Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

До змісту

В однім селі сталася така притча: прийшло на народ нещастя. У Драгові був пан на прізвище Німець. І що він собі забагнув? Що його треба колисати від хижі до хижі.

А на Драгівськім хуторі жив великий ґазда Дзвонок, котрий мав слугу Штефана.

Коли на Дзвінка прийшла черга колисати Німця, він радиться зі своїм слугою. Штефан сказав:

— Ставайте коло овець, а я піду колисати.

Нагострив сокиру й хоче йти. Дзвонок налякався:

— Нащо ти береш сокиру?

Штефан нічого не сказав і пішов.

Колише Німця від шести годин до дванадцяти. Колише помалу, а Німець сичить. Почне колисати дужче, а Німець кричить. Кричить по-німецьки, і Штефан його не розуміє.

Подивився Штефан на годинника — одна година по півночі. І думає собі: «Бог би тебе побив, Німцю, більш я тебе не колишу».

Заколисав його так, що Німець випорснув з колиски і серед хижі впав. Штефан розрубав йому голову, зібрався уночі й пішов на полонину до овець.

А Дзвонок злякався і спитав:

— Чому вже не колишеш його?

— Я вже його приколисав… Іди в село і будеш чути, що світ говорить. Не бійся, тобі не станеться нічого.

А в селі люди гомонять. Одні говорять – гаразд учинив, що паскудоту вбив, а другі кажуть – недобре вчинив.

Слухає Дзвонок людські бесіди і приходить на полонину:

— Ну, що говорять люди?

— Одні говорять, що добре вчинив, а другі — що недобре, бо дістанеш темницю.

— Не біда!

На другий день Штефан погнав вівці у високі полонини. Встає ґазда рано, а овець ніде нема.

– Ой жоно! Недобре: ні слуги, ні овець!

І цілу зиму не видно було колиби Штефана. А коли прийшла весна, дивиться Дзвонок — на його полі куриться.

— Жоно, вари їсти, бо щось куриться на нашім полі.

Наварила жона їсти, і ґазда пішов на полонину. Бачить, а його вівці пасуться, і Штефан коло них.

— Де ти був, Штефане?

— Хотів би ти знати? Ну, порахуй вівці! Чи всі? Ґазда полічив.

— Усі.

— Ну, чи красні?

— Красні.

— Та дуже ти хотів би знати, де я був?

— Дуже.

— Ну, ходи зо мною.

І повів його в ліси. І дивиться ґазда: Штефан у лісі вичистив таке поле, що три обороги сіна можна на нім накосити.

Вернулися вони знову до колиби, і ґазда питає: скільки просить Штефан за те, що визимував його вівці. Вийняв тисячу срібних і дає слузі.

— Чекай,— каже Штефан.— Аж перескочу скаканку, ти мені не даси нічого. Аж не перескочу, заплатиш мені.

І зробив собі двометрову скаканку, розігнався і перескочив. Ще півметра вище.

— Ну, бачиш, ґаздо, не мусиш мені платити нічого, бо я добре у тебе визимував.

Одійшов трохи набік і викопав казан грошей.

— Но, держи крисаню.

І насипав йому з верхом крисаню грошей. І каже:

— Чи ти знаєш, хто у тебе служив?

— Ні, не знаю.

— У тебе служив опришок. Дуже тобі красно дякую, що мене визимував, а тепер розлучаємося.

І розлучилися. Штефан пішов у гори, на Кливник.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags:

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com