ДО ЗМІСТУ

*

В коханні втрачають розум, у шлюбі помічають цю втрату.

Моріц Сафір

*

В різні ліки від кохання, але немає жодних надійних.

Франсуа Ларошфуко

*

Що таке кохання? Це — зубний біль у серці.

Генріх Гейне

*

..Кохання варте стільки, скільки варта сама людина, яка його відчуває.

Ромен Роллан

*

Кохання — це коли свербить біля серця, яке не можна почухати.

Народний вислів

*

Кохання — битва двох статей: жінці треба захищатися спочатку, чоловікові треба захищатися потім.

Олександр Дюма-син

*

Молода прийшла з загсу. Сумна-пресумна. Вона нагадувала образ Варвари-великомучениці у найтяжчу мить своїх страждань. Навіть не вірилося, що на весіллі люди можуть бути такими пригніченими.

— Чого це в тебе такий настрій, наче ти не на весіллі, а на власному похороні? — спитала молоду дружка.

Молода важко зітхнула.

— Я не знала, що він такий лисий…

— Тю, а куди ж ти раніш дивилася?

— Коли ми зустрілися, він був у шляпі…

Федір Маківчук

*

Навесні навіть кербуди співають.

*

— Гільдо, скажи: чи вийшла б ти заміж за ідіота заради його грошей?

— Гм… Це залежало б… А скільки у тебе грошей?

Дон Жуан

*

— Друже мій, я заручився зі своєю майбутньою колишньою дружиною!..

— 3 любов’ю не жартують! — працівник шлюбного бюро піднімає догори вказівного пальця.

— Які можуть бути жарти,— відповідає новоженець,— коли одружуєшся втретє!..

*

Що таке кохання? Це — необхідність урятуватись від самого себе.

*

Що таке шепіт? Це один із способів спілкування людей. Якщо шепочуться двоє, то це початок кохання. Якщо шепочуть усі — то це його кінець.

Влада Булатович-Віб

*

— Ви даремно підбираєте ключі до мого серця,— сказала вона,— воно не замикається.

*

— Два місяці тому я була так закохана, а сьогодні не можу на нього дивитися!..

— Так, чоловіки дуже змінюються.

*

— Я з Валеркою більше гуляти не буду!

— Чому?

— Я змусила його пообіцяти мені, що він ніколи не цілуватиме мене, і він дотримується обіцянки.

*

— Реєструватися не будемо, моя пташко, бо з цими розлученнями така тяганина!..

*

Мати. Ну, чого ти плачеш?

Дочка. Павло Миколайович обіцяв мені освідчитися в коханні, а вчора помер.

Мати. Ох, ці чоловіки — відомі обманщики!

*

— Громадянине, купіть квіточку!

— Не треба.

— Хоч одну, для коханої!

— У мене немає коханої.

— Тоді купіть для дружини!

— Я не одружений.

— Тоді купіть увесь кошик, щоб відсвяткувати ваше щастя!

*

— Невже їхню згоду на шлюб ще й досі тримають у таємниці?

— Про це всі кажуть

*

Він. Клянуся, я кохатиму тебе!

Вона. А чи довго?

Він. Все життя, вічно!

Вона. Ах, любий, хіба можна так лякати!

*

— Повір, якщо ти мене зрадиш, я не переживу самотності!

— Але дозволь довідатись: що ж ти собі заподієш?

— Я?.. Одружуся з іншою!

*

Вона була важка на підйом, але легка на падіння.

*

«Дорога Жанно,— пише молодий чоловік,— вибач мені, я стаю такий безпам’ятний. Вчора я освідчився тобі в коханні, тільки не пам’ятаю, дала ти згоду чи ні?..»

«Дорогий Жоро,— відповідає дівчина,— я знаю, що відповіла «так», але забула — тобі чи кому іншому…»

*

Страждання в коханні надто солодке, щоб шукати від нього ліків; але в тому разі, коли їх шукають, то вже буває надто пізно.

Христофор Вілланд

*

Він. О, якби я тільки знав, Світланочко, чим можна зворушити ваше кам’яне серце!

Вона. Спробуйте дорогоцінним камінням!

*

Дівчата взагалі подібні до шашок: не всякій щастить, але кожна хоче потрапити в дамки.

Козьма Прутков

*

— Не раджу вам, панночко, ходити самій по лісу.

— Чому?

— Небезпечно. Дуже багато розвелося хуліганів.

— Та невже? А вони не одружені?

*

— Я ніколи не одружуся! Колись я кохав одну дівчину, і вона зробила з мене дурня!

— Як видно, її вплив на вас був довготривалим.

*

— Ти завжди твердиш, що я твій кумир, що обожнюєш мене, поклоняєшся мені, так чому ж ти не одружуєшся зі мною?

— Все це, звичайно, правда, люба моя, але скажи, хіба люди античності одружувалися зі своїми богинями?

*

— Ось і ви виходите заміж. Знайшли нарешті тиху пристань.

— Цілком вірно, надто вже тиху: мій чоловік… глухонімий.

*

— Як ви насмілилися вчора ввечері поцілувати мою дочку?

— Сьогодні вдень я й сам дивуюся…

*

— О, мій любий! Якби пароплав потонув, як прекрасно було б загинути разом!..

— Я вмію плавати!..

— О, який жаль!..

— Зараз я ще не можу дати вам відповіді, тому що ще не почуваю до вас прихильності… Зайдіть через годину!

*

— Твій наречений справді закоханий у тебе?

— Закоханий по самі вуха! Усяке місце, де б я не була, дороге для нього! Наприклад, учора вранці я показала йому на ресторан, де мені довелось якось обідати, і ввечері він просидів там цілих шість годин.

*

— Скажи мені, милий, як це трапилося, що ти в мене закохався?

— От бачиш, тепер це і тебе дивує…

*

— З того часу, як ти почав мене цілувати, я відчула грунт під ногами.

— А я навпаки: почав його втрачати…

*

Молодий чоловік нахилився і поцілував незнайому дівчину, що сиділа поруч на лавці в парку. Не зустрівши жодного протесту, він поцілував її вдруге і спитав здивовано:

— Але ж чому ви мовчите?

— Моя мати сказала, щоб я ніколи не розмовляла з незнайомими чоловіками.

*

У поліцейській дільниці задзвонив телефон.

— Послухайте, сержанте, це говорить місіс Ренстон. У своїй квартирі я виявила двох незнайомців. Надішліть полісмена, щоб він одного з них викинув!

*

Об’ява: «Залетів папуга… Особлива прикмета: кричить «Ти старий негідник» кожного разу, коли до нього звертаються зі словом «кохана!»

*

Молода людина звертається до батька дівчини, до якої він залицяється:

— Так ваша дочка і на роялі грає?

— Але дозвольте, мій друже, хіба у вас немає ніяких недоліків?

*

У двох закоханих виникла незлагода, і «вона» повернула «йому» каблучку.

Невдовзі до неї з’явився посланець і приніс листа.

Тремтячим голосом вона прочитала:

«Люба моя пташко! Мої страждання перевершують мої сили. Жити без тебе не можу. Ось тому я тільки-но прийняв отруту і починаю відчувати її дію. Коли ти прочитаєш ці рядки, мене вже не буде серед живих. Маю надію, ти проллєш сльози суму за своїм нещасним померлим Степаном…»

Бліда, у відчаї стояла вона, коли раптом погляд її зупинився на посланцеві.

— Що вам що потрібно? — вигукнула вона, ридаючи.

— А мені звеліли дочекатися вашої відповіді.

*

— Мій наречений уже другий тиждень перепливає океан і весь цей час від кохання до нього я страждаю па морську хворобу.

*

Вона. Якщо я відмовлю вам, ви накладете на себе руки?

Він. Звичайно. Я завжди так робив.

*

Молоді люди заручилися. Мати дівчини вихваляє свою доньку перед матір’ю юнака:

— Моя Віра танцює, як балерина, водить автомобіль, як справжній шофер, їздить на коні, як кавалерист.

— Не біда. Мій син, на щастя, вміє добре готувати страви.

*

— Моя рибонько! Ти така чарівна, що я намалюю тебе олійними фарбами!

— А від нього я не стану маргариновою?

*

Життєрадісна дівчина розмовляє з поважною людиною, яка страждає від геморою і подагри, але ще молодиться.

— Отже, Петре Аполлоновичу, ви вже зовсім відреклися від кохання?

— Нащо перебільшувати, божественна Зоє Володимирівно? Я не відрікся від кохання — кохання відреклося від мене!

*

Шлюб — це лихоманка навиворіт: починається з жару, а закінчується холодом.

Гіппократ

*

— Алло! Це ти?

— Ні, це я.

— Тоді вибачаюсь, це помилка.

*

Порядний чоловік може бути закоханий, як безумний, але не як дурень.

Франсуа Ларошфуко

*

— Знаєте, мені так щастить у коханні.

— Он як! А тимчасом ви досі не одружені.

— Ось у цьому якраз і виявляється моє щастя.

*

Любов не аксіома: вона завжди потребує доведення.

*

Закохані вирізьбили на дереві стільки простромлених стрілами сердець, що дерево загинуло від серцевої хвороби.

Еміль Кроткий

*

— Кохаєш мене?

— До нестями!

— А вмерти заради мене можеш?

— О ні! Моє кохання безсмертне!

*

Кохання часто віднімає розум у того, хто його має, і дає його тому, у кого його нема.

Дені Дідро

*

— Ларисочко, дозвольте вас поцілувати?..

— Що таке? Ах ви поганий хлопчисько! Та як ви смієте?

— Чому ж ви гніваєтесь? Я вчора сам бачив, як вас офіцер цілував…

— Ви дурненький… То була інша справа: він у мене дозволу не питав!

*

— Послухайте, я вам сплачую гроші за уроки музики моїй дочці, а не за поцілунки!

— Абсолютно правильно! Я теж свої поцілунки не оцінюю.

*

Він поїхав на півроку і щодня писав своїй коханій, а повернувшись, довідався, що вона вийшла заміж за поштаря.

*

— Вчора був на лекції з медицини і дізнався, що цілуватися не корисно.

— Так. Сьогодні я поцілував директорську доньку і втратив два зуби і посаду.

*

Султан одного разу зібрав своїх двісті дружин і сказав їм:

— Я покидаю вас. Я покохав інший гарем.

*

— Бабусю, а ти пам’ятаєш першого мужчину, котрий тебе поцілував?

— Я не пам’ятаю навіть останнього.

*

Порядна дівчина ніколи не бігає за хлопцем. Чи бачив хто, щоб мишоловка бігала за мишею?

Юліан Тувім

*

Дві паралельні лінії полюбили одна одну. Трагедія!

*

Вона. Мені страшно подумати, що ви, можливо, одружуєтеся зі мною тільки заради моїх грошей.

Він. Та що ви! Як тільки ми з вами розпишемося, ви побачите, як я мало дорожу грішми.

*

— На якій висоті цей пілот освідчився тобі в коханні, Галочко?

— На висоті 2000 метрів. Він говорить, що вище стає вже важко дихати…

*

— Дивовижно, з якою швидкістю діє пошта: о четвертій годині надіслані весільні запрошення, а о п’ятій вже приходять кредитори мого майбутнього зятя.

*

Одруження вперше — обов’язок, вдруге — дурість, утретє — безумство.

*

Побачивши дівчину, що тримала в руках запалений факел, один філософ зауважив:

— Вогонь на вогні… Причому вогонь, що несе вогонь, сильніший за вогонь, який несуть.

Абуль-Фарадж

*

На перше побачення летять, на друге — приходять, на третє — запізнюються.

*

— Що пише вам ваш коханий?

— Він попереджає мене, що знайдуться й такі дурні, які проситимуть мене розповісти їм зміст його листів.

*

Коли старий холостяк бере молоду дружину, він заслуговує… та що там! Злочин сам у собі вже має кару!

Річард Шєрідан

*

— Леоніде Йосиповичу, скажіть одверто, що вас утримує освідчитися в коханні?

— Відверто кажучи, Маріє Іванівно, я боюся, що моє освідчення буде прийняте!

*

Одруження — спокійна гавань, в якій можна заховатися від бурі, але найчастіше воно виявляється бурею в гавані.

*

— Шановний Андрію Григоровичу! Я… я… хочу сказати, що упадаю за вашою дочкою вже десятий рік…

— Ну, то й що? Ви хочете пенсію?

*

Молодість гірша за старість, тому що старість ще прийде, а молодість уже не повернеться.

*

— Ні, я не можу стати вашою!

— Виходить, відмовляєтеся?..

— Я не можу бути вашою, але ви можете стати моїм, якщо хочете!

*

–– Не щастить бідній Ганні Прокопівні, її дочка народила двійню.

— Двійню?.. Це ще дівчиною?! Що ж буде, коли вона заміж вийде?

*

Вона. Адже ти кохаєш лише мене? Я твоє єдине щастя, так?

Він. Ти мені це так часто повторюєш, що я нарешті сам починаю цьому вірити.

*

Молода людина зустріла свого суперника, людину досить похилого віку, і, щоб дошкулити йому, запитала про його вік.

— Я не бажаю давати вам на це запитання точної відповіді,— сказав суперник.— Зауважу вам тільки, що осел у двадцять років значно старший за шістдесятирічну людину.

*

— Ну, навіщо ти сваришся з нареченим? Адже можуть подумати, що ти вже його дружина!

*

Дуже пустий, але пихатий франт прийшов до знайомої дами і попросив руки її доньки. Він зовсім не сумнівався в успіху і закінчив свою промову словами:

— Добродійко, я тішу себе надією, що освідчення такої людини, як я, буде вами сприйнято прихильно.

— Так, шановний пане,— відповіла дама,— ви дійсно тішите себе.

*

Хто любить самого себе, той любить без суперників.

*

— Боже! Як я рада вас бачити! Але чому ви мені так довго не писали?

— Але ж і ви мені не писали!

— Воно-то так, але ж ви мені перший не надіслали листа!

*

— Так, значить, твій наречений — офіцер?

— Так, офіцер артилерії: він кожного дня мене бомбардує… поцілунками.

*

Не плач, небого, що йдеш за нього,— нехай плаче він, що бере біду в дім.

*

— Як тобі не соромно, Маріє, так довго цілуватися з Віктором Івановичем!

— Ох, мамочко, чого ж мені соромитися: адже я навмисно закриваю очі.

*

— Учора я був у крамниці золотих виробів, і в мене очі розбіглися, поки я вибирав…

— Що ж ти вибрав?

— Гарненьку… продавщицю!

*

Олександр Дюма-батько вичитував своєму синові за гультяйство.

— Час тобі вже братися за розум, взяти дружину…

— Дружину? А чию ж? — перебив його син.

*

Якийсь чоловік заборгував надзвичайно красивій жінці. При зустрічі вона зауважила йому, що він не часто в неї буває. Не тому, мовляв, що винний гроші.

— Ні, шановна, не тому. Ви ж самі винні, що я забуваю віддати вам борг.

— Тобто?

— Коли я вас бачу, я забуваю про все… навіть і про свій борг!

*

Ревнощі — сестри кохання, як диявол — брат ангелів.

Станіслав Буффлер

*

— Ти й досі, як і раніше, за дівчатами бігаєш?

— А що ж мені робити, коли вони не зупиняються?

*

— Ось і літо промайнуло, Дмитре Олександровичу, а ви мені жодного разу так і не освідчилися в коханні…

— Все, знаєте, якось ніколи було… А тепер уже не варто, адже завтра ви з дачі від’їздите.

*

— Я така щаслива, така щаслива, що готова пригорнути весь світ!

— То починайте з мене!

*

Вона міняла коханців, як рукавички.

Рукавичок вона ніколи не міняла.

*

Платонічне кохання — те саме, що маневри у мирний час: курява, тривога, музика, а небезпеки ніякої.

*

Наречена. Я сьогодні посварилася зі своїм нареченим. Як по-твоєму, хто повинен першим вибачитися?

Подружка. До весілля — ти, а після весілля — він.

*

Стародавні вважали за мудреця людину, яка на запитання, в якому віці слід одружуватися, відповідала: «Замолоду ще не час, а на старості — вже пізно».

Фрєнсіс Бекон

*

— Дозвольте мені підняти келих за здоров’я молодої І побажати їй, щоб вона у своєму житті пережила ще багато таких днів, як цей!

*

— Мені снилося вчора, ніби я поцілував вас.

— Знаєте, я реалістка і не люблю снів.

*

Одна зарубіжна газета вмістила таке оголошення: «Молода людина приємної зовнішності, яка має намір одружитися, шукає похилого віку досвідченого пана, який міг би переконати її не здійснювати свого наміру».

*

— Чи доводилося вам попадати у залізничну катастрофу?

— Доводилося. У залізничному тунелі я замість онуки зацілував бабусю!

*

— Повір, люба, у мене ти будеш як на небі.

— Як це буде гарно! Але ж на землю треба буде спускатися, так? Ну, то на землі хотілося б мати хоч невеличку дачу!

*

– Моя мрія — мати автомобіль!

– А я була б рада мати хоча б шофера…

*

— Не добре, племінничку, що ти витрачаєш гроші з непристойними жінками.

— Що ж робити, дядечку, я хотів з пристойними, так вони не хотіли.

*

І я навчуся на сьомій дитині дівочити.

*

— І ви сказали Петру Івановичу, що у вас немає приданого?

— Сказала, звичайно.

— І як він поставився до цієї звістки?

— Байдуже.

— І нічого не сказав?

— Ні. З того часу я його більше не бачила!

*

Лише закохані знають, що таке вічність.

*

Кохання без поваги далеко не йде і високо не піднімається: це ангел з одним крилом.

Олександр Дюма-син

*

— Завдяки вам, Еллочко, я втратив усе волосся…

— Це ще дрібниці! Інші втрачають голову.

*

Сутінки. Закоханий у кімнаті обіймає дівчину.

— Оленько, люба! Я вас кохаю!

— Ах, облиште, облиште! А то я закричу!

— Адже тоді в домі всі почують…

— Боже мій! А я і не здогадалася!..

*

Ні, різниця все ж таки є: тобі нудно зі мною, а мені нудно без тебе.

Ілля Ільф

*

— Надіє Петрівно, ваша донька Зіночка просила мене передати вам один поцілунок.

— Ви обманюєте, противний!

— Чесне слово! Чому ви не вірите мені?

— Зіночка ніколи одного поцілунку не передає: я знаю її, вона не така скупа.

*

— І ти дозволила Леонідові поцілувати себе!

— Що ж мені робити, хіба він питає дозволу?

*

Дівчина, яка тільки-но вийшла заміж, стоїть на порозі з маленькою валізкою і прощається з матір’ю.

— Ну ось, мамо, я і їду. А ти, пам’ятаєш, казала, що йшла до батька з двома великими скринями? А я з маленькою валізкою.

— Люба, так я ж ішла на все життя!

*

— На мій погляд, Костя танцює з грацією!..

— З якою там Грацією! З Людмилою Градовою.

*

— Федоре Івановичу, я чула, що ви одружуєтеся! Як ваша наречена — гарна?

— О, вона прекрасна! У неї зовсім новенький будинок і дуже старенький батько!

*

Вона. Коли ми одружимося, я ділитиму з тобою всі твої турботи.

Він. Але у мене нема ніяких турбот!

Вона. Адже я кажу: коли ми одружимося.

*

— Я кохаю вас! Дайте мені вашу руку.

— Будь ласка, але з умовою, щоб вашої ноги у мене більше не було!

*

Подружка. Господи! Яка велика лисина на голові твого нареченого!

Наречена. О, це робить його особливо чарівним! Завдяки цьому у нього е зайве місце для поцілунків.

*

Юнак, побачивши наречену, з обуренням говорить сватові:

— Кого ти мені сватаєш? Вона ж кульгає?

— Тільки тоді, коли ходить,— відповідає сват.

*

Батько (нареченому своєї доньки). Як собі хочете, але поки у вас є борги, про весілля й мови не може бути.

Наречений. Я так і думав, що ви заплатите їх до весілля,

*

«Якщо ви мене не любите, то поверніть мені цей лист, не розкриваючи конверта»…

*

— Милий, ти давно не казав мені, що стрибнув би для мене у вогонь…

— Дорога моя, за кого ти вийшла заміж — за відповідального працівника чи за пожежника?

*

— Хотів би я знати ваші наміри щодо моєї доньки.

— Наміри погані… Я хочу з нею одружитися.

*

Їхній шлюб пройшов у клопотах про розлучення.

*

— Чому ж ти не одружився з Ніною Іванівною?

— Не зійшлися поглядами: вона гадає, що мені краще бути неодруженим.

*

— Пробачте, дівчино, якщо не помиляюся, ми з вами одного разу зустрічалися в зоопарку.

— Може бути. А в якій клітці ви були тоді?

*

Молода американка міс Елеонора Піг довго не могла вийти заміж. Нарешті вона вирішила, що їй заважає її погане прізвище («піг» по-англійськи значить «свиня»). Два роки вона собі відмовляла в усьому, відкладала кожний цент. Вона вирішила зібрати потрібну суму, щоб сплатити витрати, пов’язані зі зміною прізвища. Нарешті вона досягла мети. Прізвище її змінили.

Невдовзі дівчина познайомилася з молодою людиною, вони сподобались одне одному і побралися. Її чоловіка звали… Бернард Піг.

*

І Гнат не винуват, і Килина не винна, тільки хата винувата, що впустила на ніч Гната!

*

— Друже, порадь, як бути. Я безмежно закохався. Вона чарівна. Але їй двадцять років, а мені всі сімдесят. Як ти думаєш, коли я скажу, що мені під п’ятдесят, мої шанси підвищаться?

— Ні, ти вже їй краще скажи, що тобі всі вісімдесят. При твоєму матеріальному стані у тебе буде куди більше шансів!

*

— Ластівко моя, якщо скажеш «ні» — я покінчу з собою; якщо скажеш «так» — я помру від радості.

*

— Хто це вигадав, що цілуватися небезпечно?

— Мабуть, одружена людина.

*

— Ніколи не думала, що наш дачний сусіда виявиться таким нахабою.

— А що?

— Уяви собі — він одружений!

*

Вона здерла з нього сім каракулевих шкурок.

Еміль Кроткий

*

Молодий фермер вмістив у газеті оголошення про одруження.

Невдовзі він одержав листа від дівчини, яка повідомляла, що вона — дочка фермера, готова одружитися з ним і що батько дає за нею в придане трактор.

Молодий фермер одразу ж відповідає телеграмою: «Негайно вишліть фотознімок трактора».

*

— О, мій наречений такий розумний хлопець!

— І все ж таки він одружується з тобою?

*

Чоловік говорить дружині:

— Валерик питає, що значить «наречена». Як йому пояснити?

— Скажи йому, що наречена — це жінка, якій обіцяють усе те, чого вона не матиме, коли стане дружиною.

*

— Женю, поклянися, що будеш мені завжди вірною.

— Перестань, Петю, не добре клястися за всяку дурницю.

*

Дочка розповідає матері про свого коханого:

— Він мене любить до нестями. Бо коли обнімає, то серце його ледве не вискочить.

— Миле дитя,— зітхнула мати,— я теж колись думала так. Але виявилося, що у твого батька стукало не серце, а кишеньковий годинник.

*

Він був такий ощадливий та обачний, що навіть у весільну подорож вирушив сам.

*

У купе вагона молодий чоловік питає в літнього громадянина:

— Скажіть, будь ласка, котра година?

— Не скажу ні за що! Знаю, як усе це може скінчитися: я вам скажу котра година — ви подякуєте… Лід розбито! Почнуться приятельські балачки. Потім ми разом виходимо. На станції ви мене частуєте, і я змушений буду запросити вас до себе додому. А дома в мене красива донька. Ви закохуєтеся в неї. Донька — у вас. Ви просите її руки, а я… Та будь я проклятий, якщо віддам свою доньку за людину, в якої навіть годинника немає!..

*

Сусіди не могли надивитися одне на одного… в замкову щілину дверей.

*

— Уявіть собі, який дурень цей Нетрипайло, зустрічає мене і поздоровляє з народженням спадкоємця. Дякую, кажу, гарний хлопчисько. А він і каже: «Радий старатися, ваше сіятельство!..»

*

— Я чув, що нареченому вашої доньки ви сплачуєте частину її приданого.

— Він актор, а актори без авансу ніколи нічого не роблять.

*

— Послухайте, ми тільки півгодини знайомі, а ви вже цілуєте мене.

— Але ж ми їдемо в кур’єрському поїзді!

*

— Ви задоволені своєю покоївкою?

— О, навіть дуже! Вона зовсім не подобається моєму чоловікові!

*

Він. Чим я можу перебороти вашу холодність до мене?

Вона. Золото і срібло — найкращі провідники тепла.

*

— Ви протанцюєте зі мною вальс?

— Ні, я не люблю вальсів.

— Тоді дозвольте біля вас посидіти?

— Краще вже підемо танцювати!

*

Теща. Скажіть, що ви подумали, коли вперше побачили мою доньку?

Зять. Я подумав: «О, яка, мабуть, гарна в неї мати!..»

*

— Я молода, гарна і розумна… Цього для вас мало?

— Навпаки, надто багато!

*

— Що ви хочете?

— Я прошу руки вашої доньки.

— Тільки руки? Ні, беріть краще мою доньку всю, цілком!

*

— Генрі, любий! Давай у готелі зробимо вигляд, що ми вже одружені кілька років.

— Гаразд, моє кохання. Але ти певна, що зможеш нести чотири валізки?

*

До продавця звертається молода дівчина:

— Почім ця матерія?

— Дуже дешево — поцілунок за метр.

–– Я беру вісім метрів. Ось моя адреса. Приносьте рахунок, і моя бабуся з вами розрахується.

*

Вірте людям похилого віку. Тільки вони здатні кохати до могили.

*

— У житті я був закоханий один-однісінький раз, та й це кохання скінчилося нещасливо.

— Вона вийшла заміж?

— За мене.

*

Він. Я кохаю Вас!..

Вона. А чому саме мене? На світі так багато гарненьких жінок!

Він. Але… кохання сліпе!..

*

— У мене на фермі,— розповідав один фермер другому,— є смішна потвора — двоногий баран.

— Знаю— відповів другий,— Це той самий, що упадає за моєю дочкою.

*

Він тримав ліву руку на кермі, а правою обнімав стан своє подруги.

— Двома руками тримати треба! —вигукнув йому регулювальник.

Підійшов мандрівник і запитав:

— А як же парубок тоді керуватиме машиною?

*

Розмовляють дві дівчини.

— Яку книжку ти читаєш?

— О, це ціла романтична історія, шкода тільки, що кінець трагічний.

— Який?

— Уявляєш, він повертається до своєї сім’ї.

*

Він. Рибонько моя! Ти ж така красива та розумна, скажи, чому ти не хочеш вийти за мене заміж?

Вона. Саме тому.

*

Молоде подружжя перевіряє силу свого кохання.

— Люба моя, ну коли б, наприклад, я помер — чи плакала б ти?..

— Дорогий мій, як можеш ти питати про таке? Адже ти знаєш, що я плачу через кожну дрібницю.

*

— Що таке холостяк?

— Холостяк — це людина, яка не одружується, не подумавши, а подумавши — не одружується.

*

Увечері, прогулюючись на полі з сином фермера, дівчина побачила, як корова треться носом об ніс теляти.

— Я хотів би зробити те саме,— романтично вигукнув молодий фермер.

— За чим же затримка? — відповіла дівчина,— Це ж твоя корова.

*

Батько. Ви хочете одружитися з моєю донькою? Але їй 27 років, а вам тільки 21.

Жених. І що ж з того?

Батько. Почекайте шість років, тоді і вам буде 27.

*

Чоловік звичайно залишається дуже довго під враженням, яке він справив на жінку.

Юліан Тувім,

*

— Як це так, що ти не одружився?

— Я все шукав ідеальну жінку.

— І не знайшов?

— Ні, знайшов, але вона шукає ідеального чоловіка.

*

Худорлявий — огрядній жінці:

— О, який жаль, що я не знав вас 20 кіло тому!

*

Різник запропонував хазяйці ногу і серце.

*

На пошті до віконця «До запитання» підходить молода дівчина і питає робітницю:

— Чи немає мені листа зі зворотньою адресою «НТ»?

— Є. Лежить уже кілька тижнів.

— А я не поспішаю. Ці дві літери означають «Навіки твій».

*

— Риточко, я мушу де в чім тобі признатися. Я одружений…

— Як ти мене налякав! Я думала, що в тебе вкрали машину.

*

Два старих холостяки почали згадувати свої юнацькі роки.

— Жінки мене на руках носили! — хвалився старший за віком.

— Тепер ясно,— зауважив молодший,— чому ти такий поношений.

*

Батько. Капіце, тебе на вулиці чекає твій наречений.

Капіца. Звідки ти знаєш, що то мій наречений?

Батько. Бо він курить мої сигарети.

*

Дівчина прислала в редакцію газети листа:

«Коли я зустрічаюся з нареченим і ми цілуємося, його вуса так лоскочуть, що я не стримуюся і сміюся. Він ображається, а я нічого не можу з собою зробити…»

Редакція відповіла:

«Якщо ваш наречений не хоче розлучатися з вусами, а ви з нареченим, то навчіться володіти собою».

*

Кохання не має меж, коли справа заходить про придане*

*

У літаку несміливий юнак дивиться на дівчину і ніяк не може почати з нею розмову. Нарешті, набравшись хоробрості, говорить:

— Вибачте, ви теж летите на цьому літаку?

*

— Якщо ти мені відмовиш, я помру!…

Вона йому відмовила. Через шістдесят років він помер.

*

Обдурений чоловік лає сваху:

— Ви шахрайка! Сказали, що наречена дурна, горбата і крива, але в неї в двісті тисяч франків приданого! А тепер після одруження я дізнався, що в неї немає і двохсот франків!

— Ось послухайте: ну, нехай придане не відповідає дійсності, але ж все інше маєте точно, – як я й казала?!

*

— Це правда, що ти одружився зі своєю дружиною тільки тому, що в неї було багато грошей?

— Який брудний наклеп! Я одружився тому, що в мене їх не було!

*

Зухвалого залицяльника спустили зі східців.

— Подумаєш,— сказав він, обтрушуючись,— я якраз і збирався спускатися.

*

— Порадьте, як мені попросити руки Клавдії Андріанівни…

— Я за своїм, так би мовити, астрономічним фахом сказав би так: «Визнавши вас, на підставі довгих спостережень, за безсумнівне небесне світило, зважився просити вас дозволити мені вічно дотримуватися вашої орбіти…»

*

Кажуть, кохання сліпе, але я зустрічав багато закоханих, які бачили у своїх красунях удвічі більше того, що зумів побачити я.

Генрі Шоу

*

Наречений. Я одержую достатньо, щоб утримувати двох таких жінок, як ти.

Наречена. В такому разі, моя мати буде жити з нами.

*

— Ти знаєш, Генрі подарував своїй коханці стільки дорогих речей, що кінець кінцем змушений був одружитися з нею.

*

— Ну, і що ж вона сказала, коли ти запропонував їй своє серце?

— Вона сказала, що любить Емерсона, Лонгфелла та Едгара По. А які в мене шанси, коли вона вже любить аж трьох?

*

— Скажу вам правду,— говорить дівчина хлопцеві,— у своєму житті я збрехала лише три рази.

— Разом з цим буде чотири,— холоднокровно зауважує той.

*

Вона. Це правда, що кішка невдячна, егоїстична і невірна тварина?

Він. Правда, моє котенятко.

*

— Вір мені, мила, я люблю, тебе всією душею. Без тебе я не можу жити. Я готовий все зробити, щоб ти була щасливою!

— Значить, ми незабаром одружимося…

— Прошу тебе, люба, не міняй теми нашої розмови…

*

— Без тебе, Роберте, я не могла б жити!

— Вірю, люба, життя щодня дорожчає.

*

— Здається, ти все-таки одружишся з Лізою?

— Мушу. Вона за останній час так розтовстіла, що вже не може повернути мені обручку.

*

І

О чарівнице моя! Я такий радий, що ти дала згоду… Подивишся, я зроблю все, що в моїх силах, щоб ти була щасливою і задоволеною! Ми поїдемо у весільну подорож на цілих три місяці. Це буде чарівне мандрування..,

ІІ

А три місяці не забагато? Як ти гадаєш… Може, досить і одного місяця? А за збережені гроші знімемо чудовий будиночок. Що ти на це скажеш?

ІІІ

Ти згодна зі мною? Люба, я знав, що у тебе золоте серце! Послухай, ось що мені спало зараз на думку! Скажи, будь ласка, навіщо нам їхати за кордон? Хіба погано поїздити по власній країні? Ти згодна зі мною?

ІV

Ти ангел! Я знав, що ти мислиш так, як і я!.. А- сказати тобі одну річ? Мандрування — справа дуже втомлива, давай-но краще поїдемо на тиждень у рідне місто. Хто нам може заборонити?.. До того ж це спокійніше і дешевше.

V

Люба, скажи мені, навіщо нам мотатися по готелях? Гроші на вітер пускати?! Та я краще замість цього куплю тобі найдорожчу брошку.

VI

А якщо добре на це глянути, то навіщо тобі ця брошки? Краще на ці гроші справимо пишне весілля, покличемо гостей. Голубко ти моя!..

VII

Весілля? Що доброго у весіллі? Піде тьма грошей на розваги якихось гультяів, а крім клопоту — нічого. Давай-но зробимо, як розумні люди! Запросимо тільки родичів і найближчих друзів…

VIII

А може, і зовсім відмовимося від весілля? Знімемо поверх, як слід обставимо… Я накуплю тобі усяких суконь.

IX

Але ось у чому справа. Квартири зараз дуже дорогі. Краще знімемо десь на околиці двокімнатний будиночок. Справжнє гніздечко буде! Можна навіть і одну кімнату…

X

Ти бажаєш обов’язково зареєструвати наш шлюб? А взагалі, навіщо ці формальності? Хіба ми маємо потребу в якихось розписах, ми й так кохаємо одне одного! Краще я куплю тобі зайву сукню!..

XI

Кохана моя, літо настало. Хто зараз носить ці тяжкі тканини? Купимо 4 метри ситцю. Не доведеться дорого платити кравчині. А може, ти сама пошиєш не гірше кравчині?..

XII

А чотири метри не забагато? Можна без рукавчиків і комір відкритий. Спідницю коротеньку… Я гадаю, півтора метра досить, правда? З тобою, кохана і в курені рай… Ситчик? І він нам не потрібний!.. Ти зголодніла? Я зараз збігаю куплю сандвича! І жувальну гумку… Ну, дай я тебе поцілую!..

Ну, ось ми й одружилися. Раз, два і — готово. Ця справа не така вже й складна… Ах ти, дурненька моя, дурненька! Інакше ти б ні за що не вийшла за мене заміж, слово честі!

Азіз Несін

*

Молодий чоловік у ювелірній крамниці.

— Чи можете ви забрати назад перстень, якого я вчора купив у вас?

— А що, хіба він не підходить вашій нареченій?

— Ні, я не підходжу її батькові.

*

— Татусю, я не можу вийти заміж за Людвіга. Він атеїст і не вірить у пекло.

— Нічого. Сміливо виходь. Ти і твоя матуся швидко переконаєте його, що він помиляється.

*

Пережив велику трагедію: ненавидів без взаємності.

Вєслав Брудзінський

*

Учень на уроці літератури:

— Маркіза хотіла нарешті освідчитися, але двері, що відчинилися, затулили їй рота.

*

На вулиці зустрілися два приятелі. Один і каже:

— От добре, що я тебе зустрів! У мене зараз побачення з Юлею, ходім зі мною.

— Але ж я буду заважати вам?

— Навпаки! Коли Юля побачить тебе, мої шанси одразу виростуть удвічі.

*

— Чому ви порвали зі своєю нареченою?

— Уявіть собі, вона хотіла вийти за мене заміж!

*

Подруга подрузі:

— Чому ти так сумуєш, втративши цього шанувальника? На його місце можна знайти десять інших!

— Так, але завжди стає на одного менше.

*

Молодиця сміливо підійшла до жінки, маючи її помилково за завідувачку лікарнею.

— Можна побачити капітана Вільямса?

— А мені можна спитати: хто ви?

— Звичайно, можна. Я його сестра.

— Дуже приємно… Вітаю вас. Я його мати.

*

— Я вирішив не одружуватися доти, доки не зустріну дівчину, протилежну мені в усьому.

— О, це не важко! Скільки є навколо дівчаток і гарних, і розумних, і добре вихованих!

*

Роман.

— Повертаю вам перстень, якого ви мені не дарували, пасмо волосся, котре я від вас не одержував, і листи, яких ви мені не писали. Повертаю вам усе, що ви думали про мене, і знову повторюю: забудьте все, що я говорив вам…

Ілля Ільф

*

— Я перший мужчина, котрого ти кохаєш?

— Звичайно!.. До чого ви, всі мужчини, одноманітні. Всі питають одне й те саме!

*

Він сказав, що одружиться з нею. Вона гордовито підвела голову:

— Слухайте, мій любий, ви ж знаєте мене всього-на-всього три дні!

— О, вибачте!.. Набагато більше. Я працював два роки , в банку, де ваш тато мав рахунок.

*

— Вам потрібні вітальні листівки? Будь ласка, у нас великим вибір. Ось одна з них: «Вітаю тебе, моє єдине кохання!»

— Прекрасно, дайте мені десяток!

*

— Ви думаєте, що я рада першому мужчині, який прийде?

— Ні, скоріше останньому, який залишиться.

*

У готелі дівчина питає адміністратора:

— Живе у вас громадянин Фіалко?

— Ні, Фіалка у нас нема. У нас живе громадянин Ружечко.

— Тоді проведіть мене до нього: я його дружина.

*

— Мила Римочко, як під’їхати до вашого серця?

— На «Волзі», дорогий професоре, на «Волзі».

*

— Єдине, що я можу закинути своєму нареченому, це те, що він завжди погано поголений.

— А що, якби ти хоч раз прийшла на побачення вчасно…

*

— Що вам, любий мій, більше за все подобається в мене?

— У вас такі прекрасні маленькі вушка і… така велика та красива квартира!

*

Роман — це мрія самотньої людини, самотність — мрія людини, у якої роман.

Юліан Тувін

*

— Завтра я попрошу у твого батька твоєї руки.

— Нарешті-бо! Батько вже два місяці надягає чисту сорочку.

*

— Знаєш, Ася вирішила розповісти нареченому про своє минуле.

— Для цього треба мати велику мужність.

— І яку пам’ять!

*

— Дівчино, як ви розцінюєте платонічне кохання?

— Не дуже високо, поки існують інші можливості.

*

Він надіслав своїй коханій, яка жила в іншому місті, телеграму з пропозицією руки і серця. Телеграма була з оплаченою відповіддю на десять слів, не рахуючи адреси.

Кохана відповіла: «Так, так, так, так, так, так, так, так, так, так».

*

— Знаєш, Зою, які чоловіки дивні. Якщо жінка має красиві ноги, одразу ж просять її руки.

*

— Якби ти був моїм чоловіком, я б дала тобі отруту.

— Якби ти була моєю дружиною, я з задоволенням прийняв би її.

*

— Клянуся, я кохатиму тебе вічно!

— Цього мені мало, кохай мене два тижні!

*

Учень запитав Давньогрецького філософа Сократа, чи не знає він найпевнішого засобу від кохання з першого погляду.

— Знаю,— відповів мудрець,— треба уважно подивитися вдруге.

*

— У кохання немає дорожніх знаків, і тому на його шляхах так часто трапляються катастрофи.

*

— Колись, любий мій, ти так багато говорив про кохання, а тепер — ні слова.

— Не хочу повторюватися.

*

— Ви з кожним днем кращаєте.

— Так. У мене нова дієта: чорний хліб і вода.

— І як ви довго це можете витримати?

— Вічно!

— Тоді будьте моєю дружиною.

*

— Твій наречений теж займається спортом?

— Так, він кашляє.

*

Своєрідну турботу про тих, що одружуються, виявляє службовець залу для вінчання в Уельсі. Кожного дня на дверях його контори з’являється папірець з написом:

«Пішов обідати. Повернусь о 14-й годині. У вас є ще час добре поміркувати».

*

Мати хвалить нареченого, а донька роздратовано говорить:

— Облиште, мамо! Він старий, поганий, маленький на зріст, товстий, антипатичний. Єдина його позитивна риса — це гроші.

— Чому єдина? Ти забуваєш про порок серця.

*

— Пробачте, ви відпочиваєте з дружиною?

— Т…ак, звичайно.

— І давно одружені?

— Так!.. У майбутньому році, напевно.

*

Син батькові:

— Це найкраща дівчина, яка попалася на наш старий автомобіль.

*

Холостяк, якого умовляли одружитися, жартівливо відповів:

— Хай врятує мене Господь від жінок, а від шлюбу я сам урятуюся!..

*

Молоде подружжя обмірковує плани весільної подорожі.

– Може, поїдемо пароплавом? — пропонує він.

— Ні, мене закачує.

— Дурниця! Кохання виліковує від усього!

— Так, але як ми повертатимемося?

*

Молодий чоловік збирався одружитися з красунею. І запитав свого приятеля:

— Як ти гадаєш, буду я щасливий?

— Це залежить від обставин.

— Від яких саме?

— Від того, хто стане першим коханцем твоєї дружини.

*

— Ти підеш заміж за мене?

— Піду,— швидко відповіла вона. Потім настала тиша.— Чому ти більш нічого не питаєш? — запитала вона.

— І так сказано надто багато.

*

— Ну як, вийшла заміж?

— Ні.

— Чому?

— Та я ж ідеалістка! Кілька разів збиралася вийти заміж з кохання і щоразу виявлялося, що в нього ні копійки за душею.

*

Майже всі закохані – художники однієї ніколи: майбутнє малюють рожевою фарбою.

*

— Подумай: він ще не знає мене, а вже хоче зі мною одружитися.

— Погодься, доки він тебе ще не знає.

*

Віддав Баран свою молодшу Вівцю заміж за Тигра.

— Ти здурів! — захвилювалися Вовк, Коза і всі інші друзі Барана.— На що ти її прирікаєш? Він же її роздере!

— Погано ви знаєте мою Вівцю! — спокійно відповів Баран.

Сергій Михалков

*

Він. Мила, я купив тобі намисто до дня народження. В ньому стільки ж перлинок, скільки у тебе весен.

Вона (полічивши перлини). Ах, яку дурість я зробила, що не сказала тобі свого справжнього віку!

*

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.