До змісту

А ви знаєте, звідки бузьок? Та бузьок колись чоловіком був. Правда, то було дуже, дуже давно. Тоді почав творитися світ.

Задумав був бог винищити усякі плюгаві сотворіння, усяку паскудоту: гади, жаби-коропані, ящірки і друге, що совалося по землі. Та й загнав усе те паскудство у великий міх, перев’язав міх сильним мотузком, закликав до себе одного чоловіка й каже йому:

— Видиш, там є мочар. Занеси міх до того мочара і кинь у воду. Але не смієш розв’язувати міх і позирати, що там.

Бере чоловік той мішище на плече і несе, але кортить йому знати, що то він несе. Так і не витримав нетерпеливий чоловік. Над мочаром розв’язав міх, а звідти роєм, як бджоли з вулика, почали вилізати всякі гади, жаби, ящірки і швидко розлізлися по землі та й заховалися у траві, корчах. Почав бігати чоловік і туди і сюди, хоче ту паскудоту назад загнати в мішок, але дарма, нічого не виходить.

Тоді перед ним з’явився бог і каже йому:

— Що ж ти наробив? Чому ти не слухався наказу? Чому розв’язував той міх? Тепер тобі чоловіком не бути. А будеш бузьком, дістанеш довгі ноги і довгий дзьоб, маєш зібрати все те, що з мішка повипускав.

І тут нараз чоловік зробився бузьком та й ходить по полях, сіножатях і мочарах, ловлячи жаб, гадів, ящірок. І так робить він аж до наших днів. І кажуть, що коли він визбирає всю ту паскудь, то назад зробиться чоловіком.

Але коли то буде!

Бузьок дуже нудиться за хижею, в якій він жив, ще як був чоловіком. Тому він і гніздо в’є собі на дахах, і сам живе близько коло людей. Ми часто можемо видіти, як бузьок журиться. Цілими годинами на одному місці зі спущеним дзьобом. І тоді він плаче та думає про своє людське життя.

У простих людей бузьок є віщуном близької весни. Першого бузька люди зустрічають словами:

— Пан бузьок ходить по болотах у червоних чоботях.

Джерело: Легенди нашого краю. Ужгород : Карпати 1972. 216 с.

Tags: легенда