Ця подія покликана звернути увагу громадськості і Урядів різних країн світу на цінність водно-болотних угідь для підтримки стійкого розвитку нашої планети.

Особлива увага приділяється їх ролі для водопостачання, підтримки якості вод, регулювання водного режиму, включаючи повені і засухи, підтримку стабільності клімату. В даний час до Рамсарськой Конвенції приєдналося 158 держав, загальне число Рамсарських угідь в світі складає 1713 із загальною площею 153 млн. га.

Загалом Україна має досить важливі водно-болотні угіддя. 4% її території вкриті поверхневими водами (річками, озерами, водосховищами, ставами тощо), а відкриті заболочені землі складають 1,6%.  Україна має також  великі  морські акваторії, які відіграють надзвичайно важливу екологічну роль, зокрема під час міграцій птахів.

Серед них і наші 33 водно-болотні угіддя міжнародного значення загальною площею біля 678 тис гектарів. З них 22 водно-болотних угіддя отримали статус міжнародних у 2003 році: Шацькі озера, заплава р.Прип’ять, заплава р.Стохід (Волинська область), озеро Кугурлуй, озеро Картал, Кілiйське гирло, озеро Сасик, система озер Шагани-Алібей-Бурнас, межирiччя Днiстра-Турунчука, північна частина Дністровського лиману (Одеська область), Тилігульський лиман (Одеська та Миколаївська області), дельта р.Днiпро, Тендрівська затока (Херсонська область), Ягорлицька затока (Херсонська та Миколаївська області), Каркінiтська та Джарилгацька затоки, Центральний Сиваш, Схiдний Сиваш (Херсонська область та АР Крим), Молочний лиман, Коса Обитічна та затока Обитічна, гирло р.Берди з косою Бердянською та затокою Бердянською (Запорізька область), затока Білосарайська та коса Бiлосарайська, затока Крива та коса Крива (Донецька область). А 29 липня 2004 р. Бюро Рамсарської конвенції прийняло рішення про надання міжнародного статусу ще 11 водно-болотним угіддям України, які знаходяться у межах територій природно-заповідного фонду України: Аквально-скельний комплекс Карадагу (Карадазький природний заповідник), Аквально-скельний комплекс мису Казантип (Казантипський природний заповідник), Аквально-прибережний комплекс мису Опук (Опукський природний заповідник), Бакотська затока і Пониззя річки Смотрич (обидва угіддя у складі національного природного парку „Подільські Товтри”), Торф‘яно-болотний масив Переброди (Рівненський природний заповідник), Поліські болота (Поліський природний заповідник), Великий Чапельський під (біосферний заповідник „Асканія-Нова”), Дніпровсько-Орільська заплава (Дніпровсько-Орільський природний заповідник), заплава Десни (Деснянсько-Старогутський національний природний парк), озеро Синевир (національний природний парк „Синевир”).

29 жовтня 1996 року, після схвалення Верховною Радою відповідного закону, Україна поновила своє членство з часів СРСР і входить у число 159 країн — договірних сторін Конвенції. Керівним органом Конвенції є Конференція договірних сторін, яка проводить свої наради раз на три роки (остання відбулася у жовтні-листопаді 2008 р. у м.Шангвоні, Республіка Корея).

У 2010 році Всесвітній день водно-болотних угідь відзначався під девізом “Піклування про водно-болотні угіддя є відповіддю змінам клімату”. Адже на глобальному та національному рівнях вплив клімату на водно-болотні види та екосистеми таїть для них чималі загрози.

В Україні День байбака відзначається з 2004 року на території біостанції Харківського національного університету ім. Каразіна в селищі Гайдари Зміївського району Харківської області, де біологи займаються розведенням і вивченням байбаків. Тут і живе головний байбак Україні на ім’я Тимко, який щорічно, 2 лютого робить прогноз погоди.

Ініціаторами проведення свята стали харківські журналісти і екологи, які запропонували відзначати його за аналогією з американським Днем байбака, який відзначається щорічно 2 лютого в США.

Це свято покликане підкреслити природну своєрідність східно-українського лісостепу і привернути увагу громадськості до проблеми охорони популяції байбаків, в якій є чимало проблем, зокрема браконьєрство. Притому, що в України байбак охороняється законом і занесений до Червоної книги.

В Україні це свято можна назвати днем захисту дельфінів, адже вони є єдиними представниками морських ссавців, які проживають в наших солоних водах. Раніше в Чорному морі жив тюлень-чернець, і в останній раз його бачили 15 років тому. У Чорному та Азовському морях є три види дельфінів: афаліни, білобочки і азовки. Вага найбільших – афалін – досягає 300 кг, а “маленькі” азовки не бувають більше 100 кг. Усі три види занесено до Червоної книги України, а також до Міжнародного Червоного списку.

У 1998 році в цей день пройшло більше 50 акцій протесту в більш, ніж 20 країнах світу, в тому числі в Бразилії, Індії, Таїланді, Росії, Австралії, Японії, США. Більше 10 000 людей взяли участь в демонстраціях, кампаніях відправлення листів протесту, очищення річок. У майбутньому році учасників стало вже більше 100 000 …

Зі слів одного з координаторів програм WWF по дамбах Юта Коллера, у зв’язку з тим, що кількість незарегульованих річок швидко скорочуються, ми можемо зіткнутися з впливом дамб не тільки на самі річки, але і на інші природні об’єкти і явища. На даний момент ми не в змозі оцінити шкоду від порушення природного перебігу річки, а коли наслідки виявляться, буде вже пізно.

Наслідки урагану Катріна для Нового Орлеана були яскравим прикладом того, як річка Міссісіпі відплатила людині за порушення її екосистеми, – сказав Джеймс Підток, директор міжнародних прісноводних програми WWF .- Дамба затримує пісок, мул, інші природні відкладення. Тим самим збіднює заплавні луки та болота за течією, що і є головним чинником спустошення і втрати життя.

З 177 найбільших річок світу (1 тис. км завдовжки і більше) тільки третина не мають дамб та інших споруд на своєму головному руслі. 21 велика річка вільна в своїй течії від витоку до гирла. Незарегульованою залишаються ще 43 великі притоки великих річок, таких як Конго, Амазонка і Лєна. Будівництво дамб на річках – небезпечна тенденція, яка загрожує природі всієї планети. Більшість незарегульованих річок сьогодні знаходяться в Азії, в Південній і Північній Америці. В Австралії та Океанії їх три, в Європі тільки одна велика річка – Пєчора в Росії – залишається вільною від витоків до моря. За прогнозами WWF, кожна четверта велика ріка світу буде зарегульована в найближчі роки.

Загальна площа земель лісового фонду України становить 10,8 млн. га, з яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн. га, що становить 15,7% території України. За 50 років лісистість зросла майже в 1,5 рази, а запас деревини – в 2,5 рази і досяг 1,8 млрд. м3. Середній щорічний приріст у лісах Держкомлісгоспу дорівнює 4,0 м3 на 1 гектар і коливається від 5,0 м3 в Карпатах до 2,5 м3 в степовій зоні.

Ліси на території України розміщені нерівномірно. Так, на Поліссі площа їх становить 37%, в лісостепу – 30,2%, степу – 5,8% і Криму – 4,2% до загальної площі цих зон. Найвища лісистість у Карпатах – 40,2%. Гірські ліси відіграють важливі водоохоронні і водорегуліровочние функції. Не менш важливу екологічну роль відіграють ліси у захисті грунтів від ерозії, особливо в гірських умовах, у регулювання клімату, створенні умов для оздоровлення та відпочинку людей.

У лісах України росте 200 деревних і чагарникових порід: сосна, дуб, ялина, ялиця, бук, граб, ясен, береза, вільха, осика, верба та інші. На Україні переважають насадження з листяних порід – 55% площі. У них росте 21,4% дубових лісів країни. Букові ліси становлять 19%, насадження ясена – 12%.

Найстаріші ліси – в Закарпатській області. Середній їх вік – 63 роки. У зоні Карпат молоді насадження досягають 42%, а решта – 58%. На Україні більша половина насаджень – молоді. Вони становлять 56%.

Україна, незважаючи на невелику лісистість території, за площею і запасами лісу є європейською лісовою державою. За площею лісів Україна посідає восьме місце в Європі (не враховуючи Росію).

Потрібно користуватися нашими природними багатствами так, щоб не тільки запобігти їх знищенню або збідненню, але й не призводити до негативного впливу на життєдіяльність людини, її взаємозв’язок з навколишнім середовищем.

Основною причиною святкування в цей день є швидке зменшення запасів питної води. Метою проведення є підвищення рівня обізнаності щодо раціонального використання водних ресурсів, яке сприяє підвищенню рівня економіки і соціального добробуту.

У червні в 1999 р. у Лондоні на ІІІ конференції ЮНСЕД міністри екології та охорони здоров’я 35 європейських країн, в тому числі і Україна, підписали Протокол з проблем води та здоров’я, зобов’язавшись оберігати своїх громадян від захворювань, пов’язаних із забрудненням води, захищати водні ресурси, створювати системи усунення небезпечних ситуацій.

Щорічно, 22 березня ООН призначає конкретний підрозділ власної організації, який буде контролювати дотримання правил проведення Всесвітнього дня води. Щорічно в цей день піднімається нова проблема, пов’язана із забрудненням водних ресурсів на планеті, і звучить заклик до її вирішення. Але основні цілі проведення свята залишаються незмінними.

За визначенням Європейської економічної комісії ООН, держава, водні ресурси якої не перевищують 1,5 тисяч м3 річного стоку на людину, вважається водонезабезпеченою. За запасами води, доступними для використання в Україні, в середневодні роки на людину припадає 1,09 тис.. м3, а в маловодні – 0,62 тис. м3 води. Централізованим водопостачанням забезпечено 65% українців: 83% – у містах, 26% у сільській місцевості. Водою з колодязів користується близько 11 млн. громадян України. За офіційними даними, 1,8 млн. колодязів забруднені. Понад 800 тисяч людей в 13 областях та АР Крим користуються привізною водою, часто низької якості. Централізованим водовідведенням забезпечено 53% населення України: 74% – у містах, та 9% – у сільській місцевості.

23 вересня 2003 під час 58-ої Генеральної Асамблеї ООН Президент України передав Генеральному секретареві ООН аналітичну доповідь «Цілі розвитку тисячоліття: Україна». У документі зазначено: «Ціль 3. Сталий розвиток довкілля: завдання 1. Збільшити на 12% частка населення, яка має доступ до питної води ». 3 березня 2005 Верховною Радою України прийнята Загальнодержавна програма «Питна вода України».

У 2010 році завершився вже шостий рік Міжнародного десятиліття дій ООН та ВООЗ “Вода для життя”, яке триватиме до 2015 року

Гідрометеорологічна служба України, яка є членом-засновником ВМО з 1948 року, являє собою багатофункціональну розгалужену систему, що організаційно оформилася ще в 1921 році. Вона здійснює комплекс гідрометеорологічних спостережень і прогнозування, вивчення змін клімату, спостереження за забрудненням навколишнього природного середовища на базовій мережі. Систематичні цілодобові спостереження за станом погоди проводяться на 187 метеорологічних станціях, з яких 49 залучені до передачі даних у глобальну систему телезв’язку ВМО.

В Україні стихійні гідрометеорологічні явища завдають значної шкоди економіці і населенню. Паводки в гірських регіонах, штормовий вітер, засухи, ожеледі, сильні зливи з грозами – ось далеко не повний перелік гідрометеорологічних явищ, які практично щорічно призводять до матеріальних збитків, і, на жаль, супроводжуються людськими жертвами. Гідрометеорологи України успішно вирішують важливі державні завдання: забезпечують потреби економіки, вносять істотний внесок в захист навколишнього середовища і своєчасно попереджають про стихійні лиха.

День птахів відзначається щорічно, починаючи з 1906-го. 19 березня 1902 була підписана Міжнародна конвенція з охорони птахів, корисних сільському господарству, яка вступила в силу в кінці 1905-го. Радянський Союз приєднався до неї у 1927 році. 18 жовтня 1950-го в Парижі була підписана Міжнародна конвенція про охорону птахів, яка прийшла на зміну документа 1902 року. У ній окрім “корисних” птахів називалися і птахи “шкідливі”, до яких, зокрема, потрапили майже всі яструбині.

З цього часу список пернатих, що зникають, поповнюється з сумним постійністю, – на Землі вже зникли понад 160 їх видів і підвидів. У Європі під загрозою зникнення понад 50% птахів. В Україні налічується близько 360 видів. Разом з птахами, які можуть залітати на територію країни – близько 456 видів. До Червоної Книги України занесені __ видів пернатих.

Щорічно в цей день надається можливість привернути увагу світової громадськості до якої-небудь важливої теми глобальної охорони здоров’я.