Регіональний інформаційний центр "Карпати"
enruuk
 

- Запам’яталася розповідь Івана Белея, який жив 104 роки і помер в 1934-му, – ділиться споминами Іван Боднар. – Ще за часів Австро-Угорщини, аж до пори Чехословаччини, старостою села був Михайло Райх (у селі називали – Мошко). Урядував він аж 34 роки. Був власником корчми. Характерно, що мав звичку давати людям прізвиська настільки влучні, що приліплювалися до них і наступних поколінь назавжди: Звіздар, Ланцош, Стряпко, Апріль, Мантяр, Грицак, Даньо, Костош, Сійон… Корчму часто відвідували “американтоші”, їм теж перепадало: трьох братів назвав Чалій, Мікій, Джон, що так і повелося у їх родинах аж понині. Між іншим, у селі є навіть урочище – Райхова загорода.

За чехів старостував Юрій Король, потім Михайло Яцкович, Іван Воронич. 30 років, аж до 1939-го – Іван Симочко, заарештований за сприяння січовицькому руху і відбував покарання у В.Березнянській тюрмі. За часи окупації фашистської Угорщини нотарем був Михайло Король, у 1945 році його вислано у Сибір.

По визволенню села в 1944 році, Народний Комітет очолив учасник партизанського руху Іван Симочко. У селі створена народна дружина, проводилась робота по мобілізації добровольців Радянської Армії. В 1945-ому, менше року, керував Олексій Скубенич. Йому на зміну прийшов Василь Червеняк, який повернувся з фронту, а після виборів народних депутатів наступного року він очолив виконавчий комітет. У ту пору вимагалося: забезпечити держзамовлення на заготівлю і вивезення лісу, зміцнення кооперації, збереження громадського порядку, а з 1948-го – створення колгоспу.

В 1952-53-і роки головою виконкому був Іван Ріпньовський, його направили на навчання і наступного року селом керував Василь Коряк – фронтовик-доброволець. По невідомій нам причині його звільнили і за пропозицією райкому партії обрали головою Івана Воронича – колишнього в’язня концтабору в Югославії. В березні 1956 року сільраду очолив Іван Боднар, який до того був завідуючим клубом, він працював аж до 1973 року. По його направленню в Львівську міжобласну школу керівних кадрів колгоспів і радгоспів, тимчасово виконував обов’язки голови Іван Роля. Три роки опісля керувала Марія Колбасовська, а Марія Король- до 1985 року.

На виборах у 1985 році головою сільради обрано Василя Фленька, який працював до кінця 1992 року. Кілька місяців тимчасово очолював виконком Юрій Воронич, а головою ради була Ганна Белей. В 1992-1998-і роки знову урядував Іван Боднар. Тепер Тур’я-Реметівським сільським головою є Юрій Воронич.

У різні роки доводилося вирішувати важливі питання. Тільки збір податків з населення становив 100 тисяч карбованців. Залучали жителів до будівництва доріг, середньої школи, добудови дільничої лікарні та ін.

Перепадало роботи і секретарям. У часи Народного Комітету ним був зуступник державного нотаря в селі Михайло Король, а по його хворобі – Іван Мешко, в 1947-50-і роки – Юрій Головей, 1951-54-і роки -Юрій Белей, 1955-57-ому – Юрій Лечига. Відтак три роки – Віра Мешко, чотири роки – Марія Воронич, з 1964 до 1985 року – Ганна Сакаль, а з тих пір по сьогодні – Ганна Белей.

В 1971-1994 роках Тур’я-Ремета була селищем міського типу. Свого часу автор спомагав повернути справжній статус села і вдався до їдкого жанру фейлетона – “Хтозапротиутримавсянемає. Одноголосно!” (“Карпатський край”, 1992 р. ). Подано зі скорочен-ням і для усміху читача:

Не вірте, що книга рекордів Гіннеса відтворює всі най-най… Там “білих плям”, як на Перечинщині порожніх полиць у магазинах. Он хоч би формула, винесена в заголовок, хіба не варта сякої рекордної честі? Бо в нас було прийнято: один баран – бе, другий – бе-ее, що в перекладі на людську мову – уря, “одноголосно схвалюючи”, “виконуючи вказівки і висновки…”.

Головне – жодної мороки. Всі думають так, як думає один. А той один думає, що всі думають, як він думає. Одностадно! В такі моменти голови, що стирчать у залі, вже нагадують найбільший у світі пустуючий гардероб.

Тямите, золоті були часи. Від низів вимагалося рапортувати вище, а від вищих – ще вище. На висоті приймали високе рішення, доводили нижчим, а ті – аж до самого споду…

Ото рекордний стрибок! Раз і… смт. І се, і те. Ні те, ні се. Так десь виглядає чоловік, який одною ногою переступив потік, а друга ще на тому боці.

Тур’я-Ремета того лютого дня не одна стала “змичкою” міста і села. Рраз і… Вузлове, Ільниця, Довге, Нижні Ворота, Дубове теж вскочили в смт. Про них поки мовчу, а от село над Тур’єю за 20 років колосальних оновлень зазнало:

Літаки вже не над якимось там селом пролітали, а над селищем з рум’янами міста.

Туристам, які мчали в Лумшори за всесоюзним маршрутом, з гордістю сповіщали: єдиний у світі пам’ятник листоноші Федору Фекеті

… Вловлюєте різницю?

А газди поступово переходили, за прикладом перечинців, на ужгородське “пасло” молочних магазинів.

А хіба можна забути про таку привілею, як “гужнадбавка” до товарів, що завозили в селище? Недавно, правда, кінську тяглову силу до шкарпеток відмінили. Бо і коней всього 5, а товар би можна в посилку запакувати.

Класовий підхід до села переконує, що тут став зароджуватися робітничий клас, якому нічого втрачати, окрім теперішньої, не раз переіменованої, фабрики. А раз труба промислового виробництва закіптявила, значить і ознака міста на виду. Поголовного ентузіазму щось не відчувалося. Бо робітник зметикував: якщо він раніше при сільській владі платив по 2 крб. самоподатку, з новим статусом — лишень податок з-під будівлі — в середньому 20-35 крб. та подвоєну різницю — за сотку землі, в чотири рази — за кіловат-годин електроенергії. А вчителі і медики позбулися деяких сільських переваг…

А що то значить двадцять років нового статусу? Любителям арифметики уточнимо: в селі — 1336 робітників і службовців та 247 колгоспників. Що не кажіть, а цвіте і пахне Тур’я-Ремета. За той строк тепер розв’язують питання виготовлення техдокументації на очисні споруди. Ще кілька десятиліть, і, будьте впевнені, всяка бридота потече трубами. Бо тепер жодних компослуг, вручну і механізовано, колективно й індивідуально кидають у річку.

Грішно забути й таку перевагу — чотири ситечка в платній душовій, як тут кажуть, “на гайцу”. Мають навіть автобусну зупинку, задрипану й облуплену, але свою. Мали колись навіть пивний бар, тепер у пивницю тую оздоблену, ой натекло нечистот застійних часів. А ще аж 95 номерів телефонів.

Але чому бунтує Тур’я-Ремета?… Ще з минулих передвиборних часів, коли налітали обіцяльники з портфелями все іменем виборців чин—чином зробити. Не хочуть виборці міського комфорту — і край! Бач, референдум затіяли —1570 дорослих у село просяться.

Треба було вам демократію розводити? Із рекордами книги Гіннеса змагатися? Тепер районні і обласні власті чухають потилиці, що їм після обрання в теплі крісла з гласом народу чинити — прислухатися, чи вуха затулити…

Ці газетні рядки не всім були до вподоби. Але через два роки Тур’я-Реметі повернули попередній статус села.

Джерело:  Кул Юлій Тур’я-Ремета. Історико-краєзнавчий нарис. Ужгород, 2001

← Попередня стаття    Наступна стаття →

Коментувати

Використання матеріалів сайта можливе лише при наявності активного посилання на  http://carpaty.net

Copyright © Регіональний Інформаційний Центр "Карпати" E-mail: carpaty.net@gmail.com