ДО ЗМІСТУ

*

Все в руках людини. Тому їх треба часто мити,

Народна мудрість

*

Її рудні руки бруднять і обличчя.

Афганське прислів’я

*

Дурням закон не писаний, коли писаний, то не читаний, коли читаний, то не зрозумілий; коли зрозумілий, то не так.

Народна мудрість

*

Часто-густо люди користуються розумом, щоб робити дурниці!

Франсуа Ларошфуко

*

Духовно багатий може спати спокійно, його не обкрадуть

Народний вислів

*

Суддя. У вас не було підозрінь, що до вашої квартири забралися злодії, коли ви виявили безладдя в кімнатах і побачили розкидані скрізь речі?

Жінка. Ні. Просто я гадала, що мій чоловік шукає чисту сорочку.

*

— Ти знаєш, я ніколи не зазираю в майбутнє.

— І добре робиш. Навіщо думати про в’язницю?

*

— Це ви даєте поради в судових справах?

— Так.

— Пробачте… А ви маєте досвід?

— Безумовно… Сам разів десять судився!

*

Поліція надіслала старості якогось села сім різних знімків одного небезпечного злочинця, котрого давно розшукують і не можуть спіймати.

Через тиждень начальник поліції одержав од старости повідомлення: «Шістьох спіймали. Натрапили на слід сьомого!»

*

Суддя. Підсудна, після розтину трупа вашого чоловіка в його шлунку знайдено таку кількість стрихніну, якої цілком було б досить для отруєння восьми чоловік.

Підсудна. Ох, громадянине суддя, мій бідний чоловік за життя був страшенний ненажера.

*

— Ви крали самі чи у вас був напарник?

— Сам, звичайно. Хіба в наш час знайдеш людину, якій можна довіритися?

*

— Скажи, Дмитрику, ти чий: мамин чи татів?

— Ще невідомо: це вирішить суддя.

*

Адвокат захищав справу на засіданні суддів; багато з них поснуло, і адвокат раптом зупинився.

— Що з вами, вельмишановний пане? — запитав суддя, що не піддався ще снотворному впливові засідання.

— Я боюся розбуркати цих панів,— відповів адвокат.

*

Голова суду, бажаючи випровадити дам, каже:

— Прошу порядних жінок залишити зал.

Багато хто з цікавих дам залишається.

Голова, звертаючись до пристава:

— А тепер, пане приставе, випроводіть решту.

*

–– Вибачте, пане суддя, якщо я вибив зуб купувальниці, то ж її власний, а не вставний! Вставні — ті дорого коштують, а своєму — копійка ціна!

*

Судовий пристав. Ну! Потрудіться показати для опису ваше рухоме майно.

Боржник. Крім тарганів і блощиць, ніякого рухомого майна показати не можу.

*

— Підсудний, чому ви відмовляєтесь від останнього слова?

–– Громадянин адвокат упевнив мене, що я не винний.

*

Оскар Уайльд у своїх американських враженнях розповів, як один американець пред’явив позов залізничному товариству за те, що виписаний ним з Парижа гіпсовий зліпок Венери Мілосської був доставлений йому з «відбитими» руками. Що ще разючіше — він виграв позов, йому виплатили «збитки» грошима.

*

Повелитель наказав стратити якогось злодія. Той сказав:

— О ясновельможний! Коли я чинив злочин, я сам відчував огиду до нього.

— Відчувай огиду і до своєї смерті,— відповів повелитель.

*

У ювелірну крамницю прийшов найматися на роботу сторож. Директор його попереджав:

— Робота у нас важка, тому що треба всю ніч сидіти на одному місці.

–– Нічого, я звик,— відповів сторож.— Я щойно вийшов із в’язниці.

*

Суддя — свідкові:

— Ви кажете, що знаєте обвинуваченого все життя і можете поручитися за нього, як за самого себе. Ну, так скажіть, вважаєте ви його здатним украсти гроші?

— А скільки було грошей?

*

Про голову суду казали: «Це такий старанний суддя, що розлютився від неможливості звинуватити обидві сторони, що позивалися».

*

Суддя. Ви можете засвідчити, що підсудний назвав потерпілого Фердінандом?

Свідок. Цього я не чув. Але що потерпілий тварюка, це я можу підтвердити.

*

Суддя – до звинуваченого:

— Чому ви грали на гроші, взяті в державній касі?

— Боявся ризикувати своїми.

*

У якомусь готелі спіймали злодія на місці злочину. Звертаючись до нього, суддя сказав:

— Звинувачений, ви не вдовольнилися тим, що з’їли в готелі обід, не заплативши за нього, а ще й привласнили собі півдюжини ложок і судки.

— Так, громадянине суддя,— відповів звинувачуваний,— але я взяв ці речі з найчеснішими намірами.

— Поясніть мені, що це за чесні наміри?

— Я хотів закласти ці речі,— заперечив обвинувачуваний з гідністю,— і заплатити вторгованими грішми за обід. Але мені не дали здійснити цей чесний намір.

*

Суддя. Так ви дійсно обізвали його ослом і ідіотом? Може, вибачитеся?

Підсудний. Із задоволенням, та як це зробити? Чим більше я дивлюся на нього, тим більше упевняюся, що я мав рацію.

*

–– Звинувачуваний, ви повинні були відразу здати гаманець до поліції.

— В поліції того дня нікого не було, шановний суддя!

— А наступного дня?

— Наступного дня в гаманці нічого не було

*

Підсудний запитує у свого адвоката:

— Який присуд чекає на мене?

— Я буду домагатися справедливості…

— О, в такому разі я змушений шукати іншого адвоката!

*

Суддя. Так ви визнаєте себе винним у крадіжці двох гусей?

Підсудний. Я не можу сказати, щоб я їх украв,— я хотів урятувати бідних тварин від неминучої смерті! Адже господар, напевно, зарізав би їх собі на обід.

*

— Свідок Шіндікльорова! Я кличу вас до столу вже півгодини, а ви не з’являєтеся. Де ви були? Ви глухі?

— Ні, громадянине суддя, я була тут! А не підходила тому, що я вже не Шіндікльорова. Я вчора вийшла заміж.

*

Суддя. Це ви той самий Голобородько, котрий украв у Двоєв’язова двадцять тисяч карбованців?

Підсудний. Ні, громадянине суддя, мені дуже шкода, але це не я вкрав гроші.

*

— Жвачкіна, ви вдарили пивною пляшкою по голові. Невже у вас нічого іншого не виявилось під руками?

*

Суддя. Так ви визнаєте, що під час бійки кинули сусідові па голову горщик для квітів? Навіщо ви це зробили?

Підсудний. Та він, громадянине суддя, дуже любить квіти.

*

— Підсудний, навіщо ви зірвали замок на дверях універмагу?

— А як же інакше я потрапив би до нього?

*

— За браком доказів звинувачення в крадіжці чобіт відпадає. Можете йти.

— А можна, громадянине суддя, щоб сторож провів мене? Чоботи на мені, боюся, звинувач силою зніме їх з мене.

*

— Вкотре ви обвинувачуєтеся в крадіжці?

— Вперше.

— Як так? Ви у мене вже раз судилися?!

— Про ту крадіжку і говорити не варто. Портмоне з дірявим двогривеником украв! Не крадіжка, а якесь непорозуміння!..

*

Злочинець, засуджений до страти, просив суддю Бекона дарувати йому життя.

Але через те, що на його прохання не зважили, він просив, врешті, пощади, говорячи, що він близький родич йому.

Коли суддя запитав, як він доведе, що вони родичі, злочинець відповів:

— Ви, мілорде, називаєтеся Беконом, що по-англійському значить шинка; а я свиня. А від самісінького створення світу відомо, що свиня і шинка дуже близькі між собою.

— Справді,— відповів суддя,— проте ми тільки тоді породичаємося, коли ти будеш повішений, тому що свиня стає шинкою після того, як провисить потрібний для того час.

*

–– Одружені? — запитав суддя.

Свідок зітхнула.

— Не одружена,— продиктував суддя друкарці.

— Одружені? — запитав суддя іншого свідка.

Свідок зітхнув.

— Одружений,— продиктував суддя.

*

З суду одночасно виходять виправданий злодій і його захисник.

— Ну, чи задоволені ви? — запитує захисник.

— Не знаходжу слів, щоб висловити вам мою подяку. За одним тільки я жалкую.

— За чим?

— Ваша промова була така талановита, така чудова, так розчулила засідателів, що я міг би значно більше вкрасти — однаково виправдали б.

*

У когось викрали гроші, і він всім скаржився:

— Сьогоднішній день — найсумніший з усіх днів.

— Не для всіх,— відповів йому злодій.

*

Перший. Ви повинні мені відповідати!

Другий. Ви не маєте права мене запитувати!

Третій. Я вас помирю. Ви маєте право його запитувати, а ви маєте право не відповідати.

*

Суд нащадків поганий уже тим, що розглядає справу у відсутності потерпілого.

Еміль Кроткий

*

Суддя. Як же це ви, літня людина, крадете автомобілі?

Підсудний. Хіба я винен, що за моєї молодості не було ще такої кількості автомобілів?

*

— Це правда, що директор Шлейнбейсер сидить у в’язниці?

— Так.

–– Але ж він говорив, що переїздить до свого брата.

–– Правильно. Його брат теж сидить.

*

Суддя до засудженого:

–– Чому ви не взяли собі захисника?

— Всі адвокати відмовляються вести мою справу, як тільки дізнаються, що я справді не крав цих п’яти мільйонів.

*

Молодий чоловік влаштовується на роботу. Директор контори запитує його:

— Ви кажете, що провели на одному місці шість років і що вас там усі любили. А чому ви залишили те місце?

— За амністією.

*

— Джонні, який сором, тобі знизили бал за погану поведінку! Бери приклад з батька! Завтра його достроково звільняють із в’язниці за добру поведінку…

*

Суд виніс вирок ув’язнити чоловіка за знущання над тваринами. Свідки підтверджують, що він бив дружину живим в’юном.

*

— Обвинувачений, що ви можете що сказати па своє виправдання?

— Я прошу взяти до уваги молодість мого захисника.

*

— Мій сусід намагався створити нову машину: одну частину він узяв від «Волги», другу — від «Москвича», третю — від «Запорожця».

— І що він одержав?

— Усього два роки.

*

Під час шлюборозлучного процесу суддя говорить:

— Мабуть же, було у вашого чоловіка щось привабливе, бо ви одружилися з ним?

— Було, але його витрачено до останнього карбованця.

*

Суддя говорить власникові автомашини:

— А, це знову ви? Машина ВАЗ 8541?

— Так.

— За неповний місяць ви збили вже п’ятого пішохода. Це, мабуть, забагато.

— Так, звичайно. А скажіть, будь ласка, на скількох я маю право?

*

— Люди! — щосили закричала жінка.— Я тільки-но сіла в поїзд, а в мене вже встигли викрасти гроші!

— Нічого дивного немає: це швидкий поїзд!

*

— На якій підставі в такій складній і заплутаній справі ти звертаєшся за порадою до якогось Свистуненка? Хіба він — юрист?

— Ні, але тільки він будь-якого юриста за пояс заткне: він за свої незліченні шахрайства стільки разів судився і ще жодного разу не був засуджений до покарання.

*

— Гавриленко, ви звинувачуєтеся Остапенком у заподіяній образі словами. Чи згодні ви взяти свої слова назад?

— Згоден, громадянине суддя. Я його назвав головою з мозком, так от ці слова я з задоволенням беру назад.

*

— Чи береться до уваги свідчення брехуна? — запитали Бу Адама.

— Якщо разом з ним свідчать ще дві людини, то береться,— відповів він.

Махмед Тевфік

*

Суддя. Підсудний, як вас звати?

Підсудний. О, моє ім’я нічого вам не скаже, громадянине суддя!..

*

–– Ви що тут робите?

— Я? Я свідок.

— В якій справі?

— Ну, справа знайдеться.

*

Ті, що каються, часто бувають дуже смішні: деякі ладні були б навіть самі себе відшмагати, якби це не було боляче.

*

Другого дня після першої вистави «Бригадира» Фонвізіна тодішній актор Рахманов мав справу в якомусь присутственому місці. Сторож не пускав його до судової, вимагаючи, щоб він назвав свій чин.

Рахманов відповів йому:

— Учора, браток, я був бригадиром, а завтра не знаю, ким вшанують.

— Будь ласка, ваше високородіє! — вигукнув старий служивий і розчинив двері в присутствіє.

*

— Що це ти, Іващенко, знов у в’язниці? А я гадав, що ти вже виправився після першого покарання.

— Я, громадянине наглядачу, хочу ще більше виправитися.

*

Поміж колегами-адвокатами:

— Скажіть, невже у вас є якась підстава вести справу Забігайла проти Корженка?

— І навіть велика.

— Яка ж, якщо не секрет?

— Корженко не доручив мені своєї справи!

*

— Він на вас скаржиться, що його облаяли.

— Ні, я його обізвав дурнем, а слово «дурень» для нього не може бути лайкою,— це тільки визначення його розумових здібностей.

*

Старий і надзвичайно потворний суддя суворо відмовив у проханні старій дамі, що теж не відзначалася красою.

Надзвичайно розгнівана старенька, виходячи від нього, досить голосно сказала:

— У, стара мавпо!

Тим часом суддя розглянув її справу, і через те, що зовнішнє потворство зовсім не заважало йому бути справедливим суддею, він, пересвідчившись, що позов дами був правильний, ухвалив присуд на її користь.

Зраділа старенька прибігла до нього і розсипалася в найпалкіших люб’язностях і подяках. Але суддя спокійно зупинив її і сказав:

–– Не має за що дякувати, пані! Стара мавпа, природно, пройнята бажанням зробити приємність старій мавпі!

*

— Коли ви того вечора вийшли з ресторану, яким боком вулиці ви йшли — правим чи лівим?

— Не пам’ятаю тепер, громадянине суддя, здається, що обома!..

*

— Що? Ви дозволяєте собі пропонувати мені гроші?

— Якщо ви проти цього щось маєте, я тим більше радий.

*

— Громадянине Нетудихата, ви звинувачуєтеся в тому що, маючи живу дружину, одружилися вдруге. Визнаєте себе винним?

— Так точно, визнаю!

— Навіщо ви це зробили?

— Хотілося довести дружині, що вона бреше…

— Що? Бреше?

— Вона завжди говорила, що за мене ніяка гарна жінка не піде заміж!

*

Якогось простака і боягуза багато разів грабували і обкрадали на вулиці. Одного разу, коли він на це поскаржився, його запитали, чому він, виходячи з дому нічної пори, не бере з собою пістолета.

— Дуже вам дякую,— відповів простак.— Мало, що мене грабували, ви хочете, щоб у мене і пістолета відняли!

*

Коломенська чиновниця, яка перебралася від чоловіка на окрему квартиру, через мировий суд вимагала, щоб чоловік повернув її майно. Чоловіка викликали, і суддя зажадав від нього пояснення.

— Вибачте, пане мировий суддя,— заявив звинувачуваний,— та в неї нічого свого немає, навіть волосся і зуби не свої. Вона, пане суддя, як бачите, наче сама не своя!

*

Як часто засуджують злочин. 3а те, що він погано вчинений.

Станіслав Єжи Лец

*

Суддя. Хто ж бачив, як він украв у вас годинника?

Обвинувач. У мене десять чоловік свідків.

Суддя. Що ви скажете на своє виправдання?

Підсудний. Громадянине суддя! Якщо десять чоловік бачили, як я крав годинника, то чому ж ніхто з них не перешкодив мені?

*

Священик, прокурор і начальник в’язниці оточили засудженого на страту. Прокурор питає в нього:

— Чи не бажаєте ви чого-небудь? Склянки рому, наприклад.

— Ні, спасибі.

— Сигарету?

— Ні.

— Звичай вимагає,— говорить прокурор, — щоб виконувалось останнє побажання засудженого.

— Я хочу вивчити англійську мову.:

*

— І ви вірите, що бувають погані сни?

— Вірю, бо на собі зазнав.

— І вірите, що сон може мати значення в житті?

— Безумовно, відтоді, як мене сонного… обирали.

*

Злочинець, засуджений до розстрілу, говорив:

— На жаль, мені доводиться гинути за злочин, який я вчинив проти власної волі.

— Нічого,— відповідали йому.— Тебе і розстріляють теж проти власної волі.

*

Він так горів на роботі, що прокуророві довелося взяти на себе функції пожежника.

Василь Підмайстрович

*

Лютий англійський суддя Джеффріс одного разу піднявши палицю, вказав на людину, яка сиділа перед ним на лаві підсудних, і сказав:

— Біля кінця моєї палиці сидить бестія і каналія, яких світ породив.

— Біля якого кінця, мілорде? — запитав підсудний.

*

— Свідок, ви були під судом?

— Ні, громадянине суддя!

— Раніше ви ніколи не судилися?

— Ні, громадянине суддя!

— Чому ж ваше обличчя мені таке знайоме?

— Я нічний швейцар у ресторані, громадянине суддя.

*

На суді.

— Ваш чоловік знущається з вас?

— Ні, громадянине суддя.

— Адже це він відкусив шматок вашого вуха?

— Ні, це я сама.

*

До магазину надійшло 50 пар жіночих чобітків. До обіду було продано 5 пар, після обіду 5 пар, які залишилися. Подумай і розв’яжи, куди треба запросити директора магазину?

*

— Ваші свідки всі повмирали, як ви тепер підтвердите свої претензії? — суворо запитав суддя селянина.

— Ще 6 пак! Справа так затяглася, що я дивуюся, як ми з вами ще живі,— відповів той.

*

— Ти виграв справу? — запитали молодого адвоката.

— Майже.

— Як це — майже?

— А так: гонорар я одержав, а справу ще не розглядали.

*

— Через що, власне, виник цей нескінченний судовий позов, у якому ви берете участь як повірений однієї з сторін?

— Суперечка виникла за право власності на дуже цінного породистого собаку; справа почалася близько шести років тому і обійшлася позовникам біля десяти тисяч.

— Кому ж із позовників, на вашу думку, дістанеться собака?

— Собака? Нікому! Бо він вже років чотири як здох.

*

Відомий злодій, звинувачений у крадіжці, підходить до свого адвоката.

–– Як ви гадаєте, мене засудять?

— Мабуть, що так.

— До чого ж мене можуть присудити?

— Років до двох чесного життя у в’язниці.

*

У художника Мюзара був свій розкішний фруктовий сад у якомусь селі поблизу Парижа. І от одного разу він спіймав злодія — місцевого мешканця.

Мюзару дуже не хотілося віддавати людину до суду, і він пішов з ним на угоду.

— Слухай, я тобі добровільно дам відступного, тільки не грабуй мого саду. Скільки тобі потрібно? Хочеш, я щодня даватиму тобі сотню груш?

— Е ні, це мені не вигода,— щиро відповів злочинець.— Я краду у вас набагато більше.

*

На шлюборозлучному процесі суддя питає позивача:

— Коли ви вперше помітили, що дружина вас розлюбила?

— Рік тому, пане суддя. Коли я впав з драбини.

— І що ж?

— Дружина гукнула мені: «Густав, коли ти вже там, внизу, то набери вугілля!..»

*

Слідчий. Чому, коли ваші приятелі билися, ви не спробували навести порядок?

Свідок. Я хотів, але вже не лишилося жодного придатного для цього стільця.

*

У купе заходить озброєний грабіжник.

— Віддай гроші!

— Але у мене ані копійки!..

— То чому ж ти тремтиш?

— Я думав, що ти ревізор.

*

Криміналіст повчає сина:

— Будеш покараний не за те, що з’їв варення, а за те, що в буфеті залишив відбиток своїх пальців.

*

— Я не радив би вам судитися: ваш супротивник все-таки доводиться вам родичем, хоча й далеким.

— Що ж мені робити, громадянине адвокат, якщо в мене немає іншого, ближчого родича?

*

Суддя. Ви сказали, що громадянин Кисленко крутій і шахрай. Чи правда це?

Підсудний. Правда, правда, але я цього не казав.

*

— Свідку, скільки вам років?

— Тридцять!..

— Попереджаю вас, свідку, що в суді ви повинні говорити під присягою.

— Даруйте, громадянине суддя, я помилилася, мені тридцять шість років.

— Пам’ятайте, що за неправдиві показання під присягою винуваті зазнають дуже тяжкої кари, аж до примусових робіт включно.

— Згадала, громадянине суддя, згадала: мені рівно сорок дев’ять років!..

*

Суддя. Потерпілий вимагає, щоб ви відшкодували збитки за горщик з молоком, якого ви розбили.

Відповідач. Тут немає ні грама правди. По-перше, він мені не позичав горщика з молоком, по-друге, він був уже розбитий, а по-третє, я йому повернув цілого горщика.

*

Начальник в’язниці — засудженому:

— Ви, може, бажаєте, щоб вас відвідали члени вашої родини?

— Ні, у мене немає родини.

— То, може, друзі?..

— Нащо? Всі вони тут.

*

— Чи ба!.. Ти знову потрапив сюди?..

— Так! Я мав нещастя знайти гаманець якогось громадянина.

— Та це ж не злочин!

— Так, але… Я знайшов його раніше, ніж він був загублений…

*

— Свідок, чи знаєте ви підсудного?

— Аякже, дуже добре знаю! Ми з ним довгий час працювали в банку.

— Коли це було?

— Числа не пам’ятаю: справа була на світанку, о третій годині…

*

— Гей ви, там, на драбині! Що ви робите? Я міліцію покличу!

— Тихше! Чи ви не бачите, що я — лунатик. Якщо ви тільки крикнете, я прокинуся і впаду, і вам за все відповідати доведеться!

*

Якийсь пройдисвіт, що всюди позичав гроші і ніколи не віддавав боргів, просить позичити гроші в багатої особи. Багач не хотів допомогти йому, але з допитливості дав рівно половину суми, яку той просив, сказавши при цьому:

— Так ми обидва будемо у виграші: ви одержите половину того, що просите, а я заощаджу половину.

*

Заєць перебіг стежку в не дозволеному місці. Вирок звіриного суду був такий:

«Зайця вбити, випотрошити і засмажити!»

Заєць подав на помилування.

Лев терпіти не міг убивств. Він викреслив у вироку це мерзенне слово «вбити»…

Зайця випотрошили і засмажили живцем.

*

Суддя. Ви говорите, що це фізичне розвалля, ваш чоловік, так дуже вдарив вас?

Підсудна. Він не був фізичним розваллям доти, доки не вдарив мене.

*

— Заарештуйте мене! — кричить чоловік міліціонерові.— Я кинув каструлю в голову своєї дружини!

— Вона вбита?

— Ні, вона женеться за мною!

*

Жінку викликали як свідка в суд. На запитання судді, скільки їй років, вона відповіла:

— Хіба ви самі по бачите — всі тридцять шість стукнуло.

— Велике спасибі. А тепер скажіть: скільки років я був сліпий?

*

— Ви оштрафовані на 1500 злотих за образу поштового службовця, коли він виконував службові обов’язки. Чи не хочете ви щось додати?

— Ні, ні, при таких цінах я краще помовчу.

*

Клієнт. Як?! За пораду, яка тривала дві хвилини, ви вимагаєте три карбованці?

Адвокат. Дозвольте, але ж ви чекали в моїй приймальні півгодини!

*

— Я засудив вас до п’ятнадцяти діб арешту.

— Можу я, громадянине суддя, відсидіти їх взимку?

— Чому взимку?

— Та тому, що взимку дні коротші.

*

— Сер! Ви рекомендуєте мені людину, яка сиділа п’ять років у в’язниці?

— Адже ви самі просили людину, що кілька років була на одному місці.

*

Суддя. Як ти посмів забратися в чужу квартиру вночі?

Обвинувачений. Пане суддя, коли мене судили минулого разу, ви сказали: «Як ти посмів забратися в чужу квартиру серед білого дня?» Поясніть, ради бога, коли ж мені працювати.

*

Сердитий м’ясник влетів у юридичну консультацію.

— Якщо собака вкраде шматок м’яса з моєї крамниці, то її власник відповідає за це? закричав він.

— Звичайно, –– відповів юрист.

— Ну, так ось ваш собака п’ять хвилин тому схопив у мене шматок м’яса вартістю в півдолара!

— Добре,— сказав юрист, і оком не моргнувши,— тоді дайте мені ще півдолара, і це буде платою за юридичну консультацію,

*

Наглядач в’язниці — заарештованому:

— Сьогодні у вас відбудеться побачення з дружиною.

— А з якою? Я сиджу за двоєженство.

*

В одному провінційному суді слухалася справа, що виникла на ґрунті подружніх неладів. Адвокат дружини між іншим сказав:

— Я боюся набридати панам суддям переліком адрес усіх тих сумнівної моралі дам, яких відвідував чоловік моєї підзахисної.

— Дозвольте, –– перебив його суддя. — Суд просить вас дати ці відомості — вони можуть бути істотно корисними.

*

Суддя. Чи визнаєте ви себе винним у тому, що вкрали у сусідки мокру білизну з вірьовкою?

Підсудний. Так, визнаю. Не міг же я чекати, доки вона висохне.

*

— Першого разу ви вже заплатили за неподобство штраф у розмірі 20 карбованців, тепер повинні заплатити ще 10. Ви, як видно, зовсім не прагнете виправитися.

— Як бачите, громадянине суддя, я вже виправився на 10 карбованців.

*

Суддя. Ви коли-небудь зробили людям будь-що корисне?

Підсудний. Ну, звичайно: завдяки мені десятки слідчих мають роботу.

*

— Громадянине суддя,— з гідністю промовив звинувачений,— я не дармоїд і не жебрак. Я заробляю гроші чесною працею, але в мене сезонна робота. І коли сезон кінчається, я справді звертаюся за допомогою до громадськості.

–– А хто ви такий за фахом? — питає суддя.

— Фах у мене особливий. Я торгую закопченим шклом у дні повного сонячного затемнення.

*

Суддя. Скажіть, свідку, що ви вирішили зробити, коли побачили, як поруч з вами люди накинулися на суддю, який залишав футбольне поле?

Свідок. Я вирішив ніколи в житті не бути футбольним суддею.

*

Злодія звинувачували в крадіжці.

— До чого приведе ваша відмова? — переконував його суддя.— Шість чоловік бачили своїми очима, як ви украли годинника!

— Шість?! — вигукнув злодій.— У вас тільки шість свідків, котрі бачили, як я крав, а я вам, коли хочете, викличу мільйон свідків, які скажуть, що не бачили, як я крав.

*

— Цілих три тижні блукали ви біля дач і вчинили більше двадцяти крадіжок.

— Громадянину суддя, там дуже красива місцевість!

*

— Ні, не кажіть! Мій брат — віддана людина.

— Та кому ж він відданий?

— Суду відданий, і вже не вперше!

*

На процесі виступає прокурор:

— Злочин, що його вчинив звинувачений, дивує своєю сміливістю, спритністю, я навіть сказав би, фантазією і розумом!..

Його промову перебив звинувачений:

— Не лестіть і не піддобряйтеся, сер, я однаково не признаюся.

*

Поліція заарештувала людину, котра довгий час обдурювала довірливих клієнтів, продаючи їм пігулки від глупоти. Адвокат заарештованого заявив, що немає ніяких підстав покарати його підзахисного, оскільки жоден з покупців пігулок не скаржився на те, що вони не діють.

*

— Еге, громадянине суддя, я цілком визнаю, що заслужив покарання: так мені і треба!

— Чому ж «так і треба»?

— А щоб не попадався!..

*

Якогось конокрада з’їли вовки.

— Голод не свій брат,— міркують співчутливці.— Ач, чим не погребували!

*

Суддя. Ваше останнє слово, підсудний!

Підсудний. За те, що я привласнив мільйон, мені, припустімо, загрожує висилка з Києва на Далеку Північ. Тепер скажіть: якщо я на Далекій Півночі привласню мільйон, то мене зашлють назад до Києва?

*

Прибираючи в кімнаті, син знайшов карбованця і віддав його батькові.

— Коли ти такий чесний,— сказав батько,— то залиш його собі.

Через кілька днів батько загубив золотий олівець і запитав у сина, чи не знаходив він його в кімнаті.

— Знайшов,:— відповів син,— але я його залишив собі як винагороду за чесність.

*

За законом, який існує в Австрії, суддя під час розгляду справи і читання вироку мусить мати на собі червону мантію з горностаєвою підкладкою. Один підсудний, який виявився кушніром, помітив, що підкладка мантії судді зроблена з заячих шкірок, імітованих під горностая, і опротестував вирок. Верховний суд визнав такий протест за обґрунтований і скасував вирок.

*

Суд — це група людей, котра визначає, у якої зі сторін був кращий адвокат.

Юліан Тувім

*

— Пане суддя, Бог тому свідок, що…

— Пізно, підсудний, допит свідків уже закінчено.

*

— Сподіваюся, підсудний, ми з вами тут не зустрінемося більше!

— Хіба ви йдете у відставку, громадянине суддя?

*

Є шахраї, які мають таку повагу до закону, що завжди обминають його.

*

— Я вас засудив до шестимісячного тюремного ув’язнення. Що ви ще хочете сказати?

— Громадянине суддя, лікар мені заборонив сидяче життя.

*

Суддя. Ви стверджуєте, що вони жили як чоловік і жінка?

Свідок. О ні! Значно краще!

*

— Чи правда, що ви вдарили Кисленка п’ять разів по зубах?

— Ні, неправда! По зубах я його справді зацідив, але тільки один раз, а не п’ять: останні чотири рази я його бив просто по обличчю, тому що зуби у нього вилетіли після першого ж разу!

*

Суддя. Ви вільні, але надалі намагайтеся уникати поганої компанії.

Підсудний. Можете бути спокійні: більше ви мене не побачите.

*

— Який безглуздий інстинкт штовхнув вас на те, щоб не повернути знайдений портфель з грішми?

— Інстинкт збереження.

*

Ось де справжній страж закону — охороняє його так пильно, що ніхто не може ним скористатися.

Станіслав Єжи Лец

*

Суддя — свідкові:

— Як же ви не помітили, що звинувачений під час танцю душив свою партнершу за горло?

— Помітив, але, розумієте, не завжди можеш знати, які нові фігури з’явилися в сучасному танці…

*

— Так, ця справа буде важка, громадянко. Вас застали на місці злочину: ви обдурили вашого чоловіка.

— Як це — я? Він обдурив мене: він сказав, що їде до Москви, а сам через годину повернувся додому… –

*

До в’язниці привезли засудженого.

— Помістіть мене, будь ласка, в камеру номер 18.

— Чому?

— Бачте, я дуже забобонний і шаную сімейні традиції У цій камері сиділи мій батько, дід і дядько.

*

Перед судом стоїть злочинець з широкою чорною бородою.

–– Якщо ви справді вчинили все, в чому вас звинувачують,— каже суддя,— то совість у вас повинна бути такою я чорною, як і борода.

— Якщо судити про совість по бороді,— заперечні підсудний,— то у вас, ваша честь, її немає зовсім.

*

Син банкіра вбив людину. Стривожений батько викликає телеграмою знайомого адвоката, пообіцявши йому в разі успішного кінця п’ять тисяч доларів. Через дві години надійшла відповідь:

«Вилітаю найближчим літаком разом з трьома свідками».

*

Екзамен у поліцейській школі.

Екзаменатор. Що б ви зробили, якби у вас була одна рука, а вам наказали розігнати натовп?

Слухач. Я пішов би з простягнутою рукою.

*

За порушення громадського порядку людину оштрафували. Вона сплатила гроші і водночас вимагала розписки:

— Нащо вона вам?

— Я покажу дружині, що гроші я не пропив.

*

Ви уявіть собі, яких зусиль мені коштувало домогтися для вас тримісячного терміну ув’язнення, про яке ви мене просили?

— Це було дуже важко? ;

— Звичайно! Адже вас хотіли зовсім виправдатиГ

*

— Як? Ти знову тут? — запитав суддя злодія, який став перед судом, тільки недавно відбувши ув’язнення за крадіжку.— 3а що ти заарештований цього разу?

— За свої переконання.

— Які переконання?

— Коли я забрався до магазину, був переконаний, що міліції поблизу немає.

*

У вітрині аптеки одного з міст Аргентини було вивішено оголошення: «Панове бандити! Ця аптека останнім часом була сім разів спустошена вашими колегами. Благаю вас, змилуйтесь і дайте мені хоч якийсь перепочинок. Дякую вам. Карлос Франко, власник аптеки».

*

На шосе поблизу Лондона невідомі грабіжники напали на вантажну машину великої торговельної фірми, перевантажили з неї всі ящики з товаром і зникли в невідомому напрямку. Представник фірми заявив, однак, що на злодіїв чекав тяжке розчарування. В ящиках були черевики… тільки на ліву ногу. Фірма віддавна транспортує взуття саме в такий спосіб, щоб запобігти крадіжкам.

*

Старий адвокат радить молодому колезі:

— Коли захищатимете когось у суді, намагайтеся говорити якнайдовше. Чим довше говоритимете, тим більше ваш клієнт буде на волі.

*

Господар квартири звертається до злодія, спійманого на гарячому:

— Зараз же повиймайте все з мішка і покладіть на стіл!

— Ні, так буде нечесно. Адже половину цих речей я взяв з іншої квартири!

*

Перед судом стоїть малолітній злочинець, звинувачений у крадіжці. Суддя звертається до його батька:

— Як вам не соромно? Вашого сина судять уже втретє, а ви ще не навчили його, як треба себе поводити.

— Та я ж вчу, пане суддя, але він кожного разу дає себе спіймати!

*

До відомого лікаря в ресторані підсіла жінка і запитала як вона може вилікуватися від астми. Лікар відповів їй, а потім звернувся до юриста, котрий сидів поруч:

— Скажіть, будь ласка, чи можу я надіслати цій жінці рахунок за консультацію?

— Безперечно! — відповів юрист.

Коли лікар прийшов додому, на його столі лежав рахунок від юриста.

*

Чому ти досі не заявляєш, що в тебе вкрали автомашину?

— А я чекаю, поки її злодії пофарбують.

*

Два грабіжники вичікують інкасатора. Минає година-друга. Нарешті один з них тремтячим голосом промовляє:

— Хоча б з ним нічого поганого не трапилося..*

*

Філантроп це людина, яка прилюдно повертає ближньому дрібну частку того, що вкрали у нього без свідків.

Юліан Тувім

*

–– Підсудний! Що ви маєте додати на своє виправдання?

— Тисячу доларів, пане суддя, і не більше!

*

Прокурор наводив такі приголомшливі докази, що захисник з побоюванням позирав на суддю — чи не прокинеться той випадково.

Януш Осенка

*

Суддя — автомобілістові:

— Ви переїхали чотирьох пішоходів протягом восьми днів!

— Пробачте, трьох.

–– Як трьох?

–– Одного я двічі переїхав.

*

Запис у блокноті:

«Самогубство двірників навесні, коли в квітні раптово випадає густий сніг…»

*

— Свідку,— говорить суддя,— адже ви бачили, як ця жінка вдарила праскою по голові свого чоловіка. Що ви зробили?

— Подзвонив своїй нареченій і сказав, що передумав одружуватись.

*

У 1670 році німецьке місто Мюнстер було буквально обложене блохами. Вищий суд Мюйстера, одержавши скаргу громадян, викликав бліх до суду за їхню непристойну поведінку. Тому, що блохи відмовилися підкоритися виклику, вони були визнані винними, позбавлені громадянських прав і засуджені до вигнання на десять років.

*

Підсудний, ви уже відбували кару?

— Так, громадянине суддя.

— За що?

— Стукав головою об стінку.

— Але за це не карають.

— Так, але то була не моя голова.

*

Розмовляють двоє чоловіків.

— Уявіть, до якого нахабства дійшов Ковальський. Надіслав мені листа, вилаяв мене ідіотом, обманщиком, злодієм і до того ж ще не приклеїв марки! Я повинен був заплатити за листа!

— Так ви подайте на нього скаргу до суду

— Ну, чи варто через якісь десять копійок?!

*

Двоє сидять у тюремній камері. Один нервово ходить вперед і назад, другий зі стоїчним спокоєм лежить на нарах.

І раптом лежачий питає:

— Чуєш, чого ти так бігаєш, думаєш, якщо ти ходиш, так ти не сидиш?

*

— Ви вкрали машину. Що ви можете сказати на своє виправдання?

— Я знайшов її на цвинтарі. Я думав, що її власник помер.

*

У дім Ходжі Насреддіна забрався злодій. Коли він виходив з украденими речами, Ходжа взяв із своєї спальні деякі речі і пішов слідом за ним. Злодій ввійшов у свій дім, і Ходжа спробував увійти разом з ним.

–– Що тобі треба в моєму домі? — закричав злодій на Ходжу.

— Як? Хіба ми не разом перебралися в цю квартиру?

*

Суддя. Ви могли б, нарешті, жити чесно?

Підсудний. Бога ради, коли? Ви ж весь час саджаєте мене у в’язницю.

*

Одного чоловіка спіймали на злочині і привели до царя.

— Пробийте йому дірку в носі! — повелів цар.

— О володарю мій! — вигукнув той чоловік.— У мене в носі вже є дві дірки! Навіщо ж мені третя?

*

Суддя питає підсудного:

— Чому ви три ночі підряд вдиралися в одну і ту ж крамницю?

— Першого разу я взяв сукню для своєї дружини, а останні два рази ходив її міняти.

*

— Я начальник в’язниці.

— О, це дуже цікаво! А почали, очевидно, від простого в’язня?

*

Дитина попала до суду. Побачивши адвоката в тозі, вона спитала:

— Чому цей пан одяг жіноче плаття?

Батько відповів:

— Тому, що він зараз, багато говоритиме.

*

— Я попереджаю вас,— сказав суддя,— якщо хтось із присутніх у залі робитиме демонстрацію, кричатиме «ура», «геть», «хай живе»,— буде виведений із залу.

— Ура! Геть! Хай живе! — одразу ж закричав-звинувачений.

*

Суддя запитує чоловіка:

— Щовечора, коли ви поверталися додому, ви знаходили у гардеробі іншого мужчину?

— Так.

— І це стало причиною вашого непорозуміння з дружиною?

— Так, бо я не мав куди повісити свого піджака.

*

Суддя:

— Обвинувачення у багатоженстві з вас знято як необґрунтоване. Ви вільні і можете повернутися до своєї дружини.

Підсудний:

— А до якої?

*

Адвокат — до судді:

— Я певний, що звинувачуваний не винний, але я подбаю про те, щоб він більше так не робив!

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.