Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

До змісту

Над селом Буківцем височить Буківська полонина, на якій є Руська путь, Водяна долина, Миндак і Зелеман. А узбіччя її рясно вкрите величезним камінням-валунням. Одна з цих скель-валунів є на Миндаку й зветься Бабкою.

Давно-предавно від скелі Бабка відкололася частина й нависла над узбіччям, але не падала. Сміливці-вівчарі здавна вилізали на цю похилену скелю від Бабки, показуючи свою спритність і відвагу.

А колись у давнину, як кажуть старі люди, вівчарі на зиму свої вівці не зганяли з полонини в село, а зимували з ними на полі-зимівці.

В ці давні часи два вівчарі, які пасли свої вівці на Миндаку, заговорили про Бабку й про вівчарів, які не бояться вилізти на цю скелю.

Враз перший із них сказав, що він не тільки вилізе на скелю, але й дванадцять разів стане дуба на ній, якщо дістане одинадцять овець і одного барана.

Другий вівчар згодився дати вівці й барана, і вони заставилися.

Перший вівчар виліз на скелю, перехрестився й став дуба перший раз. Зрадів, що йому пощастило це зробити. Тоді він удруге перехрестився і став дуба ще і ще. Одинадцять разів він так робив, а на дванадцятий забув перехреститися, й ноги його перехилилися — він почав падати в прірву. Падаючи, ще встиг загойкати:

— Моє за мною!..

Усі його вівці й пес побігли до прірви, але другий вівчар побіг їх відганяти. Вівці він відігнав, вони не пострибали за своїм пастирем, а пса не міг відігнати. Скочив пес у прірву за своїм ґаздою.

Вівчар і пес упали з Бабки між каміння й так розбилися, що ні знайти їх, ні зібрати.

Пізніше на тому місці, де впав вівчар, виріс явір, а там, де впав його пес, виріс кущ бузини. Явір і бузина й до сьогодні ростуть між камінням під Бабкою.

Але сьогодні вже не є тої частки скелі, що висіла над прірвою й на якій ставав дуба вівчар. Бо далеко пізніше котрийсь, теж вівчар, узяв ломика, підважив камінь-велетень, і полетів той у прірву. Впала ця брила між каміння з таким гуркотом, що все село почуло, і люди не могли зрозуміти, звідки може гриміти в сонячну ясну годину.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags:

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com