До змісту

Було це дуже давно, ніхто з живих не пам’ятає, тільки старі люди говорять, що вони чули від своїх дідів і бабусь.

А сталося воно у селі Буківці тоді, коли сусіднє село Перехресне було містом.

У ті стародавні часи ходила по містах і селах умітка.

Умітка не мала весь час однакову подобу. Вона з’являлася то в подобі дитини, то кішки або іншої тварини, й ходила з хати в хату. В якій хаті прийняли умітку ласкава, не виганяли, там вона нікому нічого не шкодила. Але в яку хату її не пускали чи виганяли, там усі люди за кілька днів умирали.

Отака умітка прийшла звідкись до Перехресного, її ніхто не пізнав і тому ніхто ласкаво не прийняв. Через це за короткий час усі мешканці Перехресного нагло почали вмирати й вимерли.

Жителі села Буківця хоч і перестали ходити до сусіднього Перехресного, але про все, що коїлося там, вони дізнавалися. Почали радитись із ворожбитами, як би не пустити умітку в своє село і врятуватись од смерті.

Один із ворожбитів сказав їм, що не пустити умітку в село можна, але тоді, як у селі є двоє хлопчиків – близнюків і два бички-близнюки. Коли такі хлопці й бички є, то треба з одного дерева зробити плуга і в нього запрягти тих бичків. А тоді хай хлопці-близнюки цими бичками й плугом оборють ціле село.

У селі Буківці знайшлися хлопці-близнюки й бички-близнюки. Зробили і плуга. Хлопці з бичками виорали борозну навколо села. І саме в час, бо незабаром умітка з Перехресного вирушила дорогою на Буковець.

Дійшла умітка до борозни й зупинилася. Перейти через борозну не мала сили-моці й почала страшним голосом ревти. Цей голос чути було по всьому селу.

Одні люди хоч і настрашились, але вірили, що умітка через борозну не переступить. А були такі, що не вірили в чарівну силу борозни. Ці люди невіруючі домовилися між собою і з родинами вийшли з села. Перейшли через виорану борозну й пішли на одне поле під ліс та звідти дивилися, що робитиме умітка.

А умітка навітрила людей у полі, пішла туди, і там люди почали хворіти й умирати. В село не могли повернутися, й усі до одного повмирали на тому полі.

Умітка перестала ревти, люди насмілились підходити до борозни, а згодом і переходили її.

Пізніше почали шукати своїх односельчан, які вийшли з села, коли з’явилась умітка біля борозни. Довго шукали та не могли знайти. Нарешті знайшли на полі під лісом, але всі вони були мертві.

На тому місці поховали всіх, а полю дали назвисько — Гробки.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда