ТИПОЛОГІЯ ЛІСІВ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ. КЛАСИФІКАЦІЙНА СИСТЕМА ЛІСІВНИЧОЇ ТИПОЛОГІЇ.
Поділ лісів і їх умов місцезростання за різноманітністю ґрунтово-гідрологічних умов, за складом і ростом рослинності наочно представляється у вигляді едафічної сітки, як результату багаторічного розцінку лісівничої типології. Проте едафічна сітка П.С. Погребняка за своїм змістом суттєво відрізняється від попередніх класифікаційних схем (І.І.Гуторович, Л Н Серебренников, А.А. Крюденер, Є.В. Алексєєв). У ній використаний принцип порівняльно-екологічного методу, вона придбала характер чіткої координатної системи, ординатами якої стали дві категорії змісту: багатство місцезростання та вологість (табл. 4).
П.С.Погребняк вказує, що провідними факторами, які зумовлюють різноманітність складу і продуктивності природних лісів, є: світло, тепло, вода і мінеральні поживні речовини ґрунту. Таким чином, у цю групу попадають найбільш важливі для рослин фактори неорганічного середовища.
Таблиця 5. Класифікаційна (едафічна) сітка типів лісорослинних умов (П.С.Погребняк)
Групи багатства (трофотипи)
| Г \ Т | А Бори | В Субори | С Сугруди | D Груди |
| 0 дуже сухі | A0 | B0 | C0 | D0 |
| 1 сухі | A1 | B1 | C1 | D1 |
| 2 свіжі | A2 | B2 | C2 | D2 |
| 3 вологі | A3 | B3 | C3 | D3 |
| 4 сирі | A4 | B4 | C4 | D4 |
| 5 мокрі | A5 | B5 | C5 | D5 |
Трофогенний ряд (ордината багатства ґрунту)
П.С. Погребняк, установлюючи ряд багатства ґрунту, відзначив, що “дорідність” ґрунту доцільно розглядати перш за все як функцію сумісної дії трьох факторів місцезростання: хімізму ґрунту, його фізичних властивостей і доступної для коріння глибини ґрунту. Механічний склад ґрунту і глибину залягання ґрунтових вод П.С. Погребняк вважав тільки притримкою для визначення типів місцезростання, а не класифікаційними ознаками.
Для оцінки (індикації) ґрунтової родючості рослини поділялись на екологічні групи за вимогливістю до вологи і багатства ґрунту. Для цього були використані лісівничі “шкали вимогливості” та екологічного групування рослин, застосовуваного в геоботаніці. По ординаті ґрунтового багатства (трофності) для встановлення лісівничих груп (трофотопів) були використані “шкали вимогливості” деревних порід до ґрунту, опрацьовані Г.Ф Морозовим і М.К. Турським. а також апробований у геоботаніці поділ рослин на оліготрофи, мезотрофи і мегатрофи.
Розглянемо методичні аспекти групування місцезростання на ординаті ґрунтового багатства. Зауважимо, що лісівники піл вимогливістю деревних порід до ґрунту розуміють як здатність їх миритися з більш або менш бідним ґрунтом Наведемо дві шкали (табл. 6), запозичені із праць Г.Ф. Морозова (1914) і М.К. Турського (1915). Деревні породи розміщені в таблиці в порядку наростання їх вимогливості і розділені на чотири частини.
До групи вимогливості деревних порід до ґрунту віднесені сосна, береза і модрина. Це найменш вибагливі (оліготрофи) породи, які можуть миритися з бідними ґрунтами, на яких інші породи не ростуть. Такі ґрунти разом із зростаючою на них рослинністю представляють першу групу багатства А-бори.
З наростанням ґрунтового багатства з’являється можливість проростати породам II групи вимогливості (мезотрофні види). До оліготрофних порід І екологічної групи, які тут мають кращі умови і добре розвиваються, приєднуються смерека, дуб, кедр, осика, вільха сіра. Як правило, вони розвиваються слабо і в корінних деревостанах формують звичайно другий ярус. Це другий ступінь ґрунтового багатства В-субори.
З подальшим підвищенням ґрунтового багатства ріст мезотрофних порід різко покращується і, будучи тіневитривалими, вони представляють серйозну конкуренцію для світлолюбивих оліготрофів. Разом з мезотрофними породами до складу деревостану вступають породи Ш групи вимогливості (мезо-, мегатрофи): липа, ялина, бук, клени, вільха чорна, які вказують на наступну ступінь ґрунтового багатства, трофотоп С-сугруди.
Таблиця 6. Шкала вимогливості порід до ґрунту
| Ступені вимогливості | За Г.Ф.Морозовим | За М.К.Турським |
| І (А, В, С, D) | сосна звичайна, береза, модрина | сосна звичайна, модрина, береза |
| II (В, С, D) | смерека, осика, дуб | осика, кедр, вільха сіра, смерека, дуб звичайний |
| ІІІ (С, D) | липа, вільха чорна, граб, бук, клен | ялиця, вільха чорна, липа дрібнолиста, груша, яблуня, клени |
| IV (D) | ясен, ільм | ясен, ільмові |
З наступним ступенем підвищення ґрунтового багатства ріст мезотрофних і мегатрофних порід ще більше покращується, а світлолюбиві оліготрофи, не витримуючи конкуренції тіневитривалих порід, фактично випадають зі складу насаджень (особливо сосна). Проте тут часто проростають ясен та ільмові, віднесені до IV групи вимогливості порід до ґрунтового багатства. Такі багаті умови разом з їх рослинністю формують трофогоп D-груди.
Рис. 2. Схема трофогенного ряду в лісостеповій зоні (за П.С.Погребняком).
Паралельно зі змінами складу і росту деревних порід при нарощуванні ґрунтового багатства змінюються склад і ріст підліску та живого надґрунтового покриву. Якщо прийняти до уваги, що умови зволоження не змінюються, можна простежити зміни в ґрунтовому багатстві, складі і продуктивності насаджень залежно від механічного складу ґрунту (рис. 2).
На профілі (рис. 2) при рівних умовах рельєфу механічний склад ґрунтів змінюється так (від борів до грудів): кварцові піски поступово переходять у глинисті піски, останні в супіски і, на кінець, у суглинки і глини. В кліматичних умовах Лісостепу і в південному Поліссі такий ряд ґрунтів викликає послідовну зміну природних (корінних) деревостанів: соснові з домішкою берези насадження середніх і низьких бонітетів на пісках (А-бори); двохярусні сосново-дубово-березові насадження на глинистих пісках (В-субори); трьох-чотирьохярусні насадження із сосни високих бонітетів (до Іа) з підлеглими ярусами із дуба, липи, клена, граба, чагарників на супісках (С-сугруди) і діброви на суглинкових і глинистих ґрунтах (Б-груди).
Закінчуючи розгляд трофогенного ряду, наводимо короткий зміст окремих груп багатства (трофотопів).
• А-бори. Надто бідні ґрунтові умови, переважно піщані ґрунти, інколи глинисті піски з укороченою ризосферою, скелетні, що зумовлюють їх бідність. Сюди належать і торф’янисті ґрунти, які виникли в результаті заболочення за сфагновим (верховим) типом. Рослинність виключно оліготрофна (сосна, береза, брусниця, чорниця, верес, лишайники, мохи, сфагнуми), низької продуктивності.
• В-субори. Відносно бідні за родючістю ґрунти, глинисті піски або піщані ґрунти з супіщаними або суглинистими прошарками незначної товщини (або з більш потужними прошарками на значній глибині). В інших випадках ґрунти супіщані і суглинисті незначної потужності, в тому числі скелетні на гірських схилах. Сюди належать також торф’янисті ґрунти перехідного заболочення.
Рослинність представлена боровими оліготрофами з домішкою мезотрофів (дуб, смерека, кедр, вільха сіра, горобина, орляк, грушанка, буквиця).
• С-сугруди. Відносно багаті умови місцезростання. Ґрунти-супіски, інколи піски з прошарками суглинків і супісків. Рослинність із оліго-, мезо- і мегатрофів. Більш розвинені рослини представлені оліго- і мезотрофами, а рослини більш дрібні (нижні деревні яруси і надґрунтове покриття) представлені мезо- і мегатрофами: дуб, липа, смерека, ялиця, бук, граб, ліщина, медунка, купина, та інші.
• D-груди. Найбільш родючі умови місцезростання. Ґрунти суглинки з потужною (понад 0,8 м) ризосферою, рідше піщані і супіщані з прошарками суглинків і глин, доступними для коріння рослин. Іноді піщані і супіщані ґрунти з близьким горизонтом проточної “мінералізованої” ґрунтової води. Сюди належать також ґрунти найбільш багатих, низинних боліт. Рослинність корінних насаджень з перевагою мегатрофів: ялиця, бук, ясен, ільмові, клени, копитняк, маренка запашна, яглиця, зірочник, купина багатоквіткова та інші.
Гігрогенний ряд (ордината вологості ґрунту)
При розподілі гігрогенного ряду на гігротопи, тобто на групи вологості, складніше спиратися на склад насадження тому, що ми ще не маємо надійного групування деревних порід за відношенням до вологи. Наприклад, сосна зустрічається у всіх гігротопах від дуже сухого до мокрого. Проте і тут можна спостерігати деякі чіткі межі. Зауважимо, що ксерофітними є породи першого ярусу: сосна, дуб, береза та інші, наявність яких формує склад насаджень групи сухих типів.
Темнохвойні пороли, як правило, дають межу свіжих гігротопів. Деревостани за участю смереки, ялиці, кедра вказують на свіжі і вологі, але не сухі типи.
Третю межу характеризує вільха, особливо чорна (клейка).
У сирих типах випадають дуби, клени, липи, а якщо зберігаються, то тільки на чітко вираженому підвищеному мікрорельєфі.
Накінець, у п’ятому, мокрому гігротопі залишаються тільки сосна, береза болотна і вільха.
Для визначення гігротопів краще користуватися складом трав’яної рослинності, яку можна вважати основою для обґрунтування класифікації трофотопів за ступенем зволоження. З цією метою методами екологічних рядів складені індикаторні спектри рослин. Спочатку індикаційне значення було складене для трав’яних рослин, а відтак для чагарників і деревних порід. Вони розділені на екологічні групи: ксерофіти, ксеромезофіти, мезофіти, мезогігрофіти і гігрофіти, які характеризують відповідні ступені вологості умов місцезростання (табл. 7).
Наведені ступені ґрунтового зволоження доволі чітко простежуються за допомогою рослин-індикаторів на всій території України, на рівнинах і в горах.
Загальний зміст гігротопів (групи зволоження) наводимо за формулюваннями П.С. Погребняка та Д.В. Воробйова.
Сухі типи. На невологоємких піщаних ґрунтах сухість їх залежить від глибини залягання ґрунтових вод, на більш глинистих ґрунтах − від сухості клімату, поверхневого стоку (на схилах), сильного випаровування (південні експозиції), від малої загальної вологоємкості (дрібні і скелетні глинисті ґрунти гірських схилів). Ґрунти – дернові, інколи з близьким горизонтом скипання, чорноземні, бурі. Деревна рослинність низьких бонітетів з більш засухостійких порід (сосна, дуб, груша), а також у домішці з липою, кленом польовим, берестом.
Таблиця 7. Екологічні групи вимогливості рослин до вологості ґрунту
|
Індекс гігротопів |
Гігротопи |
Екологічні групи |
| 0 | Дуже сухі | Ксерофіти (і ультраксерофіти) |
| 1 | Сухі | Ксерофіти і ксеромезофіти |
| 2 | Свіжі | Ксеромезофіти і мезофіти |
| 3 | Вологі | Мезофіти і мезогідрофіти |
| 4 | Сирі | Мезогігрофіти і гігрофіти |
| 5 | Мокрі або лісові болота | Гігрофіти (і ультрагігрофіти) |
Свіжі типи. На піщаних ґрунтах добре зволожених умов місцезростання забезпечуються близьким рівнем ґрунтових вод (2-4м); на суглинистих землях ґрунтові води знаходяться глибше 4 м, часто за межами коренедоступного шару. В південних районах задовільне зволоження здійснюється за рахунок зменшення поверхневого стоку, збільшення загальної вологоємкості ґрунту, більш повного насичення ґрунту зимовими опадами (стійкі зими). У північних районах України оптимальне зволоження для сосни, раннього дуба, берези, ясена, граба, кленів та інших порід здійснюється за рахунок кращого дренажу, кращого теплового режиму (південні схили). Ґрунти в лісостеповій зоні слабопідзолені. В трав’яному покриві і підліску переважають мезофітні види, часто з домішкою ксеромезофітів. Зріджені деревостани і зруби в більш сухому кліматі звичайно висушують поверхневий шар ґрунту. Породи вітростійкі, мікрорельєф не виражений.
Вологі типи. Умови місцезростання є оптимальними для дуба звичайного, смереки, ялиці, бука, липи та інших порід. У південних районах добре зволоження забезпечується такими ж умовами, як і в попередньому типі, а у північних районах за рахунок кращого дренажу (вершини пагорбів, схили). Рівень ґрунтових вод на піщаних ґрунтах становить 1-2 м, на суглинкових і глинистих 2-4 м. Породи вітровальні, рельєф хвилястий або слабогорбистий. Чагарники і трав’яне покриття належать до мезогігрофітів. На зрубах звичайно появляються гігрофітні рослини, які засвідчують про збільшення вологи в результаті відсутності лісового намету і припинення могутньої відкачуючої діяльності кореневих систем деревних порід.
Сирі типи. Місцезростання з надмірним зволоженням, несприятливо вплитають на ріст всіх порід, крім чорної вільхи. Ґрунти глейопідзолисті або торф’янопідзолисті, часто з торф’яним горизонтом товщиною до 2м. Підвищення зволоження залежить віл близького залягання ґрунтових вод (на пісках на глибині близько 1 м, на супісках 1-3 м). Мікрорельєф різко горбистий, деревна рослинність переважно на пагорбках. У трав’яному покритті в пониженнях переважають гігрофіти, на горбках − мезофіти; на зрубах поселяються гігрофіти.
Мокрі типи (ліс по болоту). Місцезростання з явно надмірним зволоженням і торф’янистими ґрунтами. Рівень ґрунтових вод значну частішу вегетаційного періоду знаходиться при поверхні ґрунту Висока вологоємкість торфу і майже постійне перенасичення його вологою зумовлює надто погані умови аерації, різко знижується ріст сосни, смереки та інших порід. Дуб, граб, липи, клени, бук, ялиця повністю відсутні. Трав’яний покрив із гігрофітів.
Коментувати