Košicko-prešovská, resp. prešovsko-tokajská zlomová linie rozděluje Karpaty na východní a západní. Kdo bedlivě studoval bohatost a různost karpatské květeny, tomu je ihned nápadný rozdíl mezi květenou obou části. Obě části mají své význačné rostliny. Západní Karpaty jsou poměrně chudší na rostlinné druhy než východní. V květeně vých. Karpat, která je bohatší a různější jak v druzích tak tvarech, nacházíme tvary květeny středoevropské, ale též východní pontické, balkánské a přimíšeny jsou i druhy polárního rostlinstva.

Větší část P. Rusi vyplňuji severovýchodní Karpaty a jen malá část je nížina, je to jeden ze SV výběžků velké maďarské roviny. Severovýchodní Karpaty jaksi spojuji záp. Karpaty s východními, resp. s jihovýchodními. V záp. části země, ležící blíže uvedené Paxovy zlomové linie, převládají ještě druhy záp. Karpat a jen velmi málo druhů ukazuje, že se blížíme k východu. Avšak čím více přicházíme k Marmaroši, tím více se množí druhy vých. Karpat, a tak na Svidovci a Čorné hoře setkáváme se už s mnohými východokarpatskými druhy.

Na l. břehu řeky Uhu u Veľkého Berezného táhne se Javorník. Jeho sev. a sv. stráně jsou pokryty dodnes lesy. Na straně k Veľkému Bereznému a na vrcholu je mnoho luk, na nichž najdeme jen obyčejné rostlinné druhy, charakterisujíci horské louky. Roste na nich jediný východokarpatský druh, a to hadi mord růžový (Scorzonera rosea W.&K). Z význačnějších rostlin jsou tu ještě prvosenka vyšší (Primula elatior Hill.), chrpa třepenitá (Centauera pseudophrygia C. A. Mey), chrpa měkká (C. mollis W. K.), vemeníček zelený (Coeloglossum viride Hart.), pětiprstka bělavá (Gymnadenia albida Rich.), sedmikvitek obecný (Trientalis europaea L.), bojínek horský (Phleum alpinum L.), prasetnik jednoúborný (Hypochoeris uniflora Vill.), Iipnice lesní (Poa Chaixii Vill.). V stínu lesů z východokarpatských druhů najdeme kostival srdčitý (Symphytum cordatum W. K.) a jeho hybridy kostival hliznatý (S. tuberosum L.), dále razilku smrdutou (Aposeris foetida Less.). V údolích, byť i jen zřídka, vyskytuje se nejkrásnější ozdoba podkarpatoruských hornatých krajů a údoli, velká žlutokvětá telekie (Telekia speciosa Baumg. — Buphtalmum speciosum Schreb.).

Polonina Rovná po stránce floristické poskytuje jen velmi málo. Celý vrchol je pastvinou. Skaliska jsou bezvýznamná, a ušlechtilejší flora je ještč ničena pasoucím se dobytkem. Východokarpatské druhy zastupuje na vrcholu jen hadi mord růžový (Scorzonera rosea W. & K.)a violka karpatská (Viola declinata W. K.).

Z vysokých hor berežské župy je nejzajímavější a nejbohatši Pikuj, rozprostírajici se mezi prameny řeky Latorice a Žděňovky. Jeho vrchol je též pastvinou, ale nejvýchodnější štít Pikuje, směřující k obci Šerbovcům, je neobyčejně skalnatý a tak strmý, že pro pastvu je nevhodný. Na tomto místě najdeme shromážděnou původní květenu Pikuje. Význačnější druhy na skaliscích jsou: rozrazil karpatský (Veronica Baumgartenii R. & Sch.), jestřábnik alpský (Hieracium alpinum L.), jestřábnik dvojklaný (H. bifidum W. K.), violka karpatská (Viola declinata W. K.), zvonek podhorský (Campanula Kladniana Schur em. Hrubý), silenka pochybná (Silene dubia), svízel vzpřímený (Galium erectum), Iipnice plihá (Poa laxa Haenke), Netřesk horský — různolistý (Sempervivum montanum L. v. heterophyllum Hazsl.), česnek horni (Allium montanum Schmidt), žebřice horská (Libanotis montana Cr.), hlaváč lesklý (Scabiosa lucida Vili.), Iipnice sivá (Poa caesia), ostřice ptačí nožka (Carex ornithopoda Willd.), pryskyřnik horský (Ranunculus montanus Willd.), puchýřník královský (Cystopteris regia Presl. — C. fragilis var. r.), slezinik zelený (Asplenium viride Huds.), šicha černá (Empetrum nigrum L.), mezi mechem je sedmikvítek obecný (Trientalis europaea L.). Na travnatých místech pod skalami ve společnosti olše zelené (Alnus viridis D. C.), roste jeden z nejvzácnějších druhů podkarpatoruských, pryšec karpatský (Euphorbia carpatica Wol.), která je pravděpodobně jedním z endemitů severovýchodních Karpat. Dále tu rostou: kopretina karpatská (Chrysanthemum subcorymbosum Schur.), hadí mord růžový (Scorzonera rosea W. & K.), hvozdík nahloučený (Dianthus compactus Kit.), starček sírožlutý (Senecio sulphureus), zvonek klubkatý-fatranský (Campanula glomerata L. v. Fatrae), prasetník jednoúbomý (Hypochoeris uniflora Vili.), prha chlumní (Árnica montana L.), pětiprstka bělavá (Gymnade nia albida Rich.), hořec letní (Gentiana praecox Kern.), česnek hadi (Allium victorialis L.), mázdřinec rakouský (Pleurospernium austriacum Hořfm.), mléčivec modrý (Mulgedium aipinum Less.), večernice vonná (Hesperis matronalis L.). srstka horská (Ribes alpinum L.), chrpa měkká (Centaurea mollis W.K.), skalník obecný (Coconeaster integerrima Med.), oměj moldavský (Aconitum moldavicum Hacq.), oměj statný (A. firmum Rchb.), chrastavec lesni (Knautia pocutica Szabó, K. silvatica Duby var p.), vrbovka trojhranná (Enilobium alpestre Krocker), jestřábnik rudokvětý (Hieracium aurantiacum L.).

Mezi pikujskými a boržavskými údolími rozšiřuje se telekie (Telekia speciosa Baumg.), která v nej větším množství roste v údolí berehovské Viče, několik km podél železniční trati. V těchto údolích roste též na několika místech jako na př. u železničního mostu v Zaňce náš obyčejný bez, šeřík karpatský (Syringa Josikaea Jacq.).

Nad Volovcem začínají boržavské poloniny. Větši jejich část jsou pastviny, a proto na nich není takového bohatství druhů jako na Pikuji. Zajímavější květenu najdeme jedině tam, kde neni poškozována pasoucím se dobytkem, případně na poloninských lukách. I východokarpatské druhy jsou zastoupeny. Na skalách Stoje roste rozrazil karpatský (Veronica Baumgartenii R. & Sch.), na pastvinách hladýš karpatský (Laserpitium alpinum W. K.), violka karpatská (Viola declinata W. K.), třezalka alpská (Hypericum alpigenum Kit.), chmerek (Scleranthus uncinatus), na loukách ještě hvozdík nahloučený (Dianthus comDactus Kit.), kopretina karpatská (Chrysanthemum subcorymbosum Schur.), chrpa huculská (Centaurea Kotschyana Heuffel), hadí mord růžový (Scorzonera rosea W. & K.) a ve stínu lesa zvonek jedlový (Campanula abietina Grizeb. et Sch.). Na poloninách střetneme se v první řadě s pyrenejským hořcem (Gentiana pyrenaica L.), který nás doprovází i na všech marmarošských poloninách. Vlhká a pramenitá místa pokrývá ve velké míře leskoplodík lysý (Heliosperma quadrifidum Rchb). Všude ve stínu lesů nacházíme kosti val srdčitý (Symphytum cordatum W. K.) a jiné zajímavé druhy, jako je chrpa černohlavá (Centaurea melanocalathia), chrpa třepenitá (C. pseudophrygia C. A. M.), světlík tatranský (Euphrasia Tatrae Wettst.), Thymus alpinus f. orbicularis, prasetník jednoúbomý (Hypochoeris uniflora Will.), oměj moldavský (Aconitum moldavicum Hacq.), vrbovka trojhranná (Epilobium alpestre Krocker), v. ptačincolistá (E. alsinifolium Vill.), jestřábnik rudokvětý (Hieracium aurantiacum L.), jestřábnik sabiňský (H. sabinum), jestřábnik alpský (H. alpinum L.), a j.

Sinovírské a koločavské poloniny jsou po stránce botanické velmi chudé, neboť není větších skal, na nichž by se květena mohla uchrániti před spásáním.

Tím zajímavější po stránce floristické jsou poloniny, rozprostírající se při horním toku Černé a Bílé Tisy. Na prvním místě mezi nimi jsou poloniny Svidovce, které daleko převyšují bohatstvím druhů, rozmanitosti a barvitosti květenu ostatních polonin. Na Svidovci už je zřejmě patrno, že západokarpatské druhy ustoupily na minimum, aby učinily místo východokarpatským.

Již od Marmarošské Sihoti můžeme při jízdě údolim Tisy pozorovati modré koberce, jež tvoří zvonek karpatský (Campanula carpatica Jacq.), jejž zvláště v hojném počtu nacházíme na vápencových skalách mezi Rachovem a Trebušany. Tento pěkný zvonek roste v údolí Bílého potoka při Trebušanech na granitu.

V údolích mezi poloninami podél toku Tisy zasluhuji si větši pozorností tyto druhy: pérovník pštrosi (Onoclea struthiopteris Hoffm. — Struthiopteris germanica Willd.), sítina tenká (Juncus tenuis Willd.), badil úzkolistý (Sisyrinchium angustifolium Míll.), (v střední části údoli Lazeštiny), jednolístek měkkyňovitý (Achoranthes monophyllos Greene — Microstylis monophyllos Lindl.), leskoplodnik lysý (Heliosperma quadrifidum Rchb.), plamének alpský (Clematis alpina Mill.), čemeřice nachová (Helleborus purpurascens W. K.), tavolnik prostřední (Spiraea media Schmidt.), vlčí bob ranoholistý (Lupinus polyphyllus Lindl.) (úplně zdomácnělý, zplanělý), telekie (Telekia speciosa Baumg.), chrpa inarmarošská (Centaurea maramarosensis), oměj latnatý (Aconitum paniculatum).

Všimněme si nyni květeny polonin Svidovce. Úpatí Svidovce je pokryto jehličnatými lesy charakteru pralesového, jež jsou opravdovým eldorádem různých kapradin, z nichž uvádím jen nejdúležitějši: puchyřnik sudetský (Cystopteris sudetica A. Br.), kapradina Braunova (Dryopteris Braunii — Polystichum Braunii Fee.), kapraď rozložený (Nephrodium austriacum Fritsch.), kaprad horní (N. montanum Asch.) a žebrovice různolistá (Blechnum spicant Roth.). Z květnatých rostlin jsou tu nejvýznačnějši jestřábnik sedmihradský (Hieracium transsilvanicum), čípek objímavý (Streptopus amplexifolius D. C.), bradáček vejčitý (Listera ovata R. Br.), pryšec kraňský (Euphorbia carniolica Jacq.), kostival srdčitý (Symphytum cordatum W. K.) a zvonek jedlový (Campanula abietina).

Na úpatí Svidovce a na jeho bocích do výšky okrouhle 1000 m jsou na četných místech louky. Na nich opět se setkáváme s několika východokarpatskými druhy, jako jsou: řepka karpatská (Phyteuma spiciforme Roch.), bodlák sedmihradský (Carduus transsilvanicus), pampeliška oranžová (Leontodon aurantiacus Rchb.) a na pramenitých, vlhkých místech mezi křovinami pcháč statný (Cirsium pauciflorum Spr.). Z dalších rostlin na těchto loukách zasluhují ještě pozornosti: hadí jazyk obecný (Ophiogloscum vulgatum L.), vratička obecná (Botrychium lunaria Sw.). vratička větevnatá (B. matricariaefolium A. Br. — B. ramosum Asch.), podsněžnik větši (Galanthus imperati Bert.), šafrán Heuffelův (Crocus Heuffelianus Herb.), rukevnik východní (Bunias orientalis L.). jetel pannonský (Trifolium pannonicum Jacq.), vioika karpatská (Viola declinata W. K.), hladýš karpatský (Laserpitium alpinum W. K.), šanta uherská (Nepeta pannonica Jacq.). prha chlumni (Amica montana L.), chrpa třepenatá (Centaurea pseudophrygia C. A. M.), chrpa černohlavá (Centaurea melanocalathia), prasetník jednoúborný (Hypochoeris uniflora), škarda velkokvětá (Crepis conyzifolia D. Torre), jestřábnik chocholičnatý (Hieracium cymosum L.), jestřábnik rudokvětý (Hieracium aurantiacum).

Na březích bystřin a na vihčich pramenitých místech rostou: česnek sibiřský (Allium sibiricum Willd.), sítina kaštanová (Juncus castaneus Sm.). sítina černohnědá (Juncus alpinus Vili.), sitina trojplevá (Juncus triglumis L.), leskoplodnik lysý (Heliosperma quadrifidum), rozchodnik horní (Sedům alpestre Vili.), rozchodnik černavý (S. atratum L.), vrbovka alpská (Epilobium alpinum L.), vrbovka nici (E. nutans Tausch.), rozrazil horský (Veronica alpina L.), rozrazil bezlistý (V. aphylla L.), smetanka černající (Taraxacum nigricans Rchb.) a kropenáč vytrvalý (Sweertia perennis L.).

Na poloninách rostou: bojínek horský (Phieum alpinum L.), ovsiř peřestý (Avenastrum versicolor Fritsch.), pěchava slovenská (Sesleria Bielzii Schur.), lipnice lesní (Poa Chaixii Vill.), Iipnice horská (Poa alDina L.), kostřava nizká (Festuca supina Schur.), ostřice vždy zelená (Carex sempervirens Vill.), ostřice černá (C. atrata L.), pětiprstka bělavá (Gymnadenia albida Rich.), rdesno hadí kořen (Polygonum bistorta L.), chmerek háčkovitý (Scleranthus uncinatus), koniklec horský (Pulsatilia alba Rchb. — P. alpina Schlt. ssp. alba), sasanka narcisokvětá (Anemone narcissiflora L.), kuklik horský (Sieversia mantana), len horský (Linum extraaxillare Kit.), hladýš karpatský (Laserpitium alpinum W. K.), pěnišník karpatský (Rhododendron Kotschyi Simk.), sedmikvitek obecný (Trientalis europaea L.), dřípatka větši (Soldanella major Vierh.), hořec tečkovaný (Gentiana punctata L.), hořec pyrenejský (G. pyrenaica L.), hořec Kochův (G. Kochyana), černýš skalní (Melampyrum saxosum Baumgart.). zvonek fatranský (Campanula Fatrae), zvonek alpský (C. alpina’Jacq.), zvonek podhorský (C. Kladniana Schur. em. Hrubý), bodlák sedmihradský (Carduus transsilvanicus), pampeliška oranžová (Leontodon aurantiacus Rchb.), pampeliška Wagnerova (L. W.) (citronově-žlutokvětý tvar předešlého druhu), Thlaspi dacicum, violka karpatská (Viola declinata W. K.). jestřábnik alpský (Hieracium alpinum L.).

Z vrcholků svidoveckých polonin jsou po stránce botanické nejzajímavější Bližnice, Drahobrat a Gerešaska, jsou dosti skalnaté, velmi strmé, a proto uchráněné od pasoucího se dobytka. Na těchto strmých a skalnatých vysokohorských místech jsou druhy rostoucí na poloninách v travním porostu, a proto je zde nebudu uváděti. Především vyjmenuji druhy, které jsou společné s druhy na poloninách z druhé strany Tisy, načež budou následovati druhy, které rostou jen na jednotlivých poloninách. Společné jsou tyto druhy: sleziník zelený (Asplenium viride Huds.), lipnice horská (Poa alpina f. vivipara L.), lipnice fialová (P. violacea Bell.), ostřice vláskovitá (Carex capillaris L.), hvozdík nahloučený (Dianthus compactus), oměj statný (Aconitum firmum), oměj fialový, Hostiův (A. Hostianum), huseník přehlížený (Cardaminopsis neglecta Hay., Arabis neglecta Schult.), lomikámen karpatský (Saxifraga carpatica Rchb.), třezalka alpská (Hypericum alpigenum), bolševník sibiřský (Heracleum sibiricum Asch. et Gr.), rozrazil karpatský (Veronica Baumgartenii), řepka karpatská (Phyteuma spiciforme), řepka hlavatá (Ph. orbiculare L. v. flexuosa R. Schultz), dřípatka větší (Soldanella major), starček sirožlutý (Senecio sulphureus), kamzičník karpatský (Doronicum carpaticum Nym.), bodlák sedmihradský (Carduus transsilvanicus), pcháč statný (Cirsium pauciflorum), chrpa měkká íCentaurea mollis), chrpa huculská (C. Kotschyana), pcháč lepkavý (Cirsium erysithales Scop.), razilka smrdutá (Aposeris foetida), rdesno nitkovité (Polygonům filiforme), pcháč lesklý (Scabiosa lucida Vili.), šicha černá (Empetrum nigrům), vrba karpatská (Salix Jaquinii Host.), huseník alpský (Arabis alpina L.), sítina trojplevá (Juncus trifidus), upolin evropský (Trollius europaeus L.), upolin sedmihradský (T. transsilvanicus Schur.), rozchodník růžový (Sedům roseum Scop. — S. rhodiola D.C.), lomikámen vždy živý (Saxifraga aizoon Jacq.). kontryhel horský (Alchemilla hybrida Miller), k. rozeklaný (A. glaberrima Schmidt. — A. fissa Schum), jetel sněžný (Trifolium nivale), jetel plazivý (T. repens v. alpinum), úročnik alpský (Anthyllis alpestris Rchb.), violka dvojkvětá (Viola biflora L.), prvosenka karpatská (Primula carpatica Fuss.), havez bělostná (Adenostyles albifrons — alliariae), všivec horský (Pedicularis carpatica Simk. — P. Hacquetii Graf.), škarda Jacquinova (Crepis Jacquinii), jestřábník dvojklanný (Hieracium bifidum W. K.) a kostřava východní (Festuca orientalis).

Společné druhy Bližnice, Svid. Drahobratu a Gerešasky jsou: trojštět karpatský (Trisetum fuscum R. et Sch.), pěchava slovenská (Sesleria Bielzii), kostřava karpatská (Festuca carpatica Dietr.), česnek horní (Allium montanum Schmidt.), kuřička Gerardova (Minuartia Gerardii Hay.), vítod (Polygala stenopetalum), světlík alpský (Euphrasia salisburgensis Hoppe), hvozdík úzkolistý (Dianthus tennuifolius Schur. — D. Carthusianorum L. ssp. t.), orlíček (Aquilegia nigricans), tučnice alpská (Pinguicula alpina L.), prvosenka dlouhokvětá (Primula longiflora All.), všivec přeslenatý (Pedicularis verticillata L.), jitrocel horský (Plantago montana LMK.), svízel nestejnolistý (Galium anisophyllum Vili.), s. vzpřímený (G. erectum Huds.), protěž alpská (Leontopodium alpinum Cass.), řebříček Schurův (Achillea Schurii Schlt.). Jen na Bližnici a Drahobratu rostou: dryádka horská (Dryas octopetala L.), hvězdnice horní (Aster alpinus L.), pampeliška (Leontodon pratensis), p. tatranská (L. medius Simk.), pampeliška Wagnerova (L. Wagneri). Jen na Bližnici jsou: lomikámen pochybkový (Saxifraga androsace L.), lomikámen dvouletý (S. adscendes L.), kopyšnik tmavý (Hedysarum obscurum L.), kociánek karpatský (Antennaria carpatica R. Br.), hořec brvitý (Gentiana ciliata L.), pryskyřník okrouhlolistý (Ranunculus thora L.). Jen na Svid. Drahobratu rostou: ostřice zakřivená (Carex curvula All.), ostřice ptačí nožka (C. ornithopoda Willd.), dvojštitek obecný (Biscutella laevigata L.), osívka vždy živá (Draba aizoides L.), osívka korutanská (D. carinthiaca-siliquosa), kozinec (Astragalus Krajinae), hořec útlý (Gentiana tenella Rottb.). Jen na Gerešasce: prorostlík pryskyřníkovitý (Bupleurum ranunculoides L.). Společným druhem Tatulské a Bližnice je řebříček jazykolistý (Achillea lingulata W. K.), vlastními rostlinami Tatulské jsou pryšec karpatský (Euphorbia carpatica Wol.), mázdřinec rakouský (Pleurospermum austriacum Hoffm.), a hořec žlutý (Gentiana lutea L.).

Pod štítem Gerešasky je mořské oko, v němž je též několik vzácných rostlin, jako rdest horský (Potamogeton alpinus Balb.) a zevar vzplývajíci (Sparganium affine Schmitzel). Pod ním na rašelinách roste blatnice horská (Scheuchzeria palustris L.), ostřice bažinná (Carex limosa L.) a o. chudokvětá (C. pauciflora Lightf.).

Na skalách poloniny Kameně (Klivky) 1155 nad Rachovem ve skupině svidovecké roste společně s žebříčkem jazykolistým (Achillea lingulata) též Woodsie skalní (Woodsia ilvensis R. Br.) (jediné naleziště této kapradiny).

Pod temenem poloniny Menčulu nad Jasiní roste na vysokohorském rašeliništi rosička okrouhlolistá (Drosera rotundifolia L.), klikva bahenni (Vaccinium oxycoccos L.), ostřice chudokvětá (Carex pauciflora) vedle jiných rašelinných druhů rostlinných.

Mezi Černou a Bílou Tisou rozprostírá se horská skupina Čorná hora, ve které jsou po stránce botanické nejvzácnější hory Pietroš a Hoverla. Na vrcholcích celé horské skupiny šíří se poloniny, takže původní flora zachovala se jen na skaliscích Pietroše a Hoverly.

V této skupině čornohorské najdeme všechny východokarpatské druhy, uvedené ve skupině bližnickc, vyjímaje orliček černající (Aquilegia nigricans) a penízek (Thlaspi dacicum). Na místo nich jsou tam však takové druhy, kterých není na svidoveckých poloninách.

Květena údoli je úplně shodná s květenou údolí pod svidoveckými poloninami, jediné z bohdanského údoli by bylo možno připomenouti janovec (Sarothamnus scoparius). Též květena lesních potoků je totožná s květenou jejich ve svidovecké skupině a rozmnožena je o dva velmi vzácné druhy, o plicnik Filarského (Pulmonaria Filarszkyana Jávorka),slezinník vstřícnolistý (Chrysosplenium oppositifolium L.) v horních tocích.

V okolí potoků a pramenů na poloninách rostou ostřice vláskovitá (Carex capillaris L.), sítina karpatská (Juncus carpaticus), s. trojplevá (J. triglumís) (Hoverla), s. kaštanová (J. castaneus Srn.), leskoplodík lysý (Heliosperma quadrifidum), úročnik horský (Sagina Linnaei Presl — S. saginoides L.), řeřišnice Ooitzova (Cardamine Opitzii Presl.), lomikámen hvězdový (Saxifraga stellaris L.), husenik přehlížený (Cardaminopsis neglecta), rozchodnik horni (Sedům alpestre), rozchodnik černavý (S. atratum L.), vrbovka trojhranná (Epilobium alpestre), v. níci (E. nutans), kropenáč vytrvalý (Sweertia perennis), kropenáč tečkovaný (S. punctata) na polonině Tomnatku 2016.

Stejně i květena lesů je podobna jako na Svidovci, jen v lesích Pietroše roste ještě smrkovnik plazivý (Godyera repens R. Br.), korálice trojklanná (Coralliorrhiza innata R. Br.), dřípatka horská (Soldanella montana) a nlicník Filaszkého (Pulmonaria Filařszkyana).

Olše zelená (Almus viridis D. C.) má na Pietroši a Hoverle tutéž úlohu jako na ostatních poloninách kosodřevina (Pinus montana Mill.). Ta je na Pietroši jen zřídkým zjevem, zato už na Hoverle roste ve větším množství, tvoříc souvislé, uzavřené porosty. Mezi křovinami olše zelené a v trávníku roste česnek hadi (Allium victorialis), šťovík áronolistý (Rumex ariifolia All.), š. karpatský (Ranunculus dentatus — R. carpaticus Zap.), oměj moldavský (Aconitum moldavicum), oměj tenkolistý (A. anthora L.), prorostlik (Bupleurum vapincense), mázdřinec rakouský (Pleurospermum austriacum), hořec žlutý (Gentiana lutea), hořec tečkovaný (G. punctata), chrastavec (Knautia pocutica), kamzičník karpatský (Doronicum carpaticum), pcháč statný (Cirsium pauciflorum), chrpa huculská (Centaurea Kotschyana), pcháč sedmihradský (Carduus transsilvanicus), razilka smrdutá (Aposeris foetida) a j.

Na poloninách rostou tytéž druhy jako na Svidovci, zvláštností Pietroše je však ještě starček karpatský (Senecio carpaticus Herbich) a bolševník karpatský (Heracleum simplicifoIium [H. carpaticum] Porc.).

Na skalnatých vrcholcích poloniny Pietroše a Hoverly najdeme tytéž druhy jako na Bližnici. Ze vzácnějších druhů, které na Svidovci nerostou, buď uvedena na Pietroši ostřice skalní (Carex saxatilis), ostřice sazová (C. fuliginosa Skuhr.), bika horská (Luzula sudetica Presl.), b. kaštanová (L. spadicea D. C.), lloydie pozdní (Lloydia serotina Rchb.), kuřička Gerardova (Minuartia Gerardii), rožec huňatý (Cerastium lanatum Lam.), prvosenka dlouhokvětá (Primula longiflora), rozrazil bezlistý (Veronica aphylla), r. horský (V. alpina L.). babi květ horní (Bartschia alpina L.), řebříček Schurův (Achillea Schurii), ř. jazykolistý (A. lingulata), chrpovník Borbášův (Saussurea Borbásii), osivka kraňská (Draba carinthiaca), rozrazil karpatský (Veronica Baumgartenii), rozrazil keříčkatý (V. fruticans Jacq.). Na Hoverle je květena chudší než na Pietroši, ale má též své speciální druhy. Je to kostřava Porciova (Festuca Porcii Hack.), lipnice dvouřadá (Poa cenisia All.), ostřice zakřivená (Carex curvula All.), kamzičník štýrský (Doronicum Clusii). Nekonstatoval jsem však na skalách osivku kraňskou (Draba carinthiaca), kuřičku Gerardovu (Minuartia Gerardii Hay.), řebříček jazykolistý (Achillea lingulata), chrpovnik Borbásův (Saussurea Borbásii) a ostřici skalní (Carex saxatilis).

Nad Trebušany se táhne horská skupina Popa Ivana s nejvyšším vrcholem Popem Ivanem 1739. Květena lesů úplně se shoduje s květenou lesů čornohorských. Větší část polonin je hustě pokryta křovinami [jalovec nízký (Juniperus nana Willd.)] Úlohu olše zelené tu zastupuje kosodřevina (Pinus montana), která také převládá nad olší. Na poloninách a skalách vrcholků rostou následující východokarpatské druhy: viola karpatská (Viola declinata), hladýš karpatský (Laserpitium alpinum), hadí mord růžový (Scorzonera rosea), pěnišník karpatský (Rhododendron Kotschyi Simk), třezalka alpská (Hypericum alpigenum Kit.), bodlák sedmihradský (Carduus transsilvanicus), hvozdík nahloučený (Dianthus compactus), h. (tenkolistý) (D. tenuifolius), bolševník karpatský (Heracleum carpaticum), chrpa huculská (Centaurea Kotschyana), řebříček jazykolistý (Achillea lingulata), rmen (karpatský) (Anthemis carpatica), řepka karpatská (Phyteuma spiciforme), pcháč statný (Cirsium pauciflorum), rozrazil karpatský (Veronica Baumgartenii), pampeliška oranžová (Leontodon aurantiacus Rchb.), pampeliška Wagnerova (L. Wagneri), V lesích roste jestřábnik (Hieracium transsilvanicum) a plicník Filarského (Pulmonaria Filarszkyana). V okolí pramenů a bystřin na úpatí polonin hromadně roste lomikámen hvězdový (Saxifraga stellaris). Jinak rostlinstvo je podobné jako ve skupině svidovecké, s výjimkou krásného narcisu úzkolistého (Narcissus angustifolius), který roste roztroušeně mezi křovinami, a jalovce nízkého (Juniperus nana) na Ščerbánu 1794.

Na sever od Popa Ivana se zvedá Petrošul 1784 s podkladem vápencovým. Na něm hromadně roste hořec žlutý (Gentiana lutea), zvonek karpatský (Campanula carpatica), mochna huňatá (Potentilla Grantzii Beck.), rozrazil keříčkatý (Veronica fruticans), lomikámen dvouletý (Saxifraga adscendens) a plavuň horská (Lycopodium alpinum).

Přehled květeny jednotlivých polonin:

V kopcovitém pásmu, hraničícím s rovinou Potiskou, má nejvzácnější květenu Čorna hora 568 nad Sevluší. Její vrcholky, nevhodné pro pěstování vinné révy, jsou pokryty lesy. Nejvzácnější květenu mají křovitá a travnatá místa nad vinicemi. Chci uvésti jen nejvzácnější druhy. V březnu a v dubnu roste ve vinicích hromadně penízek česnekovitý (Thlaspi alliaceum). V květnu a v červnu je květena nejkrásnější. Význačnými druhy jsou: ostřice sedmihradská (Carex transsilvanica), pilát jižní (Anchusa Barrelieri), silenka zelenokvětá (Silene viridiflora), kosatec uherský (Iris hungarica W. et Kit.), k. německý (Iris germanica L.) (zplanělá), kamzičník uherský (Doronicum hungaricum), kavýl sličný (Stipa pulcherrima), ločidlo lesní (Ferulago silvatica). Na skalách sleziník černý (Asplenium adiantum nigrum). V lesich roste kostival srdčitý (Symphytum cordatum), mochna durynská (Potentilla thuriňgiaca), hrachor hladký (Lathyrus laevigatus), a zplanělý ořech. V září zdobí lesy velmi krásný šafrán banátský (Crocus iridiflorus Heuff. — C. banaticus Gay).

Při Fornoši je Černý močál meliorován, takže pomalu zaniká jeho význačné rostlinstvo, jako rosička okrouhlolistá (Drosera rotundifolia), blatnice horská (Scheuchzeria palustris), ostřice bažinná (Carex limosa), suchopýr pochvatý (Eriophorum vaginatum, suchopýr štíhlý (E. gracile), ostřice nitkovitá (Carex filiformis) a j. Dnes ješté roste z vzácnějších druhů pryskyřník veliký (Ranunculus lingua), mochna norská (Potentilla norvegica). starček tahenní (Senecio paludosus), orobinec prostřední (Typha Schuttleworthii Koch et Sond.), ostřice nedošáchor (Carex pseudocyperus). V okolních lesích na jaře roste bledule jarni (Leucoium vernum), řebřík kostkovaný (Fritillaria meleagris), křivatec nejmenší (Gagea spathacea (G. minima Ker.), v květnu narcis úzkolistý (Narcisus angustifolius), sítina černavá (Juncus atratus), pryskyřník bočný (Ranunculus lateriflorus D. C.). V odvodňovacích kanálech rostou bahnička vejčitá (Heleocharis ovata R. Br.), b. kraňská (H. carniolica), b. jehlovitá (H. acicularis), na podzim ludvigie bažinná (Ludwigia palustris), nepukalka vzplývající (Salvinia natans) a roztroušeně úpor obojaký (Elatine ambigua Wight.).

Ve větších odvodňovacích kanálech a stojatých vodách roviny roste bublinatka obecná (Utricularia vulgaris), šmel okoličnatý (Butomus umbellatus), vodaňka žabí kvot (Hydrocharis morsus ranae), nepukalka vrplývající (Salvinia natans), řezán aloěsovitv (Stratiotes alioides), stulík žlutý (Nuphar luteum), leknín bílý (Nymphea alba) a j. V okolí Čopu v stojatých vodách je řečanka větši (Najas marina L.), ř. menší (N. minor), puštička rozložená (Lindernia pyxidaria) a plavin leknínovitý (Nympheides peltata).

Prof. Antonín Margittai.

<<< OBSAH >>>

Horstvo. Poloninské Karpaty, střed vyklenutého oblouku Karpat, dlouhého 1300 km, jsou tvořeny třetihorním vápencem, na východě křídovými pískovci a vápencem. Prohýbají se v nich průsmyky Užocký, Verecký, Skotarský, Pantyr, Jasiňský. Tímto, Užockým a Skotarským vedou železnice. Karpaty se zvedají nejvýše ve skupině Čorné hory Hoverlou 2058 m. Na Stohu 1653 se sbíhají hranice ČSR., Rumunska a Polska. K pohraničnímu pásmu se pojí polonina Rovná, Boržava, Svidovec a mnohé jiné, zabíhající do vnitrozemí. Pásmo vyvřelin, běžící rovnoběžně s vých. Karpaty, tvoří trachyty, andesity a tufy. Je to Vihorlat, Velikyj díl, Chustské vrchy a Gutinské hory.

Výšky hor. Mezi výškami hor na starých rakouských mapách a na nových speciálkách, vydaných Vojenským zeměpisným ústavem, jsou rozdíly i několik desítek metrů. Vídeňský zeměpisný ústav konal měření v období 1887—1893. Vojenský zeměpisný ústav změřil v 1925-7 mnohé kóty pro vyměření poledníkového oblouku. Později přeměřeny byly i jiné hory. V závorkách udáno staré měření: Pop Ivan 1739 (1740), Nieněska 1817 (1820), Sčaul 1763 (1755), Korbul 1698 (1700), Stoh 1653 (1655), Čoma hora 2022 (2026), Kukul 1536 (1542), Pikuj 1406 (1405), Vel. Munčel pod Pikujem 1036 (988) atd.

Vodstvo. Hlavní řeka Tisa se skládá ze dvou pramenů, z Černé, pramenici na Okule, a z Bilé Tisy, utvořené soutokem Balcatulu a Stohovce. Černá a Bílá Tisa se spojuji u zastávky Ustěriky. Tisa na našem územi až k Čopu měří 330 km (po výtok u Berehova 240 km). Celková její délka je 1300 km a její úvodí zabírá plochu 155.000 km2, z toho je dvanáctina na našem území. Jen Batar se vlévá na naší půdě z levé strany, všecky ostatní pobočky přicházejí z pravé strany: Sopurka, Apša, Teresva, Terebla, Chustec, Rika, Boržava, Latorice. Do ní se vlévá Už a soutok jejich se jmenuje Čopan, spojený pak s Ondavou a Teplou tvoří Bodrog, vlévající se do Tisy. Teresva, Terebla a Rika jsou skoro stejně dlouhé, asi 90 km. Už 95, Boržava 105, Latorica k hranicím 140 km. Rybníků není, jen nádrže, klausury. Jezera jsou malá, původu ledovcového, Sinovirské ozero vzniklo sesutím skalního boku hory Ozirně.

Klausury. Jsou to přehrady na horských potocích a bystřinách, z nichž se najednou vypouští voda, aby zesílila toky a odnesla připravené kmeny do řek, kde se svazují ve vory. Je u nich hlídač, v jeho chaloupce najdeme přístřeší. Klausury, jichž je dosud používáno, jsou spojeny telefonem, aby vypuštěni všech klausur v jedné oblasti stalo se najednou. K nádržím vedou dobré vozovky, po nichž za poplatek mohou jeti auta. Některé menši klausury nejsou stále osazeny, to mějme na paměti, abychom nespoléhali na nocleh. Klausury v oblasti Černé a Bilé Tisy jsou až na několik (zrušené hati Stanislav, Kozmešček, Lopušanka, Bílý potok) v provozu, na Teresvě jsou všechny zrušeny až na Roztoku, Slobodu, Fuliovec, Ozero. Klausura Apšinec je největší, Stebný nejmenší, Balcatul s chatou KČST. je nejkrásnější, i Kvasný s chatou KČST. je idylickým koutkem.

Srážky. Na P. Rusi prší mnoho. Nejmokřejši kout republiky je pod pohraničním hřebenem Karpat v okolí Brustur. Jména Mokrá (vesnice Německá a Ruská Mokrá), řeka a klausura Mokranka na to poukazují. Spadne tam za rok 1355 mm vodních srážek. Všechna horstva mají dost srážek, proto se na nich šiří poloniny, pokryté svěží travou. Nížiny jsou na vodní srážky daleko chudší. Dešťoměrných stanic je 122, nejvýše položena je na Čorné hoře 2022 a na Hoverle 2058 (r. 1935 byla prostřelena). Na Čorné hoře je také meteorologická stanice. Ty jsou v N. Vereckách, ve Volovci, ve Skotarském, Izkách, Volovém, Niž. Studeném, Niž. Bystrém, Dovhém, Kereckách, Svalavě, Polané a j. V zemi je 53 vodočetných stanic.

Povodně. Tisa se občas nesmírně rozvodni a v některých úsecích bývají povodně katastrofální. O velké vodě mluví nápis na Košutově pomníku v Ťačově r. 1913. R. 1923 a 1925 Tisa mezi Vel. Bočkovem a Jasini zle potrhala silnici a trať, 30. a 31. VIII. 1927 vystoupila 4 m nad normál, strhala mosty, silnici, pole, stavení, odplavila spousty dříví. Začátkem srpna 1934 zničila ze tři čtvrtin obec Výlok. O menších zátopách na Tise a na jiných řekách se ani nemluví.

Geologie. Podkarpatská Rus ve své nejvýchodnější části je vytvořena horninami prahornimi, ostatní Karpaty na pohraničí útvary třetihorními, rovina útvary čtvrtohorními. Nejvýchodnéjši a nejvyšši masiv Čorné hory je vytvořen z prahor, ostatní pás Karpat z karpatského pískovce z doby vrchní křídy. V mladších třetihorách (neogén) vniká moře z Panonské pánve až ke Karpatům. Miocenní uloženiny obsahuji sůl. Za mohutné sopečné činnosti se rozlévaly andesitové a rhyolitové lávy a usazovaly se na vulkanické tufy. Osamělé vulkány se vyskytují u Užhorodu, Mukačeva, Berehova, Šomu, Kosina, Sevluše (Čorna hora), Chustu a j. V době diluviální vznikají travertiny (vápenné tufy) a nánosy hlin v rovinách, kde se ukládá štěrk.

Minerální prameny, lázně. V karpatských údolich je mnoho minerálních pramenů, hlavně železitých kyselek se značným obsahem manganu, hořčíku a j. solí. Alkalické železité kyselky se vyskytují v Užhorodě (Kvasná voda) a jeho okolí (Ciganovce, Derenovka a Lumšory), v okolí Svalavy (Polana, Nelipeno), v údolí Riky (Sojmy, V.Bvstrá, Majdan), Terebly (Sin. Polana), Teresvy (N. Mokrá, Brustury, Neresnice). u Kob. Polany a v údolí Tisy (Kosovská Polana, Rachov, Kvasy a j.). Solné prameny jsou u Soľu, Drahobratova, Brustur, Zlatár, Šandrova, Neresnice, Rachova a j. Sirné prameny jsou u Siňáku, Žděňova, Verecek, Sojmů, Majdanu a Jasině. Jodově prameny u Polaný, Brustur^, Biliny, Rachova. Arsenový pramen u Užoku, lithiovy u Výšková. Lázní je celá řada, většinou zcela primitivních. Mnohé zanikly, jen trosky a prameny svědčí o jejich minulosti. Některé se znovu upravuji. Je o nich podrobněji mluveno při jednotlivých místech. Jsou v Užhorodě, Lumšorech, Svalavě, Polané, Siňáku, Nelipenu, Derenovce, Ciganovcich, Zaňce, Majdanu, Usťčorně, Kvasech, Rachově, Slatinských Dolech, Výškově a jinde. Celkem je na P.R. asi 400 různých pramenů (solné, jodové, sirovodíkové, uhličité a j.).

Nerostné bohatství. Není tak obsáhlé jako v jiných našich zemích. P.Rus nad jiné vyniká solí a petrolejem. Solí je takové množství, že nebude vyčerpána ani za staletí. Její ložiska se táhnou od Prešova až do Slat. Dolů a přes hranice do Rumunska. Slané prameny a slaná jezírka jsou památkami po solných dolech, jež se propadly nebo byly opuštěny. Lid slané vody (ropy) raději používá k solení, přikládaje jí léčivou moc (radioaktivita).

Ložiska petroleje jsou ve dvou oblastech, u Luhu a v okolí Jasině. Těženi petroleje bylo zastaveno, jen ve Stebném nad Jasini se čerpá nafta, je tam těžná věž. Podrobně se o petroleji mluví při těchto mistech.

Hnědele v andesitových tufech s obsahem až 50% železa se dobývalo na mnoha místech (Lazy, Antalovce, Iršava, Dovhé, Friděšovo, Tuří Remety, Iršava, Šelestov, Podhořany, Ilnice, Osoj a j.), krevele u Kobylecké Polaný, Rachova a Trebušan, ocelku u Kobyl. Polaný a v údolí Bílého potoka. Jeho těženi bylo téměř všude zastaveno. Uhlí jenom třetihorni se vyskytuje jen v malých slojích nebo v nepatrných vrstvách u Dovhého, Bilků, Křivé, Mukačeva, Negrové. Někde podniknuty i státem pokusné vrty.

Zlato se ryžovalo na Tise u Luhů, Výšková, Výloku, Sevluše a kopalo se v Berehovských kopcích. Stříbro v malém množství je u Kobyl. Polaný, olovo u Výšková. Měděná ruda se vyskytuje v prahorách u Luhů (Bohdanu) a Rachova. Kámen stavební, dlažební, na výrobu mlýnských kamenů a na páleni kamence se láme na mnoha mistech, alunit je v Berežských kopcích. V nížině jsou ložiska dobré hliny pro průmysl cihlářský a keramický.

Roztomilé krystalky křišťálu, marmarošské diamanty, se nalézají v horninách i volné v náplavech potoků a řek na horském území bývalé marmarošské župy. Děti je sbírají na jaře a po velkých deštích a prodávají turistům v okolí Volovce, Volového, Kobylecké Polaný.

Průmysl. Větších továren je málo. Zpracovává se železo, dřevo, kámen, po domácku se vyrábí keramika, tkají se koberce a vyšívá se. Domácí výrobu soustřeďuje Družstvo lidového uměleckého průmyslu v Užhorodě a Detva, akc. spol. pro povzneseni lidové uměl. práce v Bratislavě. Papírny (suroviny by bylo dost), plynárny a koksárny není ani jediné (pouze kartonáž). Papírny ovoce nestačí zkonsumovat ovoce. Z 500 mlýnů je většina prostičkého složení. Z 60 pil je třetina vodních, ostatní jsou parní, při některých jsou dílny na nábytek z ohýbaného dřeva. Je řada lihovarů, většinou hospodářských, a rafinerií. Velké závody na suchou destilaci bukového dřeva jsou ve Vel. Bočkové, ve Svalavé a v Perečíně, v Čiňaďové je továrna na zápalky. Železo zpracovávají Dolhavsko-lisičevské železárny a lopatárna, železárna a ocelárna v Kob. Polané, Friděšovská železárna v Mukačevě, hřebíkárna v Užhorodě.

V lomech se těží výborný andesit, rhyolit a sopečné tufy a zpracovávají se na dlažební kostky, štěrk a na stavební materiál i na mlýnské kameny. Mramorové lomy jsou v Neresnici, zpracovává se v Trnově. Ložisek mramoru v Rachově není využito, také ložiska kaolinu leži ladem. V lesích je zaměstnáno přes 90.000 lidí.

Meliorace, regulace. Meliorace potřebuje 3/7 zemědělské půdy. V některých obcích je ukončena, někde se provádí. Tisa, Latorica, Batar, Chustec jsou z části regulovány, Uh v Užhorodě (náklad přes 10 mil. Kč), potok Volovec ve Volovém, Teresva. Bystřiny jsou upraveny v délce 65 km, řeky v délce 130 km. Prudké a rvavé bystřiny v měkké půdě a ve štěrku vymilají břehy, vyhlodávaji nová řečiště, rozlévají se v ramena, podmílají silnice i železniční trati, trhají ochranné hráze a zatopuji kraj.

Zvířena. Je-li nejvzácnějši krása P.Rusi v neporušenosti její přírody, týká se to i zvířenv. Na P.Rusi žijí volně zvířata v západních zemích již vyhubená nebo chovaná pouze v oborách. Novinářské zprávy o dravé zvěři na P.Rusi značně přehánějí skutečnost a není nejmenšího nebezpečí, že by turista byl uveden do nesnázi nějakým tím dravcem. Každé zvíře před člověkem prchá a lze mluviti o velikém štěstí, zdaří-li se spatřiti zvěř dříve, než zmizí z dohledu. Jen ten, kdo jde lesem tiše, má na to naději. Hnědý karpatský medvěd přichází v pohraničních hvozdech v několika málo desítkách exemplářů, sotva kdy lze ho spatřiti. Pozorný turista najde alespoň stopy, imponující velikosti. Staří koně, které turista spatři se pásti v údolí uprostřed lesů, byli tam vyvedeni, aby zastřeleni posloužili za návnadu na medvěda, až přijde nájemce honitby. Zeptati se starého pastevce na medvědy a vlky, znamená vždy vyslechnouti zajímavé historky. — Vlk je již také velmi vzácný, zejména v létě, přece však se stane, že potkáš pastevce vzrušené noční návštěvou vlků u stáda. Rys byl ještě nedávno zastřelen u samého Užhorodu; nejspíše ještě uvidíš náhle se rozkývat vrchol stromu, s kterého skočil na útěku. Divoká kočka patři k dravcům i na P.Rusi vzácným, za dne ji turista nezahlédne, stejně jako jezevce a rozšířenější vydru. Častěji spatříme alespoň lišku, dosti hojnou. Vysoká zvěř (jelen), byla dříve dosti hojná a zdejší loviště patřila k nejproslulejším v Evropě. Za války a za převratu byl stav zvěře zdecimován a jen pomalu se zvelebuje. Při trošce štěstí je možno brzy zrána nebo navečer potěšiti se pohledem na jelena samotáře mohutných parohů nebo na celý houf slabších kusů. Totéž platí o hojnější srnčí zvěři. Černá zvěř (vepř divoký) je na P. Rusi poměrně četná, sotva však ji uvidíme při cestách. Jenom při potulce na odlehlých místech setká se turista i s touto zvěří, někde při bahnisku, kam zaléhá samotářský kanec nebo bachyně se selaty. Černá zvěř také před člověkem utíká a lekneme se zbytečně, vyplašime-li celý houf. Jak vstává kus po kuse, stupňuje se hluk a zdá se, že zvěř se blíži, zatím co s hlomozem prchá. Ploty, obkličující políčka pod lesy, jsou právě proti vpádům černé zvéře. Koncem léta hoři u každého pole oheň před kolibou, kde mladík nebo dévče hlídá úrodu a plaší divoká prasata. Vzácným hlodavcem vysokých hor je svišť, žijící na nékolika poloninách na Rachovsku. Uslyšíme aspoň varovný hvizd jeho stráži. Je velmi ostražitý, a chceme-li jej spatřiti, je nejlépe z dálky pečlivě pátrati kukátkem v místech, kde jsme zjistili nory nebo slyšeli pisknuti sviště. Draví ptáci, orli, sokolové, káně a jiní nejsou vzácní a několik orlů, kroužících současně nad lesy, je z krásných dojmů, na které je zejména východ P. Rusi tak bohat. Při potocích spatříme volavku, velmi hojného ledňáčka a v Potisí mnoho čápů. Medvěd, morek, svišť, sokol stěhovavý používají “tiché” ochrany. Na zbytcích Černého močálu žije ještě želva evropská. Z hadů pouze veliká žlutá zmije písečná je méně vzácná než jinde. Všecka ostatní u nás žijící a tu nevzpomenutá zvířata jsou zastoupena ovšem také na P. Rusi. V Tise se loví i jeseter a volžský candát, losos, hlavatka, okoun, lipeň, parma; v horských potocích všude je hojnost pstruhů, které je ovšem třeba nechat na pokoji, chceme-li dobře vycházet s lesním personálem. Pstruzi třaskavinami jsou hodně vyhubeni. Z domácích zvířat žije na P. Rusi bůvol v stádech u Saldoboše, Buštiny, Apše a Slatiny, celkem asi 1000 kusů. Hovězího dobytka chová se přes 200.000 kusů, ovci 120.000, koní 40.000. Při stádech na poloninách jsou psi ne zvláště krotcí a doporučuje se hodně klidu při setkání, neboť neútočí jen, nejsou-li drážděni. Rérych.

Poměry hmyzí fauny. Tak jako rostlinná řiše a vyšši třídy říše živočišné, vyznačuje se i třída hmyzu mnohými zajímavostmi v každém svém řádu. Nehledě k nižším jejím řádům, shledáváme na území podkarpatoruském na př. u motýlů a u brouků kromě valné většiny středoevropských druhů řádu endemitů formy čistě vysokohorské, druhy lokalisované na kraje viničné atd. Zastoupeny jsou tu druhy mediteranní, vnikající sem velkou nížinou uherskou, a některé boreální (severské) druhy. Různé ty skupiny nedají se ani zhruba vypočítávati; o každém jednotlivém řádu pojednává obsáhlá odborná literatura. Z typických druhů motýlů žije na př. jižní druh martináč veliký (Saturnia pyri Schiff.), mající v rozpětí křídel 13—15 cm šířky. V Karpatech žije kromě nesčetných druhů drobných motýlů jasoň (Parnasius Apolo L.), nádherná památka, t. zv. relikt glaciální, který je ve stadiu všeobecného vymírání a měl by proto býti zákonně chráněn, jako je tomu v Německu. V nižších polohách žije krásný a vzácný pestrokřídlec (Thais polyxena Schiff.). Všadv po lesních cestách a mýtinách prohání se batolec duhový (Apatura iris F.) se skvostně irisujícími křídly. Nad jetelišti a křovinami třepetají se hejna otakárků. Rád brouků vykazuje taktéž mnohé zvláštnosti. Žije zde na 40 druhů forem a aberrací střevlíků. Ze všech evropských druhů potápníků je zastoupena celá polovina. Z drabčíků kromě velikého množství mikroskopických druhů je řada vzácnosti z velkých forem, na př. Velleius dilatatus F., žijicí u sršní. Z tesařiků žije v nížinách tesařec drsnorohý (Aegosoma scabricorne Scop.), závodící ve velikosti s tesařikem obrovským. V horách na bucích žije velmi krásný tesařik sametovec horský (Rosalia alpina Lín ). Karpaty hosti jedinečnou vzácnost — perlu všech palaearktických tesařiků “Gaurotes excellens Brancsik”, prastarý, vymírající druh. Boreálni druhy zastupuje Nivellia sanquinosa Gyll., ve vyšších polohách Strangalia thoracica Greutz. a Cyrtoclytus capra Germ., vesměs vzácnosti. Z chrobákovitých stojí za zmínku veliký a nádherně zelený zlatohlávek Potosia speciosissima Scop. Z roháčů jsou zastoupeny všechny palaearktické rody. Taktéž řád blanokřídlých, rovnokřídlých a ostatní mají mnohé své znamenitosti. Od převratu byla českými entomology popsána řada nových druhů podkarpatského hmyzu. Poněvadž přírodní poměry jsou na P. Rusi namnoze ještě zcela původní, zachovaly se mnohé památky hmyzí zvířeny, které si zasluhují ochrany, aby nebyly vyhubeny, jako se to stalo jinde. Vědě prospěje jen opravdové studium přírody, nikoliv však sériové sbirání a hubení právě těch nejkrásnějších forem, které oku nerozumného diletanta lahodí.

Lesy. Největšim bohatstvím P. Rusi jsou lesy, které živi největší část obyvatelstva. Pokrývají více než polovinu země (51%), z nich státu patří polovina, akc. společnost “Latorica” má 96.000 ha, řád Maltézských rvtiřů v Dovhém 23.000 ha. Dnes velká část lesů je porušena. Válka, lidé i dobytek jim ublížili. Bukových lesů je 60%. Buk roste do průměrné výše 1300 m, na jižní straně až do 1350, na sev. do 1250. I dub je poměrně hojný. Je ho 8%. Zimni dub roste až do 750 m, letni jen do 470 m. Smrku je 25%, roste do průměrné nadmořské výše 1450 m, jedle (do 1200 m) 4%. Zbytek připadá na lísku, olši a jiné. Hojný je jalovec, kleč roste jen na Čorné hoře. Limba, vzácná borovice s 5 jehlicemi ve svazečku, je domovem zejména v divokých Gorganech mezi Pikujem a Syvulou na severním pohraničí. Zasahuje dost nízko, i pod 1000 m, kdežto jinde je její oblast teprve kolem 1400 m. Jeji koruny jsou patrny válcovitým tvarem.

Na západě a ve středu země se dopravuje dříví lesními drahami, jichž je skoro 600 km. Proto vorařství v těchto oblastech zaniklo. Po Rice a na přítocích Terebly a Teresvy se plaví polena, asi 20.000 m^:‘ ročně, v letech 1934 a 1935 méně. Vory se plaví na Tise a jejích přítocích do Velkého Bočkova, kde se svazují ve velké vory. Množství dřeva v podkarpatoruských lesích udávají Inž. V.Chrastina a Inž. Zoban na 100,000.000 m3 s 2% ročni těžby.

Dosud je několik oblasti pralesů. V katastru obce Nové Stužice je bukový prales s jedlí a javorem, zvaný “Jasan”, ve výměře 602 kat. jiter, u obce Tiché 25 kat. jiter pralesa jedlového se smrkem. V polesí Plaiské je smrkový prales s limbou “Gorgan” 55 kat. jiter. Na Vodožanské Kyčeře je částečná reservace 461 kat. jiter. V polesí Široký Luh je bukový prales s jedli a na Kamjonce částečná reservace se smrkem 85 kat. jiter. Na Rachovsku má řeckok. církev a škola v Apši pod poloninou Apeckou prales bukový s kmeny až 120 cm v průměru a s javory až 150 cm. Na Laščinském gruni pod Popem Ivanem je dokola kromě vých. svahů smrkový prales s bukem a s jedli. (Tiž.) Pod Hoverlou se rozkládá prales 960—1340 m na 130.57 ha, jak je napsáno na tabulce na obrovském smrku, když jdeme Jub. stezkou na l. břehu Bílého potoka ke klausuře Hoverle. — Pralesů je celkem přes 4000 ha.

<<< OBSAH >>>

OBSAH

Úvodem

Užhorod

Značené cesty

Jubilejní karpatská stezka

Odbočky z Jubilejní karpatské stezky

Železniční trati

Státní autobusové trati

Soukromé autom. trati

Státní, zemské, vicinální silnice. Pokyny pro automobilisty a motoristy

Letadlem na P. Rus

Seznam obcí

Různosti

Hranice/ Horstvo/ Výšky hor/ Vodstvo/ Klausury/ Srážky/ Povodně/ Geologie/ Minerální prameny, lázně/ Nerostné bohatství/ Průmysl/ Meliorace, regulace/ Zvířena/ Poměry hmyzí fauny/ Lesy/ 

Květena Podkarpatské Rusi (Prof. Antonín Margittai)

Národnost a zaměstnání/ Náboženství/ Nářečí, kmenové rozdělení/Peněžnictví a družstevnictví/ Českoslov. červený kříž/

Písemnictví P. Rusi/ Umění/ Lidové umění. Dřevěné kostely — cerkve/

Dějiny/ Správní a soudní okresy/ Guvernéři/ Obrázky/ Literatura (prameny).

Doslov

Dostal Jaroslav   PODKARPATSKÁ RUS 1936

СКОРОЧЕННЯ:

Брадульський ландшафтний державний заказник (1026 га) розташований у верхній частині р. Мокрянки на південному макросхилі однієї з найвищих горганських вершин – Попадя (1742 м) на території Брадульського лісництва Усть-Чорнянського лісокомбінату. Заповідні ялинові лісові масиви мають зональне поширення до висоти 1500–1550 м. Починаючи з висоти 1400 м, на кам’янистих схилах формуються кедрові яличники чорницеві, місцями трапляються біогрупи чистих кедрин. В субальпійській смузі сформовані зарості гірської сосни та фрагменти лучних асоціацій – ситника трироздільного, куничника волосистого, костриці червоної.

У ландшафтному державному заказнику Кузій (456 га), який знаходиться в Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату, охороняється найвищий на Україні осередок дуба скельного та дуба звичайного, що зростають на горі Темпі на висоті 1091 м. На схилах гори поширені ясенево-дубові, ялицево-дубові, дубово-букові й буково-дубові ліси з дуба скельного. На вапнякових скелях зростають тис ягідний, карпатський ендем – дзвоники карпатські та рідкісна для Карпат декоративна рослина – фізаліс звичайний.

Ландшафтний заказник республіканського значення Свидовець (1471 га) розташований на південних мегасхилах Свидовецьких гір, на території Косівсько-Полянського лісництва Великобичківського лісокомбінату. Створений він з метою охорони букових, буково-яворових та буково-кленових пралісів. У приполонинній зоні переважають бідні вологі та сирі чорницеві бучини, збереглися залишки букового криволісся. На вапнякових скелях зустрічаються такі рідкісні види, як листовик сколопендровий, блехнум колосистий, багаторядник Брауна, аспленій зелений. Місцями криволісся утворює вільха зелена та яловець сибірський.

Ландшафтний заказник «Синевирське озеро» створений на площі 1000 га з метою його охорони та збереження гірських ландшафтів, а також буково-ялицевих, буково-ялинових та ялинових захисних лісів.

Стужицький ландшафтний заказник (2592 га) розташований в Новостужицькому і Ставнянському лісництвах Великоберезнянського лісокомбінату. Організований для охорони букових та яворових пралісів. На висоті 1250 м збереглось криволісся бука, горобини звичайної та біогруп вільхи зеленої. Досить поширеними е чорничники, щучники та інші лучні формації.

Лісовий заказник Білий Потік включає частину території Діловецького лісництва Великобичківського лісокомбінату і займає площу 378 га. Тут під охороною знаходяться високопродуктивні буково-ялицеві праліси, запас яких досягає 1000–1100 м3/га. Вони мають важливе еталонне значення для лісового господарства. На виходах вапняків збереглись біогрупи тиса ягідного.

Лісовий заказник Діброва (712 га) розташований у Лужанському лісництві Великобичківського лісокомбінату. Тут на межі зростання дуба звичайного та скельного збереглись масиви природних дубових, грабово-дубових, буково-дубових і дубово-букових лісів, які далі у східному напрямку не мають зонального поширення. У трав’яному покриві ряд теплолюбних видів – плющ, медунка м’якенька та інші. Заказник має також ландшафтно-естетичне та рекреаційне значення.

Кевелівський лісовий буковий заказник (712 га) у Свидовецькому лісництві Ясінянського лісокомбінату розміщений на південно-західних мегасхилах Менчульського хребта на висоті 600–1250 м. Створений з метою охорони мішаних буково-яворових, яворово-букових, буково-ясеневих, буково-ялиново-ялицевих пралісів (200– 250 років).

Лісовий заказник Росішний (461 га) розташований на території Нижньоволовецького лісництва Воловецького лісокомбінату. Створений для охорони цікавих з лісівничої точки зору ялицево-букових, грабово-ялицево-букових та буково-ялицевих пралісів. Вони мають також важливе ґрунтозахисне і водорегулююче значення. Елітне ялицеве насадження має цінні спадкові властивості. З рідкісних трав’яних рослин тут зростають листовик сколопендровий, страусове перо звичайне, лілія лісова та інші.

Ботанічний заказник ялинових та кедрово-ялинових лісів Горгани – Тавпіширка (248 га) розташований на висоті 1100–1500 м у Плайському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату. На кам’яних розсипищах збереглись з раннього голоцену (10 000–7800 років тому) кедрово-ялинові, ялиново-кедрові праліси, серед яких місцями трапляються березово-кедрові та чисті кедрові бори.

Ботанічний заказник Гладинський в урочищі Чортів (130 га) розташований на території Турбатського лісництва Усть-Чорнянського лісокомбінату. Тут на сильно кам’янистому схилі в оліготрофних умовах виявлено насадження ялини і ялиці віком понад 300 років. Обидві породи мають резонансову деревину, що високо ціниться в музичній промисловості. Тому заказник має важливе селекційне, а також лісогосподарське значення як цінна лісонасіннєва ділянка.

Кедрово-модриновий ботанічний заказник Кедрин (166 га) – унікальний, найбільший в Союзі природний осередок ендемічної модрини польської, що зростає разом з реліктовою сосною кедровою та смерекою. Осередок, що зберігся з раннього голоцену, розташований на південних мегасхилах Вододільних Горган на відрогах полонини Побита в Бертянському лісництві Усть-Чорнянського лісокомбінату на висоті 965–1400 м.

Радомирський ботанічний заказник (486 га) розташований на території Устєріцького лісництва Рахівського лісокомбінату, організований з метою охорони цінних ялиново-ялицевих пралісів з домішкою бука, під наметом яких зрідка зростає тис ягідний. Вік лісу – близько 340 років.

Ботанічний заказник Чорна гора розташований на південний схід від м. Виноградова на одноіменній горі, яка є найвищою в закарпатському передгір’ї (568 м). Належить до Виноградівського лісництва Хустського лісокомбінату. Площа заповідного масиву – 823 га. Має значення для охорони рослинності лісостепового характеру. Тут зростають лісостепові діброви з дуба скельного, дуба Далешампе та ясена білоцвітого. Вершина гори і північно-східні мегасхили зайняті буковими, грабово-буковими та буково-дубовими лісами. Поширені рідкісні для Карпат угруповання дуба скельного, діброви – деренова, бирючинова, ясенева з ясенем білоцвітим і кострицею борознистою. З трав’яних рослин зростають такі рідкісні степові й лісостепові середземноморські види, як перлівки трансільванська й ряба, ферульник лісовий, ковила прекрасна, леопольдія чубкувата, горобейник пурпурово-голубий, виноград лісовий та інші.

Ботанічний заказник Юліївська гора (176 га) розташований за Тисою і є відрогом Гутинського хребта. Рослинність південних схилів флористично близька до Чорної гори. Тут поширені діброви з дубів скельного. Далешампе, багатоплідного. Цікавими є угруповання дуба скельного, липи пухнастої та клокички перистої. Це єдине місце в нашій області, де зустрічається популяція дуба бургундського. З трав’яних рослин, що тут зростають, можна назвати кострицю борознисту, герань криваво-червону, осоку Мікелі.

Великодобронський зоологічний заказник (1736 га) знаходиться на території Великодобронського лісництва Ужгородського лісокомбінату і створений з метою охорони лісових масивів в низовині Латориці, де гніздуються цінні птахи і розмножуються козулі. У водоймищах поширений третинний релікт – водяний горіх.

Апшинецький гідрологічний заказник – урочище Околи (105 га) знаходиться на території Чорнотисянського лісництва Ясінянського лісокомбінату. Тут з-під гірського перевалу Околи бере початок Чорна Тиса. У хвойному пралісі густа мережа джерел, з яких формуються гірські потоки, що поповнюють водами Чорну Тису.

Державний орнітологічний заказник – Соколові скелі (606 га), що на території Шипотського лісництва Перечинського лісокомбінату, створений у 1978 році з метою охорони рідкісних птахів, які гніздяться на стрімких скелях у яворових лісах. Охороні підлягають беркут, орлан-білохвіст, орел-карлик, змієїд.

Геологічний заказник Зачарована долина (150 га) знаходиться на території Ільницького лісництва Кушницького лісокомбінату, де унікальне міжгір’я славиться оригінальними кам’яними витворами, які виникли після вивітрювання вторинних кварцитів.

Ботанічно-гідрологічнмй заказник Негровецьке болото Глуханя (23 га) створений у 1980 році на землях колгоспу «Червона зірка» Міжгірського району. Це типове верхове сфагнове болото в гірській частині Закарпаття. Воно є регулятором режиму у зоні водозабору Теребле-Ріцької ГЕС. Тут збереглись рідкісні болотні рослини – росичка круглолиста, журавлина звичайна, водянка чорна та інші. Заказник цікавий і з ботанічної точки зору.

Державний ботанічний заказник лікарських рослин республіканського значення Рогнеска (30 га) знаходиться на землях колгоспу «8 Березня» селища Богдан Рахівського району. На полонині Рогнеска зростає цінна лікарська рослина тирлич жовтий, зникаючий вид, який підлягає суворій охороні.

Державний заказник лікарських рослин організовано також в урочищах Странзул, Задня і Кедрин, загальною площею 510 га. Вони розташовані на території Брадульського, Бертянського і Плайського лісництв Усть-Чорнянського лісокомбінату. Під наметом хвойних лісів зростає лікарська рослина плаун-баранець, занесений до Червоної книги УРСР. Зростають також інші види рідкісних рослин.

У ботанічному заказнику урочиш Затінки і Тересянки (13 га) Квасівського лісництва Рахівського лісокомбінату знаходиться найбільший осередок арніки гірської – цінної лікарської рослини. Охороняється як цінна насіннєва ділянка.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Заготівля лісових плодів, ягід, горіхів, грибів та інших продуктів посідає значне місце в постачанні населення додатковими продуктами харчування. Плоди багатьох дикорослих плодово-ягідних рослин відзначаються тонким ароматом і відмінним смаком, якими не завжди наділені їх родичі серед культурних сортів. Вони є джерелом вуглеводів, білків, жирів, органічних кислот, вітамінів. Це підвищує їх цінність як сировини для виготовлення соків, кондитерських виробів та інших продуктів харчування. Дикорослі плодові – джерело одержання вітамінів. Найбільш багаті на вітамін С плоди шипшини, чорної смородини, обліпихи, барбарису, горобини тощо. А такі, як чорниця, калина, клюква – не лише вітамінні ягоди, але відзначаються й цілющими властивостями, застосовуються при лікуванні деяких хвороб.

Таблиця 1. Розподіл основних видів дикорослої продукції по заготівельниках у 1985 році, %

У низинних районах області зростає груша лісова, яблуня лісова, черешня, терен, шипшина, калина звичайна, глід, горобина чорноплідна, барбарис, кизил, суниці та інші, у лісах гірської та передгірної зон – малина, ожина, чорниця, горобина звичайна, брусниця, ялівець. Щорічно дикорослих плодів і ягід заготовляється близько 4 тис. т лише заготівельними організаціями, що становить близько 60 % промислових запасів (табл. 1).

Скорочення площ суцільних рубок лісу до науково обгрунтованих з екологічної точки зору обсягів привело до зменшення площі дикорослих малинників, ожини, горобини червоної. Лісівники компенсують їх створенням промислових плантацій горобини чорноплідної, смородини, обліпихи, шипшини, калини та інших на трасах ліній електропередач і трубопроводів різного призначення, на узліссях і вздовж лісових доріг, у міжряддях горіхових плантацій і фруктових садів. Плодові кущові породи вводяться до складу лісових культур, де протягом кількох років (до зімкнення основного намету насадження) вони являють собою тимчасові плантації. Близько 300 га постійних і тимчасових плантацій, створених за роки десятої і одинадцятої п’ятирічок, почали плодоносити. Наприклад, на невеликій, площею 1 га, обліпиховій плантації Хустського лісокомбінату збирають щорічно понад 10 ц ягід. На промислових плантаціях горобини чорноплідної, створеної у міжряддях лісових культур і горіхових плантацій Довжанського лісокомбінату, одержують понад 70 ц плодів.

Плантаційне господарювання дозволяє зменшити трудові й матеріальні затрати на заготівлю сировини, одержувати стабільні врожаї практично щорічно і згладжувати чергування урожайних і не врожайних років. Тому, уже в дванадцятій п’ятирічці, планується розширення плантаційного господарства цінних плодових порід: обліпихи, смородини, горобини чорноплідної, лимонника китайського, калини та інших. Освоюється випуск нового виду продукції – сухофруктів.

Особливо цінну групу деревних порід становлять горіхоплідні: ліщина звичайна, введені в лісові насадження області горіх волоський і каштан їстівний, головний лісоутворювач Карпат – бук лісовий, цілющі плоди якого ще не знайшли належного застосування у харчовій промисловості, як і жолуді дуба, резерви збільшення заготівлі яких значні.

У зернах горіха грецького і ліщини, що зростають у лісах Закарпаття, міститься 65–70 % жирів, багато цінних білків та інших корисних речовин. Горіхова олія не має собі рівних серед олій рослинного походження. Надзвичайні смакові якості надає кондитерським виробам борошно плодів їстівного каштана, який широко впроваджується у лісові насадження держлісфонду області. Здавна використовуються місцевим населенням горішки бука і жолуді дуба для відгодівлі домашньої худоби, зокрема свиней. Запаси цієї сировини досить великі, але майже не використовуються. Це значний резерв для забезпечення тваринництва кормами.

Близько 1000 га плантацій і насаджень горіха волоського налічується в держлісфонді області. В майбутньому – це цінна сировина для меблевої промисловості, а тепер одержуємо плоди. Поки що врожайність горіхових плантацій низька, але проведенням догляду за деревами, їх підживленням органічними і мінеральними добривами вдається поліпшити плодоношення і щорічно збільшувати заготівлю горіхів.

Важливе місце в заготівлі побічних продуктів відводиться грибам. За своїм хімічним складом вони близькі до рослинних і тваринних продуктів. Білків і жирів у них більше, ніж у картоплі, капусті та інших городніх культурах, багато калію, фосфору, сірки, вільних амінокислот та специфічних екстрактивних і ароматичних речовин. Опеньки, маслята, лисички та інші багаті на цинк і мідь. Гриби мають і кормове значення для фауни. їх поїдають зайці, білки, лосі, олені, борсуки, інші лісові мешканці і вівці.

Багаті ліси Закарпаття грибами. З настанням грибного сезону в лісових урочищах організовуються заготівельні й грибоварні пункти, куди надходить грибна продукція. Серед великої кількості видів грибів, які зростають у наших лісах, промислове значення мають білі гриби, підберезовики, опеньки, лисички, сироїжки, грузді, моховики та інші. Особливою популярністю у заготівельників користуються опеньки осінні, які переважають в загальному обсязі заготівель. Успіх справи в заготівлі грибів залежить від оперативності та рівня організації заготівельних робіт у грибний сезон. Досягнутий рівень заготівлі грибів за роки одинадцятої п’ятирічки ще далекий до повного використання наявних промислових запасів. Тому заготівлю грибів у дванадцятій п’ятирічці намічено збільшити.

Проводять лісокомбінати і переробку заготовлених грибів. Заготівельно-грибоварні пункти організовуються в лісових урочищах, де проводиться масова заготівля грибів. Пункти обладнані грибоварними котлами, сушарками, відповідними приміщеннями, тарою, вагою і забезпечуються транспортом. Сушені гриби направляються в торгівлю, а напівфабрикати – в Буштинський цех по переробці дикоростучих плодів, ягід і грибів для дальшої переробки. Обладнується цех по випуску солоно-маринованих грибів у Ясінянському лісокомбінаті. З введенням у дію Великобичківського цеху по переробці дикорослих плодів і ягід, а також грибів вся заготовлена лісокомбінатами сировина повністю буде перероблятися.

Поряд з використанням природних запасів грибів такі лісокомбінати, як Ясінянський, Хустський і Перечинський освоюють технологію штучного їх розведення. Першу продукцію вирощених шампіньйонів ясінянські лісівники передали в громадські їдальні вже в 1985 році.

Особливу перспективність штучного вирощування в умовах Закарпаття мають їстівні гриби – гливи. Технологія вирощування міцелію цих грибів уже освоєна. Першу партію міцелію закладено на проростання у Виноградівському Хустського і Тур’є-Реметському лісництвах Перечинського лісокомбінатів. У перспективі штучним вирощуванням їстівних грибів і, насамперед, гливи буде займатися переважна більшість лісових та лісохімічних комбінатів області. Найбільш перспективними видами гливи, як за продуктивністю, так і за стійкістю до природних факторів, є сорт типу «Дон».

Березовий сік давно здобув визнання як дієтичний, тонізуючий і лікувальний напій. Тому він став ще однією складовою побічного лісокористування. Підсочку берези проводять за 5 років до рубки стиглих деревостанів. На Закарпатті тепла й рання весна викликає бурхливе соковиділення вже в березні. Заготівлю березового соку в держлісфонді області ведуть лісокомбінати, а в колгоспних і радгоспних лісах, в незначній кількості,– підприємства споживчої кооперації і харчової промисловості. Тепер заготовляється близько тисячі тонн щорічно, що цілком відповідає наявним природним ресурсам. Приріст обсягу заготівлі березового соку можливий, лише за рахунок інтенсифікації експлуатації березових насаджень, які визначаються в рубку, особливо в колгоспних лісах, підсочкою окремих екземплярів берези, що становлять незначну домішку в насадженнях, визначених у головну рубку в найближчі роки.

Справжньою лабораторією здоров’я називають у народі лікарські рослини, на які так багаті карпатські ліси. Тут зростає близько 300 видів лікарських рослин. 40 % усіх медичних препаратів одержують з рослин.

В області ведеться заготівля дикорослої лікарської сировини для потреб фармацевтичної промисловості. Землі держлісфонду Закарпаття багаті різноманітністю цінних видів, таких як ромашка лікарська, шипшина, горобина чорноплідна, звіробій, вільха чорна і сіра, деревій тисячолистий, пижмо, ялівець звичайний, арніка гірська та інші. Основним споживачем лікарської сировини є обласне аптекоуправління, яке частково переробляє сировину, а частину відправляє фармацевтичним заводам для більш глибокої переробки. Експлуатація запасів лікарських рослин за останні роки значно зросла. Понад сорок видів рослин заготовляється різними організаціями області загальною вагою 250 т.

У лісах Закарпаття є чимало надзвичайно цінних лікарських рослин, які знаходяться під охороною держави і занесені до Червоної книги СРСР та Української РСР. Це такі, як плаун-баранець, арніка гірська, тирлич жовтий, нарцис вузьколистий, родіола рожева та інші. Для забезпечення належної охорони і відтворення цінних лікарських рослин на території держлісфонду створено ряд ботанічних заказників республіканського значення. Це заказники «Затінки», «Тересянка» на території Рахівського лісокомбінату, де зростає арніка гірська, заказники «Странзул», «Задня» – місцезростання плауна-баранця на площі 510 га в Усть-Чорнянському лісокомбінаті.

Для збільшення обсягів заготівлі лікарської сировини і зміцнення сировинної бази лісокомбінатами об’єднання «Закарпатліс» будуть закладені промислові плантації особливо цінних і рідкісних лікарських рослин: родіоли рожевої, арніки гірської, лимоннпка китайського та інших.

Сінокосіння і випас худоби на лісових землях також входять у побічне лісокористування і становлять основу тваринництва, підсобних господарств підприємств і особистих господарств громадян. Сінокісні угіддя держлісфонду області закріплено за підсобними господарствами лісокомбінатів і працівниками лісової охорони – як службові наділи, а решта вільних ділянок віддається у користування колгоспам, радгоспам та громадянам області за погодженням з місцевими Радами народних депутатів. Значна частина сіна заготовляється на інших площах – квартальних просіках, галявинах, у молодих лісових культурах, під наметом зріджених насаджень тощо.

Щорічно в лісах держлісфонду заготовляється понад 4000 т сіна. Але цього недостатньо для підсобних господарств. Головний резерв – поліпшення сінокосів. Саме підвищення врожайності сінокосів дасть змогу зміцнити кормову базу підсобних господарств, збільшити виробництво м’яса, молока, вовни тощо.

Багатий породний склад лісів і розмаїта трав’яниста рослинність створюють прекрасну кормову базу для бджільництва. Понад три тисячі бджолосімей нараховують лише пасіки підрозділів об’єднання «Закарпатліс». Бджільництвом займаються колгоспи і радгоспи. З року в рік бджільництво в області набуває комплексного виробничого напряму. Поряд з виробництвом основних продуктів (мед, віск) господарства займаються збиранням прополісу, квіткового пилку, маточного молочка, а також виведенням маток і формуванням нових сімей та пакетів бджіл. Для продовження сезону експлуатації цінних нектароносів, наближення пасік до кормової бази з урахуванням її вертикальної зональності в гірських умовах Карпат, пасіки розміщують у пересувних павільйонах і перевозять їх у місця медозбору. Такі павільйони успішно використовуються в Усть-Чорнянському лісокомбінаті. Забезпечення бджолопасік пересувними причепами-павільйонами дозволить збільшити виробництво продукції бджільництва.

Карпатські ліси багаті цінною мисливською фауною. Мисливські угіддя закріплено за обласною організацією Українського товариства мисливців і рибалок та за лісокомбінатами.

Спортивне полювання за ліцензіями на оленів, козуль, диких кабанів, а також їх промисловий відстріл – не лише вид спорту та відпочинку, але й важливе джерело цінних продуктів: м’яса, натуральної вовни, шкіри тощо.

Мисливське господарство Закарпаття за останні роки зробило значний крок у напрямі інтенсифікації. У 1985 році з кожної тисячі гектарів мисливських угідь одержано на 155 крб. продукції – це високий показник, але нижчий, ніж у господарствах Прибалтійських республік і сусідніх європейських соціалістичних країн. Збільшення чисельності копитних у лісах області дало змогу інтенсивніше вести промисловий відстріл карпатського оленя, дикого кабана, козулі. Збільшено також реалізацію спортивних ліцензій.

На базі Шаланківського фазанорозплідника освоєно інкубацію і розведення фазанів. Щорічно тут вирощується 8–10 тис. штук молодняка цього цінного птаха і випускається в мисливські угіддя, а також реалізується в інші області України. Це дало можливість дозволити спортивне полювання на фазана за ліцензіями. Освоєно й штучне розведення диких качок.

У «Закарпатлісі» створено державні мисливські господарства: «Радянські Карпати» площею 76 тпс. га, «Нове Село» – 1,3 тис. га і «Шипот» – 11,8 тис. га. У господарстві «Нове Село» акліматизується муфлон і лань – перспективні для Карпат види.

У дванадцятій п’ятирічці планується підвищити експлуатацію мисливських угідь, збільшити заготівлю м’яса і налагодити випуск м’ясних консервів дичини. У Мукачівському і Ясінянському лісокомбінатах створюються цехи по виготовленню сувенірів з мисливських трофеїв.

Розглядаючи види побічного лісокористування, слід згадати про рибальство й риборозведення. Резерви рибного господарства ще досить значні. Загальна довжина річок і потоків, придатних для розведення райдужної і струмкової форелі та харіуса на території держлісфонду, становить понад 2000 км. Лісові озера та ставки в низинній зоні області використовуються для вирощування коропа. До останнього часу лісокомбінати займались лише інкубацією ікри лососевих риб, вирощуванням малька і зарибленням гірських потоків. Але вже за роки одинадцятої п’ятирічки створено певну базу для одержання товарної риби, особливо форелі. Перші тонни її надходять у продаж з 1983 року. В лісокомбінатах області створено належну технічну базу для риборозведення. Функціонують 9 інкубаторів загальною потужністю понад 3 млн. штук мальків на рік. Проводиться розчистка русел гірських потоків, будуються щорічно сотні перепадів, десятки ставків, що дало змогу в останні роки розпочати реалізацію товарної риби. Але саме в рибному господарстві ще значні невикористані резерви, приведення в дію яких дасть можливість збільшити в дванадцятій п’ятирічці реалізацію товарної риби в 2-З рази.

Таблиця 2. Обсяги випуску продукції з дарів лісу в одинадцятій п’ятирічці

Лісокомбінати області не лише заготовляють сировину, але й переробляють її на готову продукцію. Так, цех переробки дикорослих плодів і ягід Буштинського лісокомбінату щорічно переробляє близько 400 т сировини, консервує майже 300 т березового соку. Обсяги випуску консервної продукції постійно зростають. Тут випускається понад 20 найменувань продукції, яка користується підвищеним попитом. Аналогічний цех збудовано у Великобичківському лісокомбінаті, і вже в 1986 році сировина, яку заготовляють Великобичківський, Рахівський і Ясінянський лісокомбінати, майже повністю перероблялася. Переробку і випуск готової продукції з дарів лісу проводять і ряд консервних заводів харчової промисловості області (табл. 2).

Значна частина побічних продуктів лісу заготовлюється населенням, відпочиваючими та туристами. Однак, використовується ця багата кладова Закарпаття ще далеко не повністю. Наявні резерви дають можливість збільшити віддачу лісового гектара ще на 5– 6 крб., і вже в дванадцятій п’ятирічці одержати продукції на 12– 13 крб. з кожного гектара лісової площі.

Інтенсивне побічне користування лісом можливе тільки в тому випадку, якщо воно становить невід’ємну частину лісового господарства, базується на науковій основі і плановій координації охорони й відтворення природних ресурсів.

Вишукуючи резерви дальшого використання побічних лісових ресурсів, лісівники області працюють над освоєнням нових видів продукції. У дванадцятій п’ятирічці буде вирощуватися буковий шовкопряд, закладатимуться плантації технічної лози, заготовлятиметься для консервування папороть-орляк, планується випуск нових видів консервів.

Для збільшення випуску готової продукції передбачено будівництво цехів переробки дикоростучих плодів і ягід у Перечинському та Свалявському лісокомбінатах. З введенням їх у дію, вся дикоросла сировина, березовий сік і гриби будуть повністю перероблятись. Значно зросте асортимент купажованих соків, частина яких буде випускатися в сувенірній упаковці, в малооб’ємній тарі.

Лісова кладова Закарпаття дозволяє збільшувати заготівлю побічних харчових продуктів лісу населенням, організованими відпочиваючими і туристами. Головне – це господарська, дбайлива заготівля плодів, ягід, грибів – без пошкодження та знищення рослин. При вмілому користуванні лісовими дарами їх вистачить усім.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Нормальним вважається рівномірний розподіл лісової площі на основні вікові групи. Проте в лісах області вікова структура насаджень порушена. У листяних лісах на молоді лісостани (до 40 років) припадає 31 % за площею, середньовікові становлять 38 %, пристигаючих всього близько 8 %. Серед хвойних порід молодники займають 40%, насадження середнього віку–28%, пристигаючі – 15 %. Такий розподіл зв’язаний з надмірними рубками в дорадянський період та в роки відбудови. Отже, у молодих лісах відповідно зосереджено й великі запаси деревини. Ці вікові групи дають найбільший приріст за масою не тільки через великі площі, але й тому, що інтенсивність приросту дерев з віком знижується.

Деревина молодих лісів – величезне природне багатство. По-перше, це той резерв, який, пристигаючи, поступово переходить у старші вікові групи і стає основою лісоексплуатації.

Догляд за лісом (рубки догляду) полягає в періодичному зменшенні густоти насаджень. Вилучаються дерева гірші за якістю, відсталі у рості, пошкоджені, небажаних порід, щоб поліпшити умови росту дерев, які залишаються. Головне значення рубок догляду – лісівниче, тобто підвищення якості та стійкості лісостанів, створення умов для посилення приросту кращої частини насадження. Тому рубки догляду також звуть «вихованням молодих лісів». Це найбільш тривала лісівнича робота. Починається вона від змикання молодняка й повторюється протягом життя одного покоління лісу 10–12 разів, закінчуючись у віці пристигання. Методи догляду зміняються зі збільшенням віку насаджень: у молодняках – це освітлення, прочистки, далі йдуть прорідження, прохідні рубки. Техніка й технологія цих робіт детально опрацьовані залежно від головної деревної породи, складу насадження (чисті, змішані), умов місцезростання тощо. Звичайно повноту лісостану не знижують менш ніж до 0,7. Отримання деревини при рубках догляду має назву проміжного користування лісом.

За існуючої вікової структури лісів проміжне користування становить близько половини всього обсягу деревини, що заготовляється в області. Обсяг вирубки в ліквідній деревині досягає щороку понад 800 тис. м3. Площа лісів, на яких щороку проводяться рубки догляду, становить у середньому 25–26 тис. га. Рівень використання деревини, що заготовляється в процесі рубок догляду за лісом,– понад 85 % і з року в рік збільшується.

Пошук шляхів більш повного використання всієї деревини від рубок догляду – важливий лісосировинний резерв. У цій справі привертає увагу глибока переробка маломірної деревини (хімічна). Крім того, частина молодих дерев при догляді за хвойними молодниками йде на новорічні ялинки, виготовлення хвойно-вітамінного борошна для тваринництва тощо. Способи, технологія і рівень механізації рубок догляду за лісом удосконалюються постійно.

Проблема підвищення продуктивності лісів – настійна вимога нашого часу. При цьому йдеться не лише про збільшення біологічної продуктивності лісових фітоценозів, у першу чергу, отримання максимальної кількості деревини, але й про поліпшення корисних функцій лісу, вплив його на навколишнє середовище. На Закарпатті з розвинутою деревообробною, меблевою і лісохімічною промисловістю та сприятливими кліматичними умовами саме такий комплексний підхід до використання лісів найбільш перспективний.

Для підвищення продуктивності лісів здійснюється чимало лісівничих заходів. Головним є раціональне використання лісових площ відповідно до їх ґрунтових та кліматичних умов. Виконано суцільне грунтово-типологічне обстеження території всіх лісокомбінатів області. Ці матеріали дають уяву про потенціальні продуктивні можливості кожної ділянки, отже, є основою для довготермінового планування у лісовому господарстві. Під час лісовпорядження виділено так звані еталонні – кращі насадження природного походження в різних умовах місцезростання. Вони є наочним прикладом продуктивних можливостей за певних лісорослинних умов, крім того мають лісонасіннєве значення. Тому площу еталонних лісостанів виключено з розрахунку головних рубок. Ними охоплено дубові, букові та хвойні насадження. Такі еталони виділено у кожному лісокомбінаті.

Тепер у карпатському лісівництві панує концепція підтримання та відтворення корінних типів лісу, власне – корінних типів деревостану, бо саме вони є конкретними об’єктами праці лісівника. Корінні типи – це рослинні угруповання, що складалися шляхом природного добору протягом тривалого періоду. Вони найбільш стійкі та продуктивні. Похідні типи деревостану, як правило, спрощеної форми, збіднені, за складом порід їх потрібно поступово замінити на корінні. Типологічні плани вказують площу корінних та похідних лісостанів кожного лісництва. Безумовно, це завдання буде успішно вирішуватися лісівниками області, і на місці похідних, здебільшого чистих, з’являться корінні змішані деревостани.

Напрям господарства на відтворення корінних типів враховується при лісокультурних роботах, проведенні догляду в молодниках тощо. Здійснюються також спеціальні реконструктивні роботи. Площі, зайняті породами другорядного значення (граб та інші, м’яколистяні) поступово замінюються на культури головних лісоутворювачів. За останні роки лісокомбінати здійснили реконструкцію малоцінних насаджень майже на всій площі наявних малоцінних молодників. Для отримання змішаних насаджень широко практикуються часткові лісокультури, при яких у чисті молодняки бука, хвойних порід тощо вводиться домішка цінних супутніх порід.

Резервом підвищення продуктивності є підтримання нормальної повноти насаджень. В достатньо вологих умовах Закарпаття доцільно вирощувати лісостани у зімкненому стані, з повнотою не нижче 0,7. Недостатня зімкненість, а також і надмірна густота ведуть до втрати приросту. Важлива роль у регулюванні повноти належить рубкам догляду.

Говорячи про розведення швидкоростучих та технічно цінних порід, слід зазначити, що такими породами, перш за все, вважаються наші головні лісоутворювачі. Це дуб звичайний та скельний, бук, ялина, ялиця. Справді, стиглі дерева звичайного дуба на кращих ділянках низинних дібров досягають у висоту 38 м, а ясена – до 40 м, є такі ж ділянки бучин. Не мають рівних собі за запасами деревини корінні ялинники. Найстаріші екземпляри ялиці в заповіднику на Чорногорі досягають понад 50 м заввишки. Для відтворення цих чудових властивостей карпатських деревних порід у наступних поколіннях лісу дуже важливою є належна організація лісонасіннєвої справи: збирання насіння тільки з кращих ділянок, використання на площах, що відповідають умовам місця заготівлі.

Кожна деревна порода повинна розводитися в зоні свого оптимуму, де вона стійка, здатна до високої продуктивності, дає якісну деревину. Адже відомо, що екологічні межі можливого зростання виду ширші, ніж його оптимальна зона. Наприклад, наявність у Карпатах деяких острівців природного зростання дуба на висотах понад 1000 м над рівнем моря не повинно орієнтувати господарство на поширення дубових культур до вказаних вертикальних меж. Ялина, висаджена у зоні бука, росте швидко, але нестійка, має м’яку деревину, погіршує грунтові умови. Визначення правильних позицій вирощування кожної породи має велике значення для продуктивності лісів.

До технічно цінних та швидкоростучих порід належать деякі інтродуковані деревні види. Вони теж посідають певне місце у лісовідновленні. Розведення модрини, псевдотсуги Манзіса, сосни Веймутова, дуба червоного, каштана їстівного тощо (звичайно, кожної з цих порід на відповідних місцях зростання) підвищує цінність та продуктивність лісів.

Взірцем служать деякі ділянки культур старшого віку, що мають високу продуктивність, чудово ростуть. Найбільш раціональним шляхом є вирощування інтродуцентів у змішаних лісостанах разом з аборигенними видами дерев. Не виключений проте і шлях створення окремих чистих ділянок плантаційних культур для одержання максимальної кількості біомаси за короткий строк.

Розрив між заготівлею лісу та залісенням зрубів, який раніше становив кілька років, тепер у лісах області ліквідовано. Лісопоновлення здійснюється на свіжих лісосіках, нерідко поточного року. Це не тільки запобігає втратам приросту, але й сприяє швидкому росту саджанців на грунтах, що зберігають кращі фізичні властивості. Проте якість лісокультурних робіт потребує поліпшення. У букових лісах, де проводяться поступові рубки, наступне покоління лісу виникає ще під наметом старого лісостану. З’ясовано також, що дерева бука після першого зрідження посилюють свій приріст. Розмір цього світлового приросту є додатковою перевагою поступових рубок.

У справі підвищення продуктивності лісів важливе значення мають лісозахисні заходи: боротьба з шкідливими комахами (листогризучими та стовбурними), профілактика грибних захворювань, охорона лісів від пошкоджень іншими біотехнічними факторами, пожежами тощо. Чималої шкоди здатні завдати молодникам також дикі тварини, якщо їх чисельність у певному районі перевищить допустиму норму. Лісозахист розглядається як важливий фактор підвищення продуктивності насаджень. Головним напрямом лісозахисту повинні стати своєчасні профілактичні заходи. В області працює спеціальна лабораторія по боротьбі з шкідниками та хворобами лісу, яка організовує й проводить необхідний комплекс лісозахисних робіт.

З розвитком промисловості, прокладанням шляхів, будівництвом нових трубопроводів, ліній електромереж, розширенням кар’єрів по добуванню будівельних матеріалів тощо, неминучим є вилучення певної частини лісової площі для цих потреб. Щороку якась, хоч і невелика відносно, частина земель держлісфонду передається під інше користування. Протиставити цьому процесу лісівники можуть лише залісення площ, що, в свою чергу, надходять до держлісфонду від інших користувачів. Це непридатні для сільського господарства еродовані землі, кам’янисті схили, відпрацьовані кар’єри. Так, Мукачівський лісокомбінат уже проводить вдале залісення на використаних площах андезитового кар’єру біля с. Шелестова. У Тячівському районі значна площа молодих лісів посаджена на берегах водосховища Теребле-Ріцької ГЕС. За останні 10 років до держлісфонду області прийнято від інших землекористувачів понад 10 тис. га земель, призначених під залісення. Тут створюються лісопосадки з різних порід, у тому числі каштана їстівного (Кленовецьке лісництво), горіхові гаї, плантації аронії та обліпихи тощо. Як результат, вкрита лісом площа не зменшилася, а, навпаки, зросла. Для більшості прийнятих площ залісення є найбільш раціональним шляхом їх використання.

Загальному підвищенню ефективності лісогосподарського виробництва служить організація побічних користувань: розвиток бджільництва, збирання у лісах дикорослих лікарських рослин, заготівля грибів, ягід, горіхів, іншої недеревинної продукції. Важливим завданням закарпатських лісівників є також підвищення рентабельності мисливського господарства. Чисельність дичини значно зросла, проте прибуток від цієї галузі поки що не покриває витрат на біотехнічні заходи. Наявність великої мережі гірських потоків – основа для розвитку форелевого господарства тощо. Звичайно, всі роботи по побічному користуванню повинні проводитися так, щоб лісові й природі взагалі, не завдавалося відчутної шкоди. Особливо це стосується збирання лікарської сировини.

Лісівники області енергійно взялися за організацію рекреаційних пунктів у зелених зонах, уздовж автошляхів та інших улюблених місць відпочинку трудящих на лоні природи. Ці роботи навколо Ужгорода, Мукачева, курортної зони Сваляви здійснюються за спеціально розробленими генеральними схемами рекреаційного благоустрою лісів.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Введення іноземних деревних порід в області розпочалося дуже давно. Плодові дерева: волоський горіх, їстівний каштан, виноград було завезено на Закарпаття ще в XI–XII ст. Лісівнича ж інтродукція значно молодша. За її початок в області можна вважати 1820 рік, коли біля Рахова було посаджено модринові культури, які ростуть і досі. Очевидно, насіння для них привезене з Альп. Майже такого віку ділянки модрини є у Лужанському лісництві, поблизу селища Великого Бичкова. На початку XX ст. у деяких лісництвах Закарпаття було створено лісові культури псевдотсуги Манзіса, сосни Веймутова, модрини. З листяних порід досить давно розводять білу акацію, дуб червоний. їстівний каштан культивувався у садах, на садибах. До лісових насаджень впровадження його розпочалося вже за радянського часу.

Випробуванням інтродуцентів та перспективами їх поширення в регіоні займаються вчені Закарпатської лісодослідної станції та окремі лісівники.

В лісових культурах випробувалася велика кількість іноземних порід – екзотів, проте не всі вони виявили перевагу над аборигенними породами. З хвойних були рекордно продуктивними посадки дугласії у поясі бучин. Зростають модрина японська, польська та сосна Веймутова. Вказані види можуть рости як у чистих культурах, так і в змішаних з місцевими деревними породами. Серед листяних порід заслуговує на увагу інтродукція дуба червоного, платана кленолистого, каштана їстівного, чорного та сірого горіхів. Багато інших екзотів, що витримують наш клімат, можуть використовуватися для лісів зелених зон, при створенні лісопарків тощо. Осередком вивчення та розмноження цікавих для лісового господарства інтродуцентів є дендрарій Мукачівського лісокомбінату (закладений у 1957 р.). Для промислових посадок перспективні такі хвойні, як секвойя гігантська, ялиця велична, кедр річковий та інші.

Велика увага приділяється акліматизації в умовах Закарпаття плодових порід: кедрової сосни, обліпихи крушиновидної, горобини чорноплідної, порічок, мушмули німецької та інших, що використовуються в харчовій промисловості.

При впровадженні екзотів важливими умовами є правильний добір умов місцезростання, дбайливий догляд за культурами та захист їх від диких тварин. Найбільш доцільним шляхом впровадження нових порід є створення змішаних лісостанів, де інтродуценти вирощуються разом з корінними деревними породами.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

На шляху поширення деревної рослинності у вертикальному напрямі стоїть цілий комплекс причин, з яких головне значення можуть мати температура повітря та грунту, атмосферні опади, вітер, грунт, рельєф місцевості, рослинне угруповання, наприклад, сфагнове болото, господарська діяльність людини.

В Українських Карпатах верхню межу лісу утворюють такі основні породи, як ялина європейська, бук лісовий, сосна кедрова європейська, клен, явір, горобина звичайна, черемха звичайна. Найбільш поширеним типом приполонинних лісів є хвойний, представлений ялиновими лісами.

Верхня межа лісу в Карпатах проходить з однієї вершини на іншу у вигляді хвилястої лінії в середньому на висоті 1200–1300 м (максимальна до 1700 м), а в місцях інтенсивного пасовищного господарства вона знижується до 1000 м.

Найбільш сприятливим для росту деревних порід у верхній межі лісу є схили південних експозицій. На схилах протилежних експозицій у зв’язку з наявністю там постійної різниці в екологічних факторах верхня межа проходить на різних висотах. Так, верхня межа букового лісу в західній частині Українських Карпат пролягає в середньому на висоті 1190 м, максимальна – 1293 м, у східній частині – в середньому на висоті 1280 м, а максимальна – 1387 м. В Гуцульських Альпах для західних схилів верхня межа лісу – в середньому на висоті 1420 м, а для східних – 1500 м.

На Чорногорі, на північних схилах, верхня межа лісу проходить на висоті 1450–1500 м, а на південних – 1500–1550 м, на Горганах з північного боку – на висоті 1400 м, в середній частині – нижче 1400 м. На Боржавських полониних, Бескидах, масиві Рівній, Лютянській Голиці верхня межа проходить у середньому на висоті 1200 м.

Загальною закономірністю верхньої межі лісу в Українських Карпатах є її зниження з південного сходу на північний захід, що обумовлено геоморфологічною будовою, континентальністю клімату та антропогенними факторами.

Загальна площа приполонних лісів у держлісфонді становить на Закарпатті понад 45 тис. га. Покрита лісом площа представлена в основному деревостанами природного походження. Ведення господарства тут розраховане на охорону лісів приполонинної зони і збереження в них природних формацій. Не покрита лісом площа становить 377 га і вимагає відновлення лісів шляхом створення нових культур і сприяння природному поновленню.

У складі приполонинних лісів переважають такі деревні породи, як бук лісовий, ялина європейська, сосна гірська, ялиця біла, вільха зелена, вільха сіра, явір. На долю модрини, кедра, берези припадає всього 22 га (Рижило та ін., 1978). Середня повнота приполонинних лісів – 0,66. Питома вага насаджень з повнотою 0,7 і вище становить 52,4 %. Це в основному насадження віком до 60–70 років. У старшому віці середня повнота зменшується, з’являються низькоповнотні насадження. Пояснюється це безсистемними рубками лісу довкола пасовищ і сінокосів, які провадяться у віці 40–60 років найбільш інтенсивно в пристигаючих і стиглих деревостанах. У перестійних насадженнях відбувається посилений відпад крупних дерев, які досягли віку природної стиглості, за рахунок чого повнота також знижується.

Продуктивність деревостанів коливається від І до V бонітету, найбільший процент– ІІ-ІІІ, а сосни гірської, вільхи зеленої і берези не піднімається вище IV бонітету. Характерно, що зі збільшенням висоти над рівнем моря бонітет насаджень поступово знижується. Пояснюється це сильним впливом на ріст деревостанів вітрів і снігових лавин, що призводить до формування низькобонітетного криволісся.

Розподіл насаджень за класами віку нерівномірний. Найбільшу площу (63,7 %) займають ліси віком понад 100 років. Питома вага молодників (до 40 років) незначна – 11,9 %. Середній запас на 1 га насаджень приполонинної зони становить 302 м3, в тому числі деревостанів старше 100 років – 345 м3. Найпродуктивніші деревостани з переважанням ялини (в середньому 351 м3/га). Це найбільші лісові угруповання, які досягають природної межі лісу в Карпатах.

Якщо прослідкувати за закономірністю змін хвойних деревостанів у вертикальному напрямку, на яких зовсім або слабо відбилась господарська діяльність людини, то можна побачити, що на нижній та середній частині схилів (до 1100-1150 м) ялинові ліси високостовбурні, з високою зімкненістю крон та продуктивністю (І-Іа бонітету). В оптимальних умовах окремі ялиці та ялини досягають у висоту понад 50 м з діаметром до 1,7 м, віком понад 350 років. З наближенням до верхньої межі свого поширення, де поряд з закономірними змінами грунтокліматичних умов скорочується тривалість вегетаційного періоду, знижується приріст дерев у висоту та по діаметру, знижується насіннєва продуктивність. Високогірний ліс майже має характер паркових насаджень, рідколісся. Такий вигляд характерний для кліматичної верхньої межі лісу, обумовленої недостатньою кількістю тепла під час вегетаційного періоду для росту деревних порід. Вона найбільш різко виражена на деяких вершинах гірських хребтів: Чорногорі, Гуцульських Альпах, Горганах, Чивчинських горах. Особливо чітко вона виділяється на вершині Піп-Іван Марамороський, на Сивулі та деяких інших.

У зв’язку з тим, що для ялини в крайніх межах розповсюдження характерні біологічні та морфологічні пристосування до несприятливих умов високогір’я, це забезпечує їй роль головного едифікатора та утворення звичайно монодомінантних деревостанів. Поодинці в цих лісах зустрічаються такі породи, як явір, черемха, горобина або групами – сосна кедрова європейська.

Деревні породи у верхній межі лісу безперервно пристосовуються до суворих умов середовища субальпійського поясу.

Хвойні ліси на верхній межі часто контактують з гірською сосною жереп, вільхою зеленою, ялівцем сибірським, утворюючи з цими сланиками своєрідні угруповання. Найбільш поширеними асоціаціями є ялинники чорницевий, чорницево-зеленомоховий, ожиновий, скельнозеленомоховий. На дослідних пробних ділянках ялинників приполонинної смуги виявлено, що насіннєве відновлення в різних асоціаціях проходить по-різному. Наприклад, в ялиннику чорницевому воно становить до кількох тисяч (3–8) на 1 га. Проте у місцях інтенсивного випасного господарства дуже пошкоджується худобою.

Екоформи, що зростають у суворих умовах приполонинної смуги, інтенсивно розмножуються вегетативно, завдяки здатності нижніх пагонів ялини при стиканні з грунтом утворювати додаткові корені. У багатьох випадках одна материнська ялина може таким чином утворити декілька дочірніх особин, створюючи так біогрупи ялин, пристосованих для зростання разом, для кращого перенесення несприятливих умов середовища. Під впливом вітру утворюються прапороподібні ялини. Захищаючись від сильних холодних вітрів, дерева взимку вкриваються снігами, під якими іноді формуються напівсланкі та сланкі форми ялини.

З інших хвойних порід на верхній межі зростає кедр європейський. У ранньому голоцені найбільш поширеними були соснові та кедрові (з кедра європейського) ліси. Далі, зі зміною клімату (потепління та збільшення вологості) в середньому голоцені сосна та кедр поступово витісняються іншими породами. Тепер кедр відносять до порід зникаючих.

Букові ліси займають в основному схил південних експозицій в нижньому гірському лісовому поясі. На деяких вершинах вони утворюють первинну верхню межу лісу на висоті 1300 і більше метрів. Кліматична верхня межа букового лісу характеризується закономірним переходом суцільних високопродуктивних лісів на висоті 700-800 м в низькопродуктивні паркові насадження, що переходять у букове криволісся (полонини Равка, Рівна та інші).

У питанні динаміки верхньої межі лісу в сучасний період дотримуємось думки про переміщення всіх рослинних поясів вгору, за винятком дубових лісів. Про це свідчить краще природне відтворення бука в місцях стику букового та ялинового лісів, відтворення лісу за межами сучасної верхньої межі лісу, в субальпійському поясі, перевага в деревостанах сучасної межі лісу та рідколісся дерев молодого віку, відсутність масового природного відмирання лісу в приполонинні. Цьому процесу сприяє потепління клімату в кінці XIX та на початку XX ст., а також біологічні особливості деревних порід. Головним фактором, що впливає на зниження верхньої межі лісу в сучасний період, є господарська діяльність людини. Зниження її почалося з освоєння людиною високогір’я Карпат у середні віки, що інтенсивно продовжується, особливо в останнє сторіччя.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

У тривалому процесі розселення основні аборигенні хвойні лісоутворювачі зосередились на менш родючих грунтах, у відносно гірших (порівняно з листяними) лісорослинних умовах – на схилах гірського пасма та у високогір’ї.

Ялинові ліси. На території Європи сучасний ареал ялинових лісів займає північно-східну (балтійсько-скандінавську) й середньоєвропейську частину, куди входять гори Центральної Європи й Карпати. Вважається, що Карпати – одне з трьох сховищ, звідки після великого материкового обледеніння проходило розселення ялини. В даний час рекомендується розрізняти в Карпатах природний і штучний ареали ялини.

На Закарпатті на долю ялинових лісів приходиться понад 170 тис. га з запасом деревини близько 60 млн. м3. Це найбільш поширена хвойна деревна порода, яка відіграє важливу роль як в екологічному, так і в економічному розвитку регіону. Ялина у горах характеризується значною змінністю морфологічних і екологічних ознак, що зумовлено великою різноманітністю лісорослинних умов і минулою господарською діяльністю людини.

В цілому за морфологічними ознаками ялина європейська, що зростає на Закарпатті, мало чим відрізняється від такої, що зростав в інших регіонах. У зімкнутих деревостанах стовбури ялини високо очищаються від сучків, прямі, повнодеревні. У високоповнотних насадженнях крона конусовидної форми розміщена лише у верхній частині стовбурів.

Ялина більш вимоглива до вологості повітря, не переносить засухи. Краще росте при рівномірних опадах, особливо в літній період. Стійка до низьких температур, але пошкоджується пізніми весняними заморозками. На важких суглинистих і сірих грунтах ялинові молодняки нерідко гинуть від «витискання». За тіневитривалістю поступається тільки тису, ялиці й букові, завдяки чому здатна утворювати різновікові деревостани. Підріст ялини задовільно переносить тінь материнського намету протягом тривалого часу. В цей період її ріст зовсім незначний. При поступовому виході на світло підріст може пристосовуватись до нормального росту на повному освітленні.

За біологічними властивостями ялина утворює найбільш густі насадження, і ця її особливість зберігається надовго, тобто ялинові деревостани зріджуються дуже помірно. За таких умов нагромаджується значна кількість обпалої хвої, що сприяє нагромадженню товстого шару гумусу. Густі ялинники затримують кронами до 40 % річних опадів і майже на 90 % знижують освітленість під наметом.

Тому трав’яний покрив у ялинниках буває дуже рідкий і складається з особливо тіневитривалих рослин. Часто він взагалі відсутній, особливо в молодих ялинових деревостанах. В умовах Закарпаття ялина – швидкоростуча деревна порода. В природних насадженнях вона досягає у висоту 45–50 м. Живе в середньому близько 300 років, окремі велети зустрічаються у віці до 500, рідше до 800 років.

Оптимальні умови для зростання ялинових лісів – 900–1000 м над рівнем моря з середньою кількістю опадів 1000–1400 мм на рік. Тут середні висоти ялинових деревостанів у 100-річному віці нерідко досягають 37–40 м (Іа–Ів класи бонітету), а деревини можна одержати по 1000–1200 м3/га. На висотах 650–800 м над рівнем моря на місці корінних букових лісів ростуть штучні ялинники, які характеризуються особливо високою продуктивністю, однак відрізняються недовговічністю, вже у віці 50–60 років приріст їх у висоту різко знижується, а деревостани, як правило, чистого складу, часто пошкоджуються вітровалами, грибними хворобами й шкідниками. Нестійкість ялинових лісів на цих висотах пояснюється, в основному, невідповідністю екологічних умов біологічним особливостям ялини. Вище 1200 м над рівнем моря продуктивність ялинових деревостанів поступово знижується, досягаючи у верхній межі лісу найнижчих – IV–V класів бонітету. Знижується також густота й зімкнутість насаджень.

Ялинники розташовуються у верхньому гірському лісовому поясі. Нижня межа природних ялинників тягнеться від висоти 700–900 м на південно-східних схилах Горган до 1400–1500 м на південно-західних схилах Чорногори. Середнє значення верхньої межі знаходиться в межах 1470–1670 м над рівнем моря.

Корінні ялинові ліси області займають близько 30 % загальної площі. За останні два століття завдяки інтенсивній діяльності людини площа ялинових лісів збільшилась на 25–26 %, букових зменшилась майже на 20 %. Дещо зменшилась за цей період і площа дубових і ялицевих лісів. У поясі ялинових лісів за складом виділяються два підпояси: змішаних (з участю ялиці та бука) і чистих насаджень.

Підпояс змішаних ялинових лісів переважає на північно-східних і південно-західних макросхилах Карпат з висотами 900–1200 м над рівнем моря. Це пояс високопродуктивних, біологічно стійких насаджень, де ялина знаходиться в оптимальних умовах зростання. Тут у першому ярусі разом з ялиною росте ялиця (20–30 %), у другому – бук, явір, в’яз гірський. Деревостани ялини довговічні, І-Іа класів бонітету з загальним запасом деревини 1000–1200 м3/га. Підлісок розвинутий слабо. Тут зустрічається бузина червона, жимолость гірська, горобина звичайна, вовче лико тощо.

В природних умовах ялина, бук і ялиця відновлюються добре. Однак, в результаті неправильної господарської діяльності людини в минулому більшість змішаних ялинових лісів перетворено в чисті ялинові. Такі насадження часто пошкоджуються вітровалами і буреломами.

Підпояс чистих ялинових лісів займає високогірну частину Карпат на висоті 1200–1650 м над рівнем моря. Ґрунтовий покрив складається із щебенистих малопотужних бурих гірсько-лісових і гірсько-опідзолених грунтів. На окремих ділянках зустрічаються виходи на поверхню кам’янистих розсипів. Клімат цього поясу помірно холодний з сумою річних температур не вище 11 °С. У таких екологічних умовах ялиця і бук не беруть участі в формуванні деревостанів. Супутником ялини тут виступає сосна кедрова європейська як едифікатор на дуже бідних кам’янистих грунтах. Залежно від едафічних умов ялина утворює чисті деревостани від І до IV–V класів бонітету. Підлісок у цих насадженнях дуже рідкий. До його складу входять жимолость чорна, бузина червона, крушина ламка, ялівець сибірський. Рослинний покрив досить різноманітний.

Ялинові ліси розташовані в приполонинній частині гір. Вони досить стійкі проти вітровалів, буреломів, хвороб і шкідників, завдяки добре розвинутій кореневій системі, різновіковості деревостанів, вертикальній зімкнутості полога та низько опущеним кронам дерев.

На думку багатьох дослідників, верхня межа ялинових лісів у Карпатах знижена на 100–200 м в результаті їх вирубки й випалювання з метою розширення площ під пасовища. Про це свідчить розрізненість і слабка вираженість контурів верхньої межі лісу.

Продуктивність ялинових насаджень диференціюється залежно від глибини грунту, з якою пов’язане формування певних типів лісу. Значна різноманітність грунтів за родючістю й вологістю, чергуючись із змінністю клімату, обумовили на Закарпатті формування різних типів лісорослинних умов – едотопів. Найбільше розповсюдження мають свіжі й вологі сурамені та рамені, які представлені в основному типами лісу ялини європейської. Дослідники типів лісу ялини в Карпатах у поясі ялинових лісів виділили ялинові субори, сурамені і рамені трьох ступенів вологості: свіжі, вологі й сирі. Всього на пі типи лісу припадає близько одної третини лісом вкритої площі, причому домінуючою групою типів лісу є вологі сурамені.

Ялинові ліси значно поширились на Закарпатті за рахунок ялицево-букових у зв’язку з діяльністю людини. Спочатку заміна бука та ялиці ялиною відбувалася природно на вирубках, переважно в місцях лісових промислів. З часом поширилося штучне поновлення ялини. Створювались ялинники власниками лісу повсюдно, в тому числі на бучинах і в дібровах. Обгрунтована швидкістю росту, високими технічними якостями деревини та економічними міркуваннями масова заміна корінних деревостанів монокультурами ялини особливо інтенсивно проходила в XIX ст. в усіх європейських країнах. «Ялиноманія» захопила і Закарпаття. Із збільшенням попиту на деревину ялини та дуба з другої половини XIX ст. в області замість вибіркових почали широко застосовувати суцільні рубки. На вирубках, які звільнялись від корінних деревостанів, практикували посів ялини, а згодом почали висаджувати саджанці, вирощені у розсаднику. Не маючи власних насіннєвих господарств, посівний матеріал завозили в основному з альпійських і судетських лісів. Таким чином на багатьох штучно поновлених ялиною ділянках за короткий час припинено багатовіковий процес природного добору більш стійких екотипів ялини місцевого походження. Крім того, суцільні рубки з наступним штучним відновленням ялини супроводжувались заміною біологічно стійких, переважно різновікових природних дубових, букових та ялицевих лісів менш стійкими одновіковими монокультурами ялини.

Більш як столітній досвід створення й використання штучних чистих насаджень ялини показує, що утворені за межами природного ареалу похідні ялинники відзначаються хорошим ростом і високою продуктивністю, але вони недовговічні, пошкоджуються кореневими гнилями, снігом, вітром. Отже, сучасне поширення і стан ялинових лісів необхідно оцінювати всебічно. В інтересах раціонального використання закарпатських лісів, як одного з головних природних багатств краю взагалі і ялинників зокрема, в його господарстві слід розрізняти насадження принаймні трьох категорій:

1. Природні деревостани, що утворилися внаслідок тривалого природного добору. Такі ялинники, переважно різновікові деревостани, збереглися в основному у верхній частині смуги ялини, вони дуже цінні як насіннєва база кращих місцевих екотипів ялини. Більшість цих насаджень відіграє велику захисну і екологічну роль, а тому віднесена до лісів першої групи.
2. Штучні (або природні, що утворились від штучних) деревостани, створені в смузі ялини.
3. Штучні ялинники, створені за межами природного ареалу ялини на місці бучин і субучин ялинників та суялинників, дібров і судібров. У цій категорії ялинових лісів доцільно вести господарство таким чином, щоб у майбутньому відновити корінні деревостани, які відзначаються значно вищою біологічною і природною стійкістю, є більш цінними в екологічному відношенні.

Ялицеві ліси. Ялиця біла в Карпатах – одна з основних лісоутворюючих деревних хвойних порід. Вона займає друге місце за площею серед хвойних порід в області. Ялицеві лісостани державного лісового фонду Українських Карпат розташовані на площі близько 75 тис. га з запасом деревини близько 22 млн. м3. Найбільші площі їх розміщені в гірській частині Львівської області. На Закарпатті ялицеві ліси займають площу близько 9 тис. га із запасом деревини понад 2 млн. м3.

У межах природного ареалу ялиця біла утворює переважно різновікові насадження природного походження, змішані за складом і рідше чисті високопродуктивні й стійкі ліси. Найбільш характерними насадженнями ялиці є змішані з дубом, грабом і буком ліси у гірському поясі від 300 до 1900 м над рівнем моря. На південно-західних макросхилах вона починає з’являтися у насадженнях як домішка на висоті 500–600 м, найбільшого поширення набуває на висоті 800–1000 м. На північно-східних макросхилах спускається до висоти 200 м над рівнем моря і поряд з буком і дубом виступає як основна лісоутворююча порода. Ареал ялицевих лісів на Закарпатті свідчить про те, що це порода м’якого океанічного клімату. До світла маловибаглива, серед хвойних порід за тіневитривалістго поступається лише тису ягідному.

Ялицеві ліси вибагливі до вологи повітря і грунту. Оптимальними умовами для їх росту є вологі гігротопи. Вибагливість до вологи, поряд з поганою стійкістю до морозів – важлива екологічна особливість ялицевих лісів, що й обмежує їх природний ареал. Властивість утворювати потужну кореневу систему забезпечує їм хорошу вітростійкість. Однак через недостатню стійкість деревини до загнивання насадження пошкоджуються буреломами, що найчастіше спостерігається в перестійних та стиглих лісостанах, де не проводились регулярні рубки догляду та санітарні.

Хід росту та інші таксономічні особливості ялицевих лісів вивчені недостатньо. Виходячи в біоекологічних особливостей ялиці та враховуючи різноманітність умов, в яких зростають ліси, треба вважати можливим наявність насаджень на Закарпатті різних типів росту, вивчення яких може бути важливою передумовою для всебічного й раціонального використання карпатських ялицевих лісостепів.

Чисті ялицеві ліси зустрічаються на Закарпатті рідко. У смузі бука лісостани з домішкою або переважанням ялиці представлені в основному вологими і свіжими ялицевими бучинами й субучинами, вологими та свіжими буковими яличниками й суяличниками.

Ялицеві ліси не мають характерних, тільки для них властивих компонентів підліска й трав’яного покриву. Під наметом ялицевих лісостанів, які утворились у смузі дуба й бука, домінують компоненти, характерні для корінних лісостанів: білоцвіт весняний, зубниця залозиста та бульбиста, підсніжник звичайний, підлісник європейський, маренка запашна, безщитник жіночий та інші.

Природні ялицеві ліси Закарпаття відзначаються різновіковою структурою. Коливання за віком досягає 300 і більше років. Однак розподіл насаджень на покоління не чіткий. Серед основних лісоутворюючих деревних порід ялиця біла характеризується відносно малою мінливістю. Однак уже відомі деякі морфологічні та екологічні форми її, хоча вивчені вони ще недостатньо.

Розрізняють ще кліматичні форми ялиці білої, які обумовлені особливостями ґрунтових та кліматичних умов окремих районів її ареалу. З усіх основних лісоутворюючих деревних порід області ялиця біла в післяльодовиковий період з’явилась найпізніше. Незважаючи на це, саме ялицеві ліси більше, ніж будь-які інші насадження, потерпіли від господарської діяльності людини. Поряд із значним збільшенням площ ялинових лісів, природне поширення ялицевих лісостанів катастрофічно скорочувалось. Основна причина зменшення насаджень ялиці в лісах Закарпаття – суцільні рубки в минулому, під час яких знищувався підріст, що утворився під наметом материнських лісостанів.

Зміна корінних лісостанів похідними супроводжувалась не тільки зниженням біологічної стійкості лісів, але й зменшенням інтенсивності кругообороту речовин у системі ліс – грунт, зниженням продуктивності деревостанів, звуженням різноманітності промислових сортиментів.

Ялицеві лісостани в класичними для вибіркового господарства за способом рубки. Вся біологія і екологія ялиці білої – особливості плодоношення, сильно виражена тіневитривалість, мала стійкість до приморозків, повільний ріст у молодому віці – для успішного вирощування високопродуктивних насаджень вимагає вибіркових рубок. Саме таке господарювання в ялицевих лісах ведеться в області вже тривалий час (25–30 років). Завдяки цьому площа молодих ялицевих лісостанів з року в рік збільшується.

Відновлення корінних ялицевих деревостанів у зоні дубових, букових і ялинових лісів, а також перетворення чистих похідних ялицевих насаджень у змішані корінні – важливий резерв підвищення продуктивності й стійкості карпатських лісів. Тому це розцінюється, як одне з першочергових завдань лісівників області, успішне розв’язання якого можливе при вмілому поєднанні природного відновлення ялицевих лісів з впровадженням у виробництво більших обсягів штучного. Крім створення лісових культур посадкою, можна широко практикувати у виробничих умовах висівання ялиці на постійні місця паралельними смугами завширшки близько 0,5 м з інтервалом між смугами 2 м, як це практикують румунські дослідники.

У комплексі господарських заходів, спрямованих на збереження й примноження ялицевих лісів, слід звернути увагу на такі роботи, як удосконалення системи рубок головного користування, використання якісного природного відновлення, проектування й створення лісових культур, науково обгрунтована боротьба з хворобами та шкідниками ялиці. Важливою залишається і робота по поліпшенню насіннєвої справи, організації елітного насінництва, в першу чергу, на базі наявних високопродуктивних корінних карпатських пралісів ялиці білої.

Інші хвойні ліси. На Закарпатті поряд з описаними хвойними масивами в незначній кількості розкидані по території всієї області окремими невеличкими острівками інші хвойні ліси, здебільшого штучного походження. До них відносяться соснові ліси з головною породою – сосною звичайною. Таких лісів нараховується близько 600 га з запасом деревини понад 30 тис. м3.

Острівні штучні лісостани сосни звичайної зустрічаються в області на висоті від 200 до 1100 м над рівнем моря. Вони представлені різновіковими насадженнями середньої продуктивності. У процесі заміни світлолюбної й маловибагливої до грунту сосни звичайної тіневитривалими й вибагливими до грунту лісоутворювачами вона збереглася в основному тільки на бідних кам’янистих грунтах південних схилів. Цікавими є природні осередки сосняків в урочищі Ізки Міжгірського лісокомбінату.

На окремих ділянках, особливо на еродованих землях, непридатних для сільськогосподарського використання, молоді посадки сосни звичайної добре закріпляють грунт, запобігають розвитку ерозійних процесів, і тому їх практикують в області постійно. На цих землях виростають стійкі й продуктивні соснові насадження.

Майже на площі 100 га в Усть-Чорнянському лісокомбінаті зростав насадження сосни кедрової європейської. Ці унікальні густокронні, дещо зріджені ділянки лісу заслуговують на увагу як післяльодовиковий релікт і прекрасний лісоутворювач, що може заселяти кам’янисті розсипища і зростати у таких важких лісорослинних умовах карпатського високогір’я, куди не поселяється навіть ялина. Народногосподарського значення сосна кедрова не має через обмежену площу й відсутність насіннєвої бази. Однак вона перспективна деревна порода для розповсюдження в області, оскільки дає не тільки міцну високоякісну деревину, але й цінне їстівне насіння – горішки, які використовуються в харчовій промисловості. В області ведуться науково-дослідні роботи для поширення сосни кедрової в лісах Закарпаття.

Невеличкими клаптиками на незначних площах можна зустріти насадження модрини європейської, тиса ягідного, ялівцю, псевдотсуги Манзіса, сосни чорної.

З перелічених хвойних лісів Закарпаття народногосподарське значення з точки зору природних ресурсів мають насадження модрини європейської і псевдотсуги Манзіса, які в умовах області найбільш продуктивні. На ділянках псевдотсуги Манзіса в Тур’є-Реметському лісництві Перечинського лісокомбінату дерева в 80-річному віці досягають у висоту понад 50 м, а запас деревини на 1 га становить 1300 м3. Саме цій деревній породі в області почали приділяти значну увагу. Про це свідчить той факт, що за останні сім років створено лісових культур з головною породою – псевдотсугою Манзіса понад 1200 га. У віці старше 10 років площа її становить всього 40 га, а старше 50 років – близько 60 га. Насадження псевдотсуги Манзіса характеризуються не лише високою продуктивністю, але й стійкістю, високою якістю деревини, а також декоративністю.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987