Оман високий (Inula helenium L.). Російська назва — девясил высокий, лекарственный; місцева — аман, аман луговий, вухо медвеже, гільтяйзілля, дивосил, дівосил, зілля солодке, капотка, коров’ян, кров’як, майник, обмил, оман правдивий, оман справедливий, оман, підсолнок дикий, старівник, трава животна, умен, ухо ведмеже, хліб новий.

Оман високий

Багаторічна трав’яниста рослина з родини складноцвітних (Compositae), 1—2 м заввишки. Кореневище товсте, м’ясисте, темнувато-буре, до 6 см завдовжки, від нього відходять нечисленні, але довгі додаткові корені. Стебла прямі, рубчасті, знизу м’яковолотисті, у верхній частині повстисті й трохи гілчасті. Листки великі, нерівномірно карбованопилчасті, зісподу сіроповстисті, прикореневі листки з черешками, еліптично-довгасті, стеблові — видовжено-яйцевидні, загострені, сидячі. Суцвіття — кошики діаметром 6—8 см, зібрані на верхівці стебла гроном або щитком. Квітки золотисто-жовті; крайні — язичкові, решта — трубчасті. Насіння — сім’янки з чубком, вдвоє довшим за них. Цвіте в червні—вересні; плоди достигають в серпні—жовтні.

Росте на вогких місцях, по канавах, ‘берегах струмків, у чагарниках, на лісових луках розсіяно. Поширений в основному на рівнині і частково в передгір’ї.

Застосування. В медицині застосовують корені з кореневищами (Rhizoma et Radix inulae helenium), які містять 1—3% ефірної олії, до складу якої входить геленін; алантол, проазулен; крім того, в коренях і кореневищах ще знайдено інулін (44%), жеудоінулін, інуленін.

Вживають відвар кореневища і кореня як добрий відхаркувальний засіб при різних захворюваннях дихальних шляхів (в тому числі й бронхіальній астмі), як заспокійливий засіб при бронхіальних спазмах, як протизапальне; він здатний підвищувати функціональну діяльність шлунка й кишок (при їх запаленні, проносі), вживається як жовчогінний, легкий потогінний засіб, для поліпшення обміну речовин і в гінекологічній практиці (викликає місячні). Вживається корінь як зовнішнє при лікуванні захворювань шкіри (короста, екзема).

В народній медицині, згідно з даними О.П.Попова, корінь оману успішно застосовують при гострому та хронічному ревматизмі. Особливий ефект дає вживання всередину коренів оману й лопуха.

Оман відомий і як протиглистний засіб.

О. П. Попов пропонує такі рецепти: при ревматизмі — відвар кореня оману у співвідношенні 20:200 (краще пополам з коренем лопуха), настояний протягом 20 хв. Вживати по столовій ложці 3 рази на день. При катарі кишок і пониженій кислотності — вино оманове (на пляшку кагору або портвейну взяти 12 г свіжого кореня й варити протягом 10 хв., бажано додати столову ложку меду; вживати 2—3 чарки (по 50 г) на день після їди.

Збирання. Заготовляють кореневища з коренями восени, після відмирання надземних частин (вересень— жовтень) або рано навесні (квітень). Сушать в добре провітрюваних приміщеннях.

В медицині використовують також оман британський (Inula britannica L.). Російська назва — девясил британский; місцева — варахія, горкуша, губушник, заболоточник, золотуха, золотушник, крокіс жовтий, оман заболоточник, оман луковий, оман пильчастий, пожарки, цвіт жовтий.

Трав’яниста рослина, досягає 60—70 см у висоту, з тонким повзучим кореневищем. Стебло м’якопухнасте. Листки звичайно ланцетовидні, суцільнокраї або з рідкими дрібними зубчиками. Росте на берегах річок, канав, на луках, як бур’ян вздовж доріг, рідше на полях в лісовій зоні.

Джерело: Комендар В.І. Лікарські рослини Карпат. Карпати.Ужгород 1971