*

Німецький композитор Людвіг ван Бетховен вірив, що гоління заважає його творчій удачі, тому подовгу ходив неголеним.

*

Брамс дуже любив навіть без потреби чистити своє взуття. Він твердив, що саме в цей час він створює найкращі мелодії.

*

Гете мав звичку працювати в герметично зачиненому приміщенні, без найменшого доступу свіжого повітря.

*

Олександр Дюма часто переривав роботу над черговим романом, щоб записати хоча б пару рядків до своєї книги… З кулінарії…

*

Чарльз Діккенс кожні п’ятдесят рядків написаного ним тексту запивав ковтком гарячої води.

*

Вольтер зовсім не міг працювати, якщо в домі не було кави. За день він випивав іноді до 50 чашок цього напою.

*

Байрон, сідаючи до столу, роздивлявся довкола, чи не стоїть часом де-небудь сіль, яка чомусь доводила його до крайнього ступеня роздратування.

*

Бальзак на доказ своєї поваги до геніальних людей знімав капелюха, коли говорив… про себе.

*

Наполеон славився тим, що під час гри у карти безсоромно ошукував своїх партнерів.

*

Композитор Мейєрбер часто сідав у перший-ліпший фаетон, щоб поїхати в будь-якому напрямку. Він пояснював це тим, що легке погойдування дозволяє йому знаходити приємні мелодії.

*

Англійський професор Д. С. Міль регулярно робив перерви у роботі за письмовим столом, щоб пограти на гітарі.

*

Сідаючи за роботу, американський вчений Франклін запасався хлібом та сиром. Він серйозно твердив, що саме сир найкраще компенсує втрачену духовну силу.

*

Ейнштейн їхав у поїзді. Відчувши голод, він пройшов до вагона-ресторану. Узявши зі столу меню, вчений почав шукати свої окуляри. Не знайшовши їх, він звернувся з проханням до офіціанта прочитати список страв уголос. Офіціант з глибоким співчуттям подивився на солідного, сивого, добре одягненого чоловіка, похитав головою і тихо промовив:

– Пробачте, дуже жаль, але я також не вмію читати.

*

Видатний німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген одержав листа з проханням надіслати… кілька рентгенових променів з вказівкою, як ними користуватися.

Виявилося, що в автора листа в грудній клітці застряла револьверна куля, а для поїздки до Рентгена у нього не знайшлося часу.

Фізик Рентген був людиною з гумором і відповів на листа так: «На жаль, зараз у мене нема ікс-променів, до того ж пересилка їх — справа дуже складна. Вважаю, що ми можемо зробити простіше: надішліть мені Вашу грудну клітку».

*

Менделєєв, крім хімії, займався питаннями повітроплавання. Також багато часу приділяв він палітурній справі та… виготовленню чемоданів. Розповідають такий випадок. Одного разу вчений купував у крамниці матеріали.

– Хто це? — спитали крамаря.

– Невже не знаєте? — здивувався той.— Відомий чемоданних справ майстер Менделєєв!

Дмитро Іванович був дуже задоволений цією характеристикою.

*

Відомий паризький астроном Кассіні запросив отців міста і кількох фінансистів до себе в обсерваторію, щоб помилуватися сонячним затемненням. На жаль, вони запізнилися.

– Не біда,— сказав мер Парижа,— ми все ж підемо. Я знаю пана Кассіні. Адже йому потрібні гроші для обсерваторії, так що йому доведеться повторити все спочатку…

*

Дружина Ейнштейна, бачачи, що чоловік її допрацювався до безсоння, намагалася переконати його, щоб він залишив на деякий час роботу і виїхав кудись на відпочинок. Вона запропонувала йому обрати будь-яке місце, яке тільки він зажадає. Ейнштейн відповів, що він згоден і що він уже вибрав.

Яке ж було здивування дружини, коли вранці вона знайшла Ейнштейна за роботою в своєму кабінеті. У відповідь на її докори він спокійно відповів, що тільки скористався її пропозицією вибрати місце відпочинку за своїм розсудом. Кращого, ніж улюблена праця, він нічого не знає.

*

Товариші ще молодого тоді фізіолога І. П. Павлова зібрали небагато грошей, щоб він зміг купити собі новий костюм, тому що старий вже зовсім зносився.

– Спасибі, друзі! — сказав зніяковілий Іван Петрович.

Наступного дня молодий вчений з’явився в лабораторію з сяючими очима. На довгому мотузку він вів за собою різно-масних псів.

– Ви навіть уявити собі не можете, як доречно прийшлися ці гроші. Досліди тепер можна поставити значно ширше. А костюм? Його ще довго можна носити.

*

Відомий французький математик Коші довго, але безуспішно, пояснював молодому, надто «вихованому» графу де Шамбару перетин конуса. Юнак уважно слухав доказ теореми, але зніяковіло повторював кожного разу:

– Не зрозумів, маестро. Знову не зрозумів.

Математик знову починав детальне пояснення. Нарешті юнак, зітхаючи, сказав:

– Даруйте, але ніяк не розберу, що тут і до чого.

Доведений до відчаю Коші вигукнув:

– Теорема вірна! Клянуся честю!

– Ах, маестро,— галантно відповів граф,— чому це ви не сказали так із самого початку? Адже я ніколи не дозволив би собі сумніватися в чесному слові такої шановної людини. Значить, і доводити цю важку теорему нема потреби.

*

Замислений Альберт Ейнштейн зустрів свого друга і привітно попросив його:

– Приходьте до мене ввечері. У мене буде професор Стімсон.

– Але ж я Стімсон! — здивувався друг.

– Це не має ніякого значення,— заперечив Ейнштейн,— однаково приходьте!

*

Старість — поняття відносне. Один учений спитав свого японського колегу про свого колишнього учня.

– Він дуже, дуже старий,— сказав японець.

– А скільки ж йому років?

– П’ятдесят сім.

– Але мені вже 65! — вигукнув учений.

– Але ви дуже, дуже молодий,— вклонився японець.

*

Хтось пустив чутку про смерть старого вже тоді Гумбольта. І один природознавець написав другові Гумбольта про те, що хотів би зміряти череп померлого. Лист потрапив до рук ученого, і він відповів:

«На жаль, не можу служити своїм черепом, тому що протягом деякого часу він мені самому буде потрібний. У майбутньому він у вашому розпорядженні».

*

Професор знаходить на своєму столі букет троянд і здивовано питає свою дружину:

– Що це за торжество таке?

– А хіба ти не знаєш? Сьогодні ж річниця твого весілля!

– Ах, як це мило! — вигукує професор.— Коли буде річниця твого весілля, нагадай мені, будь ласка, щоб я купив тобі квіти.

*

Великий фізик Гіббс був дуже замкненою людиною і звичайно мовчав на засіданнях ученої ради університету, в якому він викладав. Але на одному засіданні цієї ради, коли вирішувалося питання про те, відводити в нових навчальних програмах більше місця математиці чи іноземним мовам, він не витримав і виголосив промову:

– Математика — це мова! — сказав він.

*

Якось регент запитав у Фонтенеля, як найвірніше оцінювати поетичні твори.

– Ваша високість,— відповів філософ,— говоріть про них, що вони всі погані, і ви ризикуєте помилитися хіба що в одному-двох випадках зі ста!

*

1837 року в підвалі Приватного пансіонату в Казані пролунав оглушливий вибух. Винуватцем цього вибуху виявився Саша Бутлеров, що захоплювався хімією і таємно від начальства перетворив підвал на свою лабораторію. За це його посадили в карцер, а потім вивели в їдальню з повішеною на груди дошкою з написом: «Великий хімік».

Напис цей став пророчим. Порушник пансіонних правил Олександр Бутлеров пізніше справді став великим хіміком.

*

Альберт Ейнштейн любив фільми Чарлі Чапліна і ставився до його героїв на екрані з великою симпатією. Одного разу він написав у листі до Чапліна:

«Ваш фільм «Золота лихоманка» зрозумілий усім на світі, і Ви неодмінно станете великою людиною. Ейнштейн».

На це Чаплін відповів так:

«Я Вами захоплююся ще більше. Вашої теорії відносності ніхто у світі не розуміє, а Ви все ж стали великою людиною. Чаплін».

*

Монтеск’є сперечався про якийсь факт з членом парламенту, людиною надзвичайно самолюбною і впертою.

Після кількох заперечень розбитий вщент член парламенту вигукнув:

–Якщо справа відбувалася не так, як я розповідаю, то даю вам мою голову!..

– Я приймаю її,— відповів Монтеск’є,— пусті подарунки не завадять дружбі.

*

На лекції видатного палеонтолога Володимира Онуфрійовича Ковалевського якийсь студент із пустощів заспівав півнем. Всі засміялися. Засміявся і Ковалевський. Потім він дістав свого годинника і промовив:

– Він дуже відстає. На годиннику зараз сім годин вечора, а повинно бути три години ночі. Можете повірити моєму слову: інстинкт тварин безпомилковий.

*

Навесні 1850 року Меншиков був у Москві разом з Миколою І. Цар, міркуючи про храми й старожитності Москви, зауважив, що в Росії справедливо називають її святою.

– Москва дійсно свята,— відповів Меншиков,— а з того часу, коли нею править Закревський, вона ще й великомучениця.

*

За наукову працю «Рефлекси головного мозку» реакційні власті того часу хотіли віддати Сєченова до суду. Коли друзі великого фізіолога запитали в нього, кого з адвокатів він гадає запросити для свого захисту, Сєченов відповів:

– Навіщо мені адвокат? Я візьму до суду жабу і проведу перед суддями всі свої досліди. Нехай тоді прокурор спростує мене.

*

Виїхавши до себе на село, Суворов на дозвіллі охоче грався з хлопчаками в «паці».

Людям, які дивувалися, вгледівши його за цим немудрим заняттям, він говорив:

– Тепер у Росії стільки фельдмаршалів, що їм тільки й роботи — в бабки гратися!

*

Якийсь відомий господар за вечерею, частуючи Пушкіна поганим вином, запитав:

А як вам смакує це вино?

Пушкін з увічливості відповів:

– Нічого, здається, вино порядне.

Господар додав:

– А чи повірите, що місяців шість тому його не можна було і в рот узяти!

Пушкін:

– Повірю.

*

Один юнак запитав Моцарта, як писати симфонії.

Моцарт відповів:

– Ви надто молоді. Чому б вам не почати з балад?

Юнак заперечив:

– Але ж ви починали писати симфонії, коли вам було всього десять років!

– Так, але я нікого не розпитував, як їх треба писати,

*

У московському клубі зчинилася сварка: гість ударив старшину по голові. За свідка запросили драматурга й актора Дмитра Ленського.

– Ви бачили,— спитали його,— як гість ударив старшину по голові?

– Бачити не бачив,— одповів Ленський,— а тільки справді чув, що вдарили по чомусь порожньому…

*

На обіді, добре попоївши і випивши чимало шампанського, Пушкін розмовляв з дамою, обличчя якої було вкрите численними слідами віспи. У поета зірвалося якесь незграбне слівце, що не сподобалося дамі, і вона застерегла його:

– Олександре Сергійовичу! У вас уже почало двоїтися в очах!

– Не двоїтися, а рябитися! — виправив її Пушкін.

*

Якийсь невідомий причепився до Аристотеля і довів його своїм базіканням до одуріння, а потім запитав:

– Невже тебе не дивують чудеса, про які я розповідаю?

– Ні, мене дивує інше,— відповів Аристотель.— Як це я, маючи ноги, ще не втік від тебе і як мої вуха терплять таке насильство?

*

Якась людина в присутності Фонтенеля сказала кілька вдалих дотепів, і мова зайшла взагалі про вміння говорити дотепи. Хтось зауважив, що вдалий дотеп є не що інше, як щасливий випадок.

– Вірно,— сказав Фонтенель,— але ці щасливі випадки трапляються лише з розумними людьми.

*

Один забобонний чоловік зробив напис на своєму домі: «Нехай не ввійде сюди ніщо погане».

– А як же ти сам тепер увійдеш у свій дім? — запитав його Діоген.

*

Багато славетних людей обирали собі девіз, якого дотримувалися все життя. Часто вони гравіювали його на своїх печатках або наводили на титульних листах своїх творів.

Геніальний композитор Ференц Ліст мав девіз: «Добре або ніяк!»

Деякі твори В. Гюго були увінчані девізом: «Робити і переробляти!»

Девіз Ламартіна: «Поки дихаєш — надійся!»

Геніальна трагічна актриса Рашель обрала своїм девізом вираз: «Все або нічого!»

Девізом видатної актриси Марії Лоран була фраза: «Робіть добре, що б там не говорили!»

Знаменита артистка Сара Бернар мала девіз: «Щоб то не було!»

«Моя релігія — ніякої релігії!» — говорить девіз німецького філософа-матеріаліста Людвіга Фейєрбаха.

На печатці французького письменника-романіста Шарля Нодьє була вигравіювана фігура Генія Мовчання з пальцем, прикладеним до губів. Під нею — вигук: «Тсс…»

Видатний державний діяч Древньої Греції Солон, що жив за шість віків до нашої ери, мав девіз: «Нічого над міру!»

Родовий девіз Суворових: «Зобов’язаний — значить можу!»

*

Олександр Другий, який доти ніколи не бував у Тютчева, вирішив відвідати смертельно хворого поета. Коли про це сказали Тютчеву, він зауважив, що це його дуже бентежить, оскільки буде надто неделікатно, якщо він не помре на другий же день після царських відвідин.

*

Бетховен дуже любив Наполеона, Йому подобались його сміливість, рішучість і сильна воля. Він вирішив написати музику на його честь. З 1802 по 1804 рік він працював над симфонією, закінчив її і написав на першому листку:

«Людвіг ван Бетховен, симфонія 3, опус 55, симфонія «Наполеон Бонапарт». 1804, серпень».

Симфонія була переписана, і копія була вручена посланцеві для передачі Наполеонові.

Але перш ніж Наполеон одержав її, він з полководця став імператором. Почувши про це, Бетховен зіскочив і люто закричав:

– Так він нітрохи не кращий за інших! Тепер він буде топтати всі права людства!

Він кинувся до столу, де лежав екземпляр симфонії, і начисто вирвав першу сторінку. Відтоді Бетховен з ненавистю ставився до Наполеона. Коли він дізнався про його смерть на острові Святої Єлени, усміхнувся і сказав:

– Ну, на цей випадок я написав уже музику.

Очевидно, мова йшла про траурний марш з цієї симфонії.

*

Художній критик, близький друг Рафаеля, написав гостру критичну статтю про малюнок художника. Одночасно він надіслав йому такого люб’язного листа: «Дорогий Рафаелю, ви, мабуть, уже познайомилися з моєю статтею. Сподіваюся, це не стане причиною нашої сварки?»

Рафаель відповів йому: «Люб’язний приятелю, насамперед, що я зроблю при зустрічі, це розіб’ю вам носа. Сподіваюсь, це не стане причиною нашої сварки?»

*

Молодий художник поскаржився старому малярові, що на його картини немає попиту.

– Малюю я картину два-три дні,— дивувався він,— а щоб продати її, треба два-три роки.

Старий досвідчений живописець поплескав по плечу свого безталанного колегу і мовив:

– А ви спробуйте навпаки! Малюйте одну картину два – три роки, тоді напевне продасте її за два-три дні.

*

Французький письменник Рівароль не любив свого співвітчизника графа Мірабо. Він говорив:

– Немає людини, яка була б так схожа на свою репутацію, як Мірабо.

Відомо, що Мірабо був дуже негарний з себе. Про нього ж він сказав:

– Заради грошей Мірабо здатний на все, навіть на добру справу!

*

Гоголь бував на вечорах у Язикова, де завжди панувала в’ялість і нудьга.

Гості мовчки сиділи, палили цигарки і лише зрідка обмінювалися короткими фразами.

Просидівши отак весь вечір, сумні та невеселі розходилися по домівках.

Одного разу Гоголь, втомившись мовчки сидіти і змагатися з позіханнями, підвівся і вигукнув:

– Ану, панове, час нам і кінчати цю гучну бесіду!

*

– Чим можна пояснити ваше довголіття? — запитали Бернарда Шоу.

– Моїм похилим віком,— відповів Шоу.

*

Наполеон, як і Суворов, мав звичку ставити несподівані запитання і дуже не любив, коли той, до кого він звертався, затинався.

Військові про це, звичайно, знали.

– Яка кількість людей у вашому полку? — запитує він командира.

– 1225, ваша величність! — відрубує полковник.

– А скільки у лазареті?

– 1310.

Добре! — говорить Наполеон і відходить.

Швидкість і точність відповіді так його заспокоїли, що йому і в голову не прийшло зіставити числа.

*

Фрідріх Другий у листі до Вольтера назвав його «безсмертним» .

– Дякую вам, ваша величність,— відповів Вольтер,— за те місце, яке ви зволили дати мені у своєму царстві.

*

Резерфорд демонстрував слухачам розпад радія. Екран то світився, то темнів.

– Тепер ви бачите,— сказав Резерфорд,— що нічого не видно. А чому нічого не видно, ви зараз побачите.

*

Один з основоположників квантової теорії Макс Планк у молодості прийшов до 70-річного професора Філіпа Жоллі і сказав йому, що вирішив займатися теоретичною фізикою.

– Юначе,— сказав маститий учений,— нащо ви хочете зіпсувати собі життя, адже теоретична фізика вже в основному закінчена?.. Чи варто братися за таку безперспективну справу?

*

Цікавий приклад того, як можна використовувати слова для кількісного опису наслідків вимірів, навів професор Чікагського університету Гейл.

Професор працював у лабораторії з одним своїм студентом, і вони не знали, під якою напругою — 110 чи 220 вольт— перебували клеми, до яких вони мали підключити свою апаратуру. Студент зібрався збігати за вольтметром, але професор порадив йому визначити напругу навпомацки.

– Але ж мене просто смикне — і все,—заперечив студент.

– Так, але якщо тут 110 вольт, то ви відскочите і вигукнете просто «О чорт!», а якщо 220, то вислів буде міцнішим.

Коли про цю історію розповіли студентам, один з них зауважив:

– Сьогодні вранці я зустрів одного хлопця, так він, напевне, якраз перед цим підключився до напруги 440!

*

На початку наукової кар’єри Ейнштейна один журналіст спитав пані Ейнштейн, що вона думає про свого чоловіка.

– Мій чоловік — геній! — сказала пані Ейнштейн.— Він уміє робити все, крім грошей.

*

Автор третього закону термодинаміки Вальтер Нернст в години дозвілля розводив коропів. Одного разу хтось глибокодумно зауважив:

– Дивний вибір. Курей розводити і то цікавіше.

Нернст спокійно відповів:

– Я розводжу таких тварин, які перебувають у термодинамічній рівновазі з оточуючим середовищем. Розводити теплокровних — це значить зігрівати на свої гроші світовий простір.

*

Ернст Резерфорд користувався таким критерієм при виборі своїх співробітників. Коли до нього приходили вперше, Резерфорд давав завдання. Якщо після цього новий співробітник питав, що робити далі, його звільняли.

*

Одна знайома просила Альберта Ейнштейна подзвонити їй по телефону, але попередила, що номер дуже важко запам’ятати: 24361.

– І що ж тут важкого? — здивувався Ейнштейн.— Дві дюжини і 19 у квадраті.

*

Одного разу під час свого навчання в Геттінгені Нільс Бор погано підготувався до колоквіуму, і його виступ був слабкий. Бор, одначе, не знітився і на кінець з посмішкою сказав:

– Я вислухав тут стільки поганих виступів, що прошу розцінювати мій теперішній як помсту.

*

Ліза Мейтнер — перша в Німеччині жінка-фізик — змогла одержати вчений ступінь на початку 20-х років. Назва її дисертації «Проблеми космічної фізики» якомусь журналістові здалась неможливою, і в газеті було надруковано «Проблеми косметичної фізики».

*

Ейнштейн був у гостях у своїх знайомих. Почався дощ, коли Ейнштейн зібрався йти, йому запропонували взяти капелюх.

– Для чого? — сказав Ейнштейн.— Я знав, що буде дощ, і саме тому не надів капелюха. Адже він сохне довше, ніж моє волосся. Це ж очевидно.

*

На столі у Нернста стояла пробірка з органічним з’єднанням дифенілметаном, температура плавлення якого 26° С. Якщо в 11 ранку препарат танув, Нернст говорив:

– Проти природи не попреш! — І вів студентів займатися веслуванням і плаванням.

*

Відомий фізик Лео Сціллард робив свою першу доповідь англійською мовою. Після доповіді до нього підійшов фізик Джексон і спитав:

– Послухайте, Сцілларде, якою, власне, мовою ви робили доповідь?

Сціллард зніяковів, але тут же дав собі раду і відповів:

– Зрозуміло, угорською, хіба ви цього не помітили?

– Звичайно, помітив. Але навіщо ви напхали в неї стільки англійських слів? — відпарирував Джексон.

*

Ніяк не можу знайти собі помічника,— поскаржився одного разу винахідливий Едісон Ейнштейнові.— Щодня заходять молоді люди, але жоден не підходить.

– А як ви визначаєте їхню придатність? — поцікавився Ейнштейн.

Едісон показав йому аркуш із питаннями.

Хто на них відповість, той і стане моїм помічником. «Скільки миль від Нью-Йорка до Чікаго?» — прочитав Ейнштейн і відповів: «Треба заглянути в залізничний довідник», «З чого роблять нержавіючу сталь?» — «Про це можна дізнатися в довіднику з металознавства». Пробігши очима останні запитання, Ейнштейн сказав:

– Не чекаючи відмовлення, свою кандидатуру знімаю сам.

*

Вольтер, присутній на благодійному концерті, терпляче слухав співака-любителя, а потім, не витримавши, голосно промовив:

– Все-таки цей співак дуже фальшивить.

– Він не винен,— пояснив сусід.— Бідолаха від народження трохи недочуває.

– Тоді, може, час йому сказати, що арія вже скінчилася?

*

Про одну дуже неохайну людину французький письменник Рівароль сказав:

– Він і на грязюці залишить пляму!

*

Перший концерт відомого німецького композитора Фрідріха Генделя в Лондоні не мав успіху. Це дуже стурбувало друзів композитора, але сам Гендель був спокійний.

– Не журіться! — втішав він їх.— У порожньому залі музика звучить краще.

*

Джек Лондон, залишаючи якесь товариство, потис руку одному пихатому аристократові. Той здивувався:

– Але ж кілька хвилин тому ви вже попрощалися зі мною.

– Справді,— відповів Лондон,— але мені завжди дуже приємно прощатися з вами…

*

Коли Бернард Шоу був уже відомим письменником, якось на шляху він зіткнувся з велосипедистом.

На щастя, все обійшлося добре. Велосипедист почав вибачатися, але Шоу заперечив:

– Вам не пощастило, сер! Ще б трішки енергії, і ви заслужили б безсмертя як мій убивця!

*

На камзолі Ломоносова порвалися лікті. Придворний франт єхидно зауважив з приводу цього:

– Вченість виглядає звідти!

– Ні, добродію,— відповів Ломоносов,— то дурість заглядає туди!

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.

*

Чим більше хочеться говорити, тим більша небезпека, що скажеш дурницю.

Лев Толстой

*

Людині дано язик, певно, для того, щоб вона не дуже багато думала.

Народна мудрість

*

Слухати — це ввічливість, яку розумний виявляє до дурня, але на яку цей останній ніколи не відповідає.

Поль Декурсель

*

У явіть собі, яка була б тиша, якби люди говорили тільки те, що знають.

Карел Чапек

*

Якщо мовчання — золото, то глухонімі повинні бути мільйонерами.

Народний вислів

*

Конкурс брехунів. Перший приз одержала людина, яка говорила правду.

Ілля Ільф

*

— Брешеш!

–– Ні, не брешу. Помиляюся!

*

Інколи для того щоб вас вислухали, необхідно замовкнути.

Станіслав Єжи Лец

*

Собака вив на місяця. Кляузник спитав:

— Чому ти на нього виєш?

— Звичка. Без цього не можу заснути.

*

— Чому ти мало говориш і багато слухаєш?

— Тому, що мені дано два вуха і один язик. Виходить, слухати слід вдвічі більше, ніж говорити!

*

Навіть виступаючи на зборах першим, він приєднувався до попереднього промовця.

Еміль Кроткий

*

У мудреця запитали:

— Чи правильно, що ненавидять тих, хто говорить правду?

— Правильно, з погляду наклепників,— відповів мудрець.

*

Через відсутність власних думок був однодумцем багатьох 646

*

— У нас така спека, що у мух крила обгоряють!

— То це ще нічого! А от у нас така спека, що курям дають морозиво, щоб не несли варених яєць!

*

Сьогодні він лестить тому, кого гудив учора,— він не любив повторюватися.

Еміль Кроткий

*

— Що говорять про мою вчорашню промову?

— О, вона викликала загальне співчуття!

*

Доповідач щохвилини заявляв:

— Я хотів би зупинитися!..— і говорив, не зупиняючись, три години.

*

— Ви чуєте, що ви говорите?

— Ні! Я не люблю підслуховувати.

*

Зі словом треба поводитися чемно.

Микола Гоголь

*

Батько — дочці, яка робить гримаси бульдогові:

— Донечко, не дратуй бідного собаку.

— Таточку, але він сам перший почав…

*

Різниця між консерваторами і лібералами: у перших слова гірші за думки, у других думки гірші за слова, тобто перші не хочуть гарненько сказати, що думають, а другі не можуть зрозуміти, що говорять.

Василь Ключевський

*

Після довгої промови оратор запитує слухачів:

— Запитання?

— У мене є.

— Слухаю.

— Котра година?

*

Доповідач говорив довго і нудно.

Слухачі почали шуміти.

— Тихіше, ви мені заважаєте, я ледве чую самого себе!

Голос із залу:

— Нічого, ви не багато втратили!

*

Одного разу в якійсь академії обговорювали питання, що розпалило пристрасті членів поважних зборів, і всі почали говорити разом, не слухаючи один одного.

Тоді один з них запропонував:

— Добродії! Спробуйте говорити не більше, як четверо разом!

*

Голова. Промовцю! Перестаньте лаятися!

Промовець. Та я не лаюся! І не думав. Я тільки кажу цьому дурневі, що такі ідіотські слова може сказати лише осел!

*

— Дехто думає, що варто обізвати всіх дурнями, щоб набути ім’я розумного.

Василь Ключевський

*

Того, хто голосно говорить,— чують; того, хто розумне говорить,— слухають.

Гліб Авабін

*

…На закінчення був улаштований обід. Жаба з’їла Мушку, Вуж з’їв Жабу, Їжак з’їв Вужа… Обід пройшов в обстановці взаєморозуміння.

Фелікс Кривій

*

— У кого ти вчився ввічливості? — спитали давньогрецького сатирика Лукіана.

— У неуків,— одповів пін.— Я стримувався від їхньої мови і вчинків, які були мені в них неприємні.

*

Черево ненавидить довгі проповіді.

Томас Фуллер

*

Той щедрий на слова втіхи, хто скупий на благодійність.

*

Бажання висловитися майже завжди буває сильніше, ніж бажання чогось навчитися.

Дмитро Писарєв

*

— Мені взагалі симпатичні ті люди, котрі не кривлять душею, а відверто і сміливо висловлюють свою думку, яка збігається з моєю.

*

Оратор вкрадливим голосом плів загальновідоме

Ілля Ільф

*

Говорив так тихо, наче слова його були взуті у валянки.

Еміль Кроткий

*

— Ти вже дві години розпускаєш плітки біля хвіртки,— обурився чоловік.— Могла б краще запросити сусідку до хати.

— Запрошувала,— відповідає дружина,— але вона дуже поспішала і по могла зайти.

*

Балакуча людина — це розпечатаний лист, який всі можуть прочитати.

П’єр Буаст

*

Глупота — не в звичці плескати дурниці, а в переконанні, що інші вважають їх розумними речами.

Василь Ключевський

*

— Ви питаєте, що за людина Яків Прилипко?

— Еге ж.

— Непоганий чоловік! Одну тільки ваду має: завжди бреше. А щоб йому вірили, то клянеться й божиться рідними дітьми. Клянеться легко, бо дітей у нього зроду не було.

Ааврін Гроха

*

— Що таке обмін думками? — питає син батька-чиновника.

— Це, сину, треба розуміти так: ти йдеш до шефа зі своїми думками, а повертаєшся з його.

*

Оратор був знаменитий: тільки-но він з’являвся на трибуні, з залу кричали: «Регламент!»

*

Погляньте, як люб’язно два мули чухають один одному спини. Чи не в цьому полягає основне завдання красномовства?

Еразм Роттердамський

*

Думка має мішень, але не завжди пробиває її.

Марона Арсаиіс

*

Він завжди хвалиться:

— У своєму житті я не зробив людям нічого поганого.

І ні разу не сказав,— а що ж він зробив людям доброго.

Федір Манівчук

*

У промовах декотрих чути орфографічні помилки.

*

Напочатку було Слово. І лише згодом появилося Мовчання.

Станіслав Єжи Лєц

*

У кита язик важить дві тонни, а мозок – всього кілька кілограмів.

Мораль: де великий язик, там мало розуму.

*

Слово не горобець, але і воно буває сірим.

*

Моя дружина — жінка небагатослівна. Вся біда в тому, що свою малу кількість слів вона вживає дуже часто.

*

Нудяга — людина, котра говорить тоді, коли хочу говорити я.

Юліан Тувім

*

— Там прийшов німий. Він хотів би поговорити з вами.

— Поговорити? То який же він німий?..

— Не здаю. Він сказав, що німий…

*

Іноді доводиться говорити, щоб мовчанням не сказати нічого.

*

— Буває, і я роблю помилки…

— Так, але ви, товаришу начальник, робите помилки геніальні!

*

— Скільки разів я тебе вчила не втручатися в розмову старших. Почекай, коли вони скінчать.

— Я намагалася, мамо. Вони ніколи не кінчають.

*

Базіка втомлював ученого довгими і безглуздими розмовами, на які той нічого не відповідав.

— Я, може, заважаю вам і відвертаю вас від серйозних думок? — запитав нарешті набридайло.

— Нітрохи,— відповіла його жертва,— ви можете продовжувати: я вас не слухаю.

*

Шестилітній син, якого суворо покарав батько, питає:

— Татусю, а коли ти був маленьким, дідусь теж бив тебе?

— Бив.

— А коли дідусь був маленьким, то його теж бив батько?

— Звичайно.

— А твоєму дідусеві теж перепадало від батьків?

–– Розуміється.

— Хотів би я знати, який ідіот почав перший!..

*

Раніше батьки казали:

«Це гарна книга, але не для дітей».

Тепер діти кажуть:

«Роман те що треба, але його не можна показувати батькам».

*

Як повідомляє статистика, 4-літня дитина щодоби вимовляє близько 12 тисяч слів, задаючи в середньому 920 запитань.

*

Ішли дорогою брехун і підбрехач.

Побачив брехун стовпа вдалині та й каже підбрехачу, своєму учневі:

— Подивися, он на стовпі сидить муха.

А той поглянув і відповів:

— І справді сидить, та ще й з більмом на лівому оці.

*

Тільки-но почалися збори, як на трибуну вилізла людина і сказала:

— Товариші! Я приймаю критику на свою адресу на всі сто відсотків!

— Збори ж тільки почалися, ще ж ніхто нічого не критикував!

— Я, товариші, і цю критику приймаю на всі сто відсотків!

*

«Поряд з досягненнями є і недоліки». Це цілком безпечно. Це можна сказати навіть про біблію. Поряд з блискучими місцями є ідеологічні зриви, наприклад, автор закликає вірити в бога.

Ілля Ільф

*

Коли промову виголошує лисиця, хай її глибоко обмірковують півні.

*

Перед тим, як розпочати доповідь, він протер пенсне, і потім почав замилювати очі.

Еміль Кроткий

*

— Я часто каявся, що говорив, але рідко жалкував, що мовчав.

*

Адам був щасливчик: коли він казав щось цікаве, він міг бути непевним, що до нього цього ніхто не говорив.

Марк Твен

*

Резолюція часто подібна до покійника, її виносять і забувають.

Еміль Кроткий

*

Дискусія… Баран висловив загальне здивування. Заєць висловив загальне побоювання. Потім підвівся Лев і висловив загальну думку.

Фелікс Кривін

*

— Люди брешуть. Я не брешу. Я тільки користуюся кількома варіантами правди.

*

Два водії вихваляються:

— Пам’ятаю, я їхав раз із такою швидкістю, що кілометрові стовпи миготіли, як штахетики!

— Пхе, дурниці! — озвався другий.— Ось я одного разу зробив такий крутий поворот на повному ходу, що побачив задній номер своєї машини!

*

Якби ми не лестили самі собі, лестощі інших не були б такими згубними для нас.

Франсуа Ларошфуко

*

Відзначаючи недоліки в роботі, через скромність він нічого не говорив про себе*

*

Скільки часу треба розумному говорити, доки повірять, що він — розумний!

*

Дурню ж досить тільки мовчати, і всі вважають його розумним.

Моріц Сафір

*

У Нью-Йорку б «Клуб заїк» — місце жвавих, хоч, зрозуміло, не дуже квапливих дискусій.

*

Перший закон мистецтва: якщо тобі нічого сказати — мовчи. Якщо тобі е що сказати — скажи і не бреши.

Ромен Роллан

*

Із собою завжди е про що посперечатися.

*

Американський фізик Роберт Міллікен був відомий своєю балакучістю. Жартуючи з нього, його співробітники запропонували ввести нову одиницю — «КЕН» — для виміру балакучості. Її тисячна частина, тобто міллікен, повинна була перевищити балакучість середньої людини.

*

Якщо в процесі дискусії запанувала раптом могильна тиша,— можливо, поховали істину.

Василь Підмайстрович

*

І хороші докази повинні поступатися перед кращими.

Вільям Шекспір

*

На продавця завжди скаржилися. Він погано зважував свої слова.

*

Базіка подібний до маятника: того й іншого треба зупиняти.

Козьма Прутков

*

Два рибалки розповідали про свої успіхи. Один сказав, що він піймав двісті пудів риби.

— А я,— заявив інший,— витягнув старовинний ліхтар з написом «Капітан Кід 1756», і всередині ліхтаря, уявіть собі, горіла свічка.

— Слухай,— сказав перший, подумавши,— я скину сотню пудів, а ти погаси ліхтаря.

*

На аукціоні продавали папугу. Після жвавих торгів птаха купив містер Джонс.

— Сподіваюся, він уміє говорити? — запитав Джонс у аукціоніста.

— Ще б пак! Адже саме він і змагався з вами під час торгів!

*

Якби дурень боявся сказати дурницю, він вже не був би дурнем.

Жан Лабрюйєр

*

Мисливець. Підстреливши 200 білих ведмедів, я став полювати на тигрів.

Слухач. Ви перейшли з Північного полюса на екватор. Чому, власне? Хіба тигри не такі небезпечні, як білі ведмеді?

Мисливець. На екваторі принаймні не піймаєш нежить!

*

Ювілейна промова — уміння розчинити двохвилинну думку в двогодинному слові.

Юліан Тувім

*

Якщо хочеш бути розумним, навчися розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і переставати говорити, коли нічого більше відповідати.

Йоганн Лафатер

*

— Не хочу розмовляти з вами на цю тему, оскільки ви могли б переконати мене, і тоді я опинюся в одному таборі з вами.

Юліан Тувім

*

Я йому вдруге третій раз кажу…

Еміль Кроткий

*

Не вбереже від гріха руки свої той, хто не береже від нього язика.

О. Штейнберг

*

Коли Анаксімен збирався виголосити промову, Теокріт сказав:

— Починають слова литися рікою, а суть — крапати краплями.

*

Дуже балакучий чоловік довго стоїть перед статуєю Будди з шістьома руками і, нарешті, зітхає:

— Шість рук! Справедливий боже, ось хто вмів говорити!

*

— Що у вас намічено на сьогодні?

— Дві виробничі наради, чотири урочистих засідання та один мітинг.

— Невже не набридло вам усе це? Коли припините засідати?

— Це питання ми обговоримо на спеціальних зборах.

*

— Ми підемо вам назустріч. Я буду вас мати на увазі. Ми будемо вас мати на увазі, і я постараюся піти вам назустріч…

Все це виголошується сидячи, зовсім спокійно, не рухаючись із місця.

Ілля Ільф

*

— Був я вчора на полюванні. Собака мій погнався за зайцем… Не знати звідки — величезний орел… Схопив він собаку і зайця і піднявся вгору. Я вистрелив, та так влучно, що орел і заєць упали на землю, а собака… Звичайно, полетів далі.

*

Ніхто не знає: тільки баба та вся громада, тільки сич та сова та людей півсела!

*

Багатослів’я, марнослів’я, лихослів’я, лжеслів’я — мають однакові знаменники.

О. Штейнберг

*

Навіть тригодинну доповідь починай словами: «Буду говорити стисло…»

*

Не говори пишно, щоб тобі на зле не вийшло!

*

Хвалько говорив, що в їхніх краях є барабан у кілька обхватів і його гуркіт чути за 50 кілометрів. Інший сказав, що в їхніх краях є корова з ногами по 10 000 метрів завдовжки. Коли присутні почали сумніватися, він сказав:

–– Якби не було такої великої корови, то звідки взяли б таку величезну шкіру, потрібну для того барабана, про який зараз розповідали?

*

Коли почнуть йому докоряти, що не виконує своїх обіцянок, — він зразу, ж дає нові.

*

На III з’їзді письменників СРСР письменник Бікчентаєв сказав, що башкирський народ не знав слова регламент, але і в старовину існував звичай на великих родових сходках промовляти, стоячи на одній нозі. Непоганий, вартий всілякої похвали звичай!

*

— А що, ваше маля вже навчилося говорити?

— Так. Тепер ми вже вчимо його мовчати.

*

Відомий брехун, що хвастав своїми військовими успіхами, зарапортувався так, що, не знаючи, як виплутатися, запропонував своєму ад’ютантові продовжити викладання подробиць якоїсь битви.

— Нічого сказати не можу,— зауважив той,— ви, графе, напевно, забули, що я був убитий на самому початку битви.

*

Часто курка, що знесла звичайнісіньке яйце, кудкудакає з таким азартом, наче знесла аероліт.

*

Хто найдовше може без утоми молоти язиком? Рекорд тут, мабуть, належить Шахтіну, родом з Ірландії. На змаганні, що відбулося в англійському місті Дортфорді в 1955 році, він не закривав рота цілих 133 години!

Місс Олтон Клепп із штату Північна Кароліна (США) проговорила без зупинки 96 годин 54 хвилини і 11 секунд.

Не можна не згадати і Жерода О’Деннела, який виголосив, як запевняють, найдовшу політичну промову,— вона тривала більше 29 годин.

*

Плітки передаємо з приємністю не тому, що їх любимо, а тому, що наші знайомі з приємністю їх слухають.

Михайло Рудницький

*

Дурниці говорити можна. Тільки не урочистим топом.

Юліан Тувім

*

Для боротьби з засіданнями треба побудувати величезний палац засідань. У палаці мав бути багацько залів, і в кожній залі довгий стіл, і на кожному столі суконна скатерть, і на кожній скатерті — дзвоник з кришталевим звуком і глечик з водою для освіження горлянки доповідача і горлянки співдоповідача, і тих, хто виступає в дебатах, і тих, хто висловлюється з приводу порядку денного, і тих, хто вносить позачергові пропозиції, і тих, хто висловлюється про мотиви голосування, і тих, хто вигукує з місця «правильно!», і тих, хто зачитує резолюцію, та інших, та інших…

Новому палацу можна присвоїти красиве наймення:

«Слухали і Постановили»…

Ілля Ільф

*

Доповідач безсовісно затяг доповідь, але під кінець у нього заговорила совість і говорила ще цілих дві години.

Еміль Кроткий

*

Його так цінували, що навіть коли він казав: «У мене немає думки про це», то всім хотілося дізнатися, якої саме думки в нього немає.

Володимир Брюгген

*

Щаслива володарка нової квартири звертається до своєї знайомої:

— У нас дуже добра квартира, але вона має одну ваду: сусіди чують усе, про що ми розмовляємо.

— А хіба ти не можеш завісити двері товстою портьєрою?:

— Звичайно, можу. Але тоді мені на буде чути, про що говорять сусіди!

*

На мосту перехожий звернувся до самотнього рибалки:

— Клює?

— Ще як! — пролунала відповідь.— Повірите, лише вчора я тут піймай сорок штук.

— Ви знайте, хто я?

— Ні, — відповів рибалка.

— Я місцевий суддя і власник цього маєтку.

— А ви знаєте, хто я? — спитав у відповідь рибалка.

— Ні.

— Найбільший брехун у штаті Віргінія.

*

— Як ви можете з цією людиною так довго розмовляти?

— Якби я не говорив, то мусив би його слухати, а те ще тяжче!..

*

Частенько малий Василько слухав, як його мати свариться з сусідкою. От одного разу в школі вчитель запитав:

— Наведи мені, Васильку, окличне речення, в якому був би гнів або побажання.

— Щоб тобі очі повилазили! — випалив Василько.

*

У загальному мовчанні його мовчання було найголоснішим.

Імре Форбот

*

Хто сказав і зробив — людина; хто не сказав і зробив — лев; хто сказав і не зробив – осел.

Курдська приказка

*

Дві речі бувають трудні: мовчання, коли потрібно говорити, і розмова, коли необхідно мовчати.

Східна мудрість

*

— Ваша дочка надзвичайно схожа на вашу дружину.

— Так, вона почала говорити вже в шість місяців.

*

Славетній артистці Елеонорі Дузе хтось переказав, нібито одна з її колег по сцені поширює про неї всілякі плітки.

— Ця? – перепитала Дузе ім’я своєї колеги.— Ні, це неможливо. Вона завжди стільки говорить про себе саму, стільки розводиться про свої уявні успіхи, що в неї просто не вистачить часу говорити про когось іншого!

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.

*

Людина — не порожня пляшка, в котру можна влити яку завгодно рідину.

Дмитро Писарєв

*

П’яниця подібний до кута: чим більше градусів, тим тупіший.

*

Любов п’янить. Особливо любов до спиртного.

*

Алкоголь не дурний, але інших робить дурними.

Народний вислів

*

Господи, за що ти мене караєш: чи я горілки не п’ю, чи я жінки не б’ю, чи я церкви не минаю, чи я в корчмі не буваю?

Українське прислів’я

*

Гість, який дуже любив випити, о восьмій годині вечора почав прощатися з сім’єю господаря.

— До побачення, Оленко, до побачення, Настусю, до побачення, Маринко.

— Як, ви вже йдете?

— Ні, але я хочу попрощатися з усіма, поки ще розрізняю обличчя…

*

— Як тільки вип’ю пляшку вина — усе забуваю! ‘

— Даремно, друже! Завжди треба пам’ятати, що за цю пляшку доведеться розраховуватися.

*

Горілку в закусочній продавали розпивочно, а виносити дозволялося тільки відвідувачів.

*

П’яний водій та автоінспектор.

— Дихніть!

— А чи культурно це буде з мого боку?

*

Багатозначне обличчя його схоже було на вітрину, де виставлені товари, яких немає в продажу.

Еміль Кроткий

*

— Від чого ви захворіли, Андрію Андрійовичу?

— Від холодного пива.

— А що вам допомогло?

— Тепле вино.

*

— Татусю, а який ніс називається грецьким?

— А ось такий, як у мене.

— Це який же? Червоний?

*

— Думаю записатися до товариства тверезості.

— Від чого це ти?

— Пити ні за що стало: що було — все пропив.

*

— Ну й становище!.. Випили ми вчора з Василем Артемовичем добряче, і я, як мені пригадується, просив у нього руки його дочки Зіни. Та тільки я не пам’ятаю, погодився він чи відмовив мені.

*

— Ну й становище!.. Випили ми вчора з Іваном Сергійовичем гарненько, і він, як мені пригадується, просив у мене руки моєї дочки Катерини. Але чи погодився я, чи відмовив йому, цього, хоч убий, не пам’ятаю.

*

Якийсь п’яниця заходить у знайомий дім. Господарка зустрічає його в траурі:

— Добридень! А в мене ж велике горе — чоловік помер!.. А йому ж і сорока років не було!..

— Ах, який жаль! Навіть і сорока років не було!.. Скільки він міг би ще випити!

*

Дружина. Не розумію, як ти можеш увесь час пити, якщо в тебе і справи ніякої немає.

Чоловік. Не розумію, як ти можеш увесь час вертітися перед дзеркалом, коли в тебе і краси особливої немає.

*

— П’ю з однією умовою: якщо вип’ємо, то потім ще раз вип’ємо. Інакше не п’ю.

*

П’яний виглядає із сміттєпровода:

— Скажіть, це який поверх?

*

Дружина говорить чоловікові, який наливає в чарку коньяку:

— Ти повинен брати приклад зі звірів. Вони ніколи не п’ють, якщо у цьому немає потреби.

— Вірю, але вони й ніколи не говорять під руку.

*

Гіркий п’яниця, добре розгулявшись, прийшов уночі до моргу і почав з усіх сил стукати в двері. Сторожі моргу відгукнулися:

— Хто там такий і чого треба?

— Це я,— відповів п’яниця,— я прийшов подивитися, чи немає мене в моргу. Я ось уже восьмий день не з’являюся додому і починаю турбуватися, куди я подівся.

*

Буття визначає свідомість, пиття замутнює її.

Еміль Кроткий

*

Лікар на квартирі у хворого.

— У вашій квартирі пахне горілкою.

— Так, я кладу її на хворого зуба.

— А давно він у вас болить?

— З дитинства.

*

Дружина знайшла у кабіней чоловіка багато порожніх пляшок.

— Звідки вони взялися?

— Сам дивуюся! Я ніколи не купував порожніх пляшок.

*

Ковальського викликає начальник відділу і каже йому:

— Якби ви не пили, то давно вже були б заступником начальника або навіть начальником бюро. Як, по-вашому, чи не краще кинути пити і стати начальником бюро?

— Ні, не краще.

— Чому?

— Тому, що коли я вип’ю пару чарок, то відразу відчуваю себе директором.

*

Увесь світ він розглядав під кутом 40 градусів.

Замість того, щоб пити,— краще відкладай на ощадкнижку. Збереш кругленьку суму — пропий.

Юліан Тувім,

*

П’яниця. Скажіть, лікарю, що в мене за хвороба?

Лікар. Перепої в серці.

*

Виноград приносить три грона: перша — насолоду, друга — сп’яніння і третя — неприємності.

Жан Анахарсіс

*

— Як?! Знову п’яний?! Знову, мабуть, додому привезли?

— Що ви, ма… ма-мо! Я власноручно прийшов!

*

Прийшов п’яний у гості, побачив на столі маленькі чарочки та й почав гірко плакати.

Здивований господар спитав його, що значать його сльози.

— Як же мені не плакати,— відповів п’яниця,— я, як побачив ці чарочки, так і пригадав свого покійного батька. Його теж запросили в гості і частували з таких же маленьких чарочок. Він, п’ючи горілку, несподівано проковтнув чарку і від того помер.

*

— Я п’ю не більше ста грамів, але, випивши сто грамів, я стаю іншою людиною, а та інша людина п’є дуже багато.

Еміль Кроткий

*

— Ну, як тобі подобається Валентина Миколаївна?

— Точно не можу сказати. Я її завжди бачив напідпитку.

— Та що ти?! От шкода! Така гарненька і раптом — напідпитку.

— Та не вона напідпитку, а я!

*

Давно поклявся, що покине палити цигарки, але все ще розкаюється.

*

Дві краплі холодної води надають аромату шклянці коньяку.

*

Міліціонер зустрічає на вулиці п’яного і питає, куди він іде.

— Додому. Я повертаюся з зустрічі Нового року.

— Ось покиньте-но плести дурниці! Новий рік дев’ять місяців як минув. Тепер вересень.

— Знаю, знаю, тому й поспішаю. Моя дружина вже почала турбуватися…

*

— Громадяночко, купіть-но пляшку пива!

— А що, хіба схоже, що я п’ю пиво?

— Ах, вибачте, купіть пляшку оцту!

*

— Ти вчора знову напився до нестями?

— Хто тобі сказав?

— Тарас Гаврилович!

— Господи! Та це ж свята брехня! Як же він пам’ятає, коли нас разом відкачували?

*

Вона. Ви кажете, громадянин, який вас надіслав, був цілком тверезий?

Посланець. Так точно!

Вона. Ну, тоді це не мені… Мені може надіслати подарунок тільки чоловік, а він тверезий ніколи не надішле.

*

— Я став тепер більше пити тому, що в мене велике горе.

— Дозволь мені, любий, поділити його з тобою.

*

П’яниця здав кров на аналіз. Наступного ранку лікар говорить йому з сумним виглядом:

— Я виявив рештки крові у вашій системі спиртообміну.

*

Міліціонер питає водія:

— Як ви могли сісти за кермо у нетверезому стані?

— А мені допомогли товариші.

*

Він покинув пити! Але!.. Було пізно!!. Година ночі.

*

Він був з тих працівників, котрі вміють піднести на потрібну височінь тільки чарку.

*

Перед маскарадом чоловік питає у дружини:

— Як ти гадаєш, що мені краще одягти?

–– Найкраще — не пий на балу, тоді тебе, напевно, ніхто не впізнає!

*

— Знову напився?!—термосила жінка чоловіка. –– П’янюга нещасний! Ти в мене вже у печінках сидиш.

— Брешеш. Я стою,— хитаючись, поправив її чоловік.

*

— Чого ви такий сумний?

–– А ви що — хіба не бачите, що шинок відкритий, а у мене грошей нема?

*

Відвідувач. Ось подивіться, голубе, я знайшов у чарці вашого вина сиве волосся.

Офіціантка. В цьому немає нічого дивного. Це дуже старе вино: йому більше двохсот років.

*

Дружина. Ти все брешеш! Сказав, що йдеш слухати щебетання солов’я, а сам у ресторан забрався!

Чоловік. Де ж тут брехня? Адже в ресторані в клітці і співає соловейко!

*

— У вас водянка.

— От дивина! Я п’ю тільки вино. А звідкіля ж узялася вода?

*

Зустрілися два приятелі.

— Ну, як ти покинув пити?

— Мусив. Лікар заборонив.

Через тиждень приятелі знову зустрілися.

— Знову п’єш? Тобі ж лікар заборонив!

— Так, але ж той лікар уже помер.

*

Частуючи Ціцерона за вечерею вином, господар уперто звертав увагу на якість напою, запевняючи, що винові цьому сорок років.

— Скажи, будь ласка! – зауважив Ціцерон.— А яким воно здається ще молодим для своїх років!

*

— Он до чого вчора ми з Петром п’яні були… що в нас алфавіт з третьої літери починався: ні “а”, ні “бе” вимовити не могли!

*

Весняне повітря п’янило його, особливо коли на лоні природи він пив горілку.

Еміль Кроткий

*

— Дорогий мій друже! Ви знову назюзюкалися?.. Як можна отакечки завжди пиячити?..

— А я пиячу тому, що я — нещасний.

— В чому ж ваше нещастя?

— Ай, тому, що я п’яниця.

*

— Скажи, матусю, де живе швець Кондратенко?

–– Та що ти, дурману об’ївся, чи що? Ти ж бо і є сам Кондратенко.

— Дурна ти жінка — от і все! Я-то знаю, що я Кондратенко, але не пам’ятаю, де саме я живу!..

*

— Я не п’ю. В мене тиждень поліпшення стосунків з дружиною.

Андрій Крижанівський

*

— Ви питаєте мене, лікарю, чому я так багато п’ю? П’ю тому, що в мене дуже багато клопоту…

— Я охоче вам вірю, але ви так давно п’єте, що всі ваші клопоти могли б уже дивно потонути в горілці.

— Ех, лікарю, вони ж уміють плавати!

*

— Як вам подобається цей водоспад?

— Чудовий! Прекрасний! Захоплюючий! Кращої, красивішої піни не побачиш і на пиві!

*

— Учора вночі, коли я повертався додому, мені якийсь ідіот наступив на руку…

*

Гість у ресторані, звертаючись до офіціанта, каже:

— Дайте, будь ласка, бутерброд!

Офіціант, який славився недоречною люб’язністю, відповідає:

–– 3 моїм задоволенням!

— Ні, з сиром,— поправив гість.

*

— Майте на увазі: алкоголь поступово руйнує організм!

— А я і не поспішаю.

Еміль Кроткий

*

— Сьогодні нап’юся до смерті!

— Ходімо!.. Я хочу померти разом з тобою!

*

Замовник. Ну, гаразд. Малюйте акварельною фарбою, тільки обов’язково додайте до фарби коньяку, бо я, признатися, не люблю води. Коли малювати мене водяною фарбою, то моя фізіономія не виходить справжньою.

*

Спочатку людина п’є горілку, потім горілка п’є горілку, а потім горілка п’є людину.

*

— Що я бачу! Ви п’єте горілку! А казали — як народився, горілки й у рота не брав, так і помру.

— Точно! Але я ніколи не казав, що в проміжку між народженням і смертю не питиму.

*

— Ваш перший ворог — вино,— сказав священик любителю випити.

— Маєте рацію,— відповів той,— і в євангелії сказано: «Возлюби ворога свого».

*

Він так багато і так давно п’є, що з рота у нього смердить уже не спиртом, а скипидаром.

Ілля Ільф

*

–– Знаєш, я вирішив від сьогодні кинути пити!

— І я теж!

–– Та це ж геніальна ідея!.. Її треба негайно окропити!

*

Пив з горя, що лікар заборонив йому пити,

Еміль Кроткий

*

Чому в п’яниць червоний ніс?

— Тому, що п’ють ротом, а ніс тільки нюхає і, як невдоволений, раз у раз хвилюється, а хвилювання завжди викликає почервоніння.

*

Одвертість п’яниці:

— Я тільки на десятій чарці починаю відчувати букет.

*

–– Вчора ви знову з’явилися на роботу п’яним?

–– Я? П’яним? Та звідки ви це взяли?

— Та як це звідки я взяв! Ви качалися і кричали на весь цех: «Ей, хлопці, ну й випив же я сьогодні!»

— А ви й повірили так одразу. Мало чого може наговорити п’яна людина…

*

Професор питає студента:

— Що таке нерентабельне капіталовкладення?

— Запросити до ресторану власну тітку.

*

— Коли я напиваюся, то здатний на неможливі вчинки!

— В такому разі, напийся і позич мені сто карбованців!

*

Ідуть двоє п’яниць обнявшись.

— Ти мені друг?

— Друг!

— Навіки?

— До гробової дошки!..

— Ну, а як же тебе звуть?

*

— Папуню, дай мені вина, я пофарбую ляльку!

— Вином, Оксаночко, не фарбують.

— А чому ж мама говорила, що в тебе ніс червоний від вина?

*

До хати вбігла перелякана, захекана маленька Ганнуся.

— Чого це ти, доню? — питає мати.

— Ой, мамо, гралася я на дорозі, аж тут ідуть два дяді та й кажуть: «Давай ще роздавимо ось цю маленьку». То я злякалася і ледве втекла.

Мати вийшла за ворота і побачила, як край дороги сидять два п’яниці і розпивають четвертинку.

*

Він так часто випивав за здоров’я своїх друзів, що сам передчасно оддав богу душу від білої гарячки.

Федір Маківчук

*

— Ні, ні! І не кажи! Ти в бухгалтери не годишся!

— Чому ж?

— Коли п’яний, не вмієш «балансувати».

*

— Знову надудлився, гаспиде клятий! Куди гроші подів, признавайся?!

— Та чого ти репетуєш даремно! Ось-но підрахуй сама: карбованець туди, карбованець сюди — виходить два; торгувався за хустку для тебе, просили десять — ось тобі й усі дванадцять.

*

Японець частує туриста рисовою горілкою. Після першої чарки гість бачить, що навколишні речі починають рухатися.

— Чи не надто міцний ваш напій?

— Не хвилюйтеся, сер. Це звичайнісінький землетрус.

*

Лікар. Вино зведе вас у домовину.

Пацієнт. А я п’ю його повсякчас і дожив, як бачите, до сімдесяти років.

Лікар. А якби не пили, вам зараз було б дев’яносто!

*

— Іване!

— Гя-а?

— Чого то твій трактор у кюветі боком лежить?

— Ото ж такий упертий… Я йому вправо руля, а він — вліво; я йому вліво, а він — вправо. Поповодив мене, клятий, доки й сам не звалився.

*

Мати — синові:

— Знову в тебе погана оцінка з поведінки! Ну, постривай, ось батько проспиться від самогонки, він тобі покаже, де раки зимують!

*

— Олександре Івановичу! Що з вами? Ви сьогодні дуже мало п’єте!

— Боюся: у нас щойно пофарбували перила на східцях.

*

— Ну що, ти був у ресторані «Хвиля»?

— Один раз був.

— Яке ж враження ти звідти виніс?

— Нічого не виніс… Мене самого винесли.

*

Він віддавав дружині кожну копійку, яку заробляв. Куди він дівав срібло і паперові купюри — відомо одному богу.

*

–– Ось уже два місяці я ходжу на співи нашого чоловічого хору.

— Ну, і як?

— Чудово проводимо час. Пропускаємо по декілька чарочок, граємо в карти, а коли жінки приходять за нами, танцюємо.

— А коли ж співаєте?

— По дорозі додому.

*

В Бу Адама запитали:

— Багато років ти п’єш горілку. Скільки разів ти був п’яний?

— 3а все своє життя я тільки один раз був п’яним,— відповідав Бу Адам,— а в інші дні похмелявся.

*

— Чорт знає що таке! Дві години стою — і ніякого трамвая!

— Лебедику! Ви тут трамвая чекаєте? Та тут і рейок ніяких не прокладено!

— Господи! І рейки ще не прокладені! Коли ж я додому попаду!..

*

П’яний водій намагається сісти за кермо. До нього підходить міліціонер і каже:

— Ви не поїдете на машині!

— Якраз поїду! Ви ж бачите, що я не можу йти?!

*

— Скажіть, які витрати називаються поточними?

— Ті, які течуть

— Наприклад?

— Горілка, вино, пиво…

*

Собака не впізнав свого господаря: він прийшов тверезий,

*

— Ну, як вам подобається ця співачка?

— О, що й казати! Який чарівний голос! Яке прекрасне мистецтво ^

— А з яким піднесенням вона співала застольну арію Травіати: «Налийте бокали повніш!..»

— Ах, ви знаєте, враження було в мене таке сильне, що я ледь не побіг у ресторан випити шампанського!

*

Дружина. Чому ти вчора не приїхав на дачу?

Чоловік. На три години довелося залишитися на вечірнє заняття.

Дружина. На три години?.. Гм… Виходить, по пляшці в годину ти працював?

Чоловік. Звідки ти про все це дізналася?

Дружина. В кишені твого пальта я знайшла три пробки.

*

Пора кумі і за розум взятися: не все пити — треба похмелятися; а з похмілля — знову на весілля.

*

— Прошу чарку Звіснії

— Ви й так уже п’яний. Хіба ви не знаєте, що алкоголь вбиває кожного року 50 тисяч французів.

— Наплювати! Я бельгієць!

*

Жінка подав милостиню жебракові і каже йому:

— Від вас страшенно тхне самогонкою.

— На жаль, громадянко, при такій щедрості мені не вистачає грошей на благородніші напої.

*

— Як ви могли прийти на роботу неголений?

— Мій перукар був дуже п’яний, і я побоявся йому довіритися.

— Правильно зробили. А хто ваш перукар?

— Я сам.

*

У ресторані.

— Дайте млинців!

— З чим їстимете?

— З апетитом.

*

Двоє п’яних лягли спати і накрилися своїми велосипедами. Згодом один сказав:

— Щось мені холодно.

— Не дивно,— зауважив другий.— У задньому колесі твого велосипеда немає трьох спиць.

*

— Дайте книгу скарг! ,

— Вона заповнена.

— Тоді директора!

— Він теж.

*

— Знаєте, Женечко, вино робить вас ще вродливішою.

— О! Але я зовсім ще не пила.

— Ви — ні, але я — так.

*

Чоловік іде з приятелем до ресторану. Дружина його попереджав:

— Пам’ятай, що скоро свято і нам багато чого треба купити.

— Я думаю, що до свята я ще повернусь.

*

Алкоголь найкраще переносять пляшки.

*

— Що у вас більш всього вимагають для читання?

— Винний прейскурант.

*

На тротуарі сидить п’яний. До нього підходить поліцейський.

— Що ви тут робите?

— Кажуть, що земля крутиться…

— Ну, і що з того?

— Чекаю, поки мій будинок під’їде до мене…

*

Знайте: тільки перші десять чарок шкідливі, а потім уже можна пити скільки влізе.

Юліан Тувім

*

До лікаря прийшов пацієнт і поскаржився, що ночами йому щось усе ввижається і не дає заснути.

— А що саме вам ввижається? — запитав лікар.

— Я бачу осла…

— Не хвилюйтеся. Ідіть спокійно додому, намагайтеся менше пити. Будучи п’яним, ви бачите власне відображення…

*

Краще за все п’ється між двома випивками.

*

Капітан англійського парусника, закінчуючи вахтовий запис в ходовому журналі, позначив:

«Помічник знову п’яний».

Помічник прийшов для пояснення.

— Хіба це не так? — знизав плечима капітан.

Здаючи вахту, помічник записав:

«Капітан чомусь зовсім тверезий».

І коли розлючений капітан влетів у його каюту, помічник розвів руками:

— А хіба це не так?

*

— Дві виробничі наради, чотири урочистих засідання та один мітинг.

— Невже не набридло вам усе це? Коли припините засідати?

— Це питання ми обговоримо на спеціальних зборах.

*

— Ми підемо вам назустріч. Я буду вас мати на увазі. Ми будемо вас мати на увазі, і я постараюся піти вам назустріч…

Все це виголошується сидячи, зовсім спокійно, не рухаючись із місця.

Ілля Ільф

*

— Був я вчора на полюванні. Собака мій погнався за зайцем… Не знати звідки — величезний орел… Схопив він собаку і зайця і піднявся вгору. Я вистрелив, та так влучно, що орел і заєць упали на землю, а собака… Звичайно, полетів далі.

*

Ніхто не знає: тільки баба та вся громада, тільки сич та сова та людей півсела!

*

Багатослів’я, марнослів’я, лихослів’я, лжеслів’я — мають однакові знаменники.

О. Штейнберг

*

Навіть тригодинну доповідь починай словами: «Буду говорити стисло…»

*

Не говори пишно, щоб тобі на зле не вийшло!

*

Хвалько говорив, що в їхніх краях є барабан у кілька обхватів і його гуркіт чути за 50 кілометрів. Інший сказав, що в їхніх краях є корова з ногами по 10 000 метрів завдовжки. Коли присутні почали сумніватися, він сказав:

–– Якби не було такої великої корови, то звідки взяли б таку величезну шкіру, потрібну для того барабана, про який зараз розповідали?

*

Коли почнуть йому докоряти, що не виконує своїх обіцянок, — він зразу, ж дає нові.

*

На III з’їзді письменників СРСР письменник Бікчентаєв сказав, що башкирський народ не знав слова регламент, але і в старовину існував звичай на великих родових сходках промовляти, стоячи на одній нозі. Непоганий, вартий всілякої похвали звичай!

*

— А що, ваше маля вже навчилося говорити?

— Так. Тепер ми вже вчимо його мовчати.

*

Відомий брехун, що хвастав своїми військовими успіхами, зарапортувався так, що, не знаючи, як виплутатися, запропонував своєму ад’ютантові продовжити викладання подробиць якоїсь битви.

— Нічого сказати не можу,— зауважив той,— ви, графе, напевно, забули, що я був убитий на самому початку битви.

*

Часто курка, що знесла звичайнісіньке яйце, кудкудакає з таким азартом, наче знесла аероліт.

*

Хто найдовше може без утоми молоти язиком? Рекорд тут, мабуть, належить Шахтіну, родом з Ірландії. На змаганні, що відбулося в англійському місті Дортфорді в 1955 році, він не закривав рота цілих 133 години!

Місс Олтон Клепп із штату Північна Кароліна (США) проговорила без зупинки 96 годин 54 хвилини і 11 секунд.

Не можна не згадати і Жерода О’Деннела, який виголосив, як запевняють, найдовшу політичну промову,— вона тривала більше 29 годин.

*

Плітки передаємо з приємністю не тому, що їх любимо, а тому, що наші знайомі з приємністю їх слухають.

Михайло Рудницький

*

Дурниці говорити можна. Тільки не урочистим топом.

Юліан Тувім

*

Для боротьби з засіданнями треба побудувати величезний палац засідань. У палаці мав бути багацько залів, і в кожній залі довгий стіл, і на кожному столі суконна скатерть, і на кожній скатерті — дзвоник з кришталевим звуком і глечик з водою для освіження горлянки доповідача і горлянки співдоповідача, і тих, хто виступає в дебатах, і тих, хто висловлюється з приводу порядку денного, і тих, хто вносить позачергові пропозиції, і тих, хто висловлюється про мотиви голосування, і тих, хто вигукує з місця «правильно!», і тих, хто зачитує резолюцію, та інших, та інших…

Новому палацу можна присвоїти красиве наймення:

«Слухали і Постановили»…

Ілля Ільф

*

Доповідач безсовісно затяг доповідь, але під кінець у нього заговорила совість і говорила ще цілих дві години.

Еміль Кроткий

*

Його так цінували, що навіть коли він казав: «У мене немає думки про це», то всім хотілося дізнатися, якої саме думки в нього немає.

Володимир Брюгген

*

Щаслива володарка нової квартири звертається до своєї знайомої:

— У нас дуже добра квартира, але вона має одну ваду: сусіди чують усе, про що ми розмовляємо.

— А хіба ти не можеш завісити двері товстою портьєрою?:

— Звичайно, можу. Але тоді мені на буде чути, про що говорять сусіди!

*

На мосту перехожий звернувся до самотнього рибалки:

— Клює?

— Ще як! — пролунала відповідь.— Повірите, лише вчора я тут піймай сорок штук.

— Ви знайте, хто я?

— Ні, — відповів рибалка.

— Я місцевий суддя і власник цього маєтку.

— А ви знаєте, хто я? — спитав у відповідь рибалка.

— Ні.

— Найбільший брехун у штаті Віргінія.

*

— Як ви можете з цією людиною так довго розмовляти?

— Якби я не говорив, то мусив би його слухати, а те ще тяжче!..

*

Частенько малий Василько слухав, як його мати свариться з сусідкою. От одного разу в школі вчитель запитав:

— Наведи мені, Васильку, окличне речення, в якому був би гнів або побажання.

— Щоб тобі очі повилазили! — випалив Василько.

*

У загальному мовчанні його мовчання було найголоснішим.

Імре Форбот

*

Хто сказав і зробив — людина; хто не сказав і зробив — лев; хто сказав і не зробив – осел.

Курдська приказка

*

Дві речі бувають трудні: мовчання, коли потрібно говорити, і розмова, коли необхідно мовчати.

Східна мудрість

*

— Ваша дочка надзвичайно схожа на вашу дружину.

— Так, вона почала говорити вже в шість місяців.

*

Славетній артистці Елеонорі Дузе хтось переказав, нібито одна з її колег по сцені поширює про неї всілякі плітки.

— Ця? –– перепитала Дузе ім’я своєї колеги.— Ні, це неможливо. Вона завжди стільки говорить про себе саму, стільки розводиться про свої уявні успіхи, що в неї просто не вистачить часу говорити про когось іншого!

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.

*

Ніщо так не заважає бути природним, непідробним, як бажання ним здаватися.

Франсуа Ларошфуко

*

Жінка була б у відчаї, якби природа створила її такою, якою робить її мода.

П’єр Буаст

*

У хвастунів, так само як І в позолоченій зброї, внутрішнє не відповідає зовнішньому.

Піфагор

*

Мода — це те, що швидко виходить з моди.

Кретя Патачкувна

*

Дружина. Цікаво, які сукні будуть модні весною?

Чоловік. Як завжди, двох фасонів: ті, які тобі не подобаються, і ті, які я вважаю надто дорогими.

*

Вікарій приходської церкви в Манчестері (Англія) повідомив у приходському бюлетені, що танки менше зруйнували б долівку церкви, ніж каблуки-шпильки, які тепер носять модниці.

*

— У вашого чоловіка новий костюм?

— Ні, це мій новий чоловік.

*

Трагедія: закохатися в обличчя, а одружитися з усією дівчиною.

Юліан Тувім

*

Мода — це жорстоке божество, якому матері приносять у жертву навіть своїх дітей.

П’єр Буаст

*

Обличчя — це те, що виросло навколо носа.

Юліан Тувім

*

Нещастя лисиці в її власній шкурі.

*

Хвалилася курка, що її курчата одягнені в пух і прах.

Еміль Кроткий

*

У перукарні:

— Пофарбуйте моє сиве волосся у білий колір, біле волосся у чорний, потім зробіть посередині смужку сивого волосся так, щоб це було природно.

*

Продавець умовляє даму купити черевики.

— Вони надто вузькі та гостроносі,— говорить дама.

— Адже такі носять у цьому сезоні.

— Можливо, але мої ноги ще з минулого сезону.

*

— Правда ж, я тепер уже не схожа на стару леді? — кокетливо запитала місіс Паркер свого чоловіка, повернувшись від перукаря, де вона зробила собі модну коротку стрижку.

— Справді, мила,— пробурмотів містер Паркер,— ти тепер більше схожа на старого джентльмена.

*

— Колись я була дуже красива,— мрійливо говорить Зоя Іванівна,— але в пологовому будинку мене підмінили.

*

— Правда, у цьому капелюшку я помолодшала на десять років?

— А скільки вам років?

— У капелюшку чи без нього?

*

— Скажи, Петю, адже негарно, що в мене позаторішній капелюх? Він, здається, робить мене старою!

— Що ти, що ти?! Навпаки. Ти робиш його зовсім молодим!

*

— Що ти про неї скажеш?

— Та й сама не знаю: чогось їй бракує. Чи до її голови потрібен інший капелюх, чи до капелюха інша голова.

*

Коли йому говорили: «Ви шляпа» — він, не соромлячись, відповідав: «Зате модна!»

Еміль Кроткий

*

Якби перенести на безлюдний острів двох жінок, вони щодня стали б сперечатися про те, які саме з морських черепашок і пташиних яєць більше годяться для прикрас, і щомісяця вигадували б нові фасони для фігових листочків.

Джером Джером

*

— Вона витрачає так багато грошей на різну косметику, що збожеволіти можна.

— А ти бачив її без косметики?

— Ні.

— Ото й добре, бо давно б уже збожеволів.

*

— Ця тканина дуже вузька.

— Заспокойтесь, шановні, вона ще розповзеться.

*

Гарненька жінка не може бути дурною для чоловіків; у неї завжди є той головний розум, якого чоловіки вимагають від жінок: розум бути гарненькою.

Анна Сталь

*

— Ох, Олю, який у тебе чарівний капелюшок! Дорого коштує?

— Дуже дорого: одна істерика, дві розбиті вази і майже весь чайний сервіз…

*

— Чуєш, Раїсочко, лікар каже, що ти завтра зможеш встати з ліжка. Встанеш?

— Устану, якщо ти згоден купити мені ту сукню, через яку я злягла!

*

Геніальна людина — та, котра вміє переконати свою дружину, що норкова шуба її старить.

*

Донька. Мамо, коли я буду носити коротку сукню?

Мати. Почекай ще. Це залежить від віку.

Донька. Від твого чи мого?

*

Вчора ще жінка була проста і добра, сьогодні вона горда і нахабна!.. І тільки тому, що на голові у неї з’явилося перо, видерте з хвоста страуса. Як же повинен пишатися цей птах, у якого їх багато і до того ж власних?!

*

— Моя дружина надзвичайно уважна! Коли у мене боліли очі і вона почула від лікаря, що зелений колір корисний для очей, вона одразу замовила собі новий зелений костюм.

*

Не судіть людину по одягу — адже вона могла вкрасти його!

*

— Вам до лиця цей капелюх! Біле перо молодить вас, у крайньому разі, на десять років.

— Тоді додайте ще одне перо!

*

Хвора. Лікарю, я не знаю, що у мене. Жахливо тяжка голова, наче щось давить. Допоможіть мені порадою…

Лікар. Зніміть ваш капелюх…

*

Дружина показує чоловікові новий журнал мод.

— Цього року чоловіки носитимуть сорочки без ґудзиків

— Чудово! Виходить, я вже п’ятнадцять років одягаюсь за останньою модою

*

— Що це у вас пальта продають без кишень?

— Це для того, щоб злодій в кишеню не поліз. Остання мода!

*

У магазин заходить огрядна жінка:

— Я хотіла б подивитися на купальний костюм, який би мені пасував.

Продавець. – Я теж.

*

— Була б ота модниця моєю дочкою, я б їй показав…

— Я хочу тебе розсмішити — то ж справді наша дочка, ти її просто не впізнав!

*

До хірургічної клініки віденського професора Теодора Більрота, де робили найскладніші пластичні операції, прийшов старезний пацієнт. Вказавши на спотворений ніс, він попросив зробити йому штучного носа.

— Скільки вам років? — запитав старого Більрот.

— Вісімдесят два,— відповів пацієнт.

— І ви згодні в такому віці витримати складну операцію? — здивувався хірург.

— А чому б ні? — сказав старий.— Мій дід прожив сто двадцять два роки, батько — сто двадцять чотири. Чому ж я маю принаймні ще сорок років ходити з отаким носом?

*

— Оце котикове манто дуже симпатичне. Скажіть, воно не боїться дощу?

— Місіс, хіба ви бачили коли-небудь морського котика з парасолькою?

*

Він до того поважав правила хорошого тону, що навіть у себе вдома приймав ванну тільки в трусах.

Федір Маківчук

*

Дружина. Тільки тепер я дізналася, що діамантова стяжка, яку ти мені подарував до весілля, фальшива.

Чоловік. Точнісінько, як твоє золоте волосся.

*

Чоловік. Будь мужня! Якщо я загину під час полювання на вовків, ти зможеш сказати, що твій чоловік не був боягуз!

Дружина. Ох, як я боюсь!.. Мені так не личить жалоба…

*

Вбрання — передмова до жінки, а іноді і ціла книга.

Нікола Шамфор

*

— Як?! Ці сукні— останній крик моди — і ваш чоловік не купив вам їх?!

— Це тому, що передостанній крик моди — капелюшки — був ще гучніший і чоловік тепер зовсім оглух.

*

— А Марія Миколаївна займається живописом.

— Звідки ти знаєш?

— По її обличчю.

*

Кравець пошив професорові штани, але той зауважив, що вони надто вузькі, і відмовився їх узяти.

— Але ж це остання мода,— сказав кравець,— не можна відставати від свого часу.

— Змилуйтеся,— заперечив професор,— як же мені гнатися за віком у таких вузьких штанях?

*

Мати. Пий більше молока, і в тебе буде завжди гарний колір обличчя.

Донька. Навіщо мені штучний спосіб? У мене є пудра і помада.

*

Петро І помітив при французькому дворі придворного, який щодня з’являвся в одязі нового крою.

– Мабуть, цей дворянин невдоволений своїм кравцем,— сказав Петро І.

*

— Куди ти біжиш?

– Та ось купив дружині капелюх і хочу встигнути додому раніше, ніж зміниться мода.

*

Дружина. Як я люблю тільки-но одягнутий в листя ліс. А ти?

Чоловік. Ще б пак! Це єдиний одяг, який люблять жінки і за який не доводиться розплачуватися чоловікам!

*

Зробила заради нього шестимісячний перманент, а він по кинув її через місяць.

Еміль Кроткий

*

Хто відмовився від надмірностей, той позбавився нестатків.

Еммануїл Кант

*

Продавець жінці, що приміряє каракулеве манто:

— Ви ніби народились у каракулі!

Еміль Кроткий

*

Якось посперечалися чоловіки, у кого більше темпераменту: у блондинок чи в брюнеток?

— Зверніться он до тієї дівчини,— зауважив хтось,— вона була і блондинкою і брюнеткою!..

*

Велике декольте однієї худорлявої та миршавої дами банкір Л. назвав непокритим дефіцитом.

Юліан Тувім

*

— Чому скромність вважається кращою прикрасою жінки?

— Тому, що це єдине жіноче вбрання, яке не можна закласти в ломбард.

*

— У тебе красива сукня.

— Це чоловік подарував на тридцятиліття.

— Дивіться, скільки років — і не вийшло з моди!

*

— Пробачте за мою настирливість, але я, як агент страхування, захопився вашим капелюхом. Він такий чарівний і красивий, а головне — у ньому стільки колосків, квітів, злаків, що я порадив би вам застрахувати його від граду.

*

У Бу Адама було дуже некрасиве обличчя. Один з його друзів сказав йому, жартуючи:

— Нікому в світі я не співчуваю так, як твоїй дружині.

— Якщо ти побачиш мою дружину,— сказав Бу Адам,— то співчуватимеш мені.

*

— Я в захопленні від вашого костюма!

— Невже?! А я в захопленні від вашого смаку!

*

Одна дама переміряла з півсотні капелюшків, поки знайшла собі до лиця.

— Оцей я беру. Скільки він коштує?

— Нічого, мадам,— відповів продавець.— Він був у вас на голові, коли ви прийшли до нас.

*

У крамниці жіночих капелюшків.

Чоловік. Ну візьми ось цей!

Дружина. Та що ти кажеш, такі капелюшки вже ніхто не носить.

Чоловік. Ну то візьми тоді ось цей.

Дружина. Як — цей?! Та в них же всі ходять!

*

Американка прийшла в косметичний кабінет. Лікар зробив їй старогрецький профіль, розгладив зморшки на обличчі, усунув подвійне підборіддя та зменшив наполовину рота.

*

Мати. Ганно, візьми капелюх, підемо на прогулянку.

Ганна. А руки помити чи взяти рукавички?

*

Найбільшим доказом жіночої приязні буває принесення моди у жертву.

П’єр Буасі

*

У вітрині одного з нью-йоркських салонів краси виставлена така об’ява:

“Після трьох сеансів у нас ви набудете вигляду вашої дочки, а після шести — вашої онучки.

Надалі сеанси продовжуватимуться тільки під вашу особисту відповідальність.”

*

Вона не чекала милостей від природи — вона сама брала їх у косметичному магазині.

Василь Підмайстрович

*

— Не лякайтеся, дітки! Це я — ваша люба матуся. Я просто купила собі новий капелюшок.

*

— Я чула, ти збиралася одружитися з Джорджем?

— Я розірвала з ним усякі стосунки.

— Що ж сталося?

— Коли він довідався, скільки коштують мої туалети, він покинув мене і зробив пропозицію моїй кравчині.

*

У салоні мод клієнтка, що приміряє коштовний туалет, звертається до продавщиці:

— Я візьму цю сукню, хочу тільки мати певність, що, коли вона не сподобається моєму чоловікові, ви не приймете її назад.

*

Вельзевул запитує якось диявола, чого це він так радіє, а той відповідає:

— Допіру прибула одна, а я замкнув її в кімнаті, де повно нових капелюшків, але нема навіть скалки дзеркала.

*

Напис на дверях косметичного салону:

— Ласкаво просимо! Нас ніщо не лякає!

*

Дружина демонструє чоловікові новий абажур.

— А справді красивий? Я заплатила за нього два долари!

— Ну, якщо ти одягнеш його, коли ми підемо до театру, тоді краще я піду сам.

*

Мода — жіночого роду, а тому в неї свої примхи.

Карл Вебер

*

Крик моди замовк, але ще довго звучала луна.

*

Покоївка. Мадам, з хазяїном удар!

Хазяйка. О боже! Де він?

Покоївка. В холі. Лежить непритомний. Біля нього якийсь аркушик паперу. А на столі велика коробка.

Хазяйка. Біжімо, це принесли мій новин капелюх!

*

У кінотеатрі.

— Зніміть, будь ласка, ваш капелюх! Я заплатив дві марки за свій квиток і хочу щось побачити!

— А я за свій капелюх заплатила двадцять марок і хочу, щоб його всі бачили!

*

— Як тобі подобається моє нове плаття?

— Чудесне! Твоя кравчиня так шиє, що і на тумбі добре сидить!

*

Об’ява на косметичному інституті суворо попереджала чоловіків:

«Не фліртуйте з кожною вродливою жінкою, яка виходить з цих дверей, бо ви не гарантовані, що це не ваша власна дружина».

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.

*

Вік живи — вік учись! І ти нарешті досягнеш того, що, подібно до мудреця, матимеш право сказати, що нічого не знаєш,

Козьма Прутков

*

„Дурнів не сіють і не жнуть — вони самі ростуть». Так споконвіків виправдовуються розумні.

Народна мудрість

*

Справжній філософ — той, хто, не хвастаючись, володіє тією мудрістю, якою хвастаються ті, хто нею не володіє,

Жан д’Аламбер

*

Розумні люди вчаться для того, щоб знати, нікчемні — для того, щоб їх знали.

Східний вислів

*

– Якби ви тільки знали, які трудні питання мені ставили,— казав аспірант після захисту дисертації.

– І ти на всі відповів?

– За винятком одного: яке практичне значення має моя дисертація.

*

Навіть на зірки він примудрявся дивитися звисока.

Еміль Кроткий

*

Лжедмитрій, як дехто вважає, був сином свого батька, але й це під сумнівом.

*

Дружина (жахаючись), Чи не горимо ми? Щось димом запахло.

Чоловік (учитель російської мови, кидається до письмового столу і записує): «Димом пахне» — приклад, коли підмет в орудному відмінку.

*

– Дозвольте, професоре, познайомити вас із моїм чоловіком.

– Ага! Дуже приємно. Його обличчя мені трохи знайоме. Він, здається, був раніше вашим нареченим?

*

Все життя дурень проживе поруч з мудрецем і анітрохи не пізнає істини, так само, як ніколи ложка не відчує, яка на смак їжа.

*

Хто не ділиться своїми знаннями, подібний до світла в бочці.

*

Відомого вченого умовляли балотуватися в академіки. Він відмовився, сказавши:

– Попав би я в академіки, почнуть питати: «Як він туди проліз?» А доки я не академік, можуть тільки питати: «А чого він досі не в академіках?» Адже це приємніше!

*

Я пояснив вам цю тему для того, щоб довести, що розумно, до ладу пояснити її неможливо.

*

Учень відповідає:

– Я люблю біологію тому, що в ній є різні смачні речі, як-от: зайці, куріпки і тому подібне.

*

– Де все твоє багатство і всі твої володіння? — запитав Діогена якийсь правитель.

– У них,— відповів Діоген, показуючи на своїх численних учнів і послідовників.

Абуль-Фарадж

*

Початок науки — розум, початок розуму — терпіння.

Еффенді Капієв

*

Дружина (до свого чоловіка-математика). Уяви, мій милий, протягом трьох годин я розбила три тарілки.

Чоловік. Справді?! Зараз, моя квіточко, я вирахую, скільки тарілок ти розіб’єш протягом року.

*

Гансу Ландольту належить жарт:

– Фізики працюють добрими методами з поганими речовинами, хіміки — поганими методами з добрими речовинами, а фізхіміки — поганими методами з поганими речовинами.

*

Поважає освічених людей.

– Чого мені,— каже,— прикурювати в якогось неука, коли я можу прикурити в людини з вищою освітою.

Еміль Кроткий

*

Студентові, що претендував на винахід універсального розчинника, Лібіх сказав:

– А в чому ви його триматимете?

*

Вчений без діла — як хмара без дощу.

Арабське прислів’я

*

Учень відповідає:

– Король французький Людовік XVI, коли його гільотинували, втратив голову.

*

– Яка різниця між гарним і прекрасним? — запитали Вольтера.

– Гарне потребує доказів, а прекрасне не потребує,— відповів він.

*

– Де ти навчаєшся?

– Вивчаю досвід свого батька… Він у мене пенсіонер.

*

– Що з тобою?

– Жахлива справа. Зламав голову над однією задачею.

*

– П’єр,— каже вчитель,— твоя домашня робота про кішку дуже схожа на домашню роботу твого брата Жана!

– Це так, пане вчителю, адже й кішка та ж сама.

*

– Івіце, скажи нам, як утворюється роса?

– Земля обертається і пітніє від зусилля,

*

– Отже, Карле,— питає вчителька,— який це час: «Я миюсь, ти миєшся, він миється?»

Трохи подумавши, хлопець відповідає:

— Субота.

*

– Кажуть, що розум дає мати, а не інститут.

—Вірно. Я давно помітив, що ти виріс сиротою.

*

Одного разу він зрозумів, що він кролик. Він визначив це по тому, як швидко розмножувався,

Януш Осенка

*

Кожен розумний по-своєму: один спершу, а другий потім.

Українське прислів’я

*

Організм людини містить стільки вапна, що його вистачить, щоб побілити курятник.

*

Нині все навпаки: раніше Ломоносов з Архангельська йшов до університету, а тепер Ломоносових з університету відправляють до Архангельська!

*

Права почесних академіків багато чим поступалися перед правами звичайних академіків. Серед учених великою заслугою вважалося стати просто академіком.

Оресту Даниловичу Хвольсону (1852—1934), почесному академікові, приписують такий дотеп:

– Різниця між академіком і почесним академіком така ж, як між паном і паном добродієм.

*

Професор. Скажіть, що таке, власне, золото? Які його властивості?

Студент мовчить.

Професор. Так, ви маєте рацію: мовчання, дійсно, золото.

*

Діогена запитали, укус якої тварини він вважає найнебезпечнішим.

Діоген відповів:

– З хижих звірів — наклепника, а з свійських — облесника.

*

Одне з найбільших лих цивілізації — це вчений дурень.

Карел Чапек

*

Адольф Бейєр (1835—1917) був людиною з великим почуттям гумору. Наприклад, про те, як хімія стала його фахом, він розповідав так:

– Спочатку я вирішив займатися математикою і фізикою, далі служив самоохотником гвардійського полку в Берліні. Тут я став таким дурнем, що відчув свою непридатність до цих наук. Лишалася хімія. Мені сказали, що тут можна роздумувати і споглядати всі чотири пори року. На цьому я і зупинився.

Насправді ж Бейєр у дванадцять років винайшов нову подвійну сіль. За два талери, одержані на день свого народження, хлопчик купив індика для дослідів, а через двадцять п’ять років синтезував цю сіль, чим здобув блискучу перемогу органічній хімії.

*

Професор. Кава була просто чудова.

Сусід. Пробачте, професоре, це ви, замислившись про щось, з’їли мою котлету з телятини.

*

Майєру належить афоризм:

– Найкращі наукові відкриття зроблені в найгірших лабораторіях.

*

Одного разу до Паризької Академії наук, яка складається рівно з сорока чоловік, представився кандидат, наукові заслуги якого були зовсім мізерні.

– Адже ж ця людина — справжній нуль! — сказали про нього.

– А щоб вийшла цифра 40, нуль якраз і необхідний,— спокійно зауважив якийсь дотепник.

*

Високі башти вимірюються тінню, що падає від них, видатні люди — кількістю заздрісників.

Китайський вислів

*

Нічого не брав на свою відповідальність.

Говорячи, що земля крутиться, додав:

– За словами Коперника.

Еміль Кроткий

*

Професор. Кисень необхідний усім живим істотам. Життя без нього неможливе. Кисень був винайдений лише сто років тому.

Студент. А як же існувало життя на Землі до винаходу кисню?

*

Учень відповідає:

– Кістяк утримує нас на ногах. Якби не було кістяка, то м’ясо весь час падало б на землю.

*

Студент, закінчивши курс наук, прощався з професором, щиро дякував за все добре, а потім додав:

– Вам я зобов’язаний усім, що знаю,

– Даруйте,— відповів професор так само ввічливо,— чи варто дякувати за таку дрібницю!

*

Освіта може перетворити дурня на вченого, але вона ніколи не зітре первородного відбитку.

П. Бошен

*

Якось, беручи участь у розмові про те, чому люди так охоче допомагають старцям і так неохоче філософам, Діоген зауважив:

– Це тому, що кожний передбачає можливість самому стати бідним, калікою, п’яницею, але ніхто не думає, що він може стати філософом.

*

– Кажуть, мовчання — золото. Це нісенітниця!

– Чому?

– Та от я мовчав на іспитах — і провалився.

*

Професор. Який народ з історії вам найбільше подобається?

Студент. Фінікіяни.

Професор. Чому?

Студент. Тому, що там найменше говориться про них.

*

Репортер (дружині професора).

– Над чим працює професор останнім часом?

– Він завжди шукає свої окуляри.

*

Людина від худоби відрізняється розумом.

Індонезійське прислів’я

*

Метафізика — це коли той, що слухає, нічого не розуміє, а той, що говорить, розуміє не більше.

*

Студентові, який приїхав у колгосп на практику, виділили коня і воза. Збираючись їхати в поле, він почав запрягати коня задом наперед.

– Не так ти, сину, запрягаєш,— зауважив конюх.

– А звідки вам відомо, в який бік я поїду?

*

– Ваші методи садівництва безнадійно застаріли. Можу посперечатися, що ви не зберете навіть двох кілограмів яблук з цієї деревини!

– Ви маєте рацію: це груша.

*

Професор запитує в студента:

– Чому ви так хвилюєтеся? Боїтеся моїх запитань?

– Та ні, професоре, я боюся своїх відповідей.

*

Тверезість думки — це внутрішній голос, котрий говорить, чого не треба робити, коли вже це зроблено.

*

Про видатного математика Штурма розповідають, що, помираючи, він впав у забуття, перестав чути, і рідні не могли домогтися від нього ні слова.

Та ось його відвідав один із друзів-професорів.

Йому сказали, що хворий уже нічого не чує і не говорить.

– А ось зараз ми спробуємо,— відповів гість і голосно вигукнув:

– Ану, Штурме, дванадцять в кубі скільки буде?

– 172! — відповів тієї ж миті Штурм і одразу помер.

*

Учень відповідає:

– У полярних країнах мешкають такі живі істоти: мох, пінгвіни, полярні дослідники.

*

Кравець надіслав графологові листа про сплату грошей, а у відповідь одержав: лагідний характер, задовольняється малим, завжди прагне до своєї мети, але не завжди успішно!..

*

Життя героїв збагатило історію, а історія прикрасила подвиги героїв. Невідомо, хто кому більш зобов’язаний: чи історики своїм героям, чи герої своїм історикам.

Жан Лабрюйєр

*

Неуважний хімік заходить в аптеку:

– Мені потрібна саліцилова кислота, або борна, або ацетилсаліцилова…

– Ви, може, хочете сказати, що вам потрібен аспірин?

– Так, так, я завжди забуваю точну назву.

*

Голова, що не може наповнитися власними думками і має багато вільного місця для химер та інших витівок, не варта того, щоб її чим-небудь наповнювали.

Фрідріх Теббель

*

Неук має велику перевагу перед освіченою людиною: він завжди задоволений собою.

*

Хтось домагався честі попасти в академіки. Він написав якусь історичну книгу і, звичайно, не забув вручити екземпляри своєї книжки тим академікам, на голоси яких розраховував при балотуванні.

Через деякий час він зайшов до одного з цих академіків, щоб дізнатися, якої той думки про його книжку.

– Я прочитав вашу книжку,— сказав академік,— і знайшов у ній багато правильного і багато нового. Але ось у чому біда: все те, що у вашій книзі правильне,— не нове, а все нове — неправильне.

*

Одна людина, що хотіла позадаватися дотепами, глузуючи, запитала вправного математика, скільки два по шість?

— Якщо приставити вас, то буде 120,— відповів йому математик.

*

– Мій Петрик такий головатий хлопець!

– Хто ж він — винахідник, раціоналізатор?

– Та ні… Картуз носить 60-го розміру.

*

Учень відповідає:

– Коли Одіссей довідався, що його і його друзів з’їли, він почав думати про втечу.

*

Студент (продавши з зиском букіністові кілька підручників). – Батько мав рацію, коли казав мені: «Науки юношей питают…»

*

Один професор юридичного факультету був так обтягнений боргами, що прославився цим не менше, ніж своїми вченими працями.

Одного разу на іспитах він запитав у студента, що таке вексель.

Ледачий юнак, який нічого не знав, довго запинався, врешті відверто сказав:

– Не знаю…

– Ото який щасливець! — зітхнув професор, згадавши безліч власних векселів.

*

Студент запитує професора:

– Яка різниця між поняттями: час і вічність?

– Якби у мене був час пояснити це,— відповів професор,— потрібна була б вічність, щоб ви зрозуміли.

*

– Отже, професоре, ви користуєтеся трьома парами окулярів.

– Так… Одна пара для далечини, друга — для близини, а третя — щоб шукати перші дві пари.

*

Бутлеров відзначався феноменальною фізичною силою. Він легко підкидав пудові гирі.

Якось ще юнаком прийшов він до товариша і не застав його вдома. Оглянувши кімнату, помітив кочергу, зігнув її у вигляді букви «Б» і пішов геть.

Така «візитна картка» не викликала ніякого сумніву в тому, хто її залишив.

*

Учений знає, що таке неук, бо сам колись ним був, але неук не розуміє стану вченого тому, що ніколи ним не був.

Східна мудрість

*

З учнівського твору:

«Різниця між королем і президентом полягає в тому, що король — син свого батька, а президент — ні».

*

Протягом довгого часу знайомі Едісона дивувалися, чому так важко відчиняється його садова хвіртка. Нарешті хтось із друзів сказав йому:

– Такий геній, як ти, міг би сконструювати досконалішу хвіртку.

– Мені здається,— відповів Едісон,— хвіртка сконструйована геніально.

– Ти жартуєш!

– Анітрохи. Вона сполучена з насосом хатнього водопроводу. Кожний, хто відчиняє хвіртку, накачує в цистерну двадцять літрів води.

*

Є три види неуцтва: не знати нічого, знати погано те, що знають, і знати не те, що належало б знати.

Шарль-Піно Дюкло

*

Вік живи, вік учись, так і помреш студентом.

*

Учитель на уроці фізики говорить дітям:

– Завдяки тому, що ми пізнали закон земного тяжіння, ми можемо ходити по землі.

Учень: — А як було перед тим, як відкрили цей закон?

*

Мати до сина, який повернувся зі школи:

– Чи навчився чогось нового, сину?

– Аякже! Навчився шепотіти.

*

– Джері, що таке абстрактний іменник?

– Не знаю,— признався Джері.

– Як же це так! — обурився вчитель.— Це щось, що існує, ти його можеш уявити, але не можеш помацати. Спробуй наведи приклад!

– Розжарена кочерга.

*

На уроці природи вчитель питає:

– Скажіть, учні, навіщо людині зуби?

– Щоб їсти,— хором відповіли діти.

– А ще для чого?

Всі сидять мовчки. Та от підводиться хлопчик і каже:

– Ще для того, щоб часто боліли.

*

Професор — студентові:

– Яка різниця між світлом і електрикою?

– Перше нічого не коштує.

*

Якось Микола І при всіх своїх орденах і зірках відвідав Пулковську обсерваторію. Не попереджений про відвідини царя, начальник обсерваторії розгубився і заховався за телескоп.

– Що з ним? — запитав цар у міністра.

– Мабуть, перелякався, ваша величність, побачивши стільки зірок не на своєму місці.

*

Одного разу, коли Кірхгоф розповідав про те, що фраунгоферові лінії свідчать про наявність золота на сонці, один із слухачів, якийсь банкір, зауважив Кірхгофу:

– Яка користь від цього золота, якщо я не можу дістати його з сонця?

Через деякий час Кірхгофа за відкриття спектрального аналізу нагородили англійською золотою медаллю та іншими золотими коштовностями. Вчений приніс їх до банкіра і сказав:

– Дивіться, я все-таки дістав золото з сонця!

*

Метафізик вважає, то добре навчив своїх читачів, якщо довів їх до мігрені.

П’єр Буаст

*

Навіть при просвічуванні рентгеном у нього не можна було виявити слідів обдарування.

Еміль Кроткий

*

На вчителя навалили стільки навантажень, що він став невстигаючим.

*

Дресирувальник учив борця:

– Ласкою я кладу на обидві лопатки будь-якого звіра.

*

Випадкові відкриття роблять тільки підготовлені уми.

Блез Паскаль

*

В енській області виявлена доросла людина, що з дитинства живе серед тварин. Це директор одного звірорадгоспу.

*

Я вирішив лягати спати разом з півнями. Але ви не уявляєте собі, як мені було важко навчити свого півня сідати на сідало на світанку!

*

Сидів на двох стільцях, доки не додумався, що на чотирьох можна лежати.

Ян Лукаш

*

— Чи не скажете, пане професоре, куди я попаду, якщо, припустимо, з цього залу просвердлю отвір через увесь діаметр Землі? — запитав одного разу на лекції якийсь студент знаменитого німецького геолога Ремера.

– У психіатричну лікарню.

*

Професор-ларінголог питає студента. Студент на мить замислився, а далі говорить:

– Це запитання стосується горла, а я збираюся бути спеціалістом тільки носа.

– Он воно що! А якою ніздрею ви збираєтеся займатися зокрема?

*

Усі ми неуки, тільки кожен в іншій галузі.

*

Група британських учених зробила висновок, що в боротьбі з слимаками найкращим засобом є їжак. Вирішили пустити в заповідник 1 000 пар їжаків — самців і самок. Та вчені потрапили в скрутне становище: як у їжаків визначити їхню стать? Звернулися до зоологів-спеціалістів.

Ті відповіли:

– Єдиний, хто безпомилково може визначити їжачиху,— це тільки сам їжак.

*

Професор. Це вже третє запитання, на яке ви не можете відповісти!

Студент. Прошу дати мені час подумати.

Професор. З задоволенням, даю вам цілий рік!

*

Видатна людина йде попереду свого часу, розумний іде поруч нього по всякій дорозі, хитрий намагається всебічно використати його, дурний стає йому поперед дороги.

Едуард Бауернфельд

*

У Діжоні на вокзалі месьє Грожан виходить з вагона і йде до буфету. Перед тим, як вийти, він подивився на номер свого вагона, щоб потім швидше його знайти.

– 1492. Прекрасно,— говорить він,— цей номер неможливо забути! Це рік відкриття Америки.

Через декілька хвилин месьє Грожан повертається і ввічливо запитує залізничного службовця:

– Пробачте, месьє, чи не знаєте ви, коли була відкрита Америка?

*

Мухи також не піддаються приборканню, як і гієни.

Ралф Емерсон

*

Одного разу до кабінету академіка М. М. Бекетова вбіг схвильований слуга і закричав:

– Миколо Миколайовичу, у вашій бібліотеці злодії!

Вчений, продовжуючи розрахунки, спокійно запитав:

— І що ж вони читають?

*

Можна опинитися на дні і не сягнути глибини.

Станіслав Єжи Лєц

*

Коли він щось заперечував, то казав:

– Мій розум цього не вміщує.

– Розум у нього, дійсно, був малометражний.

Еміль Кроткий

*

– Шкода, але я не можу взяти вас на роботу. Ваш атестат мені не подобається.

– Мені також, але що зробиш — мені не хотіли видати інший.

*

Учитель питає в учнів:

– Хто може навести яскравий приклад випадкового збігу обставин?

Учень піднімає руку:

– У мого тата і мами в один і той же день було весілля.

*

Американське хімічне товариство нагородило видатного фізико-хіміка Г. Скетчарда медаллю Теодора Ріхарда. Після цього йому почали докучати журналісти:

– Скажіть, професоре, коли, власне кажучи, до вас приходять всі ці ідеї?

– Ох,— відповів професор,— вони приходять майже весь час. Ранком, коли прокидаюся, коли голюся, коли слухаю концерт. Ідеї приходять до мене дуже легко. А потім я іду до лабораторії і відкриваю, що більшість із них хибні.

*

Бувають різні дурні. Бувають дурні, яких важко відразу відрізнити від розумних — так би мовити, «підроблені камені» розуму, що, втім, не заважає бути їм непідробленими дурнями.

В. Крачковський

*

– Ну що, ти почав готуватися до іспитів?

– Та ніяк не можу збагнути, що мені робити: за конспектами готуватися ще рано, а за підручниками вже пізно!

*

Голова його чогось та варта… разом з бобровою шапкою.

Еміль Кроткий

*

Розмова двох хлопчаків біля телевізора:

– Уяви собі, наші предки не знали ні радіо, ні телевізора, ні електрики. Як вони могли жити?

– От вони й померли!

*

Людське життя стає все тривалішим. Значить, будемо довше сподіватися, що колись щось зробимо.

Габріель Лауб

*

Студент повинен скласти останній іспит.

– Ти приготувався? — запитав його батько.

– Так. Навіть до найгіршого…

*

Постійні атмосферні перешкоди — це своєрідний захист від поганих телевізійних передач.

*

– Чому ти вириваєш сторінки з підручника? — питає вчителька маленького Борю.

– А я не всі вириваю, тільки прочитані.

– Чому?

– Щоб помилково те саме двічі не прочитати.

*

Математик зацікавився прогнозом погоди, в якому було таке передбачення: «Ймовірність дощу — 70 відсотків».

Математик подзвонив у бюро прогнозів і спитав, яку теорію вони застосовують у підрахунках. Службовець відповів із зітханням:

– Бачите, у нас в конторі десять чоловік. Якщо семеро говорять, що їм здається, ніби буде дощ, а решта кажуть, що їм наплювати, буде він чи не буде,— ми одержуємо саме такий відсоток.

*

– Ви чомусь дуже нагадуєте мені одного мого знайомого, дивака на прізвище Равеллі.

– Але, професоре, я і є Равеллі!

– Ах, так?! Ну, тоді схожість цілком зрозуміла!

*

Професор. Чи можете ви мені сказати щось про хіміків XVII століття?

Студент. Можу. Вони всі померли.

*

У венеціанській антикварній крамниці продавець пропонує туристові-іноземцю античну зброю:

– А ось дуже рідкісний екземпляр: пістолет, з якого застрелили Юлія Цезаря.

– Але римляни в ті часи не знали пістолетів!

– Тому-то я і кажу, що це рідкість виняткова!

*

Часто-густо люди користуються розумом, щоб робити дурниці!

Франсуа Ларошфуко

*

Учитель (до учнів). Коли я розповідаю вам про мавпу, то ви повинні усі дивитися не у вікно, а на мене!

*

Він давно вже обіцяв зібратися з думками, але зібрання так і не сталося.

Еміль Кроткий

*

– Яка знаменна подія відбулася 1769 року? — запитав екзаменатор студента.

– Народився Наполеон,— відповів студент.

– А 1776 року?

– Наполеону минуло 7 років.

*

Часто дах над головою не дозволяє людям рости.

Станіслав Єжи Лєц

*

На іспитах з автосправи викладач запитує:

– Отже, що ви зробите, якщо ночуєте підозрілий шум у моторі вашого автомобіля?

– Ввімкну голосніше радіоприймач.

*

Директор. Прошу поглянути: ця машина замінює працю шести чоловік.

Відвідувач. А хто нею керує?

Директор. А для цього в нас є вісім фахівців.

*

Неродюче дерево не потребує підпірок.

Еміль Кроткий

*

У класі лаються дві учениці,

Входить учителька.

– Ти найдурніша в світі коза! — кричить одна.

– Не забувайте, що і я тут,— гостро зауважила вчителька.

*

На перший погляд здається, що в людей і тварин багато спільного. На другий — так само.

Милован Іллич

*

Один дурень може поставити стільки запитань, що й десять розумних не дадуть відповіді.

*

Я кілька разів ловив себе на тому, що крізь лупу шукав себе на глобусі.

Станіслав Єжи Лєц

*

Професор зовсім не був неуважною людиною, і коли до нього в кімнату вбігла дружина з газетою в руках, він просто був дуже заглиблений у свою працю.

– Ти бачив таке? — схвильовано вигукнула вона.— Тут повідомлення про твою смерть!

– Справді? — обізвався професор, не відводячи погляду від паперів.— Не забудь же надіслати квіти!

*

Деякі вчені подібні до банкового касира: у них ключі до великої суми грошей, що їм не належать.

Берн

*

Учитель. Прозорі тіла — це такі, через які ми бачимо. Назви мені таке тіло, Сидоренко.

Учень. Замкова щілина у дверях.

*

Не те мене дивує, що астрономи відкрили різні планети, а те, що вони якось узнали їхні імена.

Юліан Тувім

*

– Діти,— каже вчителька,— тут у книзі поруч з прізвищем Гете написано «1749-1834». Що це значить?

– Це помер його телефону.

*

Дізнався, що земля крутиться, і почав скаржитися на головокружіння.

*

Такі поняття, як «вічність», «безмежність», я починаю розуміти лише тоді, коли порушую справу в якійсь установі.

Юліан Тувім

*

Давньогрецький філософ Платон сказав:

– Дуже погана та людина, яка нічого не знає і не хоче нічого знати. Адже в ній поєдналися докупи дві вади.

*

Учителька говорить першокласникові:

– Читай, що написано під цим малюнком.

– О… С… А…— прочитав хлопчик по літерах.

– А разом як буде?

– Бджола…

*

Учитель. Де вперше одержав перемогу Суворов?

Учень. На сто сорок п’ятій сторінці.

*

Фотограф (хлопчикові):

– Усміхнися, синочку, бачиш он ту дірочку, зараз звідти вилетить пташечка.

– Замість того, щоб казочки розповідати, ви б краще перевірили діафрагму і силу світла, а то зіпсуєте плівку.

*

Не кожна сіра речовина має щось спільне з мозком.

Станіслав Єжи Лєц

*

– Тату, ти можеш розписатися з заплющеними очима?

– Думаю, що зможу.

– Тоді заплющ очі і розпишися у моєму щоденнику.

*

– Миколо, що ти робиш у школі?

– Як «що роблю»? Чекаю, коли буде дзвінок.

*

Розумний не каже того, що знає, а дурень каже, чого й сам не знає.

Турецьке прислів’я

*

Неук подібний до бубна, який створює великий шум завдяки власній порожнечі.

*

Тому, хто дивиться крізь тріснуте скло, здається, що світ розколовся.

Еміль Кроткий

*

Ледве зробився вченим, як став чекати вшанування.

Антон Чехов

*

Є два способи поширювати світло: бути свічкою, що горить, або люстрою, що відбиває світло.

*

Душа без уяви — все одно, що обсерваторія без телескопа.

Генрі Бічер

*

Земля колиска розуму, але не можна вічно жити в колисці.

Костянтин Ціолковський

*

Єдине є щастя: творити. Живе той, хто творить.

Ромен Роллан

*

Спираючись на досвід тільки свого курника, півень буде помилково судити про життя всіх інших птахів.

Максим Горький

*

Він таки сягнув глибини і став пускати звідти бульки.

Станіслав Єжи Лєц

*

Думав тільки ходячи, але ходив дуже мало.

Еміль Кроткий

*

Учитель. Скажи-но, Івасю, чому світло сонця ясне, а світло місяця бліде?

Учень. Бо сонце світить удень, а місяць уночі.

*

Оптиміст знає, що двічі по два — чотири, песиміст знає те саме, але вважає, що цього замало.

*

Мати свариться на сина-учня:

– Ти знову десь лазив, знову дірка на коліні?!

– Не на коліні, а на штанях.

*

Учитель. Ти сам розв’язав цю задачу?

Учень. Ні… з двома невідомими.

*

Учитель. Усі тіла від тепла розширюються, а від холоду скорочуються. Не скажеш мені якийсь приклад, Миколко?

Учень. Зимою дні коротші, бо холодно, а літом довші, бо від тепла розширюються.

*

Він схрестив курку з динею, але в яйцях виявилося багато насіння.

Януш Осєнка

*

Учитель. Ось речення: «Кінь тягне віз». Це активна форма. А як буде пасивна форма?

Учень. Віз тягне коня.

*

Коли вчитель признається у своєму незнанні, значить, він дещо знає!

Максим Горький

*

Він був секретарем розумної людини, і коли говорили про розумних людей, згадували і про нього.

Еміль Кроткий

*

Відомий професор говорить дружині:

– До дня твого народження, дорога, я приготував тобі сюрприз.

– О, як це гарно! Може, ти все-таки мені скажеш?

– Гаразд, признаюся. Я назву твоїм ім’ям мікроб, якого я щойно відкрив.

*

– Уяви, Непопадайленко вчора на полюванні застрелив замість зайця вівцю.

– Що ж тут дивного! Він ще в інституті одержував одиниці з зоології.

*

Кожна людська голова подібна до шлунка: одна перетравлює їжу, що потрапляє до неї, а інша — забивається.

Козьма Прутков

*

Корови бачать завдяки нюхові, царі — завдяки шпигунам, а прості люди — завдяки парі очей.

Індійська мудрість

*

Наш час багатий на геніїв. Сподіваймося, що серед них є кілька здібних.

Станіслав Єжи Лей

*

– Васильку, скажи, чому ти не розв’язав задачі? — запитала вчителька учня на уроці математики.

– Тому… тому, що тато поїхав у відрядження.

*

Американський письменник Арт Лінклеттер по телевізору відповідає на запитання дітей:

– Як Червона Шапочка довідалась, що в ліжку лежить не бабуся, а сірий вовк?

– А дуже просто: внучка порахувала ноги — вовк мав аж чотири ноги, а бабуся лише дві. От бачите, дітки, як важливо вчити арифметику!

*

У школі:

– Скажи мені, Івіце, які зуби ростуть останніми?

– Золоті,— впевнено відповідає Івіца.

*

Він відкрив нову землю, але його відкриття не було визнано, щоб не марнувати паперу на нові карти.

Вєслав Брудзінський

*

Як важко знайти дурня номінальної вартості!

*

Професор винайшов такого мудрого робота, що його самого звільнили, а на чолі кафедри поставили замість нього робота.

Януш Осенка

*

Ідеологічних помилок він уже не робив. Йому вистачало орфографічних.

Еміль Кроткий

*

Я знав багатьох людей, які мали величезні знання і не мали жодної власної думки.

Вільсон Мізнер

*

Що таке бур’ян?

Рослина, позитивна якість котрої поки що не відкрита.

Ралф Емереон

*

– Шкода, що всі генії звичайно зазнайки.

– Не всі. Я, наприклад, ні.

*

Вчитель. Скажи, Петю, хто був батьком Людовіка Шістнадцятого?       *

Петя (замислившись). Людовік П’ятнадцятий.

Вчитель. Вірно, молодець. А хто був… батьком Карла Сьомого?

Петя (радісно). Карл Шостий.

Вчитель. Чудово. Ну, а скажи, будь ласка, хто був батьком Франціска Першого?

Петя…

*

Він не змінив поглядів, навпаки,— погляди змінили його.

*

Учень розповідає:

– У великих собак на шиї сидять великі блохи, які кусають цих собак. У собаки меншої і блохи менші, і так до нескінченності.

*

Дуже цікава робота: стояти кістяком у школі. Не треба думати, нервувати і водночас можна приносити користь дітям.

*

Не по лобі розум визначають.

Німецька приказка

*

Вчені голуби не летять до губи.

Українська приказка

*

Кар’єра людини у Всесвіті змушує замислитися: чи не користується вона чиєюсь протекцією?

Станіслав Єжи Лєц

*

Щоб зрозуміти, що небо всюди синє, не треба робити кругосвітньої подорожі.

Йоганн-Вольфганг Гете

*

Учитель. Сподіваюсь, я не побачу, що ти списуєш з чужого зошита.

Учень. Я теж на це сподіваюсь.

*

Своєю дисертацією він відкрив нове, раніше не відоме: відсутність знань.

П. Рєзницький

*

Імператор Наполеон опікувався точними науками і навіть зробив кількох відомих учених важливими державними сановниками. Так він призначив міністром внутрішніх справ славнозвісного математика Лапласа. Однак через півтора місяця Лаплас був звільнений з цієї посади: глибоко вникаючи в кожну дрібницю, він пропустив велику державну змову. У наказі Наполеона з цього приводу було сказано:

«Звільнити за внесення духу нескінченно малих у державні справи».

*

Після того, як людина визначить, що саме їй слід робити, вона зможе робити те, що треба.

Китайська мудрість

*

У суперечках народжуються безперечні істини.

Багато великих істин були спочатку блюзнірством.

Бернард Шоу

*

Щирість — джерело всякої геніальності.

Карл-Людвіг Берне

*

Якийсь генерал зайшов до електронно-обчислювального центру Пентагону, щоб особисто впевнитися в здібностях машини давати відповіді на найскладніші питання. Задоволений відповіддю на всі проблеми військової тактики і стратегії, він вирішив поставити питання «в лоб».

– Як відносно третьої світової війни? — запитав генерал.

– Так,— надійшла відповідь машини.

– «Так»? Що за ідіотська відповідь! — проревів генерал.— Що

– Так, сер,— уточнив електронний агрегат…

*

Знання подібно до руху, незнання — до спокою, в основі між ними — ворожнеча.

Ян Райніс

*

Ледарі досі не створили теорії лінності.

Габріель Лауб

*

– Я мислю — значить, я існую,— сказав французький філософ і вчений Рене Декарт.

– Ти мислиш — значить, ти не повинен існувати,— сказали йому.

І Декарт перестав мислити.

*

Я дивлюся на мавп, що лишилися в природі, і думаю: ви вже ніколи не станете людьми. Минув термін.

Станіслав Єжи Лєц

*

Бути щасливим — значить бути розумним. Бути розумним — значить не питати того, на що не можна відповісти. Тому бути щасливим — значить не бажати того, чого не можна одержати.

Василь Ключевський

*

Учень на уроці історії:

— Римляни були змушені вести численні війни, поки Італія не стала півостровом. Пізніше вони замінили солдатів гусьми: ті менше їли і голосніше кричали.

*

– Месьє, батько мені сказав, що ми походимо від мавп.

– Помовчіть,— суворо відповів учитель,— історія вашої родини мене не цікавить!

*

Учень на уроці:

– Наполеон міг диктувати кілька листів одночасно: він був диктатором.

*

Заповіт допитливої людини:

«Я прошу моїх нащадків провести розтин і віддати моє тіло на аналіз ученим, тому що хочу знати причину своєї смерті».

*

Професор перед студентами — вчений, перед публікою — художник. Якщо він учений, але не художник,— читай тільки студентам; якщо він художник, але не професор,— читай де хочеш, тільки не студентам.

Василь Ключевський

*

Найчастіше вихід буває там, де був вхід.

Станіслав Єжи Лєц

*

З учнівського твору:

«Пастер — це вчений. Він вигадав віспу, сказ та багато інших хвороб. Він вигадав і бактерії. Він — благодійник людства».

*

Професор медицини. Скажіть, як можна в людини викликати піт?

Студент. Надіслати до вас на екзамен.

*

Учитель розповідав про пори року і запитав:

– Хто мені скаже, який час найкращий для збирання яблук?

Маленький Микола відповідає:

– Коли собака на цепу!

*

Люди, що не мають свого розуму, а вміють цінувати чужий, часто діють розумніше розумних, позбавлених цього вміння.

Василь Ключевський

*

Є в нього безмежна порожнеча, заповнена ерудицією.

Станіслав Єжи Лєц

*

Учитель. Якби в тебе було два бутерброди і в мене теж два бутерброди, що б у нас вийшло, Петре?

Учень. Легкий сніданок.

*

Один поважає науку як богиню найвищої втіхи, інший же — як корівку, яка постачає масло.

Фрідріх Шіллер

*

Жила-була ослиця. Під час прогулянки зі своїм сином-осликом вона впала в яму. Селяни вирили її для вовка, а зверху засипали листям.

– Мамо, ти жива? — запитав ослик, заглянувши в яму.

– Ще жива.

– Але, мамо, треба скласти заповіт.

– Так, так, звичайно. Сходи за нотаріусом.

Ослик побіг до села і привів нотаріуса.

– Ось тобі мій заповіт,— сказала ослиця,— свою шкуру я залишаю на барабан. Моєму синові заповідаю вуздечку і дзвіночки. А всім школярам-ледарям, які не слухають уроків, я залишаю свої вуха!

*

Треба не скаржитися на те, що мало розумних людей, а дякувати богові за те, що вони є.

Василь Ключевський

*

На симпозіумі психіатрів у Чікаго доктор Давид Гомбург заявив:

– Таємницю для науки становить не дедалі зростаюча кількість психічно хворих, а те, що є ще люди, які зберегли здоровий глузд.

*

У ходжі запитали:

– Від чого це, коли настане ранок, одні люди йдуть в один бік, а інші — в інший.

– Якби всі пішли в один бік,— роз’яснив ходжа,— порушилась би в світі рівновага, і світ би перевернувся.

*

Як тренувати пам’ять, щоб навчитися забувати?

Станіслав Єжи Лєц

*

Студент-медик. Чи немає у вас новішого підручника анатомії?

Бібліотекар. Чи не думаєте ви, що за останні роки в скелеті людини збільшилося кісток?

*

За час революції багато хто не встиг вирости, отак і залишилися гімназистами.

Ілля Ільф

*

Одержавши контрольне завдання з фізики, учень однієї школи Дубліна розгублено закліпав очима і написав у зошиті:

«Як це розв’язувати, знає один лише бог, але не я».

Наступного дня вчитель повернув контрольні роботи після перевірки. У зошиті жартівника червоним олівцем було написано:

«Богові — 5, а тобі — 1».

*

Учитель. У чому була перевага греків порівняно з нами?

Учень. Їм не треба було вчити грецьку мову.

*

Хвилина, коли цей тип усвідомлює свою бездарність, є проблиском його геніальності.

Станіслав Єжи Ява,

*

– Од великого до смішного — один крок,— сказав Наполеон і все-таки не зробив цього кроку.

Але у Наполеона були послідовники.

Фелікс Кривін

*

– Немає таких труднощів, яких не можна було б перемогти наполегливістю!

– Ви так гадаєте? Ну, так спробуйте видавити зубну пасту з тюбика, а потім вдавити її назад.

*

Якийсь іноземний вчений запропонував схрестити поштового голуба з папугою. На його думку, птах, одержаний таким способом, зможе усно переказати будь-яке доручення.

Інший іноземний вчений пропонує створити гібрид комара і світлячка, щоб можна було без промаху бити цю комаху в темряві.

*

Учитель. Ви поставили знак пом’якшення замість твердого.

Учень. Мені попалося м’яке перо.

*

Про нього говорили з відтінком захоплення:

Наздоганяє геніїв!

Я запитав стурбовано:

З якою метою?

Станіслав Єжи Лец

*

Професор. Отже, ми визначили, що ікс дорівнює нулеві.

Студент. Як? І вся праця йде нанівець?

*

Студент, хронічний прогульник, вдруге складав іспит Рентгенові.

– Хто вам читав лекції? — запитав учений.

Студент перелічив ряд прізвищ. Рентген задоволено кивнув.

— Ну, бачите, сьогодні справа у вас іде значно краще, ніж минулого разу. Ви вже знаєте прізвища професорів, лекції яких повинні були слухати.

*

Батько. Чому ти з математики одержав двійку?

Син. Тому, що ти мені задачу невірно розв’язав.

*

Чули? Професор так захворів, що втратив мову.

Але котру? Він їх знає аж п’ять.

*

Розкладаються люди навіть зовсім не складні.

Станіслав Єжи Лец

*

Велике замовлення на… матраци для мишей одержала недавно якась американська фірма. Це не було безглуздою витівкою якогось «друга тварин». Замовником виявилася цілком серйозна установа — науково-дослідний інститут. Співробітники його вияснили, що після гарного відпочинку миші стають активнішими і краще реагують на досліди,

*

– Чому ти так розхвилювався? — запитує дружина чоловіка-професора.

– Я загубив окуляри.

– То шукай їх!

– Не можу. Спершу я їх повинен знайти.

*

На уроці зоології:

– Назвіть тварину, яка повзає на животі.

– Блоха.

*

Учитель сказав своїм учням, що ставитиме запитання. Хто відповість на перше запитання, на друге відповідати не буде.

– Перше запитання: скільки волосин у пуделя?

Один учень підняв руку і сказав:

– Двадцять сім тисяч чотириста дев’яносто сім.

– Звідки ти це знаєш?

– Це вже друге запитання, на яке я відповідати не повинен.

*

Професор. Дурень може задати більше запитань, ніж розумний може відповісти.

Студент. Тож і не дивно, що багато провалилося на вашому екзамені.

*

Великому хімікові Роберту Бунзену одна дама поскаржилася, що в неї немає дітей.

– А у вашої матері були діти? — спитав учений.— Можливо, що у вашій сім’ї бездітність — спадковість.

*

Учителька питає учня:

– Послухай, Сергійку, якщо я скажу: «Я красива» який це час?

– Минулий, Валентино Василівно.

*

Учений дурень — той, хто прочитав про все на світі і просто запам’ятав прочитане.

Генрі Шоу

*

Екзамени лякають кожного, навіть добре підготовану людину, тому що найбільший дурень може спитати більше, ніж найрозумніший відповісти.

Чарлз Калеб Іхолтон

*

Дурень, якому раптом сяйнула розумна думка, дивує і спантеличує, як візникова шкапа, що несеться галопом.

Школа Шамфор

*

Академікові сказали:

– Колись і ви одружитеся.

– Я довго висміював академію і все-таки попав до неї. Тепер я у вічному страху, що і з одруженням буде те саме.

*

Професор. Як сміли ви мені заважати під час лекції!

Студент. Я? Нічого подібного!

Професор. Але ж я виразно чув ваш голос!

Студент. Може, бо я завжди крізь сон говорю.

*

– Ви недавно повернулися з поїздки до Італії?

– Так, а що вас цікавить?

– Скажіть, будь ласка, вона справді має форму чобота, як на географічній карті?

*

Учителька. Я задала твір про молоко на чотири сторінки, а ти написав лише півсторінки.

Учень. Я писав про згущене молоко.

*

Міський учень на уроці розвитку мови:

– Я хотів би жити па селі, але там немає ніяких інших розваг, крім сходу і заходу сонця.

*

З відповіді на уроці:

«Мисливець приклав вухо до землі і почув тупіт ведмежих копит».

*

Коли інтелігентна людина не знає, як пишеться слово «інтелігент», вона пише «культурна людина».

Віктор Жемчужников

*

Наші найсміливіші мрії здійснюються; тепер черга за несміливими.

*

У сільськогосподарському інституті організували футбольну секцію, щоб майбутні агрономи частіше виходили в поле.

*

Поїзд рухався з міста А до міста Б так повільно, що екзамени довелося перенести на осінь.

*

Напис на могильній плиті:

«Загинув під час захисту дисертації».

*

Людина живе не тим, що вона з’їдає, а тим, що перетравлює.

Скільки раціональних зерен розтерто на порошок!

*

Скільки у вас сонячних днів на рік? Триста шістдесят п’ять?

Так, за найскромнішими підрахунками.

*

Щоб робити відкриття, доводиться іноді зачинятися.

Віктор Жемчужников

*

Якийсь вчений, подорожуючи на пароплаві, запитав моряка:

– Чи знаєш ти граматику?

– Ні,— відповів моряк.

– Тоді ти загубив половину свого життя.

Раптом піднявся вітер, розбурхалося море, і пароплав розгойдало.

Матрос запитав ученого:

– Чи вмієш ти плавати?

– Ні,— відповів він.

– Тоді ти загубив усе своє життя.

*

Учитель. Чому я тебе не бачив на тренуванні?

Учень. Напевно, тому, що там мене не було.

*

У якійсь країні оголосили конкурс на найрозумнішу людину,— премія три тисячі. На конкурс записалося все населення.

Наступного дня оголосили конкурс на найдурнішу людину. Премія — десять тисяч.

Всі, хто записався на перший конкурс, одразу ж переключилися на другий. За винятком трьох. Цим трьом присудили премію.

*

– Мишко! У тебе роззявлений рот!

– Знаю, Іване Петровичу, я сам його роззявив.

*

Глупота стає попереду, щоб її бачили, розум стає позаду, щоб бачити.

Кармен Сільва

*

– Іване, назви три їжі, без яких людина не може жити?

– Сніданок, обід, вечеря.

*

Учені відкрили сліди людини з шістьма ногами. Вимірявши ті сліди, учені впевнилися, що одну пару ніг можна віднести до 40 розміру, другу — до 43, а решту — до 41 розміру.

Вчені займаються опрацьовуванням здобутих матеріалів. Вони зробили припущення, що ці шість ніг можуть належати трьом чоловікам.

*

Учень відповідає:

«Температура в країні залежить від термометра».

*

– Ти закінчила писати?

– Закінчила.

– А де ж крапка?

– Вона ще там, в олівці.

–

Учень на уроці розвитку мови:

– Він повернувся з війни з однією ногою, яку загубив…

*

В купе вагона батько демонструє пасажирам, як швидко його маленька донька розв’язує задачі. Входить провідник. Він захоплюється, навіть прицмокує язиком. Потім говорить:

– Громадянине, купіть на дівчинку квиток. Теж вигадали, семи років немає!

*

Істину завжди заперечують голосно, а визнають тихо.

*

Мудро говорити легше, ніж дати мудру пораду, але ще важче самому робити мудро.

Болгарське прислів’я

*

У процесі розвитку з винограду утворюється і вино, і оцет.

*

Остаточні відповіді запитанням не підлягають.

*

Студент (на екзамені):

– А може, професоре, над цим запитанням разом подумаємо? Один розум добре, а два краще!

*

Думок не позичають: їх або дарують, або крадуть.

*

Є люди, які збирають плоди з дерева незнання.

*

Колесо історії інколи повертається назад, але тільки для того, щоб набрати більшої швидкості.

*

Обмеженість не знає меж.

*

Глупота не є монополією дурнів!

*

Земля має форму глобуса.

*

Учитель розповідає про щастя:

– Кожен із вас повинен зробити щось таке, що робить людей щасливими. Можливо, хтось із вас може навести приклад?

– Вчора я був у гостях у бабусі. Вона була дуже щаслива, коли я пішов.

*

– Порахуй безумців,— попросили якось древнього мудреця.

– Їх порахувати неможливо,— відповів він.— Якщо хочете, можу перерахувати розумних.

*

Якийсь дипломат, що зупинився проїздом у Парижі, вирішив відвідати своїх знайомих. На хвіртці, що вела в садок, він побачив табличку з написом: «Обережно, у дворі собака!» Дбаючи про цілість своїх штанів, дипломат подзвонив з ближчого телефону-автомата і повідомив хазяїв про свій приїзд. Біля хвіртки його зустрів хазяїн домівки з маленьким цуциком на руках. На запитання гостя, чи дійсно це той пес, про якого попереджає відвідувачів табличка, хазяїн відповів ствердно.

– Напис на табличці е ілюстрацією до теорії відносності,— пояснив він.— Справа не в тому, що собака може загрожувати комусь, а в тому, що хтось може загрожувати собаці. Бо на неї легко наступити.

*

Професор. Наведіть приклад, як наука допомагає бізнесові.

Студент. Будь ласка! Без закону всесвітнього тяжіння неможливо було б почати торгівлю підтяжками.

*

Якась людина почула вчителя, що погано читав, підійшла до нього і запитала:

– Чому ви не викладаєте геометрію?

– Я не вмію.

– Ну, то й що? Адже читати ви теж не вмієте?!.

*

У кожній родині на всяк випадок має бути троє дітей. Якщо один з них виявиться генієм, то двоє інших зможуть його утримувати.

*

На уроці історії:

«Наполеон після програної битви під Москвою повинен був задовольнитися Святою Єленою.

*

Професор питає майбутнього педагога:

– Скажіть мені, чому ви обрали професію вчителя? Назвіть три причини.

– Будь ласка: червень, липень, серпень.

*

Учитель. Скажи мені, до якої родини належить пальма?

Учень. Найчастіше до багатої.

*

Учитель звертається до класу:

– Хто скаже, чому взимку вода стає кригою?

– Я скажу! — відразу ж піднімається рука з задньої парти.

– Ну, кажи!

– …щоб було де кататися на ковзанах!

*

Професор (звертаючись до аудиторії):

– Перед вами череп шимпанзе дуже рідкісної різновидності. Таких черепів у нашій країні всього два. Один — в національному музеї, а другий — у мене.

*

Якась людина, щоб похвастатися своєю філософською освітою, постійно говорила про небожителів.

– Коли ти прийшов з небес? — запитав його врешті Діоген.

*

На уроці з історії учень відповідає:

– Юлій Цезар був великою стратегією. Одного разу він відрізав у противника тил і кинув його в річку По. Він завоював Галію і потопив усе повстання у крововиливах. Він підкорив також Єгипет, але, будучи обережним, відмовився вступити в союз з Клеопатрою, яка була шита білими нитками.

*

Вчитель. Ти можеш довести, що вода притягує електрику?

Учень. Так! Щоразу, як я беру вапну, дзвонить телефон.

*

Батьки австралійських учнів давно вже скаржаться, що під час випускних іспитів їхнім дітям часто задають багато важких запитань, які виходять далеко за межі шкільної програми.

Взявши до уваги чисельність цих скарг, Міністерство освіти Австралії зробило пробний іспит 24 учням і 12 вчителям. Тринадцять екзамену не витримали. В тому числі один учень і… всі вчителі.

*

Часто витрачаєш багато думок, щоб запам’ятати одну.

Станіслав Єжи Лєц

*

Готується до друку наукова праця, в якій історично правильно, з максимальною точністю висвітлено найнапруженіший момент життя і творчості Галілея. В праці вирішується проблема, як поводився Галілей перед судом інквізиції: тупнув ногою і потім сказав: «А все-таки вона крутиться!» чи сказав: «А все-таки вона крутиться!» і потім тупнув ногою?

*

Якогось американського вченого запитали, що він сподівається знайти на Місяці.

Вчений, не задумуючись, відповів: Росіян.

*

Болото іноді справляє враження глибини.

Станіслав Єжи Лєц

*

Учитель запропонував учням написати прізвища одинадцяти, на їхню думку, найвідоміших у країні людей. Через деякий час він запитав:

– Ти вже скінчив, Яшо?

– Зараз закінчу,— відповів той,— залишився один воротар.

*

Учитель. Чому Робін Гуд грабував тільки багатих?

Учень. Тому що в бідних нічого не було.

*

Церква, кажуть, рятує грішників, наука ж шукає шляхи до того, щоб припинити їхнє виробництво.

Ельберт Хаббард

*

Освіта розумному показує, що він мало знає, а в дурня породжує ілюзію, що він знає багато.

Юліап Тувім

*

На уроці історії учень відповідає:

– Філателісти — це народ, котрий жив у глибоку давнину.

*

Найголосніший барабан стає беззвучним, якщо в нього не бити: найрозумніша людина стає неуком, якщо її не навчати.

Монгольська мудрість

*

Глибокі думки — це залізні цвяхи, увігнані в розум так, що нічим не вирвати їх!

Дені Дідро

*

– Назвіть, діти, предмет, якого не було на світі десять років тому,— говорить учитель.

– Мене,— відповідає семирічний учень.

*

Телефон — диявольський винахід, котрий зовсім погубив останню надію позбавитися від настирливих.

*

Вчитель. Перед вами чотири мухи. Якщо одну вбити, скільки мух залишиться?

Учень. Одна, вбита.

*

– Якщо, наприклад, ти співаєш,— пояснює вчителька,— то ти кажеш: «Я співаю». Але як ти скажеш, коли співатиме твій сусід?

– Я скажу: «Перестань!»

*

І згаслі кратери пашать. Заздрістю.

Станіслав Єжи Лєц

*

– Раїсо,— сказав учитель,— останнім часом та почала краще вчитися. Тобі хтось допомагає?

— Так,— відповіла Раїса,— майстер телевізійного ательє. Третій тиждень він не може полагодити телевізора.

*

Професор пояснює теорему.

– Уявіть собі,— звертається він до студентів,— скляну кулю, цебто вона не обов’язково повинна бути зі скла. А втім, можна обійтись і без кулі.

*

Учитель запитав учня про причини північного сяйва. Той довго м’явся, але потім сказав:

– Знав, та забув…

– Безумцю, згадай! — вигукнув учитель.— Одна людина на світі знала причину цього таємничого явища, та й та забула!

*

Сентиментальна леді, прогулюючись з юнаком по лісу, зупинилася перед великим деревом.

– Чудовий в’яз,— промовила вона,— що б ти сказав мені, якби вмів говорити?

– Напевно, він сказав би: «Прошу пробачення, але я дуб»,— зауважив її супутник.

Такса — це собака, яка росла в довжину.

*

Учень приніс зі школи нову книжку.

– Це премія, мамо,— сказав він.

– Премія? За що, любий?

– Нам задали запитання: скільки ніг у страуса? Я сказав — три.

– Але ж у страуса дві ноги!

– Так, але всі інші сказали, що чотири.

*

Учень відповідає:

– Їжак і ластівка — це тварини, що допомагають садівникові з’їдати комах.

*

– Ти про що будеш читати лекцію?

– Про Японію.

– Але ж ти там ніколи не був!

– А мої слухачі хіба були?

*

Відомий німецький історик Теодор Коммзен був дуже консервативною людиною. Наприклад, він не дозволяв проводити у себе дома електрику і працював при світлі гасової лампи. Але якось, за час його відсутності, дружина все ж провела електричне освітлення. Коммзен був дуже незадоволений.

– Навіщо це? Я все одно буду працювати при світлі своєї лампи.

– Гаразд,— відповіла дружина,— але ти завжди шукаєш сірники, щоб запалити лампу, і нервуєш, коли їх немає під рукою. Тепер же ти увімкнеш світло і зразу їх знайдеш.

– Правильно,— зауважив Коммзен,— тепер мені ясно, що електрика може бути корисна.

*

Якщо, на твою думку, довга борода може зробити тебе філософом, то без жодного зусилля може стати справжнім Платоном і довгобородий козел.

Луцілій

*

Ерудиція — пил, що його струсили зі старих книжок у порожню голову.

Юліан Тувім

*

Обиватель, зітхаючи:

– Скільки ще людство має принести жертв, поки я цілком безпечно зможу полетіти на Марс!

*

– Звідки походить назва «Москва-ріка»?

– «Москва-ріка» названа так на честь готелю «Москва». У цій річці стільки ж риби, скільки в готелі вільних місць…

*

Думка має мішень, але не завжди пробиває її.

Марона Арсаніс

*

Підручник був написаний такою важкою мовою, що школярам зараховували читання його за переклад з іноземної.

*

Скільки часу минуло, перш ніж був винайдений годинник!

*

До ореолу прагнуть ті, чия голова потребує прикрас.

*

Горіх, дізнавшись, що у нього всередині є звивини, почав претендувати па звання мудреця.

Василь Підмайстрович

*

Його слідами ходили тільки прибиральниці.

*

Директор великої фірми вважає, що треба бути готовим до будь-яких несподіванок. Поряд з новенькою, сяючою кібернетичною машиною він звелів почепити стару дерев’яну рахівницю в скляному ящику з написом:

«На випадок негайної потреби розбийте скло».

*

Коли ховали Крилова, якийсь чиновник запитав:

– Дозвольте дізнатися, кого ховають?

– Міністра народної освіти,— відповіли йому,

–– Як?! Невже граф Уваров помер?

– Не Уваров, а Іван Андрійович Крилов.

– Але Крилов же байкар, а міністр — Уваров!..

– Це їх плутають. Справжнім міністром народної освіти був Крилов. А Уваров писав байки… про освіту в Росії.

*

– Що таке «довге» замикання?

– Це відбувається на екзамені, коли студент не може відповісти, що таке коротке замикання.

*

Нічого так добре не запам’ятовують учні, як помилки своїх учителів.

*

Його наштовхнули на думку, і він її затоптав.

*

– У Лондоні надзвичайно густі тумани,— сказав італієць.

– Авжеж,— відповів його приятель,— але я був у одній місцевості, де тумани ще густіші.

– Де саме?

– Не знаю. Через густий туман нічого не було видно.

*

Життя людини подібне до горба: чим вище зійдеш, тим більше бачиш.

Туркменська мудрість

*

Знавець — це фахівець, що знає все про щось і нічого про все інше.

Юліан Тувім

*

У коняки чотири ноги. По одній на кожний кут.

*

Науковий співробітник був людиною рідкісних знань: те невеличке, що колись знав, давно забув.

*

…І тепер, вийшовши на широку дорогу, він уже не пнувся у наріжні камені, а вдовольнявся скромною роллю каменя спотикання.

Фелікс Кривін

*

Людина, котра ніколи не ходила до школи, нічому не вчилася, нічого не читала: ідіот власного виробництва.

Юліан Тувім

*

– У мене біда з новим автомобілем!

– А що ж саме сталося?

– Я купив карбюратора, що економить 30 відсотків бензину, розподільника запалювання, що дає економію в 50 відсотків, а також свічі, що зберігають ще 30 відсотків. Не проїхав я й десяти кілометрів, як бензобак переповнився через край і бензин почав заливати мотор.

*

Був «Тиждень захисту тварин». Безпритульні коти зчиняли гамір на сходових клітках. Люди стримувалися й не кидали каміння в пацюків, що перебігали шлях. Діти не давали дорослим знищувати блощиць.

Єдиний на весь район старець, котрий навіть в очах найнедовірливіших осіб уявлявся людиною, гідною милосердя, стояв з високо піднятою головою… На грудях старця замість звичного плакатика: «Глухонімий! Незрячий! Епілептик! Неписьменний!» — красувалася нова вивіска: «День захисту тварин! Походжу від мавпи!..»

Станіслав Єжи Лєц

*

– У нього добренний, звучний голос.

– Не дивно: його голова — чудовий резонатор.

*

Приходило йому на ум і добре, але воно не вкладалося в його голові.

*

Небагато умів гине від зносу, найчастіше вони іржавіють від невживання.

Крістіан Боуві

*

Навіть дуже великі математики починали з нуля.

*

В ощадкасі:

– Ви забули поставити крапку!

– Так, справді. Будь ласка, поставте її ви за мене.

– Не можу, все мусить бути написано одним почерком!

*

Курка захищала кандидатську працю на ступінь птаха. Півні голосували проти.

Лазар Мітницький

*

Одного разу професорові І. А. Каблукову подзвонив по телефону асистент, у якого не виходила реакція.

– Та це ж дуже просто,— вигукнув у трубку професор.— Візьміть розчин, старанно перемішайте…

Продовжуючи пояснення, вчений телефонною трубкою почав мішати в повітрі уявний розчин.

– Що ви, не чуєте? — здивувався він, закінчивши пояснення і знову приклавши трубку до вуха.— Ну, я повторюю. Візьміть розчин…

Трубка знову рухається, асистент нічого не чує…

– Ні, я заміню цей апарат,— розсердився професор.— Різні нікчемні балачки передає точно, а коли треба говорити про важливі справи — капризує!

*

Назвав би худобою — шерсті немає, назвав би людиною — тями нема.

Татарська приказка

*

У деяких племен Південної Полінезії зберігся цікавий звичай, який, очевидно, бере свій початок від матріархату: коли жінка заходить у приміщення, один з чоловіків устає і дає їй місце.

*

Песиміст — це оптиміст, умудрений досвідом,

*

Немає людини, яка б не робила помилок, але той, хто виправляє свої помилки,— мудрець!

Китайський вислів

*

Прямокутник вимагав, щоб Коло притягли до відповідальності за викривлення Лінії.

Олексій Малін

*

Секретарка просуває голову до кабінету професора, що захоплено щось пише.

– Товаришу професоре, дзвонили з дому. Ваш Петрик щойно повернувся з піонерського табору.

– Гаразд, покладіть його в досьє на букву «П».

*

Мене цікавить думка не тих, хто розуміється на цьому питанні, а тих, хто самі дещо зробили в одній з галузей знань.

Норберт Вінер

*

Після всіх жахів, що так гостро сприймаються уві сні, найбільшим є відкриття, що це було уві сні…

*

Мозок — апарат, за допомогою якого ми думаємо, що ми думаємо.

Юліан Тувім

*

В археологічному музеї:

– І де ви тільки відкопали такого директора!

*

– Сплю я, і сниться мені, ніби я на вченій раді сиджу. Прокидаюся — а я й справді сиджу на засіданні вченої ради.

*

Життя, безумовно, добрий учитель, але дуже дорого бере за свої уроки.

*

Директор текстильного магазину не вірив у закон збереження матерії.

*

Учитель, звертаючись до класу:

– Скільки разів треба повторювати, що не буває більшої або меншої половини! Половини завжди рівні! Невже це так важко запам’ятати?

Голос із останньої парти:

— Миколо Петровичу, повторіть голосніше, бо більша половина класу вас не чує.

*

– Ким би ти хотів стати, коли виростеш?

– Учителем і малярем.

– Чому?

– Бо вчитель має канікули влітку, а маляр — взимку.

*

– Ніс у тебе спереду, а хвіст ззаду. Чому?

– Тому, щоб спершу понюхати, а потім уже радіти.

*

Учитель природознавства розповідає про комаху, яка живе тільки один день. З задньої парти голос:

– От лафа! Все життя — день народження!

*

Красти в кого-небудь думки буває часто більшим злочином, ніж красти в когось гроші.

Франсуа-Марі Вольтер

*

Припустимо, ти пробив головою стіну. Що ти робитимеш у сусідній камері?

Станіслав Єжи Лец

*

У сонця є один недолік: воно не може бачити самого себе.

Сократ

*

Учень на уроці розвитку мови:

– Старий дід був сліпий, але прекрасно розумів по-французьки.

*

Істини не змінюються, змінюються їх доведення.

*

Погоду в інституті прогнозів робила дружина директора.

*

Якби люди боялися перебільшень, вони не видумали б мікроскопа.

*

Нове в стоматології.

Громадянин Сухоплюєв з Малих Криничок збирає колекцію молочних зубів геніальних людей.

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.

*

Зі своїм минулим людство розстається сміючись.

Карл Маркс

*

Я поспішаю посміятися над усім, інакше мені довелося б плакати.

П’єр Бомарше

*

За всю історію людства ніхто не переслідував сатиру. Переслідувалась тільки правда, яка в ній була.

Генріх Лаубе

*

Бідність так любила поетів та художників минулого, що часто убивала своєю любов’ю.

Тудор Мушатеску

*

Що стало смішним, не може бути небезпечним.

Франсуа-Марі Вольтер

*

«Якщо у них немає хліба, хай вони їдять тістечка!» — ця фраза приписується французькій королеві Марії-Антуанетті. Так вона нібито сказала, коли їй повідомили, що народ не має хліба.

*

Одні сенатори — тому що багаті, інші багаті — тому що сенатори.

*

— Хто ця дама?

— Хіба ви не знаєте? Це відома кінозірка.

— І часто вона сюди приїздить?

— Досить часто — в кожну весільну подорож.

*

Американський банкір повів до зоопарку свого малого сина, який, переходячи від клітки до клітки, не переставав захоплюватися всім баченим. Банкір звернувся до директора зоопарку:

— Скільки може коштувати цей зоопарк? Я б його купив для свого сина.

Директор з цікавістю подивився на мільйонера і сказав:

— У мене краща ідея. Скільки коштує ваш син? Я б його купив для нашого зоопарку.

*

— Пробачте, бароне, але мені потрібно переговорити з вами в серйозній справі…

— Ви хочете грошей?

— Ні, я прошу руки вашої доньки…

— Виходить, все ж таки вам потрібні гроші!..

*

— Барон, нарешті, впав до ніг банкірської доньки!..

— Так… Борги пригнули його до землі.

*

— Бачиш, Джоне, назустріч крокує старий пройдисвіт, який обдурив мене на мільйон доларів

— Як йому пощастило тебе обкрутити?

— Дуже просто: він відмовився віддати за мене свою доньку.

*

Якийсь фабрикант з Нью-Йорка зле пожартував зі своїх спадкоємців. Коли багач помер, всі родичі, що мали право на спадщину, були запрошені до нотаріуса, і той відкрив конверт, в якому виявилася тільки маленька записка такого змісту:

«Я поклав свій заповіт в одну з книжок національної бібліотеки».

Між іншим, національна бібліотека налічує більше трьох мільйонів книжок.

*

Кандидат у депутати парламенту подорожував по країні. Одного разу на мітингу його промову перервали реплікою:

— Надалі бажаємо мати письменного депутата!

Інший заперечив:

— Ти що, з глузду з’їхав? Адже наш депутат професор, ще й міністром був!

— У цьому я не розуміюся. Тільки знаю, що ми йому написали щонайменше п’ятсот листів. Якби він був письменний, то відповів би хоч на один!

*

Вони сиділи на лавочці один біля одного, і з виразу його обличчя ясно було видно, що він млів і танув…

— Хочеш бути моєю? — сказав він, намагаючись прихилити її до своїх грудей, але вона випросталася і не рухалася з місця.

— Я хочу бути хорошою людиною, кинути всі свої погані звички, — говорив він значливо.

Але відповіді не було.

— Я не буду більше пити вина! — продовжував він.

Об’єкт його пристрасті залишався байдужим.

— Я кину курити!..

Відповіді теж не було.

—І грати в карти більше не буду!..

Вона продовжувала мовчати…

— Я ніколи не буду виходити з двору без тебе!..

Вона тільки похитала головою.

— І завтра ж подарую тобі брильянтову каблучку!..

— О Альфреде, який ти милий! — Вона раптово підвела потуплені очі і, дивлячись на нього, схилила свою голівку на плече.

Отак сиділи вони і сиділи… мріючи… міркуючи. Вона думала про брильянтову каблучку, а він про те, де б тільки роздобути йому цю каблучку.

*

Секретарка мільйонера шанобливо доповіла своєму шефові:

— Сер, у приймальні вас чекає група людей. Вони хочуть узнати секрет ваших фінансових успіхів.

Мільйонер перелякано питає:

— А вони хто такі — журналісти чи… поліцейські?

*

У мене надзвичайно скрутне становище! Не знаю, що мені тепер робити: чи написати рахунок баронові якомога дорожче, бо навряд чи він мені заплатить, чи взяти якнайдешевше, щоб менше самому загубити?

*

Губернатор проїздив невеликим містом, що належало до губернії, якою він управляв.

У дорозі раптом обірвалися посторонки в його екіпажі. Голова міста негайно з’явився до свого начальника з новою мотузкою, щоб полагодити посторонки.

Губернатор хотів щедро заплатити міському голові за таку послугу, але той відмовився від нагороди і сказав зі спритністю провінційного оратора:

— Ваша ясновельможність! Нам не треба від вас ніякої подяки, бо за мудре керування нашою губернією ви заслуговуєте і не такої мотузки…

*

Директор американського готелю вирішив підбадьорити чистильника, котрий сумно сидів біля входу.

— Не схиляй голови, друже! Ми мусимо бути оптимістами. Я теж колись чистив взуття, а зараз у мене чудовий готель!

— Це добре,— відповів безрадісно чистильник,— тільки я вже був директором готелю і ось сиджу тут…

*

Хлопчисько наймається на роботу. Господар йому говорить:

— Але мені потрібен сильний хлопець!

— Нащо ж сильний? Досить того, що я перехитрив усіх хлопчаків, які сидять у черзі під вашими дверима.

*

Римському цезареві Клавдію Тіберію порадили усунути з посад поганих, чиновників і призначити на їхні місця нових. Тіберій на це розповів таку історію:

— Одного разу я побачив на базарі старця. Тіло його було вкрите виразками, на яких сиділо багато мух. Я підійшов до нещасного і відігнав мух. Старець же цей сказав мені: «Яка користь від цього вчинку, о добродію? Мухи, котрих ти прогнав, були вже ситі і не дуже дошкуляли мені. А тепер на їхнє місце прилетять нові голодні мухи і візьмуться ще дужче роз’ятрювати мої рани».

*

Директор заводу — службовцеві:

— Мені дуже шкода, але я не можу збільшити вам зарплату.

— Ну, гаразд, давайте мені попередню, тільки частіше.

*

Він. Якщо будете в мене служити, мадемуазель, то можете служити до самісінького одруження.

Вона. Гаразд, я згодна… Коли ж наше весілля?

*

Якомусь королеві подали довгий список дворових служників, поділених на дві групи: на людей потрібних і людей некорисних, яких можна звільнити.

Король залишив на службі всіх, сказавши при цьому:

— Ці мені потрібні, а цим я потрібний…

*

Дружина. Ох, як би я хотіла, нарешті, влаштувати Сонечку!.. Є ж щасливі батьки, які видають своїх доньок вдало. Багато б я дала, щоб дізнатися, в чому цей секрет!

Чоловік. В кишені.

*

— Що ж, Дашо, сказав тобі крамар, коли підрахував усе, що ми брали в борг?

–– Велів запитати пані, де мировий суддя тієї дачної місцевості, куди ви переїздите влітку.

*

Лорда Дабертона під час заміської прогулянки атакував бугай. Лордові пощастило врятуватися від розлютованої тварини, тільки перескочивши через паркан. Тут він зіткнувся з господарем бугая і накинувся на нього з докорами.

— Луки ці — моя власність, сер, і я гадаю, що мій бугай має не менше право розгулювати по них, ніж ви!

— А чи знаєте ви, хто я такий? Я лорд Дабертон! Член палати лордів!

— От би ви це і сказали бугаєві, мілорд.

*

Людовік Чотирнадцятий сказав у колі своїх придворних:

— Королі управляють милістю божою. І коли я повелю будь-кому з вас кинутися в воду, ви мусите одразу ж виконати мій наказ.

Один з дворян швидко направився до виходу.

— Куди це ти? — запитав його король.

— Учитися плавати.

*

— Недарма цей Задирайленко все говорив про високі почуття.

— А що?

— Одружується, каналія, і бере в придачу семиповерховий будинок.

*

Якийсь князь, щоб розплатитися з боргами, одружився з багатою старою бабою. Одного разу зустрів його приятель і привітав з одруженням.

— Не мене ти повинен вітати, а моїх кредиторів.

*

Банкір замовив у відомого художника свій портрет. Закінчена картина зображувала його на повний зріст у солідній позі, руки в кишенях.

Усі захоплювалися картиною. Але якийсь фермер, дивлячись на картину, усміхнувся.

— Ну й портрет, нічого сказати! Зовсім не схожий на оригінал: та тут же в нього руки у його власних кишенях!

*

Турист питає молодого старця:

— Чому ви жебрачите?

— У мене хвора нога.

— Але у вас здорові руки, ви могли б працювати!

— Воно-то так, але одна хвора нога дає мені більше, ніж дві здорові руки.

*

Потворна пані найняла візника і запитала в нього:

— Ваш кінь не понесе, він не лякливий?

— Нічого, сідайте, він не оглядатиметься.

*

Директор великої фірми дзвонить до свого колеги:

— Бухгалтер Дюпон пропонує свої послуги. Скільки часу він у вас працював?

— Всього лише кілька годин.

— Але він каже, що був у вас у штаті три роки!

–– Цілком вірно. Але бути в штаті і працювати це не одне й те саме.

*

— Ти що, мужичок?

— Та ось прийшов до вас, ви, значить, у газеті публікували, що вила продаєте…

— Так, але мої вілли коштують тридцять п’ять тисяч!

— Ого! Ти що пане, очманів? За вила тридцять п’ять тисяч?! У нас коваль Юхимка за карбованець вила кує.

*

— Пане! Я ще не встигла дізнатися, як вас звати, чи не Валер’яном?

— Ні. А що?

— Та там у пані починається істерика: «Пошліть,— кричить,— за валер’яном, у мене нерви!»

*

— Взяв би я твого хлопчиська до себе за учня, та, бач, нездатний він, надто вже малий на зріст.

–– Та візьми, підросте ще!

–– Чекай, доки підросте, а мені зараз великого треба, щоб йому в казенці горілку давали.

*

Бісмарк викликав на дуель вченого. Учений був упевнений, що Бісмарк добре володів будь-якою зброєю, і тому за зброю обрав… сосиски, заявивши, що зробив це через пошану до національної їжі німців. Дуель мала проходити так: на тарілці подаються дві сосиски, причому в одну з них покладена отрута, що могла б відправити на той світ цілий полк. Дізнавшись про ці умови, Бісмарк заявив на дуелі:

— Герої не об’їдаються перед смертю.

*

Голова з писарем вилучили в однієї жінки, яка була вдруге замужем, в рахунок податку порося, а в протоколі записали:

«Забрали у Секлети Горбенкової за податок порося від першого заміжжя».

*

— Ти й досі не працюєш?

— Ні, всюди вимагають характеристики з останнього місця роботи, а мій господар, у якого я працював, двадцять років як помер.

*

Відомо, що комісії ніде не поспішають…

Якогось злочинця було засуджено до смертної кари. Його запитали, що він вибирає: страту на горло чи електричний стілець.

— Я вимагаю комісії,— сказав злочинець,— нехай вона вирішить і вибере для мене те чи інше…

І коли призначили комісію, злочинець зітхнув на повні груди:

— Тепер я помру своєю смертю!

*

Поліцейський, арештовуючи бешкетника, що чинив опір, зірвав у нього парик і кинув набік.

— Ви не посміли б зробити цього зі мною кілька років тому! — вигукнув бешкетник.

— А чому б ні?

— А тому, що я тоді ще не носив парика.

*

— Іване, якщо приїде Павлов, то скажи, що мене немає вдома.

— Слухаю! А якщо він не приїде, тоді що сказати?

*

Старець пристав до жінки.

— Але я ж вам уже пожертвувала сьогодні на базарному майдані

— Вибачте, у мене там філія…

*

— Подайте людині, в якої навіть книга надрукована є.

— Яка ж у вас книга?

— «Двадцять способів стати мільйонером».

— Чому ж ви жебракуете?

— А це один з двадцяти способів.

*

Два хлопчаки знайшли недокурок. Один палить, а другий з нетерпінням чекав своєї черги.

— Коли ж даси затягнутися?

–– Помовч, я голова компанії, а ти тільки акціонер. Я палитиму цигарку, а ти спльовуватимеш.

*

Оголошення в «Газеті для старців», яка виходила в кінці XIX і на початку XX ст. у Парижі:

«Шукають сліпого, який би трохи грав на флейті».

«Потрібен безрукий на одне дуже пожвавлене морське купання. Перевага надається особам, які не мають правої руки».

«Негайно потрібні безногі каліки».

*

Директор департаменту, читаючи циркуляр чиновникам:

— Помічено, що пани чиновники, замість того, щоб з’являтися на службу о десятій годині, як це встановлено, приходять тільки о пів на одинадцяту, тому я переношу початок роботи на пів на одинадцяту.

Чиновники. –– Чудово! Тепер ми, значить, зможемо приходити тільки о дванадцятій.

*

Городовий. –– Хазяїне, чи немає у вашому трактирі підозрілих осіб?

— Хазяїн. Підозрілих? Ні, нікого: на весь трактир зараз тільки я сам.

*

На засіданні:

— Тепер почнемо, панове, з головного…

— Гаразд, вип’ємо!

*

— Тату, ідіть обідати!

— А хліб є?

— Нема.

— Ну, я не голодний…

*

Один безробітний без шеляга в кишені подивився на вітрину книжкової крамниці і вигукнув:

— Он який тепер світ: книга «Як бути щасливим без грошей» коштує 25 доларів.

*

Король побачив якось у вікно, що двором біжить його блазень.

— Куди так поспішаєш, чоловіче? — гукнув король.

— До тебе в гості, друже.

— Облиш, це неможливо.

— Чому?

— Бо дурням у цю кімнату ходу немає.

— А як же ти туди потрапив?

*

— Повинен попередити вас, ласкавий пане, що ваш лакей, користуючись вашим ім’ям, позичає гроші.

— Що ви кажете? Гей, іди-но сюди! Чи правда, що ти на моє ім’я позичаєш гроші?

— Так, пане, винний…

— Виходить, є люди, які ще вірять мені!

*

Хтось сказав Сократові:

–– Мені шкода тебе, ти такий бідний!

— Якби ти зміг відчути ту радість життя, яка доступна лише біднякам і якої ти позбавлений, то пожалів би себе, а не мене,— відповів філософ.

*

Пізно вночі поліцейський зупиняє автомобіль на гірській дорозі:

— Ви знаєте, що у вас не горять задні ліхтарі?

Водій виходить, у відчаї озирається, починає бігати, метушиться. Поліцейський каже співчутливо:

— Не хвилюйтеся, невеличка біда.

— Як же мені не хвилюватися! А де ж мій причіпний фургон з дружиною і чотирма дітьми?

*

Один з придворних чинів подав цареві Миколі Першому скаргу на офіцера, що вкрав його дочку і без дозволу батьків одружився з нею. Микола написав:

«Офіцера розжалувати в солдати, одруження скасувати, дочку повернути батькові, вважати дівчиною».

*

Хлопчик продає газети:

— Величезний обман! Шістдесят жертв!

Підходить громадянин і купує газету.

— Величезний обман! Шістдесят одна жертва!

Підходить ще один громадянин і теж купує газету.

— Величезний обман! Шістдесят дві жертви!

*

— Вам, ваша вельможність, радять подати у відставку?

— Я ніколи і нічого не подаю, я завжди чекаю, коли мені подадуть!

*

— Ну, як, пане, вам дача сподобалася?

— Ну й дача! Тут довго не проживеш!

— Змилуйтесь, минулого літа якийсь пан прожив тут до самісінької смерті!

*

Ох, ці мисливці на левів! Якийсь із них розповів:

–– Одного разу мені довелося зустрітися віч-на-віч з величезним левом. Уявіть собі, при мені не було нічого, подібного до зброї. Самі розумієте, що я нічого не міг зробити: природно, лев мене з’їв.

— Але ж ти живеш!

–– Так, але хіба це життя?

*

Лорд лає свого лакея:

— Що ж це таке! Дзвоню, дзвоню, а ти не приходиш.

— Я не чув, сер!

— Ти міг прийти і сказати, що не чуєш!

*

У великий мороз під час полювання Людовіка XIV побачили в лісі двох селян. Один з них запитав у другого, чому король без муфти, адже він ризикує відморозити собі руки.

— Не дивуйся,— почув він відповідь товариша,— рукам короля завжди тепло: адже він тримає їх у наших кишенях.

*

Фабрикант — робітникові:

— У цьому місяці ваш конверт, у якому ми видаємо вам зарплату, буде більшим. Ми збільшили його формат.

*

У Бернара якийсь маркіз вирішив позичити гроші. Маркіз не був знайомий з капіталістом і, крім того, сам був відомий шахрай, всюди позичав і нікому не повертав, так що міг побоюватися, чи не відомо це обережному багатієві.

Прийшовши до Бернара, маркіз відважно приступив до справи:

— Я дуже здивую вас, ласкавий пане,— сказав він,— я маркіз такий-то, вас я не знаю і ось прийшов, щоб позичити п’ятсот доларів…

— А я ще більше здивую вас, — відповів Бернар.— Я вас дуже добре знаю і все-таки позичу вам ці гроші!

*

— Учора ворожка наворожила мені, що я скоро отримаю велику спадщину. Ти віриш у подібне віщування?

— О, так! Як самому собі!

— Невже? Тоді позич мені двадцять п’ять карбованців у рахунок майбутньої спадщини.

*

У своїй доповіді французький посланник у Москві Фуше так описав коронування Олександра Першого:

«Молодий цар наближається. Попереду нього йдуть убивці його діда, за ним — убивці його батька, по обидва боки від нього — його власні вбивці…»

*

— Кучер! — звернулася до візника молода інтелігентна панночка.— Ви що, справді не можете швидше їхати?

— Я-то міг би,— відповів той,— але кобила залишиться позаду.

*

— Ти не вважаєш ненормальним те, що актори заробляють менше від міністрів?

— Ні… Актори ж взагалі кумедніші.

*

Реклама на одному з американських кладовищ:

«Могили першого класу, чудовий краєвид, чарівна панорама на море, абсолютний спокій. Хто побуває на нашому кладовищі, той не захоче його покинути».

*

Казав дід бабі:

Якби сир та масло, то вареників наварили б, тільки ж — борошна немає…

*

Коли генерал Єрмолов був ще молодим гвардійським полковником і командував батареєю гвардійської артилерії, головний інспектор граф Аракчеєв робив огляд артилерії. Коні, які тягли одну з гармат, чогось перелякалися, стали дибки, кинулися вбік і порвали посторонки.

Аракчеєв, який не любив Єрмолова і не вмів говорити делікатно з підлеглими, розкричався на командира батареї, загрожуючи йому гауптвахтою, а всій прислузі, особливо їздовим,— палицями.

Єрмолов, тримаючи руку біля козирка, з покірливим виглядом, але уїдливо сказав:

— Така вже наша доля, ваша вельможність, терпіти від тварюк.

*

Молодий хлопець стояв на Бродвеї з простягненою рукою.

— П’ятнадцять доларів штрафу за жебракування!

— Але в мене всього в п’ять доларів…

— Тоді ми тебе відпускаємо на вулицю: іди і добери решту!..

*

Секунданти заявляють супротивникові, що їхній довіритель хоче битися на пістолетах на відстані 25 кроків.

— Гаразд! — відповів той.— Я приймаю друге, а саме: битися на відстані 25 кроків, але не на пістолетах, а на шаблях.

*

— Рядовий Капітоненко, де ви отримали освіту?

— В університеті… на природознавчому факультеті.

— Отже, зоологію добре знаєте?

— Так точно!

— Ну що ж, скажіть, в такому разі, скільки коней в ескадроні?

*

Придворний блазень дозволив собі надто великі вільності в розмові, і його вигнали з двору.

Деякий час він був у немилості, а потім йому дозволили повернутися.

— Ну що, ти знову будеш розумувати, обговорювати і вказувати мені на мої помилки?.

— О ні, ваша величність, з якої речі буду я говорити про те, що і без мене відомо кожному.

*

Один торговець вивісив на своїй крамниці рекламу:

«Купуйте тільки у Сміта!»

Наступного дня його конкурент помістив у вітрині своєї крамниці таке оголошення:

«Якщо цього товару не буде у Джона!»

*

Нотаріус читає родині багатого покійника його заповіт.

«Будучи в здоровому розумі, я всі гроші витратив перед смертю…»

*

«У фортеці, якою я командую, повітря і клімату немає, а одна палюща спека, від якої люди захворюють, але я їх одразу відправляю до шпиталю, де вони й помирають на законній підставі…»

Цей рапорт коменданта російської прикордонної фортеці підполковника Худякова написаний про місця, де відбував тоді солдатчину Шевченко.

*

— Навіщо це, Василю Петровичу, за вами їде карета, коли ви йдете пішки?

— А нехай усі знають, що й пішки я ходжу з примхи.

*

Людовик XIV, показуючи герцогу Вивонському нові будівлі у Версалі, сказав:

— Пам’ятаєте, на цьому місці був вітряк?

— Так точно, государю, тут немає вже вітряка, але вітер залишився…

*

— Пане капітане, ви мені врятували на фронті життя. Я буду вдячний до самої смерті!..

–– Гм… Не пригадую, не пригадую, як то було…

–– Та ви тікали, а я — за вами.

*

— Ну, як твоє здоров’я, Іване?

— Здоров’я нічого, спасибі. Тільки ось очі слабкі стали: від вас, пане, і копійки вже два місяці не бачу…

*

Людовік XIV говорив:

— Якщо я призначаю когось на високий пост, то маю дев’яносто дев’ять незадоволених і одного невдячного.

*

Кандидатам у пілоти австралійської авіації екзаменатори пропонували розв’язати таку нелегку проблему:

— Припустімо,— говорить екзаменатор,— що ви летите у невеличкому двомісному літаку. І ось із заднього сидіння раптом випадає англійська королева. Що вам слід негайно вжити?

— Стрибнути навздогін і спіймати її в повітрі!

— Покінчити з собою!

— Швидко кудись змитися!

— Змінити прізвище! — відповідають ті, хто екзаменується.

Правильною ж вважалася така відповідь:

— Треба вирівняти положення літака після втрати частини вантажу і летіти далі…

*

— Ваша вельможність! Над містом появилася невідома комета…

— Що? Невідома? Вислати протягом 24 годин!

*

Офіцер зачісується і каже солдатові:

— Що це в мене волосся випадає?

— Навесні, пане офіцер, усяка худоба линяє.

*

— Вдома пан?

— Вдома, але нікого не приймають: вони застрелилися.

*

Відомий у місті іноземний політичний діяч ввірвався в редакцію газети:

— Це ваша газета назвала мене брехуном і шахраєм?

Редактор спокійно відповів:

— Ні, що ви! Ми ніколи не друкували несвіжих новин.

*

Цивільний підійшов до військового, уважно на нього подивився, немов щось пригадуючи, і, нарешті, сказав:

— Мені здається, я вас десь зустрічав?

— Можливо,— байдуже відповів військовий,— я там буваю…

*

Поміщик. На тому тижні в мене будуть гості: потурбуйтеся, щоб усе було вичищено і підновлено.

Економ. Накажете опудала на городі теж одягти в нове вбрання?

*

Генерал оглядає молодих солдатів.

— Як твоє прізвище?

— Петренко, ваша ясновельможність!

— Де служив до того, як пішов на військову службу?

— В університеті, ваша ясновельможність!

— А-а, я не знав… Ким же ви були в університеті?

— Швейцаром був, ваша ясновельможність!

— Тьху, чорт візьми! Раз у житті хотів бути ввічливим і то не пощастило!

*

Бідняк заходить до кабінету багатого банкіра. Той, побачивши його, кричить:

— Я сьогодні не приймаю!

— І чудово! — говорить бідняк.— Ви сьогодні не приймаєте, а дати мені напевно зможете!

*

Одна американська кінозірка сказала:

— Одружилась з італійцем. Чудова людина! Тепер я буду виходити заміж тільки за італійців!

*

Бідняк має мало ворогів, зате багач має ще менше друзів. Так говорить Хамадані. А я кажу: бідняк має стільки ворогів, скільки є багатих на світі, а багатий мав стільки ж ворогів, скільки є бідняків на світі.

Шолом-Алейхем

*

Молодий новобранець, гуляючи по місту, побачив у вікні будинку папугу. Здивований красою птаха, зовсім йому не відомого, він зупинився і довго його розглядав. Раптом папуга закричав:

— Здоров був, служивий!

Переляканий новобранець одразу ж зняв картуза і, виструнчившись, сказав:

— Пробачте, ваше благородіє, а я думав, що ви птах!

*

Один другого назвав «нікчемністю».

— Ми будемо стрілятися! — крикнув ображений.

— Це химера! — відповів супротивник.

— Чому, вельмишановний пане?

— Досить важко цілитися в простір і стріляти в «ніщо»

*

Він. Ради бога, скажіть, як домогтися у вашої матінки згоди на наш шлюб?

Вона. А ви спробуйте загіпнотизувати її брильянтовим намистом.

*

Весільний обід закінчувався. Молоді збираються їхати. Якийсь гість піднявся і, б’ючи ножем по склянці, попросив слова.

Всі затихли.

— Вельмишановні пані і вельмишановні пани,— почав офіцер,— ми були присутні на великому святі! Два молоді життя з’єдналися назавжди, щоб нести разом горе і радість свого існування.

Тому, пайове, пропоную вам підняти бокали, встати… і подивитися, чи не сів хтось на мій новий циліндр, який я поклав на якийсь стілець!..

*

Урядник. Ти знову, каналія, проштрафився! Ну, за це ти у мене почервонієш!

Селянин. Де там, ваша вельможність, почервоніти…з нашими достатками. Дай боже позеленіти!..

Урядник. Ну, чорт з тобою! Так тому й бути: ти у мене посинієш!..

Ця розмова зрозуміла тільки зацікавленим особам. Урядник спочатку вимагав червоненьку, селянин пропонував зелененьку, і обидва, нарешті, зійшлися на синенькій.

*

У ресторані.

— Ви, пане, зволили вимагати рахунок? Чи не бажаєте ще чогось?

— Бажаю. Піди до хазяїна і попроси у нього грошей, щоб розплатитися, бо в мене немає ні копійки.

*

— Що ви думаєте про сучасне повітроплавання?

— Я думаю, що літати в повітрі — невелике мистецтво, але жити повітрям — оце мистецтво!

*

— Подайте, пане, погорільцям…

— Чого погорів?

— Божа воля!..

— Що ж це ти, хочеш, щоб ц йшов проти Бога? Бог не хоче, щоб у тебе був будинок, а я жертвуватиму?!

*

Вона. Ви мені освідчилися, чому ж не хочете переговорити з моїм батьком, а просите передати йому листа?

Він. Гм… йому зрозуміліші будуть цифри.

*

— Візнику, візнику!..

— Чого зволитє?

— Відвези додому.

— А де ви зволитє жити?

— На Дворянській вулиці.

— А який номер будинку?

— Дурень!.. Побачиш… На будинку написано!

*

— Ви клопочетеся про місце в нашому відомстві, але чи знайомі ви з фінансовою наукою?

— О так! Це можуть підтвердити мої кредитори.

*

— Семене, пані вдома?

— Так точно. Вона зараз зволить читати в блібліотеці.

— В такому разі розбудіть її і скажіть, що мені потрібно з нею поговорити.

*

— Петре, агов, Петре! Сходи до крамниці і купи м’ятних коржиків, я багато випив, а зараз треба з його ясновельможністю по телефону говорити.

*

Дружина. Скажи, будь ласка, чому це королі мають престол уже з дванадцяти років, а дружину не раніше вісімнадцяти?

Чоловік. Тому, що правити будь-яким королівством легше, ніж дружиною.

*

Іноземна делегація, блукаючи Петербургом, знайомилася 3 Росією.

Зустрівши на вулиці одягненого в лахміття жебрака-селянина з голодної губернії, делегат зацікавився:

— А як ви харчуєтеся у своєму селі?

Селянин почухав потилицю.

— Лободою більше, можна сказати…

Того ж таки дня іноземець писав до редакції своєї газети:

— Добробут російського мужика стоїть на дуже високому рівні! Селяни Росії переважно харчуються лебедями та іншою птицею… На жаль, наша країна цього ще не досягла!

*

Приніс я до пана чоботи, а він і каже:

— Ось тобі п’ять карбованців, а ще п’ять згодом. Гаразд?

— Гаразд,— кажу,— пане, ось вам поки що один чобіт, а другий потім.

*

Перукар, що мав свою майстерню поруч з Державною думою, написав на своїй вивісці:

— Голю духівництво, зачісую дворянство, обслуговую міщанство.

*

Злодій забрався до житла бідняка. Той прокинувся від шуму і сказав:

— Іди геть, дурню. Ти хочеш у темряві знайти те, чого я не можу знайти і при яскравому світлі.

*

Пан Ковальський заповідає:

— Мільйон злотих я залишаю моїй дружині, півмільйона — доньці, ще півмільйона — матері, триста тисяч — моєму синові…

Раптом він зупинився:

— Одну хвилиночку, а де ж я візьму стільки грошей?

*

Поліцай затримав двох безробітних.

— Де ви живете?

— Я? Ніде.

— А ви?

— Я? Всюди.

*

— Пам’ятай про вбогих,— говорив один фабрикант із Лодзі,— це нічого не коштує.

Юліан Тувім

*

Банкір — це людина, яка в добру погоду позичав вам парасольку, а під час дощу її забирає.

Марк Твен

*

— Побійся бога! Невже Іван Іванович буде стрілятися З Петром Петровичем?

— Так! І на таких суворих умовах! Пістолети по жеребку, віддаль 15 кроків і стріляти тричі.

— Жахливі речі! Але що ж таке трапилося?

— Звичайнісінька дрібниця: Іван Іванович застудився і чхнув.

— Ну так що ж? Хіба це привід для дуелі?

— Але він чхнув у спальні дружини Петра Петровича і так голосно, що той прокинувся.

*

Коли Енріко Карузо прибув уперше до Америки, його одразу атакували журналісти. Один з них запитав співака, що він думав про торговельні відносини між Італією та Сполученими Штатами. Карузо відповів:

— Ніколи я над таким питанням не задумувався, але впевнений, що про свою думку з приводу цього я завтра дізнаюся з вашої газети.

*

— Бідний Карлсон! Утративши маєток, він утратив половину друзів!

— А друга половина?

— Вона ще не знає, що він утратив маєток.

*

— Коли б ти мав п’ять автомобілів, то подарував би мені одного? — запитує шотландець свого найкращого друга.

— Так.

— А якщо б мав п’ять кімнат?

— Теж подарував би.

— А п’ять сорочок?

— Ні.

— Чому?

— Бо в мене є п’ять.

*

Принесла тітка груші голові волості, а він їй і каже:

— Для чого принесла? Свої дітки поласували б!

— Їжте, пане начальнику, їжте, а діткам я скажу, що свиня поїла.

*

— Марфо! Хто цей солдат на кухні?

— Мій брат, пані.

— Кухарка, яка була до тебе, теж говорила, що він її брат, як же це розуміти?

— Дуже просто. Виходить, вона доводиться мені сестрою.

*

Коли, відправляючи рейсовий літак Ріо-де-Жанейро — Сан-Пауло, стюардеса назвала одну з пасажирок «сеньйорою Марією да Куна», та зчинила скандал. Вона вимагала, щоб у список занесли повне її прізвище: Марія-Тереза-Франціска дес Ассіс да Дондепао да Роха дес Несесенда дос да Саградо Дорокао де Ієзус Перейра да Куна.

Додержування цієї формальності спричинило запізнення літака на півтори години, тому що прізвище знатної пасажирки довелося оповіщати на всіх зупинках, при зльоті і посадці.

*

Лакея графа Каліостро запитали, чи правда, що його панові триста років.

— Не можу знати,— відповідав він,— я ж перебуваю при ньому всього сто років.

*

На березі Сени прогулюється турист із фотоапаратом. До нього підбігає жінка і кричить:

— Скоріше! Скоріше! Вона потопає!..

— Вибачте, мадам, у мене більше немає фотоплівки.

*

Старий купець лежить на смертному одрі. Біля нього зібралася вся родина. Купець обводить усіх згасаючим поглядом і пошепки питає:

— Моя люба дружино, ти біля мене?

— Так, так!

— Мій сину, мій помічнику, ти біля мене?

— Так, тату, так!

— Дочко моя, ти біля мене?

— Так, тату, так…

Купець останнім зусиллям волі трохи підводиться і кричить:

–– А хто ж займається моїми справами, чорт вас побери?!

*

Один пан співчуває іншому, дружина котрого втекла з лакеєм.

— Нічого,— каже той.— Я якраз хотів його звільнити.

*

— Який король найкращий?

— Мертвий.

*

Коли бідна людина їсть курку?

— Коли або вона хвора, або курка хвора.

*

Два буржуї їдуть у поїзді.

— Ой…— сказав один.

— Ой…— сказав другий.

Після хвилинного мовчання перший вигукнув:

— Може, перестанемо говорити про політику.

*

Селянин сидів біля брами своєї домівки з чотирирічною дочкою. В кінці вулиці з’явилися люди з похоронними носилками.

Дочка, вперше побачивши похоронні носилки, запитала:

— Тату, що це вони несуть?

— Мертву людину,— відповів батько.

— А куди вони її несуть? — запитала дочка.

— Туди, де немає ні світла, ні тепла, ні хліба, ні води, ні одягу, ні взуття,— відповів батько.

— Виходить,— сказала дочка,— його несуть до нас додому.

*

У казахській казці говориться: їхали мулла з баєм степом і знайшли бджолиний мед.

Кожний закричав:

— Мій мед!

Сперечалися, сперечалися, нарешті бай каже:

— Мед буде тому, хто довше промовчить.

Сіли і мовчать.

Раптом мулла підсів до меду і почав їсти. Бай зо зла навіть позеленів, а потім як закричить:

— Що ти робиш?

— Свій мед їм,— сказав мулла.— Адже ти першим заговорив!

І спокійно доїв залишки меду.

*

Французький літак наближається до Лондона.

Стюардеса:

— Ми прибуваємо до Англії. Затягніть тугіше пояси.

Англієць нахилився до сусіда:

— Ох, ці французи! У них завжди неправильне уявлення про нашу кухню.

*

Один американець, що приїхав до Англії, пояснює маленькому Джонні, яка велика Америка.

Американець:

— Отже, Джонні, Америка — це одна з найбільших держав світу. Якщо вранці ти сядеш на поїзда в Техасі, то наступного ранку все ще будеш у Техасі. Розумієш?

Джонні:

— Так, сер, розумію. У нас, в Англії, теж є такі погані поїзди.

*

Проходячи казарменим подвір’ям, полковник зупиняє призовника, який не віддав йому честі, і гнівно каже:

— Ти знаєш, хто я такий?!

Призовник звертається до гурту солдатів, які стоять осторонь:

— Гей, хлопці, ідіть-но сюди! Тут якийсь дідусь не знає, хто він такий.

*

Американська подружня пара повернулася з поїздки по Італії.

— Ну, як вам сподобалась Флоренція?

Місіс Стоун розгублено повертається до чоловіка:

— Любий, Флоренція це місто, де ти мені купив рукавички?

*

Містер Сміт, що живе у Нью-Йорку на П’ятій авеню, одержав листа, адресованого його однофамільцю на Шостій авеню.

— Сер,— говорилося в листі,— якщо ви не надішлете в найближчі три дні десять тисяч доларів за вказаною нижче адресою, ми викрадемо вашу дружину і вб’ємо її!

Містер Сміт відповів:

— Сер, я не той Сміт, який живе на Шостій авеню, але ваша пропозиція мене зацікавила.

*

— Пані Ковальська, годину тому ваш чоловік помер на роботі.

Пані Ковальська продовжує спокійно обідати.

— Пані Ковальська, ви, очевидно, не дочули… Ваш чоловік помер!

–– Чую! Чую! Почекайте, ось я закінчу обідати. Тоді ви побачите, яка зі мною буде істерика.

*

— Наш бос—янгол! —вигукнула секретарка.

— Вам повезло,— сказала її приятелька, — а наш іще живий.

*

В якомусь бродвейському ресторані з’явилося оголошення:

«На випадок раптової атомної війни просимо відвідувачів одразу ж сплатити рахунок і спокійно залишити ресторан».

*

Якийсь купець славився тим, що не платив боргів.

Одного разу він довго торгувався зі своїм поставщиком. Його приятель, що був присутній при цьому, відвів його вбік і сказав:

–– Що ти з ним так довго торгуєшся, адже однаково нічого не заплатиш.

–– А він такий гарний чоловік,— відповів купець,— тож я хочу, щоб він втратив меншу суму.

*

Помер бідний крамар, який застрахував своє життя. Після його смерті жінка отримала за нього страховку.

— Що за паршиве щастя,— плакала вона.— Все життя жили в злиднях, а тепер Господь Бог дав нам багатство, так мій бідний чоловік помер!

*

Багач сказав бідному:

— Якщо ти збрешеш не задумуючись, я дам тобі карбованець.

– Як це карбованець? Ти ж два обіцяв!

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.

*

Все в руках людини. Тому їх треба часто мити,

Народна мудрість

*

Її рудні руки бруднять і обличчя.

Афганське прислів’я

*

Дурням закон не писаний, коли писаний, то не читаний, коли читаний, то не зрозумілий; коли зрозумілий, то не так.

Народна мудрість

*

Часто-густо люди користуються розумом, щоб робити дурниці!

Франсуа Ларошфуко

*

Духовно багатий може спати спокійно, його не обкрадуть

Народний вислів

*

Суддя. У вас не було підозрінь, що до вашої квартири забралися злодії, коли ви виявили безладдя в кімнатах і побачили розкидані скрізь речі?

Жінка. Ні. Просто я гадала, що мій чоловік шукає чисту сорочку.

*

— Ти знаєш, я ніколи не зазираю в майбутнє.

— І добре робиш. Навіщо думати про в’язницю?

*

— Це ви даєте поради в судових справах?

— Так.

— Пробачте… А ви маєте досвід?

— Безумовно… Сам разів десять судився!

*

Поліція надіслала старості якогось села сім різних знімків одного небезпечного злочинця, котрого давно розшукують і не можуть спіймати.

Через тиждень начальник поліції одержав од старости повідомлення: «Шістьох спіймали. Натрапили на слід сьомого!»

*

Суддя. Підсудна, після розтину трупа вашого чоловіка в його шлунку знайдено таку кількість стрихніну, якої цілком було б досить для отруєння восьми чоловік.

Підсудна. Ох, громадянине суддя, мій бідний чоловік за життя був страшенний ненажера.

*

— Ви крали самі чи у вас був напарник?

— Сам, звичайно. Хіба в наш час знайдеш людину, якій можна довіритися?

*

— Скажи, Дмитрику, ти чий: мамин чи татів?

— Ще невідомо: це вирішить суддя.

*

Адвокат захищав справу на засіданні суддів; багато з них поснуло, і адвокат раптом зупинився.

— Що з вами, вельмишановний пане? — запитав суддя, що не піддався ще снотворному впливові засідання.

— Я боюся розбуркати цих панів,— відповів адвокат.

*

Голова суду, бажаючи випровадити дам, каже:

— Прошу порядних жінок залишити зал.

Багато хто з цікавих дам залишається.

Голова, звертаючись до пристава:

— А тепер, пане приставе, випроводіть решту.

*

–– Вибачте, пане суддя, якщо я вибив зуб купувальниці, то ж її власний, а не вставний! Вставні — ті дорого коштують, а своєму — копійка ціна!

*

Судовий пристав. Ну! Потрудіться показати для опису ваше рухоме майно.

Боржник. Крім тарганів і блощиць, ніякого рухомого майна показати не можу.

*

— Підсудний, чому ви відмовляєтесь від останнього слова?

–– Громадянин адвокат упевнив мене, що я не винний.

*

Оскар Уайльд у своїх американських враженнях розповів, як один американець пред’явив позов залізничному товариству за те, що виписаний ним з Парижа гіпсовий зліпок Венери Мілосської був доставлений йому з «відбитими» руками. Що ще разючіше — він виграв позов, йому виплатили «збитки» грошима.

*

Повелитель наказав стратити якогось злодія. Той сказав:

— О ясновельможний! Коли я чинив злочин, я сам відчував огиду до нього.

— Відчувай огиду і до своєї смерті,— відповів повелитель.

*

У ювелірну крамницю прийшов найматися на роботу сторож. Директор його попереджав:

— Робота у нас важка, тому що треба всю ніч сидіти на одному місці.

–– Нічого, я звик,— відповів сторож.— Я щойно вийшов із в’язниці.

*

Суддя — свідкові:

— Ви кажете, що знаєте обвинуваченого все життя і можете поручитися за нього, як за самого себе. Ну, так скажіть, вважаєте ви його здатним украсти гроші?

— А скільки було грошей?

*

Про голову суду казали: «Це такий старанний суддя, що розлютився від неможливості звинуватити обидві сторони, що позивалися».

*

Суддя. Ви можете засвідчити, що підсудний назвав потерпілого Фердінандом?

Свідок. Цього я не чув. Але що потерпілий тварюка, це я можу підтвердити.

*

Суддя – до звинуваченого:

— Чому ви грали на гроші, взяті в державній касі?

— Боявся ризикувати своїми.

*

У якомусь готелі спіймали злодія на місці злочину. Звертаючись до нього, суддя сказав:

— Звинувачений, ви не вдовольнилися тим, що з’їли в готелі обід, не заплативши за нього, а ще й привласнили собі півдюжини ложок і судки.

— Так, громадянине суддя,— відповів звинувачуваний,— але я взяв ці речі з найчеснішими намірами.

— Поясніть мені, що це за чесні наміри?

— Я хотів закласти ці речі,— заперечив обвинувачуваний з гідністю,— і заплатити вторгованими грішми за обід. Але мені не дали здійснити цей чесний намір.

*

Суддя. Так ви дійсно обізвали його ослом і ідіотом? Може, вибачитеся?

Підсудний. Із задоволенням, та як це зробити? Чим більше я дивлюся на нього, тим більше упевняюся, що я мав рацію.

*

–– Звинувачуваний, ви повинні були відразу здати гаманець до поліції.

— В поліції того дня нікого не було, шановний суддя!

— А наступного дня?

— Наступного дня в гаманці нічого не було

*

Підсудний запитує у свого адвоката:

— Який присуд чекає на мене?

— Я буду домагатися справедливості…

— О, в такому разі я змушений шукати іншого адвоката!

*

Суддя. Так ви визнаєте себе винним у крадіжці двох гусей?

Підсудний. Я не можу сказати, щоб я їх украв,— я хотів урятувати бідних тварин від неминучої смерті! Адже господар, напевно, зарізав би їх собі на обід.

*

— Свідок Шіндікльорова! Я кличу вас до столу вже півгодини, а ви не з’являєтеся. Де ви були? Ви глухі?

— Ні, громадянине суддя, я була тут! А не підходила тому, що я вже не Шіндікльорова. Я вчора вийшла заміж.

*

Суддя. Це ви той самий Голобородько, котрий украв у Двоєв’язова двадцять тисяч карбованців?

Підсудний. Ні, громадянине суддя, мені дуже шкода, але це не я вкрав гроші.

*

— Жвачкіна, ви вдарили пивною пляшкою по голові. Невже у вас нічого іншого не виявилось під руками?

*

Суддя. Так ви визнаєте, що під час бійки кинули сусідові па голову горщик для квітів? Навіщо ви це зробили?

Підсудний. Та він, громадянине суддя, дуже любить квіти.

*

— Підсудний, навіщо ви зірвали замок на дверях універмагу?

— А як же інакше я потрапив би до нього?

*

— За браком доказів звинувачення в крадіжці чобіт відпадає. Можете йти.

— А можна, громадянине суддя, щоб сторож провів мене? Чоботи на мені, боюся, звинувач силою зніме їх з мене.

*

— Вкотре ви обвинувачуєтеся в крадіжці?

— Вперше.

— Як так? Ви у мене вже раз судилися?!

— Про ту крадіжку і говорити не варто. Портмоне з дірявим двогривеником украв! Не крадіжка, а якесь непорозуміння!..

*

Злочинець, засуджений до страти, просив суддю Бекона дарувати йому життя.

Але через те, що на його прохання не зважили, він просив, врешті, пощади, говорячи, що він близький родич йому.

Коли суддя запитав, як він доведе, що вони родичі, злочинець відповів:

— Ви, мілорде, називаєтеся Беконом, що по-англійському значить шинка; а я свиня. А від самісінького створення світу відомо, що свиня і шинка дуже близькі між собою.

— Справді,— відповів суддя,— проте ми тільки тоді породичаємося, коли ти будеш повішений, тому що свиня стає шинкою після того, як провисить потрібний для того час.

*

–– Одружені? — запитав суддя.

Свідок зітхнула.

— Не одружена,— продиктував суддя друкарці.

— Одружені? — запитав суддя іншого свідка.

Свідок зітхнув.

— Одружений,— продиктував суддя.

*

З суду одночасно виходять виправданий злодій і його захисник.

— Ну, чи задоволені ви? — запитує захисник.

— Не знаходжу слів, щоб висловити вам мою подяку. За одним тільки я жалкую.

— За чим?

— Ваша промова була така талановита, така чудова, так розчулила засідателів, що я міг би значно більше вкрасти — однаково виправдали б.

*

У когось викрали гроші, і він всім скаржився:

— Сьогоднішній день — найсумніший з усіх днів.

— Не для всіх,— відповів йому злодій.

*

Перший. Ви повинні мені відповідати!

Другий. Ви не маєте права мене запитувати!

Третій. Я вас помирю. Ви маєте право його запитувати, а ви маєте право не відповідати.

*

Суд нащадків поганий уже тим, що розглядає справу у відсутності потерпілого.

Еміль Кроткий

*

Суддя. Як же це ви, літня людина, крадете автомобілі?

Підсудний. Хіба я винен, що за моєї молодості не було ще такої кількості автомобілів?

*

— Це правда, що директор Шлейнбейсер сидить у в’язниці?

— Так.

–– Але ж він говорив, що переїздить до свого брата.

–– Правильно. Його брат теж сидить.

*

Суддя до засудженого:

–– Чому ви не взяли собі захисника?

— Всі адвокати відмовляються вести мою справу, як тільки дізнаються, що я справді не крав цих п’яти мільйонів.

*

Молодий чоловік влаштовується на роботу. Директор контори запитує його:

— Ви кажете, що провели на одному місці шість років і що вас там усі любили. А чому ви залишили те місце?

— За амністією.

*

— Джонні, який сором, тобі знизили бал за погану поведінку! Бери приклад з батька! Завтра його достроково звільняють із в’язниці за добру поведінку…

*

Суд виніс вирок ув’язнити чоловіка за знущання над тваринами. Свідки підтверджують, що він бив дружину живим в’юном.

*

— Обвинувачений, що ви можете що сказати па своє виправдання?

— Я прошу взяти до уваги молодість мого захисника.

*

— Мій сусід намагався створити нову машину: одну частину він узяв від «Волги», другу — від «Москвича», третю — від «Запорожця».

— І що він одержав?

— Усього два роки.

*

Під час шлюборозлучного процесу суддя говорить:

— Мабуть же, було у вашого чоловіка щось привабливе, бо ви одружилися з ним?

— Було, але його витрачено до останнього карбованця.

*

Суддя говорить власникові автомашини:

— А, це знову ви? Машина ВАЗ 8541?

— Так.

— За неповний місяць ви збили вже п’ятого пішохода. Це, мабуть, забагато.

— Так, звичайно. А скажіть, будь ласка, на скількох я маю право?

*

— Люди! — щосили закричала жінка.— Я тільки-но сіла в поїзд, а в мене вже встигли викрасти гроші!

— Нічого дивного немає: це швидкий поїзд!

*

— На якій підставі в такій складній і заплутаній справі ти звертаєшся за порадою до якогось Свистуненка? Хіба він — юрист?

— Ні, але тільки він будь-якого юриста за пояс заткне: він за свої незліченні шахрайства стільки разів судився і ще жодного разу не був засуджений до покарання.

*

— Гавриленко, ви звинувачуєтеся Остапенком у заподіяній образі словами. Чи згодні ви взяти свої слова назад?

— Згоден, громадянине суддя. Я його назвав головою з мозком, так от ці слова я з задоволенням беру назад.

*

— Чи береться до уваги свідчення брехуна? — запитали Бу Адама.

— Якщо разом з ним свідчать ще дві людини, то береться,— відповів він.

Махмед Тевфік

*

Суддя. Підсудний, як вас звати?

Підсудний. О, моє ім’я нічого вам не скаже, громадянине суддя!..

*

–– Ви що тут робите?

— Я? Я свідок.

— В якій справі?

— Ну, справа знайдеться.

*

Ті, що каються, часто бувають дуже смішні: деякі ладні були б навіть самі себе відшмагати, якби це не було боляче.

*

Другого дня після першої вистави «Бригадира» Фонвізіна тодішній актор Рахманов мав справу в якомусь присутственому місці. Сторож не пускав його до судової, вимагаючи, щоб він назвав свій чин.

Рахманов відповів йому:

— Учора, браток, я був бригадиром, а завтра не знаю, ким вшанують.

— Будь ласка, ваше високородіє! — вигукнув старий служивий і розчинив двері в присутствіє.

*

— Що це ти, Іващенко, знов у в’язниці? А я гадав, що ти вже виправився після першого покарання.

— Я, громадянине наглядачу, хочу ще більше виправитися.

*

Поміж колегами-адвокатами:

— Скажіть, невже у вас є якась підстава вести справу Забігайла проти Корженка?

— І навіть велика.

— Яка ж, якщо не секрет?

— Корженко не доручив мені своєї справи!

*

— Він на вас скаржиться, що його облаяли.

— Ні, я його обізвав дурнем, а слово «дурень» для нього не може бути лайкою,— це тільки визначення його розумових здібностей.

*

Старий і надзвичайно потворний суддя суворо відмовив у проханні старій дамі, що теж не відзначалася красою.

Надзвичайно розгнівана старенька, виходячи від нього, досить голосно сказала:

— У, стара мавпо!

Тим часом суддя розглянув її справу, і через те, що зовнішнє потворство зовсім не заважало йому бути справедливим суддею, він, пересвідчившись, що позов дами був правильний, ухвалив присуд на її користь.

Зраділа старенька прибігла до нього і розсипалася в найпалкіших люб’язностях і подяках. Але суддя спокійно зупинив її і сказав:

–– Не має за що дякувати, пані! Стара мавпа, природно, пройнята бажанням зробити приємність старій мавпі!

*

— Коли ви того вечора вийшли з ресторану, яким боком вулиці ви йшли — правим чи лівим?

— Не пам’ятаю тепер, громадянине суддя, здається, що обома!..

*

— Що? Ви дозволяєте собі пропонувати мені гроші?

— Якщо ви проти цього щось маєте, я тим більше радий.

*

— Громадянине Нетудихата, ви звинувачуєтеся в тому що, маючи живу дружину, одружилися вдруге. Визнаєте себе винним?

— Так точно, визнаю!

— Навіщо ви це зробили?

— Хотілося довести дружині, що вона бреше…

— Що? Бреше?

— Вона завжди говорила, що за мене ніяка гарна жінка не піде заміж!

*

Якогось простака і боягуза багато разів грабували і обкрадали на вулиці. Одного разу, коли він на це поскаржився, його запитали, чому він, виходячи з дому нічної пори, не бере з собою пістолета.

— Дуже вам дякую,— відповів простак.— Мало, що мене грабували, ви хочете, щоб у мене і пістолета відняли!

*

Коломенська чиновниця, яка перебралася від чоловіка на окрему квартиру, через мировий суд вимагала, щоб чоловік повернув її майно. Чоловіка викликали, і суддя зажадав від нього пояснення.

— Вибачте, пане мировий суддя,— заявив звинувачуваний,— та в неї нічого свого немає, навіть волосся і зуби не свої. Вона, пане суддя, як бачите, наче сама не своя!

*

Як часто засуджують злочин. 3а те, що він погано вчинений.

Станіслав Єжи Лец

*

Суддя. Хто ж бачив, як він украв у вас годинника?

Обвинувач. У мене десять чоловік свідків.

Суддя. Що ви скажете на своє виправдання?

Підсудний. Громадянине суддя! Якщо десять чоловік бачили, як я крав годинника, то чому ж ніхто з них не перешкодив мені?

*

Священик, прокурор і начальник в’язниці оточили засудженого на страту. Прокурор питає в нього:

— Чи не бажаєте ви чого-небудь? Склянки рому, наприклад.

— Ні, спасибі.

— Сигарету?

— Ні.

— Звичай вимагає,— говорить прокурор, — щоб виконувалось останнє побажання засудженого.

— Я хочу вивчити англійську мову.:

*

— І ви вірите, що бувають погані сни?

— Вірю, бо на собі зазнав.

— І вірите, що сон може мати значення в житті?

— Безумовно, відтоді, як мене сонного… обирали.

*

Злочинець, засуджений до розстрілу, говорив:

— На жаль, мені доводиться гинути за злочин, який я вчинив проти власної волі.

— Нічого,— відповідали йому.— Тебе і розстріляють теж проти власної волі.

*

Він так горів на роботі, що прокуророві довелося взяти на себе функції пожежника.

Василь Підмайстрович

*

Лютий англійський суддя Джеффріс одного разу піднявши палицю, вказав на людину, яка сиділа перед ним на лаві підсудних, і сказав:

— Біля кінця моєї палиці сидить бестія і каналія, яких світ породив.

— Біля якого кінця, мілорде? — запитав підсудний.

*

— Свідок, ви були під судом?

— Ні, громадянине суддя!

— Раніше ви ніколи не судилися?

— Ні, громадянине суддя!

— Чому ж ваше обличчя мені таке знайоме?

— Я нічний швейцар у ресторані, громадянине суддя.

*

На суді.

— Ваш чоловік знущається з вас?

— Ні, громадянине суддя.

— Адже це він відкусив шматок вашого вуха?

— Ні, це я сама.

*

До магазину надійшло 50 пар жіночих чобітків. До обіду було продано 5 пар, після обіду 5 пар, які залишилися. Подумай і розв’яжи, куди треба запросити директора магазину?

*

— Ваші свідки всі повмирали, як ви тепер підтвердите свої претензії? — суворо запитав суддя селянина.

— Ще 6 пак! Справа так затяглася, що я дивуюся, як ми з вами ще живі,— відповів той.

*

— Ти виграв справу? — запитали молодого адвоката.

— Майже.

— Як це — майже?

— А так: гонорар я одержав, а справу ще не розглядали.

*

— Через що, власне, виник цей нескінченний судовий позов, у якому ви берете участь як повірений однієї з сторін?

— Суперечка виникла за право власності на дуже цінного породистого собаку; справа почалася близько шести років тому і обійшлася позовникам біля десяти тисяч.

— Кому ж із позовників, на вашу думку, дістанеться собака?

— Собака? Нікому! Бо він вже років чотири як здох.

*

Відомий злодій, звинувачений у крадіжці, підходить до свого адвоката.

–– Як ви гадаєте, мене засудять?

— Мабуть, що так.

— До чого ж мене можуть присудити?

— Років до двох чесного життя у в’язниці.

*

У художника Мюзара був свій розкішний фруктовий сад у якомусь селі поблизу Парижа. І от одного разу він спіймав злодія — місцевого мешканця.

Мюзару дуже не хотілося віддавати людину до суду, і він пішов з ним на угоду.

— Слухай, я тобі добровільно дам відступного, тільки не грабуй мого саду. Скільки тобі потрібно? Хочеш, я щодня даватиму тобі сотню груш?

— Е ні, це мені не вигода,— щиро відповів злочинець.— Я краду у вас набагато більше.

*

На шлюборозлучному процесі суддя питає позивача:

— Коли ви вперше помітили, що дружина вас розлюбила?

— Рік тому, пане суддя. Коли я впав з драбини.

— І що ж?

— Дружина гукнула мені: «Густав, коли ти вже там, внизу, то набери вугілля!..»

*

Слідчий. Чому, коли ваші приятелі билися, ви не спробували навести порядок?

Свідок. Я хотів, але вже не лишилося жодного придатного для цього стільця.

*

У купе заходить озброєний грабіжник.

— Віддай гроші!

— Але у мене ані копійки!..

— То чому ж ти тремтиш?

— Я думав, що ти ревізор.

*

Криміналіст повчає сина:

— Будеш покараний не за те, що з’їв варення, а за те, що в буфеті залишив відбиток своїх пальців.

*

— Я не радив би вам судитися: ваш супротивник все-таки доводиться вам родичем, хоча й далеким.

— Що ж мені робити, громадянине адвокат, якщо в мене немає іншого, ближчого родича?

*

Суддя. Ви сказали, що громадянин Кисленко крутій і шахрай. Чи правда це?

Підсудний. Правда, правда, але я цього не казав.

*

— Свідку, скільки вам років?

— Тридцять!..

— Попереджаю вас, свідку, що в суді ви повинні говорити під присягою.

— Даруйте, громадянине суддя, я помилилася, мені тридцять шість років.

— Пам’ятайте, що за неправдиві показання під присягою винуваті зазнають дуже тяжкої кари, аж до примусових робіт включно.

— Згадала, громадянине суддя, згадала: мені рівно сорок дев’ять років!..

*

Суддя. Потерпілий вимагає, щоб ви відшкодували збитки за горщик з молоком, якого ви розбили.

Відповідач. Тут немає ні грама правди. По-перше, він мені не позичав горщика з молоком, по-друге, він був уже розбитий, а по-третє, я йому повернув цілого горщика.

*

Начальник в’язниці — засудженому:

— Ви, може, бажаєте, щоб вас відвідали члени вашої родини?

— Ні, у мене немає родини.

— То, може, друзі?..

— Нащо? Всі вони тут.

*

— Чи ба!.. Ти знову потрапив сюди?..

— Так! Я мав нещастя знайти гаманець якогось громадянина.

— Та це ж не злочин!

— Так, але… Я знайшов його раніше, ніж він був загублений…

*

— Свідок, чи знаєте ви підсудного?

— Аякже, дуже добре знаю! Ми з ним довгий час працювали в банку.

— Коли це було?

— Числа не пам’ятаю: справа була на світанку, о третій годині…

*

— Гей ви, там, на драбині! Що ви робите? Я міліцію покличу!

— Тихше! Чи ви не бачите, що я — лунатик. Якщо ви тільки крикнете, я прокинуся і впаду, і вам за все відповідати доведеться!

*

Якийсь пройдисвіт, що всюди позичав гроші і ніколи не віддавав боргів, просить позичити гроші в багатої особи. Багач не хотів допомогти йому, але з допитливості дав рівно половину суми, яку той просив, сказавши при цьому:

— Так ми обидва будемо у виграші: ви одержите половину того, що просите, а я заощаджу половину.

*

Заєць перебіг стежку в не дозволеному місці. Вирок звіриного суду був такий:

«Зайця вбити, випотрошити і засмажити!»

Заєць подав на помилування.

Лев терпіти не міг убивств. Він викреслив у вироку це мерзенне слово «вбити»…

Зайця випотрошили і засмажили живцем.

*

Суддя. Ви говорите, що це фізичне розвалля, ваш чоловік, так дуже вдарив вас?

Підсудна. Він не був фізичним розваллям доти, доки не вдарив мене.

*

— Заарештуйте мене! — кричить чоловік міліціонерові.— Я кинув каструлю в голову своєї дружини!

— Вона вбита?

— Ні, вона женеться за мною!

*

Жінку викликали як свідка в суд. На запитання судді, скільки їй років, вона відповіла:

— Хіба ви самі по бачите — всі тридцять шість стукнуло.

— Велике спасибі. А тепер скажіть: скільки років я був сліпий?

*

— Ви оштрафовані на 1500 злотих за образу поштового службовця, коли він виконував службові обов’язки. Чи не хочете ви щось додати?

— Ні, ні, при таких цінах я краще помовчу.

*

Клієнт. Як?! За пораду, яка тривала дві хвилини, ви вимагаєте три карбованці?

Адвокат. Дозвольте, але ж ви чекали в моїй приймальні півгодини!

*

— Я засудив вас до п’ятнадцяти діб арешту.

— Можу я, громадянине суддя, відсидіти їх взимку?

— Чому взимку?

— Та тому, що взимку дні коротші.

*

— Сер! Ви рекомендуєте мені людину, яка сиділа п’ять років у в’язниці?

— Адже ви самі просили людину, що кілька років була на одному місці.

*

Суддя. Як ти посмів забратися в чужу квартиру вночі?

Обвинувачений. Пане суддя, коли мене судили минулого разу, ви сказали: «Як ти посмів забратися в чужу квартиру серед білого дня?» Поясніть, ради бога, коли ж мені працювати.

*

Сердитий м’ясник влетів у юридичну консультацію.

— Якщо собака вкраде шматок м’яса з моєї крамниці, то її власник відповідає за це? закричав він.

— Звичайно, –– відповів юрист.

— Ну, так ось ваш собака п’ять хвилин тому схопив у мене шматок м’яса вартістю в півдолара!

— Добре,— сказав юрист, і оком не моргнувши,— тоді дайте мені ще півдолара, і це буде платою за юридичну консультацію,

*

Наглядач в’язниці — заарештованому:

— Сьогодні у вас відбудеться побачення з дружиною.

— А з якою? Я сиджу за двоєженство.

*

В одному провінційному суді слухалася справа, що виникла на ґрунті подружніх неладів. Адвокат дружини між іншим сказав:

— Я боюся набридати панам суддям переліком адрес усіх тих сумнівної моралі дам, яких відвідував чоловік моєї підзахисної.

— Дозвольте, –– перебив його суддя. — Суд просить вас дати ці відомості — вони можуть бути істотно корисними.

*

Суддя. Чи визнаєте ви себе винним у тому, що вкрали у сусідки мокру білизну з вірьовкою?

Підсудний. Так, визнаю. Не міг же я чекати, доки вона висохне.

*

— Першого разу ви вже заплатили за неподобство штраф у розмірі 20 карбованців, тепер повинні заплатити ще 10. Ви, як видно, зовсім не прагнете виправитися.

— Як бачите, громадянине суддя, я вже виправився на 10 карбованців.

*

Суддя. Ви коли-небудь зробили людям будь-що корисне?

Підсудний. Ну, звичайно: завдяки мені десятки слідчих мають роботу.

*

— Громадянине суддя,— з гідністю промовив звинувачений,— я не дармоїд і не жебрак. Я заробляю гроші чесною працею, але в мене сезонна робота. І коли сезон кінчається, я справді звертаюся за допомогою до громадськості.

–– А хто ви такий за фахом? — питає суддя.

— Фах у мене особливий. Я торгую закопченим шклом у дні повного сонячного затемнення.

*

Суддя. Скажіть, свідку, що ви вирішили зробити, коли побачили, як поруч з вами люди накинулися на суддю, який залишав футбольне поле?

Свідок. Я вирішив ніколи в житті не бути футбольним суддею.

*

Злодія звинувачували в крадіжці.

— До чого приведе ваша відмова? — переконував його суддя.— Шість чоловік бачили своїми очима, як ви украли годинника!

— Шість?! — вигукнув злодій.— У вас тільки шість свідків, котрі бачили, як я крав, а я вам, коли хочете, викличу мільйон свідків, які скажуть, що не бачили, як я крав.

*

— Цілих три тижні блукали ви біля дач і вчинили більше двадцяти крадіжок.

— Громадянину суддя, там дуже красива місцевість!

*

— Ні, не кажіть! Мій брат — віддана людина.

— Та кому ж він відданий?

— Суду відданий, і вже не вперше!

*

На процесі виступає прокурор:

— Злочин, що його вчинив звинувачений, дивує своєю сміливістю, спритністю, я навіть сказав би, фантазією і розумом!..

Його промову перебив звинувачений:

— Не лестіть і не піддобряйтеся, сер, я однаково не признаюся.

*

Поліція заарештувала людину, котра довгий час обдурювала довірливих клієнтів, продаючи їм пігулки від глупоти. Адвокат заарештованого заявив, що немає ніяких підстав покарати його підзахисного, оскільки жоден з покупців пігулок не скаржився на те, що вони не діють.

*

— Еге, громадянине суддя, я цілком визнаю, що заслужив покарання: так мені і треба!

— Чому ж «так і треба»?

— А щоб не попадався!..

*

Якогось конокрада з’їли вовки.

— Голод не свій брат,— міркують співчутливці.— Ач, чим не погребували!

*

Суддя. Ваше останнє слово, підсудний!

Підсудний. За те, що я привласнив мільйон, мені, припустімо, загрожує висилка з Києва на Далеку Північ. Тепер скажіть: якщо я на Далекій Півночі привласню мільйон, то мене зашлють назад до Києва?

*

Прибираючи в кімнаті, син знайшов карбованця і віддав його батькові.

— Коли ти такий чесний,— сказав батько,— то залиш його собі.

Через кілька днів батько загубив золотий олівець і запитав у сина, чи не знаходив він його в кімнаті.

— Знайшов,:— відповів син,— але я його залишив собі як винагороду за чесність.

*

За законом, який існує в Австрії, суддя під час розгляду справи і читання вироку мусить мати на собі червону мантію з горностаєвою підкладкою. Один підсудний, який виявився кушніром, помітив, що підкладка мантії судді зроблена з заячих шкірок, імітованих під горностая, і опротестував вирок. Верховний суд визнав такий протест за обґрунтований і скасував вирок.

*

Суд — це група людей, котра визначає, у якої зі сторін був кращий адвокат.

Юліан Тувім

*

— Пане суддя, Бог тому свідок, що…

— Пізно, підсудний, допит свідків уже закінчено.

*

— Сподіваюся, підсудний, ми з вами тут не зустрінемося більше!

— Хіба ви йдете у відставку, громадянине суддя?

*

Є шахраї, які мають таку повагу до закону, що завжди обминають його.

*

— Я вас засудив до шестимісячного тюремного ув’язнення. Що ви ще хочете сказати?

— Громадянине суддя, лікар мені заборонив сидяче життя.

*

Суддя. Ви стверджуєте, що вони жили як чоловік і жінка?

Свідок. О ні! Значно краще!

*

— Чи правда, що ви вдарили Кисленка п’ять разів по зубах?

— Ні, неправда! По зубах я його справді зацідив, але тільки один раз, а не п’ять: останні чотири рази я його бив просто по обличчю, тому що зуби у нього вилетіли після першого ж разу!

*

Суддя. Ви вільні, але надалі намагайтеся уникати поганої компанії.

Підсудний. Можете бути спокійні: більше ви мене не побачите.

*

— Який безглуздий інстинкт штовхнув вас на те, щоб не повернути знайдений портфель з грішми?

— Інстинкт збереження.

*

Ось де справжній страж закону — охороняє його так пильно, що ніхто не може ним скористатися.

Станіслав Єжи Лец

*

Суддя — свідкові:

— Як же ви не помітили, що звинувачений під час танцю душив свою партнершу за горло?

— Помітив, але, розумієте, не завжди можеш знати, які нові фігури з’явилися в сучасному танці…

*

— Так, ця справа буде важка, громадянко. Вас застали на місці злочину: ви обдурили вашого чоловіка.

— Як це — я? Він обдурив мене: він сказав, що їде до Москви, а сам через годину повернувся додому… –

*

До в’язниці привезли засудженого.

— Помістіть мене, будь ласка, в камеру номер 18.

— Чому?

— Бачте, я дуже забобонний і шаную сімейні традиції У цій камері сиділи мій батько, дід і дядько.

*

Перед судом стоїть злочинець з широкою чорною бородою.

–– Якщо ви справді вчинили все, в чому вас звинувачують,— каже суддя,— то совість у вас повинна бути такою я чорною, як і борода.

— Якщо судити про совість по бороді,— заперечні підсудний,— то у вас, ваша честь, її немає зовсім.

*

Син банкіра вбив людину. Стривожений батько викликає телеграмою знайомого адвоката, пообіцявши йому в разі успішного кінця п’ять тисяч доларів. Через дві години надійшла відповідь:

«Вилітаю найближчим літаком разом з трьома свідками».

*

Екзамен у поліцейській школі.

Екзаменатор. Що б ви зробили, якби у вас була одна рука, а вам наказали розігнати натовп?

Слухач. Я пішов би з простягнутою рукою.

*

За порушення громадського порядку людину оштрафували. Вона сплатила гроші і водночас вимагала розписки:

— Нащо вона вам?

— Я покажу дружині, що гроші я не пропив.

*

Ви уявіть собі, яких зусиль мені коштувало домогтися для вас тримісячного терміну ув’язнення, про яке ви мене просили?

— Це було дуже важко? ;

— Звичайно! Адже вас хотіли зовсім виправдатиГ

*

— Як? Ти знову тут? — запитав суддя злодія, який став перед судом, тільки недавно відбувши ув’язнення за крадіжку.— 3а що ти заарештований цього разу?

— За свої переконання.

— Які переконання?

— Коли я забрався до магазину, був переконаний, що міліції поблизу немає.

*

У вітрині аптеки одного з міст Аргентини було вивішено оголошення: «Панове бандити! Ця аптека останнім часом була сім разів спустошена вашими колегами. Благаю вас, змилуйтесь і дайте мені хоч якийсь перепочинок. Дякую вам. Карлос Франко, власник аптеки».

*

На шосе поблизу Лондона невідомі грабіжники напали на вантажну машину великої торговельної фірми, перевантажили з неї всі ящики з товаром і зникли в невідомому напрямку. Представник фірми заявив, однак, що на злодіїв чекав тяжке розчарування. В ящиках були черевики… тільки на ліву ногу. Фірма віддавна транспортує взуття саме в такий спосіб, щоб запобігти крадіжкам.

*

Старий адвокат радить молодому колезі:

— Коли захищатимете когось у суді, намагайтеся говорити якнайдовше. Чим довше говоритимете, тим більше ваш клієнт буде на волі.

*

Господар квартири звертається до злодія, спійманого на гарячому:

— Зараз же повиймайте все з мішка і покладіть на стіл!

— Ні, так буде нечесно. Адже половину цих речей я взяв з іншої квартири!

*

Перед судом стоїть малолітній злочинець, звинувачений у крадіжці. Суддя звертається до його батька:

— Як вам не соромно? Вашого сина судять уже втретє, а ви ще не навчили його, як треба себе поводити.

— Та я ж вчу, пане суддя, але він кожного разу дає себе спіймати!

*

До відомого лікаря в ресторані підсіла жінка і запитала як вона може вилікуватися від астми. Лікар відповів їй, а потім звернувся до юриста, котрий сидів поруч:

— Скажіть, будь ласка, чи можу я надіслати цій жінці рахунок за консультацію?

— Безперечно! — відповів юрист.

Коли лікар прийшов додому, на його столі лежав рахунок від юриста.

*

Чому ти досі не заявляєш, що в тебе вкрали автомашину?

— А я чекаю, поки її злодії пофарбують.

*

Два грабіжники вичікують інкасатора. Минає година-друга. Нарешті один з них тремтячим голосом промовляє:

— Хоча б з ним нічого поганого не трапилося..*

*

Філантроп це людина, яка прилюдно повертає ближньому дрібну частку того, що вкрали у нього без свідків.

Юліан Тувім

*

–– Підсудний! Що ви маєте додати на своє виправдання?

— Тисячу доларів, пане суддя, і не більше!

*

Прокурор наводив такі приголомшливі докази, що захисник з побоюванням позирав на суддю — чи не прокинеться той випадково.

Януш Осенка

*

Суддя — автомобілістові:

— Ви переїхали чотирьох пішоходів протягом восьми днів!

— Пробачте, трьох.

–– Як трьох?

–– Одного я двічі переїхав.

*

Запис у блокноті:

«Самогубство двірників навесні, коли в квітні раптово випадає густий сніг…»

*

— Свідку,— говорить суддя,— адже ви бачили, як ця жінка вдарила праскою по голові свого чоловіка. Що ви зробили?

— Подзвонив своїй нареченій і сказав, що передумав одружуватись.

*

У 1670 році німецьке місто Мюнстер було буквально обложене блохами. Вищий суд Мюйстера, одержавши скаргу громадян, викликав бліх до суду за їхню непристойну поведінку. Тому, що блохи відмовилися підкоритися виклику, вони були визнані винними, позбавлені громадянських прав і засуджені до вигнання на десять років.

*

Підсудний, ви уже відбували кару?

— Так, громадянине суддя.

— За що?

— Стукав головою об стінку.

— Але за це не карають.

— Так, але то була не моя голова.

*

Розмовляють двоє чоловіків.

— Уявіть, до якого нахабства дійшов Ковальський. Надіслав мені листа, вилаяв мене ідіотом, обманщиком, злодієм і до того ж ще не приклеїв марки! Я повинен був заплатити за листа!

— Так ви подайте на нього скаргу до суду

— Ну, чи варто через якісь десять копійок?!

*

Двоє сидять у тюремній камері. Один нервово ходить вперед і назад, другий зі стоїчним спокоєм лежить на нарах.

І раптом лежачий питає:

— Чуєш, чого ти так бігаєш, думаєш, якщо ти ходиш, так ти не сидиш?

*

— Ви вкрали машину. Що ви можете сказати на своє виправдання?

— Я знайшов її на цвинтарі. Я думав, що її власник помер.

*

У дім Ходжі Насреддіна забрався злодій. Коли він виходив з украденими речами, Ходжа взяв із своєї спальні деякі речі і пішов слідом за ним. Злодій ввійшов у свій дім, і Ходжа спробував увійти разом з ним.

–– Що тобі треба в моєму домі? — закричав злодій на Ходжу.

— Як? Хіба ми не разом перебралися в цю квартиру?

*

Суддя. Ви могли б, нарешті, жити чесно?

Підсудний. Бога ради, коли? Ви ж весь час саджаєте мене у в’язницю.

*

Одного чоловіка спіймали на злочині і привели до царя.

— Пробийте йому дірку в носі! — повелів цар.

— О володарю мій! — вигукнув той чоловік.— У мене в носі вже є дві дірки! Навіщо ж мені третя?

*

Суддя питає підсудного:

— Чому ви три ночі підряд вдиралися в одну і ту ж крамницю?

— Першого разу я взяв сукню для своєї дружини, а останні два рази ходив її міняти.

*

— Я начальник в’язниці.

— О, це дуже цікаво! А почали, очевидно, від простого в’язня?

*

Дитина попала до суду. Побачивши адвоката в тозі, вона спитала:

— Чому цей пан одяг жіноче плаття?

Батько відповів:

— Тому, що він зараз, багато говоритиме.

*

— Я попереджаю вас,— сказав суддя,— якщо хтось із присутніх у залі робитиме демонстрацію, кричатиме «ура», «геть», «хай живе»,— буде виведений із залу.

— Ура! Геть! Хай живе! — одразу ж закричав-звинувачений.

*

Суддя запитує чоловіка:

— Щовечора, коли ви поверталися додому, ви знаходили у гардеробі іншого мужчину?

— Так.

— І це стало причиною вашого непорозуміння з дружиною?

— Так, бо я не мав куди повісити свого піджака.

*

Суддя:

— Обвинувачення у багатоженстві з вас знято як необґрунтоване. Ви вільні і можете повернутися до своєї дружини.

Підсудний:

— А до якої?

*

Адвокат — до судді:

— Я певний, що звинувачуваний не винний, але я подбаю про те, щоб він більше так не робив!

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.

*

Одні завжди хворі тому, що дуже турбуються бути здоровими, а інші здорові тільки тому, що бояться бути хворими.

Василь Ключевський

*

Життєрадісність — це не тільки ознака здоров’я, але й один з найдійовіших запобіжних засобів від хвороб.

Самюель Смайльс

*

Часто буває так, що висміяти – значить вилікувати.

Максим Горький

*

Сказати комусь: ідіот! — це не образа, а діагноз.

Юліан Тувім

*

Божевільний ганявся по вулицях за перехожими. Його привели до шаха, щоб той призначив йому кару. Раптом божевільний притих, і шах спитав його:

— Як це ти раптом видужав?

— Ваша величність, я вас боюся.

— Чому?

— Тому що у вас розуму менше, ніж у мене, а сили більше.

*

— Допоможіть нещасному, в якого нога дерев’яна від народження…

*

Мудреці і зубні лікарі дивляться в корінь.

Еміль Кроткий

*

Чоловік був у сусіда на поминках після похорону третьої дружини. Додому він повернувся засмучений.

— Що з тобою? — поцікавилась дружина.

— Недобре виходить! Сусід уже тричі запрошував мене на поминки, а я не можу йому віддячити тим самим.

*

— Лікарю, що мені робити? Дружині щоразу гірше.

— А п’явки не допомогли?

— Та ні. Три ледве з’їла, а більше не хоче.

*

— Кажуть, докторе, що геніальність — це хвороба. Так це чи ні?

— Хай це вас не турбує. Ви маєте вигляд цілком здорової людини.

*

Старий, що мав три дружини, скаржився лікареві на біль у попереку.

— Що ти мені порадиш? — простогнав він.

— Три розлучення! — сказав лікар.

*

Якийсь лікар терпіти не міг, коли хворі багато говорили про свої хвороби. Якась жінка,— вона обпекла собі руку,— знала про цю особливість лікаря і, прийшовши до нього вперше, протягнула руку і промовила:

— Обпеклася!

Лікар уважно оглянув руку і, подаючи пластир, сказав:

— Накласти!

Другого дня хвора знову прийшла і, показуючи руку, сказала:

— Краще!

— Знову накласти! — наказав лікар.

Через тиждень жінка прийшла востаннє і сказала найдовшу фразу:

— Загоїлося. Скільки заплатити?

— Нічого,— відповів лікар і додав: — Ви найрозсудливіша жінка, яких я зустрічав у моїй практиці!

*

— Вам необхідно зараз же кинути пиячити.

— Та я, лікарю, й краплі вина в рот не беру.

— Киньте курити. Це теж шкідливо.

— Я, лікарю, ніколи в житті не курив…

— В такому випадку, не можу вам нічим допомогти.

*

Хворий скаржився, що в нього камені в печінці, і лікар пообіцяв, що він від тієї хвороби каменя на камені не залишить.

Еміль Кроткий

*

— Ах, лікарю, ця родима пляма на щоці отруює мов існування. Чи не можна якось видалити її?

— Звичайно, шановна, це цілком можливо, але тільки разом з головою.

*

Коли вчаться писати, псують папір, коли вчаться лікувати, псують людей.

— Чому ти такий веселий?

— Я був у зубного лікаря.

— Так хіба це привід для твоєї веселості?

— Аякже! Його не було дома!

*

— Як ваше здоров’я?

— Погано, любий…

— Що трапилося?

— Лікар заборонив курити і пити, а це для мене велика втрата.

— Так чому ви не візьмете іншого лікаря?

*

Праве око не любить лівого, тому між ними і виріс ніс.

*

— Дивно, чому ці меблі так дорого коштують, коли вони хворі?

— Вибачте, шановна, я вас не розумію…

— Адже у вашій об’яві сказано: «Продаються меблі у зв’язку з хворобою.,.»

*

І лікарі, і священики служать посередниками між людьми і небом.

*

Знаменитий лікар, запрошений до знатної дами, співчутливо спитав хвору:

— Як ваше здоров’я, пані?

— Я баронеса! — в’їдливо відповіла хвора.

— Від цієї хвороби я не можу вас вилікувати.

*

При раптовій хворобі лікар завжди приходить із запізненням.

*

— Мені лікар призначив масаж. Скільки це коштуватиме на місяць?

— Сто карбованців.

–– Я платитиму вам чи ви мені?

*

— Ти був у лікаря?

— Був.

— Болить зуб чи ні?

— Не знаю, він його залишив у себе.

*

— Просто не знаю, лікарю, що мені їсти. Один лікар заборонив м’ясо, інший борошняне, ще інший — овочі.

— Можливо, вони мають рацію, але я не рекомендую вам вживати також молочних продуктів.

*

— Що це ви, лікарю, так засмучені смертю цього пацієнта? Адже на той світ відправилося чимало ваших пацієнтів…

— Так, але цей мені платив по десять карбованців за візит.

*

Лікар. Можу вас запевнити, що з вашою хворобою ви проживете до вісімдесяти років.

Молода людина (злякано). Хіба мій стан так погіршав? Минулого року ви сказали, що я можу прожити сто років…

*

Медицина частенько змушує нас вмирати повільніше і важче.

Плутарх

*

— Моя дружина починає нервувати, лікарю!

— Що ж вона відчуває?

— Вона? Нічого. Але я відчуваю!..

*

— Скажіть, лікарю, який у мене діагноз?

— Слабкість пам’яті: ви забули заплатити мені за кілька візитів!

*

Він був такий малий на зріст, що міг почути лише шум у нижній частині живота свого сусіди, співання кишок, вищання перетравлюваної їжі. Їжа вищить, вона не хоче, щоб її перетравлювали.

Ілля Ільф

*

Здоров’я без сили — те ж саме, що твердість без пружності.

Козьма Прутков

*

— Дозвольте, лікарю, подякувати вам за рецепт, який ви мені приписали.

— А що, дуже допоміг вам?

— Надзвичайно!

— Скільки ви прийняли порошків?

— Я, власне, жодного, але мій дядя випив один і віддав богові душу. А я його єдиний спадкоємець!

*

— Скажіть, будь ласка, запалення мозку — дуже небезпечна хвороба?

— Так, від неї або вмирають, або стають божевільними. Я сам хворів на цю хворобу…

*

— Петро Іванович вдома?

— Він, лікарю, щойно помер…

— Жаль… До ста візитів одного не вистачило.

*

— Хто вас лікує, друже мій?

— Доктор Н.

— Як?! Цей партач?!

— Я безсилий, це вирішила моя дружина. Одного разу вона спитала доктора Н., чому у неї завжди такі холодні ноги. І уявляєте, що він відповів? “У вас, хвора, такі маленькі ніжки, що в них не вміщується потрібна кількість крові…”

З того часу моя дружина і слухати не хоче про іншого лікаря.

*

Хворий мільйонер говорить своєму лікареві:

— Любий друже, я вирішив надалі не платити вам гонорарів за візити. Замість них я вписав вас у свою духівницю. Ви одержите значну суму після моєї смерті. Це вам подобається?

— Звичайно,— відповів лікар.— Тільки, будь ласка, поверніть мені на хвилинку рецепт, я повинен зробити невеличку поправку…

*

— Куди повезли цього самогубця?

— До клініки, лікарі його різатимуть.

— Навіщо?

— Аякже, треба ж довідатись, хто він такий!

*

Хворий. Я не знаю, чи знайдуться у вашій лікарні ліки від моєї хвороби…

Лікар. Що ви! У нашій лікарні стільки ліків, що для деяких із них і хвороб ще немає…

*

— Шановний лікарю, порадьте, як вилікувати нерви мого чоловіка.

— Порадити? Добре. Виїздіть на місяць або два…

— А куди?

— Ви до Криму, а він — до Риму.

*

Гейне казав, що світ розколовся і тріщина проходить якраз через серце поета. Тепер це називають інфарктом.

Еміль Кроткий

*

— Я так багато начитався про шкідливість тютюну, що це знервувало мене і я вирішив щось зробити.

— Ви покинули курити?

— Ні, читати!

*

Дружина відомого хірурга запитує свого чоловіка:

— І навіщо цей червоподібний відросток! Яка від нього користь?..

— Моя люба, останній відросток, видалений мною, дав тобі каракулевий жакет.

*

На курорт він їздив лише з дружиною. Якщо не з своєю, то з чиєюсь.

Еміль Кроткий

*

Пацієнт лікареві:

— Для того, щоб заснути, мені доводиться лічити до тисячі.

— І коли ви засинаєте?

— Долічивши до п’яти…

*

До зубного лікаря прийшов пацієнт з проханням вирвати хворий зуб. Довідавшись, скільки це коштуватиме, він вигукнув:

— Десять карбованців за п’ять хвилин? Так дорого!

— Якщо хочете, я можу тягнути зуб довше.

*

— Не бійся, маленький, дядя лікар тобі нічого не зробить!

— Тоді навіщо ми до нього прийшли?

*

Лікар робить обхід хворих і механічно, як завжди, запитує:

— Апетит є?

— Так, апетит хороший.

— Пити хочеться?

— Дуже хочеться.

— Спите спокійно?

— Так, сон чудовий.

— Ну, це нічого не значить: я випишу вам такі ліки, що все це як рукою зніме!

*

— Будь ласка, випий ліки, мій друже, бо твій жахливий кашель знову не дасть спокою вночі.

— Який егоїзм! Я повинен пити ліки, щоб вона могла спокійно спати!

*

Що не виліковують ліки, те виліковує залізо; що не виліковує залізо, те виліковує вогонь; що не виліковує вогонь, те виліковує смерть.

*

Пихатий поміщик запитує ветеринара:

— Це ви і є доктор для худоби?

— Так, це я, а що у вас болить?

*

Є люди з таким хворобливим почуттям самозакоханості, що вважають принизливим для себе навіть те, що їх обійшла епідемія.

Кін Хаббард

*

— Нащо потрібні лікарі, коли зараз є прекрасна медична література?

— Тільки будьте обережні, щоб випадково не вмерти від якоїсь друкарської помилки в тексті.

*

— Я вам приписав приймати щоденно по три пігулки і по чарці коньяку!

— Так, лікарю, але з пігулками я відстав на тиждень, а коньяк випив за три тижні наперед!

*

Чоловік і дружина захворіли.

— Що ви думаєте про їхній стан? — запитали лікаря.

— Боюся, що вони обоє овдовіють!..

*

Лікар. Ваша хвороба не дуже небезпечна, та все ж три з десяти від неї помирають.

Пацієнт. Скажіть, будь ласка, а ті троє вже померли?

*

Учень на уроці розвитку мови:

— У потерпілого виявлено багато ран на голові, деякі дуже глибокі, але лікарі вважають, що до ампутації вдаватися немає необхідності.

*

На запитання, чому вона не кидає палити цигарки, хвора відповіла:

— Боюся. Я вже кидала одного разу, але рівно через тиждень після цього почалася війна.

*

Тисячі речей необхідні здоровій людині і тільки єдине хворій — здоров’я.

Ірина Вільде

*

Перший лікар. Отже, колего, ви неодмінно наполягаєте на консиліумі?

Другий лікар. Так! Наш пацієнт дуже багатий.

*

— Чому ж так дорого? — спитав пацієнт, одержавши рахунок від зубного лікаря.— Адже це втричі більше звичайної плати!

— Але ви так голосно кричали, що розігнали інших клієнтів.

*

Лікар, виїжджаючи до хворих, завжди брав із собою рушницю. Його запитали:

— Хіба вам потрібна рушниця для ваших хворих?

— О, ні! — відповів лікар.— Вони й так помирають!

*

— Коли у мене нежить, я зовсім дурнішаю!

— У вас, мабуть, хронічний нежить…

*

— Ну от, дядю Джоне, і я став лікарем. Що ти мені порадиш на майбутнє?

— Виписуй рецепти як найнерозбірливіше, а рахунки — якнайвиразніше.

*

Одному вибили око.

— Дайте я віднесу кішці,— сказав другий.

*

Лікар. У кого ви консультувалися перед тим, як звернутися до мене?

Хворий. У нашого аптекаря.

Лікар. Уявляю, якими ідіотськими були його поради!

Хворий. Він порадив мені звернутися до вас.

*

— Нові ліки пішли вам на користь,— сказав лікар хворому.— Сьогодні ви кашляєте значно вільніше.

— Не дивно, докторе, я вправлявся в цьому всю ніч.

*

— Мені приснився сон, віщий лише наполовину. Привиділося мені, наче несу я на плечі мішок золота, і від ваги плече в мене дуже болить. Прокинувся — мішок зник, а біль лишився…

*

В одної багатої людини була така негарна дочка. Та батько, як і належало, дуже її любив і вирішив видати її заміж лише за сліпого.

Женихи, без сумніву, знайшлися б і зрячі, тому що наречена була дуже багатою, але ніжний батько хотів позбавити свою дочку від неминучої огиди, яку відчував би до неї зрячий.

І ось невдовзі після весілля там, де жили молоді, об’явився знаменитий окуліст, який робив справжні чудеса, повертаючи зір сліпонародженим.

Усі почали радити багачеві тестю, щоб він звернувся до цього зцілителя і спробував вилікувати сліпого зятя.

— На це я ніколи не піду,— відповідав тесть.— Навіщо? Лікар поверне зір зятеві, а зять поверне мені дочку… Ні, хай краще все буде так, як є!

*

До зубного лікаря прийшов пацієнт з перев’язаною щокою. Побачивши знаряддя «тортур», які були розставлені і розкладені в кабінеті, він спитав:

— Ви, здається, вириваєте зуби без болю?

— Так, без болю.

— А кому не буде боляче: мені чи вам?

*

Зубний біль — дрібниця, коли зуб болить у іншого.

Еміль Кроткий

*

— Ось, лікарю, я повернулася з мінеральних вод.

— І чудово! У вас такий здоровий, квітучий вигляд, ви так поповніли… А від чого ви лікувалися?

— Від повноти, лікарю!

*

— У вас невеличке нервове розладнання…

— Що-о!? Невеличке розладнання? Три дні тому я розбила настільну лампу, вчора весь сервіз, сьогодні дві китайські вази — і це все називаєте невеличким нервовим розладнанням?.. Та я у вашому кабінеті живого місця не залишу!..

*

Лікар. Раджу вам пожити на чистому повітрі.

Пацієнт. Вибачте, лікарю, але я й так уже цілий місяць живу самим лише повітрям!

*

Скажіть мені, як працює шлунок у цієї людини, і я скажу вам, як вона мислить.

*

Вольтер високо цінував учені праці доктора Галлера. Хтось, хто добре знав Галлера, зауважив Вольтерові, що Галлер не так уже й схвально відгукується про праці самого Вольтера.

— На жаль,— відповів Вольтер,— доля смертних — помилятися; може, і в цьому ми обидва помиляємося…

*

— Скільки ви берете, щоб вирвати один зуб?

— Один карбованець. А за дюжину набагато менше.

*

— У мене болить око, що робити?

— Минулого року в мене болів зуб, так я його вирвав!

*

Родичі сказали лікареві:

— Лікарю! Ви обіцяли вилікувати хворого, а він помер.

— Ви кудись виїздили і не бачили, як вдало йшло лікування: хворий помер цілком зцілений.

*

— Чому ви цього року не були на курорті?

— Мій лікар не послав мене. Але я відомщу йому: цілий рік не хворітиму.

*

— Зуби болять у одного, а прийшло вас аж десятеро!..

— Нам хотілося послухати, як Мишко буде кричати, коли вириватимуть йому зуба.

*

— Скажіть, лікарю, поцілунки небезпечні для здоров’я?

— Як вам сказати… Наука свідчить, що так, а втім, давайте зробимо дослід…

*

Заснув, забувши прийняти снотворне.

Еміль Кроткий

*

Отримавши 50-доларовий аванс від свого пацієнта, психіатр сказав:

— Чудово! Моя психологічна проблема розв’язана. Перейдемо до вашої.

*

— Усе зрозуміло,— сказав окуліст, обстеживши око пацієнта.— У вас не просто захворювання очей. У вас нервовий розлад, ознаки жовтяниці, ожиріння серця, порушення кровообігу. Раджу вам…

— Почекайте, лікарю! Подивіться, будь ласка, друге око; це у мене штучне.

*

Аптекар біжить слідом за покупцем, якому щойно продав ліки.

— Зупиніться, я вам дав миш’як замість питної соди!

— Це жахливо!

— Так, звичайно, жахливо: миш’як коштує набагато дорожче!

*

— Раніше мій чоловік був цілком здорового людиною, але відтоді, як він почав грати в карти, він скаржиться то на серце, то на печінку!..

— Невже ви думаєте, що це від гри в карти?

— Звичайно! Адже він завжди грає з лікарем і аптекарем!

*

Напис на дверях одного лікаря: «Лікар невиліковних хвороб».

*

— Послухайте, лікарю, чи є радикальний засіб продовжити життя?

— Звичайно, є.

— Що ж треба для цього зробити?

— Не скорочувати його.

*

Лікар хворому:

— Дивися, нас троє: я, ти і хвороба. Якщо ти будеш на моєму боці, нам двом буде легше побороти її. Та коли ти перейдеш на її бік, я один не зможу побороти вас обох.

*

Лікар, слухаючи погану співачку, зауважив:

— Це найвидатніша астма, яку мені будь-коли доводилося слухати!

*

— Скажіть, від чого помер Володимир Петрович?

— Невідомо. Лікарі не змогли визначити його хвороби.

— Напрочуд спритна людина! При житті ніхто не знав, чим він жив, а тепер ніхто не знає, від чого він помер!..

*

Успадковувати хвороби мають право навіть найвіддаленіші родичі.

Еміль Кроткий

*

— Ви мені заплатите життям за цю образу!

–– Даремні погрози, лікарю! Я у вас більше не лікуватимуся.

*

У дитинстві йому робили багато щеплень, але забули прищепити почуття відповідальності.

*

— Ви, мабуть, пам’ятаєте, лікарю, що п’ять років тому я був у вас на прийомі і ви наказали мені стерегтися вологи, щоб вилікуватися від ревматизму.

— Так, пам’ятаю. А що?

— Та прийшов оце просити поради: як мені тепер одмитися?

*

В одному товаристві жінка звертається до свого сусіди:

— Подивіться на ту даму в рожевому платті, які в неї чудові зуби!

— О, ви зробили мені приємність!

— Очевидно, ви її чоловік?

— Ні, я її зубний лікар.

*

Французький письменник Роб Грійє на запитання про шкідливість тютюну відповів так:

— Є лише одна невиліковна хвороба — це життя. Від неї завжди помирають.

*

В останні роки життя Бернарда Шоу до нього якось викликали лікаря.

— На жаль, я не чудотворець,— сказав лікар,— і не можу омолодити вас…

— Я не хочу, щоб ви мене омолоджували,— відповів письменник,— я хочу тільки мати змогу старіти далі.

*

— Як сьогодні почуває себе ваша дружина? Краще їй?

— Дякую, лікарю, видужує: сьогодні вранці вже двічі в мене тарілкою шпурнула…

*

— Лікарю, я розповім вам відверто, що зі мною,— вдершись до кімнати, сказала жінка.

Поглянувши на неї, він зауважив:

— Мадам, я підкреслю лише три моменти. Вам потрібно схуднути кілограмів на двадцять. Ваша краса безперечно виграє, якщо вживати менше помади та рум’ян. І, по-третє, я — художник. Лікар живе на третьому поверсі.

*

Хірург витягнув з горла пацієнта риб’ячу кісточку.

— Скільки? — запитав пацієнт про гонорар.

— Десять шилінгів.

— Десять шилінгів? Ви збожеволіли! Я за всю порцію риби заплатив тільки два шилінги!

*

Лікар. Невиліковні у мене втрачають життя, але не надію!

*

— Боюсь, лікарю, що в мого чоловіка психічне захворювання. Іноді я годинами про щось розповідаю йому, а потім виявляється, що він нічого не чув.

— Це, шановна, не захворювання, а дар божий!..

*

У його діях не було ніякої системи, крім нервової.

Еміль Кроткий

*

Лікар оглянув пацієнта і вийшов до сусідньої кімнати, де його чекала дружина хворого.

— Лікарю, що ви скажете про мого чоловіка?

— О, нічого небезпечного, але йому потрібний абсолютний спокій.

— Що ж ви радите?

— Ось рецепт. Приймати щодня.

— А через скільки годин він повинен це приймати?

— Він? Ви повинні приймати, а не він… Це для вас рецепт.

*

Мати каже дочці, якій зубний лікар щойно вирвав зуба:

— Лізо, якщо ти не перестанеш плакати, я більше ніколи не візьму тебе до лікаря!

*

Мати. Ну, твій лікар ще не освідчився тобі?

Дочка. Прямо — ні, але я певна, що він одружиться зі мною. Вчора, наприклад, він мене запитував, де ти житимеш, якщо я вийду заміж. Я йому сказала, що де завгодно, тільки не разом зі мною, і він так гаряче стиснув мою руку!..

*

— Лікарю, я, здається, скоро помру. Дуже прошу вас виконати мою останню волю…

— Що саме?

— Не дозволяйте обливати моє тіло водою, бо я дуже боюся простуди!..

*

У нього був грип з ускладненням на службі.

Еміль Кроткий

*

— Я запросив вас, лікарю, але повинен признатися, що не вірю в медицину.

— Дрібниці! Худоба теж не вірить ветеринарові, а втім, він її виліковує.

*

Лікар. Мені не подобається ваш язик.

Пацієнтка. Те саме мені сказали і в міліції.

*

— Мене дуже непокоїть, що дружина розмовляє уві сні.

— А що вона говорить?

— Повторює: «Ні, королю, ні!..»

— Нічого страшного.

— Як же? Адже мене звуть Філіпом?..

— Так вона ж ясно говорить: «Ні!»

*

— Скажіть, професоре, яким способом ви розбагатіли?

— Бідних я виліковував, а багатих лікував.

*

Записка: «Шановний лікарю! Протягом двох місяців моя дружина страждала горлом і ледве могла говорити. З того часу, як вона почала вживати ваші ліки, у неї зовсім зник голос і вона розмовляє тільки пошепки. Будь ласка, пришліть поштою ще дві пляшки ваших ліків. Іван Хитрий».

*

Спочатку скаржився на хвороби, а коли їх не виявилося — на лікарів.

*

— У вас, лікарю, мабуть, велика практика?

— Не скаржусь, мої хворі дають мені можливість жити.

— А ви їм?

*

Є такі здорові люди, що їх навіть найдосвідченіший лікар не може зіпхнути в могилу,

*

— Згляньтеся, благодійнику! Хвороба моєї дружини позбавила нас засобів до існування!

— Як же ви дозволили вашій дружині хворіти більше того, на що ви могли розраховувати?..

*

Пацієнт. Я не можу спати вночі. Що мені робити? Лікар. Спіть удень.

*

Два божевільних прогулюються в міському парку.

— Ви знаєте, я ж видатний дослідник! Це ж я відкрив Північний полюс!

— Правда?

— Звичайно. Але стало так холодно, що я негайно його закрив!

*

Симулянт заявляє лікареві, що він короткозорий.

— Не вірю вам.

— Не вірите? Зараз доведу. Ви бачите он той цвях у стіні?

— Бачу.

— А я його не бачу.

*

За виривання першого зуба лікар брав десять карбованців, а за наступні — другий, третій і т. д.— по п’ять карбованців.

— Так ви сьогодні вирвіть тільки другий зуб,— вирішив пацієнт,— а потім я прийду вдруге, тоді ви вирвете перший…

*

Молоденька франтиха дуже вдарилася. Показуючи лікареві забите місце, яке було на тій частині тіла, що завжди прикрита одягом, з великою тривогою запитала у лікаря:

— Скажіть, адже це не буде видно?

— Громадянко,— відповів здивований лікар.— Це залежатиме лише від вас.

*

— Лікарю, ви мене вже півгодини вислуховуєте та вистукуєте, а я вам зовсім забув сказати, що хворий не я, а моя дружина…

*

Якщо час і справді найкращий лікар, то більшість пацієнтів потрапить з прийомної до кабінету лікаря вже цілком здоровими.

*

Якийсь чоловік входить до аптеки:

— Хотів би придбати флакончик миш’яку для моєї тещі.

— А у вас є рецепт?

— Рецепту немає, але є тещина фотографія.

*

Найгірші хвороби — не смертельні, а невиліковні.

Марія Ешєнбах

*

Одного разу до лікаря звернувся пацієнт вельми похилого віку.

— Лікарю, я став погано чути. Це позбавляє мене найбільшої втіхи — грати на скрипці після вечірнього чаю. Можете собі уявити, як я граю, якщо не чую себе.

Лікар виписав рецепта і сказав:

— Купіть в аптеці оці таблетки.

— І я буду краще чути?

— Ні. Ви дасте ці заспокійливі таблетки своїм сусідам і тоді зможете грати голосніше.

*

Звик до районних масштабів. Скаржиться на біль «в районі серця».

Еміль Кроткий

*

— Шановний лікарю, не знаю, що зі мною, але щось нібито схоплює… Почуваю себе не дуже добре і не знаю чому… І, правду кажучи, не знаю, чого мені бракує…

— Підіть у аптеку,— не знаю для чого, прийміть це саме,— не знаю, скільки разів на день, і видужаєте,— не знаю коли…

*

Вона. Ваше освідчення, Семене Гавриловичу, мені дуже імпонує, але, на жаль, ви дуже товстий, а лікар заборонив мені все жирне.

*

— Лікарю, вас просять до хворого…

— Господи, що за життя! Нема практики — нічого їсти, є практика — не дадуть поїсти!

*

— Їжте в міру, не пийте багато, сидіть вечорами вдома, лягайте рано спати, бувайте більше на повітрі, куріть мало, катайтеся на велосипеді, купайтеся в морі, плавайте…

— Але, лікарю, якби я міг усе це робити, я б не мав потреби в лікарях!

*

На жаль, лікарі припускають помилки на одних пацієнтах, а виправляють їх на інших.

*

Лікар мав звичку писати рецепти на зворотному боці старих листів і записок. Одного разу він дав рецепти пацієнтові, який страждав неврастенією, і той зблід: він побачив виразний напис:

«Поховання відбудеться післязавтра рівно о сьомій вечора».

*

— Все-таки надто довго лікар оглядає мою дружину. Очевидно, не тільки лікар вислуховує її, але й моя дружина вислуховує лікаря.

*

Не в тому лихо, що мозоль є, а в тому, що на нього наступають.

*

Розпитуючи про здоров’я хворого, гість почав завчасно висловлювати співчуття членам його родини.

— Але хворий ще не помер!

— Вибачте, я людина стара і не завжди зможу прийти до вас.

*

Дорогі ліки допомагають якщо не хворому, то лікареві.

*

Висновок лікаря:

«Жертва злочинного замаху одержала дві рани. Перша, безумовно, смертельна, а друга, на щастя, не становить небезпеки для життя».

*

Якийсь допитливий чоловік залишив духівницю, в якій, між іншим, висловив бажання, щоб його тіло після смерті розтяли. «Бо,— говорилося в духівниці,— я обов’язково бажаю знати причину моєї смерті».

*

Найпевніший засіб від хвороби шлунка — стриманість.

*

Лікар. Нервовість вашої дружини, звичайно, дуже неприємна хвороба, але не небезпечна. З нею ваша дружина проживе сто років.

Чоловік. А я?

*

Якась дама питала у лікаря про нові ліки, які входили в моду,— чи добре було б їй приймати це зілля.

— О так,— відповів лікар,— тільки поспішайте, користуйтеся, поки воно ще виліковує.

*

— Серце у вас б’ється нерегулярно. Ви випиваєте?

— Випиваю, лікарю, але регулярно.

*

— Хворий, чому ви порушуєте санаторний режим? Чому ви вчора всю ніч грали в преферанс?

— Так, але я грав під наглядом і при участі чергового лікаря.

*

Запломбувавши зуба, лікар провів пацієнтку до дверей і порадив:

— Тепер години зо три старайтеся не відкривати рота.

При цих словах з коридору рвонувся до лікаря чоловік і випалив, захоплено тиснучи руку:

— От спасибі! От спасибі!..

*

Молодий лікар написав дисертацію на тему: «Роль реєстратури у підвищенні артеріального кров’яного тиску в пацієнтів».

*

— Постараємося, щоб ви почували себе в нашому санаторії ж дома.

–– Що ви, що ви, я приїхав сюди відпочивати!

*

— Він отруївся, проковтнувши гроші.

— Боже, яка дорога смерть!

*

— Та озирніться, лікарю! Я вже десять хвилин сиджу З висунутим язиком!..

— Зачекайте, хворий! Цим ви даєте мені можливість зосередитися над писаниною.

*

— Чи не знаєте ви засобу проти сонливості?

— Так, знаю: станьте на голову, і тоді вам буде дуже важко заснути!

*

Довідки про непрацездатність деякі лікарі видають безболісно.

*

— Звідки ти такий засмучений?

— Від зубного лікаря.

— От бідолаха! Скільки ж він у тебе вирвав?

— П’ять карбованців…

*

— Громадянине лікарю! Не встиг я випити ті ліки, які ви мені приписали, як мене всього вивернуло…

— О, добре, що ви вивернулися: адже ліки для зовнішнього користування.

*

— Адже лікар заборонив тобі багато пити!

— Так, але, на щастя, він забув сказати, що саме він забороняє пити!

*

Лікар. Чому ти казав, що проковтнув злотий, коли я в твоєму шлунку знайшов лише ґудзик від штанів?

Пацієнт. Це я навмисно сказав, лікарю, щоб краще шукали.

*

Коли тонув, він найбільше боявся ковтнути сирої води.

Еміль Кроткий

*

— Лікарю, скажіть, що в мене таке? І не по-латині, а так, просто.

— Ви ледар і п’яниця.

— А тепер напишіть, будь ласка, це по-латині, щоб мені дали відпустку через хворобу.

*

Ліки завжди п’ють за своє здоров’я.

*

Одного разу на курорті Бісмарк вирішив скористатися послугами місцевого лікаря. Лікар заходився найдокладніше розпитувати його про симптоми хвороби. Втративши терпіння, «залізний канцлер» почав вимагати:

— Замість усіх цих запитань ви краще призначте мені якийсь курс лікування.

— Я рекомендував би вашій ясновельможності звернутися до ветеринара, бо це єдиний лікар, який не дає запитань своїм пацієнтам.

*

Коли ми закриваємо очі на хвороби, хвороби закривають очі нам.

Віктор Жемчужников

*

— Можете мені повірити,— казав завзятий курець,— той, хто курить, живе довше, ніж некурящий. Ось вам приклад. Мій батько прожив на світі 91 рік і курив до останнього дня. А мій молодший брат не викурив жодної цигарки. І що ж? Він помер у тримісячному віці!

*

— Я, знаєте, лікуюся вже двадцять років. Немає лікаря, у якого б я не лікувався.

— Ну, й міцне ж у вас здоров’я!

*

— Ви цілком здорова людина, чому ж ви не працюєте?

— В інтересах економії: коли я працюю, у мене з’являється така спрага, що я більше пропивав ніж заробляю.

*

— А що, лікарю, слухається вас Іван Іванович?

— О, так! Він дуже слухняний: учора я дозволив йому випити вина, а через годину він був уже п’яний як ніч.

*

Питання я ставлю не ребром, а всією грудною клітиною.

Еміль Кроткий

*

— Ні, лікарю, я дедалі краще бачу, що даремно витрачаю гроші,— зір мій не покращується.

— Як же не покращується, коли ви самі кажете, що бачите все краще?

*

— Безперечно, ваш випадок збагатить медицину.

— О боже, а я ж думала, що лікування мені обійдеться дешево!

*

— Ну що ж, пульс у вас нормальний.

— Ні, ні, лікарю, ви ось візьміть мою ліву руку, бо права — протез.

*

Хворий приїхав на курорт підправити своє здоров’я. Одного разу він прогулювався з лікарем і побачив поховальну процесію.

— Як, і тут люди помирають?

— Помирають і тут,— заспокоїв його лікар,— але тільки один раз…

*

Гіпнотизер. Я зараз проведу сеанс, ви прокинетеся і будете думати, що ніколи не пили горілки.

Пацієнт. Лікарю, а чи не можна зробити так, ніби я щойно випив?..

*

Лікар. Доведеться ампутувати ліву ногу…

Пацієнт. Слава богу! А я думав, що ви хочете мені заборонити спиртні напої!..

*

Кам’яне у вас серце! Такими серцями вулицю мостити б!

Еміль Кроткий

*

Лікар. На вашій голові збоку є утворення у вигляді гулі. Ви дуже цікаві.

Пацієнт. Цілком вірно, лікарю, це я нажив учора, підслуховуючи розмову в сусіда…

*

— Чому потерпілим під час залізничної катастрофи своєчасно не подали медичної допомоги?

— Тому що зазнав аварії і той поїзд, на якому ця допомога їхала!..

*

— Ну, які успіхи вашого сина в медицині?

— О, чудові! Він уже вміє лікувати найменших дітей, але поступово дійде і до дорослих…

*

Зробилося так тихо, що чутно було биття серця у покійниці.

*

Через провалля, яке відокремлювало його від молодості, зубний лікар перекинув золотий місток.

Еміль Кроткий

*

На стадіоні, на трибуні сидить літня жінка в траурному одязі. Поряд з нею — вільне місце.

— Скажіть, будь ласка, як це трапилося, що поряд з вами вільне місце?

— Це місце мого чоловіка.

— А де ж він сам?

— Він помер. Але він був таким гарячим болільником і так мріяв побувати на цьому фінальному матчі, що я вирішила взяти квиток і на нього. Можливо, його душа буде задоволена.

— А чому ж ви на стадіоні самі? Невже ніхто з рідних не міг супроводити вас?

— Ні, вони не могли,— зітхнула жінка і глянула на годинник.— Якраз зараз вони ховають мого чоловіка…

*

Скажи мені, що ти їси, і я скажу тобі, хто ти.

*

— Що тобі, люба?

— Мене прислали довідатися, як здоров’я вашого чоловіка.

— Скажи, люба, що дуже змарнів, з хвилини на хвилину чекаємо, що він помре.

— Так накажете мені зачекати?

*

— Вчора ви були сліпим, а сьогодні ви німий?..

— Якби ви раптом прозріли, ви б теж оніміли!..

*

— Дивуюсь я з твого шлунка, що він тільки не перетравлює!

— Ще б пак! Я його годую цілий день — адже повинен він за це працювати як слід!

*

— Чули, Надіє Петрівно, Павла Миколайовича вбило блискавкою!

— Ох, бідолашний! Я так і знала — у нього був дуже поганий вигляд!..

*

Аптекар зважує миш’як.

Бабуся. Ти, любий, не скупися, адже це для сирітки…

*

Скнара важко захворів. Настала криза, та хворий не пітнів. Його слуги доповіли про це лікареві.

— Їжте в його присутності дороге печиво, яке він сам колись їв! — порадив їм лікар.

Побачивши таку картину, скнара вмить спітнів.

Абуль-Фарадж

*

Скаржився на душевну порожнечу і їздив у Кисловодськ лікуватися від повноти.

Еміль Кроткий

*

— Здається, Ганна Миколаївна серйозно захворіла?

— Дуже вірогідно! Два лікарі, модистка і швачка майже не виходять з її будинку!

*

Часто буває так, що висміяти — значить вилікувати.

Максим Горький

*

Вона визнавала ліки лише з латинськими назвами: в російському перекладі вони на неї не впливали.

Еміль Кроткий

*

— Ні, Оленочко, я нізащо не вийду заміж за лікаря! Адже його ні непритомністю, ні істериками не візьмеш!

*

Художник, покинувши своє ремесло, став лікувати. Коли його запитали про причину, він відповів:

— Помилки в малюванні всі бачать, а помилки в лікуванні приховує земля.

Абуль-Фарадж

*

Здоров’я — найцінніше надбання, яке ми бережемо найменше.

*

— У мене так боліли вуха, що я не чув власного кашлю.

— Ну і що, допоміг тобі лікар?

— Так, тепер я кашляю набагато голосніше!

*

Начальник станції. Звертаюся до вас за порадою, лікарю: апетиту нема, спраги нема, в грудях біль… Одним словом, загальне порушення тяги.

*

— Після операції апендициту я втратив 15 кілограмів.

— Та невже?! Я ніколи не думав, що апендицит стільки заважить!

*

— Мене мучить мозоль. Ви можете мені порадити якісь ліки?

— Звичайно. У мене є прекрасний рецепт: мазь, вона зовсім знищить ваш мозоль. Один з моїх пацієнтів ось уже 15 років користується цією маззю!

*

Професор, екзаменуючи студента, питає, яку дозу ліків він дав би хворому.

— Столову ложку,— відповідає студент.

— Дякую, можете йти.

Студент виходить, але, опам’ятавшись, швидко повертається.

— Професоре, я помилився. Треба було дати тільки п’ять крапель.

— Уже пізно, ваш хворий помер…

*

Лікар. Ваш пульс, ваші нирки, ваше серце у повному порядку.

Пацієнт. Як! Виходить, я помру зовсім здоровим?!

*

Здоров’я лише одне, а хвороб тисячі.

Юліан Тувім

*

Лікар пацієнтові:

— Вам потрібен цілковитий спокій, ніяких зусиль, ніякої поспішності. Раджу вам повернутися на роботу…

*

Суд французького міста Ліона відхилив скаргу жінки, яка вимагала відшкодування збитків від власника аптеки, який продав їй пошкоджений термометр. Вірячи показанням термометра, ця жінка кілька тижнів пролежала в ліжку, будучи цілком здорового.

*

— Я вже був у двох лікарів,— скаржиться товстун знайомому лікареві.— Один мені порадив якнайбільше ходити, а другий — лікуватися на курорті. Що ж мені робити?

— Ідіть на курорт пішки.

*

— Звичайно наслідок іде після причини. А чи можете ви назвати хоча б один приклад протилежного? — звернувся знаменитий лікар Рудольф Вирхов на іспиті до студента.

— Якщо ви, шановний професоре, будете йти за труною одного з ваших пацієнтів,— відповів студент.

*

— Так,— казав філософ,— усе на світі тримається па законі компенсації. Після посухи завжди буває дощ, після дощу — сонце. І я помітив навіть, що коли у людини одна нога менша, то інша обов’язково довша!

*

Вмер від того, що боявся холери.

Антон Чехов

*

Хворий скаржиться на погіршання свого здоров’я.

— А ви дотримуєтеся суворої дієти, яку я вам приписав? — спитав лікар.

— Звичайно, ні! Я не маю наміру померти з голоду лише для того, щоб проіснувати ще кілька років!..

*

Xворий. Незважаючи на мій головний біль, я почуваю себе добре: їм, як вовк, працюю, як кінь, до вечора стомлююся, як собака, а вночі сплю, як бабак!

Лікар. Тоді вам треба звернутися до ветеринара.

*

— Що ви зробите з куркою, якщо вона перестане нестися?

— Заріжу

— А хіба це допоможе?

*

Лікар заспокоює стурбованого пацієнта:

— Немає жодної небезпеки… Я теж хворію на цю саму недугу і зовсім не турбуюся.

— Так, лікарю, але вас лікує інший лікар.

*

Син. Що мені радите, тату: вчитися на зубного лікаря чи на окуліста?

Батько. На зубного, сину, на зубного, бо людина має тільки двоє очей, а зубів аж 32!..

*

Хворий. У мене болить права нога.

Лікар. Це наслідок похилого віку.

Хворий. Ви помиляєтеся: і лівій нозі стільки яі років, а вона в мене не болить…

*

— Вчора я був у лікаря і скаржився йому на втрату пам’яті…

— Що ж він сказав?

— Запропонував заплатити йому за лікування наперед.

*

Лікар. Подивіться сюди… Хіба ви не знали, що я приймаю з 6 до 7 години вечора?

Хворий. Безумовно, знав, але пес, який вкусив мене, цього не знав.

*

У магазині оптики:

— У вас, громадянине, очі не підходять до цих скельців…

*

Стан його здоров’я погіршав. Ще недавно йому здавалося, що він Бернард Шоу, а тепер він видає себе за нашого драматурга Залуцького.

Януш Осент

*

— Я дуже хвилююся, лікарю,— сказав хворий на операційному столі.— У мене це перша операція.

— Не бійтеся,— сказала медсестра.— У лікаря це теж перша…

*

— Ну, як ти провів свою відпустку? Де побував?

— Перші два дні в горах.

— А інші?

— Інші? В гіпсі…

*

В юнацькі роки Бернард Шоу виступав як музикальний критик однієї лондонської газети. Його звіт про концерт хору лікарів складався з двох фраз:

«Вчора співали медики. Їм слід ще раз нагадати про їхні лікарські обов’язки: зберігати мовчання».

*

Пацієнт. Лікарю, якого способу життя я повинен дотримуватися, щоб дожити до ста років?

Лікар. Не палити цигарок, не пити горілки, не кохати…

Пацієнт. І тоді я проживу сто років?

Лікар. Ні, до ста років, може, ви не проживете, але враження буде те саме.

*

Дуже важка справа — чхати з почуттям власної гідності

*

Проспера покусав собака, і він іде до лікаря:

— Я мушу засмутити вас,— каже лікар,— у вас сказ.

Проспер блідне, хапає аркуш паперу і починає щось гарячково писати.

— Ні, ні, ви не повинні хвилюватися,— заспокоює його лікар.— Ми вас вилікуємо! У вас немає ніякої необхідності поспішати з заповітом.

— Але це не заповіт,— відповідає Проспер.— Це список осіб, яких я повинен покусати до того, як ви мене вилікуєте.

*

— Ви дуже молодий, щоб бути лікарем.

— Так? Але я лікую тільки маленьких дітей.

*

— Я нічого не можу зробити з вашою хворобою. Вона спадкова.

— Тоді пошліть рахунок моєму батькові.

*

Лікар швидкої допомоги, оглянувши хворого, говорить:

— Одне з двох: або мій годинник зупинився, або він помер.

*

Пацієнтка. Скажіть, лікарю, це правда, що сон на свіжому повітрі виліковує від безсоння?

Лікар. Цілком вірно. Більше того: сон у приміщенні дає такі самі наслідки.

*

Тарас Шевченко дізнався, що в знатного пана захворіла старенька кріпачка. Ця бабуся була землячкою Шевченка, і він поспішив відвідати хвору.

— Може, Тарасе, я тому хворію, що в святу п’ятницю двічі молочка з глечика ковтнула? — запитала хвора.

Шевченко сміється:

— Тому ти, голубонько, і хворієш, що лише двічі молочка ковтнула, а коли б ти випила увесь глечик, то не хворіла б.

*

Цікаво: сам процес старіння не помітить навіть озброєне око, а наслідки його помітні й сліпому.

*

Люди добрі, не скаржіться на старість і пов’язані з нею хвороби. Її хитро придумала природа, щоб людині не так боляче було розлучатися з білим світом.

Ірина Вільде

*

— Як далеко від вашого пансіону море?

— О, всього десять хвилин ходи, якщо ви гарно бігаєте…

*

Мати питає дочку:

— Ким би ти хотіла бути?

— Сестрою-жалібницею!

— Що ти робила б?

— Посміхалась і говорила б усім: прошу почекати з годинку: лікарі на п’ятихвилинці.

*

–– Як ти тримався в зубного лікаря? Сподіваюсь, ти був відважним?

— О, так! Він, як не старався, нічого не міг зробити зі мною.

*

— Що ви так кричите, хворий? Я ж не встиг ще й доторкнутися до вашого зуба!

— Воно-то так, але ви наступили мені на мозоля!

*

Батько примусив сина, котрий наївся піску, випити кілька склянок води, а потім звернувся до лікаря.

— Що мені робити, лікарю?

— Тепер найголовніше — не давайте хлопчикові ані крихти цементу.

*

— Від чого він помер?

— Невідомо.

— А втім, невідомо, від чого він і жив.

*

Англійський лікар так висловився про взаємини між душевнохворими та лікарями:

— Невротик — це людина, котра будує повітряні палаци; душевнохворий — людина, яка живе в них; психіатр — людина, що бере за це квартплату.

*

Лікар. Скажіть, хворий, «А»!

Хворий. Я неписьменний…

*

— На жаль, ваш стан дуже тяжкий,— говорив лікар своєму пацієнтові.— Чи немає у вас когось, кого б ви хотіли побачити?

— Є.

— Кого ж?

— Іншого лікаря.

*

Один чоловік, зустрічаючи сусіда, все допитувався про його здоров’я, здоров’я його дітей, дружини, тещі, дідусів та бабусь. Нарешті в того урвався терпець, і сусід відповів:

— Ну, що ти ображаєшся, я ж це тільки заради ввічливості… Дуже потрібне мені здоров’я твоє та твоїх домочадців.

*

Здоров’я — мудрість тіла.

Ян Райніс

*

У психоневрологічній лікарні.

— Ну, як ти себе почуваєш?

— Прекрасно! Наш лікар уявляє, що він директор лікарні, і щоб не зробити йому неприємностей, ми прикидаємося божевільними.

*

Лікар. У вас цілком здорове серце. Я б дорого дав за ваше серце.

Пацієнтка. Ну то, будь ласка, лікарю, я ще вільна.

*

На запитання читача, як дізнатися, чи отруйна змія вкусила людину, один журнал відповів так:

«Якщо людина після укусу змії залишилася живою протягом трьох днів, значить, змія, що вкусила її, не була отруйною».

*

–– А що ви вживаєте від безсоння?

–– Шклянку вина через кожні дві години.

–– І після цього засинаєте?

–– Ні. Але так веселіше не спати.

*

Маленьку дівчинку питають:

— Гарно тебе оглянув лікар?

— Ні,— відповідає дівчинка.— Він тільки взяв мою руку, а потім подивився на годинник, чи правильно він іде.

*

— Чому ти цілу годину стоїш біля бензоколонки?

— Тут заборонено палити цигарки, а я дуже хочу відвикнути від куріння.

*

— Лікарю, поцілунок — збудливий засіб чи заспокійливий?

— Вітрогонний і до того дуже міцний.

*

— А що, у вас теж ревматизм?

— Ні, у мене зять в управлінні курортами.

*

Відомий спортсмен тяжко захворів. Лікар зміряв температуру і вигукнув:

— Ого! Тридцять дев’ять і дві десятих!

— Скільки залишилося до світового рекорду? — стривожено запитав хворий.

*

— Лікарю, я почуваю, що божеволію. Я щодня купую рублений біфштекс для своєї кішки.

— Ви вважаєте це ознакою божевілля?

— Так, адже в мене немає кішки!

*

Молодий лікар, син відомого професора, говорить батькові:

— Уяви собі, я вилікував пацієнтку, яку ти лікував десять років.

— Вона цього заслужила, бо покрила всі витрати на твою освіту в інституті.

*

— Вашому синові доведеться зробити анестезію.

— Прошу вас, лікарю, тільки закордонну, будь ласка, а коли у вас немає, то чоловік дістане!

*

Коли Л. М. Толстого запитали, чому він не дозволяє викликати лікаря, письменник відповів:

— Хочу померти своєю смертю.

*

— Докторе, це не той зуб, який ви вирвали: хворий поруч.

— Спокійно, спокійно! Я вже до нього добираюся.

*

До відділу охорони здоров’я приходить дівчина:

— Я хочу одержати місце медичної сестри.

— А у вас є відповідна кваліфікація?

— Ще б пак! У мене два брати футболісти, один брат боксер, а батько їздить на мотоциклі.

*

Якийсь невіглас прийшов провідати хворого і довго сидів біля його ліжка, а під кінець запитав:

— Чому ж все-таки ти так погано себе почуваєш?

— Тому, що ти так довго не йдеш.

*

Електромонтер заходить до клінічної лабораторії, де висять штучні легені, і говорить:

— Прошу вас глибоко зітхнути, через хвилину увімкнемо струм.

*

Дві сусідки сваряться:

— Щоб тобі повиривали всі зуби, один залишили, і щоб цей один не дав тобі забути, що таке зубний біль!

*

Змучений припадками невралгії, Бісмарк прикликав до себе відомого лікаря-практика і був дуже здивований, коли той сам у подробицях розповів йому про його хворобу.

— Скільки людей ви повинні були загнати на той світ, щоб дійти до таких тонкощів? — запитав його канцлер.

— Менш, ніж ви, ваша ясновельможність, щоб дійти до такої хвороби.

*

— А чи не здається вам, пане лікарю, що це надто дорого, адже в хлопчика був звичайний кір?

— Але мені довелося їздити до вас двадцять разів!

— А того, що він заразив усю школу і ви мали прибутки, ви не враховуєте?!

*

Хворий. У мене зіпсовані нерви, лікарю! Я схоплююся при кожному дзвоникові, я не відчиняю дверей, не підходжу до телефону. Ви вважаєте, що це серйозно?

Лікар. Ні. У моєї сестри така сама хвороба: вона теж усе купує в кредит.

*

Олександр Дюма обідав у відомого лікаря Гісталя. Лікар попросив Дюма написати щось у його книжку відгуків. Дюма написав:

«З того часу, як доктор Гісталь лікує цілі родини, потрібно ліквідувати лікарню».

Лікар вигукнув:

— Ви мені лестите!

Тоді Дюма посміхнувся і дописав:

«І збудувати два цвинтарі…»

*

Коли молодий хлопець лежав у лікарні, у нього була гарненька медсестра. Вимірюючи йому пульс, вона завжди віднімала десять ударів, беручи до уваги враження, яке вона справляла на нього.

*

Жінка, вага якої досягла 80 кілограмів, прийшла до лікаря.

— Ви повинні займатися фізкультурою,— радить їй лікар.

— А які рухи я маю робити?

— Прості рухи головою — зліва направо, а потім справа наліво.

— А скільки разів?

— Кожного разу, коли вам пропонують якусь страву.

*

Страх перед запущеною хворобою — така ж золота жила для лікаря, як страх перед чистилищем для священика.

Нікола Шамфор

*

Лікареві дорікали за те, що він все бачить у чорному світлі.

— А це тому, що я спостерігав, як один за одним померли хворі того лікаря, який усе бачив у рожевому світлі. Якщо помруть і мої хворі, то принаймні мене ніхто не вважатиме за дурня.

*

Лікар — пацієнтові:

— У вас усе в порядку. Ваш пульс такий же ритмічний і сильний, як цокання годинника.

— Немає нічого дивного! Адже ви тримаєте мене за годинника.

*

Лікар, оглядаючи пацієнтку, каже її чоловікові:

— Не подобається мені вигляд вашої дружини.

— А кому подобається?

*

Лікар. Вам не можна ні пити, ні палити, ні грати в карти…

Хворий. Видно, тут уже побувала моя жінка.

*

— У вас, лікарю, така ж сама недуга, як і в мене, а ви їсте та п’єте без обмежень, мені ж забороняєте…

— Бо між нами велика різниця.

— Яка ж саме?

— Ви хочете лікуватися, а мені це і в голову не приходить.

*

— Лікарю, що ви застосовуєте, коли застудитеся і у вас закладе носа?

— Шість носових хусток щоденно.

*

Дама прибігла до психіатра.

— Ой професоре! Мій чоловік втратив розум! Помістіть його якнайшвидше в будинок для божевільних!

— В чому справа?

— Вчора ні з того ні з сього прийшов на кухню, відбив дерев’яним молотком біфштекс і поцілував куховарку в щоку.

— Не бачу ознак божевілля,— відповів професор.— От коли б він ударив дерев’яним молотком куховарку, а поцілував біфштекс, тоді б я ним зайнявся.

*

— Скажіть, вам ваш склероз не заважає працювати?

— Ні, я про нього забуваю.

*

Уважно оглянувши дуже старого пацієнта, лікар сказав:

— Ви здорові, як огірочок! Доживете до дев’яноста років.

— Але мені вже дев’яносто!

— От бачите! Що я вам казав?

*

До сорочки доставленого в лікарню пацієнта був приколотий аркуш паперу, на якому великими літерами було написано:

«Докторе! Це епілепсія, а не апендицит. Апендикс мені вирізали вже тричі».

*

— Професоре,— стурбовано звертається асистентка до хірурга,— для операції вже все готове, а хворого ще нема.

— Це нічого,— неуважно озвався хірург.— Ми можемо почати і без нього.

*

Маленький хлопчик заходить в аптеку і звертається до аптекаря:

— Мені потрібні ліки, але я забув, як вони називаються. Пам’ятаю тільки, що там є медитил-амінодіметил-феніл-пірогол-снафтол.

*

Лікар пацієнтові:

— Від сьогодні ви повинні скурювати лише по одній цигарці після їжі.

Через тиждень лікар сказав:

— Ви чудово виглядаєте, помітно набули у вазі!

— Ще б пак,— відповів пацієнт,— адже я тепер їм десять разів на день.

*

— На що скаржитеся? — запитав свого пацієнта лікар.

— Ох, докторе, у мене в носі величезний нарив, по тілі бігають мурашки, у животі щось хлюпає, голова трясеться, а мозолі так печуть, що іскри спиляться з очей; я не можу зігнутися, завжди ходжу голодний, і мені здається, що у мене не зовсім гаразд…

Лікар сплеснув руками:

— Господи! Яке у вас прекрасне здоров’я! Коли ви можете перенести таку кількість хвороб!

*

Один гладкий фабрикант запитав знаменитого лікаря С. П. Боткіна, чи не знає він гарних засобів проти подагри.

— Знаю,— відповів лікар,— жити на одного карбованця і самому заробляти його.

*

— Чи лікувалися ви перед сном так, як я радив?

— Так, лікарю, я долічив до 18405…

— І нарешті заснули?

— Ні, настав час іти на роботу.

*

Один мікроб зустрів іншого та й каже йому:

— Ти маєш поганий вигляд… Як ти себе почуваєш?

— Не підходь близько,— відповів той,— я думаю, що в мене пеніцилін.

*

Утопивши свого ближнього в ложці води, він тут же викликав швидку медичну допомогу.

Василь Підмайстрович

*

— Лікарю, ви повинні врятувати мене!

— На яку ж недугу ви захворіли?

— Я безупинно розмовляю сама з собою.

— Це ще не так страшно…

— Лікарю, але ви ж не знаєте, яка я балакуча!

*

Медсестра. У приймальні чекає пацієнт, котрий був уже в усіх міських лікарів.

Лікар. А на що він скаржиться?

Медсестра. Переважно на них.

*

Пацієнт прокинувся в лікарні весь у бинтах.

Лікар. Вас привезли сьогодні в жахливому стані. Що з вами трапилося?

Пацієнт. Три тижні тому мене переїхав автомобіль.

Лікар. Три тижні тому? Чому ж вас тільки сьогодні знайшли на вулиці?

Пацієнт. Але я тільки сьогодні зустрів водія того автомобіля.

*

— Мені лікарі не хотіли сказати, яка в мене хвороба. А коли вони пішли, я сам прочитав у історії хвороби. І виявилося, у мене «Діагноз».

*

До пологового будинку під’їздить таксі, з нього вискакує схвильований пасажир, швидко біжить до багажника машини, відкриває його, здивовано дивиться всередину і у відчаї вигукує:

— Боже мій! Я забув дружину вдома!

*

Німецького мікробіолога Роберта Коха, який, незважаючи на свою світову славу, охоче і уважно лікував простих людей, запросили до кайзера Вільгельма.

— Сподіваюся, ви будете лікувати мене інакше, ніж голодранців у вашій лікарні? — запитав монарх.

— Боюся, що це неможливо, ваша величність,— з гідністю відповів Кох,— адже кажуть, що я обслуговую своїх пацієнтів, як королів.

*

— Я люблю такого лікаря, який одверто каже те, що передбачає. Звичайно, коли це збігається з моїми думками.

*

— А тепер, лікарю, послухайте, як я кашляю вдома…

*

Папуга, залишившись вдома наодинці, відчув себе погано і вирішив подзвонити до ветеринара. Він узяв трубку, набрав дзьобом номер і почув:

— Алло!

— Я хочу поговорити з лікарем.

— Лікаря немає вдома.

— А хто це говорить?

— Його папуга!

*

— Шановні друзі, мені пощастило винайти чудодійні ліки! Тепер залишилося тільки визначити, від яких вони хвороб!..

*

Лікар запропонував:

— Зараз ви сплатите мені одночасно 2000 доларів, а потім будете платити по 200 доларів щомісяця протягом року.

— Ого! — пробурчав хворий.— Це зовсім як при купівлі нової автомашини!

— Цілком правильно, я якраз і збираюся це зробити.

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.

*

У метричному свідоцтві пишуть, де людина народилася, коли народилася, і тільки не пишуть, для чого вона народилася.

Моріц Сафір

*

Я не знаю, хто був мій дід. Мене більше цікавить, ким буде мій онук.

Авраам Лінкольн

*

Поли наші діти називають нас відсталими, консерваторами, тішмося тим, що наші онуки відомстять їм за нас.

Ірина Вільде

*

У тепличних умовах дуба не виростиш, а дубину — можна.

Народна, мудрість

*

Дитина — це ангел, чиї крила зменшуються в міру того, як довшають її ноги.

Французьке прислів’я

*

Їде старенький у поїзді, їде і, як то буває в дорозі, розповідає:

— У мене два сини. Працюють. Обидва на посадах. Один у Харкові, другий в Одесі. Оце кличуть до себе в гості. Дак той, що в Одесі, радить їхати в Харків, а той, що в Харкові, рекомендує їхати в Одесу. Пише: «Дорогий батя! Катай до того брата, що в Одесі. Там море, там і риба, туди і їдь».

— То й що вирішили?

— Вирішив їхати до доньки…

Олександр Ковінька

*

Я давно хотів запитати тебе: чи були у твого батька діти?

Звичайно, інакше я не був би його сином.

Ти дивись, і як я раніше не здогадався!

*

— Як тобі не соромно! Ти знову не помив рук. Що б ти сказав, якби я сів за стіл з брудними руками?

— Я зробив би вигляд, ніби нічого не сталося.

*

Малий Стасик не хоче спати. Батько сідає біля його ліжка.

— Я розповім тобі казочку, щоб ти заснув.

— Добре, тату.

Батько розповідає казку. Минає година, друга… Нарешті настає тиша. З сусідньої кімнати чується голос матері:

— Спить?

На порозі з’являється у нижній сорочці Стасик:

— Так, мамусю, тато вже заснув.

*

— Послухайте, ваш син кидав у мене камінням!

— І .вцілив?

— Ні.

— Тоді це був не мій син.

*

— Вікторе, як ти посмів сказати дядькові, що він дурень?

— А хіба ти сам цього не помічав?..

— Замовчи! Зараз же попроси пробачення!

— Дядю, пробачте мені, що ви дурень…

*

Маленька Оксанка вперше побачила мишеня:

— Бабуню, подивися, які в нього маленькі-маленькі оченята, як мікроби.

*

Хлопчисько налетів на перехожого.

— Куди це ти так поспішаєш, хлопче?

— Додому, щоб мене відшмагала мати.

— Невже тобі дуже цього хочеться?

— Звичайно, ні. Але якщо я прийду додому після батька, то це зробить він.

*

— Татусю, допоможи мені задачу розв’язати.

— А ти вже над нею думав?

— Думав.

— Ну, і що придумав?

— Що краще — у тебе або у Вовки списати.

*

— Чуєш, Мишко, мати казала, що батько так зрадів, коли я народилася, що відразу ж одружився з нею.

*

— Ти неможливий! Від твоєї неслухняності у мене сивіє волосся!

— А ти, мабуть, теж не була слухняна, коли була малою, адже бабуся зовсім сива.

*

— Щасливий ти, тату! В тебе ревматизм…

— Що? Та хіба це щастя?

— Аякже! Адже ти можеш вгадувати, яка завтра буде погода.

*

Вітамін «А», вітамін «В», вітамін «С» — дитина вчила азбуку по вітамінах.

Еміль Кроткий

*

«Дорога мамо,— писала донька,— ти справді прекрасна мати, і я від усього серця бажаю тобі доброго зятя».

*

Невістка побачила у вікно свекра і каже тихо:

— Знову його чорти несуть!

Зайшов свекор в хату, а маленький Гаврилко питає:

— Розкажи, дідусю, як ти до нас добирався.

— Та йшов собі помаленьку.

Гаврилко здивувався:

— А мамуня казала, що тебе чорти несуть…

*

Мати. Коли ти бачила, щоб у мене були такі брудні руки, як у тебе?

Дочка. Але я ніколи не бачила тебе такого маленькою, як я.

*

Тітка Софія. Сеню, як поживає твій татусь?

Сеня. У нього очі болять, він не може бачити.

Тітка. Звідки ти знаєш?

Сеня. Аякже! Татусь сьогодні сказав: «Не можу я бачити цієї тьоті Софії!»

*

— Де друге яблуко, Юрку?

— Яке, мамусю?

— У шафі було два яблука!

— Що ти говориш! А я другого й не побачив…

*

П’ятирічний Гриць сідає за обідній стіл з трирічним братиком Мишком і, помітивши, що на стіл покладено лише одного апельсина, відразу ж починає рюмсати.

— Грицюню, чого ти рюмсаєш? — занепокоєно запитує мати.

— Для Мишка немає апельсина! — рюмсаючи, відповідав дбайливий брат.

*

Тітка — племінникові:

— Будь слухняний, і я тебе поцілую.

— В нагороду чи як покарання?

*

Мати. Мишко! Не давай собаці так багато цукру! Адже в нього зуби зіпсуються! Їж краще сам!

*

Мати сказала маленькій доньці:

— Твій тато і я — єдине ціле.

— Я розумію: як дві маленькі копійки, що складаються в одну велику копійку.

*

— Чому ти так швидко їси? Невже ти забула, що в тебе є братик?

— Ні, я не забула. Тому я й поспішаю.

*

— Чому ти плачеш, дурненька?

— Я не можу бачити цієї поганої ляльки! Вона така вперта!

— Чому вперта?

— Вона не розбивається: я її б’ю-б’ю і все ніяк розбити не можу!..

*

— Мамо, навіщо ти п’єш валер’янові краплі?

— Вони заспокоюють.

— Тоді дай мені трішечки, я увіллю в море.

— В море? Навіщо?

— Щоб воно заспокоїлося.

*

— У татуся на голові замало волосся, тому що вій багато думає?

— Так, дитино!

— А ти, мамусю, зовсім не думаєш?

*

— Мати — найдорожча істота,— сказав він і… перестав посилати гроші.

*

— Хоча ти був у нас рівно рік тому, але я впевнений, що мій хлопчик добре тебе пам’ятає. У нього дивовижна пам’ять на обличчя.

— О, я б дуже хотів упевнитися в цьому!

Через тиждень, побачивши хлопчика, гість запитує:

— Невже ти впізнаєш мене, адже ти бачив мене один тільки раз?!

— Я все-все пам’ятаю. Тато привів вас на вечерю, а мама так на нього за це розсердилась, що не розмовляла з ним майже місяць. Ну, скажіть, хіба я міг забути вас?

*

— Під час канікул,— каже Валерик,— я буду допомагати батькам — носити воду, рубати дрова і інші речі…

*

Дитина. Мамо, навіщо потрібен дощ? Мати. Він поливає квіти, які ти так любиш.

Дитина. А навіщо він поливає вулиці?

*

Прибираючи у кімнаті сина, мати каже:

— Доки це триватиме? 3а тобою і постіль застеляти треба, і кімнату прибирати, і штани прасувати…

— Обіцяю, мамо: до одруження!

*

— Так ти кажеш, твій тато говорить про мене добре?

— Так, він сказав, що ви в шахрайстві зовсім не поступаєтеся йому.

*

— Як вам подобається тістечко, яке приготувала моя мати?

— Воно дуже смачне.

— Дивно, моя мати завжди говорить, що у вас немає смаку…

*

— Скажіть, ви добре доглядаєте за дітьми?

— Аякже! Своїх троє було, і за кожним догляд був…

— А де ж ваші діти?

— Померли всі: один з вікна впав, один утопився, а один ягодами об’ївся.

*

— Мамо, хіба татуся не Олександром звуть?

— Олександром, мій сину…

— А чому ж тоді няня говорила, що в нього немає іншого імені, як обманщик!

*

— Ваш синочок потяг з мого дерева ще зовсім зелені груші!

— Ну й поганець! Не зміг почекати, поки достигнуть!

*

Мати. Світонько, ти замінила рибкам воду в акваріумі?

Дочка. Ні, мамо.

Мати. Чому ж?

Дочка. Тому, що вони ще не випили тієї, яку я налила їм учора.

*

— Якщо будеш палити цигарки, то навіки залишишся малим.

— Так, але дідусь палить, а йому вже сімдесят років.

— А якби він не палив, то йому вже було б вісімдесят.

*

Мати лякає дитину:

— Ось дядько забере тебе!

— Де там! Він і своїх кинув.

*

Бу Адам запитав у когось:

— Як звуть вашого сина?

— Виродок,— облаяв той його,— тобі яке діло?

Тоді Бу Адам сказав:

— Ви назвали ім’я вашого сина. Будь ласка, скажіть також, як звати його матір.

*

— Знову ти, поганець, дражниш собаку, а коли він тебе вкусить — ревеш!

— Я його, тату, тільки погладив!

— Погладив?

— Так!.. На кухні гарячою праскою!

*

— Чому ж батько не хоче вас навчати французької і німецької мов?

— Та він, каже, знає з досвіду, що для жінки досить і однієї мови, даної їй від природи.

*

— Послухай, Сергійку, адже тітка принесла цей кошик грушок тобі і Вані, а ти їх забираєш усі собі, а про нього не думаєш.

— Ні, мамусю, я тільки й думаю, щоб він сюди не прийшов.

*

— Зараз ми підемо в гості до Галинки. Збігай додому і візьми свою ляльку.

— Ні, мамусю! Моя лялька терпіти не може Галинчиних ляльок.

*

Дочка. Знаєш, матусю, ти краще не читай цієї книжки.

Мати. Це чому ж? Вона, мабуть, цікава. Адже я бачила, як ти не відриваючись прочитала її від початку до кінця.

Дочка. Так то ж я — а не ти!.. Адже в мене виховання не таке, як у тебе!

*

— Злазь скоріше, негіднику, з яблуні, а то батька покличу!

— Ну й кличте! Він не скоро прийде! Він розв’язує мені задачки!

*

Син з батьком, що приїхав з глибокої провінції, зупинилися в готелі.

Син. Ось бачиш, тату, тут електричний дзвінок, я натисну, прийде людина, і я замовлю вечерю…

Батько. А потім?

Син. А потім натиснеш ти, прийде людина, і ти заплатиш за вечерю!..

*

Хлопчик вийшов з ванної. Мати оглядає його й каже:

— Ну, обличчя в тебе чисте, але де ти так забруднив руки?

— Коли мив обличчя.

*

Курча не знало своїх батьків: воно народилося в інкубаторі.

Еміль Кроткий

*

— Мамо, скажи, будь ласка, де ти народилася?

— У Москві, синку.

— А я в Ленінграді, так?

— Так.

— А де ж народився тато?

— В Одесі.

— Дивно, як це нам пощастило зустрітися.

*

— Тату, купи мені барабана.

— Ти й без барабана не даєш мені заснути. А якщо купити барабана, не уявляю, що буде.

–– А я буду барабанити, коли ти заснеш.

*

Син одержав з історії одиницю. Мати обурилася:

— Я сама особисто поговорю з учителем! Звідки моєму Валерикові знати, що було двісті років тому?!

*

— Тобі мама читає книги?

— Ні.

— А тато?

— Ні.

— А бабуся?

— Теж не читає. Вони всі кажуть: ти тепер сам освічений. Посидь та почитай нам вголос. Ох, як то погано бути освіченим!..

*

— А де твоя мама, Юрчику?

— Вона щойно пішла до крамниці. Телефон ще теплий.

*

Конферансьє. Зараз фокусник ковтатиме солому, голки, цвяхи!

Хлопчик. Мамо, а чому він не напише в книгу скарг про те, що його такою поганню годують?

*

Мати-вдовиця. Ох, Петю! Колись ти дізнаєшся, що твоя мати дуже добра і любила тебе.

Петя. Якби ти любила мене, то давно б уже вийшла заміж за кондитера…

*

Маленький Федя. Мамо, а чому це тато весь час говорить Наталі Сергіївні «Мій милий ангел»? Хіба вона ангел? Адже у неї немає крил.

Мати. Ти скоро побачиш, Федю, як Наталя Сергіївна вилетить з нашого дому.

*

— Скільки тобі років, Васильку?

— Дев’ять. Було б десять, але рік я лежав хворий.

*

Маленький Вова говорить дорослому Вікторові:

— А чому ти ходиш до моєї сестри, хіба в тебе немає своєї?

*

Діти ліпили снігову бабу і наскрізь промокли. Перехожий запитує:

— А вам не холодно, діти?

— Нам — ні, а ось Балерину — мабуть!

— А хто це — Балерин?

— А той, якого ми в снігову бабу закопали!

*

— Що б на це сказала тобі твоя мама, якби дізналася, що ти куриш?

— А що б сказав вам ваш чоловік, коли б дізнався, що ви зупиняєте незнайомих чоловіків?

*

— Миколо! Невже ти навчав папугу лаятися?

— Ні, мамо. Я тільки сказав, чого не слід говорити.

*

— Твій товариш шалапут! Він прив’язав каструлю до хвоста кішки! Я сподіваюсь, ти ніколи цього не зробиш.

— Даю слово, ніколи, мамусю.

— Так чому ти йому не перешкодив?

— Я не міг, я тримав кішку.

*

— Що ти робиш, дівчинко?

— Букетика.

— З чого?

— Тато з мамою бились сьогодні, так я роблю букетика.

— З чого ж ти його робиш?

— З татиного волосся, з трісочок від стільця і з поламаних квіточок.

*

Мати. Не плач, Юрасю; якщо тебе тато висік, то це зробив він з любові до тебе!

Юрко. Так чому він тебе не б’є, мамочко, адже тебе татусь любить значно більше, ніж мене?

*

— Тьотю Варю, чому в тебе немає дітей?

— Тому, що мені їх не приніс лелека.

— Ну, якщо ти віриш у цю нісенітницю, в тебе не буде дітей до самої смерті!

*

Мати. Славку, не чухай ніс ложкою!

Син. А виделкою можна?

*

— Сергійку, я тобі забороняю гратися з Валериком. Він погано вихований.

— Добре! Але йому можна гратися зі мною? Я ж гарно вихований.

*

Хлопець прибігає зі школи і радісно каже батькові:

— Таточку, ти будеш задоволений мною, я біг за автобусом і зекономив п’ять копійок!

— Дивак! — відповідає батько.— Ти міг би бігти за таксі і зекономити карбованця!

*

— Скільки років тобі, малюк?

— П’ять років.

— А ти ще не вищий моєї парасольки!

— А скільки років вашій парасольці?

*

— Татусю, чия це статуя?

— Не знаю.

— А як зветься цей міст?

— Не знаю.

— А що це за башта?

— Невідомо.

— Татусю, ти не гніваєшся, що я стільки в тебе запитую?

— Та ні, синку, чому? Запитуй більше, тільки так ти зможеш у мене дечого навчитися.

*

Дитина плакала й кричала. Її запитали, що з нею.

— Я загубила дві копійки, які мені дала мама.

— Перестань,— сказали їй,— ось тобі дві копійки замість твоїх.

Тільки вона їх одержала, як почала ще дужче кричати.

— Чого ти кричиш? — запитують її знову.

— Плачу тому, що, якби я не загубила ті дві копійки, у мене тепер їх було б аж чотири…

*

У театрі дівчинка звертається до матері:

— Мамо! Мамо! А навіщо артисти передражнюють суфлера? Адже це непристойно?

*

— Ну, нарешті ти перестала кричати.

— Ні, матусю, ти помиляєшся. Я роблю лише перерву, щоб набратися свіжих сил.

*

— Ви в школі сьогодні займалися обчислюванням. Так ось, я тобі скажу, в якому році я народилася, і ти підрахуй, скільки мені років.

— Ми, тьотю, ще не дійшли до великих цифр.

*

— А що подарував тобі тато на твій день народження?

— Бритвений набір.

— Навіщо він тобі? Адже ти ще малий і в тебе немає бороди?

— Ні, тато сказав, що, поки я підросту, він сам голитиметься моїми бритвами.

*

— Тату, а це правда, що людина походить від мавпи?

— Так, правда.

— Ну, тепер зрозуміло, чому їх так мало лишилося в нашому зоопарку.

*

До верхолаза, що кінчав класти стоп’ятдесятиметрову заводську трубу, піднявся семилітній синок із сніданком.

— Спасибі, синку!

— Ну, я спускаюся, татусю!

— Добре. Тільки дивися, обережно переходь вулицю!..

*

— Скажи мені: якого роду слово «принцип»?

— Чоловічого.

— Чудово! А як буде жіночого?

— Принцеса.

*

— Тату, чому це в тебе щоку рознесло?

— А це, душенько, ґедзь мене укусив.

— А що таке ґедзь?

— Ґедзь? А це, бачиш, муха, що на худобу сідає.

*

— Що тобі, Михайлику, подарувати на день народження?

— Ключі від буфета, де ти ховаєш варення!

*

Маленький син професора, побачивши на підвіконні двох горобців, запитав:

— Татусю, яка з цих пташок чоловік, а яка дружина?

Професор відповів:

— А ось послухай, яка з них останньою замовкне, та, мабуть, дружина.

*

Бабуся. Сьогодні щось дуже нудно…

Онук. Бабусю, хочеш, я заховаю твої окуляри, а ти їх шукатимеш?

*

— Ти чому запізнився до школи?

— Я мав намір піти на рибалку, але тато мені не дозволив.

— Твій тато правильно зробив. Він, звичайно, пояснив тобі, чому ти повинен іти до школи, а не на рибалку?

— Він сказав, що черв’яків замало і на двох не вистачить.

*

— Ми підемо в кіно, якщо ти пообіцяєш не задавати мені весь час запитань.

— А чому?

*

Маленька дівчинка матері:

— Увечері ти мені кажеш, що я дуже мала, щоб дивитися так пізно телевізор, а ранком — що я дуже велика, щоб лежати так довго в ліжку. Треба ж знати, кінець кінцем, що говорити!

*

— Знаєш, бабусю, деякі вчені припускають, що сонце погасне через 80 мільярдів років.

— Як ти сказав? Через скільки?

— Через 80 мільярдів.

— Ах ти пустун, як налякав! Мені здалося, що через вісім мільйонів…

*

— Ніколи, сину, не тягнися за їжею через увесь стіл, якщо тобі щось знадобиться. Хіба в тебе немає язика?

— Є, але руки довші.

*

Учитель географії, показуючи в класі глобус, пояснює кулястість землі і запитує одного учня:

— Зараз ти зрозумів, що таке антиподи… Скажи, хто ж наші антиподи?

— Не знаю.

— Подумай, зміркуй… уяви собі, якби ми просвердлили дірку крізь центр і вийшли б у протилежний отвір… Де б ми опинилися?

— Біля дірки,— зметикував учень.

*

Батько. Знов одиниця з географії?!

Син. Я не винен… Це вчитель поставив.;

*

— Тату, чи вірно вчитель сказав, що ми живемо на світі для того, щоб допомагати іншим?

— Абсолютно правильно!

— А для чого тоді живуть інші?

*

— Якщо розрізати пополам кусень м’яса, а потім кожну половину знову пополам, які частини ми одержимо?

— Чверті.

— Добре. А потім?

— Восьмі.

— Потім?

— Шістнадцяті.

— Так. А далі?

— Тридцять другі.

— Добре, а далі?

— А далі — посічене м’ясо,

*

— Якщо я тобі дам 2 копійки та батько додасть 3 копійки, скільки у тебе буде всього?

— Сім.

— Ти, мабуть, не зрозумів мене. Слухай уважно: якщо я тобі дам 2 копійки і батько 3, скільки буде всіх копійок?

— Так я ж вам відповів: сім.

— Мене дивує твоя неуважність. Звідки ти візьмеш сім?

— Як звідки? Адже у мене в кишені вже лежать дві копійки,

*

— Чим ви можете довести, що земля кругла?

— Глобусом.

*

Шкільний твір десятилітнього хлопчика про свого батька:

«Мій батько може злізти на найвищу гору, переплисти найширше море і перемогти найсердитішого тигра. Мій тато може все! Але в нього на це бракує часу, бо він повинен допомагати мамі витирати посуд».

*

— Тату, скажи, чи правда це: сьогодні вчитель розповідав, ніби муха має хобот?

— Ох, ці мені вчителі! Завжди з мухи слона роблять!..

*

У французькій родині хлопчик молиться перед сном:

— Господи, благослови маму і тата, пошли їм усім здоров’я і зроби так, щоб Амстердам був столицею Бельгії…

— Нащо тобі це треба?

— А я сьогодні написав так у контрольній роботі з географії.

*

— Не піду я більше до школи! — заявив хлопчик батькам після першого дня навчання.— Ні читати, ні писати я не вмію, а розмовляти мені не дозволяють…

*

Чоловік і дружина почали сперечатися, на кого схожий їхній нащадок.

— Чоло і ніс у нього твої,— зауважила дружина,— очі мої.

— А панчохи — бабусині,— сказав малий.

*

Вчителька. Ви не можете взяти вісім груш від шістнадцяти паляниць або п’ять корів від шести коней. Віднімати можна тільки однорідні речі.

На одній парті піднімається рука.

Вчителька. Що скажеш?

Учениця. А хіба не можна взяти десять пляшок молока від двох корів?

*

Переглядаючи синового щоденника, батько похитує головою.

Хлопець співчутливо питає:

— Як ти гадаєш, тату, що саме тут є причиною: спадковість чи поганий вплив середовища?

*

Батько-адвокат. Васю, якщо мати запитає тебе, скільки я випив у саду пива, то скажи…

Хлопчик. Брехати я не буду, але на підставі існуючих між нами родинних стосунків можу відмовитися давати свідчення.

*

— Олю, твоя мати вдома?

— Дома, тільки у неї в гостях дядя Ваня.

— Піди скажи їй, що я прийшов.

— Нізащо! Ідіть самі, якщо хочете, щоб вас поставили в куток.

*

— Як тобі, Валерію, не соромно… Ти тридцятий, отже,— останній учень у класі.

— Ох, татусю, хіба ж я винен, що у нас усього тридцять учнів у класі?

*

Батько сів голитися. Провів раз-другий по намиленій щоці. Не бере…

— Ну й тупа бритва!

— Неправда,— заперечив син.— Бритва гостра. Я нею сьогодні кілька кольорових олівців загострив.

*

Батько. Тепер дай відповідь на таке питання, чому, коли чайник нагріється, у нього з носика йде пара?

Син.О, це я знаю! Щоб мамі було легше відкривати твої листи.

*

— Обстрижіть мене, ось вам десять копійок.

— Стрижка коштує 20.

— Половину волосся мати мені вже обстригла!

*

— Коли я не знаю якогось слова,— казав учитель,— або забуваю його, я запитую дружину, і вона виручає мене зі скрутного становища. Моя дружина — живий словник.

— Іване Степановичу,— сказав простодушний учень,— чи не позичите ви мені вашого словника на один-два дні…

*

— Ви дуже відстали від своїх подруг з арифметики. Є у вас вдома брат?

— Є.

— Попросіть його допомогти вам.

— Попросити я можу, тільки нічого з цього не вийде: братові лише три місяці.

*

Син. Є три роди: чоловічий, жіночий і середній…

Батько, І більш нічого?

Син. Нічого.

Батько. А рід людський, каналія! Для тебе він, значить, не існує?..

*

— Тату, чорнило дорого коштує?

— Ні, дешево. А чому це тебе цікавить?

— Мама дуже сердиться, що я вилив чорнило на килим.

*

— Що це сталося з моїм годинником? Треба його віддати почистити.

— Не треба, мамо, ми з Олею його сьогодні мили у ванні!

*

— Мишко, кого б ти хотів, щоб мати знайшла: братика чи сестричку?

— Конячку.

*

Учитель. Їжа і вода служать для підтримання нашого організму, а для чого служить нам повітря?

Учень. Для повітроплавання.

*

— Якого роду слово «штани»?

— Чоловічого.

— Ось як?! Це ж чому?

— А тому, що їх носять чоловіки.

*

— Є у вас діти?

— Є, син.

— Чудово. Скажіть, він курить?

— Ні.

— Це добре… Тютюн — отрута!.. Пробачте, а в карти він грає?

— Також ні.

— Чудовий хлопчик! Зараз таких небагато. А скільки йому років?

— Сьогодні рівно півроку.

*

— Матусю, ти мене сьогодні будеш купати?

— Звичайно, мій любий.

— Але ж я цілий тиждень був слухняний.

*

— Ну, що ж, Юліку, дай слонові яблучко, яке ти для нього приніс!

— Але, татусю, я не знаю, з якого боку йому подати яблучко — у нього з двох боків по хвосту!..

*

— Іване, пироги продав?

— Продав!

— А гроші де?

— Масла купив!

— А де ж масло?

— Пироги змастив.

*

— Тату, візьми мене до кінотеатру.

— Не можна! Позавчора тобі прищепили віспу, вчора рвали зуб, а сьогодні хочеш до кінотеатру?.. Чи не забагато розваг за один тиждень!

*

— Від чого лякаються коні?

— Вони бояться тіні, що лягає на землю від дерев.

— Тоді треба посипати ці тіні піском!

*

Учитель. Вам, мабуть, відоме прислів’я: «Не все те золото, що блищить». Наведіть приклад.

Учень. Ну ось, приміром, ваш ніс.

*

— Що таке цивілізація і що таке варварство, яка між ними різниця? — запитує хлопчик у батька.

— Цивілізація — це коли вбивають ворога на відстані 5—10 кілометрів, а варварство — коли відрубують йому голову шаблею.

*

— Сьогодні я одержав у школі четвірку!

— Чудово! З якого предмету?

— З чотирьох відразу!

*

Стара баба гнала вулицею ослів, а хлопчаки, що йшли зі школи, їй вигукували:

— Добридень, осляча матір!

— Здоровенькі були, мої маленькі діточки! — відповіла їм бабуся.

*

У сварці з батьком син назвав його дурнем.

— Чи розумієш ти,— сказав засмучений батько,— якби я насмілився сказати своїм батькам хоча б половину того, що ти говориш мені, то вони мені дали б такого перцю…

— Добрі були твої батьки, нічого сказати!

— Кращі за твоїх, гультяю!

*

Дитина під час обіду вдарилася головою об стіл і набила гулю.

— Нічого,— втішала мати,— їж скоріше суп, твоя гуля і пройде.

Після обіду хлопчик запитує:

— А якщо верблюдів годувати супом, у них теж пройдуть гулі на спині?

*

Хлопчик повертається із цирку зі сльозами на очах.

— Тобі не сподобалося?

— Ні… Великі леви з’їли приборкувача, а маленькому лев’яткові нічого не лишилося.

*

— А мій тато багатший від твого!

— А мій мудріший!

— А мій тато твоєму гроші позичав!

— А мій тато твоєму не віддасть!

*

У переповненому трамваї хлопчик їсть тістечко з кремом і рад у раз маже ним пальто сусідки. Мати каже хлопчикові:

— Владик, обережніше їж, а то у тебе буде повний рот волосся!

*

Двоє хлопчаків затіяли суперечку. Один з них говорить другому:

— Б’юся об заклад, ти не з’їси двох яблук натщесерце.

— З’їм,— відповів другий.

— Ану, спробуй!

Вони побилися об заклад. Хлопчик взяв одне яблуко і з’їв його.

— Ну, ось і програв,— сказав другий.— Адже ти з’їв яблуко, значить, друге яблуко ти вже не з’їси натщесерце!

*

Про актора, який за старих часів страшенно бідував, розповідали, що він вдавався до таких викрутасів: щоб укласти своїх дітей спати без вечері, він казав:

— Діти, хто не хоче вечеряти, той одержить 20 копійок.

Діти, як правило, погоджувалися, розраховуючи на другий день купити на свої гроші солодощів, але вранці роздавався новий вигук:

— Хто хоче снідати, давай двадцять копійок!

*

Мати запитує в шестирічної доньки, кого вона більше любить — кішку чи ляльку.

— Я більше люблю кішку, тільки ти, будь ласка, про це не кажи ляльці.

*

— Хто скаже, чим верблюд відрізняється від інших тварин? — запитує вчитель у класі.— Що є у верблюда таке, чого немає більш ні в яких інших тварин?

— Верблюденята! — відповіли учні.

*

— Подивіться: дівчинці не більше року, а вона вміє читати.

— Так, але чому вона мовчки перегортає сторінки?

— Тому що вона читати вміє, а говорити ще ні.

*

Вчитель. Знову уроків не знаєш? І чим ти тільки вдома займаєшся?

Учень. Я весь час сиджу і думаю…

Вчитель. Про що?

Учень. Про те, як би мені скоріше та краще закінчити школу!..

*

Вчитель розповідає про Плутона і Діану, богів стародавньої Греції й Риму. Раптом маленький Петя піднімає руку і запитує:

— А чому стародавні римляни давали своїм богам собачі імена?

*

— Музичне виховання вашої доньки коштувало не дешево, але тепер, я гадаю, вона непогано заробляє.

— О, звичайно. Наш сусід по квартирі, професор, щодня виплачує моїй доньці по три карбованці, коли хоче мати спокій.

*

— Мамо, наш учитель ніколи не бачив коней.

— Як це так?

— Сьогодні в школі було малювання. Я намалював коня, а вчитель підійшов і запитав:

— Що це таке?

*

Батьки двох студентів часто заходили один до одного, щоб поговорити про успіхи своїх дітей і почитати уривки з їхніх листів.

— Листи Геннадія примушують мене щоразу лізти в енциклопедичний словник,— не без гордощів сказав один батько.

— Вам поталанило,— відповів сумно його співбесідник,— листи мого хлопчика примушують мене щоразу лізти до кишені за гаманцем.

*

Пояснюючи, що таке країни світу, вчитель географії запитує:

— Якщо я стану обличчям до сходу, то що буде позаду мене?

— Ваша тінь.

*

Мати. Здається, сину, ти вчора не був у школі?

Син. Це тобі, напевно, вчителька сказала? Ох, ці жінки!.. Ніколи вони не вміють тримати таємницю.

*

— Ви поставили у слові м’який знак замість апострофа!

— Мені трапилось дуже м’яке перо.

*

Учитель дивиться роботу учня.

— Здається, це почерк твого брата?

— Може бути, Анатолію Платоновичу, я писав його ручкою.

*

— Тату, яка різниця між трамваєм і автомашиною?

— Бачиш, трамвай може давити людей тільки на рейках, а автомобіль — на всій вулиці.

*

Учитель. Гандзю, ти написала дуже гарний твір, але він точнісінько такий, як у Марка. Що я повинен думати?

Гандзя. Що твір Марка теж дуже гарний!

*

Коли у Браунів народився довгоочікуваний син, вони послали братові щасливої матері телеграму:

«Щойно з’явився чудовий хлопчисько, твій племінник».

Дуже швидко вони одержали відповідь:

«Ніякого племінника у мене немає. Женіть обманщика геть!»

*

У музеї двоє підлітків оглядають мумію з табличкою: «2500 р. до н.е.».

— Що б це могло значити?

— Мабуть, номер автомобіля, який її переїхав.

*

Батько послав сина продати вкрадену сорочку. На базарі у сина вкрали сорочку, і він повернувся додому ні з чим.

— За скільки продав?

— 3а стільки, за скільки ти її купив.

*

— Заберіть цю дівчинку, бо я наїду на неї!

— Нічого, нічого! Ця дівчинка сліпа і глуха, вона нічого не почує і не побачить.

*

Найскупіша тварина,— говорить маленький хлопчик,— це міль: вона їсть лише дірки.

*

Учений пише статтю «Про шкідливість тілесного покарання».

— Татусю, що ти там пишеш?

— Петю, якщо ти від мене не відчепишся, я тебе відшмагаю!

*

У одній американській школі батьків запитали:

— Чи б’єте ви своїх дітей?

Більшість батьків відповіли:

— Ні, якщо не рахувати випадків самозахисту,

*

— Мати вдома?

— Нема.

— А татко?

— Татко теж сховався.

*

— Послухай,— сказав батько синові,— ось тобі простенька задачка. У тебе було три яблука, я тобі дав ще два, а потім ти з’їв три. Скільки в тебе лишилося?

— Не знаю,— відповів син після тривалого роздуму.— Ми в школі завжди вираховуємо на апельсини.

*

— Послухай, мій хлопчику,— гнівалася мати,— я кликала тебе, мабуть, вже дванадцять разів, а ти не чуєш! І що тільки з тебе вийде?

— Офіціант!

*

— Васильку, негарно показувати пальцем.

— А чому тоді цей палець зветься вказівним?

*

— Мій батько завжди їсть тільки яловичину,— хвалився один хлопець іншому,— він сильний, як бик!

— А мій завжди їв тільки рибу, а плавати так і не навчився.

*

— Синку, лелека приніс тобі сестричку. Хочеш її побачити?

— Сестричку? Ні, я хотів би побачити взимку лелеку,

*

Один хлопчик другому:

— Не можу йти в кіно — повинен допомогти батькові готувати мої уроки.

*

Маленький хлопчик вперше пішов до школи.

— Ну, і чому ж тебе, синку, навчили?

— Нічому,— зітхнув першокласник.— Звеліли завтра знову прийти.

*

— Мамо, ти знаєш ту вазу, яка переходить у нашій родині з покоління в покоління?

— Так, ну і що?

— Так от, моє покоління її тільки-но розбило.

*

Повчаючи малого сина, батько каже:

— Коли я був такий, як ти, я ніколи не казав неправди.

— А коли ж ви почали неправду говорити?

*

— Ніколи не відкладай на завтра того, що можна зробити сьогодні,— казала мати синові.

— Добре, мамочко,— весело відповів хлопчик і побіг до сусідньої кімнати.

— Що ти збираєшся робити?

— Хочу з’їсти завтрашню порцію халви.

*

— Чи будеш ти мене, синку, любити й годувати, коли я буду старенький, як наш дідусь? — питає батько маленького сина.

— Буду.

— От гарний хлопчик! Іди до мене на руки і на тобі цукерку. Як ти мене будеш любити?

— Так, як ти дідуся.

— Іди геть, негіднику, і віддай сюди цукерку! — визвірився батько.

*

Продавець дзвонить своєму постійному покупцеві. До телефону підходить маленький хлопчик.

— Батьки вдома?

— Ні.

— А є хтось, з ким би я зміг поговорити?

— Моя сестра.

— Передай їй трубку.

Минуло багато часу, а потім хлопчик знову взяв трубку:

— Я не можу витягнути її з колиски!..

*

Син шофера розповідає про сусідів, у яких народилась трійня.

— У них чудові близнята і одна запасна дитина.

*

— Чому твій маленький братик так кричить?

— А чому йому не кричати? Якби у вас не було ні волосся, ні зубів, якби ноги вас не тримали, а руки не слухались, ви ще не так закричали б.

*

— Тату, а що таке папуга?

— Це єдине жіноче створіння, яке повторює все, що чуло, без коментарів.

*

Мати запитує доньку:

— Ти вже вимила руки?

— Звичайно, мамо, ось глянь на рушник.

*

Маленька дівчинка каже:

— Як я сьогодні дуже обсварилася.

*

— Чи справедливо карати людину за те, чого вона не зробила?

— Звичайно, ні.

— А вчитель покарав мене за вправу, якої я не виконав.

*

— Не ходи сьогодні, синку, на озеро, адже у тебе животик болить.

— Не турбуйся, мамусю, я плаватиму на спині.

*

— Чому ми кажемо «материнська мова»?

— Бо мати більше говорить, ніж батько.

*

Трирічний хлопчик взяв мамин пушок і почав пудритися, наслідуючи маму. До нього підійшла сестричка, відібрала пушок і сказала:

— Пудряться тільки жінки, а чоловіки повинні умиватися.

*

Восьмирічний хлопчик, повернувшись зі школи, розповідає батькові:

— Мишко сказав сьогодні про вчителя дуже погане слово.

— Яке?

— Адже ти мені не дозволяєш говорити погані слова: ти скажи всі ті, які ти звичайно вживаєш, а я в потрібний момент покашляю.

*

— Скажи мені, синку, що сказав тато, коли він упав з драбини?

— Лайки пропустити?

— Звичайно, любий.

— Тоді нічого…

*

— Їж, Тарасику, їж мерщій, дивися — залишилися ж самі сльози (тобто мало).

— Я не хочу доїдати сльози, вони гіркі!

*

— Діду, а ви були колись малим? — питає онук.

— Був, дитинко, був.

— То ви були, мабуть, дуже смішні зі своєю лисиною та бородою.

*

Хлопчик розповідає свою біографію:

— Я народився всього один раз…

*

— Тату, є таке прислів’я: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти?»

— Так.

— Тоді поясни, будь ласка, коли гарна людина приятелює з поганою, то чи означає це, що гарна людина погана через те, що вона товаришує з поганою, або погана людина — гарна тому, що вона товаришує з гарною?

*

— Дядьку, ви баскетболіст?

— Ні.

— То чому ж ви такий високий?

*

— Мамо, ти не могла б завтра приготувати улюблену татову страву?

— А навіщо?

— А я завтра принесу щоденник.

*

— А чому очі твоєї ляльки не заплющуються?

— Невже не зрозуміло? Вона ж дешева…

*

— Тату, вчитель у школі сказав про мене, що яблуко від яблуні недалеко падає. Що це означає?

— Напевно, ти знову говорив якісь дурниці!

*

Спершу батьки примушують дитину ходити і говорити, а весь останній час, поки вона не стане дорослою, намагаються примусити її сидіти і мовчати.

*

Син питає у матері:

— Скажи, правда, що нас годує Бог?

— Звичайно, любий.

— А дітей приносить лелека?

— Ну, так.

— І подарунки роздає Дід Мороз?

— Звичайно.

— Годі я не розумію, для чого ми тримаємо батька?

*

Маленький хлопчик не хоче йти до школи і дзвонить учителеві.

Грубим голосом він каже:

— Сергійко хворий.

— А хто це говорить?

— Мій тато.

*

Мама (укладаючи сина в ліжко). Бачиш, дитятко, сьогодні я не зробила тобі жодного зауваження.

Син. Молодець. Завжди будь такого гарного!

*

Мати — синові:

— Май на увазі, що на ввічливості ще ніхто нічого по втрачав.

— Як? А місце в автобусі?! —запитує юнак.

*

— Що з тобою, Леріце, чому ти плачеш?

— Мати наказала, щоб я не переходив вулицю, доки не проїде трамвай, а на цій вулиці немає трамвая…

*

Знаєш, мамо, сьогодні на питання вчителя ніхто не зміг відповісти.

— А що ж він спитав?

— Він спитав, хто розбив вікно.

*

Тітка виїжджає і прощається з малою Оленкою.

Мати: — Ну, Оленко, попрощайся з тіткою. Що треба говорити, як тітка від’їжджає?

Оленка: — Нарешті!

*

— Мамо, Петер мене побив!

— Треба було дати здачі…

— Так я дав йому здачі ще перед тим…

*

— От зараз піду до твого тата і скажу йому, що ти мене дражниш,— каже мала Оленка.

— Можеш іти,— посміхається Андрійко,— мій тато тобі не повірить, бо він завжди говорить, що жінкам не можна вірити.

*

П’ятирічний Валерик загубив свою матір і, плачучи, питає:

— Ви не бачили жінки без маленького хлопчика, який схожий на мене?

*

— Мамо, сьогодні дощ піде! ^

— Чому ти так думаєш?

— Барометр упав.

— А ти звідки знаєш?

— Та я його сам упустив!

*

Гід (у ботанічному саду). А ця рослина з родини бегонієвих…

Хлопчик. Мамочко, а хто вони — ця родина?

Мати. Тс-с!.. Напевно, його знайомі дяді. Поїхали кудись, а квіти залишили йому доглядати.

*

— Синку, як тобі не соромно! Ти знов увесь у багні, адже я тобі дала одягти святкові штани!

— Мамо, я не встиг їх зняти, поки падав у калюжу.

*

— Мамо, мамо! Я бачив уві сні ведмежатко. Правда, гарне?

— Але ж це ти, синку, бачив, а не я.

— Ні. Ти теж там була. Я тебе покликав і показав.

*

Першокласниця звертається до вчительки:

— Не хочу вас ображати, але мій тато каже, що коли в мене й надалі будуть погані оцінки, то він декого відшмагає.

*

— Ой бабусю! Я така голодна.. Така голодна!..

— От і добре. Іди мий руки та сідай їж суп.

— У-у… На суп я не голодна… Я тільки на компот…

*

Хлопчик Томмі живе у школі-інтернаті. У листах до батьків не можна скаржитися на порядки у школі. Тому він пише так:

— Любі мамо і тато! У нашому інтернаті 337 школярів. Мені дуже хотілося б, щоб там лишилося 336.

*

Англійський король Генріх VI був першою людиною, яка офіційно дозволила себе шмагати. Він вступив на трон 1422 року в дев’ятимісячному віці. Його першим королівським указом був декрет, завірений відбитком великого пальця, про призначення «дами Аліси Батлер нашою нянею для того, щоб вона доглядала за нашою персоною і час від часу розумно карала».

*

— Коли моєму синові минуло вісімнадцять років, я сказав, що дозволяю курити.

— А він що?

— А він відповів: «Дякую, тату, я вже два роки, як кинув».

*

Коли ходжа був ще хлопчиком, хтось запитав у нього:

— Хто старший: ти чи твій брат?

— Минулого року мати заявила, що брат старший за мене на рік,— сказав ходжа,— виходить, тепер ми однолітки.

*

–– Коли Попов був у твоєму віці, він учився на самі п’ятірки.

— Так, татусю, а у твоєму віці він вже винайшов радіо.

*

Дочка, повернувшись з курсів домашніх господарок, говорить матері:

— Ти ж уявляєш, ми самі приготували собі обід!

— І вам дозволили його їсти?

— Дозволили? Примусили!

*

Досвідчена жінка радить молодій матері:

— Ти просто уяви собі, що ти це не ти, а хтось інший. Адже кожний добре знає, як виховувати чужих дітей.

*

Хлопчик каже приятелеві:

— Приходь до нас! Мені подарували собаку, і я хочу перевірити, кусається він чи ні.

*

Казка.

Жили-були одинадцять курок і один півень. Кури ходили з курчатами. В усіх курчат був спільний батько. Так що проблема «Батьки та діти» була тут недоречна.

*

Мати запитує восьмирічного Джона:

— Чому ти побив цю дівчинку?

Джон відповідає:

— Ми гралися з нею в Адама і Еву, а вона, замість пригостити мене яблуком, сама його з’їла!

*

— Чому, коли у мами вихідний день, вона завжди дома, а коли у няні вихідний, її ніколи немає?

*

–– Тату, дай мені 20 копійок, я хочу подивитися на місяць у телескоп.

— Потерпи трохи. Через два тижні буде повний місяць, і тоді за ці гроші ти побачиш більше.

*

— Хто в нас був, синку, коли я був у відрядженні?

— Якийсь лікар.

— Звідки ти знаєш, що це був лікар?

— Тому що він сказав мамі, що дуже шкідливо носити такі тонкі застібки на панчохах.

*

Старий морський вовк. Мені одного разу довелося відбиватися від десяти акул.

Його син. Але минулого року ти говорив, що акул було п’ятеро.

Старий морський вовк. Минулого року ти був надто малий, щоб знати цю жахливу правду.

*

— Цю фотографію замовив ваш син.

— Схоже на нього.

— Але він не заплатив за неї!

— Що ж, це ще більше схоже на нього.

*

Дівчинці дають яблуко.

Мати питає:

— Що ти повинна сказати?

— Дайте мені ще одне.

*

Бабуся каже онучці:

— Будь слухняною, ти ж знаєш: Червона Шапочка була неслухняна і її з’їв вовк.

— Знаю, але і бабусю теж…

*

Капітан (до свого нового помічника). Ну що, мій юний друже? Стара історія? Батько вигнав з дому свого нікудишнього сина, і бідному безтолковому хлопцеві нічого не лишилося, як іти плавати.

— Що ви, сер! З того часу, як ви були молоді, все змінилося…

*

Бабуся читає онукові вперше, як муха знайшла гроші та пішла на базар і купила самовар. Дмитрик зупиняє її:

— Який самовар, бабусю? Напевне, вона купила телевізор?

*

Вітя дивиться по телебаченню перегони.

— Мамо, за ким біжать коні?

— Ні за ким. Перша одержить приз.

— Тоді навіщо біжать інші?

*

Маленьке дівчатко довго розглядало лева у клітці, потім запитало у батька:

— На всякий випадок, якщо він зненацька вирветься на волю і з’їсть тебе, на якому автобусі мені їхати додому?

*

До одруження в мене було шість теорій про виховання дітей, а тепер у мене шестеро дітей і жодної теорії.

*

Мати вкладає дитину спати:

— Золотко моє, якщо тобі вночі щось треба буде, то гукни: «Мамо!» — і тато зразу ж прибіжить до тебе.

*

— Володю, я мав розмову з твоїм учителем. А тепер питаю в тебе: хто найбільший ледар у вашому класі?

— Не знаю, тату.

— Неправда, знаєш! Хто сидів у класі й тільки дивився, як інші читають або пишуть?

— Наш учитель, тату!..

*

— Мамочко, якщо я не прийду ночувати, то можеш переробляти моє шкільне плаття на весільне.

*

— Тату, що це за птах?

— Не знаю.

— А чого ти не запитав, коли був маленьким?

*

Хлопчик питає:

— Тату, хочеш іще шматочок торта?

— Ні, синку.

— А тепер ти запитай у мене.

*

— Татусю, що мали люди до того, як був винайдений телевізор?

— Тишу та спокій, синочку.

*

— Хіба так читають книжки, синку? Ти ж пропускаєш по кілька сторінок.

— А це книжка про шпигунів. Я хочу їх скоріше зловити.

*

— Мамо, га, мамо, можна, я піду подивлюся на затемнення сонця? Всі діти дивляться!

— Йди, тільки ні в якому разі не підходь близько.

*

Дитина ніяк не хоче заснути. Мати питає чоловіка:

— Може, мені заспівати щось?

— Ну, навіщо відразу так? — відповідає чоловік.— Спробуй з ним спершу по-доброму.

*

Хлопчик питає матір:

— Мамо, яким чином ви познайомилися з татом?

— Одного разу я упала у воду. І вже почала тонути, як раптом якийсь молодий чоловік кинувся у воду і врятував мене. А через два місяці ми побралися.

— Ага, тепер я розумію, чому тато не дозволяє мені вчитися плавати!

*

Бабуся говорить онучці:

— Теперішні дівчата не мають навіть уявлення, навіщо потрібна голка.

— Як не маємо уявлення? Для програвача!

*

— Чому так дорого коштує Муха-Цокотуха?

— Тому, що в неї позолочене черево.

*

— Тату, мені приснилося, що ти дав мені п’ять карбованців.

— Можеш їх собі залишити, синку.

*

Батько питає сина:

— Кого ти більше любиш: мене чи дядю Костю?

— Аркадія Райкіна.

*

Закоханий син пише батькові:

«Дорогий таточку, надішли мені 10 карбованців, я сфотографуюся зі своєю коханою і надішлю тобі нашу картку». Батько відповів:

«Висилаю п’ять карбованців, надішли фото дівчини, а тебе я й так добре знаю!..»

*

— А хто розбив у вас вікно?

— Мати розбила, але тато не винен, він ухилився…

*

— Чи не здається вам, що теперішня молодь жахливо одягається? Наприклад, ось оцей юнак…

— Це моя дочка…

— Пробачте, я не знав, що ви його батько.

— Я її мати.

*

— Тату, яка різниця між оптимістом та песимістом?

— Оптиміст бачить лише сир, а песиміст тільки дірки.

*

Батько закінчив розповідати казку:

— …і вовк з’їв це неслухняне телятко…

Син на це:

— А якби телятко було слухняне, то його б з’їли ми, а не вовк?

*

Бабуся запитала маленького онука:

— Скільки буде один плюс два?

— Три,— відповів хлопчик.

— Вірно. За це ти одержиш три цукерки.

— Шкода, якби я знав, я сказав би шість.

*

*— Мамо, мамо, онде проїхав автомобіль — такий великий, як наш будинок!

— Сто мільйонів разів казала тобі: не перебільшуй!

*

— Мій брат на шкільних змаганнях пробіг 1500 метрів за одну хвилину.

— Не бреши, це ж краще за світовий рекорд!

— А він знав найближчу дорогу.

*

Хлопчик питає у батька:

— Тату, коли ти одружився?

— У двадцять чотири роки.

— А мати?

— У двадцять два.

— То, виходить, мати одружилася на два роки раніше, ніж ти?

*

— Чому ти дивишся всі передачі підряд?

— Бабуся каже, що телевізор на мене дуже добре впливає: я хоч не ходжу на голові і нічого не ламаю.

*

Трирічна дівчинка, побачивши в зоологічному саду паву, вигукнула:

— Мамо, мамо! Подивися: курка розквітла!

*

Розмовляють маленькі діти після першого шкільного дня:

— Ну, от мене запитали: «Який зараз місяць?» А я відповіла: «Круглий».

— Ех, ти. А я все правильно сказав. Вони запитали: «Які бувають місяці?» А я сказав: «Понеділок, вівторок, четвер».

*

— Мишко, ти чуєш? Сьогодні весь день усі мені бажають щастя, а ти щось побажаєш мені на день народження?

— Так, мамо. Я тобі бажаю, щоб ти купила мені велосипед.

*

— Учитель мене лаяв за те, що я не знав, де Апенніни.

— І дуже добре зробив! Іншого разу будеш знати, де залишати свої речі.

*

— Чому ти нам усю ніч спати не давала, все плакала, капризувала?

— А хіба з вами й пожартувати не можна?!

*

— Як тобі не соромно! Ти останній у класі!

— Це не моя вина, останній захворів.

*

— Пам’ятаєш, тату, ти якось розповідав, що у тебе в школі були погані оцінки…

— Чого це ти раптом згадав?

— Просто подумав, що історія повторюється.

*

Мати вирішила тримати сина суворо.

— Куди ти йдеш?

— Куди хочу.

— А коли повернешся?

— Коли заманеться.

— Добре, тільки дивися, ні на хвилину пізніше! Чуєш?

*

— У вас є діти?

— Так, чотири дочки.

— Живуть з вами?

— Ні, ще не всі вийшли заміж.

*

— Тут шестеро яблук, віддай половину маленькому братові. Скільки ти йому даси?

— Двоє,

— Хіба ти не вмієш рахувати?

— Я то вмію, але ж вія ще не вміє.

*

— Борю, дістань шапку Толі з цієї брудної ями!

— Я не можу, мамо. Він надто міцно зав’язав її під підборіддям.

*

— Як ти гадаєш, Павлику, є люди, які думають зовсім однаково?

— Звичайно, є! От хоча б у нашому класі Микола і Семен. Адже їхні контрольні роботи подібні одна до одної, як дві краплі води.

*

— У мене скоро не буде тата,

— Чому ж не буде?

— Тому, що він стане дідусем.

*

Люся злегка поранила пальця.

— Я поцілую пальчика, і все мине,— сказала мати.

— Поцілуєш? Дай спершу йод.

*

Мати, побачивши у вікно, як її чотирилітній син б’є лопатою другого хлопця, вигукнула:

— Що ти робиш? Ти ж його так покалічиш, що йому доведеться йти до лікаря.

— А йому однаково треба йти до лікаря — у нього нежить.

*

— Якщо ти сьогодні принесеш двійку, будеш двічі битий,— сказала мати синові.

— Краще я принесу одиницю.

*

— Бачиш, синку, як курчатко вилуплюється з яєчка?

— Бачу. А як воно туди залізло?

*

Юхан вирішив віддати найкращу корову в придане дочці Еммі і заявив про це так:

— Той, хто одружиться з моєю Еммою, одержить гарну корову.

*

З двору в дім вбіг хлопець у розідраній сорочці.

— Ура! Мамо, наша бере!

— Боже мій, а де ж Джонні?

— Його ще б’ють.

*

— Мій тато може підняти великий камінь!

— А мій тато може підняти три таких камені!

— А мій тато піднімати не буде, у нього є заступник.

*

Дівчинці треба було розв’язати кілька задач, які навіть її матері здалися важкими. Наступного дня дівчинка в школі одержала двійку.

Мати була дуже засмучена.

— Нічого, мамо! — втішала її дівчинка.— Ти ж не одна: інші матері також одержали двійки!

*

— Чи здійснилася якась із ваших дитячих мрій?

— Так, коли мати зачісувала мене густим гребенем, я мріяв стати лисим.

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.

*

Сім’я — це така приємна річ, що майже всі мають по дві сім’ї.

Поль Декурсель

*

Дуже легка вранішня зарядка: прокинувшись, злегка посміхнутися, раніше, ніж зітхати та бурчати.

Жюльєн де Фалькенаре

*

Мало любити життя,— треба з ним ще й добре поводитись.

В. Александров

*

Зять два рази підкидав тещу, а один раз не піймав.

Народний вислів

*

— Коли б ти знав,— каже дружина чоловікові,— як мені не хочеться йти до Ковальських!

— А думаєш, мені хочеться? Але уяви, як вони зрадіють, коли ми не прийдемо…

— Маєш рацію! Ходімо!

*

Чоловік посварився з дружиною. Запхавши у валізку найнеобхідніше, він заявив, що йде записуватися в космонавти.

— Краще зіткнутися з метеоритом і вмерти в ім’я науки, ніж терпіти ці одвічні скандали! .— сказав він дружині і грюкнув дверима.

Через п’ять хвилин він знову з’явився на порозі і заявив:

— Тобі пощастило. На вулиці дощ.

*

— Що трапилося? Чому ти такий сумний?

— Погана історія…

— А в чому справа?

— Я мав зустріти на вокзалі дружину, а її в поїзді не було. Боюся, що вона дома вже з учорашнього дня.

*

— Хто вам найкращий друг?

— Той, хто захоче одружитися з моєю дружиною.

*

— Ти неохайна. Під ліжком стільки пилюки!

— А де ж їй бути?

*

— Як ти, задоволений своїм зятем?

— Та він нічого, тільки не вміє грати в карти.

— То це ж добре!

— Але біда, що він не вміє грати, а грає.

*

Жінка з чоловіком повернулися з театру додому.

— Слухай, жінко! А сьогодні в театрі я був уважніший, ніж минулого разу. Дивися, я приніс твою і свою парасольки.

— Що ти кажеш, чоловіче! Адже ми сьогодні парасольок до театру не брали!

*

— Послухай, Любонько, ми повинні запросити до себе на вечір Сухожилченкових принаймні ще два рази. Ми в цьому сезоні вже п’ять разів розладнували собі шлунки на їхніх вечорах, а вони у нас — всього тричі!

*

— Також не погано! — сказав зять, кинувши каменюку на собаку, а вціливши в тещу.

*

Стара жінка, схлипуючи, каже своєму чоловікові:

— Якщо хто з нас піде з життя першим, то я переїду в Туапсе…

*

Іван Кузьмич дивився по телевізору хокейний матч і заснув. Розбудила його дружина.

— Вставай, уже дванадцять.

— На чию користь? — з жахом вигукнув Іван Кузьмич.

*

Людина, яка врятувала потопельника-мільйонера, сказала:

— Зараз ми застосуємо штучне дихання.

— Ні, ні, не треба ніякого штучного, я заплачу скільки треба! — вигукнула дружина мільйонера.

*

Дружина їде гостювати до своєї матері.

— Як тільки ти напишеш, що скучив, я негайно ж повернуся, – каже вона чоловікові.

— Але, люба моя, для чого тобі так довго затримуватися?

*

— Моя дружина знаходить гроші, куди б я їх не сховав.

— А моїй дружині це ніколи не вдається. Я ховаю їх у шухляду з моїми брудними шкарпетками.

*

До містера Хоккінса з провінції приїхав погостювати знайомий. Час ішов, але гість від’їжджати не збирався.

— Чи не скучила за вами дружина та діти? — запитав його одного разу містер Хоккінс.

— Мабуть, ви маєте рацію, мій друже. Я сьогодні напишу їм, щоб вони приїхали.

*

— Моя дружина хоче схуднути і тепер весь час їздить верхи.

— І як наслідки?

— За тиждень кінь втратив у вазі десять кілограмів.

*

Хто зрозуміє цих чоловіків! У неділю з задоволенням їв моркву, в понеділок — теж, у вівторок — теж, у середу — теж, раптом у п’ятницю сказав, що морква — це свинство!

*

— Чому ж ви не розлучитеся з чоловіком, якщо не любите його?

— Це можна. Довелось би дітей поділити пополам, а в нас їх непарне число.

*

— Ви ніколи не гуляєте з вашою дружиною. Ви тільки їздите. Це, мабуть, коштує дуже дорого.

— Навпаки, я ще економлю… Коли ми ходимо гуляти пішки, зупинки біля крамниць коштують мені дорожче.

*

«Ти мене зовсім не кохаєш! Ти написав мені листа вагою у 20 грамів. Інші одержують від своїх чоловіків по тридцять і навіть по п’ятдесят грамів».

*

— Коли ти був нареченим, ти обіцяв носити мене на руках…

— Ти забуваєш, кохана, що важила тоді удвічі менше.

*

Коли вони сварилися, то кидали одне в одного стільцями, але ні сімейним справам, ні меблям це не шкодило. Сім’я була міцна, меблі — теж.

Еміль Кроткий

*

У однієї людини підмінили її новий капелюх на старий і зім’ятий.

Невдовзі в газеті з’явилась об’ява:

«11 жовтня ц. р. на вечорі у N., мабуть, помилково хтось узяв мій новий капелюх, замість нього залишив старий. Якщо протягом трьох днів мені не повернуть мого капелюха, то я надішлю власникові старого капелюха любовний лист, який я знайшов за підкладкою».

*

— Як ти гадаєш провести відпустку?

— Ну, відпустка для мене ніколи не буває проблемою!

— Що ти кажеш?

— Шеф вирішує, коли я їду, дружина — куди.

*

— Я не зустрічала таких невдячних людей, як твої брати. Коли твої справи йдуть добре, вони при тобі, коли ж у тебе трапляється біда, вони тебе покидають!

— Це тому, що вони делікатні. Вони не хочуть бути тягарем, коли ми не можемо їм щось дати.

*

Дружина. Подружнє життя — це суцільні жертви! Я, наприклад, готую їжу щодня!

Чоловік. А я, наприклад, щодня мушу їсти те, що ти готуєш!

*

— Уяви, який курйоз! Учора мій чоловік після п’яти років шлюбу освідчився у коханні.

— І що ж ти?

— Я обіцяла подумати!..

*

— Дружинонько моя люба, сьогодні м’ясо якесь твердувате. Ти його довго варила?

— Аякже, точнісінько, як про це сказано у куховарській книзі. Ось: «Візьміть кіло м’яса і варіть його протягом години». Я взяла півкіло і варила півгодини.

*

Скажіть палко закоханому чоловікові, що його кохана зраджує його, приведіть двадцять свідків зради його коханої, і можна вас запевнити, ставлячи десять проти одного, що декілька ласкавих її слів спростують усі свідчення обвинувачів.

Джон Локк

*

Чи існує щось неприємніше, ніж дружина, яка вміє готувати, але не хоче цього робити? Хіба що дружина, яка не вміє готувати, але наполегливо це робить.

*

Чоловік, повернувшись із похорону родича, каже дружині:

— Тепер нарешті я можу тобі признатися: тільки з кохання до тебе я стільки років тернів присутність твого неприємного дядечка у нашому домі.

– А хіба це був не твій дядько?!

*

— Чому ви розлучилися з Марією Іванівною?

— Від неї відгонить духами, а я б хотів мати тверезу дружину.

*

Епітафія коханому чоловікові: «Він був тричі одружений. Крім того, він пройшов крізь дві світові війни».

*

Чоловік знайомить свою дружину з іноземцем, що погано володіє українською мовою.

— Любонько, дозволь тобі відрекомендувати містера Девісона. Містер Девісон, рекомендую вам мою найдорожчу половину.

— Половину? — здивовано запитує шокований іноземець.

— Так, так,— шепоче йому на вухо приятель господаря дому,— вона належить йому тільки наполовину.

*

Хто рано-вранці піднімається… той може піти, не посварившись із дружиною.

*

— Чим це ви так засмучені, колего?

–– Ох, ці жінки… А хіба у вас ніколи не траплялося сварок з дружиною?

— Ніколи!

— І у вас немає невихованих дітей?

— Ні!

— Як же це так?

— Дуже просто: я ніколи не був одружений.

*

Очі у кошенят розплющуються на восьмий день.

А в одруженого чоловіка вже після першої шлюбної ночі.

*

— Що ж ти зробив після того, як дружина подряпала тобі обличчя?

— Я купив їй ножиці, щоб стригти нігті.

*

— Я чув, ви залишаєте наше місто і їдете до свого зятя? Дуже, дуже шкода!

— Кого ви жалієте: місто… чи мого зятя?

*

— Люба Оленько, ти собі не уявляєш, що таке мій чоловік…

— Знаю, знаю — це якийсь домашній льодовик!

*

Є песимісти, що одружилися, і оптимісти, що зробили це двічі.

*

П’ять років вважав себе найщасливішим і тільки на шостому випадково виявив, що одружився з глухонімою.

*

Якийсь король, стурбований тим, як швидко збільшується його численна родина, видав указ, за яким він зобов’язався визнавати своїми законними дітьми тільки перших двадцятьох, народжених протягом одного року.

*

Простити і забути може лише мати.

Дружина може простити, але не забути.

Сестра може забути, але не простити.

Дочка і не забуде і не простить.

Ірина Вільде

*

Епітафія:

«Тут лежить чудова жінка, яка варила мені обіди, штопала мені шкарпетки і піклувалася про моїх дітей,— моя теща».

*

Найважче чоловікові приховати свої почуття, коли він прощається на вокзалі з тещею.

*

Теща. Я бачила сон, наче мене повісили…

Зять. Ну-у!!!

Теща. Не дуже радій: мотузка обірвалась, і я прокинулась.

*

— Скажи, будь ласка, Павле, чи не казала твоя сестра знову щось недобре про мене?

— Ні, навпаки! Коли тато сказав, що ти викінчений осел, вона йому зауважила, що не слід робити висновків на підставі зовнішнього вигляду.

*

— А що ви їм подарували на новосілля?

— Чайний сервіз на 24 персони. А ви?

— Чайне ситечко на 48 персон.

*

— Уяви собі, яка рідкісна людина — мій зять: ніколи і нічого від мене не вимагає.

— Це дрібниці! А ось мій зять прямо-таки незвичайна людина! Він не тільки не вимагає в мене грошей, але й дочку мені повернув…

*

Тесть не любить зятя, свекор не любить невістки, теща не любить зятя, свекруха не любить невістку: все у світі зрівноважується.

Жан Лабрюйєр

*

Дружина. Який улов був у тебе вчора?

Чоловік. Я впіймав шість лящів!

Дружина. Виходить, нас обрахували: мені принесли рахунок за вісім штук.

*

У Бейруті виникло оригінальне об’єднання «Клуб покинутих чоловіків». Його очолював адвокат Хінні Амрані, дружина якого Газелла покинула його другого дня після весілля.

До складу клубу входять ще сімдесят осіб.

*

Якось квіткова крамниця помістила у вітрині таке оголошення:

«Квіти у нас такі дешеві, що їх можуть купувати навіть чоловіки».

*

Мадам Дюпон лежить хвора в ліжку і просить чоловіка заварити чай. Мсьє Дюпон не може його знайти.

— Як же так,— відповідає йому дружина,— він на полиці у коробці від какао і на ній написано «сіль».

*

–– Почекай одну хвилинку, любий, почекай одну хвилинку!

— А хіба обід буде зварений?

— Та ні, золотко, я піду разом з тобою.

*

Спочатку їй не можна було заперечувати, бо дитина народиться нервовою, потім — щоб молоко не пропало, ну а потім вона до цього звикла.

Еміль Кроткий

*

— Твій шлюб, Лізо, нещасливий!

— Навпаки, мамо…

— Сусіди кажуть, що цілий тиждень ви з чоловіком сваритесь.

— Це наклеп! Вже два тижні, як ми зовсім не розмовляємо!..

*

Подружжя жило за законом єдності і боротьби протилежностей.

*

Два леопарди кружляли по лісу і натрапили на хатину. В ній на підлозі була постелена шкура леопарда.

— Чи знаєш, що це таке? — запитав один леопард другого.

Той глянув на шкуру, затремтів і з жахом прошепотів:

— Тікаймо! Це моя теща!!!

*

Це правда, що одружені живуть довше, ніж холостяки?

Ні. Це їм життя здається довшим.

*

Стара жінка просить продавця прочитати їй синового листа. Той починає розбирати важко розбірливий почерк:

— Ма-ма, матінко, люб’язна мо-мо-моя…

— Ну ось… ось! — радісно вигукує стара жінка.— Це від нього, бачу, від нього, голубчика. Він, ще коли малий був, усе заїкався, сердешний…

*

Справжнє подружнє життя — це коли дружина виявляє листа, якого вона просила чоловіка відправити ще місяць тому, в кишені його піджака, до якого вона обіцяла пришити ґудзика два місяці тому.

*

Сліпий чоловік одружився з жінкою гарненькою, але надзвичайно сварливою.

— Ваша дружина, як троянда! — сказав йому одного разу хтось із знайомих.

— Не знаю,— відповів сліпий,— не можу про це судити на вигляд і на колір, але колючками вона точнісінько нагадує троянду.

*

Теща (зятеві). Ви кажете — я для вас тягар… Хто ж зробив мене тещею, як не ви!

*

Після весілля молоду жінку іноді чекає немало розчарувань. Виявляється, коханий тричі на день хоче їсти! І це після запевнень: «Ми не звертатимемо уваги на дрібниці!»

*

— Я вчора була у лікаря,— сказала дружина чоловікові.— Він порадив мені змінити клімат.

— О, чудово,— відповів чоловік,— за прогнозом це станеться завтра.

*

— Андрію, встань і поколиши дитину.

— Дай мені спокій, поколиши сама.

— Адже дитина належить нам обом: половина твоя, а половина моя.

— То колиши свою половину, а моя нехай плаче.

*

В сім’ї не без виродка.

Народне прислів’я

*

Чоловік. Негідник! Як він насмілився послати поцілунок рукою!

Дружина. Він — авіатор, мій любий.

*

Дружина (чоловікові). Передусім ти повинен слухатися мене! А якщо хочеш говорити, то краще помовчи.

*

З усіх дурниць, на які здатна людина, одруження найрозумніше, тому що, в крайньому разі, не може повторюватися щодня.

*

Мати. Треба буде завтра надіслати останній внесок за коляску, яку я купила для сина.

Батько. До речі, як він себе почуває?

Мати. Дякую, через місяць одружиться.

*

— Знаєш люба, наш лексикон пестливих слів, здається, такий різноманітний, що можна облишити зоологію і не величати мене йменням тварин.

–– Зрозумій, адже це з любові до тебе, осел!

*

Дружина, охоча до суперечок і сварок, сказала своєму чоловікові, що тільки-но добрав собі сукно на пальто такого кольору, який їй не подобався:

— Ти завжди вибереш найпоганіше!

— Твоя правда,— відповів він,— з тебе і почав.

*

Від чоловіка втекла дружина, але незабаром повернулася і просить пробачення.

— За те, що втекла, ще можу пробачити,— каже чоловік,— але за те, що повернулася,— ніколи!

*

— Дорога Валентино Миколаївно, ви з чоловіком обов’язково повинні побувати у нас! Ми вам стільки вже набридали, а ви нам — жодного разу.

*

Дружина — чоловікові:

— Тобі підвищили гонорари. Чи не вважаєш ти, що ми змогли б найняти дорожчу квартиру?

— Я волію не міняти квартири, до якої дуже звик. Ми можемо попросити хазяїна, щоб він нам підвищив плату.

*

— Мені пощастило витіснити собаку з серця моєї дружини.

— Яким чином?

— Собака перестав їсти те, що дружина готує, а я ще їм.

*

Мудреця запитали:

— Що ти можеш сказати про шлюб?

— Місяць насолоди, на все життя — страждання, боргів — не розрахуєшся і болі в попереку,— відповів він.

Алі Сафі

*

— Коли я був холостяком, я страшенно боявся одруження,

— А тепер?

— Тепер підтвердилося, що я мав рацію.

*

— Я хотіла собі купити костюм, але, тому, що він коштує 100 карбованців, я передумала. Отже, я заощадила цілу сотню… Чи не даси ти мені п’ятдесят карбованців… на капелюх і парасольку?

*

— Лізонько, від кравчині рахунок на сто п’ятдесят карбованців… це якийсь жахливий рахунок!..

— Любий, невже моя кравчиня зобов’язана знати вищу математику?

*

Якщо чоловік забуває день народження дружини, це значить, що він думає про день її смерті.

*

— Ти можеш бути спокійний.,, Я не належу до тих жінок, які вже в перший рік після весілля зраджують своїм чоловікам.

*

Чоловік. Нарешті ти будеш сьогодні готова?

Дружина. Заспокойся, ради бога, я вже цілу годину повторюю тобі, що буду готова через хвилинку!

*

— Дядечку, про вас ходять безглузді плітки!

— Знаю, знаю!.. Кажуть навіть, що я призначу тебе своїм спадкоємцем.

*

Хазяїн (дружині). Оленко, ти б приділила увагу он тому молодому чоловікові. Він такий полохливий і незграбний у товаристві, весь час тільки їсть та п’є наші дорогі вина…

*

— Ваш сімейний стан?

— Багатосімейний.

*

Чоловік. Знаю, що ти мене ніколи не любила. Можу заприсягнутися, що через місяць після моєї смерті ти вийдеш заміж.

Дружина. Не присягайся, я й так тобі вірю.

*

Все має свої тіньові боки, як сказав чоловік, коли померла теща і з нього почали вимагати грошей на поховання.

Джером Докером,

*

Святкували вісімдесятиліття шановного сатирика і п’ятдесятиліття його сімейного життя. Репортери, захоплені міцним здоров’ям ювіляра, засипали його запитаннями; всі цікавилися способом його життя.

— Знаєте, хлопці,— відповів той,— я ніколи не замислювався над цим. Просто, коли ми побралися, ми домовилися, що, як тільки ми посваримося, я надіваю капелюх і тричі обходжу навколо кварталу. І ви не повірите, яку користь можуть принести щоденні прогулянки на свіжому повітрі протягом п’ятдесяти років!

*

Приятель Бу Адама оголосив, що хоче продати свій будинок. Одного разу йому зустрівся Бу Адам і запитав його, чому він вирішив це зробити.

–– Нічого не зробиш,— відповів приятель.— Чотири рази я одружувався і чотири дружини померли в цьому будинку. Жодна жінка в ньому не виживає. Тому і продаю.

— Послухай, брате,— вигукнув Бу Адам,— шкода, якщо твій будинок потрапить до чужих рук. Не поспішай, хай це щастя дістанеться комусь із друзів!

*

— Так що, Василю Васильовичу, ви відмовляєтеся супроводити мене до Швейцарії. Напевно, ви почуваєте антипатію до цієї країни?

— Так… У мене дружина втекла з швейцаром.

*

Чоловік. Бачиш, люба, в супі виявилася головна шпилька.

Дружина. Справді? Тепер я вже буду знати, куди діваються різні речі, що кожного дня зникають. Вчора зник мій старий корсет.

*

Журналіст бере інтерв’ю в старого морського капітана.

— Скажіть, капітане, яка з усіх бур, пережитих вами, найбільше запам’яталася?

— Я гадаю, що це був той день, коли я плюнув на підлогу, яку щойно помила дружина.

*

Молодого чоловіка запитали:

— Коли закінчився медовий місяць?

— Коли я перестав допомагати мити посуд і почав робити це сам.

*

Красива дружина і водночас віддана — така ж рідкість, як вдалий переклад поетичного твору. Такий переклад, звичайно, негарний, якщо він правильний, і неправильний, якщо він гарний.

Моріц Сафір

*

— Пане лікарю, мій чоловік постійно розмовляє уві сні. Чи не знаєте ви якогось засобу проти цього?

— Спробуйте дати йому можливість досхочу наговоритися вдень.

*

— Чому ти плачеш?

— Та ось пишуть у газетах, що трамвай дівчину роздавив, так, може, це мого Івасика?

— Але ж у тебе хлопчик, а трамвай задавив дівчину?

— Так тобі й стане трамвай розбиратись,

*

— Я б попросив у вас жіночий светр,

— Якого розміру і кольору?

— Це байдуже. Дружина все одно прийде його замінювати.

*

— Ну, як, смачно?

— Так, сіль у тебе сьогодні чудова, але до неї це завадило б хоч трошки супу.

*

— За кращі години свого життя я вдячний фільмам.

— А я й не відав, що ти такий любитель кіно,

— Я — ні! Це моя дружина.

*

Я одружився з вдовою, в якої була доросла дочка. Мій батько закохався у мою пасербицю і одружився з нею. Таким чином вік став моїм зятем, а моя пасербиця, як дружина мого батька, стала моєю матір’ю. Дружина моя народила сина, який доводиться шурином моєму батькові і дядьком мені, як брат моєї пасербиці.

Дружина мого батька теж народила сина, який, звичайно, став моїм братом, а також моїм онуком, як син моєї дочки. Отже, дружина моя стала моєю бабусею, як мати моєї матері, я є чоловіком своєї дружини і її онуком одночасно. І тому, що чоловік бабусі якоїсь особи є дідусем цієї ж особи, то, виходить, я доводжуся дідусем самому собі.

Марк Твєн

*

Дружина. Чому ти не хочеш зі мною прогулятись? Поглянь, який чудовий вечір!

Чоловік. Сьогодні будній день.

Дружина. Що з того?

Чоловік. Гм… Крамниці відчинені!

*

— Тьотю, кого називають красивими жінками?

— Запитай у дяді: у нього красива дружина.

— Хіба у твого чоловіка дві дружини, тьотю?

*

У кімнаті було так тихо, наче розбили дорогий сервіз.

*

У дружини Бу Адама було багато коханців. Кожну ніч вона ходила до одного з них. Приятелі прийшли до Бу Адама і кажуть:

— Ти б заборонив дружині ходити ночами по чужих домівках.

— Так,— погодився Бу Адам,— я це обов’язково зроблю, як тільки побачу її вдома.

*

–– Чому Ковальські, котрі живуть, як кішка з собакою, не розходяться?

–– Бо кожний з них знає, що то було б щастям для іншого.

*

— Всю ніч не могла заплющити очей. Ти хропів, собака гавкав. Жахливо!

— Скажи ж, моя мила, невже тобі спалося б спокійніше, якби хропів собака, а гавкав я?

*

Вагітна дружина звертається до свого чоловіка:

— Ти знаєш, мені здається, що, коли я зараз буду багато співати і грати на піаніно, наша дитина, певно, колись стане великим музикантом.

— А може, краще ти грай у футбол?

*

— Якщо мене викрадуть, як Прекрасну Єлену, що ти зробиш?

— Влаштую бенкет на честь викрадачів.

*

Теща починає жити другою материнською любов’ю, як тільки у її доньки народжується перша дитина,

*

Вона, Любий, чи є на світі щось, крім кохання?

Він. Ні, рідна. Крім кохання, нема нічого на землі… А обід готовий?

*

Якийсь Фред Оуен із штату Мічіган став недавно перед судом, звинувачений у таких злочинах: по-перше, він заплатив фальшивим чеком за перстень для своєї четвертої дружини; по-друге, «забув» розлучитися з двома колишніми дружинами; по-третє, украв у третьої дружини автомобіль, на якому поїхав у весільну подорож з четвертою дружиною.

*

— Ця пара в будинку навпроти справді щаслива,— з прихованою образою говорить дружина,— він цілує її щоранку. Чому ти не робиш так само?

— Я? — дивується чоловік.— Але я з нею навіть не знайомий.

*

Ходжі сказали:

— Дружина твоя всюди віється.

— Не думаю, що це правда,— заперечив ходжа,— якби це було так, вона заглянула б якось і до моєї домівки.

*

— А твоя дружина знає, що ти мене запрошуєш на обід?

— Ще б пак, через це у нас ранком був страшенний скандал.

*

Коли мужчина робить жінку своєю дружиною, то це — найкращий комплімент їй, але, звичайно, останній.

Роуланд

*

–– Обманщик! Я знаю, що ти мені зраджуєш!

— Заспокойся, любонько, дай вимовити хоч слово.

— Хочеш виправдатися?! Знаю, що зможеш, але внутрішній голос мені говорить протилежне!

— Так у тебе є ще голос і внутрішній? В такому разі я капітулюю!..

*

П’яний чоловік, повертаючись додому, ходить перед ворітьми чужого дому. Раптом відчиняється вікно і його дружина гукає:

— Годі вештатися туди й сюди, хіба ти не бачиш, що ти помилився будинком?!

— Але, дорога моя, ти теж помилилася вікном.

*

— Любий, ти завжди щось бурмочеш, коли спиш. Я не можу цього терпіти.

— Ну, гаразд, постараюся говорити розбірливіше, щоб задовольнити твою цікавість.

*

— Ви, громадянко, справді хочете розірвати шлюб?

— Так.

— А ви, товаришу, також цього хочете?

— Саме так.

— Цікаво,— мовив суддя.— Чому ж ви обоє кажете, що ніколи не доходили згоди?

*

— Ніколи не забуду того балу, де я зустрівся з дружиною.

— Було романтично?

— Ні, дуже незручно. Я гадав, що вона вдома з дітьми.

*

Дружина (зневіреному чоловікові). Джоне, як ти можеш казати, що не бачиш мети в житті! Будинок ми не викупили, за автомашину не виплатили, за телевізор гроші внесли не повністю, за пральну машину лишилися винні.

*

Чарлз Вудкок звернувся до американського суду з проханням про розлучення. Своє прохання він мотивував тим, що його дружина через два тижні після весілля, покрутившись трохи по квартирі і сказавши чоловікові: «До побачення!», пішла з дому і не повернулася… Чарлз, який протягом 64 років терпляче чекав повернення своєї легковажної дружини, нарешті не витримав і звернувся до суду з заявою про розлучення.

*

Дружина. Що ти будеш пити?

Чоловік. Коли те, що я пив учора, була кава, то я прошу чаю, а коли то був чай, то прошу кави.

*

— Чи правда, що ти б’єш свою дружину палицею, а вона тебе качалкою?

— Не зовсім так_; іноді ми з нею міняємося!

*

Кожного ранку протягом сорока років, незважаючи на його заперечення, йому подають сніданок: двоє невеликих яєць. Виведений з терпіння одноманітним меню, він жбурляє серветку в обличчя дружині і йде снідати до ресторану.

— Що зволите? — запитує його офіціант.

— Двоє невеликих яєць.

*

Бу Адам скаржився на свою дружину,

— Так що ж, ти хочеш її смерті?

— Ні, не хочу,— відповів Бу Адам,— тому що тоді я й сам з радощів помру.

*

— Я подаю заяву про розторгнення шлюбу. Моя дружина не розмовляє зі мною вже шість місяців.

— Схаменися! Де ти знайдеш іншу таку дружину!

*

— Ні, сьогодні я від шахів відмовляюся.

— Чому?

— Я залишаюся з дружиною вдома.

— Вона захворіла?

— Захрипла і мовчазна, мов стіна.

— Он як? Нарешті і ти зможеш своє слово сказати.

*

— Чого це ти засмутилася?

— Я переконалась у твоїй зраді.

— Що за дурість?

— Ні, не дурість. Ти запевняв мене, що під час моєї відсутності сидів удома, а сьогодні принесли рахунок за електроенергію тільки на один карбованець аж за два місяці!

*

Друге одруження — це другий випадок тріумфу надії над досвідом.

Самюєл Джонсон

*

— Я рік уже не розмовляю зі своєю дружиною.

— Чому?

— Не хочу її перебивати.

*

— Ти мусиш пам’ятати, що був без копійки, коли одружився зі мною. Я принесла тобі придане — сто тисяч злотих.

— Звичайно, пам’ятаю, люба. Це був найважчий заробіток у моєму житті.

*

— Ти переконав свою дружину, що ваші фінансові справи не дозволяють вам разом їхати до Кисловодська на час твого лікування?

— Так.

— Ну і що ж?

— Вона поїхала сама.

*

— Ваша теща дуже любить вас.

— Ні, коли б вона мене любила, то не нав’язала б мені на шию своєї дочки.

*

— Який чудовий перстень у тебе!.. Подаруй його мені.

— Не можу! Все що завгодно, тільки не цей перстень… Це мені подарунок на згадку.

— Від кого ж?

— Ну, голубонько, це вже ти забагато хочеш. Хіба я можу все пам’ятати?

*

Більше за все вона побоювалася, що чоловік запідозрить її у вірності.

*

— Ти спізнився на обід на цілих дві години!

— Вибач, люба. Трапилася велика неприємність: на мене наскочив мотоцикл.

— Не вигадуй, бога ради! На це зовсім не потрібно стільки часу!

*

— Кажуть, подружжю треба порахувати до десяти, перш ніж перечити одне одному.

— Так, сусіди досі впевнені, що ми цілісінькими днями допомагаємо дітям з арифметики.

*

Дружина чоловікові:

— Мені й самій не подобається, як я готую, але я принаймні не скаржуся.

*

Професор. Назвіть мені два твори англійського поета Джона Мільтона?

Студент. Ну, він одружився і написав поему «Утрачений рай». А потім, коли його дружина померла, він написав «Повернений рай».

*

— Твоя дружина ще згадує свого першого чоловіка?

— Аякже! Але якщо до весілля вона згадувала його недоліки, то тепер пригадує лише його позитивні риси.

*

Дружина. Допоможи мені прибрати кімнату.

Чоловік, Не можу. Щось нездужаю та й руки тремтять.

Дружина. От і добре: витруси цю ряднину.

*

Дружина придбала лотерейного квитка.

— Якщо я виграю, то куплю собі нову сукню.

— А якщо ні? — запитав чоловік,

— Тоді купиш ти.

*

Дружина (чоловікові). Якби ти мене справді любив, ти одружився б із кимось іншим…

*

Мудрець сказав після одруження:

— Коли я був неодружений, всі одружені були німі. Тепер, коли я одружився, всі неодружені поглухли.

*

— Чому ви хочете розлучитися з дружиною?

— Вона хропе.

— Це ще не привід.

— Але вона хропе щоразу з іншим!

*

Чоловік повертається з роботи. Дружина обурюється говорить йому:

— Що ти наробив! Наша хатня робітниця пішла від нас!

— Чому?

— Так ти ж облаяв її по телефону.

— Як? Хіба це була не ти?

*

— Хіба ти не розумієш, що дружина — це свято в житті чоловіка?

— Ох, голубонько, я прихильник святкового відпочинку.

*

— Мені було б дуже приємно, якщо б у розмові ви дали зрозуміти, що про цю новину ви дізнались від мене, але, заради бога, не говоріть цього відверто.

— Не хвилюйтеся, моя пташко. Я просто скажу; це говорять наклепники. Тоді всі зрозуміють, що це могли бути тільки ви.

*

У подружньому житті чоловік повсякчас доводить, але без успіху, дружина нічого не доводить, але завжди має успіх.

Моріц Сафір

*

Чоловік. Твої ревнощі безпідставні. Я вчора пізно прийшов зі зборів і був схвильований, тому що доповідач пустив кілька шпильок на мою адресу.

Дружина. Рівно дві.

Чоловік. А звідки ти знаєш?

Дружина. Тому що вони були пришпилені до твого светра і я їх знайшла.

*

Чоловік. Золотко, ти так шалено б’єш по клавішах, що наш Мілорд уже захрип від виття.

Дружина. Нехай! Я хочу покарати його за те, що він сьогодні з’їв ковбасу і сир. Він не витримує, коли я граю на роялі.

Чоловік. Але ж я ковбаси і сиру не крав?

*

Він. Ти мене зведеш з розуму!

Вона. Тим краще: божевільних не судять за розтрату!

*

— Диви! Ти у траурі? По кому?

— По дружині… їздила верхи, впала з коня та й убилася.

— А чи не продаси ти мені цієї коняки?

— Ні, я маю намір ще раз одружитися.

*

— Мій чоловік на диво гарно носить капелюхи. Він купив капелюх років двадцять тому. Двічі він віддавав його в чистку і сім разів обмінював у ресторанах, а він усе ще як новий.

*

— Дозвольте мені піти сьогодні з роботи раніше. Дружина хоче піти зі мною за покупками.

— Ні в якому разі!

— Дуже-дуже вам дякую!

*

Чоловік з дружиною приходять до ворожки.

— Мене зовсім не цікавить його майбутнє,— каже дружина ворожці.— Ви скажіть мені, де він був учора ввечері?

*

— Цей Федір — дивний хлопець. Коли я дав йому книжку, то не міг одержати її назад кілька років, а коли віддав за нього свою доньку, він повернув її через місяць.

*

— Якщо я після роботи заходжу з друзями до бару, дружина по три дні не розмовляє зі мною.

— І як часто ти ходиш з друзями до бару?

— Раз на три дні.

*

— Ви пояснили своїй дружині перевагу заощадження?

— О, так!

— І наслідок?

— Тепер я мушу кинути палити цигарки.

*

Англійський священик так пояснює зростання розлучень у країні:

— Наші прабабки витрачали чотири години на приготування смачного овочевого супу. Тепер вже за допомогою супових концентратів молода господарка може зварити його буквально за чотири хвилини. Виходить, у неї ще лишається три години п’ятдесят шість хвилин на критику свого чоловіка.

*

— Ви ж розумієте, любонько, я весь час кажу чоловікові: живи, як у трамваї,— не займай передніх місць і не висовуйся. Поводь себе тихо, не подавай голосу. Можна інколи і книжку почитати, але читай, та не заглиблюйся. Письменникові гроші платять, а читачеві жодної копійки, хоч і називають його дорогим. Жити треба вміючи…

Григорій Риклін

*

В універмазі покупець питає в продавця:

— Де я можу вибрати подарунок моїй дружині до дня народження?

— А як довго ви одружені?

— Та вже років з двадцять!

— Тоді спустіться поверхом нижче: продаж дешевих товарів там.

*

— Я запросив сьогодні на обід свого приятеля.

— Ти з глузду з’їхав? Чи ти не знаєш, що в дитини болять зуби і вона весь час плаче, що в хаті немає шматка м’яса, що в квартирі такий розгардіяш і я цілий місяць не була в перукарні?!

— Знаю, мила, знаю, але мій приятель хоче одружитися, і я замість поради хочу показати, що нього чекає…

*

Дружина робить зауваження чоловікові, який позирає на гарненьких дівчат.

— Сергію, поводь себе пристойно! Ти ж одружений!

— Дорога моя, якщо я на дієті, то це не значить, що я не маю права читати меню…

*

Сусіди питають хлопця з забинтованою головою: /

— Що трапилося?

— Тато…

— Де твій тато?

— У лікарні.

— Що, нещасний випадок?

— Ні, мати…

*

Дотепник одружився. Через чотири місяці дружина народила йому сина.

— Як ми назвемо свого сина? — запитала вона чоловіка.

— Назви його Скороходенком,— відповів він,— бо шлях, на який всі витрачають дев’ять місяців, він пройшов за чотири.

*

— Мій чоловік хоче, щоб у мене була дитина.

— Це ж нормальна вимога.

— Так, але я не хочу.

— В такому разі, ви не маєте рації. В нормальному шлюбі повинні бути діти. Чому ж ви не хочете?

— Чому? Та тому, що їх у мене вже десятеро!

*

— Ви не хотіли б придбати електричного робота?

— Ні, дякую, у мене є чоловік.

*

Жінка прийшла до адвоката.

— Я хочу розлучитися з чоловіком.

— Чому?

— Він зі мною розмовляв усього три рази.

— Маєте дітей?

— Так, трьох.

*

Чоловік. Ти знаєш, Сергієві Володимировичу приписали дієту…

Дружина. Якраз зручний момент запросити його в гості.

*

Господарка дому показує своїм подругам фотографію дитячих років. На ній знята маленька дівчинка на колінах у старої бабусі.

— Ось такою я була тридцять років тому.

— А хто ця маленька дівчинка?

*

Під час сніданку чоловік уткнувся в газету. Дружина подає йому каву. Зробивши перший ковток, чоловік обурено говорить:

— Ти ж знаєш, що я не люблю кави з цукром.

— Знаю, але мені дуже хотілося почути твій голос.

*

Жінка скаржиться адвокатові на свого чоловіка, якого вона ненавидить.

— Ну, то тоді розведіться! — говорить адвокат.

— Нізащо! Я страждала через нього двадцять років, а тепер ви пропонуєте ощасливити його!

*

Після багаторічного подружнього життя подружжя переживає медовий місяць: у нього відпустка в липні, а в неї — в серпні.

*

У ворожки:

— Я ясно бачу, що ви хочете одружитися з вродливою брюнеткою, але якась блондинка чинить опір.

— Нічого дивного: це моя дружина.

*

— Як тобі подобаються мої фотографії?

— Чудесні! Саме такою ти повинна бути!

*

Два приятелі зустрілися після тривалої розлуки.

— Твоя дружина така ж гарна, як і раніше?

— Так. Тільки на це вона зараз витрачає більше часу.

*

Чоловік і дружина слухали оперу.

— У співачки чудова колоратура.

— Ти б краще стежив за співом.

*

— Ой, я розбила свою улюблену вазу!

— Не журися, люба, через дві тисячі років скалки знайдуть і склеять.

*

Чоловік поспішав з дачі до міста.

— Пальто, швидше пальто! Бо я запізнююсь, а в мене сьогодні важливі справи… Катю,— звертається він до дружини,— якщо мене затримають справи і я залишусь на ночівлю в місті, то пришлю телеграму…

— Не треба, мій друже, я її вже одержала,— спокійно відповідає дружина, виймаючи з кишені пальта заздалегідь заготовлену чоловіком телеграму.

*

Дві приятельки розмовляють, п’ючи каву.

— Колись у мене був свій ідеал…

— Що ж з ним сталося?

— Я вийшла за нього заміж.

*

— Чим більше я дивлюсь на твого чоловіка, тим менше розумію, чого це ти ревнуєш цю стару мавпу?

— Навіть дуже зрозуміло!.. Погодься зі мною, що в його роки з його зовнішністю його упадання недешево коштують.

*

Чоловік. Усі люди належать до тварин, які мислять.

Дружина. А я, по-твоєму, як?!

*

Йдучи до крамниці, дружина питає чоловіка:

— Ти не знаєш, скільки годин горить п’ятиповерховий будинок? Я забула виключити праску.

*

— Я повинен поспішати додому, бо моя дружина вчинить мені історію.

— Ви маєте на увазі — істерію?

— Ні, саме історію. Вона почне викопувати всі мої гріхи минулих років.

*

— У вас була крадіжка?

— Так,— відповів чоловік.

— І ваша дружина знайшла чоловіка під ліжком?

— Так.

— Це був один із злодіїв?

— Ні, це був я.

*

Одного разу сусіди почули, як чоловік лає свою дружину.

— В чому провинилася ця бідолашна?

– Я лаю її, щоб вона завтра, коли піде по воду, глечика не розбила.

Помітивши подив на обличчях сусідів, він пояснив:

– Завтра я, можливо, буду зайнятий, а зараз у мене вільний час.

*

— Очевидно, твій покійний чоловік безумно кохав тебе?

— Так! Ця людина була здатна на все.

*

— Моя слабкість — це акваріум. Я можу просиджувати біля нього годинами.

— А як ставиться до цього дружина?

— Дружина? А яке її діло до того, що я роблю па роботі?

*

— Я сьогодні прочитала в газеті, що людина за рік повинна з’їсти три кілограми солі,— говорить за обідом чоловікові молода дружина.

— Вірно, люба, але ж не за один раз,— відповів чоловік, сьорбаючи пересолений суп.

*

— Поцілунок повинен бути, як буря на морі.

— Моя люба, я зараз переживаю «штиль» після багатьох бур.

*

— Ви запевняєте, що оглянули Москву за три дні? Це абсолютно неможливо!

— Чому? Дуже просто: моя дружина оглядала крамниці, дочка — музеї, а я ресторани. Вечорами ми збиралися разом і розповідали один одному про свої враження,

*

— Кажуть, ніби ви розірвали шлюб з чоловіком?

— Так.

— Він платить вам аліменти?

— Ні, але зате він дав мені прекрасну характеристику!

*

Подружжя посварилося і весь день не розмовляло одно з одним. Увечері чоловік поклав перед дружиною записку: «Розбуди мене о сьомій ранку». Прокинувся він о десятій. На подушці записка: «Вставай, уже сьома година».

*

Дружина Каміне найбільше любила ходити по сусідах. Якось він зібрався до міста. Дружина подала йому на дорогу чурек.

— А ще є? спитав Каміне.

— Останній,— відповіла дружина.

Каміне розломив його пополам і одну половину простягнув їй.

— Навіщо це? — здивувалася вона.— Візьми увесь, ти ж зголоднієш у дорозі.

–– Ну, тебе чекає не менший шлях,— відповів Каміне.

*

— Коли моя дружина і я сперечаємося, то завжди за мною залишається останнє слово!

— Та невже?! Яке ж саме?

— Я кажу: «Винен!..»

*

Семирічна донька подивилася в кіно «Білосніжну» і поцікавилася у батька, чи знає він цю казку.

— Я пам’ятаю, як вона кінчається,— сказав батько,— Білосніжна і принц щасливо прожили до кінця свого життя.

— А от і ні! — урочисто вигукнуло дівча,— Вони одружилися!

*

Дружина, читаючи журнал, говорить своєму чоловікові:

— Ти ж тільки уяви, в Америці засудили на два роки в в’язниці мужчину, в якого було чотири дружини!..

— На покарання чи для відпочинку?

*

Як не стати жонглером, якщо дружина кидає чим попало! *

*

Одна подруга питає іншу:

— У тебе чоловік і діти? Вони з тобою щасливі?

— Що за запитання? Хай тільки вони спробують бути зі мною нещасливими!..

*

Напередодні срібного весілля:

— Як ми відзначимо цей день, дорогий?

— Може, хвилиною мовчання?

*

— Ваш колишній чоловік був чарівною людиною. Як жаль, що він так рано помер!

— Так, мій другий чоловік говорить те саме.

*

— Значить, ти справді наполягаєш на розлученні?

— Так, любий, якщо ти мене ще кохаєш, не відмов мені у цій дрібниці.

*

Літня жінка своїй знайомій:

— А ось перед вами фото крейсера «Перемога», яким я двадцять років командувала через свого чоловіка.

*

— Алло! З’єднайте мене з моєю дружиною.

— Який номер?

— Ви що, гадаєте, що я турок і мої дружини пронумеровані!

*

Чоловік. Ти написала цій людині, яка пропонує в газеті секрет виготовлення страв з борошна без молока, причому вони будуть добріші на смак?

Дружина. Аякже, і навіть надіслала їй для відповіді марку.

Чоловік. Ну і що ж вона відповіла?

Дружина. Відповіла, що потрібно взяти… вершки.

*

Чоловік дружині:

— Чого ти бажаєш на свій день народження?

— Хочу, щоб ти мені про нього не нагадував.

*

— Як, ти з порожніми руками? Забув, що сьогодні мій день народження?

— Ні, не забув, мій огірочок, але мовчав, щоб довести тобі, що я не помічаю, як ти старієш.

*

— Дивуюся, Семене Петровичу! Як це у вас вистачає терпіння просиджувати з вудочкою три години…

— Я одружений, у мене вдома три дорослих дівчини і одне фортепіано… Я звик терпіти…

*

— 3а весь час шлюбного життя я ніколи не сварився!

— Як це ви зуміли?

— Ми на другий день розлучилися.

*

— У мене невідкладна державна справа, і я повинен говорити по телефону з установою, а ви стоїте ось вже двадцять хвилин і жодного слова не сказали, тільки слухаєте!

— Пробачте, я розмовляю зі своєю дружиною.

*

— Чим пояснити, що ти після одруження кинув займатися нумізматикою?

— Тепер я зайнятий пошуками сучасних монет.

— Прийми моє глибоке співчуття,— сказав один чоловік своєму приятелеві.— Я купив своїй дружині нову шубку.

— А я при чому?

— Справа в тому, що моя дружина збирається в гості до твоєї.

*

– Щастячко моє, моя люба дружинонько, дай мені піджак.

— Де він, моє котенятко?

— Мабуть, лялечко, у вітальні, я залишив його там, коли ти, мамусю, мене била щіткою для підлоги за моє пізнє повернення.

*

— Дружина подарувала мені чудовий гаманець з крокодилової шкіри!

— І щось у нього поклала?

— Так, неоплачений рахунок ательє мод.

*

Дружина (рахуючи кування зозулі, звертається до свого чоловіка). Прокувала 30 разів, отже, я проживу ще 30 років!

Чоловік. Де ця птаха?.. Я її застрелю!

*

На фотовиставці.

Вона. Я ніколи не думала, що фотовиставка може бути такою цікавою!

Він. Так, так, тут безліч гарненьких жінок!

*

— Я одружився для того, щоб дружина готувала мені смачні страви, а зараз доводиться купувати дарунки для неї тільки для того, щоб вона сама не готувала.

*

На іспитах:

— Що ви можете розповісти про вільну людину?

— Вибачте… Я одружений.

*

Руки доброї жінки, що обвиваються навколо шиї чоловіка,— це рятівне коло, кинуте йому долею з неба.

Докером Докером

*

І не така вже погана справа шлюб. Тільки перші 20 – 30 років важкі, а потім людина звикає.

*

Випробувала зі своїм чоловіком усі способи і нічого іншого не лишилося, як тільки бути доброю дружиною.

*

Дружина заходить до кабінету свого чоловіка — керівника установи і застає на його колінах секретарку. Чоловік, побачивши дружину, почав диктувати:

— Економія економією, але наполегливо прошу виділити для мого кабінету хоча б два стільці!

*

Дружина. Ти знову вночі крізь сон говориш.

Чоловік. То вже мені й вночі не можна й слова сказати?

*

— Бачиш, я ж казала тобі, що наша сусідка заздритиме, коли побачить наші нові меблі.

— Чому ти так думаєш?

— Тому, що вона вже подарувала нашому малюкові пилку і книжку «Юний столяр».

*

— Для чого це на вашому пальці тасьма?

— Це зробила моя дружина, щоб я не забув відправити листа.

— Відправили?

— Ні! Вона забула дати його мені!

*

— Я чув, що твоя дружина небезпечно хвора. Це правда?

— Що хвора — то правда. Але небезпечна вона тільки тоді, коли здорова.

*

— Чому ти прокинувся такий похмурий?

— Привиділося уві сні, що ти втекла з Петром Івановичем.

— І це тебе засмутило?

— Ще б пак! Адже це був тільки сон!..

*

— Як живеш? Одружився чи досі сам готуєш собі обід?

— І те, і інше…

*

— Як, ти вже сам друкуєш? У тебе ж була друкарка?

— Так, але я з нею одружився.

*

— А чи правда, що вона погано живе зі своїм чоловіком?

— Правда, але гарно з іншими.

*

— Що в тебе нового?

— Хіба ти не знаєш? Моя дружина згоріла під час пожежі.

— Як? І не можна було врятувати?

— Вона так солодко спала, що шкода було будити.

*

— Моя дружина тільки раз дозволила мені висловитися: коли я просив її руки.

*

Чоловік. Чи знаєш ти, що жінки витрачають на парфумерію вдвічі більше грошей, ніж держава витрачає на утримання армії?!

Дружина. Цілком можливо, зате у жінок і перемог удвічі більше!

*

— У твоєї дружини добрі зуби?

— Не знаю. Досі вона тільки дряпалася.

*

У Бу Адама захворіла дружина. Вона почала плакати і тужити:

— Що станеться з тобою, якщо я помру?

Почувши ці слова, Бу Адам теж почав голосити.

— Чого ти плачеш, ефенді?

— Я міркую про те, що буде зі мною, якщо ти не помреш?

Махмед Тевфік

*

— Ви холостий чи одружений? — запитує кравець замовника, знімаючи мірку для костюма.

— Одружений.

— Тоді запишемо: «Потайна кишеня в підкладці піджака».

*

Дружина. Уяви собі, сусідка знову при «інтересі».

Чоловік. Це вже не твоя справу,

Дружина. А чия ж, може, твоя?

*

У одного чоловіка померла дружина, і він замовив надгробну епітафію: «Я знаю, що мої сльози не оживлять тебе, тому й плачу…»

*

— Не розумію, від кого успадкувала наша дівчинка всі недоліки. У всякому разі, не від мене.

— О, звичайно, не від тебе, бо твої всі залишилися при тобі.

*

— Якщо матимеш потребу в грошах, небоже, пришли листа.

— Може, візьмете зараз листа, дядечку?

*

— Моя дружина розмовляє чотирма мовами.

— А моя лише однією, але з ранку і до самого вечора!

*

Чоловік повертається додому і бачить на попільничці тліючу сигару.

— Звідки взялась ця сигара?

Голос із-за портьєри:

— З Гавани!..

*

— Ти любиш свого чоловіка?

— Аякже. Я взагалі люблю мужчин!

*

— Ти що, вважаєш мене за ідіота?

— Ні, але я можу й помилятися.

*

— Коли ми були нареченими, ти завжди мене возив додому на таксі, а тепер вважаєш, що й трамвая досить…

— Куріпочко моя! Я так пишаюся тобою, що хочу, щоб тебе бачило якнайбільше народу!

*

Чоловік і дружина сидять у кіно. Фільм закінчується гарячим поцілунком героя і героїні.

— Прекрасний актор! — говорить чоловік.

— Так. Але героїня — то ж його дружина!

— Невже? То він ще кращий актор, ніж я думав!

*

Жила-була на світі тиха сімейка: два брати-дегенерати, дві сестрички-істерички, два племінники-шизофреніки і два племінники-неврастеніки.

*

У відділі кадрів:

— Ваш сімейний стан?

— Нестерпний.

*

Молодій удовиці невдовзі після смерті її чоловіка докоряли:

— Хіба можна так себе поводити? Ну, мала б собі одного коханця, це ще півбіди. Але цілий десяток?..

— Що робити? Я повинна виконати останню волю чоловіка: вмираючи, він заклинав мене нікому не належати, і я обіцяла йому це.

*

Особа на ім’я Магдалина вела спочатку вельми розпутне життя, але потім покаялась, стала статечною і вийшла заміж. Та з того часу добрий настрій покинув її назавжди. Вона була нудною, сумною, невеселою, мала вигляд істоти, що вже нічого не чекає від життя.

Якийсь жартівник говорив про неї:

– Ось Магдалина, яка, очевидно, гірко кається, що покаялась.

*

Старий чоловік, помираючи, умовляв молоду дружину, щоб вона після його смерті виходила заміж за кого завгодно, аби не виходила за такого-то, тому що ця людина спричинила йому ще за життя багато горя.

— Будь певен, мій друже,— промовила дружина,— за нього я не вийду, тому що вже дала слово іншому.

*

— Знаєш, один психолог заявив, що неодружені чоловіка правдивіші, ніж одружені.

— Так, але не можна забувати, що неодруженим не задають стільки запитань, як одруженим.

*

Інженер-будівельник говорить своїй дружині:

— Жанночко, чи не поділишся ти своїм рецептом виготовлення сьогоднішнього торта? Я думаю, що твій метод зробив би революцію в цементній промисловості.

*

Одна перекупка так мучилася успіхами своєї сусідки, яка торгувала поруч з нею і залучала набагато більше покупців, що кінець кінцем занедужала і померла.

— Яка дурна,— зауважив її чоловік,— взяла та й померла. І що ж вона цим виграла? Сусідка тепер залишилася одна, без конкурентки, і буде торгувати ще краще, ніж раніш.

*

— Голубчику! Що це з вами трапилося? Чому ви такий сумний?

— Ох, не кажіть! Дружина з шофером утекла… страшенно шкода. Іншого такого шофера не знайдеш!

*

— Чого ви так голосно плачете?

— Я вже рік не бачила свого зятя!

— Заспокойтеся! Подумайте тільки! Адже це був найщасливіший рік його життя!

*

Дружина. Знаєш, я думаю полетіти сьогодні на літаку, який випробовують.

Чоловік. Гаразд, люба! А я тим часом поїду домовитися з бюро похоронних процесій!

*

Французький інститут громадської думки звернувся до чоловіків із запитанням: «Хто ж хазяїн у вашому домі.» З 500 опитуваних 350 відповіли: «Моя теща». Тільки один категорично заявив: «Я». Коли перевірили — виявилося, що цей чоловік уже чотири роки вдівець.

*

–– Як закінчилася вчора твоя сварка з жінкою?

— Вона приповзла до мене на колінах!

— Та невже?! І що ж вона сказала?

— Вона сказала: «Вилазь з-під ліжка, поганий боягузе »

*

Молоде подружжя на свою першу зарплату накупило стільки куховарських книг, що не залишилось грошей на продукти.

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.