Маренка запашна (Asperula odorata L.). Російська назва — ясменник пахучий; місцева — валдмейстер, жасминник, ліпок, марена пахуча, маринка, маринка лісова, мар’янка, мар’янка пахуча, морсянка, маслянина, остудник, пахучка, смілка пахуча, шершавка.

Багаторічна трав’яниста рослина з родини маренових (Rubiaceae). Кореневище повзуче, стебло прямостояче. Нижні й середні листки по чотири-шість в кільцях, верхні — по вісім. Квітки дрібні, білі, зібрані на вершку стебла у волотевидне суцвіття. Цвіте в травні—червні.

Зустрічається у великій кількості в букових, ялинових, рідше дубових лісах.

З лікувальною метою використовується надземна частина, яку потрібно збирати перед цвітінням або під час цвітіння. Трава містить глюкозид асперулозид, ефірне масло, гіркі й дубильні речовини, смолу і кумарин.

В народній медицині застосовується при багатьох хворобах, найчастіше при поносах і гострих катарах кишечника.

Маренка запашна.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971

Важливим показником відповідності чи невідповідності екологічних умов потребам вирощуваних рослин та ходу адаптивних процесів можуть служити дані вивчення динаміки росту пагонів. Ріст — інтегральний показник інтенсивності й спрямованості обміну речовин, що змінюється під впливом зовнішнього середовища. Інтродукція рослин у нові фізико-географічні райони, вказує І. М. Коновалов (1965), базується на здатності пристосуватись до нових умов, яка проявляється у зміні ритмів фізіологічних та біохімічних процесів, морфології росту. Шляхом регулювання ритміки ростових процесів досягається і зміна морозостійкості рослин. У цьому відношенні особливої уваги заслуговують дослідження з використання засобів та різних методів стимулювання й гальмування росту.

Рис. 1. Динаміка росту пагонів субтропічних деревних рослин. — дуб пробковий, — інжир, — кампсис вкорінюючий, —х— понцирус трилисточковий.

При інтродукції рослин у більш жорсткі грунтово-кліматичні умови настає зміна форми росту. Менш морозостійкі деревні породи, як встановлено І. М. Коноваловим, P. І. Лерман, О. М. Михалевою, О. І. Сметанніковою та М. В. Шиловою (1960), стають кущовидними. Міняються тривалість та характер росту. У комплексі досліджень морфофізіологічної періодичності й зимостійкості деревних рослин, проведених Л. І. Сергеевим і К. О. Сергеевою (1961) в Інституті біології Башкирського філіалу АН СРСР, вивчались особливості вегетації та росту пагонів. Установлено, що період росту, зимостійких дерев і чагарників коротший, починається та завершується він раніше, ніж у незимостійких порід.

Рис. 2. Динаміка росту пагонів півонії деревовидної.

Особливості ритміки ростових процесів коренів деревних рослин висвітлено в роботах Г. Д. Ярославцева (1955). ПІ. К. Голіадзе та М. Т. Глонті (1963) пропонують добирати сіянці лимона на морозостійкість за даними фенологічних спостережень щодо ходу росту. Сіянці з малою кількістю хвиль росту мають більш короткий період і тенденцію до вищої морозостійкості.

Рис. 3. Особливості росту пагонів субтропічних деревних рослин. – альбіція ленкоранська, —.— брусонетія паперова, —х—; магнолія Суланжа,—тюльпанне дерево.

На основі аналізу акліматизації цінних деревних та чагарникових порід Середземномор’я в Аджарії Г. А. Габричидзе (1958) зазначає, що в нових районах вирощування у багатьох рослин спостерігаються значні зміни ритму росту та цвітіння, що обумовлюються розладнанням спадкової природи організму. В явищах затримки активності життєвих процесів І. М. Коновалов (1950) вбачає спадково закріплену властивість рослин, що служить засобом перенесення впливу від’ємних факторів середовища.

Такі теоретичні положення покладено в основу вивчення ростових процесів субтропічних деревних рослин, що проходять акліматизацію на Закарпатті. Результати дослідження зведено в таблицю й показано на рис. 1, 2 та 3.

Таблиця. Ріст пагонів субтропічних деревних рослин на Закарпатті (1968 р.)

З таблиці видно, що досліджувані рослини мають різні за тривалістю періоди росту пагонів. Найтриваліші вони у магнолії Суланжа (127 днів), альбіції ленкоранської (116 днів), дуба пробкового (110 днів) та тюльпанного дерева (103 дні). Менше ніж 100 днів ростуть пагони інших видів рослин. Умовним контролем служила півонія деревовидна, яка має найкоротший період росту (46 днів).

Коли співставити тривалість росту пагонів з морозостійкістю об’єктів вивчення (Бубряк, 1965), то стає зрозумілим, що види, нестійкі до морозів, як правило, пізно починають і пізно припиняють ріст (альбіція ленкоранська, дуб пробковий). Рослини з раннім початком та коротким періодом росту пагонів найстійкіші до морозів (понцирус трилисточковий). Є проміжні за морозостійкістю види. Виняток становить малозимостійка деревна порода — інжир.

При порівняльному аналізі даних, одержаних при вивченні динаміки росту пагонів досліджуваних рослин з показниками морозостійкості, приходили до висновку, що види з тривалим періодом росту та найбільшим річним приростом мають низьку морозостійкість. Виняток становлять інжир, що характеризується повільним ростом і низькою морозостійкістю, та компсис вкорінюючий (ліана), що росте дуже інтенсивно, але стійкий до морозів.

Вивчені нами деревні й чагарникові породи, як це видно з рис. 1, 2 та 3, за характером кривих росту можна розбити на чотири групи:

1. Рослини з одновершинною кривою росту пагонів з рівним, досить крутим підйомом та поступовим спадом. Сюди належать понцирус трилисточковий, компсис вкорінюючий і брусонетія паперова, які характеризуються високою морозостійкістю.

2. Види з двома затяжними періодами росту та коротким літнім вимушеним відносним спокоєм. Другий період росту поступається першому. До цієї групи належать дуб пробковий та інжир — рослини низької морозостійкості.

3. Рослини з двовершинною кривою росту пагонів. Інтенсивність ростових процесів у першому періоді нижча, ніж у другому. Це зимостійкі види — тюльпанне дерево та півонія деревовидна.

4. Деревні породи з трьома хвилями росту. До них слід віднести альбіцію ленкоранську та магнолію Суланжу. За чіткістю та гостротою вершин кривої група неоднорідна. В альбіції, що характеризується низькою морозостійкістю, — три піки. Перший з них найвищий, наступні нижчі. У відносно зимостійкої магнолії хвилі росту дуже незначні за розмірами амплітуди, а крива в цілому нагадує собою одновершинну криву з поступовим затуханням ростових процесів до кінця вегетації. Така складна крива, що згладжується, свідчить про успішну адаптацію рослин до нових умов життя.

ЛІТЕРАТУРА

Бубряк И. И. Морозостойкость субтропических и южных культур Закарпатья. — Тезисы докладов республиканской научной конференции по проблеме «Биологические основы рационального использования, преобразования и охраны растительного и животного мира». Симферополь. Изд-во Крымского пединститута. 1965;

Габричидзе Г. А. Акклиматизированные древесные растения стран Средиземноморья в субтропической зоне Аджарии. Бюлл. ВНИИЧ и СК, № 3, 1958;

Голиадзе Ш. К., Глонти Н. Т. Число волн роста как критерий для отбора на морозоустойчивость молодых лимонных сеянцев. — «Субтропические культуры», 1963, № 3;

Коновалов И. Н. Особенности роста некоторых южных растений в связи с их акклиматизацией. — «Природа», 1950, №-5;

Коновалов И. Н. Физиология приспособления растений к новым условиям существования. — В сб.: Общие закономерности роста и развития растений. Вильнюс, 1965;

Коновалов И. Н., Лерман Р. И., Михалева Е. Н., Сметанникова Д. И., Шилова Н. В. Ритмы работы и морозостойкость древесных растений. — В сб.: Физиология устойчивости растений. М., Изд-во АН СССР. 1960;

Сергеев Л. И., Сергеева К. А. Морфофизиологическая периодичность и зимостойкость растений. Уфа, Изд-во Башкирского филиала, АН СССР, 1961;

Ярославцев Г. Д. О периодах роста корней некоторых древесных пород. — Бюлл. Гл. бот. сада, вып. 22, 1955.

Джерело: Про охорону природи Карпат. Ужгород: Карпати, 1973.