Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

Водойми Закарпатської області дуже різноманітні. Вертикальна зональність області обумовлює інтенсивність стоків, їх швидкість, температуру, тривалість періоду вкриття кригою, жорсткість, прозорість, мінералізацію, кормову базу риб, ступінь впливу людини, або антропізацію та напрям господарського використання. Всі ці характеристики водойм на різних висотах над рівнем моря неоднакові. Вони визначають сприятливі умови для життя одних видів риб і непридатні для інших. Водойми дуже змінені діяльністю людини. Змінений також видовий і кількісний склад риб, їх вікова структура, поширення.

Рибництво в Карпатах уперше почало розвиватися з другої половини XIX ст. Недалеко від Сваляви у с. Неліпині в 1880 році було збудовано розплідники лососевих риб. Мальків, виведених штучно з ікри, частково випускали у природні водойми – гірські струмки. Незначну частину вирощували у басейнах до товарних розмірів. Згодом, у кінці минулого століття, примітивні розплідники форелі було збудовано на р. Піні, недалеко від с. Поляни, мальків випускали у природні водойми.

На початку XX ст. у багатьох пунктах діяли інкубатори форелевої ікри, в них розводили, крім місцевої струмкової, також і завезену з Канади райдужну форель. До кінця 30-х років діяло 10 інкубаторів. Усі розплідники лососевих були дрібні й малопотужні. Проте вони відіграли позитивну роль у підтриманні високої кількості форелі у гірських річках Карпат.

Під час другої світової війни майже все холодноводне рибне господарство було зруйноване (діяло тільки кілька дрібних розплідників у Свалявському та Рахівському районах). Штучним розведенням риби почали займатися, надавши йому властивостей крупних промислових господарств, тільки з 1958 року, коли на Закарпатті заново створено тепловодне рибне господарство, якого в дорадянський період тут зовсім не було.

Чимало зусиль було спрямовано на припинення руйнування річок, на відновлення в них мінімальних, а згодом і створення оптимальних умов для риб та інших водяних і амфібних організмів.

Загальна довжина річок Закарпатської області становить 3622 км, площа – 14 109 га (разом з іншими природними водоймами). Площа штучних водойм – близько 1000 га. За температурою, кількістю кисню, швидкістю течії, структурою твердого стоку, гідрофауною гірські ділянки річок істотно відрізняються від низинних. У режимі, гідрофауні річок та інших водойм простежується вертикальна зональність.

Різкі коливання стоку та наносів руйнують нерестилища, викликають загибель личинок, мальків, відкладеної ікри. Повені затримують хід риб на нерест. Під час тривалих дощів і сніготанення рівень води в річках підвищується, твердий стік (грунти, уламки гірських порід, хмиз, деревина, опале листя, пісок) збільшується, що згубно діє на рибне населення, особливо на лососевих. Середньорічна каламутність річок змінюється від 200 до 700 г/м3, максимальна досягає 2000 г/м3. Тиса каламутна від 100 до 230 діб на рік, Латориця – від 95 до 206. Це негативно впливає на розвиток ікри, часто губить личинок і мальків.

На низовині зустрічаються заплави старорічищ і заболочені прируслові водойми. Під час максимального рівня в річках вони наповнені водою і стають улюбленими нерестилищами щуки, коропа, карася, сома, окуня та інших риб. У них добре розвивається ікра, ростуть мальки.

У зв’язку з швидкою течією на гірських річках утруднене утворення льоду, але в холодні зими спостерігається намерзання по дну, нарощуються льодові пороги, що несприятливо впливає на нерест струмкової форелі, минька і на розвиток ікри. Тому оптимальні природні нерестилища струмкової форелі розміщуються на тих ділянках гірських річок, куди надходять джерельні й термальні води.

Навіть під час найсильніших морозів (до мінус 30°С) на гірських річках є незамерзаючі ділянки там, де швидкість течії становить 1,5 м/с і більше. Це сприяє збереженню оптимального кисневого режиму, що дуже важливо для зимівлі риб, особливо лососевих.

Льодові затори, які майже щороку спостерігаються на Тисі, Латориці, Боржаві, Тересві згубно діють на зимуючих риб. Великі маси криги сягають дна ріки і борознять його, руйнують і знищують великі косяки зимуючих риб. Суцільне льодове вкриття на непротічних і замкнутих водоймах (стариці, меандри, озера, болота та інші) небезпечне для риб та іншої гідрофауни. На Закарпатській низовині вже на другу – п’яту добу суцільного льодовкриття риби гинуть від задухи. Тут швидко створюється несприятливий газовий режим.

Водоносність рік на Закарпатті здатна забезпечити нормальне існування риб навіть у найпосушливі роки. Найбільш аптропізовані такі ріки, як Уж, Латориця, Боржава і Тересва. На цих річках розміщено найбільше населених пунктів, промислових і різних інших об’єктів. Водозбірна площа Ужа, Латориці й Боржави найменш лісиста.

Видовий склад і поширення риб та круглоротих. У водоймах Закарпаття відомо 60 видів, підвидів і форм риб та круглоротих. Останні представлені міногою. Ця тварина – ендемік басейну Тиси – надає перевагу чистим водоймам. Риби належать до лососевих, осетрових, коропових, окуневих, тріскових, вугревих та інших. Їх ділять на гірські, низинні та з широким вертикальним поширенням. До гірських відносять переважно лососевих, зокрема форелі струмкову, райдужну й озерну, харіус, дунайський лосось. Для акліматизації було завезено малька байкальського омуля, сига, севанської форелі, успішно акліматизована палья і пелядь.

Для відтворення у гірських водоймах найбільш придатні аборигенні види – струмкова, озерна форелі й харіус. Акліматизована райдужна форель. Вона менш вимоглива до гідробіологічного режиму, але й менш придатна для відтворення, бо здатна упливати з гірських річок вниз по течії і повністю зникати з водойм. Райдужну форель розводять переважно для вирощування у замкнутих водоймах, тобто у холодноводних рибних господарствах. Озерна форель зустрічається в Синевирському озері. За швидкістю росту вона наближається до дунайського лосося, який в сприятливих умовах набирає кілограм маси за рік. Лосось – ендемік водойм дунайського басейну, на Закарпатті поширений тільки у верхів’ях Тиси та деяких її притоках (Шопурка, Тересва, Теребля, Ріка), часто зустрічаються бабці – підкаменщик та пістрявоногий.

Кількість дунайського лосося в закарпатських водоймах з кожним роком зменшується. Отже, крім охорони, необхідно його штучно розселити, а також розводити шляхом інкубації ікри. Для початку треба створити маточник з поголів’ям, яке утримувати в умовах максимально наближених до природних: спорудити штучний рукав струмка або річки з бетонованим дном, укріпленими берегами, добре захищений зверху дротяною сіткою, а на втоці й витоці – дрібною сталевою густою граткою від рибоїдних хижаків. При одержанні достатньої кількості заплідненої ікри слід організувати її природну й штучну інкубацію з наступним випуском малька у природні й штучні водойми.

Для кращого виживання лососеподібних риб малька слід випускати у природні струмки й потоки до досягнення ним однорічного віку – в липні – серпні. Такий мальок більш життєздатний, краще вміє знаходити природні корми, у великих кількостях доживає до промислових розмірів.

Для збільшення лососеподібних риб у природних водоймах необхідно організувати більш надійну охорону водозбірної площі зарибнених струмків і потоків від забруднень лісоексплуатацією і перебування там транспортних засобів, які використовують як пальне нафтопродукти. Значна кількість забруднень від автотранспорту потрапляє у водойми з автодоріг. Тому в багатьох місцях утворилися довгодіючі вогнища забруднення. Такі ділянки шляхів і берегів слід обробити препаратом «Аеросил».

Серед риб в області переважають види з весняно-літнім періодом нересту. Лише миньок і струмкова форель відкладають ікру в осінньо-зимовий сезон. Вугор, який у водоймах Закарпаття зустрічається дуже рідко, з настанням статевої зрілості відпливає на нерест в Атлантичний океан, до берегів Мексіки.

Із осетрових риб у водоймах є тільки стерлядь. Запливання прохідних осетрових (білуга, осетр, севрюга) в Тису припинилося ще на початку XIX ст. Стерлядь поширена в низинній частині Боржави, Латориці, Тиси. Цінна риба, але рідкісна.

Численними за видовим і кількісним складом є коропові, деякі з них створюють основну масу риб природних водойм, зокрема підуст, вусачі – звичайний і південний, білизна, верхоплавка, бистрянка, короп дикий, карась, головень, ялець, в’язь, плітка. В Тисі, Косівці, Тересві, Тереблі, Ріці та їх притоках поширена андруга, в інших водоймах вона рідкісна або й зовсім не зустрічається.

Переважно в низинних частинах річок водиться лящ, клепець, густера. З нижніх ділянок Тиси навесні в річки низовини запливають на нерест синець, чехоня, рибець, а в окремі роки також і в Латорицю – плітка дунайська. Слід відмітити, що після будівництва греблі і гідроспоруд на Тисі в Угорщині, деякі зі згаданих риб уже майже не потрапляють під час нересту на ділянки Тиси та в її притоки на території Закарпаття.

У низинних і передгірних водоймах поширені йорж смугастий, відомий тільки з Дунайського басейну, йорж звичайний, чіп великий, чіп малий. В низинній частині Тиси, а також у Латориці та її старицях є судак, виявлений берш періодично в Тисі і Латориці в околиці Чопа. Річковий окунь чисельний, не зустрічається тільки у гірських струмках.

У водоймах Закарпаття є й дрібні види риб. Їх максимальні розміри не перевищують 10–20 см, вони мають короткий період життя, зокрема слиж, щипівки – звичайна й гірська, піскарі – карпатський, гірський, білоперий, довговусий, гірчак.

У стоячих і протічних водоймах, переважно в низовині, поширені лин, в’юн. Щука розповсюджена майже в усіх водоймах, відомі вилови особин до 10 кг. Сом водиться в низинних і передгірних частинах рік. У 1955 році вперше виловлено котячого сомика, який, напевно, поширився з Угорщини, де був відомий раніше.

У водоймах, здатних заростати болотною рослинністю (меліоративні канали, старорічища, озера тощо), на низовині і в передгір’ях, все більше поширюються завезені амур і товстолобик. Ці риби живляться лише водяною рослинністю й можуть відігравати позитивне значення в очищенні водойм.

Щорічно з природних водойм області спортивним ловом рибалки виловлюють від 145 до 320 ц риби, проте за візуальними підрахунками найбільше риби ловилося на початку 50-х років. Промисловий лов риби в природних водоймах існував до 1960 р., а потім у зв’язку з малою рентабельністю його припинили.

За походженням найбільша кількість (26,7 %) видів, підвидів і форм риб – характерні елементи дунайського басейну, вони ж є і його ендеміками (дунайський лосось, карпатська й дунайська плітки, великий і малий чіп, смугастий йорж, щипівки, піскарі та інші, з круглоротих – мінога). Далі за походженням іхтіофауна розподіляється так: європейські становлять 11,6 %, європейсько-сибірські – 8,3 %, центрально-європейські – 10,0 %, північно-європейські, понто-каспійські та маньчжурські елементи – 3,4 %, понто-сарматські, південно-європейські, понтичні, східно-європейські, європейсько-аральські, середземноморські, балтійсько-атлантичні, сарматські та інші становлять по 1,3 % кожний.

Враховуючи надто складний шлях розвитку Карпатської гірської системи, її гідромережі, флори й фауни, слід відмітити, що центральним ядром іхтіофауни й сьогодні є ендеміки дунайського басейну, які разом з європейськими становлять понад 50 %. З регресією сарматського, понто-каспійського й паннонського водного басейну, з плейстоценовим похолоданням пов’язані проникнення на Закарпаття північних, сибірських та інших форм. В голоцені іхтіофауна прийняла вже сучасний вигляд, а в наступний період вирішальне значення в її формуванні та в зміні належало діяльності людини.

Охорона водойм та риб. Найбільш актуальним питанням сьогодні є збереження середовищ, тобто захист і відтворення гідробіологічного, гідрохімічного режиму водойм та уникнення їх антропізації.

Водойми і їх водозбірна площа, як середовище гідрофауни, найбільшому антропічному впливу піддаються в густо населених передгір’ях, міжгірних долинах, низовині.

Гірські струмки та їх водозбірна площа, де немає населених пунктів, зазнали незначної антропічної трансформації, бо високо в горах, де знаходяться їх витоки, немає споруд, відсутні промислові та інші об’єкти, які негативно впливають на водне середовище й на їх мешканців. Тому в гірських місцевостях, де збереглися природні екосистеми, біоценозний принцип охорони набуває першорядного значення. Тут антропічний вплив проявляється через лісоексплуатацію, випасання худоби на субальпійських луках, туризм, будування й розміщення невеликої кількості господарських об’єктів.

Зусилля, спрямовані на охорону й збереження гідробіологічного режиму гірських водойм, мають значення для холодноводного рибництва. Використання вод гірських струмків для цієї мети за останні 20 років зросло майже в 7 разів, у майбутньому посиленими темпами буде збільшуватися. Сьогодні тільки 0,5 % вод гірських струмків використовується для холодноводного рибництва.

Кількість твердого стоку в струмках зменшується, завдяки збереженню рослинності на гірських схилах та всій водозбірній площі. Близько 20 % вод гірських струмків – джерельні з температурою протягом року 8–16 °С. Такі води найбільш придатні для лососевих риб та холодноводного рибництва.

Для відновлення, збереження й охорони цінних риб та іншої гідрофауни лов повністю заборонений у зоні лососевих риб. В інших водоймах спортивний і любительський вилов обмежений (дозволено рибалити двома вудочками одноразово з берега, улов – до 5 кг риби за день). Більшість природних водойм передгір’я й низовини закріплена за первинними колективами рибалок.

Цілорічно заборонено виловлювати стерлядь, дунайського лосося, рибця, умбру та інших риб. Для умбри, як вимираючої риби, яка має дуже обмежене поширення, розробляються заходи охорони.

У зв’язку з вжитими заходами забір будівельних матеріалів (гравію, галечника, піску, каміння) та руслових наносів дозволено тільки в строго визначених місцях. Припинено сплав лісу по гірських річках. Обмежене лісовирубування на гірських схилах водозбірної площі та в місцях витоків річок. Уздовж берегів річок повністю охороняється деревна й чагарникова рослинність. Наявність рослинності дає можливість уникати перегрівання води влітку, до того ж збільшується територія, придатна для заселення лососевими, а також природна кормова база для риб, які живляться комахами. Там, де береги відкриті, їх поступово обсаджують деревами. Це дає можливість уникати руйнування їх під час повеней.

Велике значення має також створення протиерозійних буферів навколо ставків, де горбиста місцевість (на передгір’ях), щоб запобігти попаданню у ставки вимитих з навколишніх полів мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів, твердого стоку та замулювання.

У холодні зими в замкнутих водоймах рятують рибу від задухи, а влітку під час усихання малих стариць і рукавів – молодь від загибелі.

Для обмеження антропізації масовим туризмом водозбірної площі та окремих ділянок річок у горах спеціальними постановами Закарпатського облвиконкому відведено території для стоянок автотранспорту, розміщення наметів, ватр, спортивних майданчиків.

Тепер на території Закарпатської області промислові, комунально-побутові стоки майже повністю відведено від водойм. Споруди по очищенню діють на більшості підприємств, їх ефективність становить 90–95 %. Найближчим часом намічено збудувати і ввести в дію решту очисних споруд, перейти на замкнутий цикл водопостачання промислових підприємств.

Джерело: Природні багатства Закарпаття. Ужгород: Карпати, 1987

Tags: ,

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com