До змісту

Кажуть люди, що був раз один славний князь Лаборець. Він за народ дуже гадав. Зато й люди любили його.

Раз люди зібралися до нього на одну велику раду. Він їх дуже гостив, і вони весело гостилися.

Але по великій радості став сум. Прийшли мадяри через гори, Верецьким переходом, і напали на Лаборця і його військо.

Дуже бився Лаборець, але йому не стало вояків. Тоді дали знати людям. Дали знати й нашому селові, щоб ішли битися з ворогом. Наше село було ще маленьке й багато помочі не могло дати, але скільки було легінів — усі пішли. Прийшли до Ужгорода, а там уже дзвони били, сумно було. Такий великий сум був, що навіть пташка, що так весело співала, зажурилася.

Звідують легіні драгівські — чого сумує все в Ужгороді. Кажуть люди ужгородські, що люті вороги русинів прийшли з чужого краю. Геть побили людей та убили князя Лаборця над рікою Свіржавою й запанували над нашим краєм.

З великим сумом поховали князя Лаборця. Двадцять попів службу служило. Тридцять дяків співало. І від того часу ріку Свіржаву назвали Лаборцем на згадку про руського князя.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда