важливою в плані забезпечення екологічної безпеки басейну.

Унікальне біологічне різноманіття річок басейну Тиси з багатьма ендемічними та рідкісними видами, які є дуже чутливими до зовнішніх впливів, безумовно потребує охорони від вторгнення чужинців з інших басейнів. Враховуючи безпосередній зв’язок Тиси з Дунаєм, де вже натуралізувалися велика кількість інвазивних видів, а також наявність історичних та сучасних процесів перехоплення стоку Тиси притоками Сірету Прута і Дністра (і навпаки), що відбуваються внаслідок біфуркацій викликаних аномальними паводками, Тиса та її притоки є дуже уразливими для біологічного забруднення.

Результати досліджень річок та водойм басейну Тиси за період з 2001 по 2011 рр. показали, що в українській частині басейну мешкає значна кількість інвазивних видів гідробіонтів, деякі з яких досягають масового розвитку в окремих водних об’єктах.

Безхребетні тварини

Branchiura sowerbyi (Beddard, 1892) – неарктичний прісноводний вид малощетинкових червів, походження якого потребує уточнення. Сьогодні широко розповсюджений в басейні Амура та річках Китаю, Японії, Індії. Перші знахідки в Європі були приурочені до ботанічних садів. В межах України зазвичай зустрічається в бентосі водойм-охолоджувачів, а також в гирлових ділянках Дніпра, Південного Бугу, Дунаю, в український частині басейну Тиси – в водотоках Берегівської транскордонної польдерної системи (БТПС).

Hypania invalida (Grube, 1860) – поліхета понтокаспійського походження. Поодинокі особини знайдені в річці Бальзатул на висоті 1010 м н.р.м. в безпосередній близькості до вододілу між басейном Тиси і Прута, де періодично при сніготаненні та значних опадах проходять міжбасейнові перетоки.

Lithoglyphus naticoides (Pfeiffer, 1828) – це молюск понтокаспійського походження. Знайдений в річці Латориця, де на ділянці від с. Малі Геєвці до держкордону. Він може займати в прибережній смузі положення субдомінанта. Також цей вид зустрічається в р. Уж нижче м. Ужгород. У басейні верхньої Тиси його знайдено на румунській території в озері Теплиця.

Dikerogammarus haemobaphes (Eichwald, 1841) – це рачок понтокаспійського походження. Поодинокі особини знайдені в р. Уж нижче м. Ужгород.

Риби

Лосось стальноголовий (синоніми райдужна форель, мікіжа) (Oncorhynchus mykiss (Walbaum, 1792); (синоніми Salmo gairdneri; Salmo irideus). Батьківщиною райдужної форелі є Північна Америка. Дуже пластичний вид риб, що сьогодні є об’єктом штучного розведення і має велику кількість комерційних рас і порід. В басейні Тиси широко культивується в традиційних рибниках (прируслових та руслових ставках та копаних водоймах). Останні роки дуже активно і фактично безконтрольно випускається в річки в місцях організації платного рибальства. Прикладом є р. Лютянка (притока р. Уж), де протягом останніх 5 років здійснюється зариблення цим видом для нахлистової риболовлі. Крім того аномальні паводки останніх років призводять до потрапляння великої кількості цих риб в річки внаслідок затоплення рибників. Райдужна форель зустрічається майже в усіх головних притоках р. Тиса.

Спектр харчування співпадає з аборигенними лососевими рибами також виступає конкурентом за біотопи звідки може витісняти менших за розміром струмкову форель та харіуса. Як активний хижак харчується молоддю аборигенних видів риб, включаючи тих, що охороняються. Є свідчення про природний нерест в деяких річках та Тереблянському водосховищі, але підтвердження про здатність до самопідтримання чисельності популяції поки що немає.

Salmo ischchan gegarkuni Kessler – це річкова форма Севанської форелі. Ще в 1958 р була інтродукована в річки Ріка та Чорна Тиса. Строки нересту співпадають з аборигенною струмковою фореллю, що, за думкою І.Д.Шнаревича, слугувало причиною змішання популяцій, та поступової асиміляції цього виду.

Американська палія  Salvelinus fontinalis (Mitchill, 1814) та голець Salvelinus sp. - північноамериканські види гольців. В якості об’єкта аквакультури запускалися в деякі річки та озера Карпат, також подекуди вирощуються в рибниках, звідки періодично потрапляють в річки. Виступають конкурентом за кормову базу, та за біотопи з аборигенними лососевими рибами. Як активний хижак може харчуватися молоддю аборигенних видів риб, включаючи тих, що охороняються. Випадків природного нересту не зафіксовано.

Чебачок амурський Pseudorasbora parva, (Temminck & Schlegel, 1846). – невеличка коропова риба, батьківщиною якої є басейн Амура. У басейні Тиси раніше не зустрічався. Відзначений у деяких рівнинних водоймах в заплавах, куди потрапив, разом з ставковими зокрема рослиноїдними рибами. Активний інтервент.

Карась сріблястий Carassius auratus gibelio (Bloch,1782) – коропова риба азійського походження. В басейні Тиси зустрічається практично в усіх водних об’єктах на висотах нижче 250 м н.р.м. В малопроточних водоймах, староріччях, ставках, досягає масового розвитку. Негативний вплив в першу чергу проявляється в гібридизації з аборигенним карасем золотим, який занесено до Червоної книги України. Активний інтервент.

Амур білий Ctenopharyngodon idella (Valenciennes, 1844); товстолобик білий Hypophthalmichthys molitrix (Valenciennes, 1844); товстолобик строкатий Aristichthys nobilis (Richardson, 1845) – це коропові риби, що відносяться до амурського комплексу рослиноїдних риб. Об’єкт аквакультури в багатьох ставкових господарствах на Закарпатській низовині. Спорадично трапляється у відкритих водоймах внаслідок несанкціонованого випуску. Випадків природного нересту в басейні Тиси не зафіксовано.

Головешка Глена (синонім – ротан, головешка) Perccottus glenii (Dybowski, 1877) – риба з родини головешкових, вселенець із басейну Амуру. Знайдений в водоймах БТПС. Надзвичайно ненажерливий хижак, що виїдає у водоймі все живе, доступне йому за розмірами. Завдяки високій екологічній пластичності, широкому спектру харчування та охорону потомства інтенсивно витісняє багато видів аборигенної іхтіофауни. Дуже витривала риба, легко переносить зміни температури і нестачу кисню у воді. Активний інтервент.

Сом американський (сом-кішка), Ікталуровий сом Ictalurus nebulosus (Le Sueur,1919) – це риба південноамериканського походження. Знайдений в водоймах та водотоках БТПС. Ця невибаглива хижа риба витримує високу температуру і низький вміст кисню у воді. Харчується безхребетними тваринами, молоддю риб, активно поїдає ікру. Активний інтервент.

Сонячний окунь Lepomis gibbosus (Linnaeus, 1758) – представник родини Центрархові. Харчується переважно молоддю риб, чим завдає шкоди місцевим рибам. Знайдений в нижній течії р. Боржава в водоймах БТПС. Активний інтервент.

Водна рослинність

Серед справжньої вищої водної рослинності в український частині басейну Тиси знайдено тільки один вид Elodea canadensis, що походить з Північної Америки. Досягає масового розвитку у водоймах БТПС, може повністю пригнічувати зарості аборигенних видів рослин. Активний інтервент

Таким чином, можна відмітити, що завдяки активній діяльності людини з інтродукції чужорідних видів, великій кількості різних типів водних об’єктів та різноманітних біотопів, в межах штучних та сильнозмінених водних тіл, де створені оптимальні умови для інвазій, процес біологічного забруднення української частини басейну Тиси набуває загрозливого характеру. Вивчення технічних характеристик системи каналів БТПС та порівняння умов існування інвазиантів з одночасним опрацюванням матеріалів стосовно їх поширення в басейні Тиси дало можливість говорити про те, що польдерні системи стали платформою для подальшого розповсюдження інвазивних видів у басейні р. Тиса, оскільки тут створені найсприятливіші умови для нарощування чисельності їх популяцій.

Наступна стаття

Національний план управління басейном ріки Тиса – Україна (версія 3.0)

Виготовлено в рамках проекту Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій”

4  ВИЗНАЧЕННЯ ІСТОТНИХ ТИСКІВ (ГОЛОВНИХ ВОДНО-ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ)

4.1 Поверхневі води

4.1.4 Гідроморфологічні зміни

4.1.4.3 Гідрологічні зміни

Критерієм ідентифікації гідрологічних змін є:

• Коливання рівнів води нижче греблі ГЕС більше ніж на 1 м протягом доби;
• Забори води, що перевищують половину середньорічного природного стоку води;
• Підпори вище гребель довжиною більше 10 км.

Теребле–Ріцька гребля створює підпір довжиною біля 6,3 км, що дає підставу віднести це водосховище до кандидата в істотно змінені воді тіла. Водне тіло р. Теребля від греблі до впадіння в р. Тиса також віднесено до такої категорії, оскільки у р. Ріка перекидається 11 м³/с з 14 м³/с (багаторічна середня витрата води р. Теребля у цьому створі). Відповідно на 11 м³/с збільшується витрата води у р. Ріка.

Інші забори води, наприклад з р. Уж для м. Ужгород або р. Тиса для м. Тячів, не є суттєвими і впливають на екологічний статус водних тіл незначним чином.

Наступна стаття

Національний план управління басейном ріки Тиса – Україна (версія 3.0)

Виготовлено в рамках проекту Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій”

4  ВИЗНАЧЕННЯ ІСТОТНИХ ТИСКІВ (ГОЛОВНИХ ВОДНО-ЕКОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ)

4.1 Поверхневі води

4.1.4 Гідроморфологічні зміни

4.1.4.2 Порушення гідравлічного зв’язку русла річки та прилеглої частини заплави

Зменшення природної заплави річки є фактором, який негативно впливає на екологічний стан водних тіл.

В басейні Тиси, насамперед, з метою протипаводкового захисту, станом на 1 січня 2012 р. збудовано та реконструйовано 765,5 км дамб (з них 690 км вздовж головних річок), переважно у рівнинній та передгірській місцевості. Захист життя та майна людей, господарської інфраструктури має не меншу важливість ніж добрий екологічний статус річок, тому будівництво та реконструкція протипаводкових дамб раніше, зараз і в майбутньому є абсолютно доцільним. Компромісом між збереженням природи та протипаводковим захистом є максимально широкий міждамбовий простір при будівництві нових дамб, будівництво польдерів, які б затоплювалися під час високих паводків, будівництво гідротехнічних споруд (наприклад, шлюзів) для подачі річкової води у заплавні озера та відрізані річкові рукави, а також демонтаж чи перенесення вглибину заплави вже збудованих дамб, там де зараз не існує нагальної потреби протипаводкового захисту. Останнім часом в Закарпатті протипаводкові дамби будуються локально для захисту того чи іншого населеного пункту чи господарського об’єкту, а не суцільно вздовж річки і це є наочним прикладом компромісу між природою та людиною.

Наступна стаття

Національний план управління басейном ріки Тиса – Україна (версія 3.0)

Виготовлено в рамках проекту Європейського Союзу “Посилення підтримки відомствам України, відповідальним за впровадження Дунайської та Рамзарської Конвенцій”