До змісту

Давно, ще при Марії-Терезії, тому років двісті, а може, й більше, сталося так, що рід графів Плавецьких вимер. Останній Плавецький був убитий на ловах. Лишилася тільки одна спадкоємиця величезних володінь, Клара. Своєю красою вона славилася на тридев’ять земель.

І не дивно, що в неї без тями закохався володар Любовенського замка, князь Станіслав Любомирський. Це був гордий, колись дуже вродливий чоловік, але вже немолодий.

Йому було десь під п’ятдесят, а може, й за п’ятдесят. Чи був нежонатим, чи вдівцем — вже не знати Але відомо, що до Клари присватався й дістав відмову. Серце красуні на той час було зайняте іншим, молодим лицарем.

Князь Станіслав вирішив помститися гордій красуні за образу. Якби це було раніше, при Польщі, то справа була б дуже проста: він надіслав би своїх гайдуків на Плавецький замок і кров’ю змив би завдану йому образу. Але Марія-Терезія жорстоко карала за подібні злочини.

І ось одного разу прийшла до князя циганка-ворожка. Вона йому сказала, щоб закликав на допомогу нечисту силу, і навчила, як цю нечисту силу викликати.

Тим часом у Плавецькому замку готувалися до весілля. День весілля вже був призначений, а гінці розіслані в усі боки із запрошеннями для гостей.

Але й князь Станіслав не дрімав. Він готувався до помсти. Правда, його теж було запрошено на весілля, але він вирішив послати замість себе нечистивого. Ночами не спав і з допомогою циганки-відьми домовлявся з самим сатаною.

Довго радилися, вигадуючи найжорстокішу помсту. Нарешті вирішили, що нечистивий у весільну ніч відламає велику брилу зі скелі з Ломницької вершини й кине її на Плавецький замок.

За цю послугу князь Станіслав мав віддати нечистивому свою душу.

Нарешті настав день весілля й помсти. Князь Станіслав зі злорадісною усмішкою дивився на Плавецький замок, вичікуючи умовленої години.

Наближалася вже й північ.

Але дарма Станіслав чекав. Тут перешкодила маленька несподіванка. Справа в тім, що нечистивий був напередодні запрошений іншим чортом у куми й на хрестинах так добре загуляв, що спав, як мертвий, і опівночі ніяк не міг прокинутись.

Князь Станіслав скаженів од люті й викликав циганку, наказавши їй негайно відшукати чорта.

Відьма сіла на кочергу й полетіла до чорта. Бачить — того чортика ніяк не може розбудити. Тут і вона почала допомагати. Кінець кінцем, б’ючи й обливаючи холодною водою, якось його розбудила.

Чорт скочив на рівні ноги і, лаючи кума, помчав на Ломницьку вершину. Відлупав од неї величезну скелю і полетів у бік Плавецького замка. Але було вже пізно. Влітку ніч коротка, а летіти було далеко, й скеля була нелегка.

Чорт із останніх сил летів, щоб не спізнитися. Але дарма. На півдорозі, коли він летів уже над Гайтовками, раптом у селі заспівав півень. І випала з чортових рук скеля. Він помчав за нею, щоб схопити її, але воно .йому обірвала два пальці й зі страшенним гуркотом врізалася в землю. Щастя тільки, що впала вона за селом.

Пальці нечистивого, що йому обірвала скеля, скам’яніли й глибоко врізалися в землю. Від того часу вони, як два стовпи, стирчать у долині річки Попраду.

На ранок знайшли князя Станіслава мертвим. Його душа не знайшла супокою і часами гуляє в руїнах стародавнього замка.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда