До змісту

Загальні риси клімату Карпат визначаються передусім зональними і поясними особливостями. Він формується тут, з одного боку, під впливом близького розташування східноєвропейських рівнин (південь СРСР), з другого, наближенням до західноєвропейських морів і Атлантичного океану.

За схемою В. П. Алісова (1950), Українські Карпати належать до області континентально-європейського клімату. Циркуляційний режим тут формується під впливом головних баричних центрів дії — Азорського і Сибірського максимумів, які міняються залежно від сезонів року (В. А. Анучин, 1965, М. М. Койнов, 1960, Л. І. Воропай і М. О. Куниця, 1966). Так, у зимовий період переважає вплив Сибірського антициклону, який приносить континентальне повітря. В результаті буває, різке похолодання в безхмарну ясну погоду, а весною і восени — заморозки. Влітку переважають західні циклопи, які формуються під впливом Азорського максимуму; нерідко вриваються північні арктичні антициклони.

На формування клімату Карпат значний вплив мають циклони, особливо ті, які формуються в помірних широтах Атлантики. Вони приносять дуже насичене вологою повітря, відносно тепле зимою і прохолодне літом, що обумовлює: часті зливи, і бурі, а зимою — потепління, відлиги і снігопади.

Основні процеси циркуляції атмосферних мас істотно модифікуються під впливом самої гірської системи, яка є важливим чинником формування регіонального гірського клімату. На перший план тут виділяються закономірності вертикальної поясності клімату, яка в горах чітко виражена у зміні таких основних кліматичних елементів, як температура й атмосферні опади,

Термічний режим у горах визначається закономірним спаданням температури повітря з підняттям в гори, що викликане поступовим розрідженням повітряних мас. Адже чим більш розріджене повітря, тим менше теплової енергії воно засвоює.

Таблиця 1. Середні градієнти спадання температури з підняттям рельєфу місцевості на 100 м над рівнем моря

Як бачимо, температурний градієнт на південному макросхилі вищий, ніж на північному. ІІа північному макросхилі, порівняно з південним, менші коливання середньомісячних температур між наіїтеплішим та найхолоднішим місяцями, що підтверджують середні багаторічні дані двох метеостанцій, розташованих приблизно на одинакоізій висоті над рівнем моря (табл. 2).

Таблиця 2. Показники середньомісячної температури найтеплішого і найхолоднішого місяців на південному та північному макросхилах Карпат

Взагалі клімат на північних схилах холодніший, ніж на південних, зате амплітуда температурних коливань тут нижча протягом місяця і доби па 1,5—2,3°.

Беручи за основу вертикальну поясність клімату в горах, М. С. Апдріанов (1957) виділяє в Карпатах шість висотно-термічпих зон. Головним критерієм для такого районування прийнято брати показники температури повітря як фактора, що має домінуюче екологічне значення, тобто визначає своєрідність лісорослинних умов. Для характеристики окремих термічних зон М. С. Андріанов бере суму активних температур вище 10°, тривалість періодів з температурою понад 0,5° і 10°, а також середні температури найтеплішого та найхолоднішого місяців.

Тепла зона включає низовини Закарпаття. Сума активних температур становить тут 2800— 3100°, середня температура найтеплішого місяця (липня) 1920°, найхолоднішого (січня) від 3 до 5°. Тривалість теплого періоду —265 днів.

Помірно тепла зона включає передгір’я Прикарпаття і Закарпаття в інтервалі висот від 250 до 450—500 м над рівнем моря. Сума активних температур становить 22002800°. Середня температура липня 19—17°, січня -— від 4,5 до 5°.

Помірна зона розташована на схилах південного і північного макросхилів в діапазоні висот від 450-500 до 850 м над рівнем моря. До цієї зони віднесена також смуга Центрального Карпатського пониження. Сума активних температур дорівнює 1600—2200°, середня температура липня 17,2—15°, січня –         від 1.9 до 6°.

Прохолодна зона займає діапазон висот від 850 до 1250 м над рівнем моря. Вона охоплює схили та міжгірні долини Горган, Полонинського хребта, Чорногорії, Гуцульських Альп та Покутсько-Буковинських гір. Сума активних температур не перевищує 1000 – 1600°. Середня температура липня дорівнює 13°, січня —8,5°. Верхня межа цієї зони співпадає з верхньою межею поширення листяних лісів. Теплий період триває приблизно 220 днів (від початку квітня до листопада). Період активної вегетації рослин майже 85 днів.

Помірно холодна зона охоплює в основному схили Вододільних Карпат та їх південних і північних відрогів у діапазоні висот від 1250 до 1500 м над рівнем моря. Зона ця співпадає в основному з поясом поширення хвойних лісів. Сума активних температур дорівнює: 1000 – 1600°, середня температура липня біля верхньої межі зони — близько 12°, січня —10°. Теплий період тут скорочується до 190 днів (з другої декади квітня до кінця жовтня). Період загальної вегетації триває 120 -130 днів, активної вегетації — 50— 60 днів.

Холодна зона займає найвищі положення гір на висотах від 1500 до 2000 м над рівнем моря. Вона співпадає із субальпійським та альпійським поясами. Сума активних температур не перевищує 600°. Середньорічна температура повітря близька 0°. Середня температура найтеплішого місяця серпня від 12 до 8°, а найхолоднішого січня – від 10 до —12°. Теплий період триває тут близько 180 днів (починається в кінці квітня і закінчується в жовтні), період вегетації — близько 90 днів.

Загальна закономірність вертикальної поясності клімату, яка в значній мірі залежить від вертикального розміщення термічних поясів і в основному з ними співпадає, може порушуватись явищами температурної інверсії, а також змінами внутрішнього регіонального гірського клімату. Звичайно явища температурної інверсії спостерігаються па окремих частинах схилів у безвітряних долинах, замкнутих котловинах, де немає відтоку повітря і зосереджуються важкі холодні повітряні маси, що, як правило, призводить до зміщення вниз лісорослинних поясів.

Розчленованість Карпат річковими долинами спричиняє тут формування місцевої гірсько-долинної циркуляції повітряних мас, що відповідно впливає па формування регіонального клімату. Тому інколи в міжгір’ях центральної гірської частини Карпат температурний режим знижується, а режим зволоження підвищується. У таких випадках домінуючим фактором формування клімату є не вертикальна поясність, а особливості геоморфологічної будови гірських хребтів.

Важливим кліматичним показником є режим зволоження території, який визначається річною сумою атмосферних опадів та відносною вологістю повітря.

Над Карпатами випадає значна кількість атмосферних опадів. Розподіл їх в просторі підпорядкований закономірностям вертикальної поясності клімату. У передгір’ях річна сума опадів становить близько 600 мм, з підняттям рельєфу поступово зростає, досягаючи на вершинах гір 1600 мм на рік.

Вологість повітря в Карпатах висока. В середньому за рік вона дорівнює близько 80%. В теплий період насиченість повітря вологою нижча і становить 75— 77%, взимку при зниженні температури вологість зростає до 86—89%. Значна вологість повітря в Карпатах обумовлена підняттям рельєфу, в зв’язку з чим охолоджуються як місцеві повітряні маси, так і принесені з Атлантики та Середземного моря. Кількість атмосферних опадів па гірських схилах неоднакова. Більше їх випадає на південному, менше па північному макросхилах (табл. 3).

Таблиця 3. Зростання кількості атмосферних опадів із збільшенням висоти над рівнем моря (за даними Е. Ромера, 1895).

Зростання кількості атмосферних опадів з підняттям над рівнем моря більш закономірно виявлене на північному макросхилі. На південному макросхилі частково Вододільні Карпати та Полонинський хребет є природною перепоною на шляху вологих повітряних мас, які пересуваються з південного заходу на північний схід. При охолодженні па південному схилі вони втрачають певну частину вологи у вигляді атмосферних опадів.

Цим і пояснюється те, що на південному схилі їх випадає більше, ніж на північному. Крім вертикальної поясності клімату та напрямку головних гірських хребтів, відповідний вплив на розподіл атмосферних опадів над Карпатами мають деякі особливості геоморфологічної будови окремих гірських масивів. Всупереч закономірностям вертикальної поясності клімату інколи нижче розташовані місцевості одержують більше опадів, ніж ті, які знаходяться на значно більших висотах (табл. 4).

Таблиця 4. Багаторічна середньомісячна кількість атмосферних опадів на різних висотах над рівнем моря

Такий розподіл атмосферних опадів є наслідком своєрідної конфігурації міжгірних долин, в яких створюється регіональний клімат. Такі метеостанції, як Синевирська поляна, Міжгір’я і Руська Мокра розташовані у широких міжгірних долинах, оточених з півдня високим хребтом Полонинських Карпат, а з півночі — Вододільним хребтом, що створює сприятливі умови для стримування вологих повітряних мас, які надходять з південного заходу на північний схід. Тому у міжгір’ях цієї частини Карпат дещо застоюються вологі повітряні маси, що призводить до їх охолодження, а отже, до випадання тут більшої кількості атмосферної вологи, порівняно з суміжними територіями, де немає умов для концентрації вологи.

Вплив геоморфологічної будови гірських хребтів на розподіл атмосферних опадів має виключно регіональне значення, а тому загальним і домінуючим фактором, що визначає режим зволоження Карпат, є вертикальна поясність клімату.

3 точки зору поширення лісової рослинності в Карпатах і проявлення нею водорегулюючих функцій заслуговує уваги комплексний аналіз таких кліматичних показників як температурний режим та режим зволоження. Для оцінки цих факторів Д. В. Воробйов (1953) бере два показники: суму позитивних місячних температур за рік (Т) і коефіцієнт вологості клімату (W), який вичислюється за формулою:

W = R/Т —0,0286,

де R — сума місячних опадів за теплий період (тобто за місяці, що мають середню температуру вище 0°). Користуючись даними метеорологічних станцій, розташованих в найбільш характерних точках нижнього гірського поясу бука, верхнього гірського поясу ялини та субальпійського поясу, вичислено відповідні показники по характеристиці теплового режиму і режиму зволоження. Якщо графічно зобразити ці дані, одержимо клімагенні ряди лісорослинних поясів окремо для північного та південного макросхилів (рис. 1). В міру підняття рельєфу знижується сума позитивних місячних температур, зростає вологість клімату, причому на південному макросхилі температура повітря з висотою знижується повільніше, а вологість зростає інтенсивніше, тоді як на північному макросхилі хід зміни цих кліматичних показників дещо інший — повільніше зростає вологість при більш різкому зниженні температури по вертикалі.

Така різниця в поясності клімату між північним та південним макросхилами пояснюється в першу чергу тим, що вони отримують неоднакову кількість тепла та вологи. Так, південний макросхил тепліший, оскільки він захищається Вододільними Карпатами від вторгнення холодних мас повітря з півночі, а теплі і вологі повітряні течії, що надходять з Атлантики і Середземного моря, в першу чергу зволожують південний макросхил. Значна насиченість тут повітря вологою до деякої міри нівелює зміни термічного режиму по вертикальній поясності, що знайшло своє відображення у поширенні лісової рослинності. Південний макросхил на більшій площі і до більших висот зайнятий буковими лісами, тоді як на північному більше поширення мають ялинові ліси.

Рис. 1. Клімагенний ряд лісорослинних поясів на північному (І), та південному (ІІ) макросхилах Карпат.

Розглядаючи клімат Карпат як важливий фактор поширення і росту лісової рослинності, а в окремих випадках як причину виникнення шкідливих природних явищ, що надає лісам особливого захисного значення, можна зробити висновок, що чим вище над рівнем моря, тим більше знижується загальна продуктивність лісових ценозів, тобто зменшується інтенсивність утворення органічної маси, що є наслідком погіршення теплового режиму та зростання вологості клімату. Це дає підстави припускати, що на вищих висотних положеннях потреби лісорослинного покриву у волозі знижуються і таким чином збільшуються непродуктивні витрати води на стік. Створюється своєрідна обстановка для лісорослинних угруповань, спроможних не тільки успішно рости і розвиватися при надмірному зволоженні, а й утримувати значну кількість вологи. Отже, в комплексі захисних функцій лісової рослинності карпатського високогір’я на перший план виділяється їх водорегулююча та водоохоронна роль.

Джерело: Чубатий О.В. Захисна роль карпатських лісів. Вид. “Карпати”, Ужгород, 1968