ДО   ЗМІСТУ

Люди, які ніколи не сміються несерйозні люди.

Альфонс Алле

*

Мої жарти полягають у тому, що я кажу людям правду. Це найсмішніший жарт у світі.

Бернард Шоу

*

Насміятися щирим, світлим сміхом може тільки глибока, добра душа.

Микола Гоголь

*

Утрачений день — той, протягом якого ви ні разу не засміялися.

Жан Гюйо

*

Гумор – це серйозність, яка ховається за жартом.

Джон Вейс

*

Коли Мольєр помер, до принца Конде, що дуже любив покійного, прийшов незнайомий поет, який написав епітафію на гробницю Мольєра, і, звичайно, хотів отримати винагороду.

Принц Конде, прочитавши епітафію, вигукнув:

– О боже, наскільки приємніше було б, якби не вам довелося писати мольєрівську епітафію, а Мольєрові — епітафію на вашу могилу!

*

Голлівудські кіноділки мали особливу пристрасть до творів Бернарда Шоу. Один з них відвідав письменника і домагався згоди на екранізацію його п’єси.

– Гаразд,— сказав Шоу,— я згоден, але на таких умовах: перше — ви не скористуєтеся назвою моєї п’єси, друге — докорінно зміните її зміст, третє — не будете ніде, в картині чи в рекламі, згадувати моє ім’я.

Кіноділкові довелося піти ні з чим.

*

Якось до Олександра Дюма прийшов літератор і став погрожувати, що він покінчить із собою і трьома своїми дітьми, якщо Дюма не позичить йому одразу ж 300 франків.

Дюма відповів, що, на жаль, має всього 200 франків.;

Ні, мені потрібно 300,— наполягав літератор.

В такому разі,— відповів Дюма,— я запропоную вам таке: себе ви позбавте життя, а діти нехай залишаються жити.

*

Один допитливий іноземець, якого відрекомендували Олександрові Дюма, почав відразу розпитувати знаменитого романіста про його походження.

– Ви квартерон, месьє?

– Так, сер,— відповів Дюма, який ніколи не приховував свого родоводу.

– А ким був ваш батько? — продовжував іноземець.

– Був мулатом,— відповів Дюма.

– А ваш дід?

— Був негром,— відповів письменник, починаючи втрачати терпіння.

– Ага! — зрадів іноземець.— А можу я запитати, ким був ваш прадід?

– Мавпою, сер! — спалахнув від гніву письменник.— Мавпою! Мій родовід починається там, де ваш закінчується.

*

Чутки про мою смерть дещо перебільшені.

Марк Твен

*

Лікар сказав французькому письменникові Бернарду Фонтенелю, що кава — це отрута.

– Я, лікарю, з вами цілком згоден,— відповів Фонтенель,— але бачите, ця отрута діє дуже повільно. Я вживаю її ось уже 80 років,

*

У великого російського актора Щепкіна запитали:

– Які ролі ви любите грати? Великі чи маленькі?

– А це залежить від п’єси,— відповів Михайло Семенович.— Якщо п’єса гарна, то великі, а якщо погана, то найменші.

*

Французькі філософи Руссо і Дідро якось прогулювалися берегом ставка. Зупинившись біля одного місця на березі, Дідро сказав:

– Ось саме з цього місця я разів двадцять збирався кинутися в воду, щоб покінчити з собою…

– Що ж вас утримувало? — байдуже запитав Руссо.

– Я пробував воду рукою, і вона мені завжди здавалася надто холодною.

*

Один офіцер, якого Суворов дужо любив і поважав, як бравого й хороброго воїна, відзначався надто нестриманим язиком, чим нажив собі таких ворогів, що й служити йому стало несила.

Одного разу Суворов закликав його до себе, замкнув двері і як надзвичайний секрет сказав йому, що в нього є дуже лютий ворог, який на кожному кроці шкодить йому і паскудить.

Стурбований цим повідомленням і взагалі всіма таємничими обставинами цієї бесіди, офіцер почав було перераховувати своїх ворогів, намагаючись відгадати, про кого саме сказав йому фельдмаршал, але той тільки руками розводив від нетерпіння й досади: «Не той, мовляв, не той!»

Офіцер перебрав усіх своїх недругів і нарешті сказав, що не знає, на кого вже й подумати. Суворов навшпиньки підійшов до вікон, до дверей, прислухався, потім все з тими ж блазенськими кривляннями підійшов впритул до офіцера і шепнув йому:

– Висунь язика.

Той послухався.

Тоді Суворов, показуючи пальцем на його язик, мовив:

– Ось він! Ось хто твій найлютіший ворог!

*

Німецький композитор Глюк, проходячи повз крамницю, ненароком розбив шибку у вікні.

Він запитав у крамаря, скільки коштує скло, і, дізнавшись, що півтора франка, дав крамареві екю (три франки).

Але в того не виявилося здачі, і він хотів піти до сусіди, щоб розміняти екю.

– Не гайте дарма часу,— сказав йому Глюк,— залиште екю у себе, а я ось краще ще одну шибку розіб’ю!

*

Французькому письменникові і вченому Фонтенелю приписують найбільш вдалий і витончений комплімент, будь-коли сказаний жінці.

Йому було вже понад 90 років, коли він зустрів у одному домі чарівну молоденьку жінку, яка допіру вийшла заміж.

Він підсів до неї і довго, користуючись пільгами старечого віку, розсипався перед нею в люб’язностях.

Потім хтось його викликав, а через деякий час він, поспішаючи, пройшов повз неї, навіть не глянувши в її бік.

– Пане Фонтенелю,— покликала його красуня,— отакі-то ваші люб’язності! Ви проходите мимо, навіть не поглинувши на мене!

– Пані,— відповів їй розумний старий.— Я тому й не поглянув на вас, що мені необхідно пройти повз вас, бо якби я поглянув, то хіба мав би сили пройти мимо!

*

Якось запитали у Россіні, чи має він друзів.

– Аякже! Це Ротшільд і Агуадо.

– Та це ж перші капіталісти! Ви, мабуть, стали їхнім другом, маючи надію позичати у них гроші на вигідних умовах?

— Зовсім ні,— відповів Россіні,— я називаю їх друзями тому, що вони ніколи не беруть у мене в борг.

*

Празький критик відвідав старого Вольтера в його замку Ферне біля Женевського озера.

Його прийняли так гостинно, що, погостювавши три дні, він вирішив залишитися ще на шість тижнів.

Тоді Вольтер сказав про нього:

– Цей пан захворів, здається, на божевілля, як Дон-Кіхот, тільки навпаки: Дон-Кіхот вважав трактири за замки, а мій гість вважає замок за трактир.

Знайшлися люди, які передали ці слова Вольтера гостеві, і він, звичайно, відразу зник.

*

Незадовго до смерті Анрі Матісс відвідав американського власника крамниці художніх виробів, який, між іншим, розповідав, що в Сполучених Штатах є біля трьох тисяч його фальшивих картин.

– Тоді слід видати закон про заборону,— відповів посміхаючись художник.

– Та що ви! — вигукнув американець.— Тоді їх були б тисячі!

*

Гостюючи в пані дю Шатле, Вольтер розговорився в її вітальні з абатом Міньйо, тоді ще зовсім дитиною. Він посадив хлопчика на коліна і заходився його повчати:

— Друже мій, успіхів у житті досягає лише той, кого підтримують жінки. Значить, їх треба вивчати. Запам’ятайте ж що всі вони — брехливі і шлюхи.

– Як всі? Що ви мелете, добродію? — спалахнула господиня дому.

– Добродійко,— заперечив Вольтер,— дітей гріх обдурювати.

*

Марк Твен зайшов у купе, в якому сидів єдиний пасажир, хоча поїзд був переповнений. Пасажир сказав Твену:

– Я повинен вас попередити, щоб ви не сідали в це купе. У мене скарлатина і дифтерія.

– Нічого,— сказав Твен, зручно влаштовуючись,— я однаково вирішив покінчити життя самогубством у наступному тунелі.

*

Бернард Шоу зустрівся з надзвичайно товстою людиною. Поглянувши на худого Шоу, товстун сказав:

– Ви маєте вигляд такий, що можна подумати, ніби Англія голодує.

– А подивившись на вас,— відповів Шоу,— можна подумати, що ви є причиною цього лиха.

*

Верді приїхав відпочивати на курорт.

Якось до композитора зайшов кореспондент однієї італійської газети і був здивований, побачивши його в одній кімнаті, яка, судячи по тому, що там стояло ліжко, обідній стіл і рояль, слугувала йому за спальню, їдальню та вітальню.

Кореспондент запитав композитора, чому він живе так тісно. Верді, сміючись, відповів:

— У моєму розпорядженні вся квартира, але решта кімнат відведена для досить оригінальних постояльців. Ходімте, я їх вам покажу.

І кореспондент побачив ряд кімнат, в яких було 95 шарманок!

Коли я приїхав сюди,— сказав Верді,— ці шарманки всюди награвали мелодії з моїх опер «Ріголетто» та «Трубадур». Мені це так набридло, що я домовився з власниками шарманок і взяв їх на все літо напрокат.

Тепер я можу спокійно відпочивати.

*

Славнозвісний німецький фізик Рудольф Герц у шкільні роки дуже захоплювався токарною і столярного справою, навіть щонеділі відвідував ремісничу школу.

Пізніше, коли Герц був уже відомий професор, старий його вчитель, майстер токарної справи, дізнавшись про долю свого учня, співчутливо вигукнув:

– Шкода! Він був би прекрасним токарем!

*

Головнокомандувач призначив похід.

Один з наближених офіцерів почав розпитувати його про подробиці задуманого плану.

– А ви вмієте зберігати свої таємниці? — запитав його головнокомандувач.

– Як могила, ваша світлість!

– Я також умію! — відповів генерал і не промовив більше ні слова.

*

Коли Марк Твен став відомим, до нього почало надходити багато прохань про допомогу. З одного містечка надійшов лист, у якому магістрат просив надіслати кошти на добудову стіни, яка оточує міський цвинтар. Гуморист відповів:

– Вважаю ваш проект нікчемним. Ті, хто на цвинтарі, не можуть покинути його, а ті, хто поза його стінами, не мають ніякого бажання потрапити туди.

*

Дружина одного офіцера якось поскаржилася Суворову на свого чоловіка:

– Ваша світлість, він зі мною погано поводиться.

– Це мене не стосується,— відповів полководець.

– Але він поза очима і вас лає…

– А це, матінко, тебе не стосується.

*

Бернарда Шоу запитали:

– Скажіть, будь ласка, яким способом вам вдається придумувати ваші чудові дотепні фрази?

– Це дуже просто,— відповів Шоу.— Я думаю про щось нерозумне і тут же говорю зовсім протилежне.

*

Гете прогулювався в парку міста Веймара. На стежці, де могла пройти лише одна людина, йому зустрівся критик, який гостро відгукувався на його твори. Коли вони наблизилися один до одного, критик пихато промовив:

– Я ніколи не даю дороги дурням!

– А я навпаки,— відповів Гете і, посміхаючись, відійшов убік.

*

У Крилова був приступ подагри. Один виноторговець надіслав йому ящик вина, запевняючи, що воно чудесно виліковує від подагри.

Покуштувавши напій, славнозвісний байкар негайно повернув його назад з такою запискою: «Дякую за люб’язність! Покуштував ваше вино, але, пробачте мені, волію краще хворіти на подагру!»

*

Дідро був неуважний і безтурботний. У нього частенько крали його рукописи, а потім їх видавали і продавали.

Серед цих рукописів були і заборонені цензурою. Тому Дідро іноді доводилося мати неприємні розмови з властями.

В таких випадках він завжди виправдовувався тим, що не сам публікував свій заборонений твір, а що у нього викрали рукопису…

Одного разу якась впливова особа, вислуховуючи всоте від Дідро це виправдовування, дуже серйозно і поважно мовила:

– Пане Дідро, віднині і надалі суворо забороняю вас обкрадати!

*

Французький композитор Обер зустрівся з Ріхардом Вагнером, який приїхав до Парижа.

– Чи знаєте, — звернувся він до гостя жартома,— майже тридцять років пішло на те, щоб впевнитися, що у мене немає ніякого музичного обдаровання.

– І ви після цього кинули музику?

– Ні, що ви! Тоді я вже був славетним!

*

Один завзятий спірит запевняв Твена, що в його присутності примусить стіл, що стоїть посеред кімнати, рухатися «силами своїх чар».

А чому б не так,— посміхнувся Твен.— Той, хто розумніший, завжди поступається.

*

У якогось пана готувався бал. Був там і Шевченко. На столах стояло печене і варене. Шевченкові з дороги дуже хотілося їсти. Він сів і їсть. А тут заходить пан хазяїн. Підійшов до Шевченка і каже:

– Чим відрізняється людина від свині?

Шевченко, недовго думаючи, говорить:

– Людина їсть, коли хоче, а свиня — коли дадуть.

*

Один французький лікар, повернувшись з Росії, зустрівся з Вольтером і став докоряти йому за перебільшені похвали цій країні. Сперечатися Вольтерові не хотілось, і він з наївним виглядом відповів:

– Що поробиш, друже мій! Я людина мерзлякувата, а росіяни дарують мені такі чудові шуби!

*

Під час палкої суперечки один з опонентів Вольтера назвав його несамовитою людиною.

Вольтер, посміхаючись, подивився на суперника і мовив:

– Дорогий професоре, я вважав вас досі розумною людиною, ви вважали мене ідіотом. Що ж, можливо, ми обидва помилилися?

*

Фонтенель сидів за столом між двома юнаками, нерозумними, але зарозумілими. Вони вирішили потішитися над філософом.

За обідом, між іншим, зайшла мова про різні форми висловлювання однієї і тієї ж думки французькою мовою. Молоді люди, що сиділи біля Фонтенеля, запитали в нього:

Скажіть, як правильно сказати: «Дайте нам пити» чи «Принесіть нам пити»?

– Для вас,— відповів їм філософ,— непридатні обидва ці вирази. Ви краще кажіть: «Поведіть нас на водопій!»

*

Гейне говорив про свого дядька банкіра:

– Моя мати любила художню літературу, і я став поетом. А мати мого дядька захоплювалася «Пригодами розбійника Картуша», і мій дядько став банкіром.

*

Один нездара-музикант набрид усім своїми «творами». Якось прийшов він до славнозвісного французького композитора Равеля:

– Маестро, ось моя остання робота.

– Правда?! Тоді вітаю вас!

*

Англійський маляр Рейнольдс намалював співачку Мару у вигляді святої Цецілії, яка захоплено слухає спів ангелів.

Коли художник показав малюнок австрійському композиторові Гайдну, той зауважив:

– Вона дуже схожа, тільки на малюнку ви зробили велику помилку.

– Яку? — запитав здивований маляр.

– Ви намалювали, як Мара слухає ангелів, замість того, щоб намалювати ангелів, які слухають її.

*

Славетний Суворов, як відомо, любив бавитися чудернацькими запитаннями. Дотепні відповіді розважали його. Одного разу запитав він зустрічного:

– Чи далеко звідси до неба?

– Два суворовські переходи,— відповів солдат.

Суворов розцілував його.

Іншого разу в лютий мороз запитав він вартового:

– Скільки зірок на небі?

Зараз перерахую.— І почав: — Раз, два, три — і т. д. Нарахував до тисячі і продовжував далі.

Суворов, що дуже замерз, запитав його ім’я і поїхав. Другого дня призначив його унтер-офіцером і сказав:

– Що ж робити, він перехитрив мене!

*

Французький письменник і філософ Монтень, сидячи в товарні, зауважив:

– Мабуть, у світі найсправедливіше розподілено розум.

– З чого це ви взяли? — запитали його.

– Звісно,— відповів Монтень,— адже ніхто не скаржиться на брак розуму!

*

Французький історик і мораліст Шарль Дюкло, бажаючи висловити своє презирство до когось, звичайно говорив:

– Це передостанній з людей!

– Чому не останній? — запитували його.

– А щоб нікого не бентежити! Можливо, знайдеться хтось іще гірший!

*

Мені сімдесят років. Це непогано для людини мого віку.

О’Генрі

*

Альберта Ейнштейна відвідав винахідливий репортер.

– Як саме,— запитав він,— ви записуєте свої великі думки? Чи є у вас для цього блокнот, записна книжка, чи користуєтеся для цього картотекою?

Ейнштейн подивився на репортера, який стояв перед ним з записною книжкою, і мовив:

– Милий мій!.. Справжні думки приходять так рідко в голову, що їх неважко і запам’ятати!

*

Марк Твен вів під руку до обіднього столу даму. У нього був веселий настрій, і він сказав:

– Ви чарівна!

Нелюб’язна особа відповіла:

– На жаль, я не можу віддячити вам таким же компліментом.

Марк Твен засміявся:

– А ви зробіть так, як я: збрешіть!

*

До князя Багратіона під’їхав ад’ютант головнокомандувача з наказом почати відступ, бо «ворог у нас на носі».

А у Багратіона був дуже довгий ніс.

– На чиєму носі? — пожартував Багратіон.— Якщо на твоєму, то недалеко, а якщо на моєму, то ще пообідати встигнемо!

*

Англійський король Генріх VIII попросив Томаса Мора вручити складену в різких виразах ноту французькому монархові Франціску І.

Томас Мор завагався:

– Ваша високість! Ви знаєте, який запальний характер у Франціска І, він може наказати відрубати мені голову!

– Не бійтеся,— втішив його Генріх.— Якщо Франціск відрубає вам голову, я відрубаю голови всім французам у Лондоні.

– Ви дуже ласкаві, ваша високість,— промимрив занепокоєний Томас Мор,— але я не думаю, щоб якась із цих голів пасувала до моїх плечей.

*

Герцогиня запитала Шоу, як стати таким розумним, як він.

– Можу порадити вам: для цього треба лише приховувати свої дурні думки.

*

Платона запитали:

– Ти багато мандрував морем, розкажи, що ти бачив найдивовижнішого під час цих плавань.

– Найдивовижнішим кожного разу було те,— відповів Платон,— що ми кінець кінцем благополучно причалювали до берега.

*

На іспитах у Петербурзькій військово-медичній академії перед Боткіним втрете постав один студент. Юнак не міг відповісти на жодне запитання екзаменатора.

Боткін і цього разу вигнав його.

Пізніше до професора прийшли схвильовані друзі ледаря і розповіли, що студент дуже пригнічений новою невдачею і має намір заподіяти собі смерть, погрожує встромити ніж у серце.

– Не хвилюйтеся,— заспокоїв їх Боткін,— ваш друг не знає будови людського тіла. Він не знайде серця.

*

Луї Пастер досліджував сироватку віспи в своїй лабораторії. Раптом біля нього з’явився секундант одного вельможного пана, який невідомо чому вважав, що його образив Пастер.

Вчений спокійно вислухав секунданта й відповів:

– Оскільки мене викликають, то я маю право вибирати зброю. Прошу, ось стоять дві колби. В одній знаходяться бактерії віспи, в другій чистісінька вода. Коди пан, що послав вас, погодиться випити з однієї, то з другої вип’ю я сам.

Дуель не відбулася.

*

У Вольтера був приятель лікар, з яким він охоче проводив усі свої вечори, коли був здоровий. Але варто було йому занедужати, як він негайно писав лікареві записку:

– Люб’язний лікарю! Будь ласка, не приходьте сьогодні: я нездужаю!

*

Композитора Россіні запросили до видатного паризького мецената. Тут був поет Альфред де Мюссе, якого гості попросили прочитати щось із його віршів.

Мюссе прочитав щойно написану ним поему.

Підійшовши до Мюссе, Россіні запитав його:

– Чиї вірші ви тільки що читали? Хто автор?

– Ваш покірний слуга,— відповів поет.

– Пробачте,— серйозно заперечив Россіні,— але мені здається, що я ще школярем вчив їх напам’ять і досі добре пам’ятаю.

Без жодної помилки композитор повторив поему і тим надзвичайно збентежив автора.

Россіні засміявся і, по-дружньому потиснувши руку Мюссе, промовив:

– Заспокойтеся, дорогий, вірші справді написали ви, це моя незвичайна пам’ять дозволила мені так з вами пожартувати.

*

Бернард Шоу сам любив керувати своєю машиною.

Якось, коли він вів машину нерівною і покрученою дорогою, у нього зненацька виникла тема для нової п’єси.

– Якої ви думки про мою ідею? — запитав Шоу шофера, що сидів поруч, і з юнацьким запалом почав розвивати перед ним план задуманого твору.

Раптом шофер мовчки вирвав кермо з рук захопленого Шоу.

– Що це ви? — вигукнув від несподіванки письменник.

– Пробачте,— відповів шофер,— але п’єса у вас виходить така гарна, що я не хотів дати вам померти раніше, ніж ви її напишете.

*

Андре-Марі Ампер — відомий учений — відзначався неуважністю. Одного разу він обідав у свого друга. Обід був несмачний, і вчений вигукнув:

– Це неподобство! Завтра я цю кухарку викину за двері!

*

В юності великий італійський художник Рафаель жив у готелі. Рахунок вийшов дуже великий, грошей же в Рафаеля не було. Хазяїн готелю сердився, вимагаючи сплатити рахунок. Тоді Рафаель заявив, що він скоро виїде. Днів за два-три він сказав хазяїнові, що від’їздить.

– А гроші? — спитав господар.

– Ось тут,— відповів Рафаель, показуючи на купку золотих і срібних монет, що лежали посеред столу. Потім, підхопивши свій багаж, він вийшов з готелю. Хазяїн хотів згребти монети в кишеню, але його долоня сковзнула по столу, а гроші залишились лежати на місці. Вони були намальовані. Якийсь любитель, побачивши цей стіл, купив його у господаря за суму, яка з лишком перекрила всі витрати.

*

Фізик Олександр Вольта був великий любитель гри слів. Коли Вольтер одного разу сказав йому чимало приємного про його відкриття у фізиці, Вольта відповів:

– Справді, мабуть, я чогось вартий, хоча б уже тому, що я, Вольта,— пів-Вольтера.

*

– У мене було сім поранень,— говорив Суворов,— з них тільки два я дістав у бою, а п’ять при дворі, і ці п’ять набагато болючіші за бойові!

*

Ейнштейна запросили до Склодовської-Кюрі. Сидячи в неї у вітальні, він помітив, що два крісла біля нього вільні — ніхто не міг у них сісти.

– Сядьте біля мене,— сміючись, сказав Ейнштейн, звертаючись до Жоліо.— А то мені здається, що я в Прусській Академії наук.

*

Чарльза Дарвіна запросив на обід його друг. За столом його сусідкою була вродлива молода дама.

– Містер Дарвін,— грайливо запитала гарна сусідка,— ви твердите, що людина походить від мавпи. Можу я віднести це висловлювання і до себе?

– Безумовно,— відповів Дарвін,— тільки ви походите не від звичайної мавпи, а від чарівної.

*

Вольтер і французький драматург та епіграматист Пірон гостювали разом у якомусь замку.

Одного разу Пірон, що не терпів Вольтера, крадькома написав на дверях його кімнати: «Шахрай».

Годиною пізніше Вольтер зайшов до кімнати Пірона.

– Чим зобов’язаний я вашим відвідинам? — запитав той.

– Я побачив ваше ім’я на моїх дверях і поспішив віддати вам візит,— відповів Вольтер.

*

Господарка гостеві:

– Будь ласка, прочитайте вашу поему.

– Але я не насмілюся… Стільки народу!..

– Не турбуйтеся. Нас ніхто не слухає.

*

Після церковної служби Марк Твен підійшов до самовпевненого молодого священика і сказав йому:

– Містер Дюан, мені дуже сподобалася ваша проповідь. Я зрадів їй, як давній знайомій. У мене вдома є книжка, в якій написані всі слова, що були сказані вами, всі до єдиного.

– Цього не може бути! — обурився священик. – Запевняю вас… В такому разі я хотів би подивитися на цю книжку. Надішліть її мені.

Наступного дня Марк Твен надіслав священикові словника.

*

Фонтенель зберіг свою природну дотепність майже до смертного часу (помер він столітнім дідусем). За кілька днів до смерті, зібравши останні сили, він здійснив прогулянку Єлісейськими полями.

Друзі філософа, дізнавшись про це, запитали його:

– Ви вирішили подихати свіжим повітрям?

– Ні, це я вирішив зробити репетицію мого похорону,— сміючись, відповів Фонтенель.

*

Відомий учений Беєр носив старий циліндр, з яким ніколи не розлучався, не знімав його навіть у лабораторії. Злі язики твердили, що він у ньому навіть спить. Коли йому щастило зробити відкриття, він вставав і говорив: «Проблема вирішена». Знімав циліндра і вклонявся сам собі.

*

В одному товаристві, де був Марк Твен, якийсь земельний спекулянт, що розбагатів, грабуючи індійців, почав вихвалятися тим, що носить найдорожчий одяг.

– Ось погляньте, це коштує двадцять п’ять доларів! — І показав на свою краватку.

Марк Твен люто поглянув на спекулянта і промовив:

– Вірно, так уже повелося в Сполучених Штатах, що найдорожчі краватки носять ті, кому досить було б звичайної мотузки.

*

Російський живописець Єгоров мав дивакуватий характер. Якщо фізіономія замовника була йому не до вподоби, то навіть за велику плату він не брався малювати портрет.

– Забирайтеся геть, який я портретист! Я пишу портрети, та не з таких, як ви!

І двері грюкали за відвідувачем.

Або іноді на запитання якогось нудного гостя: «Вдома Олексій Єгорович?» — Єгоров висовував свою голову і відповідав:

– Єгоровича немає вдома.

*

Угорський композитор Ференц Ліст був видатним піаністом-віртуозом. Одного разу дама запитала його:

– Вельмишановний маестро! Чи правда, що піаністом треба народитися?

Ліст трохи подумав і відповів:

– Цілком вірно, пані! Ненароджений на роялі не зіграє.

*

Датського скульптора Вертеле Торвальдсена застали, коли він плакав біля своєї останньої роботи.

– Що з Вами? — запитали Торвальдсена.— Невже ваше творіння не задовольняє вас?

– Я не бачу в своєму творінні ніяких вад,— відповів скульптор.

– Тоді в чому ж причина вашого горя?

– Саме в цьому! Якщо я не бачу ніяких вад у своїй роботі, значить, мій талант занепадає.

*

Мольєр любив актора Бірона. як батько любить свого сина. Якось Бірон прийшов до Мольєра і повідомив, що колега, якому бідність завадила самому прийти, просить невеликої допомоги, щоб наздогнати свою трупу.

– Чи добре знаєте ви його? — запитав Мольєр.

– Він був моїм товаришем доти, доки я не став вашим.

– В такому разі, скільки, вважаєте ви, я повинен дати йому?

– Хоча б чотири пістоля..

– Ось,— сказав Мольєр,— чотири пістоля від мене, який його не знає, а ось ще двадцять, які ви повинні йому дати як вашому товаришеві.

*

У бою солдатові відірвало обидві руки. Полковник запропонував йому червінця.

– Ви, мабуть, гадаєте,— відповів гренадер,— що я загубив рукавиці?

*

Друг відомого французького письменника Франсуа Рабле кардинал Дюбеле привів його на прийом до папи. За звичаєм, кардинал, наблизившись до папи, поцілував його пантофлю. Побачивши це, Рабле непомітно пішов. На запитання кардинала, чому він це зробив, Рабле відповів:

– Якщо ви, мій учителю, поцілували папину пантофлю, то що ж лишилося поцілувати мені?

*

Коли Чайковський був у Одесі, в театрі йшли одна за одною його опери.

Якось на репетиції оперний маестро Емануель сказав композиторові:

– А знаєте, Петре Іллічу, в «Мазепі» відчуваються нюанси з «Євгенія Онєгіна» і «Пікової дами».

– А знаєте, маестро,— відповів йому тим же тоном Чайковський,— і «Мазепа», і «Євгеній Онєгін», і «Пікова дама» — мої опери.

*

Коли Пугачов сидів у тюрмі, граф Панін запитав його:

– За що ти перевішав стільки офіцерів гренадерського полку?

– За те,— відповів Пугачов,— що вони йшли назустріч противникові, як дурні вівці, не дотримуючись будь-якої військової дисципліни і правильності в марші.

*

1815 року, коли англійці спустошували музеї Франції, Велінгтон був у герцогині Дюра на вечорі, який мав закінчитися показом невеликої п’єски.

Англійський полководець вирішив дізнатися, чи скоро вона почнеться, наблизився до сцени, влаштованої в залі, і підняв край завіси.

Тієї ж миті, господиня Дюра гукнула:

– Мілорде, тут нічого брати!

*

Саме тоді, коли в англійському парламенті йшли дебати про позбавлення Карла І престолу, випадково зайшов у нижній парламент якийсь лондонський громадянин.

Послухавши зрадницькі розмови, він закричав:

– Оце гарні пани! Для них я ладен працювати задарма все своє життя!

– А що робиш ти? — запитали його члени парламенту.

– Мотузки,— відповів громадянин.

*

Намагаючись дістати якусь книжку, що була на горішній полиці бібліотеки, і не діставши її, Наполеон звелів подати собі стільця.

– Дозвольте, ваша величність,— сказав високий Д.,— я дістану цю книжку. Я вищий за вас.

– Ти, дурню, хотів сказати «довший на голову». Але я цю різницю між нами можу усунути.

*

Під час похорону Суворова в Невській лаврі біля монастирських воріт високий балдахін утруднив проїзд дрогів. Уже зібралися його знімати, як унтер-офіцер, що був із Суворовим у всіх походах, вигукнув:

– Облиште! Він пройде, як і скрізь проходив! Рушили!

І труна Суворова проїхала добре.

*

До відомого італійського вченого і письменника Монтегаццо звернулася молода мати із запитанням, з якого віку треба починати виховання дітей.

– Скільки років вашій дитині? — запитав Монтегаццо.

– О, йому тільки три дні,— відповіла мати.

– В такому разі,— сказав учений,— ви вже на два дні спізнилися.

*

Міністр Бісмарка дивувався, як у такої розумної людини може бути така дурна дружина. Канцлер відповів, що його розуму цілком вистачає і на нього, Бісмарка, і на його дружину.

*

До відомого бактеріолога Коха зайшов у лабораторію молодий лікар і застав його біля каструлі, яка кипіла на вогні.

– Чи знаєте, що в каструлі? — запитав Кох.

– Стрептококи,— шанобливо відповів лікар.

– Ні.

– Холодний вібріон?

– Ні.

– Туберкульозні палички?

– Теж ні.

І, піднявши кришку каструлі, Кох, посміхаючись, вимовив:

– Сосиски, молодий чоловіче!

*

Дізнавшись, що я проковтнув риб’ячу кісточку, Михайло Зощенко сказав:

– Не турбуйтеся. Людський організм за дві години перетравить усе…

Помовчавши, він додав:

– Усе, крім неприємностей.

Олександр Раскін

*

У готелі сидів, заглибившись у книжку, Генріх Гейне. Раптом відчинилися двері, і в приміщення з шумом і гамором увірвалася група молодих англійок. Вони не звертали ніякої уваги на читача. Тоді Гейне, відклавши книжку, промовив:

– Мої леді, якщо моє читання заважає вашим розмовам, я піду в інше приміщення.

*

До знаменитого французького маляра Ренуара прийшов фінансист і, представивши сина, попросив великого художника оцінити картину свого нащадка.

– Раджу вашому синові стати літератором,— сказав Ренуар, подивившись витвір юнака.

– Чому ж літератором, маестро? Адже мій син хоче стати маляром.

– Тому, що псувати папір набагато дешевше, ніж псувати полотно.

*

Філософ Сенека, вихователь римського імператора Нерона, мав мужність сказати своєму колишньому учневі:

– Скільки б ти не вбивав людей, ти ніколи не усунеш свого наступника!

*

Один письменник запросив Бернарда Шоу на прем’єру своєї нової комедії. Коли вони приїхали до театру, контролер погодився пропустити лише автора п’єси, а Бернарда Шоу нізащо не пропускав.

Письменники потрапили до залу тільки після втручання адміністратора.

Шоу дивився п’єсу з великою увагою, але нічим не висловлював свого ставлення до неї. Коли нарешті востаннє опустилася завіса, він вийшов із зали, розшукав контролера, який не хотів його пропустити, вручив йому фунт стерлінгів і сказав:

– Прошу вибачення! Я переконався: щодо мене у вас були найкращі наміри.

*

На схилі віку Россіні з більшим захопленням готував страви, ніж займався музикою. Своїх приятелів він охочіше приймав на кухні.

Коли якось один з них довго захоплювався прекрасним «Севільським цирульником», композитор вигукнув:

– Що там «Цирульник»! Почекай, покуштуєш паштет, тоді взнаєш, який я геній!

*

Знаменитий учений Микола Жуковський був дуже забудькуватою людиною. Одного разу він проговоривши з молоддю цілий вечір у власній вітальні, раптом підвівся і, шукаючи свого капелюха, почав прощатися:

– Все-таки засидівся я у вас. Пора додому.

*

Коли Марку Твенові сповнилося сімдесят років, друзі і шанувальники американського гумориста умовляли його влаштувати гучне свято. Але Твен відмовлявся.

– Ювілеї для старих те ж саме, що кір для малят; вони дають високий процент смертних випадків, тому що звичайно в сімдесят років літня людина береже своє здоров’я, не порушує дієти, не споживає спиртних напоїв, уникає палити. А на ювілейному вечорі він напивається, як свиня, з’їдає величезну кількість жирної страви і часто йде на той світ саме внаслідок цього свята. Невже ви настільки вороже до мене ставитеся, що бажаєте мені такого кінця?

*

– Чи є щось у світі, пане Вольтер, на що не була б скерована ваша нещадна і всепрониклива іронія?

Підлесник гадав, що він ставить славетному філософові чисто риторичне запитання, на яке відповісти не можна та й не потрібно. Але Вольтер відповів:

– Звичайно, є. Моя власна персона ніколи не була і не буде мішенню моєї іронії.

*

Якась дама довго і безуспішно намагалася запросити до себе в гості Марка Твена. Нарешті надіслала йому такого листа: «Місіс А. М. Сміт у вівторок між 15 і 18 годинами буде дома».

Невдовзі вона одержала свого листа з припискою:

«Я теж. Марк Твен».

*

Коли семирічний Моцарт давав концерти у Франкфурті-на-Майні, до нього підійшов хлопчик років 14.

– Як чудово ти граєш! Я ніколи так не навчуся.

– Чого ж? Спробуй, а якщо не вийде, почни писати ноти.

– Та я пишу… вірші…

– Це також цікаво. Писати гарні вірші, мабуть, ще важче ніж складати музику.

– Чого ж, це зовсім легко. Ти спробуй.

Співбесідником Моцарта був Гете.

*

Один американський видавець, побачивши замисленого Бернарда Шоу, звернувся до нього:

– Я вам дам долар, якщо ви скажете, про що тільки-но ви думали.

– О, мої думки не варті такої ціни

– Але все ж скажіть, про що ви думали?

– Про вас!

*

Марку Твену якось довелося зупинитися в готелі. У книзі для приїжджих він звернув увагу на такий запис: «Граф Дон Карлос із слугою».

Після недовгого роздуму він написав: «Марк Твен з чемоданом».

*

Чеський письменник Карел Чапек їхав у трамваї. Він сидів на лаві, глибоко замислившись. Коли до нього підійшов контролер і попросив квитка, Чапек поліз у кишеню, але через свою неуважність вийняв годинника і показав контролерові. Той також задумливо поглянув на циферблат, мовчки козирнув і відійшов.

*

Трістан Бернар опинився на балу між двома дуже балакучими дамами.

– Уявіть собі,— сказала одна з них,— ми ніколи не можемо домовитися по телефону, тому що не розуміємо одна одну.

– А ви не пробували говорити в трубку по черзі? — запитав гуморист серйозно.

*

Россіні дуже любив поїсти. Одного разу, будучи в прекрасному настрої, він зустрів свого приятеля.

– Звідки ти такий задоволений? — спитав той композитора.

– З-за столу.

– Що їв смачного?

– Індичку.

– Багато вас там було?

– Тільки двоє.

– А хто?

– Я та індичка.

*

Відомий у місті професор засидівся у знайомих. Почався дощ, і йому запропонували лишитися ночувати. Незабаром господар зайшов до гостя в кімнату, але його там не було. Через годину подзвонили. Увійшов наскрізь мокрий професор.

– Де ви були? — запитав господар.

– Я ходив додому за своєю піжамою. Не можу без неї спати.

*

Відомий німецький фізик Ріхард Ганс, торкаючись у своїй лекції питання про вік Землі закінчив свої думки такими словами:

– Повинен, одначе, підкреслити, що з віком Землі справа така сама, як з віком жінки: не слід його визначати надто точно.

*

Письменники О.М. Островський та О.Ф. Писемський приїхали до Парижа. Їх мав зустріти на вокзалі Д.В. Григорович, але запізнився.

– Олександре Миколайовичу, наймайте візника,— сказав Писемський.— Не ночувати ж нам на вокзалі.

Островський, тримаючи в руках чемодани, похитав головою:

– Ах, який же ти, Олексію Феофілактовичу, недогадливий!

– Чому?

– Ну як же я можу порозумітися з візником по-французьки, коли в мене обидві руки зайняті чемоданами?

*

На званому обіді Бернард Шоу сидів поряд з дружиною багатого текстильного фабриканта.

– Ласкавий містер Шоу,— звернулася дама з чарівною усмішкою до великого письменника,— чи не знаєте ви вірного засобу від повноти?

Шоу уважно подивився на сусідку і з награною серйозністю, задумливо погладжуючи бороду, вимовив:

– Я знаю один засіб, але ніяк не можу пригадати, як перекласти вам це слово, адже «праця» – для вас слово іноземне.

*

Один учений, щоб побачити Вольтера, поїхав навмисне у Ферне, де був вельми ласкаво прийнятий племінницею письменника пані Дені. Але сам Вольтер не з’являвся. Перед від’їздом гість написав господареві:

«Я вас завжди вважав богом і тепер остаточно переконався у своїй правоті, тому що побачити вас неможливо».

Вольтерові так сподобався цей дотеп, що він побіг за його автором і розцілував його.

*

Одного разу до Анатоля Франса прийшла найматися на роботу стенографістка.

– Мсьє,— сказала молода дівчина,— я можу стенографувати з швидкістю 150 слів за хвилину.

– Так, але де я для вас візьму стільки слів? — відповів здивований письменник.

*

Одним з найвидатніших німецьких математиків XX століття була Еммі Нетер — творець загальної алгебри. Незважаючи на її загальновизнані наукові заслуги, багато років їй відмовляли в приват-доцентському званні. Основним формальним приводом для відмови була стать кандидата:

– Як можна допустити, щоб жінка стала приват-доцентом? Адже ставши приват-доцентом, вона може стати професором і членом університетського сенату! Чи дозволено, щоб жінка увійшла в сенат?!

На це славетний математик Давид Гільбер зауважив:

– Але, панове, сенат не лазня, чому ж жінка не може увійти туди?

*

Енріко Карузо робив турне по Америці. В дорозі його машина зупинилася. Поки шофер усував неполадки, Карузо зайшов на найближчу ферму, де був сердечно прийнятий всією родиною. На прощання фермер спитав, з ким же він мав честь зустрітися.

– Я Карузо,— відповів тенор.

– Боже мій! Як дивно! — вигукнув здивований фермер.— Ніколи не думав, що я зможу зустрітися з вами!.. Уяви собі,— звернувся він до дружини,— перед нами великий мандрівник. Той, про кого ми стільки читали: Робінзон Карузо! Робінзон Карузо!

*

Англійського письменника Річарда Шерідана, автора «Ніколи лихослів’я», сучасники вважали блискучим оратором парламенту і неперевершеним дотепником. Одного разу, коли надмірно балакучий член парламенту припинив виступ, щоб випити води, Шерідан встав і взяв слово до порядку ведення зборів. Спікер поцікавився, в чому справа. Шерідан відповів:

– Я думаю, сер, що вітряку не подобає користуватися водою.

*

Кажуть, що Жан Пенлеве був найнеуважнішим ученим у світі. Одного разу він пішов за покупками, приклеївши до дверей записку: «Пан Пенлеве вийшов».

По годині він повернувся. Побачивши записку, прочитав її і пробурмотів:

– Що ж, доведеться зайти пізніше.

І вийшов на вулицю.

*

Філософ Сенека писав своєму другові Луцілію:

«О Люцілію, чого ти дивуєшся, що мандрівки тобі не допомогли! Адже ти всюди за собою возив себе самого».

Слугу шведського хіміка Ійєнса Берцеліуса запитали, чим займається його господар. Слуга відповів:

– Я дістаю вранці з шафи порошки, кристали і рідини.

– Ну й що?

– Він переміщує все у великій посудині.

– А далі?

– Переливає в меншу посудину.

– А потім?

– Потім він викидає все у відро, яке я щодня виношу на смітник.

*

Власники американської фірми музичних інструментів попросили славетного співця Вільяма Роджерса з метою реклами засвідчити якість їхніх роялів.

Роджерс люб’язно відповів на листа:

«Панове! Я зовсім певен у тому, що ваші роялі найкращі з усіх, на які я будь-коли спирався ліктями».

Приступаючи до дослідів з хлором, німецький хімік Егон Віберг звернувся до студентів з такими словами:

– Хлор, як відомо, отруйний газ. Якщо я знепритомнію, прошу винести мене на свіже повітря. Після цього ви можете розійтися. На всякий випадок нагадую, що наступна лекція в четвер.

*

Один із знайомих Бернарда Шоу — людина дуже побожна — вважав великого драматурга невиправним грішником і завжди залякував його пекельними муками.

– Звичайно,— відказав йому якось Шоу,— рай має свої певні переваги, особливо ж добрий клімат, але мене більше приваблює пекло: скільки цікавих, розумних людей можна там зустріти!

*

Генріх Ібсен, відомий своєю мовчазністю, відмовився від одного запрошення на банкет, пояснивши це так: «Я б тільки був присутній і не вимовив би жодного слова, а через ввічливість інші гості теж мовчали б цілий вечір. Якщо ж я не прийду, розгнівані гості будуть мати тему для приємної розмови».

*

Угорський драматург Ференц Мольнар старанно уникав тих, хто мав намір писати його біографію.

– Маестро,— звернувся до нього один заповзятливий біограф,— коли доповнити матеріал, який я зібрав, вийде чудова біографія!

Ференц Мольнар спохмурнів.

– Слухайте, любий! — мовив він рішуче.— Мене зовсім не цікавить те, що досі траплялося зі мною. Напишіть краще, що буде зі мною далі…

*

Французький лікар Мізобен одного разу посварився з своїм другом. Справа дійшла до дуелі. Мізобен був дуже худий. Його супротивник, людина огрядна, вказав йому на цю невідповідність, що створює неоднакові умови для поєдинку. Тоді Мізобен запропонував такий вихід з цього становища:

– Давайте,— сказав він,— на вашій постаті намалюємо крейдою мій силует, і всі удари, нанесені шпагою поза цим малюнком, будемо вважати недійсними.

Супротивник Мізобена розсміявся, і друзі помирилися.

*

Паризький купець П’єр Латуш був дуже схожий на Наполеона. Дізнавшись про це, Наполеон наказав покликати Латуша в палац і, нарядивши його в свій мундир, послав до імператриці. Та спочатку прийняла його за Наполеона і тільки після розмови, в якій він виявив себе дуже нерозвиненою людиною, імператриця зрозуміла, що це — двійник. Наполеонові дуже сподобався жарт. Він запропонував Латушу висловити будь-яке бажання, яке буде виконане.

– Надайте мені звання лейтенанта,— сказав зраділий торговець,— мені так личить ваш мундир, до того ж я так люблю командувати.

– Це можна було б зробити,— сказав Наполеон,— та що тільки скажуть мої солдати, коли побачать двох Наполеонів з однією головою?

*

Великий філософ і математик давнини Піфагор часто брав участь в атлетичних змаганнях. На олімпійських іграх він був двічі увінчаний лавровим вінком за перемогу в кулачному бою.

*

Менделєєв був делікатний з жінками й іноді в розмові з ними користувався оригінальним лексиконом. Наприклад, рекомендуючи своїх співробітниць як хороших математиків, він висловлювався так:

– А якщо обчислювати за формулами Чебишева, так з цим ви звертайтеся до панночок, вони на цьому вже… собачку з’їли!

*

У Ейнштейна був глибоко вкорінений звичай обробляти все самостійно. Одного разу йому треба було зробити підрахунок, який можна було знайти в багатьох підручниках. Леопольд Інфельд, польський учений, що працював тоді в Ейнштейна, запропонував йому:

– Давайте подивимося. Ми зекономимо багато часу.

Але Ейнштейн, продовжуючи підраховувати, сказав:

– Так буде швидше, я вже забув, як заглядати в книги.

*

Якось увечері Резерфорд, видатний англійський фізик, зайшов у лабораторію і застав там одного з своїх численних учнів.

– Що ви робите гак пізно? — спитав Резерфорд.

– Працюю.

– А що ви робите вдень?

– Теж працюю.

– І рано-вранці працюєте?

– Так, професоре, і вранці працюю,— підтвердив учень.

Резерфорд похмурнішав і коротко кинув:

– Послухайте, а коли ж ви думаєте?

*

19 серпня 1887 року під час повного сонячного затемнення Менделєєв піднявся на велику висоту на аеростаті з метою спостерігати затемнення. Що примусило п’ятдесятитрьохрічного вченого наважитися на такий небезпечний експеримент?

– Чималу роль у моєму вчинку,— пояснив Менделєєв,— відіграло те міркування, що про нас, професорів і взагалі вчених, звичайно думають повсюдно, що ми говоримо, радимо, але практично справою не володіємо… Мені хотілося продемонструвати, що ця думка несправедлива щодо природознавців, які все життя проводять у лабораторії, на екскурсіях і взагалі в дослідженнях природи.

Аеростат з Менделєєвим піднявся на висоту 3350 метрів. Закінчивши спостереження, учений хотів спуститися, але виявилося, що мотузок від клапана заплутався і клапан не відкривався. Тоді, ризикуючи життям, Менделєєв поліз угору. Йому пощастило полагодити клапан і благополучно провести посадку, не пошкодивши ні аеростата, ні приладів.

*

Крилова запитали, чи не обурює його жадібність акул.

– Мене,— відповів він,— більше захоплює їхня швидкість.

Це був не великий байкар, а великий кораблебудівник.

*

У день, коли «Еволюція фізики» Ейнштейна з’явилась у продажу, репортер із «Нью-Йорк таймс» попросив автора сказати декілька слів про книгу.

Ейнштейн відповів на це:

– Те, що я можу сказати про книгу, є в книзі.

*

У кабінеті Пауля Ерліха було таке безладдя, що сам учений називав його «мишачим раєм». Та міняти в цьому хаосі все ж нічого не хотів і лякав прислугу:

– Нічого не чіпайте, нічого не перекладайте, між книгами отрута!

– А як же ви, пане професоре?

– Не турбуйтесь. Я прийняв протиотруту.

*

У Альберта Ейнштейна спитали:

– Як з’являються винаходи в наші дні?

– Дуже просто! — відповів Ейнштейн.— Всі знають, що це зробити неможливо. Випадково знаходиться один невіглас, який цього не знає. Ось він і робить винахід.

*

Відомого математика Давида Гільберта спитали про долю одного з його учнів, що подавав колись великі надії.

– А, той,— згадує Гільберт. — Він став поетом. Для занять з математики у нього надто мало уяви.

*

Славетний хімік Деві одержав поштою від невідомого палітурника запис своїх лекцій з хімії в чудесній палітурці.

Захоплений ясністю і точністю викладу, Деві знайшов талановитого палітурника і запросив його працювати разом. Прізвище палітурника було Фарадей.

Пізніше Деві говорив:

– Найбільшим моїм науковим відкриттям було те, що я відкрив Фарадея!

*

1892 року Менделєєв прийняв запропоновану йому посаду вченого-хранителя Депо зразкових мір і ваг. Він провів велику і складну роботу по створенню точних еталонів мір ваги і довжини. З ініціативи Менделєєва в кінці XIX століття була створена Головна палата мір і ваг, де зберігалися еталони і виготовлені з них копії.

Але для всього цього вимагалося дороге устаткування, яке коштувало великих грошей. Домагаючись розширення лабораторії в Палаті мір і ваг, Д. І. Менделєєв організував відвідання Палати наступником на престолі Михайлом Романовим. Щоб високопоставлений візитер зрозумів, у яких важких умовах доводиться проводити наукову роботу, Дмитро Іванович вирішив посилити враження тісноти. Протягом двох днів із підвалів витягали непридатні важкі станки та залізні болванки.

– Під ноги! Під ноги! — командував Дмитро Іванович.— Адже не зрозуміють, що тісно, треба, щоб спотикалися, тоді зрозуміють.

Прибув великий князь, і почався огляд. Менделєєв повів його по будинку, весь час покрикуючи:

– Не туди-с! Ліворуч-с! Не звольте оступитися! Тісно у нас…

Тільки так зумів він запевнити високого гостя в необхідності асигнувань. Гроші були одержані.

*

Зустрівшись із Ломоносовим, один із царських сановників уїдливо запитав:

– Скажіть, люб’язний, завдяки чому ви стали вхожі до царського палацу? У вас, мабуть, були знатні предки?

– Для мене предки необов’язкові, ваша ясновельможність,— відповів Ломоносов.— Я сам знатний предок.

*

Академік І. П. Павлов до глибокої старості зберіг небачену в історії творчу продуктивність і не знав ніяких недугів.

Однією з причин цього, поряд з чудесним умінням відпочивати, було його захоплення колекціонуванням.

Предмети мінялися: марки, мінерали, метелики і, нарешті, багаторічне збирання картин російських художників.

У колекціонування будь-яких предметів Павлов прагнув внести дух змагання.

Одного літа він став змагатися з академіком Фамінциним: хто за один вихід у ліс більше «наколекціонує» білих грибів.

Раз за разом Павлов залишався переможцем. Нарешті він став з презирством ставитися до супротивника. І раптом, мало не в день від’їзду Івана Петровича з сім’єю до Петербурга, академік Фамінцин прийшов і виклав на стіл рекордне число білих грибів.

Цього Іван Петрович стерпіти не міг. Він махнув рукою на квитки, залишився і зразу ж побіг у ліс. Фамінцин був переможений.

*

Одна дама спитала англійського метеоролога Едуарда Брака:

– Чи можемо ми бути впевнені у вашому прогнозі погоди?

– Безумовно! — відповів Брак.— Єдине можливе відхилення — це те, що передбачене не співпадає з указаною датою.

*

Наприкінці 20-х років у Копенгагені у славетного датського фізика Нільса Бора разів зо два на рік збиралися найвідоміші фізики-теоретики з усієї Європи. Вони збиралися для обговорення проблем, пов’язаних з інтенсивно створюваними теоретичними основами сучасної фізики.

При всій своїй заглибленості в науку більшість учасників цих семінарів були люди веселі, дотепні, з різноманітними інтересами. У вільний час вони вміли пожартувати. Якось великий фізик-теоретик Паскаль Іордан, гуляючи з приятелем, теж фізиком, на околиці Копенгагена, побачив невелику череду корів, що лежали на луці і жували жвачку. Приятелі звернули увагу на те, що при жуванні декотрі корови рухають нижньою щелепою справа наліво, а інші — зліва направо. Вони підрахували право- і лівожуючих корів і впевнилися, що кількість тих і інших приблизно однакова.

Повернувшись додому, друзі вирішили посміятися з редактора відомого англійського наукового журналу «Нейчер» знаменитого фізика Астона і написали невелику статтю під назвою: «Про значення правого і лівого обертання в біології». Автори статті, оперуючи науковою термінологією, зберігаючи всі вимоги щодо зовнішнього оформлення наукової статті. З найсерйознішим виглядом міркували з приводу своїх спостережень над чередою корів і в кінці статті навели ряд зовсім фантастичних даних «математично-статистичного» аналізу.

В кінці статті з усією скромністю підкреслювалося, що поки ці спостереження мають відношення лише до корів датської породи.

Стаття була надіслана до редакції «Нейчер» і швидко надрукована в розділі «Листи до редакції». Один із одержаних відбитків автори з відповідною посвятою надіслали редакторові. У записці, між іншим, було зауважено, що бодай зрідка редакторові корисно заглядати в надіслані статті.

Типовий англієць, не позбавлений гумору, поважний редактор не образився і надіслав друзям-фізикам листа, в якому говорив, що хоча перечитувати всю надіслану нісенітницю досить нудно, але, мабуть, час від часу заглядати в неї все ж потрібно.

*

Відомий американський фізик Холл ще студентом відкрив ефект, названий його ім’ям. Через кілька років, коли цей ефект став надбанням підручників, Холла запросили на один з фізичних з’їздів. Багато з учасників з’їзду, представляючись Холлу, запитували:

– Скажіть, а ви, бува, не родич старого Холла?

На це завжди була відповідь, вимовлена без тіні посмішки:

– А я і є старий Холл.

*

Жоліо Кюрі, вчений зі світовим ім’ям, говорив, що він був створений скоріше для життя горянина або професійного рибалки. Літо він проводив звичайно на північному узбережжі Бретані. Усі рибалки його добре знали, вели з ним довгі приятельські бесіди. Жоліо був пристрасним рибалкою і дуже пишався препарованою головою гігантської щуки, яку він одного разу піймав.

У 1950 році, під час Стокгольмської сесії руху за мир, йому сповнилося 50 років. Шведські прихильники миру піднесли йому спінінг. Жоліо радів, як дитина, хотів одразу подивитися, але соромився, а подивившись, захоплено вигукнув:

– Це особливий бамбук!

*

– Чому Господь створив раніше мужчину, а тільки потім жінку? — запитала одна дама у Бернарда Шоу.

– Тому, що він не хотів, щоб в час створення мужчини жінка давала йому свої поради.

Джерело: Книга веселої мудрості. Видавництво “Радянський письменник”, Київ, 1968.